| summary: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність наукової розробки проблеми, визначено об’єкт і предмет дослідження, його мету і завдання, окреслено зв'язок з науковими програмами і планами, виявлено хронологічні та географічні межі дослідження, розкрито використані у роботі методи дослідження, охарактеризовано наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення. Представлено апробацію основних положень та висновків дисертації.
У першому розділі “Історіографія та огляд джерел” розглянуто стан наукової розробки проблеми, проаналізовано її джерельну базу.
Історіографія розвитку системи масових військово-оборонних добровільних товариств України умовно можна розділити на чотири етапи. Хронологічні рамки першого етапу охоплюють 1920–1930-ті рр. Другий етап датовано початком 1940-х – другою половиною 1950-х рр. Третій етап перебуває у межах від початку 1960-х до середини 1980-х рр. Четвертий етап розпочався з середини 1980-х рр. Сучасна українська історіографія діяльності масових військово-оборонних організацій Української СРР належить до четвертого етапу розвитку історичної науки.
В 1920-ті – 1930-х рр. вийшли книги, брошури і статті, в яких була здійснена спроба розкрити організацію масової військово-оборонної роботи в СРСР та Українській СРР, розглянути діяльність Тсоавіахіму та інших оборонних товариств через призму соціально-економічних та політичних перетворень, які здійснював компартійний режим. Написані невдовзі, а іноді під час описуваних подій, в конкретній історичній обстановці, вони мали описовий характер, ґрунтуючись на незначній документальній базі. Позитивним у них є наявність фактичного матеріалу, який відображає форми і методи масової військово-оборонної роботи. До такої літератури належать публікації В. Суханова та Д. Южина. В роботах В. Зарзара, Б. Леонтьєва, С. Антонова розкрито діяльність Тсоавіахіму у сфері мілітаризації населення. Діяльність Авіахіму у галузі розвитку авіаційної та хімічної промисловості Української СРР висвітлена у роботі А. Касяненька про діяльність товариства Доброхім йдеться у брошурі В. Баланіна. В роботах подаються статутні документи товариств, змальовуються успіхи організацій з хімізації сільського господарства. Загалом, публікаціям, зробленим упродовж 20–30-х рр. XX ст., притаманний схематизм, високий ступінь політизації висвітлюваних подій, пріоритетність подання фактів, які дозволяли представити діяльність військово-оборонних товариств у вигідному для його керівництва світлі. Якщо упродовж
1920-х рр. у публікаціях, присвячених діяльності масових військово-оборонних організацій, містилися окремі матеріали про труднощі при організації системи військової допризовної освіти, створенні мережі осередків організацій та забезпеченні їх матеріально-технічної бази, то публікації 1930-х рр. мають відчутний відбиток тоталітарного ладу. Вони здебільшого популяризують політику більшовицького режиму, створення серед громадськості позитивного іміджу останнього, прославляють компартійне керівництво.
В радянській історіографії 1940-1950-х рр. мало уваги приділялось питанням дослідження діяльності оборонних добровільних товариств. Виходили лише поодинокі брошури присвячені ювілейним датам. Окрему інформацію чи згадки про діяльність Тсоавіахіму можна знайти у працях з історії фабрик та заводів, областей та районів, а також у роботах, присвячених історії робітничого класу СРСР та УСРР, історії радянської промисловості та сільського господарства.
В 1960-ті роки значна кількість робіт, із зазначеної тематики, була написана в історико-партійному плані. Їх автори прагнули показати діяльність КПРС з удосконалення військового навчання населення в системі військової освіти створеної у 1930-ті роки Тсоавіахімом Радянського Союзу. Зокрема, Л.П. Борисов проаналізував обставини створення Всесоюзного Тсоавіахіму, участь осередків товариства у авіабудуванні, розвитку хімічної промисловості; організацію на підприємствах соціалістичних змагань та ударницького руху. Окремі матеріали дослідження присвячені діяльності українського Тсоавіахіму, а саме, участь осередків товариства в створенні системи допризовної військової освіти, розгортання на українських підприємствах ударницького руху, проведення лотерейних і позичкових кампаній. В роботі вперше згадуються репресії проти керівного складу товариства у другій половині 1930-х рр. Але в роботі є й ідеологічні штампи, замовчування та заангажоване тлумачення подій, характерні для всіх радянських досліджень того часу.
З кінця 1960-х рр. відроджується практика авторитарних оцінок, возвеличення ролі партії, що стає значною перешкодою для об’єктивного розгляду наукових проблем. Водночас значно активізувалась науково-дослідна робота у галузі вивчення проблем оборонно-масової роботи в міжвоєнний період. В цей час посилилося вивчення історії Української СРР та інших союзних республік, окремих великих регіонів, місцевих партійних організацій. В науковий обіг було введено нові документальні масиви із центральних та місцевих архівів, велика кількість спогадів, матеріалів періодичних видань.
В 1970-1980-ті роки вийшла значна кількість робіт, які висвітлювали військово-оборонну діяльність компартії та комсомолу України. В них використано великий статистичний і фактологічний матеріал, присвячений створенню мілітарних добровільних товариств та їх участі в військово-оборонних кампаніях.
Деякі аспекти досліджуваної проблеми розглядалися дослідниками історії радянського Військово-Морського Флоту. В роботах розкрито основні напрямки, форми і методи компартійного впливу на розвиток ВМФ СРСР. Окремі сюжети дослідження зачіпають питання використання компартійними органами громадських об’єднань при організації різного роду політичних та пропагандистських кампаній серед моряків флоту.
Спеціальні дослідження присвячувались і діяльності Всесоюзного Тсоавіахіму. У них висвітлювалась робота тсоавіахімівських осередків з організації масової військової освіти населення, аналізувалися кількісні показники зростання організацій Тсоавіахіму, визначалися основні напрямки діяльності товариства. Але питання партійної присутності в осередках товариства, участь осередків Тсоавіахіму у більшовицьких індустріальних, аграрних та соціально-політичних перетвореннях упродовж міжвоєнної доби, репресії 1930-х рр. проти керівного складу і низового активу Тсоавіахіму не були предметом розгляду цих праць.
Розширюється і українська історіографія проблеми. Виходять роботи В. М. Довгопола, Л. В. Григор’євої, І. Я. Ковальова, Д. Д. Пихи. Дослідники у своїх статтях та монографіях проаналізували історію добровільних оборонних товариств в Українській СРР, визначили форми і методи політичного впливу товариства на населення Української СРР, організацію військового навчання молоді.
Цінність досліджень цього періоду полягає в широкому використанні їх авторами архівних матеріалів, що дозволило показати організацію, форми і методи роботи Тсоавіахіму. Однак для всіх робіт, підготовлених у межах пануючої ідеології та стереотипності тих років, характерний догматизм та однобокість у аналізі подій. У дослідженнях головна увага звертається на діяльність КП(б)У і Тсоавіахіму з організації спільних масових мілітарних кампаній та зовсім відсутні дані про залучення товариств до примусової колективізації, його діяльність в роки голодомору 1932-1933 р. в Україні.
Початок четвертому періоду історіографії діяльності українського Тсоавіахіму поклав квітневий пленум ЦК КПРС 1985 року. Проголошений курс на перебудову, гласність та відхід від замовчення історії радянського тоталітарного минулого дозволило історикам звернутися до раніше заборонених для дослідження тем. В користування дослідників потрапили нові матеріали, які дозволили більш повно і об’єктивно розглянути проблеми розвитку суспільства, зокрема і міжвоєнну добу, краще зрозуміти зміст подій та процесів того часу. Серед них виділяються праці В. В. Гошуляка. В них дослідник аналізує основні напрямки оборонно-масової роботи товариства за хронологічним та територіальним принципом, розглядає різні аспекти діяльності українського Тсоавіахіму.
Сучасна українська література відзначається новим концептуальним осмисленням історичної ролі прокомуністичних громадських об’єднань. У працях вітчизняних істориків критично аналізується діяльність громадських інституцій УСРР у період становлення в Радянському Союзі тоталітарної моделі управління суспільством, звертається увага їх одержавлення, встановлення в них партійного диктату, що породив безініціативність. перестрахування, усунув самостійність громадських об’єднань у прийняття відповідальних рішень.
Не оминули питання історії громадських організацій В. М. Даниленко, Г. В. Касьянов та С. В. Кульчицький у своїй праці «Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки». Дослідники, аналізуючи сталінську політичну систему, дійшли висновку, що запровадження тотального контролю держави за елементами політичної системи спричинило прихід до влади й існування суспільних структур, зацікавлених у соціальній та ідеологічній одноманітності.
Окремі сюжети, що розкривають співпрацю тсоавіахімівських організацій та осередків Українського Червоного Хреста, можна знайти у дисертації Т. А. Литовченка.
У 2002 році вийшла монографія М. А. Журби, присвячена історії громадських об’єднань, які функціонували у середовищі селянства національних меншин. Окремі сюжети у дослідженні зачіпають історію Всеукраїнського Тсоавіахіму. Дослідник наголошує на створенні централізованої моделі управління республіканськими, крайовими та обласними організаціями товариства, їх абсолютній фінансовій та доктринальній залежності від рішень компартійних органів.
Історіографії організацій Тсоавіахіму радянської України торкається у своїй дисертації і монографії С. М. Свистович.
До числа західних дослідників, які торкалися у своїх працях питання участі громадських об`єднань у соціально-економічних трансформаціях міжвоєнної доби на теренах УРСР, належать М. Джилас, Е. Карр, і Р. Пайпс. Зокрема, німецький історик Р. Майєр у своїй науковій розвідці визначає форми позаекономічного стимулювання трудової активності робітників, М. Джилас аналізує особливості організації політичної системи радянської держави. Необхідно зазначити, що в зарубіжній україністиці історія військово-оборонних громадських об’єднань не була предметом спеціального вивчення. Лише в деяких дослідженнях згадується діяльність Тсоавіахіму.
Неординарні оцінки історії політичної системи держави «диктатури пролетаріату» та місця в ній громадських об’єднань містять праці сучасних російських істориків. Дослідники розглядають проблеми формування та діяльності сателітних та громадських об’єднань. Так, у дисертації І. М. Ільїної проаналізовано систему масових добровільних товариств і організацій які існували в СРСР та Російській Федерації у 1920-ті роки. У цій роботі окремі сюжети присвячені і оборонним товариствам, зокрема Тсоавіахіму. І. М. Ільїна розглядає діяльність товариства у контексті соціальних мобілізацій, здійснених компартійними органами у другій половині 1920-х на початку 1930-х рр. У 2000 році вийшла у світ праця А. І. Анохіна, присвячена біографіям керівників Тсоавіахіму.
Велика кількість історичних розвідок, статей, брошур, що з’явились у останні роки, були присвячені 80-річчю Російського військово-оборонного товариства (РОСТО. Деякі з цих досліджень були присвячені регіональній історії військово-оборонних добровільних товариств.
Однак, у останні роки, в російській історичній науці визначилися регресивні тенденції. Вони спрямовані на поверненні до радянського способу викладу історії СРСР міжвоєнної доби. У роботах все більше акцентується увага на позитивних досягненнях компартійної влади у сфері індустріалізації промисловості, колективізації сільського господарства. Ці події розглядають через призму ефективного менеджменту і перетворення Радянського Союзу у могутню світову державу. Негативні моменти радянської історії згладжуються, або просто замовчуються.
Таким чином, зроблений історіографічний аналіз літератури, яка стосується теми дисертаційного дослідження, підтверджує, що необхідне подальше вивчення взаємодії більшовицького режиму та масових військово-оборонних громадських об’єднань в 20-30-ті роки ХХ століття.
Джерельну базу дослідження склали різноманітні за походженням, видами, ознаками та змістом друковані і неопубліковані джерела, періодичні видання.
Основною джерельною базою дослідження стали архівні документи. Головний масив документів і матеріалів, які стосуються створення та функціонування тсоавіахімівської організації УСРР – УРСР, міститься у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об`єднань України (ЦДАГО України), регіональних архівів, а також у Російському державному архіві соціально-політичної історії та Державному архіві Російської Федерації.
Документи щодо конкретної військово-оборонної роботи осередків та організацій Українського Тсоавіахіму у 1920-1930-х рр. містяться у ЦДАГО України, фонді 1. «Центральний комітет КП(б)У»; ЦДАВО України, фонді 1 «Всеукраїнський Центральний Виконавчий комітет Рад робітничих. Селянських, і червоноармійських депутатів міста Харків», фонді 5 «Народного комісаріату внутрішніх справ Української СРР», фонді 565 «Всеукраїнської ради товариства Тсоавіахім», фонді 2605 «Всеукраїнської Ради професійних спілок», фонді 587 «Центральної ради Укравтодору».
Основний масив документів з історії масових військово-оборонних добровільних товариств зберігається в архівах Російської Федерації. В Державному архіві Російської Федерації (ДАРФ) знаходиться фонди всіх радянських військово-оборонних добровільних товариств. Зокрема, 8355 – фонд Товариства зі сприяння обороні, авіаційному і хімічному будівництву СРСР, 9402 – фонд Товариства друзів хімічної оборони і хімічної промисловості, 9403 – фонд Товариства сприяння обороні Союзу РСР, 9404 – фонд Товариства друзів авіаційної і хімічної оборони і промисловості (АВІАХІМ). Документи фондів відображають діяльність українських організацій військово-оборонних товариств. Матеріали розкривають практичну діяльність секцій товариств з організації на території УСРР кампаній радянізації українського села, індустріалізації промисловості.
У дисертації використано документи Російського державного архіву соціально-політичної історії (РДАСПІ). У фонді 17 – Центрального комітету ВКП(б) зберігаються звіти обласних та республіканських партійних комітетів з питань участі осередків товариства та компартійних органів у організації оборонно-масової роботи, участі тсоавіахімівських організацій у колективізації сільського господарства та індустріалізації промисловості. В особистих фондах наркома оборони К. Є. Ворошилова (фонд 74), М. І. Подвойського (фонд 146) використано документи з стенограмами виступів наркома оборони на з’їздах Тсоавіахіму, Воєнно-наукового товариства, невідредаговані тези виступів та публікації статей. ). Цінність представляють його звіти про стан Червоної армії та досягнення в організації масової оборонної роботи. Окремо необхідно виділити справу 109, у якій зібрано матеріали про діяльність ударних тсоавіахімівських бригад Донбасу.
Найбільш повні дані про стан законодавства з діяльності громадських організацій можна знайти у збірках нормативно-правових актів. Серед джерел вагоме місце займають рішення партійних з’їздів, пленумів і конференцій. Велику цінність для дослідження становлять опубліковані документи Тсоавіахіму та інших військово-оборонних товариств.
Окрему групу джерел складають статистичні матеріали. У них ми можемо знайти інформацію як про діяльність окремих осередків військово-оборонних товариств, так і про загальну соціально-економічну ситуацію в УСРР – УРСР тощо.
Органічною частиною корпусу джерел є періодичні видання. Автором проаналізована центральна, республіканська і місцева періодика. Були опрацьовані періодичні видання військово-оборонних товариств: газета «На страже», центральні тсоавіахімівські журнали – «Самолет», «Авіація і хімія», «Осоавиахим» та одноденні газети, що випускали осередки товариств.
Отже, використання розлогого комплексу джерел створило достатнє підґрунтя для реалізації поставлених у дисертаційному дослідженні завдань.
Розділ другий «Історичні передумови створення та етапи діяльності військово-оборонних добровільних товариств Української СРР в 1921-1941 роках».
Закінчення громадянської війни та перехід до відновлення промисловості та сільського господарства вимагали від радянської держави значних матеріальних та людських ресурсів. Їх вирішено було знайти, перерозподіливши бюджетні потоки з фінансування Червоної армії на відбудову промисловості та провівши масову демобілізацію військовослужбовців, а фінансування багатьох військово-оборонних програм перекласти на громадськість. Під час утворення військово-оборонних товариств в Україні компартійний режим застосовував реєстраційно-санкціонуючий правовий режим. Він передбачав пріоритет державних органів у створенні добровільних товариств та фіксував форму і способи участі державного апарату у процедурі реєстрації об’єднання і отриманні повної інформації про новостворену організацію.
Особлива увага в розділі приділена створенню системи військово-оборонних добровільних товариств. Перша радянська добровільна військово-оборонна громадська організація – Воєнно-наукове товариство була створена у 1920 р, а вже на середину 1920-х р. діяла ціла низка військово-оборонних товариств (Воєнно-наукове товариство, Товариство сприяння обороні, Товариство друзів повітряного флоту, Товариство друзів авіації і повітроплавання України та Криму та ін.) Для створення системи військово-оборонних товариств влада активно використовувала комсомол, класові та професійні спілки. Вся їхня діяльність мала узгоджуватись з партійним, комсомольським та профспілковим активом на місцях. З моменту організації товариства проводили масові мілітарні кампанії, які мали яскраво виражену пропагандистську та фінансову складову. В другій половині 1920-х років компартійні органи проводили політику на об’єднання різнопланових військових товариств у єдину масову організацію. Ним у 1927 році став Тсоавіахім.
Тсоавіахім з перших днів свого існування перебував під жорстким контролем з боку компартійних органів. Від рішень партійних функціонерів залежало проведення всіх кампаній, які організовувало товариство. Залежно від партійного курсу відбувалися зміни в керівництві товариства і осередків, їх кількість та чисельність. Функціонери товариства впроваджували в суспільне середовище ідею безкорисної допомоги селянина правлячій партії для розбудови Червоної армії. Одним із важливих чинників впливу на організацію Тсоавіахіму для компартійної влади була система фінансування його діяльності. Ефемерна фінансова самостійність товариства створювала враження реальної самоорганізації громадськості, спрямованої на вирішення соціальних проблем радянського суспільства України. Але реально компартійні органи повністю контролювали всі фінансові потоки товариства, використовуючи його потенціал для вирішення загальнодержавних проблем. Одночасно влада застосовувала репресії проти керівного складу товариства. Особливо постраждав Тсоавіахім під час репресій 1937-1938 р.
У третьому розділі «Участь військово-оборонних товариств у більшовицьких соціально-економічних перетвореннях», досліджено процес, форми та особливості залучення компартійними органами влади і управління військово-оборонних товариств до реалізації програми соціалістичного експерименту.
З початку 1920-х рр. компартійне керівництво Радянського Союзу розглядало військово-оборонні товариства як організації, які можна використати для залучення населення Української СРР до перетворень в різних галузях українського суспільства. Особливо актуальним завданням для громадських об’єднань була радянізація селянства як потенційного активного функціонера та донора при здійсненні індустріалізації промисловості та модернізації Червоної армії. Створення Тсоавіахіму з його розгалуженою, централізованою організаційною мережею дозволяло місцевим партійним організаціям активно реалізовувати рішення та постанови партійно-державних органів. З кінця 1920-х р. Тсоавіахім мав стояти на чолі всіх мілітарних кампаній, які розроблялись для українського селянства та робітництва, і контролювати діяльність інших громадських об’єднань в військово-оборонній сфері.
Діяльність товариства у середовищі українського селянства умовно можна розділити на дві частини – перша полягала в участі осередків товариства у суцільній колективізації сільського господарства та здійсненні на селі партійно-радянського будівництва. Друга – це виключно економічна допомога селу, пропаганда мінеральних добрив, досягнень науки і техніки. Згідно постанови ЦК КП(б)У 1929 року «Про діяльність робітничого класу на селі, про посилення і розширення шефської допомоги» та початком суцільної колективізації товариство стало активно використовувати свої можливості для колективізації українського села. Для створення колгоспів та радгоспів міські осередки товариства направляли, в межах шефської допомоги, сільським осередкам робітничі тсоавіахімівські бригади та загони агрономічних інструкторів. Осередки товариства організовували кампанії з пропаганди колективних форм господарювання. Іншим напрямком використання активності тсоавіахімовців була боротьба із так званими порушниками соціалістичної законності, здійснення заходів з покращення соціального складу курсантів та допризовників. У 1932-1933 р. в колгоспи відправляли ударні тсоавіахімівські бригади, які мали збирати та охороняти урожай. З числа місцевих активістів організовувалися бригади польових об’їждчиків і керівників караульних загонів, які перевіряли місцеву сторожу. Основним місцем військово-оборонної та пропагандистської роботи на селі були військові куточки, гуртки та хати-читальні.
Потенціал військово-оборонних товариств активно використовувався компартійними органами при здійсненні форсованої індустріалізації. Товариства мали сприяти формуванню механізму позаекономічного, морально-психологічного стимулювання виробничої активності робітників. Для цього використовували кампанії з організації соціалістичного змагання, ударництва, перехід на безперервний робочий тиждень, організація суботників та недільників. При цьому відбувалась повна мілітаризація праці. Скасовувались вихідні дні, вводились понадурочні роботи та штурмівщина. Навіть організація трудових бригад здійснювалась за військовим принципом. Активно використовувались серед робітництва різного роду позичкові, лотерейні та інші фінансові кампанії, кошти від яких надсилались до Москви. Найпоширенішими були так звані позики оборони та позики індустріалізації. Громадська ініціатива під час означених фінансових кампаній жорстко контролювалась механізмом управлінської вертикалі. До організацій та осередків, які не виконували плани, застосовувались заходи адміністративного впливу через мережі спеціально створених оргкомітетів та ревізійних комісій.
Отже, діяльність військово-оборонних товариств в 20-30-ті рр. ХХ ст. здійснювалась в межах визначеного правлячою партією курсу на проведення індустріалізації промисловості та масової колективізації селянства Української СРР.
У четвертому розділі «Військово-оборонна діяльність Українського Тсоавіахіму» розглядаються питання участі Українського Тсоавіахіму у створенні системи допризовної військової освіти, розгортання мережі протиповітряного і протихімічного захисту та організації кампаній матеріально-технічної допомоги Червоній армії.
Головним завданням військово-оборонних товариств компартійні органи визначали організацію радянської громадськості для участі в кампаніях з розбудови збройних сил. При цьому товариства мали використовувати свій потенціал для пропаганди радянського способу життя та досягнень більшовицької влади. Компартійні органи, враховуючи досвід використання класових та професійних спілок для організації громадськості, використовували в діяльності товариств ті ж форми, прийоми і методи агітації та пропаганди, а саме, різного роду дні, тижні, місячники, квартальними. В рамках кампаній добровільні товариства здійснювали пропагандистську діяльність, організовували лотерейні та позичкові кампанії. Зібрані кошти використовувались для розвитку оборонної промисловості та закупівлі чи будівництва військової техніки. Окремим напрямком масової військово-оборонної роботи з населенням було проведення різного роду військових походів, реконструкцій військових боїв.
Організаційно-навчальна сторона кампаній передбачала розгортання в Україні системи допризовної військової освіти. Під впливом офіційної пропаганди мільйони допризовників, які в процесі навчання набували військових та політичних знань, отримували викривлене бачення навколишньої дійсності. Таким чином, система допризовної військової підготовки, яка мала ліквідувати прогалини у військовому вишколі молоді, використовувалась для зміцнення компартійного режиму. Фінансування військової освіти здійснювалось за кошти громадськості. За їх кошти утримувались школи, військові гуртки, курси, видавались підручники та допоміжна література. В 1930 році в системі військової освіти Тсоавіахіму навчалось 1,3 млн. чоловік. На Україні на початок 1930 року діяли 7551 військовий і 3425 стрілецьких гуртків, понад 3 тис. тсоавіахімівських куточки.
Розвиток допризовної військової освіти гальмували адміністративно-командні методи роботи, окозамилювання, відсутність достатнього фінансування. Позитивним моментом діяльності військово-оборонних товариств стала організація системи протиповітряної та протихімічної оборони, розвиток стрілецького спорту, відкриття військово-авіаційних навчальних центрів. Мережа протиповітряного навчання об’єднувала у1934 році – 4516 гуртки де навчалося 375 тис. осіб. На кінець 1930-х років в Україні функціонувало 33 льотних і 2 технічних аероклуби, де щорічно навчалося близько 4440 чоловік
Встановлено, що на початку 1930-х р. в систему тсоавіахімівської військової освіти запроваджуються посади політруків, які мали здійснювати контроль за допризовниками та забезпечувати здійснення політично правильної підготовки майбутніх військових кадрів.
Висвітлено практику використання тсоавіахімівських осередків при організації мобілізаційних кампаній. Встановлено, що при організації військово-оборонних кампаній переважав пропагандистський фактор, який в подальшому спричинив слабку підготовленість громадськості та допризовників до радянсько-німецької війни.
Таким чином, створена мережа організацій Тсоавіахіму давала можливість вести підготовку резервістів Червоної Армії без відриву від виробництва. Протягом усього періоду в організаціях Тсоавіахіму було підготовлено до 80 відсотків військовослужбовців сухопутних військ і флоту і до 100 відсотків авіації. Однак військово-оборонна діяльність Тсоавіахіму та інших громадських об’єднань перебувала під жорстким контролем з боку компартійних органів і розглядалась як засіб радянізації населення республіки.
Леонтьев Б. Осоавиахим – боевой резерв Красной Армии / Б. Леонтьев. – М. : Госуд.воен. издат., 1933; Леонтьев Б. Оборонная работа в колхозе и задачи стенной газеты / Б. Леонтьев. – М., 1936; Зарзар В. Авиахим / В. Зарзар. – М., 1926; його ж – Осоавиахим. – М., 1928; Антонов С. Работа первичной организации Осоавиахима. – М., 1938; Пожарский П. Н. Международное положение, угроза новой войны и наши задачи / П. Н. Пожарский. – Ленинград, 1929; Десять років Червоної армії і Тсоавіахім. – Х., 1928; Значение и задачи “Доброхима”. – К., 1924; Два года О. Д. В. Ф. – М., 1925.
|
