Весільні пісні Поділля: функціонування, поетика, символіка

summary

У “Вступі”  обґрунтовано  актуальність теми дисертації,  сформульовано мету  та завдання дослідження, визначено його методологічну основу, окреслено об’єкт та джерельну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію положень дисертації.

 У першому розділі  “Функціонально-тематична характеристика весільних пісень Поділля” розглянуто особливості  Поділля як етнографічного реґіону України; висвітлено стан дослідження весільних пісень (історію записів, видань пісень, описів весільного обряду); охарактеризовано тематику, зміст, функціонування весільних пісень реґіону; зосереджено увагу на жанрових структурах, мотивах, формах і способах побутування пісень.

Весільну пісенну культуру Поділля в ХІХ ст. наші попередники  вивчали переважно в Кам’янець-Подільському, Ушицькому,  Літинському,  Вінницькому, Балтському повітах Подільської губернії, нерідко в місцях,  зручних у плані розташування щодо основних шляхів, у більш-менш розвинутих містечках і т.п.

Весільні тексти занотовувались, як правило, без мелодій, вказівки на час  виконання в обряді, джерело і дату запису, що негативно позначилось на науковій вартості матеріалу.

Перші записи та публікації весільних пісень, що здійснювались представниками  української і польської науки, датовані початком ХІХ століття. Один із описів весілля на Поділлі здійснив М.Гославський (1830). У 30-х рр. ХІХ ст. записи подільських весільних пісень знаходимо у працях К.Войцицького, Ж.Паулі. У ІІ-й пол. ХІХ ст. обрядовий фольклор Поділля глибоко досліджували  П.Чубинський, Г.Галько.  Описи весільних обрядів  публікуються в польській періодиці, в журналах “Киевская старина”, “Живая старина”, в Подільських єпархіальних відомостях. До історичних,  фольклорних та етнографічних джерел краю зверталися члени Подільського Єпархіального історико-статистичного комітету, вихованці Кам’янець-Подільської духовної семінарії, Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.

Значну роль у дослідженні фольклору та етнографії Поділля відіграли С.Руданський, К.Шейковський, А.Коціпінський, А.Димінський, Марко Вовчок та О.Маркович. Весільні пісні Поділля записували та досліджували О.Роздольський, Г.Танцюра, Н.Присяжнюк, М.Руденко, М.Шубравська, О.Правдюк та ін.

В останні десятиліття важливу роль в організації збирацької  та дослідницької роботи на Поділлі  відіграють ІМФЕ ім.М.Рильського НАН України, Навчально-наукова лабораторія етнології Кам’янець-Подільського державного університету, Народознавчий центр Вінницького державного педагогічного університету ім.М.Коцюбинського.

Записи та публікації весільних пісень ХХ ст. помітно розширили фактологічні відомості про окремі аспекти  традиційної нематеріальної культури українців  Поділля, сприяли науковому осмисленню обрядової творчості.

За змістом, функціями, мотивами подільські пісні споріднені з весільними творами інших етнографічних реґіонів України. Типологія весільної пісні простежується на рівні  художньої картини  світу, образних засобів. Ця  картина світу сформована у лоні синкретизму і збережена в світогляді народу впродовж віків, розвинута в багатьох різновидах, жанрах фольклору загалом і найбільше стосується саме сфери обрядової. Оскільки ж  взаємини обряду і пісні (в даному випадку весільної) тісні, нерозривні, то відповідно й трансформаційні процеси на рівні реґіонально-локальному докорінно давньої традиції як основи не порушують. Проте особливості місцевого населення  в різних сферах життєдіяльності впливали на характер змін давнього обрядового пласта, пристосування обряду і пісень до потреб сьогодення.  Це закономірно викликало появу деяких вкраплень-новотворів, що відбивають риси епохи, місцевого соціуму,  родинної традиції та впізнаваної конкретики (весільні вівати, передирки, сороміцькі пісні тощо).

 Аспекти взаємодії пісенного масиву з обрядом визначаються естетичною, емоційною, виховною, практичною, юридичною, рекреаційною метою.

Як засвідчує розглянутий матеріал, весільна пісенність Поділля більш-менш однорідна. За своєю роллю в обряді весільна пісенність різноманітна, вона поєднує епічні, драматичні, ліричні ознаки. Багатство весільних пісень спричинене специфікою обряду, своєрідністю етапів, емоційною наснагою. Залежно від спрямування обрядового етапу, його емоційної домінанти, весільна пісня змінює форму і зміст. Пісенний масив чітко регламентований за функціями, що суттєво впливає на стан їхнього кращого збереження.

Основні функціонально-тематичні групи (типи) весільних пісень Поділля: ритуальні, величальні, пісні-замовляння, або магічні пісні, жартівливі (обрядові, необрядові) та ліризовані (обрядові, необрядові).

 До ритуальних (синхронно констатують обряд, тісно пов’язані з обрядом, розповідають про хід весілля, дії учасників)  належать пісні, що їх виконують під час:  запросин на весілля; вінкоплетин (плетуть, в’ють, шиють вінок); виготовлення гільця; розплітання, розчісування  коси, посаді нареченої (дівич-вечір); обряду приготування короваю (місять, виробляють, саджають, частуються, виймають, прикрашають); виряджання молодих до шлюбу і зустрічі їх після шлюбу; покривання, посаду нареченої. Інформація, взята з ритуальних пісень, відповідає етнографічним обрядодіям.

Одним із різновидів ритуальних весільних пісень за функцією є так звані пісні-накази, пісні-поради, пісні-нагадування, пісні-заклики, які не відображають якусь обрядову дію чи вчинок, а виконуються  під час запросин на весілля, по дорозі: до і після шлюбу, до свекрухи, в понеділок за сніданком; перед дверима  хати, в хаті, в сінях, на подвір’ї (молодого, молодої).

Величальні пісні виконуються: нареченій, нареченому, подружній парі,  рідше – батькам наречених (сватам),  старшій дружці, дружбові, а також весільним атрибутам: косі дівчини, вінку, короваю, гільцю.

Пісні-замовляння, магічні пісні (благословіння, побажання щастя, здоров’я) виконуються під час розплітання коси, випікання короваю, покривання (посаду) нареченої, випроводжання молодих до шлюбу,  в дорогу; дарування (перепою).

Жартівливі  (або гумористичні,  часом глумливі) і ліризовані пісні,   що виконуються на весіллі, поділяються, в свою чергу, на обрядові та необрядові. До жартівливих обрядових весільних пісень належать:  передирки (або пісенні перекори), дотинки дружбам, дружкам, світилкам, свашкам, сватам, музикам; пісні до розподілу короваю; пісні куховарці; приспівки до страв; перезв’янські сороміцькі пісні. Необрядові пісні – вівати,  приспівки до танцю.

 З-поміж ліризованої пісенності виділяємо твори обрядові та необрядові (родинно-побутового характеру, сирітські). Обрядові ліризовані пісні виконуються під час сватання, заручин, на вінкоплетинах, дівич-вечорі, під час посаду, за столом у молодої після шлюбу, коли чекають приходу молодого, коли наречена прощається з батьками, родиною.

Весільні пісні величального характеру  не закріплені за конкретним  етапом чи дією учасника обряду. Вони змальовують головних дійових осіб, тобто поетичний зміст величальних пісень чітко визначений: зображення особи чи обрядового атрибуту.  Проте в окремих випадках пісня чітко перегукується із виконанням певної обрядодії.

У дисертаційному дослідженні особливу увагу звернуто на весільні передирки, вівати, перезв’янські сороміцькі пісні – найменш вивчені не тільки в реґіоні Поділля, але й  в інших місцевостях України.

Сучасні весільні передирки  створювались на основі давніх корильних пісень, що виконували в обряді роль умовного заклинання і прокляття тим, хто йде проти волі міфічних покровителів родового закону, оберігали  цілісність і непорушність родових традицій, захищали кожного члена колективу.  

Як особливий різновид обрядового фольклору передирки виконуються під час весільного застілля. Засобами весільної пісенності здійснюється спілкування, з’ясування стосунків між учасниками обрядодійства. Жваві передирки вносять життєстверджуючий елемент до обряду. Вони відзначаються особливою різноманітністю та широким побутуванням на Поділлі, їм притаманний  локальний колорит та барвистий емоційний спектр.

У передирках, пісенних діалогах між двома родами зустрічаємо найбільше соковитих, образних порівнянь. Природньо, що зіставляючи себе з представником іншого роду, стану, статусу, віку тощо за  характерними особливостями  зовнішності, діями, якостями характеру, людина порівнює, конкретизує чи узагальнює, намагається подати себе з кращого боку, певним чином принизивши іншу. Саме  тому  передиркам – своєрідним вербальним баталіям, притаманні негативні взаємопорівняння членів протилежних родів (часом представників різної статі, наприклад, дружок – дружбів як засіб залицяння) з метою якомога дошкульніше вколоти, вразити словом, виявити перевагу власного роду, його оточення щодо іншого, оскільки чужий рід за суттю мислиться як ворожий.

Оригінальним явищем весільної пісенності Західного Поділля є вівати, віншування – споріднені з польськими, бесарабськими необрядові величальні, застільні  урочисті  співи, які  посідають значне місце  серед весільної поезії. Вони найменш вивчені в реґіоні, проте добре збереглися і мають своєрідний колорит. Специфіка використання, призначення віватів визначається  певними етнографічними особливостями обряду. Вівати, як і передирки, адресовані переважно другорядним персонажам весільного дійства. Функціонально вівати виконують подвійну роль: оспівують зовнішню красу, привабливість дійових осіб, висловлюються побажання нареченим щасливої долі або ж картають за різні відхилення  весільних гостей від народних етичних та естетичних норм, смаків та уявлень, описуючи кумедні ситуації, дії, епізоди життя. Вівати, на відміну від передирок, виконуються всім, хто  сидить за весільним столом чи обдаровує наречених під час перепою (родичам, гостям, сусідам і т.д.).

Специфікою віватів є зображення широкої панорами життя, побуту, взаємин, смаків, ідеалізованої риси, думки, настрою чи емоції. Характеристики людей і явищ конкретні, сконденсовані.

Досить популярні на Поділлі, зокрема на Хмельниччині,  перезв´янські сороміцькі пісні. На відміну від  ліризованих пісень, у яких часті звертання до матері (батька), а обрядова реальність відображається шляхом емоційної передачі настрою молодої, її матері, батька, сестер чи  брата,  сороміцькі пісні обмежуються узагальненим згадуванням статі чоловічої чи жіночої.

 У  сороміцьких піснях майже не зустрічаємо ідеалізованих мотивів.  Вони, з одного боку, – своєрідний засіб посилення  спільного статевого потягу, розпалювання пристрасті молодого подружжя перед “коморою”, а з іншого, документ, що засвідчує здійснення процесу ініціації. Тема шлюбної ночі опрацьовується  в різноманітних дотепах і несподіваних перипетіях. Специфічною ознакою сороміцьких пісень є пов’язаність з місцевістю, де вони були створені і функціонують. Коморні пісні виконуються часто від 1-ї, рідше від 3-ї особи, найчастіше від імені дівчини (жінки), яка ділиться з оточуючими першими враженнями, намірами. Сороміцькі пісні стислі, переважно асоціативні, інакомовні, хоча й іноді прямолінійні. Нерідко в сороміцьких весільних піснях  народ засуджує перелюб, відхилення від загальноприйнятих норм у міжстатевих стосунках.

Отже, весільні пісні за змістом, функціями відображають багатство народної традиції  Поділля, розкривають зв’язки творів із життям, своєрідно проектують долю подружжя.

У другому розділі “Поетика весільних пісень” досліджено особливості поетики, художньої специфіки  текстів.

Весільна пісенність Поділля специфічна за своєю художньою формою. Її мова емоційна, з частим вживанням образно-художніх засобів. Художню систему весільних пісень вирізняє динамізм, стислість, строга зумовленість у композиції пісень, тісно прикріплених до обряду.

Дослідження поетики весільних пісень дозволило виявити наявність загальнослов’янських, національних рис у композиції, художньо-образних засобах. Локальна народнопоетична  традиція споріднена  із загальноукраїнським фольклорним процесом генетично і функціонально, виявляється у побутуванні спільних образів, мотивів, символіки, спільною жанровою системою  використання національного  художньо-виражального досвіду. Разом з тим фольклору Поділля властиві реґіональні риси,  спричинені історичними, соціальними, мовними, психологічними, морально-етичними чинниками.

Поетика весільної пісні складна і різнобічна, має багато спільного із творами  інших пісенних жанрів; наявність і роль ряду одних і тих самих поетичних елементів у весільній пісні своєрідно ідентифікується. Це зумовлено специфікою родинного обряду. Весільним пісням властива своя ідейно-художня обсервація, яка залежить від змісту, функцій пісень, обрядодій.

Використання тропів спричинене особливістю функціонального спрямування жанрових різновидів весільних пісень. У той час, як ліризована весільна пісня послуговується засобами типізації (наречена майже завжди змальовується позитивно), у віватах, передирках відчутна конкретно-особова характеристика образів (маємо на увазі добір тропів  для зображення домінуючих рис характеру, поведінки  другорядних дійових осіб, гостей весільного дійства).

У розділі досліджено вживання епітетів, порівнянь, паралелізмів у конкретних жанрових різновидах в ареалі подільської традиції.

Епітети у весільних піснях загальнофольклорні, жанрово зумовлені. Цілеспрямованість   жанрових різновидів весільних пісень  (ліризованих, жартівливих) спричинює вибір певних епітетів. Конкретне наповнення художнього засобу цілком залежить від змісту пісні та функції.

Залежно від призначення жанрового різновиду, епітети весільних пісень сприяють контрастуванню образів статево-вікових громад обох родів, дій, явищ довкілля. Через  зіставлення протилежних за значенням ознак чітко й лаконічно  змальовано образ, явище, ситуацію. Епітети допомагають передавати просторові уявлення, конкретизують сприймання, узагальнюють,  констатують, оцінюють.

Добір і використання епітетики зумовлений художніми, реґіональними, етнічними особливостями весільної пісні. Епітети подільських весільних пісень відображають типові риси подільської природи, характерні особливості історичної долі народу, його громадського і сімейного життя, трудової діяльності, культури, етичних та естетичних поглядів, національного характеру, неповторного складу  подільської душі.

Залежно від мети поетичного твору, епітети   набувають різного емоційно-оцінного значення, тому, скажімо, буярин – чваньковатий, багатий, пелехатий, дружка – зубата, носата, ґембата; сват – промітний, староста – вмівненький, свашки – співненькі, бинди – терновії, сорочка – мережана, гаптована і т.д.

Локальні епітети весільних пісень  творяться переважно або від власної назви певної місцевості, або ж завдяки діалектним особливостям краю.

Характерним стилістичним засобом поетики весільного тексту є вживання змістовного, самобутнього епітета-прикладки, зокрема на означення персонажів подільського весілля (музики-різуни, музики-смикуни, дружбоньки-скакуни, староста-брехун, свашка-співашка), оточення, небесних світил, явищ, образів: вій-віночок, чіпчик-прилипчик, сорочка-папіровка, краса-полуниця, місяць-ярівченько, курчата-марчата, гусак-чудак і т.д.

Порівняння  подільських весільних пісень змістовні, глибокі, емоційно насичені, мають традиційний, стійкий характер. Вони влучно, яскраво характеризують  суб’єкт чи об’єкт, створюють узагальнений, типологічно місткий образ, відкритий для індивідуальних (конкретно-визначених) застосувань. Порівняння зосереджують увагу на особливостях образу, допомагають розкрити основний задум твору.

Вживання порівняння як засобу  творення образної експресивності пісні залежало від мислення, способу пізнання, сприймання світу, весільних атрибутів, як-от, намітки, яка: груба, як ряднянка, чорна, як каглянка,  і, водночас, як біль, білесенька, як папір, тонесенька.

За художніми функціями порівняння близькі до паралелізму, проте глибше увиразнюють зображуване. У весільних піснях вирізняємо порівняння з позитивним та негативним емоційним забарвленням. Фактор вживання порівнянь позитивних чи негативних залежить від ставлення суб’єкта мовлення до об’єкта мовлення, а також від функціонального призначення  жанрового масиву творів. Порівняння, яке в поетичних рядках ліризованої весільної пісенності (до коси, під час посаду, шлюбу) є засобом ідеалізації образів наречених,  використовується й з метою  антиідеалізації, найчастіше жартівливої, інших весільних персонажів, представників різних соціальних прошарків. Полярність зіставлення, порівняння свого й чужого природня, оскільки своє – рідне, найкраще, а чуже – може й не найгірше, проте невідоме, незнане, неприязне. Для прикладу, образ весільної свахи (свах) чи світилки (світилок) надзвичайно розмаїтий: руки, як ломаки; пальці, як кілочки; очі, як горнята; як цибулі; голови, як довбні; кричать, як ворони; попились, як ті кури; сидять, як жаба в капусті; дружка – як жаба надута; як пампушка; як галушка; радюгою нап’ялася, як та жаба надулася.  Водночас існували і позитивні порівняння, які свідчили про замирення родів.

Широко вживаним поетичним тропом  весільної пісенності є паралелізм психологічний (художній, поетичний), формальний (синтаксичний), заперечний, який  охоплює лексичні, граматичні, композиційні, пісенно-ритмічні явища, спроектовані на будову рядків, строф тексту на­родної пісні. Композиційна роль паралелізму  розкривається на декількох рівнях: як форма композиції, її елемент і прийом. Паралелізм весільної пісні сприяє творенню образності пісень,  а також є посередником між змістом і ритмом пісні. Показово, що завдяки паралелізму  зіставляються не лише  образи, а й їхні дії, перехід з одного стану до іншого. Залежно від мети, призначення твору  акцентується зіставлення не тільки образів, але й характерних якостей,  властивостей, дій об’єкта.

Як бачимо, весільні пісні Поділля з погляду поетики своєрідні, мають власну структурну модель, сформовану під впливом того чи того етапу обряду, конкретних обрядових функцій, рольових характеристик  головних персонажів драматичного дійства.

“Символіка весільних пісень Поділля” – назва третього розділу дисертації. Аналіз символіки фольклорних скарбів дозволяє  розширити  розуміння мовно-культурного комплексу українців, сприяє розкриттю семантики  поетичних образів, обрядових дій. Весільний ритуал конденсує первісну цілісну семантичну систему на рівні символів (знаків).

Символіка весільної пісні –  універсальна форма розкриття  людського буття у весільній драмі та поза нею,  своєрідне утворення, яке діалектично поєднує одиничне (індивідуальне) і абстрактне (загальне), матеріальне й ідеальне. 

Образ-символ у весільній поезії або повністю заміщує суб’єкт  об’єктом завдяки зіставленню на основі їхньої спільної подібності, або характеризує його шляхом прирівнювання, виокремлення характерної особливості, що визначає його внутрішній або зовнішній вигляд.

Образи-символи весільних пісень поглиблюють змалювання психічного стану людини, її безпосереднього зв’язку з довкіллям, набувають характерних рис і надають можливість  різного трактування  залежно від ролі у творі і функції в обряді.

Символи відігравали  провідну роль у системі узагальнення  народнопісенних типів і явищ, проте головна ознака символу прихована у творах, об’єднаних загальною тематичною єдністю.

Найдавніші символи, що збереглися у весільних піснях, – космогонічні (вогонь, вода),  астральні (сонце, місяць, зірки),  символи, пов’язані з анімістичними, тотемістичними віруваннями слов’ян (піч, поріг), символи-рослини, зоосимволи,  символи-обрядодії (обсипання зерном, кроплення водою).

Найяскравіші символічні образи зустрічаємо у весільних піснях імперативного, величального характеру,  виконуваних  під час вінкоплетин, посаду наречених, випіканні короваю, де глибоко розкриваються риси персонажів, їхній стан  чи якості весільних атрибутів, обрядодій в контексті весільної драми. У несхожих ситуаціях один і той самий символ трактується по-різному. Образи-символи у весільних  ліризованих, тісно пов’язаних з обрядом піснях, виявляють виняткову стійкість і сталість, навіть можуть заміщувати реальний образ, зберігаючи його характерну повноцінність.

Крім символіки космогонічної, світотворчої (стихій вогню, води та ін.), весільні пісні вміщують десятки образів органічної природи – рослин, тварин, а також відображають символіку дій, станів, обрядових атрибутів, різноманітних побутових предметів.

Рослинна символіка просякнута ідеєю плодючості, любовно-еротичним значенням.  Рослинна, орніто- й зоосимволіка стосується переважно головних персонажів весільного обряду, рідше другорядних дійових осіб. До символів, що стосуються молодої, скажімо, належать калина, вишня, черешня, яблуня, рута-м’ята; пава, голубка та ін. 

Значення символу базується й на існуючих уявленнях про природу тієї чи тієї істоти, і, залежно від цього,  має позитивне  чи негативне забарвлення. Тому якщо, скажімо, образи лебідки, галки, зозулі, качки стосуються нареченої, то образи сови, ворони, сороки характеризують інших чинів весільного обряду.

Отже, дослідження символіки весільних пісень дозволяє пізнати зміст творів, значення образів, дій, станів, естетику народних зразків.

У “Висновках” підсумовано дослідження проблем функціонування, поетики, символіки  весільних пісень Поділля, відзначено основні теоретичні та практичні здобутки, окреслено перспективи  наукового вивчення обрядової творчості.

У дисертації досліджено історію записів весільних пісень та видання описів подільського весілля;  охарактеризовано сучасний стан побутування весільних пісень; зокрема наголошено, що записи з різних територій Поділля засвідчують типологічну спорідненість  весільних пісень, певну світоглядну єдність і художню стійкість.

У весільних піснях Поділля відображено різні аспекти, явища господарського життя, побуту, сімейно-громадських взаємин,  які нерідко позначені локальним колоритом певної місцевості (страва,  одяг, ремесло, пейзаж, предмети побуту, весільні атрибути, знаряддя праці з властивими назвами).

У роботі висвітлено функціонування весільної пісенності; простежено головні аспекти взаємодії подільського весільного обряду і пісні;  з’ясовано  реґіональні особливості творів, властивості поетики, художньої специфіки текстів, розкрито символіку пісень. Це дозволило  виявити закономірності динаміки усної народної творчості, простежити еволюцію мотивів, образів, окреслити мовну палітру текстів.