Зоонімічна лексика в польській фразеології: склад, семантика, функції

summary

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано мету й основні завдання дисертаційної роботи, визначено об’єкт та предмет дослідження, розкрито наукову новизну дисертації, її теоретичну і практичну цінність, викладено основні теоретичні принципи праці, окреслено форми апробацій одержаних результатів.

Розділ І „Теоретичні засади фразеологічних студій” присвячено розглядові актуальних для цього дослідження проблем слов’янської фразеології. Здійснено огляд попередніх досягнень у цій галузі. Тут з’ясовуються основні термінологічні засади дисертації. Описуються класифікації фразеологізмів за граматичним, генетичним, формальним та семантичним критеріями. Обґрунтовується також доцільність лінгво‑когнітивного підходу до опису фразеологічних досліджень. Розкриваються основні питання лінгвокогнітивізму, проблеми вивчення мовної картини світу, дослідження внутрішньої форми фразеологізмів. Висвітлюється проблема зв’язку фразеологізмів й етнонаціональних особливостей мови, конотативного значення фразеологічних одиниць. Висловлюється також власне ставлення до дискусійного питання впливу семантики зоонімів на загальне значення фразеологізмів. Аналізується зв’язок судження й мови, природи свідомості, підсвідомого та колективного несвідомого (за К.Г. Юнгом), простежується співвідношення фразеологізмів з анімалістичним компонентом із зоологічними архетипами.

Розліл ІІ „Тваринний світ у польській фразеології”. У першому підрозділі „Склад, категоризація та кількісна характеристика представників тваринного світу у фразеології” подано інформацію про кількісні відомості, отримані у процесі дослідження. Проаналізовано використання відзоонімної лексики, зокрема простежуються деякі „тваринні лексеми” типу пол. świnić „бруднити, смітити”, zaindyczyć się „загордитися, гордувати”, пор. пол. zaindyczył się jak półtora nieszczęścia, zbaranieć „утратити орієнтацію”, zepsieć „занепасти”, bąkać, bąknąć „говорити про щось, бурмотіти, нагадувати, натякати”, пор. strzelić/palnąć bąka та деякі інші.

Описуються також специфічні польські дієслова на позначення звуків, що відтворюють конкретні тварини: bzyczeć (щодо бджіл), buczeć (щодо джмелів), puchać (щодо пугачів і сов), syczeć (щодо змій), skrzeczeć (щодо сорок), gruchać (про голубів, пор. пол. i gołąb do grochu grucha), ćwierkać, świergotać (щодо горобців), kruczeć (про журавлів, пор. пол. kruczą żurawie), szczekać, skomleć, haukać (стосовно собак), beczeć (про кіз та овець) та ін.

У праці розглядаються деякі приклади злопобажань та прокльонів із зоонімами, як наприклад, Niech cię kaczki zdepczą/podepczą/zadziobią! Niech cię kurek zdziobie/kopnie!Bodaj cię myszy zjadły! і под. Зауважено, що в польській фразеології не вдалося зафіксувати жодного благопобажання із зоонімами.

Тварини, зафіксовані у польській фразеології, розмежувуються за такими критеріями, як парність (byk, krowa; kogut, kura та ін.), непарність (kret, wydra, niedźwiedź, wiewiórka, skowronek, wielbłąd, jeż, bóbr, zając та ін.), зграйність (komar, osa), а також за гендерною та віковою ознаками: співвідношення із жіночими (wiewiórka, krowa, małpa, ryś, szarańcza, wydra та ін.), чоловічими (kameleon, kruk, lis, bóbr, zając, krokodyl, królik та ін.), дитячими образами (cielę, prosię, pisklę та ін.).

Здійснено аналіз значної кількості досліджуваних ФО, які виражають передбачення, пророцтво певних подій, пор. пол. sroka przyleciała, będą goście; psy wyją na obejściu lub we wsi, będzie jakieś nieszczęście. Передрікання можуть бути також метеорологічного прогностичного змісту, найчастіше такі віщування містять ФО із орнітонімами, вони виражають прихід весни або дощ чи сніг, пор. пол. czuje ptaszek wiosnę; gdy wilga śpiewa, będzie deszcz; kiedy się jaskółka zniża, deszcz się do nas zbliża та ін.

Досить часто назви тварин використовуються як основа для номінації різних інших понять, явищ, предметів, при цьому в основу таких номенів покладено ту чи іншу реальну або стереотипову характеристику тварини, наприклад, назва рослини пол. zajączek „гриб зелений моховик”, kocie łapki „едельвейс”; народні назви астрономічних об’єктів: wilcza gwiazda, gwiazdozbiór Wielkiego Psa; медична термінологія: świnka „дитяча хвороба”, rak „злоякісна пухлина”; пор. також інші назви, gąsior „випукла пляшка”, kocia dziura „дірка в лелечому гнізді”; żelazna koza „залізна піч із трубою” та ін.; для номінації інших представників фауни: koza, kózka „коник”, robaczek świętojański „світлячок”, koń wodny „гіпопотам” тощо. Найменування тварин досить часто використовуються в ономастиці: Świnoujście (топонім); Wróbel, Baran, Kozioł і под. (прізвища і прізвиська).

Проаналізовано такі системні явища польської зоофразеології, як варіантність, антонімія, синонімія. Серед синонімічних одиниць було виділено найпродуктивніші структурно-семантичні моделі, такі, наприклад, як „głupi+jak+zoonim=bardzo głupi”: głupi jak cap/borsuk/baran/owieczka/cielę/

gęś/młody pies/sak/cietrzew/osioł/gawron/wół/świnia/wrona/śledź. Явище полісемії властиве польській зоофразеології в незначній мірі.

У другому підрозділі ІІ розділу „Наукова класифікація тварин та її відтворення у фразеологічній системі польської мови” проаналізовано за науковою зоологічною класифікацією, які саме роди, види тварин представлені у фразеології. З’ясувалося, що назви тварин, зафіксовані у фразеологічній системі польської мови позначають лише Багатоклітинні організми. Найпопулярнішими в польській фразеології є представники Типу Хордові, Класів Ссавці та Птахи. При цьому більшість тварин проживають на слов’янських теренах, однак присутні й назви екзотичних тварин. А окрім цього було зауважено, що у фразеології фіксуються також 4 назви фантастичних тварин (smok, wilkołak, cerber, jednorożec), праобрази яких до певної міри можна простежити за цією класифікацією.

Установлено, що найвищу фразотворчу активність має зоонім pies – 423 ФО, високою чисельністю характеризуються ФО із зоонімами koń – 345 ФО, wilk – 203, ФО ryba – 147 ФО, wół – 118 ФО, świnia – 108 ФО, що засвідчує важливість цих тварин для людини.

Спираючись на досягнення попередників, ми спробували розробити власний поділ фразеологізмів із зоонімами, у якому поєднали критерії біологічної та лінгвістичної класифікацій. На основі прийнятих у біології назв зоологічних дисциплін, усі фразеологізми ми поділили на 10 груп: 1) ФО із нематодонімами; 2) ФО із карцинонімами; 3) ФО з аранхонімами; 4) ФО із ентомонімами; 5) ФО із малаконімами; 6) ФО із іхтіонімами; 7) ФО із батрахонімами; 8) ФО із герпетонімами. ФО із герпетонімами поділяємо на підгрупи: а) ФО із герпетонімами, назвами диких плазунів; б) ФО із герпетонімами, назвами екзотичних плазунів; 9) ФО із орнітонімами. ФО із орнітонімами розподіляємо на підрупи: а) ФО із орнітонімами, назвами свійських птахів; б) ФО із орнітонімами, назвами диких птахів; в) ФО із орнітонімами, назвами екзотичних птахів; 10) ФО із мамаліонімами. ФО із мамаліонімами, поділяємо на підгрупи: а) ФО із мамаліонімами, назвами свійських звірів; б) ФО із мамаліонімами, назвами диких звірів; в) ФО із мамаліонімами, назвами екзотичних звірів; г) ФО із мамаліонімами, назвами фантастичних звірів.

Розділ ІІІ „Мовний образ тварин у польських фразеологізмах” присвячено дослідженню семантики польських фразеологізмів із зоонімами та розкриттю внутрішньої форми значної кількості цих ФО. Встановлюється роль зооніма в семантичній структурі фразеологізму. Зоонім характеризується як конструктивний елемент мовної картини світу. Розглядаються мовні образи усіх зафіксованих у фразеології тварин. Нижче представлено деякі найрепрезентативніші із них.

Так, кіт має розмаїтий образ у культурі та міфології польського народу. У народній уяві слов’ян він наділений подвійною символікою й різноманітними демонічними функціями, а через це має і негативні конотації, пор. kot drogę przeszedł „комусь нещастить”. Поширеною була також традиція виганяти диявола з кота. Для цього хвіст кота затискали в розщіпленій колодці (brać koty w leszczoty; skrzywił się jak kot, gdy mu ogon wkleszczą). Цікавою є також польська традиція, згідно з якою при народженні маленького звірятка належало три рази сплюнути і примовити при цьому: na kota suchoty, na psa uroki.

Кіт ототожнюється із винятковою спритністю (пор. пол. kot zawsze pada na cztery łapy; rzuć, jak chcesz kota, a on zawsze na nogi padnie) та фальшивістю, нещирістю поведінки й намірів (kocie złoto, kocie srebro „фальшиве золото, срібло, його відсутність”, fałszywy jak kot; żyć na kocią łapę „жити у громадянському шлюбі”). Кіт також асоціюється із тишею, обережністю, пор. пол. siedzieć jak kotka na murku; kotka język zjadła; iść kocią łapką.

У фразеології простежується зв’язок кота з мишею (igrać się z kim jak kot z myszką; kotowi żart, a myszce śmierć), він також позначає швидкий, інтенсивний біг (biega jak kot zagorzały; biega jak kot w marcu; biegać/latać (za kim) jak kot z pęcherzem). В основі останнього порівняння лежить сценарій знущань дітей над котом, пор. також chodzi jak kot w łupinach, яке вживається для характеристики нестійкої ходи людини. Відзначає фразеологія гострі котячі кігті (kocie pazurki; kotkowe swawole sprowadzają bole) та очі, що світяться в ночі (mieć kocie oczy; oczy się komu świecą jak u kota). Кіт асоціюється із ледарюванням, байдикуванням: kot w rękawicach myszy nie złapie/nie złowi, kot śpiący myszy nie wychwyta.

Кіт і собака виступають певним еталоном визначення розміру, кількості чогось, пор. tyle, co kot/pies napłakał „дуже мало, трошки”, zjadłaby go kotka przez noc „дуже худий”; na psa długie, a na człeka krótkie; tyle tego jak we psie kiełbas „майже нічого”. Кіт і собака асоціюються зі сварками: пол. żyją jak pies z kotem; сiągnąć kota (z kim); koty drzeć (z kim, między sobą). Сварливих людей можуть позначати також дві собаки, пор. пол. gryźć się jak dwa psy, jak psy o kość „жити у незгоді”; dwa psy w kuchni się nie zgodzą.

Традиційне отожнення кота зі злими силами призвело до формування низки прикмет, як приклад пор. звичай виганяти котів і собак із хати під час грози: popędzić/pogonić komu kota; pogoda, że psa (z budy/z domu) by nie wypędził; wygnać/wypędzić (ciężko/żal) psa; pogoda jest tu ciągle pod burym pieskiem.

Загалом амбівалентну конотативність має також кінь, хоча позитивні конотації виразно переважають. Він виступає передусім як тварина велика, сильна, потужна, яка швидко рухається (leci jak koń wyuzdany). Відповідно до цього кінь асоціюється зі здоров’ям (zdrów jak koń), інтенсивністю (końska kuracja „інтенсивна, шокова терапія”). Він позначає також важку працю (naharować się/naorać się jak koń), цінність, високу винагороду (konia z rzędem (stawiać/dać) temu kto...), водночас довіру (można z kim konie kraść) і недовіру (koniowi i kobiecie nigdy nie wierz), а також пиху, погорду (chodzi jak kolasowy koń; jakby go na złotego konia wsadził).

Образи козла і кози є досить подібними. Той факт, що вони асоціюються з нечистою силою, спричинив негативне конотування їхніх образів. Передусім кози символізують розумову обмеженість (patrzy jak kozioł na wodę). Образ козла вживається і для позначення розлюченої, незадоволеної, насупленої людини (mieć kozła na czole), але разом із цим і покірної ((z)robić z kogo kozła i barana). Порівняння людських рухів із рухами козла характеризує їх як незграбні, невмілі (ślіzga sіę jako kozioł po lodzie). Козлові в польській мовній картині світу приписується також конотація марності, непотрібності, що, імовірно, мотивується його нездатністю давати молоко (koza doić „робити щось даремно, марно”). Цапові, подібно як і козлові, приписується конотація „нерозумність” (głupi jak cap), а також ознака „мати поганий запах” (capem śmierdzi, kto capa głoszcze). Амбівалентність образу кози мотивується, з одного боку, її хтонічною природою, а з іншого, тим, що вона була тотемом. У фразеології коза виступає символом приреченості, безнадійності, стурбованості (lata jak niedorżnięta koza). Чи не єдиною позитивною характеристикою кози є її природна здатність давати дуже жирне молоко (od koziego mleka można utyć, od samej kozy schudnąć), а значить приносити прибуток, при цьому вона оцінюється також і як невибаглива істота (koza to poczciwe bydlątko: lada miotła się pożywi, a na zapiecku się wyśpi).

Світ диких тварин наповнений у фразеології значною кількістю представників, однак їх образи у мові є набагато скромнішими. Так, наприклад, кріт у культурах слов’янських народів є хтонічною твариною. Через постійне перебування під землею він співвідноситься зі сліпотою (ślepy jak kret), скритністю та підступністю (krecia robota).

Заєць у польській мовній картині світу сприймається як об’єкт полювання, якого цькують і заганяють мисливськими собаками, від яких він рятується втечею (umyka się jako zając przed ogary), звідси асоціації з несміливою, боязкою, полохливою людиною (tchórzliwy jak zając). Деякі ФО із зоонімом пол. zając кононують розумову обмеженість (głupi jak zając po ponowie).

Cлон найперше співвідноситься із великим розміром і, відповідно, силою: пол. silny jak słoń. Розмір слона підкреслюється через контрастне порівняння його із мухою або комарем: robić z muchy (рідше z komara) słonia „бути схильним до перебільшень, перебільшувати”. Через розміри слона його прийнято вважати неповороткою, малорухливою твариною, пор. пол. ciężki/gruby jak słoń; chodzi/porusza się jak słoń „важко, незграбно рухається”. У фразеологізмі пол. słoń myszy nie chwyta слон за спритністю і проворністю протиставляється котові, який, як відомо, у польській мовній картині світу є саме символом спритності та рухливості. Конотації неповороткості спричинили виникнення порівняння пол. słoń w składzie z porcelaną „про товстошкіру, незграбну людину” або „про людину, яка постійно все б’є і перевертає”. Незважаючи на розміри слона, люди вважають цю твариною безпечною, неагресивною, вона не завдає шкоди (słoń ryczy nie chwyta). Метафоричну природу має вислів пол. słoń komuś nadepnął na ucho „про людину, яка не має музичного слуху”. Тут імпліковано ніби вплив важкого предмета на орган слуху, що спричинило його пошкодження. У синонімічній ідіомі української мови виступають зооніми ведмідь, слон, бик, усім цим тваринам приписуються конотації великого розміру та ваги.

Гіперонім ptak часто виступає символічним позначенням людини. ФО із цим зоонімом можуть позначати ледачу людину (ołowiany ptak), нерозумну, легковажну, безвідповідальну, яка живе чужим коштом (niebieski ptak), бідняка, з якого немає користі (i ptak by nad nim zapłakał), пройдисвіта, хитруна (noszony to ptak), небезпечну особу (to niebezpieczny ptaszek), але разом із цим і гарну, розумну людину (piękny to ptaszek). Ptak символізує легкість і свободу (lekki/wolny jak ptak), швидкість (ptakiem przelecić/wrócić), щось рідкісне, особливе (rzadki ptak), виступає об’єктом полювання, через що співвідноситься із полохливістю, неспокоєм, тривогою (siedzi jak ptak ba gałęzi). Птах у клітці виступає символом підневільності, смутку, важкого становища (ptak w klatce niewesoło śpiewa). Чітким є зв’язок птаха з повітрям (potrzebuje jak ptak powietrza).

Гуска у польській мовній картині світу асоціюється з образом недалекої, байдужої, бідної на почуття жінки (głupia gęś; drobnomieszczańska, prowincjonalna gęś; naiwna, parafialna, pospolita gąska). Про конотовану наївність гуски промовляє також ФО пол. co papuga wyszczebioce, temu gąska uwierzy. Неакуратний зовнішній вигляд жінки може порівнюватися із гускою, яку обскубли: пол. chodzi jak gęś poskubana. Про недбалу господиню говорять пол. radzić się/gospodarować jak szara gąska. Водночас, пол. podać szarą gęś означає також „відмовини дівчини” (укр. дати гарбуза). Подекуди гуска могла пов’язуватися і з образом розумної, хитрої, спритної людини, пор. пол. wypędzisz gęś jedną dziurą, to powróci drugą; ona nie z tych gęsi, co dziobem drzwi otwierają.

На позначення чиєїсь байдужості, безсердечності в польській мові вживаються фразеологізми типу пол. coś spłynęło/spływa jak woda po gęsi/kaczce „щось не справило на когось враження, хтось чимось не перейнявся”. В основі цієї ФО лежить той факт, що пір’я гусей та качок не всотує воду, через що велика кількість Гусеподібних так гарно плаває.

Голуб у народній уяві є чистим, святим птахом. Такі уявлення походять із давньої християнської легенди, за якою під час хрещення Ісуса з небес зійшов Св. Дух у вигляді голуба. Імовірно, це стало підставою для наділення голуба позитивними конотаціями загалом, і зокрема того, що він уважається символом добра й миру, пор. пол. gołębi pokoju. Про добру, чуйну людину говорять пол. gołąb dobroci; człowiek gołębiej dobroci, gołębiego serca, o gołębim sercu.

Голуб є символом любові, подружніх стосунків. Голуб і голубка, що воркують, є праобразом закоханих, пор. пол. gruchają z sobą, kochają się jak para gołąbków, jak dwa gołąbki. Голуб символізує вірність (wie y jak gołąb).

Папуга в польській культурі є стереотипом балакучості, пор. пол. ani jak papuga! „базіка”, gada jak papuga; людину, яка говорить і сама не розуміє, про що, називають пол. własna papuga. Мотивом таких конотацій став той факт, що багато представників Ряду Папугоподібних, наприклад, такі як арара, какаду, жако, лорі та ін., добре приручаються і легко вчаться вимовляти слова й короткі фрази.

Страус відомий манерою „ховати голову в пісок”, що співвідноситься із удаваним непомічанням чогось, пор. пол. (s)chować głowę w piasek має значення „вдавати, що чогось не бачиш, про щось не знаєш; уникати чогось; боятися”, відповідно до цього поширилася метафорична назва пол. strusia polityka, яка, очевидно, уживається на позначення політики країн, котрі намагаються не втручатися у справи інших або вичікують у разі небезпеки. Мотивом виникнення цих ФО слугувала поведінка страусів під час полювання на них. З метою сховатися від переслідувачів, страус раптово падає, притискається до землі і витягує шию, однак не занурює її у пісок. Страусові приписується також конотація „спокій” (spokojny jak trusia).

Щодо мовного образу ящірки, то в польській мовній свідомості вона, головним чином, співвідноситься зі злістю. Цей плазун ідентифікує злостиву, підступну людину, як от пол. jaszczurka zjadliwa „про злу, нещиру жінку”. А вираз пол. gniazdo jaszczurek означає „осередок зла”. На основі цього ми припускаємо, що у висловах типу пол. jaszczurczy wzrok/język/serce прикметник виражає зміст „злий, недобрий, зловісний”.

Польська фразеологія містить також уявлення про екзотичних плазунів, наприклад, про черепаху. Спостерігаючи за її поведінкою та рухами, людина відзначила найперше невелику швидкість її пересування в порівнянні з іншими тваринами. Ця риса стійко закріпилася за черепахою у свідомості мовців. Її образ почав широко використовуватися для опису саме повільної людини, пор. пол. powolny jak żółw; iść/jechać na żółwiu; wlec się/(po)ruszać się żółwiem/jak żółw; żółwim krokiem. Природна здатність черепахи ховатися в панцир, який вона постійно носить на собі, стала основою для метафоричної асоціації черепахи з потайливістю. Про замкнуту в собі людину поляки говорять zamknięty jak żółw w skorupie. Пор. також kryć się/zamknąć się jak żółw w skorupie; chować się jak żółw do skorupy.

Щука серед прісноводних риб є одним із найненаситніших хижаків. Така її вдача виступає й у фразеології, пор. пол. na to szczupak jest, żeby karaś nie drzymał „у ставок, у якому розводять рибу, випускають невелику кількість щук, для знищення слабких і хворих риб”. Про злість і хижість цієї риби промовляє ФО пол. szczupak zdechł, zęby zostaną „зло закінчилося, але наслідки його ще діють”. Цікаво, що в польській фразеології зіставляються два хижаки: у лісі – вовк, а у воді – щука, яким властиві подібні конотації, пор. пол. wilk w lesie, a szczuka w stawie po jedno.

Основною конотативною рисою в образі бджоли є „працьовитість”, пор. пол. pracowity jak pszczoła. Через те, що бджоли збирають мед (pszczółka nie sobie miód zbiera), вони оцінюються як джерело прибутку: kto ma owce i pszczoły, ten gospodarz wesoły. Утримання бджіл уважалося справою легшою і прибутковішою, ніж робота в полі: пол. gdzie mało mozoły, tam wiele pszczoły. Бджолам приписується також конотація чисельності, пор. пол. roją się jak pszczoły; roi się jak w ulu. Бджоли, як і оси, можуть укусити, однак вони мають позитивніший образ у мові, тому що добувають мед, пор. пол. osy stąd jad biorą, skąd pszczoły miód słodzą, pszczoła z kwiatów miód wysysa, a osa jad.

У висновках підведено підсумки проведеного дослідження, викладено основні його результати й окреслено перспективи подальшого опрацювання заявленої проблеми.

Отже, фразеологізми з анімалістичним компонентом становлять у польській мові численну фразео-тематичну групу, яка активно функціонує і динамічно розвивається. Далеко не всі із загальної кількості лексем-зоонімів, що існують у польській мові, використовуються в якості компонентів ФО. У цій функції зафіксовано, згідно із нашими матеріалами, 150 зоонімів. Тут представлено тварини різних типів, проте найчисельнішими серед них у фразеології є Тип Хордові, Клас Ссавці. Отримані кількісні дані дозволяють стверджувати, що найпопулярнішими і найважливішими тваринами є: собака, кінь, вовк, риба, віл, свиня.

Усі зооніми співвідносяться із чоловічими або жіночими образами. А подекуди вони можуть виступати також прототипами подружньої пари, де самець позначає чоловіка, а самиця – жінку. Такі пари може розширювати ще назва дитинчати, пор. прототипову родину krowa – byk/wół/tur – cielę, де krowa – „жінка, дружина, матір”, byk/wół/tur – „чоловік”, cielę – „дитина”. Відповідно до цих ролей їм притаманні певні конотації. У подібних парах/родинах тварини-самці, які співвідносяться із чоловіками, мають більш позитивний образ у мові, ніж тварини-самиці, котрі співвідносяться з жінками. Найкраще це простежується на прикладах мовних образів домашніх тварин, пор. koń і kobyła/szkapa, kogut i kura/kokosz/kwoka. Ми припускаємо, що це пов’язано із патріархальним устроєм польського суспільства.

Фразеологізми із зоонімами дають можливість точніше висловлювати думку та влучніше передавати її зміст і емоційне забарвлення. Використання найменувань тварин у лайках, прокльонах, злопобажаннях надають мові значної експресивності та емоційності.

Розглянувши фразеологізми з анімалістичним компонентом, ми помітити, що люди досить часто приміряють на себе риси тварин (зовнішності чи поведінки), однак, подекуди, людина наділяє і тварин суто людськими здатностями, що вказує на певний психологічний зв’язок людини і тварини. Так, деякі тварини вміють співати, танцювати, плакати, сміятися, навчати інших та навіть промовляти молитви. Шляхом порівняння своєї поведінки із тваринною людина надає їм певної оцінки, більшою мірою негативної.

Досліджувані фразеологізми досить часто мотивуються певними сценаріями дійсності або зооморфними рисами тварин. Найменування тварин створюють у межах фразеологізмів конотативні значення, і це, звісно, формує загальну семантику фразеологізму.

У значній кількості ФО із зоонімами нам удалося розкрити внутрішню форму цих одиниць, яка досить часто мотивується особливостями образних конкретизаторів, а також містить інформацію про культуру, традиції, звичаї, обряди, релігійні уявлення, деякі епізоди історії, які сучасним мовцям можуть бути взагалі не відомі.

Фразеологічний матеріал із анімалістичними назвами яскраво відображає і засвідчує мовний антропоцентризм. Проаналізувавши ФО із гіперонімом zwierzę, стало очевидним, що у світовій ієрархії людина відводить собі центральне місце, саме навколо людини обертається увесь Всесвіт. Такі ФО демонструють, що власне людина сприймає світ через систему тварина – людина – Бог, тобто своє місце вона бачить десь посередині між тваринним, нижнім і Божественним, вищим рівнями. Людині при цьому притаманні як низькі, негативні риси, які, згідно з людським судженням, властиві саме тваринам, так і духовні, позитивні риси, які характеризують Божественне начало.

Звідси випливає і той факт, що фразеологія із зоокомпонентом передає більшою мірою негативні, ніж позитивні оцінки. Таке наділення тварин негативними характеристиками, напевно, також допомагає людині піднятися над „примітивним” тваринним світом.

Більшість згаданих у фразеології тварин раніше відігравала для поляків роль тотемів. На нашу думку, через це їхній образ було так чітко зафіксовано в мові загалом та фразеології зокрема.

Проаналізований матеріал, дає нам підстави говорити, що позитивне або негативне конотування тварини залежить від кількох факторів. Основним із них ми вважаємо передусім вплив фольклорного, міфологічного уявлення про цих тварин. Так, якщо тварина в народній уяві пов’язана із потойбічним світом, злими силами, вона обов’язково матиме негативні конотації у фразеології, мова ніби запам’ятовує хтонічність певного тваринного персонажу (пор. образи вовка, змії, ворона, орла). І, навпаки, якщо у фольклорі та традиціях спостерігається символічний зв’язок певної тварини із Богом, то такі тварини більшою мірою матимуть позитивні конотації (пор. мовні образи голуба, корови). Якщо ж якась тварина в народній уяві має амбівалентні властивості, зокрема один раз асоціюється із Богом, другий із дияволом, то у фразеолоогії вона теж матиме то позитивні, то негативні оцінки (пор. образ коня).

Більш негативний образ мають також ті тварини, які за місцем свого існування наближені до землі, низу, пекла (żmija, kret), а позитивний – ті, котрі наближені до неба, верху, раю (jaskółka, gołąb). Впливовим у цьому аспекті є також колір оперення або шерсті тварин; чорні птахи та звірі мають негативні конотації, позначають біду, нещастя, невдачу (kruk, wrona, kret, cza a kokosz), а тварини і птахи білого кольору співвідносяться зі щастям, добром, успіхом, удачею (łabędź, gołąb, biała kokosz). У той самий час тварина, яка відрізняється від своїх побратимів зовнішнім видом, позначає відлюдника, особу, яка тримається інакше, ніж решта (biały kruk, białа wrona, cza a owca, cza y łabędź).

Іншим фактором, який впливає на формування мовного образу тварин, є людське спостереження. Певні, пов’язані із твариною риси, фіксуються у мові, що, вочевидь, свідчить про їх важливість для людини. Цей фактор є особливо важливим для формування мовних образів тварин у межах слов’янського ареалу, стосовно ж екзотичних тварин, то мова відображає існуючі стереотипові уявлення про них, пор. образи верблюда, слона, пелікана.

Фразеологізми із назвами тварин вирізняються яскравим антропоморфним характером. Такі ФО використовуються, в основному, для позначення психоемоційних та фізіологічних станів людини, її характеристик, а також можуть висловлювати інтенсивність, міру, кількісні, просторові та часові показники. Вони характеризують соціальний статус людини, її інтелектуальні здібності, риси характеру та інші якості.