ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ТА СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДИНАМІКИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Автореферат

У вступі розкривається актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються цілі та завдання роботи, викладаються основні наукові результати, розкривається їхнє практичне значення, апробація, відображення у наукових працях дисертанта.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження соціокультурного середовища як чинника економічного розвитку» досліджуються такі питання, як шляхи включення соціокультурних чинників у методологію господарських досліджень; роль ціннісних підвалин у функціонуванні сучасних господарських систем; розкривається зміст поняття економічного розвитку та детермінант, що його визначають.

Проблема економічного розвитку – одна з найбільш актуальних в економічній теорії. Кожна країна прагне, враховуючи світові тенденції, обрати найбільш прийнятний для себе варіант розвитку, який би поєднувався з національною специфікою, традиціями, цінностями і водночас відповідав на сучасні виклики. Зростання загроз і суперечностей на теренах глобального простору та неспроможність їхнього вирішення виступають головними аргументами на користь вдосконалення методології економічної науки у напрямку ширшого використання соціокультурних чинників. Крім того, становлення постнекласичної науки й усвідомлення залежності подальшого існування суспільства і природи від людини та її свідомості значно актуалізують питання дослідження цінностей у господарському розвитку.

Тривалий час економісти вирішували проблему різноманіття господарських мотивів шляхом вибудовування ієрархій, в яких ставили економічні мотиви вище неекономічних, а головну мету діяльності вбачали у максимізації економічних досягнень. Становлення епохи постмодерну та перехід суспільства на постіндустріальну стадію розвитку модифікують пріоритети та цінності людей. В умовах розгортання найважливіших господарських змін (зміни співвідношення матеріального та нематеріального виробництва, індустріального та постіндустріального сегментів, випереджаючого розвитку та виробництва унікальних невідтворюваних благ) з’являються передумови для трансформації суспільних цінностей, розширення особистої та господарської свободи. Зменшення значущості позаекономічного, економічного та технологічного примусу за рахунок зростання економіки призводить до зміщення пріоритетів діяльності людини у бік актуалізації постматеріальних цінностей. До того ж, поняття раціональності, яке склалося в економічній науці, потребує подальшого розвитку. Розуміння раціональності, що передбачає зіставлення витрат і вигід задля максимізації економічних досягнень, на нашу думку, не відповідає сучасним реаліям. Будь-яка пізнавальна та практична діяльність людини розпочинається за наявності певних передумов, зокрема уявлень про навколишній світ, прийнятої системи цінностей, в межах якої відбувається формулювання цілі. Ціллю, однак, може виступати як максимізація матеріального результату (цілераціональна поведінка), так і інші цілі, з нею не пов’язані (ціннісно-раціональна поведінка). Якщо в індустріальному суспільстві переважала цілераціональність, то нинішній етап розвитку зміщує акценти у бік ціннісної раціональності, оскільки культура переходить із фундаментальної до актуальної структури людського буття. Пріоритет починає віддаватись власному вираженню, інтелектуальному та естетичному задоволенню, якості життя, екологічній безпеці. Має місце зрушення у мотивації людей до праці: з максимізації отримуваного доходу увага зміщується у напрямку більш цікавої, творчої та осмисленої праці, що підвищує професійний рівень працівників, дає їм змогу всебічно розвиватися. Визнання того, що не вся корисність, яка отримується індивідом у процесі вибору, зводиться до корисності його матеріальних результатів, свідчить про необхідність урахування корисності самого обраного варіанта. Проте здатність до позитивного використання свободи індивідуального вибору і досі знаходиться на низькому рівні. Сьогодні цінності, спрямовані на цілісний розвиток особистості, орієнтовані на довгострокову перспективу, на коеволюцію людини, суспільства та природи, представляють самостійну та беззаперечну цінність. Цінності швидкоплинні, в основі яких знаходиться миттєве задоволення і комфорт без критичного осмислення наслідків надмірного споживацтва, мають відійти на другий план.

Розуміння раціональності в якості продукту історичного розвитку культури дозволило розглянути основні етапи логіки пізнання руху економічної системи від ціле- до ціннісної раціональності. У зв’язку з цим в роботі були проаналізовані зміст, сутність, а також ступінь врахування неекономічних чинників у процесі прийняття індивідуальних рішень нижченаведених економічних шкіл: класика, неокласика, історична школа, інституціоналізм (традиційний і неоінституціоналізм), соціальна економіка та філософія господарства. Основною підставою трансформації теоретичних поглядів, на нашу думку, є зміна об’єктивної реальності, що передбачає врахування більш широкого кола факторів (історичних, соціальних, культурних, моральних, інституціональних), які впливають на процес здійснення вибору економічними суб’єктами. Максимізація корисності стає лише однією із цілей, досягти якої вони прагнуть, поряд з іншими, часто неекономічними цілями.

Теоретичні дослідження процесу економічного розвитку показали, що в попередніх дослідженнях не приділялася достатня увага ролі суб’єкта та його цінностей. Внаслідок глобальних перетворень відбувається актуалізація впливу на економічний розвиток диференційованих соціокультурних чинників. У свою чергу під економічним розвитком дисертант розуміє внутрішньо властиву людині потребу/здатність до створення нових якісних форм буття/свідомості, у тому числі саморуйнівних якостей людини на основі її ціннісно-раціонального вибору. Зростання ролі суб’єкта і трансформація його цінностей в сучасну епоху зумовлюють багатоваріантний, нелінійний та динамічний характер розвитку. Ризикованість і нестабільність світового господарства, пов’язана з процесами глобалізації, призводить до підсилення первинної ідентичності в діяльності суб’єктів. Релігійні, культурні та ментальні особливості різних націй та народів починають відігравати одну з провідних ролей, що відображає прагнення людини спиратися на стійкі етичні та моральні орієнтири і протидіяти процесам культурної уніфікації. Первинна ідентичність набуває якісно нових характеристик. Відбувається переосмислення та пристосування традиційних настанов до нової реальності. Зокрема, зростання цінності традицій та культурного досвіду народу в процесі розвитку викликано посиленням міжнародної конкуренції й актуалізацією ціннісної конкурентоспроможності. Крім того, формування ефективних соціальних інститутів та інститутів захисту інтелектуальної власності стає одним з ключових чинників процесу розвитку. Складність оцінки внеску в економічний розвиток знань, інформації та творчих здібностей людини призводить до відходу від лінійного та спрямованого розуміння розвитку. На нашу думку, сьогодні найбільш прийнятним показником вимірювання економічного розвитку є розрахунок індексу розвитку людського потенціалу, який переспрямовує увагу на розвиток, орієнтований на людину та долає обмеженість традиційних вимірювачів.

У другому розділі дисертаційної роботи «Специфіка взаємодії економічного розвитку та соціокультурних чинників в умовах глобалізації» розглядається вплив соціокультурної динаміки на сучасні господарські трансформації; досліджуються механізми зв’язку між соціально-культурним середовищем та економікою; розкривається роль глобальної та національної складових соціокультурного середовища у підвищенні ефективності функціонування господарських систем; досліджуються шляхи підвищення конкурентоспроможності економіки України в умовах активізації міжцивілізаційної взаємодії.

Процеси глобалізації активно перебудовують, а іноді знищують правила, норми та інститути в межах окремих держав. Як наслідок, актуалізуються зовнішні впливи на національні культури, які модифікують ціннісні орієнтації суб’єктів господарювання, прискорюючи процеси соціокультурної динаміки. З метою визначення спрямованості останніх у роботі проаналізовано такі типи соціокультурної динаміки, як фазова або етапна, циклічна та інверсійна. Виходячи з цього запропоновано розуміння соціокультурної динаміки в якості зміни ціннісної домінанти в культурі, яка характеризується спрямованістю, цілісністю та має певні закономірності.

Постійне зростання та примноження культурних форм у глобальній економіці супроводжується відсутністю ефективних інститутів, здатних до їх регулювання. Збільшення обсягів недостовірної інформації та беззахисність економічних суб’єктів перед ринковою асиметрією стають плідним підґрунтям для розповсюдження негативного індивідуалізму, опортунізму, а отже, і споживацької ідеології. Паралельно спостерігається зниження рівня довіри в межах світового господарства, а діяльність рейтингових агенств стає непідконтрольною урядам, часом абсолютно ірраціональною.

Становлення системи знеособленого обміну на Заході, всезагальне оцифровування світу та гонитва за цілераціональністю призводять до переважання кількісних, а не якісних показників при оцінюванні сутнісних характеристик особистості. У зв’язку з цим людина перестає відчувати себе активним носієм власних сил і багатства, що пригнічує її творчі здібності та волю, вона втрачає сенс життя і діяльності. Розповсюдження масової культури та становлення суспільства споживання мінімізують творчий потенціал особистості. За таких умов відбувається дезінтеграція чуттєвого типу культурної ментальності та переміщення творчого потенціалу із Заходу на Схід. На основі рейтингу глобальної технологічної конкурентоспроможності та світових рейтингів конкурентоспроможності показано, що зараз на передові позиції виходять країни Азії з ідеаціональним типом культурної ментальності, який засновується на розумінні людини в якості органічної частини природи та не передбачає розділення істини і моралі.

Врахування цих фактів дозволило розкрити інструментальну функцію економічних інститутів у підтриманні міри між традиціями та інноваціями. Надмірна інноваційність за відсутності інститутів, здатних регулювати поведінку економічних суб’єктів, збільшує витрати взаємодії, підвищує інформаційну асиметрію та стримує здатність до творчості. Розрив зв’язку особистості з власним культурним етносом супроводжується переважанням швидкоплинних цінностей у мотивації до господарської діяльності. Усталеність традицій також не є позитивною, адже успіху досягають ті країни, які обрали інноваційний шлях розвитку. З’являється потреба у нових стратегіях розвитку, коли буде зберігатися специфіка власної культури і одночасно забезпечуватиметься відкритість до сучасних інформаційних потоків і до інших культур.

В результаті аналізу було виділено основні елементи соціально-культурного середовища, які найбільшою мірою впливають на економіку: рівень довіри, який забезпечує ефективну взаємодію між економічними суб’єктами; інституційна структура суспільства, яка обмежує і впорядковує економічне життя; характер, методи і способи взаємодії держави з господарськими суб’єктами.

Високий рівень довіри сприяє залученню інновацій та інвестицій, ефективному реформуванню економіки, зменшенню трансакційних витрат. Переважання недовіри призводить до зниження норми заощаджень та інвестицій, нестабільності фінансових ринків, зростання випадків опортуністичної поведінки. Таким чином, сталий економічний розвиток можливий за умови відповідності неформальних інститутів формальним, внутрішніх цінностей особистості ціннісно-інституційному фундаменту економіки. У свою чергу державні органи виступають основним джерелом створення формальних інститутів, тому вони не можуть і не повинні свавільно перетворювати існуючі в країні правила та норми через дію різноманітних культурних обмежувачів. При оцінюванні порівняльних переваг тієї чи іншої стратегії для певної країни державні органи, поряд із традиційними факторами, повинні брати до уваги її соціальний і людський капітал. У разі браку останніх держава має змогу виправити ситуацію шляхом організації належної системи освіти та навчання. Отже, перетворення будуть успішними лише при свідомому, послідовному, цілеспрямованому, вибірковому пристосуванні елементів чужих інституцій до власного соціально-культурного ґрунту при високому моральному авторитеті й почутті довіри до влади населення та господарських суб’єктів.

У роботі були удосконалені уявлення про роль інформаційно-ресурсних та інституціональних факторів соціокультурного середовища у функціонуванні господарських систем. Зокрема, була підкреслена роль довіри як елемента специфічного механізму прийняття рішень в умовах асиметричності інформації. У ході дослідження виявилось, що в процесі глобалізації знижується довіра до «абстрактних систем», водночас роль «персоніфікованої довіри» значно зростає. Недовіра до економічної системи, політичного режиму, інститутів супроводжується збільшенням довіри на рівні примордіальних соціальних груп (сім’ї, етносу, релігійної спільноти, неурядових організацій), причому остання засновується на добровільних побажаннях людей діяти відповідно до побажань інших