Юридичний конфлікт як феномен правової дійсності Автореферат

Актуальність теми дослідження. Виникнення й розвиток права первинно пов’язані з визріванням і конкуренцією численних і різноманітних соціальних інтересів і потреб, у тому числі з прагненням соціуму, індивідів до справедливості, гармонії і стабільності, до зменшення соціальної напруги й суперечок. Владно-примусова природа права розкриває специфіку його соціального призначення як особливого державного регулятора суспільних зносин будь-якого характеру - як стабільних, конструктивних, так і конфліктних. Здійснення глибоких державно-правових перетворень в Україні супроводжується не тільки загостренням соціально-правових протиріч, поширенням юридичних колізій, а й посиленням конфліктів правової дійсності. Наявність цих тенденцій підкреслює, якого великого значення набуває філософсько-правовий і конфліктологічний аналізи процесу виникнення, розвитку й вирішення юридичних конфліктів.

Теоретична значущість і праксеологічна виправданість наукового аналізу соціальних конфліктів і протиріч, дослідження ролі об’єктивних і суб’єктивних чинників, що їх спричиняють, зокрема, в Україні, зумовлені наявністю в її просторі потенційно конфліктогенних проблем – політичних, правових, соціальних, економічних, культурних, мовних, конфесійних та ін. Конфлікт, без сумніву, – соціальне явище, що діалектично породжується природою суспільного життя й виявляє суперечливі сторони соціальних зв’язків між людьми. Так, безліч конфліктних ситуацій виникає й протікає безпосередньо у правовій сфері українського суспільства; вони породжуються юридичними ситуаціями і тому мають бути розв’язані в юридичний спосіб. Це конфлікти правового або суто юридичного характеру, адже з початку й до закінчення вони пронизані правовими зв’язками (правовідносинами) між опонентами. Водночас чимало соціально-правових конфліктів розпочинаються у сфері економіки, політики, культури, освіти, релігії тощо й лише поступово набувають юридичної природи, або містять окремі правові компоненти. Нарешті, у перебігу проведення в суверенній Україні конституційної, правової, адміністративної та інших реформ (з метою інтеграції в демократичний європейський правовий простір) і суттєвої перебудови юридичної практики сформувалися й актуалізувалися нові суперечності й колізії, що насичують конфліктністю царину правотворення і правозастосування.

Ці обставини не тільки визначають актуальність даної роботи, а й формують гносеологічну ситуацію й раціональну потребу наукового розвитку досліджень теоретико-прикладного характеру в галузі правової конфліктології. Йдеться про необхідність філософсько-правової рефлексії стосовно феномену юридичного конфлікту, а також про дослідження і теоретичне впорядкування більш широкого спектру проблем, таких як конфлікт і право, колізії в праві як джерело юридичних конфліктів, систематизація різновидів правових конфліктів та виявлення їх специфіки, наприклад, особливостей динаміки розвитку та учасників, механізмів попередження й розв’язання юридичних конфліктів тощо.

Теоретико-концептуальними основами аналізу проблем сутності й розвитку юридичного конфлікту як феномену правової дійсності стали філософсько-правова концепція правової реальності та соціолого-правова парадигма конфлікту.

Питання специфіки правової дійсності та різних форм буття права (одна з яких – юридичний конфлікт) виступає головним питанням правової онтології. На початку ХХ ст. філософ І.Ільїн виокремивши юридичний і реальний способи правопізнання, головною якістю суб’єкта права назвав здатність логічного визнання норми (як ідеї права), відповідно, неспроможність чи небажання такого визнання спричиняє конфлікт суб’єкта і правової норми. Обґрунтування концепції правової реальності, здійснене С.І.Максимовим, розкриває її динаміку як процес багатогранного становлення і теоретичного відтворення права. Провідну роль тут відіграє принцип протиріччя, що дозволяє здійснити аналіз права як автономної системи, джерелом саморозвитку якої виступають саме суперечності правової реальності. У західній науці ХХ ст. конфліктологічна парадигма соціального пізнання (Г.Зіммель, Л.Козер, Р.Дарендорф, Н.Смелзер, Д.Майерс, ін.) наполягала на виявленні та оцінці суперечностей і конфліктів у суспільному просторі. Сучасний етап (90-ті рр.) вже свідчить про певний ступінь опрацювання проблем правової конфліктології, які стали предметом фундаментальних і міжгалузевих розробок вітчизняних учених (В.Кудрявцев, Ю.Тихомиров, М.Панов, Л.Герасіна, В.Толстих). Зрештою, широке коло конкретних питань правової конфліктології в аспекті деонтологічного, соціолого-правового і праксеологічного аналізу висвітлюється в роботах С.Алімова, Г.Антонова-Романовського, О.Баєва, О.Бандурки, Л.Волошиної, В. Друзя, Б. Водолазького, Н.Грішиної, М. Гутермана, Д. Зеркіна, В.Кожевникова, Н.Крогіус, С.Кудрявцева, Г.Ложкіна, Н.Повякель, В.Тація, Ю.Тодики, С.Савчука, Т.Соловйової, Н.Монохіної, О.Ставицької, М.Філімонова та ін.

Але не дивлячись на певний рівень наукового теоретизування в галузі правової конфліктології, слід відзначити, що побудова цілісної філософсько-правової концепції юридичного конфлікту як феномену правової дійсності залишалась у перспективі гносеологічного аналізу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертаційного дослідження відповідає науковому напрямку “Основи духовного життя українського суспільства та розвиток особистості”, який розробляє кафедра соціології та політології Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах цільової комплексної програми “Соціально-філософські й культурологічні проблеми духовного життя суспільства” (реєстраційний номер 0186.0.070870).