Запозичення з класичних мов у науковій термінології сучасних європейських мов (на матеріалі юридичних та економічних термінів української, російської, німецької, французької, англійської мов)

summary

У Вступі описано стан вивчення інтернаціональної лексики від лінгвістичних спостережень на початку та середині минулого століття (А.Мейе, Е.Ріхтер, О.Єсперсен, В.М.Жирмунський, Е.Вюстер), що переросли на актуальну проблему мовознавства (М.В.Юшманов, А.О.Білецький, В.П.Даниленко, О.В.Суперанська, В.В.Акуленко, М.Д.Степанова, Ф.О.Нікітіна, Н.Ф.Клименко, О.К.Безпояско, М.Н.Володіна, Є.А.Карпіловська, Л.І.Шевченко, Ю.В.Цимбалюк,         О.О.Станкевич, Р.С.Бєляєв, А.Д.Олійник); досліджена роль використання сучасною термінологією інтернаціональних терміноелементів, що дає можливість говорити про інтернаціональний лексичний фонд, та функціонування термінів греко-латинського походження в рамках термінологічних одиниць, що належать сучасним терміносистемам. Обґрунтовується вибір теми, її актуальність, новизна, практична значимість, формулюються методологічні завдання дослідження. 

У першому розділі “Класичні мови як лексичне джерело мов європейського ареалу” розглянуто використання сучасними мовами термінотворчого потенціалу класичних мов. Зокрема, описано проникнення давньогрецької та латинської мов у нові західноєвропейські мови, яке відбувалося різними шляхами завдяки безпосереднім контактам народів у різні історичні періоди розвитку країн Європи.

Домінування та поширення давньогрецької і латинської мов упродовж тривалого часу від античності до початку ХХІ ст. свідчить про значний вплив класичних мов не лише на історію та культуру багатьох народів, але й на розвиток мов європейського ареалу, а також спричинено швидким розвитком різних галузей наук і, відповідно, термінологій, які обслуговують ці науки. Так, у юриспруденції одним із джерел проникнення класичних мов у нові західноєвропейські мови була юрисдикція та кодифікація норм права. Тому розглядаються основні форми права у Стародавньому Римі царського періоду (753-509 рр. до н.е.), Кодекс Феодосія, Кодекс Юстиніана (“Codex repetitae prelectionis”); створення французького цивільного кодексу (1804), розповсюдженого примусово внаслідок так званих наполеонівських війн в Італії, Голландії, Польщі, Німеччині; проекти приватного і майнового права Прусії та Баварії (“Corpus juris Fridericiani”) 1747-1751 рр., карний і процесуальний кодекс Англії (1860-1870 рр.); “Цивільне укладення цюріхського кантону” (1856); “Magdeburger Weichbildrecht” (кінець ХІІІ ст.).

Даний розділ досліджує також роль інтернаціональних терміноелементів у формуванні сучасної термінології. Вибір певних термінів як об’єкта дослідження обумовлювався такими причинами:

1)               вплив глобалізації економіки на розповсюдження лексики, зокрема термінологічної, та запозичень з класичних мов;

2) риси глобалізації економіки відбиваються не лише у мовах європейського ареалу, але й мовах інших мовних сімей (напр., фін. mode isoida “модернізувати”, monumenti “монумент”, nooti дипл. “нота”, normi “норма”, notaari “нотаріус”, opponenti “опонент”, sociaali huolto “соціальне забезпечення”, minimimäärä “мінімальна кількість”; естон. degradatsioon “деградація”, demaskeerima “демаскувати”, interventsioon “інтервенція”, interpelleerima “інтерпелювати”, katastroof “катастрофа”, transportlint “конвейер”, multimiljonilina “багатомільйонний”, monopolistik “монополістичний”, transporteerimine “перевезення”, eksterritoriaalsus “екстериторіальність” etc.);

3)         поява нових термінів тісно пов’язана з використанням елементів давньогрецької та латинської мов;

4)         класичні мови виконують роль термінотворчого потенціалу в створенні термінологічних систем сучасних європейських мов.

Формування і функціонування сучасних термінів юриспруденції та економіки обумовлені використанням інтернаціональних терміноелементів. Значення цих терміноелементів “розкриваються” у складі ряду термінів і є вказівкою на термінологічне поле.

Утворення нових термінів відбувається кількома шляхами: перший – коли зберігається первісне значення запозичень, другий – коли відбувається переосмислення значення первісного слова, тобто простежується еволюція його семантики, третій – коли для утворення нових термінів залучається арсенал афіксів нових мов. Поява у сучасній термінології групи термінів (переважно юридичних та економічних), в основі яких лежать слова класичних мов, проте назви яких були не відомі латинянам, обумовлюється розвитком різних галузей наук та термінологій, які їх обслуговують. Це так звані новотвори греко-латинського походження.

Глобалізація світової економіки, розширення зв’язків із англомовними країнами, збільшення кількості англійських запозичень у різних мовах дозволило англійській мові набути статус мови міжнародного спілкування. Ці лексичні запозичення поділяються на дві групи. Одна частина англіцизмів побудована на германській основі, інша частина – на романській. Зокрема, частина таких слів з’явилася ще у середні віки з грецької або через посередництво латинської, а згодом і французької мов.

“Насичення” сучасної наукової термінології англіцизмами пов’язане з розширенням європейсько-американського мовного ареалу, завдяки чому англійська стає “світовою мовою” у спілкуванні між народами та державами. Внаслідок зближення мов, культур, етносів відбувається інтернаціоналізація мови. Тому запозичення з англійської вже не сприймаються як новація, вони переходять у розряд інтегруючого складу мови. А часте використання у науковій термінології англіцизмів говорить про поповнення “основних” центрів побудови сучасних термінів, якими виступають давньогрецька і латинська мови. Через англійську мову терміноелементи класичного походження переходять у наш час до інших мов індоєвропейської сім’ї та інших мовних сімей.

Поняття термінологічного коду, яке виникло на початку ХХ ст. у зв’язку з лексикографічною фіксацією термінів, завдяки якій терміноелементи отримали здатність поширюватися і стали зручними у використанні, пов’язано у роботі з троїстою структурою сучасних термінів.

Структура сучасних термінів з інтернаціональними афіксами є такою, що терміноелементи представлені в трьох позиціях – ініціальній, медіальній, фінальній. Цей поділ терміноелементів став можливим відповідно до тлумачення ініціалей і фіналей у “Словнику лінгвістичних термінів” О.С.Ахманової.

У даній роботі розглядаються дві категорії терміноелементів класичного походження – ініціальні та фінальні. Ініціальними терміноелементами названо елементи класичних мов (з усіма можливими варіантами) із закріпленими за ними семами, які в утворенні термінів виконують роль перших формантів. При цьому у ролі ініціальних терміноелементів можуть виступати префікси латинського і грецького походження, повнозначні слова, прийменники.

Звичайно, є багато й медіальних (серединних) терміноелементів, проте терміни з медіальними елементами класичного походження не створюють такого яскравого вигляду запозичень. Ініціальні та фінальні терміноелементи утворюють ініціально-фінальний формантний код структурної будови сучасних термінів, який допомагає “розшифрувати” існуючі терміни та створювати за їх зразком інші терміни.

Семантично і структурно визначеними є фінальні терміноелементи, які при творенні моделей термінів у мовах-реципієнтах пройшли різні ступені адаптації і здатні конвертуватися (тобто переводити базові терміни-іменники у розряд термінів-прикметників і термінів-дієслів).

У сучасних європейських мовах прийменники і префікси греко-латинського походження регулярно виступають у ролі ініціальних терміноелементів сучасних термінів. Внаслідок цього збільшується термінотворчий потенціал елементів класичного походження, який допомагає формувати сучасні термінології європейських мов.

Етимони сучасних термінів юриспруденції та економіки в українській, англійській, німецькій мовах представлені чотирма категоріями частин мови:

перша – переважно основи латинських дієслів (напр., укр. прокурор < лат. procurāre, укр. трансфер < лат. transferre, укр. інтервалюта < лат. inter та valēre, укр. трансакція < лат. trans та agĕre);

друга категорія сучасних термінів юриспруденції та економіки представлена іменниками латинського походження (напр., укр. продиктатор, пропретор, проскриптор, проконсул);

третя – прикметниками (напр., укр. інтернування < лат. inte us, a, um);

четверта – дієприкметниками (напр., укр. прогрес < лат. progressus, a, um < progredi).

Давньогрецькі ініціальні терміноелементи поєднуються, як правило, з іншими грецькими елементами (напр., -гамія, -скопія, -генез, -логія, -дерма, -кардія, фіто-, лімно- та ін.).

Регулярне функціонування термінологічних моделей з ініціальними терміноелементами підтверджено свідомо наведеними прикладами з інших термінологічних систем. Розгляд деяких поширених термінів-інтернаціоналізмів у фінській, естонській, японській мовах, а також розгляд терміноелементів класичного походження у сучасних індоєвропейських мовах свідчить про домінуючий вплив давньогрецької та латинської мов на творення сучасних термінів юриспруденції та економіки.

У другому розділі дисертаційного дослідження “Семантичні процеси в термінології” описано “нерегламентовані” прояви законів утворення сучасних термінів.

Оскільки кожна жива мова являє собою не статичну, а динамічну систему (за В.Гумбольдтом, мова є не ε;ργον, а εvνέργεια), то полісемія, синонімія та антонімія є для неї не лише явищами, але й тими процесами, що відбуваються постійно. Розглянуті характеристики ініціальних терміноелементів класичного походження, які беруть участь у семантичних процесах, що відбуваються у науковій термінології сучасних європейських мов, свідчать: коріння семантичних процесів знаходиться у самій мові.

Ініціальні терміноелементи, джерелом яких є давньогрецька і латинська мови, вступаючи у семантичні зв’язки, реалізують різні термінотвірні значення різних семантичних груп. Аналіз особливостей функціонування у сучасних європейських мовах груп термінів з ініціальними терміноелементами класичного походження демонструє теоретичний і практичний напрямки вивчення і дослідження семантичних зв’язків у сучасній науковій термінології юриспруденції та економіки.

При морфологічному засвоєнні грецьких елементів терміни підпорядковуються, а відповідно і знаходять своє оформлення за законами граматичної будови мови-реципієнта. При семантичному засвоєнні терміни немов би поступово доповнюють і конкретизують первісне значення, змінюють семантичне навантаження. У такий спосіб виявляються різноманітні зв’язки з питомою лексикою. Відповідно збільшується семантичний об’єм термінів, який свідчить про словотвірну активність ініціальних терміноелементів у сучасних європейських мовах.

Спираючись на дефініцію терміна, синонімія і полісемія є небажаними для будь-якої сучасної термінології. Проведений аналіз походження і функціонування сучасних термінів юриспруденції та економіки показує, що дані семантичні процеси не тільки розвиваються, але і сприймаються як класифікатори ознак сучасних термінів.

Аналіз сучасної юридичної та економічної термінолексики різних мов із погляду семантики, дослідження таких складних процесів, як полісемія, антонімія та синонімія, дає можливість виявити, що термінології, так само, як і загальновживаній лексиці, властива асиметрія. Вона може проявлятися у варіативному називанні одного й того ж поняття, у дублетних формах, в опозиціях ініціальних терміноелементів та їх перехрещенні. Внаслідок цього з’являються “гібридні” терміни, в яких поєднуються питомі і запозичені терміноелементи.

Термінологія, природно, повинна уникати полісемії. З цією метою й застосовують терміноелементи класичного походження, проте вони беруть участь у даному семантичному процесі. Пояснити появу полісемії можна насамперед зростанням наукового і технічного матеріалу, що супроводжується збільшенням значень наукових понять, та поступовим процесом заміни старих понять новими. Тому однозначність і точність для сучасних термінів є не характерною рисою, а швидше вимогою.

Під полісемією ініціальних терміноелементів розуміємо здатність терміноелементів мати декілька значень, які проявляються у різних фахових термінологіях, проте набувають однозначності у конкретній термінології. Напр., ініціальний терміноелемент авто- може означати дію механізму, яка відбувається без сторонньої допомоги (автоалерген – біол., мед., авторадіограма – мед., хім.); відношення дії до автора (автонім, автоцензурний); направленість дії на себе (автовакцина, автоінфекція). Омонімічним може виступати ініціальний терміноелемент ін-, який означає заперечення (лат. invalidus “безсилий”, inspoliatus “непограбований”; укр. іммобілізація “перетворення майна на нерухоме”) та входження до чогось (укр. імміграція, імміграційний, імматрикуляція “включення до списків”) etc.

Полісемічний потенціал термінів з ініціальними терміноелементами авто-, анти-, контр-, пан-, оліг- є стійким, про що свідчить належність одного терміна до різних фахових термінологій; головним чином їхня полісемія виступає лише у поєднанні з коренями, вони не є полісемними самі по собі. Полісемія ініціальних терміноелементів є наслідком багаторазової деривації від одного похідного за допомогою однієї словотвірної моделі.

При розгляді синонімії ініціальних терміноелементів було виділено на основі етимології пари синонімічних терміноелементів давньогрецького та латинського походження: а- – ін- “заперечення”, дис- – ре- “розлад функцій”, ката- – де- “рух згори”, гіпо- – суб- “положення під чимось”, гіпер- – супер- “надмірність”, мета- – екстра- “вихід за межі”. Описані утворення термінів із класичними елементами відображають процес адаптації (більшою або меншою мірою) сучасними європейськими мовами і зумовлені динамікою нормування юридичної та економічної термінологій.

На рівні фонетики розглянуто асиміляцію префіксів in-, dis-, sub- у нових мовах. Ця асиміляція відбулася ще в латинській мові і була успадкована англійською, німецькою та іншими мовами при запозиченні (напр., англ. im-possibility to fulfil one’s obligation, im-movable property, im-munity of residence, im-pertinence, il-legal, il-liquid, ir-regular working hours, ir-refutability, ir-redeemable, legal ir-regularity, in-validity of a transaction; укр. диспозиція, дифамація; нім. subministrieren, Subarrendator m, supponieren, suggerieren, sukzedieren).

Антонімія ініціальних терміноелементів представлена у двох різновидах. У першому різновиді антонімічні пари термінів побудовані за допомогою префіксів із полярним значенням (дез-, де-, не-, а-, ре-, дис-). Напр., укр. інтеграція – дезінтеграція, муніципалізація – демуніципалізація, збалансованість – незбалансованість, стабільність – нестабільність, натуралізувати – ренатуралізувати, кваліфікувати – дискваліфікувати.

Другий різновид антонімії властивий синонімічним парам термінів, в яких ініціальними терміноелементами виступають грецькі префіксоїди макро- / мікро-; полі- / моно-. Стандартна кореляція грецьких префіксоїдів, які виступають у ролі ініціальних терміноелементів, зумовлена полярним значенням етимонів – “великий” / “малий”, “одно...” / “багато...”. Напр., укр. макроекономічне – мікроекономічне середовище, макроекономічний – мікроекономічний аналіз, макрофотозйомка – мікрофотозйомка, макросегментація – мікросегментація ринку, макрофотографія – мікрофотографія, макрорівень – мікрорівень; поліандрія, полігамія, полігінія; моногамія, монократія, монокультура, монометалізм, монополія, монопсонія, монодактилоскопія, монометалевий; нім. Makroanalyse f – Mikroanalyse f, Makrostruktur f – Mikrostruktur f; англ. polygamy – monogamy etc. Проте стандартна кореляція макро- / мікро-, яка існує у сучасній термінології і вважається загальнотермінологічною традицією, не завжди відповідає давньогрецькому джерелу.

Хоча в термінах основи грецьких прикметників μακρός та μικρός протиставлені як антоніми зі значенням “великий” і “малий”, за походженням вони мають дещо інші значення. Прикметник μακρός вживався на позначення:                  1) “довгий”, 2) “далекий”, 3) “високий”, 4) “глибокий”, 5) “великий”, 6) “тривалий”, 7) “старий”, 8) “просторий, широкий”. Прикметник μικρός мав значення 1) “малий, невеликий”, 2) “малочисельний”, 3) “слабкий”, 4) “короткий”. Але справа не у кількості значень давньогрецьких прикметників, які перетворилися на сучасні терміноелементи, тобто стали ініціальною складовою частиною термінів, а у семантичній адекватності давньогрецького джерела та сучасних термінів. Як бачимо, для першого прикметника у давньогрецькій мові на першому місці стоїть значення “довгий”, яке вживається для виміру відстані чи висоти, значення “великий” є більш віддаленим. Напр., гр. μακρο-δάκτυλος “з довгими пальцями”, μακρό-κεντρος “який має довге жало”, μακρό-κερκος “довгохвостий”, μακρό-κολος 1) рит. “який складається з довгих членів”, 2) ірон. “який пише довгими періодами”, μακρο-λογία, h` “довга розмова”, μακρο-πονία, h` “довга праця”, μακρό-πτερος “довгокрилий”, μακρό-χειρ, χερο,ς adjectivus “довгорукий”. Для другого прикметника значення “малий” висувається на перше місце. Напр.: μικρο-ληψία, h` “отримання маленьких подарунків”, μικρο-μελής “мініатюрної будови, з маленькими членами”, μικρό-ομματος, to, “з маленькими очима”, μικρο-πολī,της, ou, o` “житель маленького містечка”, μικρό-στομος “із маленьким ротом”, μικρο-πρόσωπος “із маленьким обличчям”. Тому і протиставляються елементи класичного походження макро- та мікро- лише у випадку зі значенням “короткий”. Напр.: μακρο-σκελής “довгоногий” – μικρο-σκελής “коротконогий”.

У сучасних європейських мовах ініціальний терміноелемент мікро- використовується при побудові термінів, пов’язаних із малими величинами. Пор.: укр. мікроаналіз ек., англ. microanalysis, нім. Mikroanalyse f; укр. мікроструктура, англ. microstructure, нім. Mikrostruktur f; укр. мікрорішення ек., англ. microeconomic decision, нім. mikroökonomische Entscheidung, фр. microdécision etc. Однак, у давньогрецькій мові є ще прикметник μέγăς, μεγάλη, μέγă 1) “великий”,                           2) “дорослий”, 3) “високий”, 4) ”широкий”, 5) “глибокий”, 6) “гучний”,                            7) “значний”, 8) “високомірний”, який у складі композитів має основу μεγαλ-. Напр.: μεγαλο-μερής “складений з великих частин”, μεγαλο-μερία, h`  “великі розміри”, μεγαλο-μισθός “найнятий за велику платню”, μεγαλο-πόνηρος  “який робить великі злочини”. Цією проблемою у свій час цікавився А.О.Білецький, однак його спробу відновити етимологічну кореляцію мікро- / мега(ло)- не було сприйнято термінологами. (Про це, зокрема, йдеться у роботі А.В.Суперанської “Загальна термінологія: Питання теорії”).

Терміноелементи мега-, мегало- вживаються зі значенням “мільйон”, “великий”, “грандіозний”, “велетенський”, тобто вони мають своє певне місце у певних термінологіях, а отже, і термінологізовані (напр.: мегават “одиниця електричної потужності – 10⁶ вт”; мегагерц “одиниця частоти коливань – 10⁶ гц”; мегакаріоцити “великі клітини кісткового мозку, з яких утворюються елементи крові – тромбоцити”; мегаліти “давні споруди, складені з одного або багатьох блоків неотесаного або грубо оббитого каменю”; мегапарсек “одиниця виміру астрономічних віддалей, дорівнює 10⁶ парсеків”; мегацефалія, мегакефалія “великоголовість, аномальні розміри голови при нормальних розмірах інших частин тіла”). Це відбувається тому, що відношення між явищами дійсності часто виявляються складнішими, аніж відношення, побудовані за принципом “абсолютно-однолінійного протиставлення”.

Юридичні та економічні терміни з антонімічними префіксоїдами грецького походження можуть вступати у нових мовах в синонімічні відношення (укр. полі- / багато-, рос. поли- / много-, білор. шмат- / многа-, нім. poly- / viel-). Напр., укр. багатомужжя, багатошлюбність, багатоженство, білор. многажэнец, многажэнства, шматдзетны, шматдзетнасть, многаладства, нім. Polygamie f, vielgefragt Ware, Vielschichtigkeit, vielseitiges Wissen, Vielseitigkeit f, Vielweiberei f.

Причина виникнення складених слів у сучасних терміносистемах пов’язана, можливо, зі спробами перекладачів найбільш адекватно передати грецький оригінал, оскільки у давньогрецькій мові словоскладання було більш продуктивним способом утворення слів, ніж у слов’ян. Тому з’явились кальки з багато- (пор. укр. багатовладдя, рос. многовластие, білор. многаўлáддзе, многаўладства, гр. πολυ-αρχία h`, πολυ-χοιρăνίη h`; укр. багатодітний, рос. многодетный, білор. многадзетнасць, многадзетны, гр. πολυ-παιδι,α, h` ).  Терміни такого типу досить продуктивні у східнослов’янській словотворчій системі, а тому вважаються повноправними і активними її членами. Синонімічні терміни такого типу можна назвати термінами-дублетами, оскільки на позначення одного поняття існує два терміни. Первісний термін мав відображати поняття, яке ще не було сформовано остаточно. З розвитком поняття виявлялися його сутність, виокремлювалися загальні риси, і первісний термін міг змінитися.

Утворення терміна-синоніма повинно було пройти два етапи:

перший – коли запозичений варіант супроводжувався у мові власною конструкцією (в українській мові багато-, в російській много-, в німецькій viel-), другий – коли з появою запозиченого варіанта спеціально створювався термін, рівнозначний за значенням (пор. білор. многа- та шмат-), який служив еквівалентом при перекладі. Такі особливості створення дублетних термінів свідчать про збагачення і поповнення складу термінології, яка, у свою чергу, є складовою частиною загальнонаціональної мови, а також свідчать про різні шляхи проникнення та розвитку запозичень.

Етимологічним джерелом термінів з ініціальними терміноелементами полі-, моно-, макро-, мікро- є давньогрецька мова, історичним джерелом, можливо, новогрецька мова і латинська мови. Причиною збереження основної маси грецької лексики у східнослов’янських мовах, причому у багатьох випадках без істотних змін (включаючи семантичні), може бути місце східнослов’янських мов у колі інших індоєвропейських мов, а також незначні міграції східнослов’янського населення протягом всієї історії східнослов’янських мов.

Розглянуті моделі термінів з ініціальними терміноелементами свідчать, що при вживанні термінів необхідно зіставляти і розмежовувати значення антонімічних зіставлень, а також способи та форми їх зв’язку у змістовій структурі терміна-слова, враховувати складні відношення реальної дійсності та складність антонімічних протиставлень.

У третьому розділі “Фінальні терміноелементи класичного походження” проаналізовано фінальні терміноелементи з погляду семантики і словотвору, визначено ступінь адаптації терміноелементів класичного походження у неблизькоспоріднених мовах. Більш адаптованими в англійській, французькій, німецькій та українській мовах виявилися терміноелементи -ус, -ці/j/а (англ., нім.          -tion), -ура (англ. -ure, нім. -ur, фр. -ure), -ія (англ. -y, нім. -ie, фр. -ie), за якими зберігається граматичне значення чоловічого або жіночого роду, властиве латинським суфіксам -tio (-tion), -ura, грецькому та латинському фінальним елементам -ια (-εια), -us.

Менш адаптованим виявився терміноелемент -тет. Терміни з цим фінальним терміноелементом змінили значення жіночого роду (з лат. -tas, -tatis) на чоловічий за аналогією до питомих іменників другої відміни (напр., укр. авторитет, нім. Souveränität f, Kollegialität f, Liquidität f; лат. universitas, ātis – фр. université, нім. Universität, англ. university; лат. civitas, ātis – фр. сité (з випадінням     -vi-), від англ. city). Це простежується послідовно: лат. -tas передається фр. -té, англ. -ty, нім. -tät.

На рівні семантики описано еволюцію семного складу термінів, тобто з’ясовано, чи зберігається первісне значення термінів (напр., укр. авторитет, муніципалітет, полігінія), чи здатні сучасні юридичні та економічні терміни розширювати (напр., укр. нобілітет, університет) або звужувати свої значення (напр., укр. кандидат, магістратура, імунітет).

Завдяки паралельному використанню термінів у різних терміносистемах з’являються похідні терміни, що є найнижчою ланкою словотвірних гнізд, і завдяки яким розширюються і ускладнюються термінологічні поля (напр., укр. суверен – суверенний – суверенітет; комітет – комітетський – радіокомітет – цехкомітет; паритет – паритетний тощо).

У розділі також розглядаються моделі термінів із фінальними терміноелементами та динаміка їхнього формування, що свідчить про розгортання термінотворчого потенціалу у творенні систем сучасних європейських мов. Моделі юридичних та економічних термінів із фінальними терміноелементами, які кодують структуру сучасних термінів, найчастіше об’єднуються у такі семантичні групи:

1)    сема предметності (напр., укр. бонус, документ, депозит, контракт, кредит, патент, нім. Datum n, Kriterium n, Stipendium n);

2)    сема сукупності діючих осіб (напр., укр. контингент, консиліум, генера-літет, муніципалітет, нім. Direktorium n, Konsilium n, Examinatorium n, Miпisterium n);

3)    сема збірності щодо предметів (напр., укр. комітет, факультет, університет).

Фінальні терміноелементи класичного походження у поєднанні з ініціальними терміноелементами класичного походження створюють каркас моделей сучасних термінів. Розгляд шляхів та способів проникнення фінальних терміноелементів до систем різних мов свідчить про значимість терміноелементів у нових європейських мовах. Описані структури суфіксальних гнізд сучасних термінів юриспруденції та економіки демонструють особливості втілення фінальних терміноелементів класичного походження в аналізованих мовах.

У Висновках відзначено, що дослідження процесів становлення різних термінологічних систем, визначення шляхів їхнього формування та створення основних моделей, за якими утворюються сучасні терміни, виявляють значну роль термінології для побудови теорії мови та історії мовознавства. Науково-технічний прогрес, завдяки якому термінологія постійно впроваджує нові терміни, що стають елементами загальнолітературної мови, розвиток високих технологій породжують нагальну потребу в номінативній мовній діяльності, яка здійснюється, здебільшого, із залученням класичних мов, зокрема, словотвірних елементів цих мов. Запозичення термінів з давньогрецької та латинської мов або елементів цих мов є не випадковими, вони спричинені культурним впливом із боку класичних мов упродовж багатьох сторіч. Процес запозичення латинських і грецьких слів або їх частин (терміноелементів) не можна вважати завершеним для жодної з європейських мов. В епоху глобалізації можна говорити про “вирівнювання” наукових термінологій не лише в тих мовах, що належать до індоєвропейської мовної сім’ї, але й у фінно-угорської сім’ї (зокрема, у фінській та естонській мовах).

Визначати функціональне навантаження сучасних термінів допомагають етимологічні розвідки, тому у даному дослідженні ми зверталися до етимології сучасних термінів і визначали, які зміни відбулися на трьох рівнях – фонетики, семантики, словотвору. Розглянуто шляхи та способи проникнення запозичень до систем різних мов – етапи проходження термінів або терміноелементів від мови до мови, тобто чи прийшли терміноелементи з класичних мов безпосередньо до певної мови, наприклад, української (напр., полігамія, поліандрія), або через посередництво інших мов:

лат. > пол. > білор. > укр. (напр., натура);

лат. > нім. > пол. > укр. (напр., авторитет);

     лат. > пол. > укр. (напр., оренда, префектура);

лат. > нім. > укр. (напр., прокуратура, кандидат, агентура, муніципалітет, паритет);

      лат. > фр. > укр. (напр., авансування, авуари, акциз, альтернатива, арбітраж, баланс, боніфікація, девізи, дисконт, маржа, депорт);

лат. > фр. > рос. > укр. (напр., комітет);

лат. > фр. > англ. > укр. (напр., менеджер);

     гр. > лат. > фр. > нім. > рос. > укр. (напр., генерал);

гр. > нім. > фр. > рос. > укр. (напр., анархія);

     лат. > англ. > укр. (напр., консалтинг, концерн, опціон, рестрикція, спонсор, стагфляція, інвестор, кліринг, факторинг, ф’ючерс);

      фр. > пол. > укр. (напр., авантюра);

      фр. > рос. > укр. (напр., дезорганізація, валоризація, локалізація, дезавуювання);

фр. > нім. > пол. > укр. (напр., президент, мануфактура).

Таким чином, ініціальні та фінальні терміноелементи давньогрецького та латинського походження тісно вкорінюються до сучасних наукових та професійних термінологій.

Фінальні терміноелементи класичного походження у поєднанні з ініціальними терміноелементами класичного походження створюють каркас моделей сучасних термінів. Описані структури суфіксальних гнізд сучасних термінів юриспруденції та економіки демонструють термінотворчий потенціал фінальних терміноелементів класичного походження у творенні терміносистем сучасних європейських мов. Сконструйовані моделі термінів та динаміка їх формування зумовлені трьома найчастотнішими семантичними групами (семою предметності, семою сукупності діючих осіб, семою збірності щодо предметів). Терміни з фінальними елементами класичного походження пройшли різні ступені адаптації у сучасних європейських мовах.

Детальний аналіз масиву юридичних та економічних термінів із залученням (як фону) термінів медичних, біологічних, фізичних свідчить, що латинські і грецькі елементи, виступаючи формантами структурної будови термінів, утворюють обрамлення (повне або часткове) сучасних термінологічних одиниць, що являє собою прояв термінологічного коду. Підкреслено, що обрамлення є своєрідною рамковою конструкцією, яка найбільш характерна для розгляду інтернаціоналізмів, і допомагає розпізнавати іншомовні слова не лише серед мов індоєвропейської мовної сім’ї, але й інших мовних сімей. Ініціальні та фінальні терміноелементи є ініціально-фінальним формантним кодом структурної будови сучасних термінів, який допомагає “розшифрувати” існуючі терміни та створювати за їх зразком інші терміни.

Використання сучасними європейськими мовами термінотворчого потенціалу класичних мов є важливим фактором у розвитку греко-латинізмів. Збагачуючи лексико-семантичні можливості нових мов, давньогрецька і латинська мови стали джерелом поповнення складу сучасної термінолексики. Дослідження термінів і визначення ролі терміноелеменів класичного походження у формуванні сучасної термінології свідчить, що процес запозичення з класичних мов триває.