Вербализация образных стереотипов восприятия времени в русском языке

summary

У вступі визначено актуальність дослідження та його теоретичні передумови, обґрунтовано вибір теми і предмета дослідження, сформульовано мету та завдання роботи, окреслено матеріал, визначено об’єкт, предмет та методи дослідження, його практичне і теоретичне значення, вказано на новизну дисертації, подано відомості про апробацію основних положень дослідження та кількість публікацій.

Основна частина дисертації складається з двох розділів.

У першому розділі «Образні стереотипи сприйняття часу: теоретико-лінгвістичний аспект» проаналізовано теоретичні основи дослідження: осмислене явище стереотипізації як необхідний етап культурного пізнання навколишнього світу, розглянуто різні аспекти вербалізації стереотипів сприйняття дійсності та їх функціонування в межах мови, схарактеризовано образні стереотипи сприйняття часу в контексті сучасних філологічних, історичних, філософських та етнографічних досліджень.

Основним суб’єктивним джерелом знання про світ є чуттєве сприйняття, однак у свідомості людини дійсність відображається далеко не в тій повноті, яку можуть забезпечити її органи чуттів. Сприймаючи світ, суб’єкт підсвідомо здійснює певну обробку, узагальнення, адаптацію отриманої чуттєвої інформації про навколишній світ відповідно до власної системи знань, власної настанови. Чуттєве сприйняття предмета перетворюється на елемент світобачення, який має семіотичну природу, тобто на елемент культури. Функцію такого когнітивного узагальнення при недискурсивному сприйнятті світу виконує образний стереотип.

Образний стереотип характеризується культурною детермінованістю, образністю та стабільністю семантики. Стабільність стереотипу, зафіксованого у мові, підтримується консервативністю мовної системи та принциповою умовністю метафори.

Оскільки образний стереотип – це, передусім, елемент культури, фрагмент знання про світ, що поступово формується суспільством, то і в семантиці мовних стереотипів важливим виявляється (етно)культурний складник. Багато стереотипів реалізують в собі універсальні, архетипні уявлення, які, згідно з К. Г. Юнгом, мають несвідому природу і тому однаковою мірою притаманні світобаченню людей різних культур. Певна річ, культурні стереотипи і символи, які базуються на архетипі, об’єктивують його в рамках певної культури, і тому не можуть не відображати національну специфіку. А. А. Налчаджян наводить приклад того, як архетипне значення приписується географічному об’єкту, річці і формує глибокий національний символ «річка – мати»: у росіян Волга, у вірмен Аракс. Якщо провести паралель з українською культурою, то стає очевидно, що таке значення приписується і Дніпру, однак граматичний рід не дозволив реалізувати в образі Дніпра символ «річка – мати», тому в українській мові те ж саме значення об’єктивується у виразах «батько Дніпро» (Т. Г. Шевченко), «дід Дніпро» (П. П. Чубинський).

Уже саме визначення стереотипу передбачає його історичну усталеність. Сталість стереотипу, зафіксованого в мові, підтримується до того ж консервативністю самої мовної системи і принциповою умовністю метафори. Семантичне ядро, ідея, яка лежить в основі образного стереотипу, надзвичайно стабільні, що підтверджується даними етимології. Так, наприклад, етимологічно слово пора походить від праслов’янського кореня зі значенням руху вперед, і це відповідає сучасному уявленню про час в образі істоти або предмету, які рухаються. Однак під впливом різних соціальних, екологічних змін стереотипний образ може модифікуватися. У мовленні XIX століття час був представлений як ямщик, телега (О. С. Пушкін, Я. П. Полонський), почтовые [кони] (Є. А. Баратинський). З появою в Росії паровоза своє місце в структурі цього стереотипу зайняв образ залізниці: Паровоз – эмблема нашего парового века (И. Т. Кокорев. Публикации и вывески).

Стереотипний образ у мові може виражатися і словом, і сталим словосполученням (наприклад, жизненный путь), і цілим твором (наприклад, «Телега жизни» О. С. Пушкіна). За роботами Є. Бартмінського та інших вчених можна виділити дві основні групи одиниць, які представляють етнокультурний стереотип у мові. Це, по-перше, лексика, зокрема семантичні і словотвірні деривати, фразеологія, ідіоми, паремії, норми сполучуваності мовних знаків. По-друге, тексти, які містять судження про даний об’єкт і реалізують стереотипний образ.

Традиційно визнається, що джерелом найдавніших уявлень про час є досвід освоєння простору. Дослідники міфологічної картини світу вважають, що категорії простору й часу у світосприйнятті давньої людини не розділялися. У найдавніших фольклорних жанрах час ізоморфний простору, ідея часу виражається через ті ж самі форми, які в архаїчній культурі представляли модель простору. Характерно, що багато традиційних форм образної реалізації моделі світу, наприклад дерево, сонце, птах, дорога, збігаються з образами, що пов’язані з практикою вимірювання часу: за вегетативними та космічними циклами, міграцією птахів, пройденим шляхом тощо. Представлення ідеї часу в термінах і категоріях простору вважається універсальним мовним явищем. Дані сучасних лінгвістичних досліджень (Г. Вежбицької,  О. В. Кравченка та ін.) свідчать про суміжність когнітивних структур простору й часу у свідомості людини.

У російській мові, як показав аналіз, немає єдиного, інваріантного розуміння часу.

У другому розділі дисертації «Система російських образних стереотипів представлення часу та їх реалізація у російській мові, фольклорних та авторських художніх текстах» окреслено загальні принципи формування ідеї часу (зв’язок сприйняття часу з категоріями простору та руху, а також із подіями, що наповнюють цей час) та описано основні стереотипи, до яких можуть бути зведені традиційні образи сприйняття часу.

1. Час, ізоморфний простору, що оточує людину. Цей стереотип реалізує давнє, властиве психологічній природі людини сприйняття часу й простору як нерозчленованого цілого: В пустыне легких дней, как ветер я брожу (Б. А. Садовской. Разочарование); Вешних дней лаборатория Расположена вокруг (Н. А. Заболоцкий. Весна в лесу). Стереотип сприйняття часу ізоморфним простору, що оточує людину, виражається в російській мові в сучасних та історичних повнозначних словах, ідіомах (к месту «вчасно», дальновидный «такий, що передбачає наслідки», його антонім близорукий), зокрема спостерігається наближення часу до простору в позначеннях частин доби й сторін світу (полдень, полночь), а також у цілому масиві прийменників (прийменниково-відмінкових форм) і в окремих безприйменникових відмінкових формах, які виражають часове значення, похідне від просторового (между, около, через, в, вне, на, форма орудного відмінка: не видимся годами тощо). Стереотип сприйняття часу як ізоморфного простору регулярно реалізується у метафоричних моделях: «час (время, дни тощо) – місцевість (пустыня, чернозем тощо)», «час (время, век, столетие тощо) – далечінь (даль, горизонт)», «міра часу – міра довжини (с ноготь, с локоть, с аршин тощо) та ін. За даними етимології, стереотип сприйняття часу як ізоморфного простору має спільноіндоєвропейські корені.

2. Час в образі шляху, яким прямує людина, – стереотип, що відрізняється від першого положенням спостерігача, який ніби рухається крізь час у певному напрямку: Неправда, что время уходит. Это уходим мы. По неподвижному времени. По его протяжным долинам (Р. И. Рождественский. «Неправда, что время уходит»). У російській народній культурі час традиційно представлений в образі шляху, яким рухається людина: Век не поле вдруг перескочить; В такой зашел тупик, что некуда стало ступить. Стереотип сприйняття часу в образі шляху, яким прямує людина, виражається в російській мові у великому масиві повнозначних слів і сталих виразів (предстоящее, впереди – щодо майбутнього, пройдено, позади – щодо минулого, вирази, пов’язані з образом життєвого шляху: тернистый путь, иди своим путем, встать поперек пути кому та ін.), у часових прийменниках (прийменниково-відмінкових формах), похідних від просторових, та в окремих безприйменникових відмінкових формах, які виражають часове значення, похідне від просторового (перед, после, с, на, форма знахідного відмінка: зиму пролежал в берлоге, форма орудного відмінка: часом с квасом, порою с водою).

Час в образі гори, яку долає людина, – варіант сприйняття часу в образі шляху. Порівняння часу з горою, яку долає подорожній, відображено у російських прислів’ях: Пора – что гора: скатишься, так оглянешься; Хвали горку, как перевалишься; Хоть крута гора, да миновать нельзя.  Слова верх, вершина виступають як позначення середини часового відтинка й кульмінації розвитку процесу в часі: Пятидесятый год – как бы водораздел, Вершина славного невиданного века… (А. А. Ахматова. 1950). Через образ схилу гори в російській фразеології передається значення завершення, наближення до кінця різних часових відтинків: на склоне дня, на склоне лет. Не тільки кінець, але й початок певного періоду часу уявляється розташованим унизу стосовно його «вершини»: Незримой лестницей с недавних юных дней Я к детству нисходил, ту жизнь припоминая… (Н. А. Некрасов. Из поэмы: Мать). Мабуть, цим образним стереотипом пояснюється енантіосемія слова глубокий, яке може означати як віддалений початок життя (глубокое младенчество, глубокое детство), так і його кінець (глубокая старость). Стереотипне уявлення часу в образі гори виражають прийменники с, на, под та ін., вирази, пов’язані з образом життєвого шляху (жизненного пути): идти в гору, идти под гору, быть в зените тощо.

Стереотип сприйняття часу в образі шляху регулярно реалізується в метафоричних моделях: «життя (жизнь, время, будущее тощо) – шлях (переход, пролет, мост тощо)», «життя (жизнь, год, день тощо) – гора (вершина, водораздел тощо)», «жити – іти (ползти, плыть тощо)», «людина – подорожній (путник, странник тощо)», «час (день, жизнь, минута тощо) – важка ноша (бремя)».

3. Час в образі істоти або предмета, що прямує по землі, воді або небу. Стереотип часу, що минає (проходит), передбачає підпорядкування людини часові: время придёт, ждать своего времени, кому-л. везёт, спорится; Время проходит, а друго приходит; Век жить – век ждать. Стереотип сприйняття часу в образі істоти або предмета, що прямує шляхом повз спостерігача, вербалізується у цілому масиві слів і сталих виразів російської мови, які позначають рух часу: быть близко, на подходе, близиться, грясти, идти, наступить, прийти, застать, подоспеть, промелькнуть, уйти, минуть тощо. Шлях часу, згідно з традиційними народними стереотипними уявленнями росіян, може пролягати не тільки землею (Весна и осень на пегой кобыле ездят), але й водою (Год по году уплывает), а також повітрям (Пора что туча: набежит, и пробежит, и опять найдет). Усі ці варіанти локалізації шляху часу є стереотипними для російської літературної мови: время идет, бежит, течет рекой, летит птицей; А по набережной легендарной Приближался не календарный – Настоящий Двадцатый Век (А. А. Ахматова. Поэма без героя); И снова уплывали часы, как корабли (А. Б. Мариенгоф. Руки галстуком); Свистят они, как пули у виска, Мгновения, мгновения, мгновения (Р. И. Рождественский. «Не думай о секундах свысока»).

У стереотипі сприйняття часу в образі істоти або предмета, що прямує шляхом, можна побачити слід антропоморфного сприйняття часу – риси міфологічного світосприйняття, яка притаманна і російській народній культурі: Есть семь братьев: Годами равные, Именами разные (Неделя), Середа вторникова дочка; яскравим прикладом фактично персоніфікації днів річного циклу є російські «побутові святці» (термін В. І. Чичерова). У російському фольклорі тривалість періоду часу традиційно позначається термінами народження, дорослішання і смерті, подібно до перебігу життя людини: на Афиногена (29 липня) лето перешагнуло знойный возраст. У російській мові буття різних частин одного періода часу може бути виражене через метафори  життя людини: Сегодня день вбежал второпях, криком тишь порвав, простреленным лёгким часто хрипя, упал и кончился, кровав (В. В. Маяковский. Хорошо!); пор. також слова зачинаться, рождаться, умирать щодо часу.

Час може сприйматися як засіб пересування людини по дорозі: годы почтовые, телега жизни; Время быстро летело для приятелей Эрнестовых, но для него передвигалось оно на свинцовых колесах (О. М. Сомов. Странный поединок). У цьому варіанті стереотипа сприйняття часу як предмета, що рухається шляхом, час може бути виражений через образи коня, колеса, палиці, будь-якого транспортного засобу. Образ часу як колеса, що котиться дорогою (пов’язаний з давнім уявленням про сонце), зафіксований у дієслові катиться, катить: Время катит чередом, Час за часом, день за днем… (П. П. Ершов. Конек-Горбунок). У сучасній російській мові цей стереотипний образ закріплено у розмовному виразі поезд ушел «час згаяно».

Рух часу може бути виражений в образі птаха у польоті: Точно крылья Птицы намокшие тяжко, плывут средь тумана. Слушай… Это летит хищная, властная птица, Время ту птицу зовут (Анненский. Ноктюрн); Годы несутся огромными птицами (М. А. Волошин. «Тесен мой мир»); На небе месяц – и ночная Еще не тронулася тень, Царит себе, не сознавая, Что вот уж встрепенулся день…(Ф. И. Тютчев. Декабрьское утро). У традиційній народній культурі росіян птахи семантично пов’язані зі зміною пір року: Прилетел кулик из заморья, вывел весну из затворья; Жаворонки, жаворонки, К нам прилетите, Весну красну принесите, Зиму унесите (Календарно-обрядова поезія). Розглянутий матеріал дозволяє висунути припущення, що слово лететь – «швидко проминати, щодо часу» реалізовує цей стереотипний образ.

Стереотип сприйняття часу в образі істоти або предмета, що пересувається землею, водою або небом (людини, транспортного засобу, птаха) виражається в російській мові в сучасних та історичних повнозначних словах та ідіомах. Стереотип регулярно реалізується через метафоричні моделі: «час (весна, осень, ночь тощо) – людина (девочка, подруга, спутник тощо), «час (ночь, полночь, осень, год тощо) – птах», «час (жизнь, век тощо) – транспортний засіб (телега, поезд, корабль тощо)», «час (год, жизнь тощо) – предмет, що котиться (клубок ниток, снежный ком, обруч тощо)» та ін.

4. Час в образі потоку. Потік – це давній, властивий російській традиційній культурі стереотипний образ часу: Года текут, как вода; Пора – проточная вода; Река времен в своем стремленьи Уносит все дела людей И топит в пропасти забвенья Народы, царства и царей (Г. Р. Державин. «Река времен в своем стремленьи»). Стереотип сприйняття часу в образі водного потоку реалізується в словах та сталих виразах російської мови: плыть, течь (пор. текущий момент, с течением времени), литься. Варіантом водного потоку може виступати повітряний потік: Время порывисто дует в лицо (М. А. Волошин. «Тесен мой мир»); И метет, и метет жизнь, как метелью… (М. И. Цветаева); – дощ, потік, орієнтований вертикально: День за днем, как дождь дождит; Словно годы ее вовсе не задевают. Так, – прольются дождем (Черчесов. Венок на могилу ветра). Стрімкий рух часу втілюється в образі кругового потоку води або повітря: водоворот событий, вихрь жизни крутящийся ураган жизни (Герцен), заверть последних дней (Солженицын); Как это вдруг так завертелась жизнь? Все прошедшее, все будущее вдруг стушевалось, пропало – и осталось только то, что я во Франкфурте с кем-то за что-то дерусь (Тургенев. Вешние воды).

Стереотип сприйняття часу в образі потоку (води, повітря) регулярно реалізується у метафоричних моделях: «час (столетия, годы, жизнь тощо) – потік (река, волны, ручей, водопад тощо)», «час (столетия, годы, жизнь тощо) – вітер (дуновение, метель тощо)», «час (день, ночь, годы) – дощ», «час – кружляння (водоворот, вихрь, заверть тощо)».

5. Час в образі рослини. Цей стереотип сприйняття часу актуалізує міфологічне уявлення життя в образі дерева, рослини: Каждый знает, когда зацвела или когда подломилась его личная жизнь…(М. А. Осоргин. Свидетель истории). Стереотип сприйняття розвитку в часі як розквіту, зрілості та в’янення рослини може бути застосований не тільки до життя людини, але й до пір року: Уже дозрела осень До синего налива (Д. С. Самойлов. «Давай поедем в город»); частин доби: Шестой день увядал (В. В. Иванов. Бронепоезд 14-69)  та більш широко – до розвитку процесу в часі: расцвет Ренессанса, корень зла, сеять добро, плоды трудов. Стереотип сприйняття часу в образі рослини виражається в російській мові у повнозначних словах та ідіомах (расцветать, созревать, увядать, отпрыск тощо). За даними етимології, стереотип має спільноіндоєвропейське походження.

Образ родовідного дерева є одним із стереотипних образів сприйняття часу. Розгалужена родина, родинне «дерево» є символом часу в архаїчних календарних загадках: Я стар: у меня двенадцать сыновей, у них тридцать дочерей; ни дети, ни внуки не растут, не убывают и вечно не умирают (Год). Зміна часів у російській мові передається через образ зміни поколінь: Будущее, порожденное прошедшим, надвигалось с неясным гулом (К. Г. Паустовский. Судьба Шарля Лонсевиля); Будущее есть убийца всякого прошлого мгновения (Н. А. Бердяев. Смысл истории). Стереотип сприйняття перебігу часу як послідовного «народження» одного періоду від іншого реалізується у виразах типу: год от году, час от часу, день ото дня. Слід сприйняття часу як зміни поколінь (через осмислення покоління як міри часу) збережено в історії сучасного значення слова век «століття».

6. Час в образі предмета, що твориться міфічною істотою. У російській традиції існує мотив творення часу як нитки або тканини певною вищою розумною істотою: Сколько веревку ни вить, а концу быть; Век прожить – не нитку исшить; Век изжить – не лапоть сплесть; За мигом миг в таинственную нить Власть Вечности, бесстрастная свивает (Ю. К. Балтрушайтис. Земные ступени); Разматывалась голубая пряжа июльских дней (М. А. Шолохов. Тихий Дон). Стереотип сприйняття часу в образі нитки відновлюється за даними етимології, а також реалізується в російських сучасних та історичних повнозначних словах і сталих виразах (нить, путеводная нить, нить жизни, жизнь оборвалась, мыкать век, канитель, волокита, тянуть время, развитие, завязка, развязка, сплетение событий тощо).

Образ книги також є одним із варіантів міфологічної організації часу, характерним для російської культури: Кому что на роду написано; В книге – шесть листов простых, седьмой золотой (Неделя). Пор. у художньому мовленні: Что наша жизнь? Роман. – Кто автор? Аноним (Н. М. Карамзин. Два сравнения); Сонно перелистывает лето Синие страницы ясных дней (Н. С. Гумилев. Канцона вторая). Образ книги семантично пов’язаний з образом шляху: сюжет традиційного епічного твору організує мотив шляху, який є найважливішою формою міфопоетичної просторово-часової організації світу. Асоціація між часом і книгою, текстом могла бути підкріплена і давньою практикою промовляння відомих текстів (молитов, псалмів) для вимірення часу. Стереотип сприйняття часу (людського життя) в образі книги об’єктивується в російських повнозначних словах і сталих виразах: страница (вписать новую страницу во что-л., черная страница), начать с чистого листа, до последней черты, до последней точки тощо.

7. Час в образі ресурсу, який розтрачується (предмет, що згорає, вода, що витікає, гроші, що витрачаються). Цей стереотип можна співвіднести із загальною архаїчною моделлю часу: «час як життєва сила». Образне осмислення життя як об’єкта володіння зустрічається в окремих фольклорних текстах: Тужи по молодости, как по волости; Молодость не кошелек: потеряешь – не найдешь. Стереотип сприйняття часу як обмеженого цінного ресурсу, який розтрачується, в російській мові виражається в сучасних та історичних повнозначних словах та ідіомах: время есть, времени нет, время осталось, на исходе, кончилось, пропадает (даром), время дорого, беречь время, найти, потерять время, отнимать, красть, экономить время, с копейками (розм.) «з чимось, щодо часу» та ін. За даними етимології, стереотип сприйняття часу як певного ресурсу, життєвої сили має спільноіндоєвропейські корені. Стереотип регулярно реалізується через метафоричні моделі: «життя – предмет, що згорає (свеча, лучина тощо)», «життя – вода, що витікає з резервуара по краплині», «час, життя – цінне майно (гроші, предмет економії, купівлі-продажу тощо)».

Просторове уявлення про час зазвичай орієнтоване в горизонтальній площині. Як свідчить аналіз матеріалу, ключовою для стереотипних образів сприйняття часу є опозиція «попереду – позаду».  Майбутнє уявляється розміщеним попереду, а минуле позаду людини, яка рухається, або ж вважається, що сам час рухається вперед.

Проте стереотипні образи сприйняття часу можна розглянути в контексті опозиції «верх – низ». Архетипний символ верха реалізує ідею влади, домінування, а також пов’язаний із образами, які традиційно є символами світобудови. Час як одна з форм світобудови і особливо теперішній час також уявляється локалізованим згори, це виражається прийменниками на, над (черный год, нависший надо мной) та іншими лексичними засобами, наприклад: А вверху едва заметно Время в воздухе плывёт (Н. А. Заболоцкий); Часы нависали, как грубая брань, за пятым навис шестой (В. В. Маяковский). Для російської мови характерне уявлення часу в образах, які, згідно з Ф. Уїлрайтом, пов’язані з ідеєю верха: гора, дерево, сонце, птах. Архетипний символ низу означає хаос, темряву, руйнування. Згідно з цим час, що проминає (проминув), уявляється таким, що іде вниз, у безодню або в темряву: Потянулся ряд вялых, безобразных дней, один за другим утопающих в серой, зияющей бездне времени (Н. Е. Салтыков-Щедрин. Господа Головлевы).

У висновках до дисертації узагальнюються й підсумовуються основні результати дослідження.

Результати роботи показали, що розглянуті стереотипи представлення часу – це образні, культурно детерміновані, історично стійкі ментальні феномени, які базуються на образах простору.

В основі образних стереотипів сприйняття часу лежать архаїчні просторово-часові моделі світу (дорога, річка, гора та ін.). На формування цих стереотипів впливала багатовікова історія розвитку ідеї часу, зміни практики вимірювання та фіксації часу. Стереотипи представлення часу, подібні до російських, існують в різних мовах та культурах світу.

Основні стереотипи представлення часу в російському культурно-мовному просторі мають давню, спільноіндоєвропейську основу, про що свідчать дані етимології. Розглянуті стереотипні образи сприйняття часу, актуальні для сучасної культури, можна знайти в етимології слів-позначень часу (время, пора, век), в основі історичних значень слів і сталих виразів російської мови (мыкать век, канитель) і в основі порівняно нових слів та значень (пускать на самотек, текучка, волокита); розглянуті образи сприйняття часу функціонують як стереотипи в російських фольклорних і літературних текстах різного часу й різних жанрів. Це вказує на історичну стійкість стереотипних образів сприйняття часу та їхній зв’язок із традиційною культурою.