Воронюк З.С. Удосконалення елементів ресурсозберігаючої технології вирощування рису

summary

СТАН ВИВЧЕНОСТІ ПИТАННЯ

На основі огляду літературних джерел наведено характеристику сучасного стану галузі рисівництва у світі і в Україні, розглянуто основні технології вирощування рису, наведено їх переваги і основні недоліки. На основі детального аналізу ефективності застосування основних агрозаходів припосівного комплексу і режимів зрошення обґрунтовано напрями досліджень удосконалення елементів технології вирощування рису з метою оптимізації умов реалізації продуктивного потенціалу рису, підвищення його урожайності за загального зниження виробничих витрат і підвищення рівня рентабельності виробництва, зменшення негативного впливу на довкілля.

УМОВИ ТА МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

Польові досліди проводили протягом 1998-2003 рр. на полях рисової сівозміни Інституту рису УААН у зоні дії Краснознам’янської зрошувальної системи. Їх північна границя розташована в 3,5 км від центральної садиби с. Антонівка, Скадовського району, Херсонської області, південна – у 4,5 км від узбережжя Джарилгацької затоки Чорного моря.

Ґрунтові відміні рисової системи представлені темно-каштановими солонцюватими в комплексі з солонцями і лучно-каштановими середньо- суглинковими залишково солонцюватими ґрунтами. Результати агрохімічного аналізу ґрунту дослідних полів показали, що середній вміст гумусу в орному шарі коливався від 2,17 до 2,56 %. Реакція водної витяжки ґрунту була близькою до нейтральної (6,7-6,9). Забезпеченість ґрунту легкогідролізованим азотом і рухомими формами фосфору середня, обмінним калієм – висока. 

Район досліджень належить до південного Степу України і характеризується помірно-континентальним посушливим кліматом з великою сумою позитивних температур і сонячного світла, незначною середньорічною кількістю опадів. В цілому за роки досліджень теплозабезпеченість вегетаційного періоду  за сумою активних температур в межах 2906-3252⁰С відповідала біологічним вимогам рису, як теплолюбної культури тропічного походження. Тривалість періоду з середньодобовими  температурами вище 10⁰С складала понад 150 діб, а вище 15⁰С – 130 діб, що забезпечувало визрівання посівів сортів культури всіх груп стиглості.