ВІРШОВАНІ ПЕРЕКЛАДИ ЙОСИПА БРОДСЬКОГО ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ ЙОГО КАРТИНИ СВІТУ (ХУДОЖНЬОЇ ТА МОВНОЇ)

summary

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету та основні завдання роботи, визначено методи дослідження, його об’єкт і предмет, розкрито наукову новизну та практичну значущість одержаних результатів.

У першому розділі «Поетична мова як особливе семантичне середовище», присвяченому систематизації деяких існуючих досліджень з проблем ліричного жанру, поезія розглядається з позицій когнітивного підходу. Визначається когнітивний потенціал ліричного тексту, як конститутивна ознака ліричного жанру інтерпретується трансцендентність.

Особлива увага приділяється специфіці реалізації в ліричному жанрі буттєвих категорій «час» та «простір».

Поетичний текст завдяки своїй природі максимально схильний до реорганізації часу в його універсальному загальнолюдському уявленні. Поет, якому властиве особливе трансцендентне мислення, здатний порушувати межі формального часу, перетинати кордони простору.

Часо-просторові категорії взаємозв’язані. Дослідники, які розглядають проблеми категорій часу та простору на матеріалі тексту, тобто звертаються до поняття художнього часу та простору, по-різному інтерпретують їх співвідношення. В уявленні М. Бахтіна та роботах, що ґрунтуються на його ідеях хронотопу, первинним є час. Інший погляд на цю проблему базується на більш абстрактному розумінні простору як мови світомоделювання, за допомогою якого можливим стає вираження будь-якого значення (роботи В. Топорова, Б. Успенського та ін.). У цих концепціях первинним, основоположним стає простір.

У дисертаційному дослідженні розглядається концепт як відображення когнітивної діяльності людини. У роботі прийнято розуміння концепту як частини мовної картини світу, уявлення, пов’язаного з системою світобачення людини, своєрідного «пучка сенсів», що дає змогу багатоаспектного аналізу цього лінгвокультурологічного явища. В основі такого розуміння — положення Ю. Степанова про те, що концепт існує у свідомості людини не у вигляді чітких понять, а становить собою «пучок» уявлень, знань, асоціацій, переживань, який супроводжує те або інше слово.

Аналіз існуючих у когнітології та культурології досліджень дозволяє сформулювати основні ознаки концепту:

— концепт є результатом когнітивної діяльності людини, являє собою «згусток культури у свідомості людини, те, у вигляді чого культура входить до ментального світу людини» (Ю. Степанов);

— семантика слова-концепта включає в себе комплекс і позамовних значень, які ґрунтуються на знаннях про світ, отриманих у результаті колективного досвіду людства;

— сукупність концептів створюють концептосферу мови;

— концепт має логічно організовану структуру, яка складається з початкового елементу та пов’язаних з ним через прототипове значення похідних елементів;

— кожний концепт несе на собі відбиток тієї культурної системи, у межах якої він сформувався та функціонує. Один і той же концепт може зустрічатися в різних культурних парадигмах, маючи в них різне наповнення. Семантика концепту залежить і від світогляду поета, його ціннісних орієнтирів;

— концепт на деяких рівнях може співвідноситися з образом, символом, метафорою, знаком, але він не тотожний їм.

В основі кожної мови знаходиться особлива модель, або картина світу. У роботі приділено увагу розгляду понять «картина світу», «мовна картина світу поета» і «художня картина світу поета» та зроблено спробу описати існуючу між ними своєрідну ієрархію.

У другому розділі — «Теоретичні аспекти художнього перекладу» — особлива увага приділяється специфіці перекладу поетичного тексту й проблемам творчої індивідуальності перекладача.

Високий ступінь розробки проблем перекладу не може бути достатньою підставою для того, щоб вважати її вирішеною в контексті перекладознавства, а дозволяє усвідомлювати переклад у його інтердисциплінарній сутності. Переклад поетичного тексту має свою специфіку, яка пов’язана з унікальністю поетичного жанру.

У роботі стверджується й теоретично узагальнюється думка, що переклад, особливо поетичний, — це твір мистецтва слова специфічного роду, який поєднує в собі відображення концептуальної, мовної й художньої картин світу як автора, так і перекладача. При цьому перекладач є художником, який існує зі своїм мистецтвом на прикордонному зіткненні двох культур. Тому переклад правомірно називати однією з форм міжкультурної комунікації, бо він опосередковує знайомство з чужою щодо перекладу культурою. Переклад — це зіткнення не лише мовних систем, а й різних культур та цивілізацій, посередником між якими є перекладач.

Питання про місце особистості перекладача й ступеня її впливу на процес і результат перекладу є одним з найбільш суперечливих у сучасній науці.

При всьому розмаїтті протилежних тверджень у роботі підтримано думку дослідників, які вважають, що перекладний поетичний твір є значною мірою відображенням мовної й художньої картин світу поета-перекладача.

У третьому розділі — «Особливості ідіостилю Йосипа Бродського» — розглядаються риси поетики Й. Бродського, що реалізуються за допомогою різноманітних мовних засобів у його оригінальній поезії (світ концептів, час і простір, «математичний» світогляд, «пейзажні» концепти, колористика). Звертається увага на есе, інтерв’ю, лекції Й. Бродського, які допомагають зрозуміти його світоглядні позиції.

У четвертому розділі — «Відображення особливостей поетики Йосипа Бродського у його перекладах» — описуються особливості ідіостилю Й. Бродського, що виявилися в його перекладах, й аналізуються мовні засоби (композиційні, синтаксичні, тропеїчні), за допомогою яких ці особливості реалізуються.

Для Бродського-перекладача залишалося важливим збереження загальної тональності оригіналу. На його думку, існує дві небезпеки, з якими стикається перекладач, — це неточність і спокуса придумати щось своє, чого немає в оригіналі. Й. Бродський активно займався перекладами з різних мов. Для своїх перекладів він обирав вірші, близькі власній системі світовідчуття, світобачення. Йому вдавалося «прочитати в тому, що він перекладає, своє як чуже або, навпаки, побачити чуже як своє» (Н. Кузьміна). Таку думку підтверджує порівняльний аналіз його оригінальної поезії та перекладів.

До найбільш важливих особливостей поетики Й. Бродського, що проявляються як в оригінальних, так і в перекладних творах, належать такі:

1. Й. Бродський створює власну фізику світу: своєрідну «модель двосвітництва», поєднуючи реальність та ірреальність. Подібна метафізічність досягається багатьма мовними засобами: «балансуванням» (термін Л. Синельникової) — введенням до ліричного сюжету елементів реального та ідеального в такому структурному оформленні, яке дозволяє вважати їх однородними; перетворенням поетичної картини світу в наукову; синтезом стилістичних засобів тощо.

2. У поетиці Й. Бродського можна виділити основні концепти, лінгвопоетичні якості яких формують його художню картину світу: «самотність», «сон», «смерть», «сніг», «зима», «зірка», «кохання», «небо», «ніч», «пагорб». Частина концептів носить загальнокультурний і загальнопоетичний характер, інші — індивідуально-авторські. Вивчення перекладів (зокрема, укладання частотного словника) показало, що в них дещо інша, порівняно з оригінальною поезією, ієрархія концептів: «небо», «смерть», «сон», «ніч», «пагорб», «море», «сніг», «самотність», «кохання».

У роботі означено особливості концептів, які Й. Бродський використовує в оригінальних і перекладних творах:

– концепти «небо», «смерть» однаково часто зустрічаються як в оригінальній, так і в перекладній поезії Й. Бродського. При цьому їх лінгвопоетичні ознаки мають виразну схожість;

– концепт «сон» і в оригінальній, і в перекладній поезії Й. Бродського не трактується однозначно, а має комплекс різних інтерпретацій;

– з концептом «ніч» у картині світу Й. Бродського тісно зв’язаний концепт «самотність»;

– концепт «пагорб», що має великий семантичний потенціал, у перекладній поезії Й. Бродського зустрічається частіше, ніж в оригінальній;

– у концептуальній картині світу Бродського-перекладача є концепт, який не входить до кола основних концептів Бродського-поета, — концепт «кохання». Цей концепт у перекладах Бродського поєднує в собі властивості, пов’язані з особливостями розуміння кохання російською культурною й релігійною традиціями та специфікою культур, носіями яких є автори оригіналів. У поетиці Й. Бродського концепт «кохання» тісно пов’язаний з концептами «самотність», «розлука», «смерть»;

– в оригінальній поезії Й. Бродського “морських” ліричних сюжетів набагато менше, ніж у перекладній; в оригінальних віршах море деконцептуалізується.

Названі концепти як в оригінальній, так і в перекладній поезії Бродського реалізуються схожими лінгвістичними засобами: стильовими дисонансами, тропеїчними, композиційними та синтаксичними прийомами, особливою граматикою тощо.

3. Буттєві категорії «час» і «простір» в обох поетичних системах Й. Бродського займають особливе місце. Час стає причиною змінюваності речей, людини, влади. Але саме час призводить людину до старості й смерті. Таким чином, час двозначний: він і звільняє від духовної смерті, і направляє людину до фізичного небуття. Час більший за простір і трактується як його продовження. Час матеріальніший за простір, символом якого є чистий аркуш паперу (…возьми перо / и чистую бумагу — символ / пространства… («Пенье без музыки»)), він може мати фізичні властивості й порівнюватися з конкретними реаліями.

4. Час і простір у метафізиці Й. Бродського яскраво представлені в математичних номінаціях. У термінах геометрії можуть описуватися навіть людські почуття (наприклад, вірші «То не Муза воды набирает в рот…», «Пенье без музыки»; Д. Донн «Прощанье, запрещающее грусть»). Математичність художньої картини світу Бродського чітко виявляється під час опису безвихідності й відчуженості, абсурдності існуючого стану речей (підтвердження цього — ліричні сюжети віршів «Пятая годовщина», «Полдень в комнате»; Ч. Милош «Стенанья дам минувших дней»).

У поетиці Й. Бродського цифри часто стають формальними фіксаторами абстрактного часу (От великих вещей остаются слова языка, свобода / в очертаньях деревьев, цепкие цифры года…(«Колыбельная Трескового мыса»), В Сорок Пятом, когда прогремел «капут»… (Д. Чиарди «Дар»)).

5. Серед «пейзажних» концептів у поетиці Й. Бродського переважають концепти «зима», «сніг», що вбирають у себе різні метафізичні, філософські сенси. Еволюція зимових мотивів, яку можна побачити в Й. Бродського, наочно відображає загальну траєкторію його поетичної системи, художню картину світу.

Часто концепт «сніг» і слова, що входять до його концептуального поля, пов’язані з концептом «смерть». І в оригінальній поезії, і в перекладах зима описується як засіб подолання простору, переміщення в інші часові виміри (Опять трамвай вторгается как эхо / В грязь мостовой, в слезящееся веко, / И холод девятнадцатого века / Царит в вокзалах. (Т. Венцлова «Памяти поэта. Вариант»)).

Зима в художній картині світу Бродського прагне пофарбувати весь світ у два кольори — чорний і білий, зимовий пейзаж стає схожим на чорно-біле креслення. Графічність цього пейзажу близька світосприйманню Бродського, оскільки вона — точна відповідність білості чистого аркуша, що поступово заповнюється словами. Отже, у колористиці Бродського можна виділити два домінуючі кольори — білий і чорний. Разом з традиційними характеристиками цих кольорів у Бродського зустрічаємо і їх індивідуально-авторські значення й сенси. Поєднання «білий–чорний» — не лише традиційна опозиція «добро–зло», зіставлення світлого й темного, але й поєднання з єдино важливою на цьому світі метою — створення поетичного твору (Нет ничего постоянней, чем чёрный цвет; / так возникают буквы…(«Келломяки»), белый лист под пером — награда / превыше истории, звезд и боли. (Д. Чиарди. «Дар»)).

У висновках формулюються основні результати проведеного дослідження.

1. Теоретична частина роботи присвячена систематизації існуючих досліджень з проблем ліричного жанру. У ній підтверджується положення про те, що поетична мова є особливим семантичним середовищем, яке володіє низкою специфічних властивостей. Серед таких властивостей виділено наступні:

– лірика — це особлива форма пізнання навколишньої дійсності, яка в цьому жанрі опановується для вирішення вічних проблем. З’єднання емпіричного й мисленнєвого матеріалу визначає когнітивні ознаки цього жанру;

– когнітивні властивості поезії виявляються у використанні в ліричному тексті слів-концептів, що є фрагментом мовної картини світу.

В основі кожної мови лежить особлива модель, або картина світу. Результат аналізу різних визначень понять «картина світу», «мовна картина світу поета» і «художня картина світу поета» дозволяє побудувати між ними своєрідну ієрархію.

Когнітивна (концептуальна) картина світу є безпосередньою, тобто створеною в результаті прямого пізнання людською свідомістю навколишньої дійсності.

Віддзеркалення, фіксація, номінація знань відбувається за допомогою різних семіотичних систем, зокрема, мови. Вираження картини світу за допомогою мови є мовною (лінгвістичною) картиною світу — підсистемою концептуальної картини світу. Носії різних мов сприймають і концептуалізують навколишню дійсність через призму своєї мови, отже, можна говорити про національну картину світу.

Мовна картина світу поета відрізняється від буденної картини світу. Образ світу, що створюється поетом, виражається за допомогою поетичного слова, яке володіє своєю специфікою, несе на собі особливості індивідуальності автора, відрізняється особливим характером.

З мовною картиною світу поета тісно пов’язана художня картина світу поета. Остання створюється в поетичному тексті мовними засобами, які відображають особливу мовну картину світу поета. Художня картина світу поета так само, як і мовна, є вторинною, опосередкованою.

2. Розгляд деяких теоретичних аспектів художнього перекладу дозволяє стверджувати, що, не дивлячись на безліч розроблених підходів до трактування проблем перекладу, розмаїття поглядів на сприйняття перекладу як самостійного витвору словесного мистецтва, роль творчої індивідуальності перекладача, специфіку поетичного перекладу взагалі й можливості перекладу лірики, безліч класифікацій типів перекладу, багатоаспектність класифікуючих ознак, є всі підстави вважати художній переклад особливим феноменом творчого мислення, унікальним процесом міжкультурної взаємодії. Переклад поетичного тексту має особливу специфіку, пов’язану з унікальністю поетичного жанру.

Аналіз робіт з проблем перекладу і власні спостереження над поетичними перекладами Й. Бродського дозволяють резюмувати такі положення:

– перекладний поетичний твір є значною мірою відображенням мовної та художньої картин світу поета-перекладача;

– особистість перекладача, його ідіостиль і світогляд у поетичному перекладі виявляються з високим ступенем інтенсивності, реалізуючись за допомогою різних лінгвістичних (композиційних, синтаксичних, тропеїчних) засобів.

3. Для аргументації теоретичних положень вивчався ідіостиль Й. Бродського. Проаналізовано праці науковців; досліджено есеїстику Й. Бродського, його лекції та інтерв’ю; проведено власні спостереження над оригінальною й перекладною поезією. Зіставлення деяких поетичних перекладів Й. Бродського з першоджерелами дає підставу стверджувати, що низка мовних засобів, які реалізують той або інший концепт, схожі і в оригіналі, і в перекладі. Проте, у деяких випадках Й. Бродський активно розгортає риси своєї поетики, привносить у твір-переклад елементи власної художньої картини світу (лексичні й синтаксичні реалізації концептів і буттєвих категорій, колоративів). У поетичних перекладах Бродського знаходять віддзеркалення особливості його художньої картини світу, риси його ідіостилю, що реалізуються в обох поетичних системах (оригінальній і перекладній творчості) за допомогою схожих лінгвістичних засобів. Поет-перекладач привносить у твір частину своєї культури, свідомості, світобачення й світосприйняття. Таким чином, у роботі доводиться положення про те, що поетичні переклади Й. Бродського — твори особливого роду, які відображають у собі ознаки його художньої й мовної картин світу.