Зіад Б.А. Равашдех Септоріоз озимої пшениці і обгрунтування захисних заходів у східному Лісостепу України

summary

СУЧАСНИЙ СТАН ВИВЧЕНОСТІ СЕПТОРІОЗУ

ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ

На основі узагальнених даних літератури висвітлено питання щодо поширення і шкодочинності септоріозу пшениці, особливостей патогенезу хвороби і сучасний стан захисту пшениці від септоріозу.

Ареал хвороби – всі регіони країни, де вирощується озима пшениця, але в ряді регіонів, і зокрема в східному Лісостепу України, септоріоз є недостатньо вивченим захворюванням. Септоріоз  домінує серед хвороб пшениці  з аерогенним способом передачі інфекції.

Аналіз літературних джерел свідчить про те, що до цього часу існують суперечливі погляди стосовно видової належності збудників септорізу, ролі абіотичних і антропогенних чинників у розвитку хвороби.

ХАРАКТЕРИСТИКА УМОВ І МЕТОДИКА 

ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

Основні дослідження виконувалися на кафедрі фітопатології  та дослідному полі Харківського НАУ ім. В.В. Докучаєва (ХНАУ) в 2000-2002 рр. Поширеність і видовий склад збудників септоріозу озимої пшениці вивчали під час маршрутних обстежень посівів у різних еколого-георафічних  районах Харківської області.

Дослідне поле університету розташоване в зоні помірно континентального клімату. Середньорічна температура повітря +6,5 ⁰С. Середня багаторічна сума опадів за рік складає 511 мм. Найбільша кількість опадів випадає в червні-липні (65-68 мм).

Для визначення динаміки розвитку септоріозу систематично виконували обліки ураженості рослин пшениці хворобою на різних етапах органогенезу. Ступінь розвитку хвороби визначали за методикою В.Ф.Пересипкіна та ін. (1977), Г.В. Пижикової та ін. (1988).

При вивченні біологічних особливостей збудника септоріозу  користувалися загальноприйнятими в мікології і фітопатології методами досліджень ( Гешеле, 1971;  Хохряков, 1971; Дудка та ін., 1982).

Шкодочинність септоріозу визначали на фоні природного розвитку захворювання шляхом аналізу структури врожаю здорових і уражених хворобою рослин. Вплив ураженості рослин септоріозом на активність окислювально-відновлювальних ферментів, вміст у листках хлорофілу, цукрів, NPK, а в зерні – білка і клейковини визначали за методикою       А.И. Ермакова та ін. (1952).

Для визначення внутрішньої інфекції насіння використовували метод паперових рулонів (Г.В. Пижикова та ін., 1988), а також інші методики  з цього питання. Енергію проростання, лабораторну та польову схожість визначали за ДСТУ 12-038-84.

Біологічну, господарську і економічну ефективність захисних заходів визначали за загальноприйнятими методиками.

Сезонний прогноз розвитку септоріозу розробляли за методикою К.М. Степанова, А.Е. Чумакова (1972) на метеопатологічній основі шляхом знаходження кореляції основних факторів погоди за попередній період вегетації озимої пшениці з розвитком хвороби.

Статистичний аналіз експериментальних даних здійснювали за методикою Б.А. Доспехова (1985).

ПОШИРЕНІСТЬ І ШКОДОЧИННІСТЬ СЕПТОРІОЗУ

ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ У СХІДНОМУ ЛІСОСТЕПУ УКРАЇНИ

Поширеність септоріозу. Виконані у 2000-2002 рр. маршрутні обстеження виробничих посівів озимої пшениці, розташованих у різних еколого-географічних зонах Харківської області свідчать про широке поширення септоріозу.

Поширеність хвороби в посівах озимої пшениці коливались в межах 45,2–100%, а розвиток – від 1,8 до 13,2%. Еколого-географічні особливості районів, в яких виконувалися обстеження, суттєво не впливали на поширеність септоріозу. На розвиток хвороби значний вплив мали погодні умови в період вегетації озимої пшениці (травень-червень). Найбільш сприятливим для розвитку септоріозу був весняно-літній період 2001 р.