Зеленянська Н.М. Розробка прийомів підвищення якості прищепної і підщепної лози винограду на основі препаратів з біологічною активністю

summary

 Фізіологічно активні  речовини в сільськогосподарському виробництві

(літературний огляд)

Проведено аналіз публікацій за результатами досліджень вітчизняних та зарубіжних  науковців з питань застосування фізіологічно активних речовин у сільськогосподарському виробництві, виноградарстві  і виноградному розсадництві. Зроблено огляд даних про вплив вже добре відомих регуляторів росту і мікроелементів на ріст, розвиток і продуктивність рослин винограду. На основі аналізу сучасних літературних джерел  зроблено висновок про відсутність досліджень впливу нових комплексних препаратів вітчизняного виробництва  з метою підвищення якості та регенераційної здатності підщепного і прищепного матеріалу, а відповідно і виходу щеплених саджанців із шкілки та обгрунтовано необхідність такої роботи.

 Методика і умови проведення досліджень

Дослідження виконані на  протязі  2000 – 2003 років в лабораторії фізіології та  розсадництва ННЦ “Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова’’ та його дослідних  ділянках. Вивчали дію препаратів вітчизняного виробництва гумісол і реаком. Препарат гумісол – екологічно чистий натуральний регулятор росту рослин, до складу якого входять гумінові кислоти, фульвокислоти, макро- і мікроелементи, амінокислоти, вітаміни. Препарат реаком представляє собою рідинну композицію комплексонатів цинку, міді, марганцю, молібдену, кобальту і бору, яку використовують в якості екологічно чистого мікродобрива. Дію препаратів вивчали на районованих, філоксеростійких підщепних сортах винограду: Ріпаріа х Рупестріс 101-14 ( Р х Р 101-14) і Берландієрі х  Ріпаріа СО₄ ( Б х Р СО₄), а також на прищепних технічних сортах Одеський чорний і Рубін таїровський.

Матеріалом для  досліджень були листки та однорічні пагони технічних і підщепних сортів винограду, а  також листки, однорічний приріст та коренева система щеп.

З метою встановлення оптимальних строків обробки розчинами препаратів гумісол і реаком кущі  обприскували в строки: за 10-12 днів до цвітіння, одразу після цвітіння і на початку достигання ягід. Обприскування проводили одноразово (за 10-12 днів до цвітіння), дворазово (за 10-12 днів до цвітіння + після цвітіння) та триразово (за 10-12 днів до цвітіння + після цвітіння + на початку достигання ягід). Розведення робочих розчинів для обох препаратів були встановлені попередніми рекогносцирувальними дослідженнями і складали для гумісолу:

1:10 – 1000 мл препарату на 10 л води;

1:20 – 500 мл препарату на 10 л води;

1:30  - 300 мл препарату на 10 л води;

для реакому:

1:100 – 100 мл препарату на 10 л води. 

Контролем були кущі, які обприскували водою і добирали до кожного строку обробки рослин.

Основні  фізіологічні і біохімічні визначення та аналізи виконані з використанням  загальноприйнятих методів. Із параметрів водного режиму вивчали:  вміст води в тканинах – термостатно-ваговим методом;  водозатримуючу здатність за методом Л.І. Сергеєва,                   К.О. Сергеєвої і  В.К. Мельникова, 1961. Інтенсивність  дихання визначали по  кількості виділеної вуглекислоти.  Вміст хлорофілів “а”, “b” і каротиноїдів визначали ацетоновим методом по         Т.М. Годневу, 1963. Вміст цукрів в пагонах визначали за методом Бертрана в модифікації           Л.В. Мілованової для винограду, 1967. Кількість крохмалю – об’ємним методом по Х.М. Починку, 1976.  В пагонах підщепних  та технічних сортів винограду визначали вміст білків методом            О. Лоурі, 1951.

По всіх варіантах дослідів після вегетації проводили заготівлю лози підщепних та технічних сортів винограду. Вивчення анатомо-морфологічної структури визрілих пагонів проводили на зрізах товщиною 10 мкм, виготовлених за допомогою мікротому. Вимірювання здійснювали на черевній  і жолобковій сторонах  пагону (за трьома міжпроменевими сегментами). На поперечних  зрізах  пагонів вимірювали:  загальний діаметр пагону (мм); загальний діаметр серцевини (мм); товщину флоеми (мм); товщину ксилеми (мм); кількість шарів твердого лубу (шт.); кількість серцевинних променів (шт.); кількість провідних судин (шт.) і їх діаметр (мм). По кожному зрізу визначали співвідношення товщини  деревини до  товщини серцевини на жолобковій і черевній сторонах  пагону.

Інтенсивність калюсо- і коренеутворення оброблених чубуків визначали після проходження ними всіх технологічних етапів процесу стратифікації в лабораторних умовах.

Із обробленої протягом вегетації лози виготовляли щепи, на яких проводили агробіологічні обліки: інтенсивність коренеутворення щеп (кількість корінців (шт.)); сиру  масу корінців (г); довжину одного корінця (см) перед садінням. Щепи висаджували в шкілку закритого ґрунту, де після приживлювання визначали: площу листкової поверхні і облиств’яність пагонів ампелометричним методом С.О. Мельника, В.І. Щегловської (1951); довжину приросту (см); діаметр пагону після закінчення росту в нижній частині (мм); вихід стандартних саджанців (%); аналіз структури кореневої системи саджанців (кількість корінців (шт.),  їх довжину (см), та масу (г)).

При збиранні врожаю з дослідних і контрольних кущів технічних сортів винограду визначали кількість та якість врожаю за методикою М.А. Лазаревського (1963). Враховували:  кількість грон на кущ (шт.); середню  масу грона (г); масу врожаю з куща (кг); вміст цукрів     (г/100 см³) і кислоти в соці ягід (г/дм³).

                  Весь цифровий матеріал, одержаний в результаті досліджень, обробляли методами математичної статистики по Б. О. Доспехову (1985).

Кліматичні умови років досліджень були типовими для півдня України. Клімат регіону помірно континентальний зі  значним впливом моря. Дослідні ділянки знаходяться в центральному дуже теплому регіоні Одеської області і відносяться до зони  недостатнього зволоження. Середня кількість опадів за 2000-2003 роки складала 419,0 мм. Середньорічна температура повітря - 10,9⁰С, максимальна - 38,0⁰С, мінімальна – мінус 18,2⁰С. Сума активних температур за вегетаційний період дорівнювала 3495,0 ⁰С. Виключенням було літо 2001 року, яке наступило майже на три тижні пізніше, що зумовило деяке відставання в темпах накопичення активних температур, та  літо 2002 року, надзвичайно жарке і  сухе (кількість  жарких  днів  за літо

становила 95, що на 25 днів більше норми).