ЗАСТОСУВАННЯ КОМПРОМІСІВ ПРИ ВИРІШЕННІ КОНФЛІКТІВ ПІД ЧАС ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ Автореферат

Актуальність теми. Конфлікт суспільства, держави, окремої особи, з однієї сторони, і злочинця – з іншої, тривалий час вирішувався переважно за допомогою каральних заходів, спрямованих на боротьбу зі злочинністю. Однак лише посилення репресивних заходів впливу на осіб, які вчиняють суспільно небезпечні діяння, не дозволяє повною мірою забезпечити якісну боротьбу зі злочинністю.

Усвідомлення обмеженості та неефективності використання лише «силових» способів боротьби зі злочинністю призводить до необхідності розробки нових методів. Це завдання знайшло своє відображення і в Концепції реформування кримінальної юстиції України, що затверджена Указом Президента України від 08.04.2008 р. № 311, якою визнано, що існуюча система кримінальної юстиції не повною мірою відповідає новим суспільним відносинам, що склалися в Україні, і не забезпечує належного стану правопорядку, ефективного захисту осіб, суспільства та держави від небезпечних посягань на соціальні цінності, права і законні інтереси. Серед завдань реформування кримінальної юстиції України Концепцією встановлено гуманізацію кримінального законодавства, розвиток інституту пробації та розширення застосування відновних процедур і примирення.

Визначена актуальність пошуку нових підходів у розкритті і розслідуванні злочинів, викритті винних у їх вчиненні обумовлює необхідність наукового опрацювання такого прийому, як компроміс, при якому сторони обвинувачення і захисту готові вирішити конфлікт, що виник внаслідок вчинення злочину, шляхом взаємних поступок. Безумовно, що використання цього прийому має відбуватись поряд з традиційними засобами впливу на особу винного (заходи кримінально-процесуального примусу, покарання), а також у окремих обумовлених спеціальними підставами випадках.

Необхідність розвитку компромісного способу вирішення конфліктів у кримінальному судочинстві і, зокрема, під час досудового розслідування, обумовлена низкою причин. По-перше, ефективність цього способу у розкритті та розслідуванні злочинів, вчинених організованими групами і злочинними організаціями; по-друге, можливість використання компромісного врегулювання конфліктів для гуманізації кримінально-правових відносин; по-третє, сучасними тенденціями розвитку кримінального судочинства, зокрема, принципу змагальності, посилення механізму рівноваги сторін обвинувачення та захисту.

Проблеми використання компромісного способу вирішення конфліктів сьогодні в Україні досліджуються в галузі конфліктології (М.Ф. Будіянський, В.М. Іванов, Л.О. Кіржнер, В.М. Крівцова, Н.П. Свиридюк, Є.Б. Тихомирова), теорії права (С.В. Бобровник, М.М. Новікова), конституційного (Ю.Г. Барабаш, Г.М. Волянська, М.В. Оніщук, М.В. Савчин, А.А. Єзеров) та кримінального права (О.О. Дудоров, Ж.В. Мандриченко, В.О. Навроцький, С.М. Туркота, Г.О. Усатий, А.М. Ященко). Конфліктність кримінального судочинства і компромісні процедури в його межах розглядались у роботах О.Я. Баєва, В.К. Весельського, В.І. Галагана, А.В. Іщенка, Н.С. Карпова, В.Є. Коновалової, В.С. Кузьмічова, Є.О. Курти, В.Г. Лукашевича, Є.Д. Лук’янчикова, В.В. Назарова, О.А. Парфило, М.А. Погорецького, В.М. Тертишника, Л.Д. Удалової, В.Я. Чорного, В.Ю. Шепітька.

Водночас, актуальність компромісного вирішення конфліктів досудового розслідування в умовах розвитку суспільних відносин і удосконалення механізму їх кримінально-процесуального регулювання обумовлює необхідність поглиблення теоретичних знань і удосконалення практичних навичок їх застосування.

Наведені проблеми та необхідність їх дослідження з формулюванням науково-обґрунтованих пропозицій щодо ефективного їх вирішення й втілення в життя свідчать про актуальність теми дисертаційної роботи, що і обумовило її вибір.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалось відповідно до Стратегії національної безпеки України (затв. Указом Президента України від 12.02.2007 р. №105/2007), Комплексної програми профілактики злочинності на 2007–2009 рр. (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. №1767), Концепції реформування кримінальної юстиції України (затв. Указом Президента України від 08.04.2008 р. № 311/2008), тематиці Переліку пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 роки (затв. наказом МВС України від 29.07.2010 р. №347). Тема роботи включена до планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ на 2009–2011 рр. та затверджена відділенням кримінально-правових наук АПрН України (п.667, 2009 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є вдосконалення теорії кримінального процесу з питань застосування компромісів при вирішенні конфліктів під час досудового провадження, вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, а також тактичних рекомендацій щодо проведення слідчих дій.

Для досягнення зазначеної мети передбачається вирішення таких завдань:

– визначити поняття компромісу та виділити його характерні риси, як одного зі способів вирішення конфліктів кримінального судочинства;

– сформулювати основні критерії допустимого застосування компромісів на стадії досудового розслідування;

– з’ясувати передумови використання компромісів для вирішення конфліктів у досудовому провадженні;

– розкрити компромісні процедури досудового провадження, що передбачені кримінально-процесуальним законодавством, виділити проблеми їх застосування, сформулювати та обґрунтувати пропозиції щодо їх подолання;

– розробити алгоритми досягнення компромісу під час досудового розслідування.

Об’єкт дослідження – кримінально-процесуальні відносини, що виникають, розвиваються і припиняються в сфері застосування компромісного способу вирішення конфліктів під час досудового розслідування.

Предмет дослідження – застосування компромісів при вирішенні конфліктів під час досудового провадження.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять положення діалектики про співвідношення загального, окремого та особливого, про взаємозв’язок і взаємообумовленість соціальних процесів. Для досягнення поставленої мети, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження, у роботі були використані загальнонаукові і спеціальні методи. Діалектичний метод як загальний метод наукового пізнання та історичний метод дозволили розглянути усі питання теми в динаміці, виявити їх взаємозв’язок і взаємообумовленість, дослідити правову природу і ознаки компромісу, історичні етапи його зародження та розвитку (п.п. 1.1, 2.1). Метод системного аналізу, а також системно-структурний та формально-логічний методи дали можливість з’ясувати сутність компромісів у кримінальному судочинстві, їх класифікацію, визначити передумови та критерії допустимості їх використання під час вирішення конфліктів у досудових стадіях кримінального процесу, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених щодо розглядуваних питань (розділ 1). За допомогою формально-юридичного методу досліджувалися правові норми Конституції України, чинного КПК України та його проектів, інших законів України, з’ясовувалися зміст і значення використаних у них понять, обґрунтовувалися висновки і пропозиції щодо їх зміни та доповнення (п.п. 1.1–2.2). Метод порівняльного правознавства було покладено в основу аналізу та співставлення національного та іноземного кримінально-процесуального законодавства в частині питань, що розглядаються (п.п. 2.1). Структурно-функціональний метод сприяв аналізу повноважень органу дізнання, слідчого, прокурора щодо застосування компромісних процедур для вирішення конфліктів під час досудового провадження, формулюванню алгоритмів досягнення компромісу (п.п. 2.1, 2.2). За допомогою соціологічного методу (анкетування) було з’ясовано позиції і думки юристів практиків (дізнавачів, слідчих) щодо сучасного стану правового регулювання і проблемних питань правозастосування у сфері застосування компромісів при вирішенні конфліктів під час досудового провадження, а статистичний метод дозволив їх узагальнити поряд з результатами вивчення матеріалів кримінальних справ.

Обґрунтованість і достовірність сформульованих у дисертації наукових положень, висновків і рекомендацій визначається і забезпечується емпіричною базою дослідження, яку становлять дані, отримані в результаті вивчення 128 кримінальних справ, що перебували у провадженні судів м. Києва і Київської області протягом 2008–2010 рр.; аналітичні і статистичні матеріали Верховного Суду України (2008–2010 роки); дані опитування 218 дізнавачів і слідчих системи МВС України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що ця робота є одним із перших в Україні комплексних досліджень теоретичних і практичних питань застосування компромісів при вирішенні конфліктів під час досудового провадження. У дослідженні сформульовано ряд нових положень і висновків, що мають істотне значення для теорії кримінального процесу та юридичної практики. До найбільш суттєвих із них слід віднести такі:

вперше:

– визначені критерії допустимості застосування компромісів під час вирішення конфліктних ситуацій у кримінальному судочинстві, насамперед, законності і етичності, які представляють собою єдину систему оцінки можливості застосування цього способу вирішення конфліктів;

– класифіковані криміналістичні прийоми укладання компромісу під час досудового розслідування, а саме за законодавчою урегульованістю поступок, що надаються зі сторони органів досудового розслідування;

– розроблено алгоритм компромісного тактичного прийому, що забезпечує підвищення активності застосування компромісних процедур у вигляді примирення з потерпілим і дійового каяття;

– запропоновано низку змін і доповнень до норм чинного КПК України;

удосконалено:

– поняття та наукові уявлення про сутність компромісу в кримінальному судочинстві;

– класифікацію компромісів у кримінальному судочинстві;

– визначення місця та ролі компромісу на досудовому розслідуванні для вирішення завдань кримінального судочинства;

дістало подальшого розвитку:

– дослідження історії розвитку компромісу в кримінальному судочинстві загалом і на досудовому розслідуванні, зокрема;

– положення про зміст і порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим та у зв’язку з дійовим каяттям;

– пропозиція щодо можливостей використання компромісної процедури примирення обвинуваченого з потерпілим не тільки у разі повного відшкодування шкоди, завданої злочином, а й часткового її відшкодування у розстрочку, а також за рахунок третіх осіб;

– пропозиція щодо встановлення обов’язку органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або суду своєчасно роз’яснювати особі право на досягнення компромісу і звільнення від відповідальності або пом’якшення покарання в разі вчинення, визначеного в законі, комплексу дій позитивної поведінки;

– пропозиція про те, що під час досудового розслідування допустиме укладання лише того компромісу, який не суперечить встановленим принципам судочинства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані і аргументовані у дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції використовуються: як рекомендації у практичній діяльності з розслідування злочинів (акт Головного слідчого управління МВС України №13/11-15275 від 10.12.2010 р.); у законотворчій діяльності – при внесенні змін і доповнень до чинного КПК України, а також при доопрацюванні проекту нового КПК України, при прийнятті відомчих нормативних актів з відповідних процесуальних питань (лист до Комітету ВРУ з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності №50ВР від 10.12.2010 р.); у навчальному процесі – при написанні окремих розділів (глав) підручників і навчальних посібників з курсу «Кримінальний процес», «Криміналістика» при підготовці лекцій і проведенні занять за відповідними темами (акт впровадження НАВС від 15.12.2010 р., акт впровадження Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О.Дідоренка від 14.12.2010 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації доповідалися автором і були обговорені на науково-практичній конференції «Імперативи розвитку юридичної та безпекової науки» (м. Київ, 2010 р.), круглому столі «Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України на сучасному етапі» (м. Київ, 2011 р.).

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано шість наукових публікацій, з них, три статті в наукових фахових виданнях України, а також три тези доповідей на науково-практичних конференціях та круглому столі.

Структура дисертації визначається її метою, завданнями та предметом дослідження і складається зі вступу, двох розділів, які містять п’ять підрозділів, висновків, трьох додатків та списку використаних джерел (275 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 203 сторінки, з них загальний обсяг тексту – 163 сторінки.