ЗАГАЛЬНІ УМОВИ ПЕРЕВІРКИ ВИРОКІВ, ПОСТАНОВ, УХВАЛ СУДУ, ЯКІ НЕ НАБРАЛИ ЗАКОННОЇ СИЛИ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок із науковими планами та програмами, мету і завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ «Поняття та система загальних умов перевірки вироків, постанов, ухвал суду, які не набрали законної сили» складається з п’яти підрозділів, у яких розглянуто питання сутності провадження з перевірки судових рішень, що не набрали законної сили, у кримінальних справах, правової природи та системи загальних умов перевірки вироків, постанов, ухвал суду, які не набрали законної сили.

У підрозділі 1.1. «Перевірка вироків, постанов, ухвал суду та система стадій кримінального процесу» визначено місце провадження з перевірки судових рішень, що не набрали законної сили, у системі стадій кримінального процесу, яку було оновлено у зв’язку з набранням чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. Доведено необхідність виділення як ознаки стадії таких положень, які є загальними умовами провадження у стадії кримінального процесу. Констатовано, що апеляційне та касаційне провадження відповідають усім критеріям, за якими виокремлюються стадії кримінального процесу, а судові рішення, що не набрали законної сили, перевіряються у стадії апеляційного провадження, а судові рішення, що не набрали законної сили, передбачені частиною першою ст. 383 КПК – у стадії касаційного провадження, яка, у свою чергу, містить два види проваджень: щодо вироків та постанов, що не набрали законної сили, та щодо вироків, ухвал, постанов, що набрали законної сили.

У підрозділі 1.2. «Форми перевірки вироків, постанов, ухвал суду, які не набрали законної сили: перспективи удосконалення» розкрито критерії розмежування апеляційної та касаційної перевірки судових рішень у кримінальних справах, що не набрали законної сили, з урахуванням історичних моделей цих форм та зарубіжного досвіду.

Порівняння цих форм перевірки судових рішень, що не набрали законної сили, здійснено за наступними критеріями, які стосуються: 1) звернення до суду (об’єкт та предмет оскарження; назва, форма скарги; строки звернення; суб’єкти звернення та їх права та обов’язки, компетенція; порядок звернення); 2) розгляду та вирішення скарги (об’єкт та предмет перевірки; суб’єкти перевірки; строки перевірки; процесуальна процедура перевірки; засоби збирання та перевірки доказів; суб’єкти, які беруть участь у перевір-

ці; підстави зміни та скасування судових рішень; обсяг перевірки справи; рішення, які приймаються за результатами перевірки).

Викладено авторське бачення шляхів реформування системи перевірки судових рішень, які не набрали законної сили, у кримінальному процесі України.

У підрозділі 1.3. «Історіографія проблеми загальних умов перевірки вироків, постанов, ухвал суду, які не набрали законної сили» виділено напрямки дослідження питань загальних умов перевірки вироків, постанов, ухвал суду, які не набрали законної сили, у вітчизняній кримінально-процесуальній доктрині: 1) дослідження принципів оскарження та загальних умов апеляційного оскарження у кримінально-процесуальній доктрині Російської імперії, до складу якої входила Україна; 2) дослідження загальних положень радянського касаційного провадження; 3) дослідження загальних положень в апеляційному провадженні, яке було відновлено в Україні та Російській Федерації; 4) дослідження положень, які є спільними для провадження із перевірки судових рішень, що не набрали законної сили.

У підрозділі 1.4. «Поняття та правова природа загальних умов перевірки вироків, постанов, ухвал суду, які не набрали законної сили» указано на проблемність визначення правової природи загальних умов перевірки вироків, постанов, ухвал суду, які не набрали законної сили, враховуючи наявність декількох концептуальних підходів до її визначення у науковій та навчальній літературі. Автором заперечується можливість визнання загальних умов перевірки вироків, постанов, ухвал суду, які не набрали законної сили, специфічними принципами відповідних стадій. Сформульовано визначення загальних умов стадій апеляційного та касаційного провадження.

Загальні умови перевірки судових рішень, які не набрали законної сили, визначено як базові правові положення, обумовлені принципами кримінального процесу, що виражають специфіку процесуальної процедури та визначають вимоги до провадження процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень у провадженні з перевірки вироків, ухвал, постанов, які не набрали законної сили.

Загальні умови перевірки судових рішень, які не набрали законної сили, обумовлені принципами кримінального процесу і є їх специфічним проявом у межах провадження з перевірки судових рішень, що не набрали законної сили.

У підрозділі 1.5. «Система загальних умов перевірки вироків, постанов, ухвал суду, які не набрали законної сили: проблеми структурування» досліджено різні наукові позиції щодо систематизації загальних положень стадій апеляційного та касаційного провадження.

Зазначено, що критеріями системи загальних умов перевірки є: пов’язаність спільним завданням; відносна самостійність кожного елементу системи (тобто зміст кожного елементу не повинен повторювати зміст іншого елементу або його частини); відсутність суперечностей між елементами; взаємопов’язаність та взаємозалежність елементів системи.

Сформульовано систему загальних умов стадії апеляційного провадження, стадії касаційного провадження та систему загальних умов перевірки вироків, постанов, ухвал суду, які не набрали законної сили.

До системи загальних умов перевірки вироків, постанов, ухвал суду, які не набрали законної сили, віднесено: 1) свободу оскарження судових рішень, які не набрали законної сили; 2) предмет апеляційної та касаційної перевірки; 3) обсяг перевірки вироків, постанов, ухвал суду, які не набрали законної сили; 4) недопустимість «повороту до гіршого» при перевірці вироків, постанов, ухвал суду, які не набрали законної сили; 5) забезпечення прав осіб, які беруть участь при перевірці вироків, постанов, ухвал суду, що не набрали законної сили; 6) можливість прийняття та витребування нових матеріалів вищестоящим судом; 7) широкі повноваження суду апеляційної та касаційної інстанцій.

Аргументовано неможливість включення до цієї системи таких положень, як ревізійний порядок перевірки справи вищестоящим судом та обов’язковість вказівок вищестоящого суду для судів нижчих інстанцій та органів досудового розслідування при поверненні справи на нове чи додаткове розслідування, новий судовий чи апеляційний розгляд.

Другий розділ «Правова характеристика загальних умов перевірки вироків, постанов, ухвал суду, які не набрали законної сили» складається з семи підрозділів, у яких охарактеризовано загальні умови перевірки вироків, постанов, ухвал суду, які не набрали законної сили.

У підрозділі 2.1. «Свобода оскарження судових рішень, які не набрали законної сили» досліджено проблеми нормативної регламентації апеляційного та касаційного оскарження, його доступності для зацікавлених осіб.

Відзначено необхідність удосконалення механізму надання правової допомоги адвокатами при оскарженні судових рішень засудженим, виправданим, потерпілим, цивільним позивачем або цивільним відповідачем. Підтримано та додатково аргументовано тезу про те, що принцип свободи оскарження судового вироку зазнав суттєвих змін у зв’язку із встановленням у ст. 350 КПК певних вимог до форми та змісту апеляції (В.І. Теремецький). Доведено недоцільність закріплення у КПК усної форми апеляційної скарги. Підтримано та додатково аргументовано пропозицію про необхідність виключення із ст. 348 КПК поняття «інтерес засудженого».

Відзначено, що нормативна сутність свободи оскарження судових рішень, які не набрали законної сили, полягає у тому, що: 1) це положення спрямоване на реалізацію конституційного принципу судочинства: забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, крім випадків, встановлених законом; 2) реалізується у межах суб’єктивного права суб’єкта кримінального процесу на оскарження судових рішень, які не набрали законної сили, тобто має диспозитивний характер; 3) сприяє захисту публічних та приватних інтересів; 4) судове рішення може бути оскаржено суб’єктом, який має на це право, якщо, на його думку, це рішення стосується його інтересів; 5) таке оскарження має деволютивний та суспенсивний характер;

6) кримінально-процесуальне законодавство закріплює: об’єкти, суб’єктів, умови, порядок оскарження судових рішень, які не набрали законної сили.

У підрозділі 2.2. «Забезпечення прав осіб, які беруть участь у перевірці вироків, постанов, ухвал суду, які не набрали законної сили» проаналізовано стан забезпечення прав сторін щодо участі в апеляційному та касаційному провадженні та відстоюванні перед судом своїх правових позицій. Обґрунтовано необхідність нормативної регламентації набуття підсудним статусу засудженого (виправданого): засудженим (виправданим) особа повинна вважатися лише після набрання вироком законної сили. Доведено, що некоректним є найменування «захисник» у випадку, якщо адвокат, який ще не допущений до участі у справі як захисник, подає апеляційну або касаційну скаргу. Тому необхідно доповнити перелік суб'єктів апеляційного та касаційного оскарження у КПК таким суб'єктом, як «особа, яка надає підсудному правову допомогу». Обґрунтовано необхідність передбачити у КПК обов'язковість участі захисника у апеляційній та касаційній перевірці судових рішень, які не набрали законної сили, у випадках, передбачених ст. 45 КПК, та у випадках, коли підсудний заявив клопотання про призначення захисника.

Звернено увагу на необхідність нормативної регламентації використання відеоконференцзв'язку в апеляційному та касаційному провадженні, у зв'язку з чим вказано прогалини у діючій редакції ст. 853 КПК.

У підрозділі 2.3. «Предмет апеляційної та касаційної перевірки» досліджено наукові позиції про законність, обґрунтованість та справедливість як можливий предмет апеляційної та касаційної перевірки. При цьому звернено увагу на те, що за діючими нормами КПК предметом апеляційної перевірки може бути законність, обґрунтованість, справедливість судового рішення, однак не завжди ці властивості перевіряються одночасно. Можливі ситуації, коли в апеляційному провадження буде перевірятися лише законність вироку (коли в апеляції ставиться питання про скасування вироку у зв’язку з наявністю істотних порушень вимог КПК; при перевірці вироку, постановленого у порядку ч. 3 ст. 299 КПК). Суд касаційної інстанції перевіряє лише законність та справедливість оскаржених судових рішень.

У підрозділі 2.4. «Обсяг перевірки вироків, постанов, ухвал суду, які не набрали законної сили» зазначено недоліки нормативної регламентації обсягу перевірки справи апеляційним та касаційним судами. Проаналізовано проблему можливості виходу апеляційного суду за межі апеляції, якщо цим не погіршується становище засудженого або виправданого; робиться висновок про таку можливість, оскільки це відповідає принципу справедливості.

Сформульовано авторське визначення обсягу перевірки вироків, постанов, ухвал суду, які не набрали законної сили, та висловлено пропозиції щодо удосконалення його нормативної регламентації.

Підтримано та додатково аргументовано тезу про можливість скасування вироку у зв’язку з наявністю істотних порушень вимог КПК (ст. 370 КПК), якщо на них немає вказівки в апеляції або касаційній скарзі (М.М. Гультай, Д.О. Захаров, Д.В. Філін).

У підрозділі 2.5. «Недопустимість «повороту до гіршого» при перевірці вироків, постанов, ухвал суду, які не набрали законної сили» звернено увагу на специфіку дії цього положення в апеляційному та касаційному провадженні.

Обґрунтовано, що у стадії апеляційного провадження ця заборона законодавцем пов’язується і з юридичною, і з фактичною сторонами обвинувачення, а в касаційному провадженні – з неможливістю касаційного суду посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин, оскільки у межах цієї стадії обґрунтованість судового рішення не перевіряється.

Сформульовано визначення недопустимості «повороту до гіршого» при перевірці вироків, постанов, ухвал, що не набрали законної сили.

У підрозділі 2.6. «Можливість прийняття та витребування нових матеріалів вищестоящим судом» розглянуто правову природу нових (додаткових) матеріалів. Зазначено, що ці матеріали мають різну правову природу: частина з них є доказами, оскільки за їх допомогою встановлюються обставини, які входять до предмета доказування; інші – процесуальними засобами встановлення обставин, які мають значення для кримінальної справи, але не є доказами (наприклад, матеріали, які встановлюють факти істотного порушення вимог КПК при провадженні досудового розслідування або судового розгляду). Доведено, що нові матеріали-документи можуть бути подані до апеляційного та касаційного суду, а нові матеріали – предмети – можуть бути подані до апеляційного суду для їх дослідження у судовому слідстві.

Сформульовано визначення нових матеріалів у апеляційному та касаційному провадженні.

У підрозділі 2.7. «Широкі повноваження суду апеляційної та касаційної інстанцій» досліджено питання розширення кола судових рішень, що виносяться за результатами апеляційного та касаційного розгляду, та уточнено підстави їх постановлення. Звернено увагу на те, що прийняття відповідного судового рішення вищестоящим судом залежить від того, чи виявлено у судовому рішенні судові помилки, і чи є можливість їх виправлення в апеляційному або касаційному порядку. Таке обумовлення пов’язано з тим, що за діючих норм ст.ст. 299, 365, 395 КПК, п. 8 ст. 348 КПК, апеляційний та касаційний суд не завжди можуть виправити допущені нижчестоящим судом помилки. Указано на необхідність нормативної регламентації повноваження апеляційного суду повертати справу у частині цивільного позову на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

Запропоновано ч.1 ст. 378 КПК доповнити п. 5 такого змісту: «У разі встановлення відсутності події злочину, відсутності в діянні складу злочину та недоведеності участі підсудного у вчиненні злочину»; ст. 4001 КПК після цифри 6 доповнити положенням: «крім п. 1, 2». Для уточнення порядку постановлення вироку апеляційним судом речення перше ч. 1 ст. 378 КПК треба викласти у такій редакції: «Апеляційний суд за результатами судового слідства скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадках».