ЗАГОТІВЕЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ В 20-х рр. ХХ ст. Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання, визначено предмет, об'єкт і методи дослідження, відображено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, надано інформацію про апробації та публікації, визначено особистий внесок здобувача, подано структуру дослідження.

У розділі 1 «Теоретичні засади розвитку системи споживчої кооперації України у 20-х рр. ХХ ст.» автором досліджено генезис кооперативних організацій та еволюцію теорії кооперації в науковій економічній літературі періоду другої половини ХІХ – початку ХХ ст. в Україні; на основі аналізу архівних матеріалів, статистичних даних, опублікованих джерел визначено характерні риси заготівельної діяльності споживчої кооперації України в 20-х роках ХХ ст.; проведено аналіз торгівельно-посередницької діяльності з подальшим визначенням її місця в системі господарських відносин.

У процесі дослідження було з’ясовано, що українська історіографія дореволюційного періоду уособлювала в собі етапи становлення кооперації як громадської організації. Автори досліджень українського кооперативного руху цього періоду висвітлювали організацію та поширення кооперативних організацій. Це фундаментальні праці теоретичного напрямку представників «старої» школи – О. Анциферова, М. Туган-Барановського, О. Чаянова, С. Прокоповича, С. Бородаєвського, М. Балліна, М. Зібера, Є. Слуцького, В. Тотоміанца та ін., які зробили значний dytcjr у розвиток кооперативної теорії в Україні та Росії. У результаті їх публікацій до обігу було введено новий фактологічний матеріал, зроблено узагальнення про місце і значення кооперації.

В економічній літературі цього періоду вузловими проблемами були питання створення й поширення кооперативної мережі, організаційні принципи та загальні основи кооперативного будівництва, тенденції у розвитку теорії і практики української кооперації та її періодизація.

Теорія кооперації, у якій розглядалася специфіка функціонування кооперативів 20-х років XX ст., відображає стан суспільно-економічної думки, висвітлює співіснування різних наукових течій. Пріоритетними стали проблеми теорії та історії кооперативного руху, соціально-економічних відносин в українському селі періоду НЕПу, розвитку селянських господарств.

Дослідження проблем розвитку споживчої кооперації України 20-х років ХХ ст. можна умовно поділити на кілька якісно відмінних один від одного етапи. Перший етап – 20-ті роки ХХ ст., коли про кооперативний рух писали в основному державні та партійні працівники, журналісти й публіцисти. Це були праці теоретичного і практичного характеру щодо кооперативних організацій таких відомих вчених та діячів кооперації як Г. Обдула, П. Височанський, О. Лозовий, Є. Дешко, С. Зарудний, В. Целларіус, які присвятили свої дослідження висвітленню різних форм кооперації, розвитку контрактації тощо.

Теоретичні проблеми кооперативного руху в Україні 20-х рр. були також об’єктом аналізу зарубіжних емігрантських наукових центрів – Українсько-господарська академія в Подєбрадах (1922 р.), Український соціологічний інститут (1924 р.) та Українське історично-філологічне товариство в Празі. Окремо приділяється увага відомим дослідникам українського кооперативного руху і соціально-політичного розвитку України: М. Грушевському, В. Липинському, Д. Дорошенку, В. Садовському, Б. Мартосу, В. Ковалю, С. Бородаєвському, які аналізували теоретичні проблеми кооперативного руху в Україні 20-х роках ХХ ст.

При аналізі джерел другого етапу дослідження кооперативного руху в умовах НЕПу у вітчизняній історіографії, що охоплює 30-ті – середину 50-х рр. ХХ ст. наголошувалось, що масова колективізація сільського господарства й соціалістична індустріалізація призвели до різкого зменшення досліджень з питань кооперації. Більшість праць названого періоду по суті зводились до коментарів відповідних партійних і урядових рішень з питань розвитку народного господарства, в тому числі й кооперації.

Певним посиленням інтересу радянських учених до проблем кооперації вирізняється період кінця 50 – 80-ті рр. ХХ ст. В цей час було залучено до наукового обігу велику кількість нагромадженого фактичного статистичного матеріалу. У 70-х на початку 80-х рр. ХХ ст. із друку вийшли колективні праці, у яких розглядалися питання розвитку народного господарства УРСР, зокрема, тритомна «Історія народного господарства Української РСР», в якій значну увагу приділено проблемам кооперування. У вищезгадані роки працювали дослідники Л. П. Горкіна, Т. І. Дерев'янкін, В. С. Жученко, А. І. Епштейн, Е. Л. Лортікян, С. В. Кульчицький та ін. У своїх працях вони досліджували питання шляхів підвищення продуктивності праці в кооперативному будівництві, систему організації кредитних відносин, особливості взаємодії державних і кооперативних господарств, механізм товарообміну тощо. У дослідженнях питань українського кооперативного руху істориків-економістів діаспори чільне місце належить І. Витановичу та О. Моргуну.

Активізація наукового інтересу до кооперативної тематики простежується з кінця 80-х рр. ХХ ст. Історико-теоретичний аспект кооперативного руху цього етапу досліджували Г. А. Гетьман, В. І. Марочко, А. Г. Морозов. Головними у дослідженнях є питання про особливості розвитку України в умовах НЕПу, роль кооперативних форм господарювання в суспільному виробництві, роль виробничої кооперації в перебудові сільського господарства, зв’язок української кооперації з міжнародним кооперативним рухом, особливості організаційної розбудови кооперації.

У 90-х роках ХХ ст. з’явилося ряд дисертацій, у яких розглядаються окремі аспекти розвитку кооперації, зокрема часів НЕПу. Актуальними для визначеного дослідження є праці Пиріг О. А., Ганжі О. І., Бакуменко О. П., Голець В. В., Лобач К. В. та ін.

Ґрунтовними дослідженням у вивченні становлення та розвитку кооперативної системи в Україні у 20-х роках стали монографії В. В. Лантуха «Становление и развитие торговли на Украине в 1921-1932 гг.»; А. О. Пантелеймоненка «Аграрна кооперація в Україні: теорія і практика»; В. В. Гончаренка «Кредитна кооперація: форми економічної самодопомоги сільського і міського населення у світі та в Україні (теорія, методологія, практика)»; В. В. Зіновчука «Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу»; В. М. Фещенко «Економічна думка України про становлення і розвиток ринкових відносин (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.); Ю. В. Тимченко «Кооперативні організації в господарській системі України в період НЕПу».

Джерельну базу дослідження становлять друковані та архівні матеріали. Відзначено велику науково-практичну цінність для досліджень щодо питань кооперації фондів Центрального державного архіву вищих органів влади України (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГО України), Державного архіву Полтавської області (ДАПО).

Окрему групу документів складають матеріали Держплану УРСР щодо розвитку споживчої кооперації України, Центральної комісії при РНК УРСР з питань цінової політики і організації заготівельних операцій. Значний інтерес для дисертаційного дослідження має також оперативна документація споживчих кооперативних організацій, яка ще не була, по суті, об’єктом вивчення і аналізу вітчизняних дослідників.

Враховуючи попередні дослідження, а також використовуючи виявлені джерела, які не залучались до наукового обігу, автор отримав можливість з’ясувати особливості заготівельно-збутової діяльності споживчої кооперації України, охарактеризувати форми, методи та специфіку цієї важливої ланки роботи кооперативних організацій 20-х років ХХ ст.

На основі аналізу заготівельної діяльності споживчої кооперації України на рубежі ХІХ і ХХ ст. розкрито її значення як посередницької ланки між виробником та споживачем та її місце в системі господарських відносин. Визначено, що саме в цей період виділяється прошарок підприємців, які беруть на себе вирішення проблеми пошуку клієнтів-споживачів на ринку, тобто ведуть посередницькі операції. Розвиток кооперації був відповіддю на питання, як подолати цю недосконалість ринкових відносин, вкрай несприятливу для селянства. Кооперативна збутова діяльність виникла як засіб боротьби з посередництвом.

Споживчі товариства самостійно стали виконувати роль посередницької організації, об'єднуючи навколо не тільки членів споживчої кооперації, а й інших товаровиробників. Товариство-посередник могло збувати набагато більше продукції, тому брало за свої послуги значно менше, не обмежуючи при цьому власних інтересів та проявивши себе достатньо конкурентоспроможним у протистоянні посередницькому бізнесу, що зробили відчутний внесок у справу зближення виробників і споживачів, сприяючи сільськогосподарському виробництву, задоволенню різноманітних потреб як товаровиробника, так і споживача.

У розділі 2 «Заготівельно-збутова діяльність споживчої кооперації як форма ефективних економічних зв’язків між виробником та споживачем» розкрито специфіку функціонування споживчої кооперації України в період «воєнного комунізму» та НЕПу; надано характеристику основних форм заготівельної діяльності споживчої кооперації України в роки НЕПу, що були орієнтовані на потреби внутрішнього і зовнішнього ринків; визначено місце, роль та значення заготівельної діяльності споживчої кооперації в напрямку вирішення проблеми забезпечення сільського населення якісними товарами.

Аналіз політики «воєнного комунізму» щодо заготівельної діяльності споживчої кооперації України показав її руйнівні наслідки для існування кооперативних організацій та всієї кооперативної системи. Кооперація була повністю підпорядкована державному управлінню, перетворена на державний розподільчий апарат. Одержуючи за нарядами Наркомпроду продукти харчування і предмети першої необхідності, губспілки розподіляли заготовлену сільськогосподарську продукцію через споживчі товариства серед міського населення, а промислові товари – серед сільського.

Будучи примусово «приписаними» до єдиних споживчих товариств і не маючи права на господарську самодіяльність та ініціативу, люди почали ставитись до них як до «казенних» крамниць, на які не слід покладати ніяких надій. Чи не найгіршим було те, що через численні порушення демократичних принципів до кооперації, до її ідей збайдужіло населення. Проте перехід до НЕПу на короткий час дозволив їй відновити функціонування на основі кооперативних принципів: добровільність членства, самостійність у здійсненні господарських функцій, самофінансування, рівність прав і матеріальної відповідальності членів тощо.

Період з 1921 по 1923 рр. можна вважати своєрідним відбудовним етапом розвитку вітчизняної споживчої кооперації. Однією з головних причин, які сприяли відновленню кооперативної системи в період НЕПу, було відновлення і розвиток ринку, як необхідної умови її ефективного функціонування. Здійснюючи багатопрофільну діяльність – торгівлю, заготівлю і збут продукції, власне виробництво продовольчих і промислових товарів, споживча кооперація стала важливим засобом налагодження товарообігу в країні, здійснення економічних зв'язків між державною промисловістю і сільським господарством, між містом і селом. Якщо в умовах «воєнного комунізму» кооперація здійснювала в основному лише технічні розподільні функції, то, на початку 20-х років ХХ ст. вона одержала право на заготівлю з подальшим обміном сільськогосподарських продуктів, що залишалися у селян після виконання ними зобов'язань щодо продовольчого податку.

У розділі здійснено аналіз форм заготівельної діяльності споживчої кооперації України періоду нової економічної політики як особливого типу економічної системи, що поєднувала певні ринкові інститути з активним державним контролем за господарською діяльністю. Саме завдяки цій економічній політиці і склалися сприятливі інституційні умови, які забезпечували досить ефективне функціонування різних форм діяльності кооперативних організацій.

Однією з форм заготівельної діяльності споживчої кооперації України в період НЕПу була заготівля немонополізованих продуктів (овочі, фрукти, гриби). Уряд в реалізації торговельної політики прагнув якнайширше використати можливості споживчої кооперації. Така не типова для класичної споживчої кооперації заготівля продуктів дала можливість поповнити скрутні продовольчі ресурси країни, пом’якшити продовольчу кризу.

На основі вивчення історіографічних матеріалів з’ясовано, що споживча кооперація відігравала важливу роль у зміцненні зв’язків між містом і селом, у відбудові і реконструкції ринку, розвитку товарності сільського господарства, підвищенні його продуктивності. У результаті дослідження було виявлено, що внаслідок поширення кооперативної ідеології, сприяння уряду, прийняття ряду законодавчих актів відбувся процес інтенсивного відродження і розвитку заготівельної галузі споживчої кооперації України. Для активізації діяльності цієї галузі були використані такі форми та методи роботи, як видача товарного кредиту, відкриття фонду преміювання, заготівля за генеральними договорами між промисловістю і споживчою кооперацією (передавалось споживчій кооперації від 20% до 30% товарної продукції), створення товарних фондів, заготівля експортної сировини та за державними замовленнями, контрактація (укладення договору між підприємствами, що виробляють продукцію з одного боку, та організаціями, які здійснюють заготівлю та збут цієї продукції – з іншого). Для розширення сфери заготівельної роботи створювались хлібозаготівельні пункти, проводилось авансування та кредитування галузі, надавались акредитиви (письмові накази банку, які видавалися організаціям споживчої кооперації, що кредитувалися за особливою угодою) тощо.