ЗАКОНОДАВЧЕ ВЧЕННЯ В РЕФЛЕКСІЇ Памфіла Юркевича

summary

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається його мета, завдання, об’єкт і предмет, характеризується стан наукової  розробки та методологічна основа дисертації, окреслюється наукова новизна і практичне значення одержаних результатів.

Розділ І «Історіографія та методологія філософсько-правової спадщини П.Юркевича» окреслює генезу становлення та розуміння цілісності спадщини П. Юркевича у філософсько-правовій площині і визначає вагомість юридичних принципів для розвитку «законів права». Обґрунтовується сутність права як методологічно визначеної парадигми.

У підрозділі 1.1. «Історіографія філософсько-правової спадщини П. Юркевича» на основі вивчення історіографічної палітри вітчизняних та зарубіжних дослідників спадщини П. Юркевича було засвідчено, що вона аналізувалася фрагментарно і вибірково, що не дозволило скласти ідею цілісного вчення. Зазначено, що П. Юркевич відноситься до тих філософів, які мають, окрім філософії права, власну філософську теорію. У його баченні філософія права є частиною загальної філософії, яка з'ясовує сутність права та ідеї справедливості, досліджує розвиток поняття права в загальному й типовому значенні. Встановлено цінність філософсько-правової спадщини Памфіла Юркевича на тлі європейського розуміння філософії права, російської філософії права, вітчизняної філософії права. Стверджується, значимість історії філософії права для розвитку теорії держави і права, у віднайдені юридичних принципів. Відслідковано, що «закони права» є принципами становлення вітчизняної філософії права, згідно з якими можна визначити характер, культуру народу. Ці «закони права» сягають глибин життя і відповідають «національному духові, історичному характеру, одвічній ідеї правди» народу. Досліджено зближеність філософії Памфіла Юркевича і європейських мислительських ініціатив персоналізму, екзистенціалізму, інтуїти-візму, для постановки проблеми «гармонійного устрою між людьми». Визначено, що філософсько-правова спадщина Памфіла Юркевича належить до певної правової системи, завданням якої є з'ясувати сутність права та ідеї справедливості. В цьому ж контексті реалістична метафізика існує як «влада законодавча», змістом якої є порядок, «правильність», «єдність». Юридична антропологія передбачає «живу людину», що створює проблему «права і закону» як приклад «розумного примусу і морального обов’язку». 

У підрозділі 1.2. «Методи дослідження філософсько-правової спадщини П. Юркевича» ініціатива розгляду вчення полягає у наступному: об’єднуючим стрижнем систематизації спадщини П. Юркевича є «ідея права». Підкреслено, що інтерпретація вчення П. Юркевича проводилася у правовому, філософсько-правовому, антропологічному та метафізичному напрямках методом рефлексії понять та суджень, що дозволило вибудувати філософсько-правову парадигму та представити вчення у вигляді цілком певної правової концепції. Відповідно, для узгодженості та впорядкованості вчення у цій площині застосовувалися наступні методи дослідження: структурно-функціональний, догматичний, формально-логічний, діалектичний, логіко-семантичний та метод герменевтики. Визначено, що найбільш придатним для вивчення спадщини Памфіла Юркевича є метод філософсько-правової герменевтики, оскільки у текстах (філософсько-правовому філософському, педагогічному) визначалася і досліджувалася категоріальна система права як така, що відображає основи «феноменальної дійсності і нефеноменальні закони». Визначено, що категоріальна система права складає правову рефлексію суджень і понять прояв одиничного, особливого та загального у праві, пояснює, інтерпретує проблеми буття і «закони права». Підтверджено, що формально право є суттю, змістом «ідеї»; «розумна ідея» є «джерелом права і визначенням раціональної норми», відповідно визнання факту правом є «моральною ідеєю, нормою для волі, є силою, яка діє в ідеї».

У розділі ІІ «Філософське обґрунтування концепції права П. Юркевича» ставиться за мету раціональне осмислення принципів філософсько-правової спадщини П. Юркевича, подання філософсько-правничого вчення у викладі центральних положень та понять як «правильної, гармонійної, впорядкованої» систему. У цьому контексті визначаються метафізичні засади парадигми права, роль «розуму» у пізнанні аксіом та категорій права, визначаються «вільна воля» у правовому контексті та моделі правових концепцій.

У підрозділі 2.1. «Парадигма права та її метафізичні засади» доводиться, що в основу правової парадигми Памфіла Юркевича покладено принцип права «християнського світу», який відображає правомірну єдність ідеального і реального, є гармонійною і правильною уніфікованою системою, підпорядкованою законові. Зазначається, що «ідея», «дух», «душа», «серце», «розум» є об’єктами філософсько-правової рефлексії, слугують поясненням сутності явища у праві; їх співвідношення визначає окреме, особливе і загальне у праві. «Ідея», «дух», «душа», «серце», «розум» – морфологічно-праксеологічні поняття, за допомогою яких логічно і функціонально упорядковується правова парадигма. Стверджується, що «християнсь-кий світ» є правовим простором, де Божественний первень становить найвищу сутність, мироуправу, є моральним законодавцем і суддею. Зазначається, що сутність «ідеї» – це відповідність вимогам духу, ідеальному порядку в системі світу, його розвиткові. Філософсько-правове вирішення вимірів «ідеї» розглядається в межах історико-соціальної генези: ідеального закону, найвищого порядку, справед­ливості, індивідуальної діяльності, закону універсальної вартості. «Дух» розглядається як зміст права і моральних законів, «законів права». «Душа» – це рух форм від мінливого до сталого, від недосто­вірного до правильного; відповідно досягнення цілей душі відбувається за законами і нормами, які є апріорними принципами. «Серце» – це осередок морального життя людини, що знаходиться під безперервним впливом вищого світу, вищого порядку речей.

Відповідно, «ідея» становить внутрішній зміст закону; «дух» є джерелом права, що породжує закони; «душа» – субстанційною єдністю ідеального і реального, відображенням законів сполучення і єдності фактів; «серце» є осередком душевного життя, підпорядко-ваного загальним умовам і законам; «розум» – це ідея в істині, основа розгляду буття як предметного світу.

У підрозділі 2.2. «Розум у праві як єдність пізнання і діяльності» досліджується «розум», його функції у пізнанні аксіом права, здатність судити про правила діяльності загалом і в межах автономії особи. Визначено, що «розум» володіє істиною як аксіомою і має підстави для аналогії законів, раціональних знань та індуктивних даних. Стверджується, що «розум» є системою пізнаних істин, системою «достатніх підстав», на якому ґрунтується застосування загальних «принципів права до життя», де «розумне визначається правом людини і відповідає розумній меті». Встановлено, що «розум» є основою правової взаємодії метафізичної «ідеї» та автономії особи.

Встановлено, що раціональна сторона «розуму», за П. Юркеви-чем, невіддільна від «духу», оскільки світ явищ у цілісності і глибокій істині доступний «розумові, який відкрив свою сутність у дусі». Досліджено, що, за вченням П. Юркевича, здобуття істинного знання відбувається з аналізу фактів і завершується можливостями абстрактного «розуму» вибудувати загальні незмінні закони. Рефлексія  – це здатність «розуму» повідомляти «уявленням» істину, з’єднувати їх у категорії судження у відповідності до змісту «ідей» у формі розсудкового розуму, здорового глузду. З дослідження стає зрозумілим, що основою автономії «розуму» окремого індивіда є рефлекторний суб’єктивний «розум». Правова рефлексія є обґрунту-ванням вибору «правильної діяльності», встановлює наслідки дій, що залежать від вибору суб'єкта. Проаналізовано і доведено, що рефлексія  – це «постійні зустрічі» абстрактного і суб’єктивного «розуму»; вони формують самостійний, автономний «розум», який пізніше перебирає на себе функції керування процесом діяльності суб’єкта, його правильним вибором.

У підрозділі 2.3. «Правовий контекст «вільної волі» розглядається «вільна воля» у правовій площині як «усвідомлення і прагнення здійснити те, чому надана перевага». Підкреслено, що воля поєднується з усвідомленням предмета, якому надається перевага, і супроводжується прагненням здійснити вибір, на відміну від волі, не залежної від усвідомлення предмета вибору, і волі, поєднаної з усвідомленням предмета, але без прагнення здійснення. Визначено, що в межах правового простору слід застосовувати поняття «вільної волі» до діяльності індивіда, який керується самовладанням, мотивом, вибором, переконанням, характером; і лише тоді можна визнати діяльність осудною або неосудною. Поняття «вільності» для складання правового поля визначається за змістом як морфологічне, аксіоматичне і праксеологічне; відповідно, «вільність» можемо розцінювати як «благо», моральну вільність, розумову вільність. Особу пропонується розглядати за трьома видами вільності: індивідуальна робить її об’єктом права, моральна – суб’єктом права, інтелектуальна – «ставленням за провину». Таким чином, право як реалізацію свободи варто розглядати в межах трьох категорій: взаємодії, автономії особи, «заслуженої відплати». Стверджується, що категорія взаємодії передбачає усвідомлення діяльності за загальними, однаковими законами; автономія особи як розумної моральної істоти встановлює законодавцем людину, яка в «своєму законі має загальнопридатну ідею права». Відповідно, категорія «заслуженої відплати» (осудження) передбачає допустимість, вільність вчинку, який можна визнати або добродійством, або злочином. Доводиться, що «вільну волю» («вільність») доцільно розглядати як базову метафізичну категорію, відношення ідеї права та ідеї рівності – у межах закону. «Заслужена відплата» – помилування, «ставлення за провину», примусу, «осудності вчинків».

У підрозділі 2.4. «Генеза моделей правничих концепцій у дослідженні П. Юркевича» підкреслюється, що у пошуках універсальності «сили закону» П. Юркевич звертається до розгляду питань «законів права» у історичному розвитку «культурних народів». У цьому ж контексті визначено всезагальні закони розвитку всесвітньої історії, історична доба розглядається як цілком певна правнича концепція. Сутність правничих концепцій зазначено загальним принципом «єдності і послідовності»; ця «єдність і послідовність», що існує у свідомості на рівні рефлексії, підтверджена досвідом, вказує на всезагальну раціоналізовану норму, що має бути реалізована законом. Відслідковано, що розвиток форм «права як всезагальних законів» починається з судження (рефлексії) про «порядки у суспільстві», співвідношення між громадянським побутом та юридичним ладом. Відповідно основу моделей правничих концепцій становить «ідея права як усвідомлення основ співжиття». Досліджено, що творення власної концепції Памфіла Юркевича розгортається навколо обґрунтування, становлення розвитку «всезагальних законів права» «культурних народів». Ідея «християнського універсалізму» (ідея суспільства як органічного цілого), використовується П. Юркевичем для напрацювання власної правової концепції як моральна ідея. Підкреслюється, що Памфіл Юркевич модифікує власну ідею розвитку суспільства як універсальну правову, політичну та моральну, засновану на ідеї справедливості та обов’язку; рівності та «миру з ближніми»; законів права і громадського побуту; «всесвітнього громадянства» і «всезага­льного порядку».

У розділі ІІІ «Антропологія права та держави у філософсько-правовому вченні П. Юркевича» обґрунтовано правову антрополо­гічну концепцію, визначено роль філософсько-правової парадигми у становленні «громадянського миру». Підкреслюється розуміння розвитку суспільства за загальними законами – «пізнана гідність зако­ну» у становленні цивілізації. Означено правничі основи антропологіч­ного виміру держави та вказана значущість філософсько-правової спадщини П. Юркевича у творенні вітчизняної школи філософії права.

У підрозділі 3.1. ««Правильна людина» як основа правової антропологічної концепції» аналізується антропологічна концепція права. Доведено, що в її основу згідно дослідження слід покласти поняття «правильної людини», тобто особи, яка свою життєву позицію підпорядковує певним «правилам і законам», здатна до «правильного вибору діяльності» у «свобідному невимушеному виконанні законів справедливості». З дослідження випливає, що право на те чи інше поводження людина одержує не за обставин, а за рівнем своєї свідомості, рівнем освіченості, в той чи інший спосіб співставляючи свої дії з «законами моральної діяльності». Розуміння громадянського побуту та співжиття обґрунтовується людськими стосунками, в яких «є місце порядку, сенсові і правильності, і де постає потреба жити, діяти за чітко усвідомленим планом». Відповідно, передбачається, що розумне і моральне начала, які характеризують «правильну людину», повинні підтримувати мирне і упорядковане співжиття. Для аргументації правових стосунків зазначено, що «право вилучає все, що суперечить співжиттю розумних істот», суть зв’язку яких полягає у розумінні розвитку суспільства за загальними законами. Водночас вказується, що у випадку права слід керуватися категорією взаємодії і автономії розумної істоти, де передбачається, що автономія особи можлива на підставі осмисленої цінності («пізнаної гідності») закону. Відзначено, що цінність особи як морального індивіда, як суб’єкта права лежить в основі законодавства всіх освічених народів.

У підрозділі 3.2. «Правовий зміст «громадянського миру» у філософській спадщині П. Юркевича» для розкриття теми використовується правова рефлексія суджень та понять «моральний організм», «громадянський мир», «життя за правилами», «моральний законодавець», «всесвітнє громадянство». Доведено, що поняття «християнського гуманізму» слід розглядати у правовому просторі як «визнання прав людства, свободи совісті, закону правди і добра в серці кожної людини». Обумовлено значення «християнського гуманізму» як аксіологічного чинника в організації громадянського суспільства. Досліджено, що «громадянський мир», його правова основа базується на гуманістичних принципах і засадах і виходить з основ «правосвідомості», «правильності», «упорядкованості» людини і всесвіту. Водночас, громадянське суспільство отримує гуманістичний і правовий зміст в утвердженні особливого права індивіда, де «ідеальний порядок входить в систему світу як умова його життя і розвитку». Визначено, що ця правова доктрина реалізується в межах системи «моральний організм» і «життя за правилами», «досконалого юридичного ладу». Стверджується, що узгодженість цієї системи-організму залежить від дієвості морально-правових чинників та організації відповідних інституцій (держави, церкви, громади, родини, школи). Стверджується, що законотворчі процеси, «закони права» повинні виходити з основ захисту індивідуального права, де захист прав людини як індивідуальної особи складає головну позицію. Визначено, що громадянська спільність у системі «людина − людство» розглядає цінність окремого індивіда і узалежнює від захисту прав окремої особи. Зазначено, що «громадянський мир» передбачає оборону права окремої особи як показник культури правосвідомості, громадянський обов’язок.

Дослідженням доведено, що головне завдання «громадянського миру», а саме творення «правомірної конституції» вирішується у площині зближення духовних та соціальних цінностей і трансформації їх у правничі норми й закони.

У підрозділі 3.3. «Антропологічно-правовий вимір держави у працях П. Юркевича» розглядаються проблеми правового, суспільного розвитку держави, а саме – забезпечення порядку у суспільстві та індивідуального розвитку особи. Відслідковується значимість впровадження «законів права» юридичного і громадського ладу до життя держави: 1) «людина не може жити самотньо»; 2) «людина має вроджене прагнення до самозбереження». Підкреслюється юридична «організація мирного і гармонійного співжиття» держави, шляхом забезпечення порядку, прав та індивідуального становлення особи. Актуалізація проблеми правової держави визначається ідеєю «всесвітнього громадянства», яка може бути реалізована через єдність «досконалого юридичного ладу» та необхідність «правомірної конституції». «Ідея держави» як юридичної і соціальної інституції є проявом національного, історичного і раціонального духу народу. Зазначено, що історично-соціальна генеза є основою для його власної концепції державотворення і визначається правильним поєднанням «законів права» розвитку суспільства: «кожен член існує для суспільства, і всі – для кожного»; «закону індивіду-альної вільності» і «твердих приписів позитивного закону». Універсальна держава – це правова система, в якій «закони права» перебувають у єдності з автономією особистості, «розумної істоти».

У підрозділі 3.4. «Значимість філософсько-правової спадщини П. Юркевича у творенні вітчизняної школи філософії права» полягає у визначенні «ідеї права» як універсальної для життя суспільства і дозволяє обґрунтовувати правниче вчення Памфіла Юркевича на «всезагальних підставах та формах розвитку «культурних народів» як «законів права». Підкреслюється значимість правової концепції «громадянського миру» як природничо-позитивістської, яка базується на засадах правового універсалізму «досконалого юридичного ладу». Значущість цих основ у площині розвитку людства у напрямку «всесвітнього громадянства» є беззаперечним доказом актуальності філософсько-правового вчення П. Юркевича для української і європейської правової культури. Актуальність вчення вбачається у розумінні і спільності європейських цінностей, де «кожна європейська держава є системою юридичних інститутів і моральних обов’язків». Визначено значущість концепції «всесвітнього громадянства», «всезагальної правомірної конституції», де безпосередньо права людини задіяні у «системі законів всезагального порядку». Дисертантом відзначено цінність цих напрацювань у поступі людства і наближенні до «всесвітнього громадянства» та «всезагальної правомірної конституції» як «досконалого юридичного ладу» та ідеї «розумної держави».

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання щодо філософсько-правового осмислення спадщи-ни Памфіла Юркевича. Проведений у дослідженні аналіз дозволяє впевнено стверджувати таке:

1.              Спадщина Памфіла Юркевича як цілісна може розглядатись у правовій площині. Її основними складовими частинами є: метафізичні основи права; право як закон взаємодії та автономії особи; право як моральна ідея і норма для волі; право як сила, яка діє в ідеї.

2.              Правова рефлексія понять та суджень дозволяє вважати ініціативу мислителя раціональною та реальною для впровадження у системі «досконалого юридичного ладу».

3.              Метафізична парадигма права визначається в системі категоріальних елементів свідомості («ідея», «дух», «душа», «серце», «розум»), які слугують поясненням сутності явища у праві, і їх співвідношення визначає окреме, особливе і загальне у праві.

4.              «Вільна воля» є дефініція у вченні Памфіла Юркевича у морально-правовій площині; у цьому контексті співмірними для визначення факту права слід розглядати категорії права і користі (інтересу), «заслуженої відплати» або справедливості, «примусу» і «осудності вчинків».

5.               Власна правнича концепція вчення Памфіла Юркевича «правового співжиття» дозволяє виділити моделі правничих концепцій, за об’єктивними норми права «культурних народів», і розглядаються як універсальна правова, політична, моральна.

6.              «Правильна людина» є основою правової антропологічної концепції і рефлексує в системі «правильного вибору», вміння оцінювати, визначати своє становище у світі речей; і знаходити «правила, закони в самій собі».

7.              Становлення громадянської спільноти, «громадянського миру» відбувається в межах системи понять «моральний організм», «життя за правилами», де право є силою, яка діє в суспільстві.

8.              Ідея держави як «юридичної і соціальної інституції» є «вселюдською державою» і «правомірною конституцією».

9.              Інтегральні характеристики парадигми права формулюють наукові проблеми та визначають основні компоненти вчення у вигляді символічних узагальнень, формалізованих компонентів права методом рефлексії понять:

а) «ідея», «дух», «душа», «серце», «розум» як елементів метафізичної правової парадигми світу;

б) «християнський гуманізм», «християнський універсалізм» − як ціннісних моральних універсалій розвитку суспільства у правовій площині;

в) «правильна людина», «життя за правилами», «правильний устрій» – як моральних законів розвитку суспільства;

г) «вселюдська свідомість», «єдине людство», «всесвітнє громадянство», «вселюдська держава» – як законів універсуму;

д) «закони права», «досконалий юридичний лад», «правомірна конституція» – як норм розвитку правової держави.

10.         Моделювання позитивістської концепції права здійснюється на основі філософсько-правового аналізу спадщини Памфіла Юркевича з огляду на зближення європейських правових систем у просторі правового універсалізму: «всесвітнього громадянства»; «всезагальної правомірної конституції», «досконалого юридичного ладу»