Захаренко Г.С. Біологічні основи інтродукції і культури видів роду кипарис (ICupressus/I L.)

summary

Проблеми інтродукції, акліматизації та використання деревних рослин - інтродуцентів в озелененні і лісовому господарстві

У розділі дано аналіз формування понять, теоретичних положень і методів інтродукції рослин у зв'язку зі становленням ботанічної географії, поглибленням і розширенням біологічних знань.

У нашій країні на розвиток теорії і практики інтродукції рослин значно вплинули еволюційно-генетичні ідеї М.І. Вавілова (1965,1967). Розроблений ним диференційний ботаніко-географічний метод встановлення основних областей формоутворення, уявлення про вид як складну, динамічну морфофізіологічну систему, історично пов'язану з визначеним середовищем і ареалом, є теоретичною основою цілеспрямованого пошуку, залучення в культуру і рішення питань акліматизації рослин. На еволюційних ідеях базуються флорогенетичний метод інтродукції й акліматизації В.П. Малєєва (1929, 1933), що набув подальший розвиток у роботах  О.М. Корміліцина (1940, 1979), А.В. Васильєва (1957),  еколого-історичний метод М.В. Культіасова (1952, 1958), метод  інтродукції  родовими комплексами  Ф.М. Русанова (1950),  а також  роботи  С.Я. Соколова (1957),  А.В. Гурського  (1957),  М.А. Аврорина  (1964),   Н.А. Базилевської   (1964),  А.М. Мауріня (1967), Б.М. Головкіна (1973), П.І. Лапіна (1974) та ін.

Великий внесок у розвиток теорії і практики інтродукції й акліматизації деревних рослин зробили українські ботаніки,  вирішуючи загальнобіологічні і окремі питання інтродукційного вивчення окремих груп рослин (Кащенко, 1929; Гришко, 1953; Лыпа, 1952, 1978; Кохно, 1971, 1991; Сикура, 1982; Сікура, Капустян, 2003; Термена, 1984; Кузнецов, 1984; Логгинов, 1988; Клименко, 1990; Калиниченко, 1990; Косенко, 2003 та ін.)

Нові можливості подальшого розвитку теорії і практики інтродукції відкрила синтетична теорія еволюції, яка істотно розширила уявлення про вид і рівні організації живої матерії (Дубинин, Глембоцкий, 1967; Майр, 1974; Тимофеев-Рессовский, Яблоков, Глотов, 1973). Головною ареною еволюційних перетворень є популяція як елементарна еволюційна структура (Майр, 1974; Тимофеев-Рессовский и др., 1973) із властивою їй біотиповою мінливістю, яка підтримується і регулюється природним добором (Синская, 1961). На популяційному рівні у відносно короткі відрізки біологічного часу, що вимірюється числом поколінь, йдуть мікроеволюційні процеси, які змінюють генотиповий склад популяцій (Тимофеев-Рессовский и др., 1973, 1977; Алтухов, 1989; Майр, 1974; Яблоков, 1987). Синтетична теорія еволюції дозволяє розглядати акліматизацію як мікроеволюційний процес у популяціях, що формуються за принципом засновника (Майр, 1974).

Розширення асортименту деревних рослин для потреб зеленого будівництва, фітомеліорації і лісового господарства залишається актуальним завданням. Особливий інтерес при цьому становлять голонасіннєві рослини. До числа таких інтродуцентів відносяться види роду кипарис (Cupressus L.), у даний час розповсюджені в культурі на півдні України, у Закавказзі, Таджикистані, Туркменистані, Узбекистані. Дослідження цих відносно теплолюбних хвойних становить інтерес і з огляду на глобальне потепління (Barthod, 1993; Landmann, 1997 і ін.). Створення державного резерву перспективних деревних рослин для лісівництва й озеленення в умовах зміни клімату може бути внеском нинішнього покоління в майбутнє України.