ЛІТЕРАТУРНА РЕПУТАЦІЯ РОМАНУ Е. Хемінгвея «По кому подзвін» В АМЕРИКАНСЬКОМУ, російському та українському літературознавстві : ЛИТЕРАТУРНАЯ РЕПУТАЦИЯ РОМАНА Э. Хемингуэя «По ком звонит колокол» В АМЕРИКАНСКОМУ, российском и украинском литературоведении

brief description

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

На правах рукопису

КОХАНСЬКА Ірина Станіславівна

УДК 82.091

ЛІТЕРАТУРНА РЕПУТАЦІЯ РОМАНУ Е. Хемінгвея «По кому подзвін» В АМЕРИКАНСЬКОМУ, російському та українському літературознавстві

Спеціальність 10.01.05 - порівняльне літературознавство

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук, доцент
Папуша Ігор Володимирович

Тернопіль ― 2007

ЗМІСТ
ВСТУП................................................................................................................. 3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ РЕПУТАЦІЇ................................. 10
1.1. Літературна репутація: стан вивчення проблеми.................................... 10
1.2. Складники формування літературної репутації...................................... 17
1.3. Критерії якості літературної репутації.................................................... 27
РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА ЛІТЕРАТУРНОЇ РЕПУТАЦІЇ РОМАНУ «FOR WHOM THE BELL TOLLS» У США ....................................................................41
2.1. До історії публікації роману та формування його популярної репутації 41
2.2. Характер репрезентації роману в американській літературній критиці 45
2.3. Масштаби і динаміка науково-критичної рефлексії .............................. 51
РОЗДІЛ 3. ХАРАКТЕР ЛІТЕРАТУРНОЇ РЕПУТАЦІЇ РОМАНУ «ПО КОМ ЗВОНИТ КОЛОКОЛ» У РОСІЇ....................................................................................... 75
3.1. До історії публікації роману в РРФСР та формування його позаофіційної репутації........................................................................................................................... 75
3.2. Специфіка формування літературної репутації роману в російській
радянській науковій критиці 60-х 70-х років.............................................. 84
3.3. Видавнича динаміка та особливості наукової інтерпретації «По ком звонит колокол» у російському літературознавстві 80-х років ............................. 106
3.4. Академічна та інтелектуальна літературна репутація роману в Росії 90-х 2000-х років................................................................................................................ 116
РОЗДІЛ 4. ЕТАПИ ЛІТЕРАТУРНОЇ РЕПУТАЦІЇ РОМАНУ «ПО КОМУ ПОДЗВІН» У РАДЯНСЬКІЙ ТА ПОСТРАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ............................... 125
4.1. Ситуація замовчування 40-х 50-х років.............................................. 125
4.2. Публікація роману і період підвищеного інтересу 60-х 70-х років.. 127
4.3. Літературна репутація «По кому подзвін» упродовж переломного періоду
80-х 90-х років............................................................................................ 146
4.4. Доба реінтерпретації 2000-х років ................................................................151
РОЗДІЛ 5. ПЕРЕКЛАД РОМАНУ «FOR WHOM THE BELL TOLLS» ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ЙОГО ЛІТЕРАТУРНОЇ РЕПУТАЦІЇ............................. 156
5.1. Специфіка літературознавчого підходу до художнього перекладу..... 156
5.2. Купюри та парафрази у перекладі як спосіб формування літературного
образу твору.................................................................................................. 160
ВИСНОВКИ.................................................................................................... 190
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................... 197

ВСТУП
Актуальність дослідження. Доля літературного твору ― історія його публікацій, накладів, популярності, слави, заборон, замовчувань, критичного осмислення, перекладів ― означується зазвичай поняттям «літературна репутація». Свідомо чи підсвідомо перед реципієнтом завжди постає питання про естетичний та суспільний статус певної художньої одиниці. Однак, незважаючи на іманентне закорінення цього поняття у всіх літературних фактах, його чітка дефініція відсутня. Проблема, звісно, не вичерпується термінологічною лакуною, бо полягає передусім у загальній невідрефлексованості поняття. У 1990 році з цього приводу слушно висловився російський літературознавець Абрам Рейтблат: «Теоретично вивченням проблеми літературної репутації у вітчизняному літературознавстві давно вже ніхто всерйоз не займається <>. У той же час якраз зараз на наших очах різко переглядаються репутації багатьох письменників <>. Однак при майже повній нерозробленості фактографічної бази проблеми літературної репутації зараз ще немає можливості робити будь-які узагальнення, важливо зібрати необхідний вихідний матеріал»[1] [173, 78-79]. Григорій Сивокінь, наче продовжуючи цю думку, вказує, що суттєві зміни у статусах письменників, які характеризують літературну ситуацію пострадянської України, «це далеко не безболісна операція, і слід вчасно подбати про відповідну «теоретичну анестезію» [188, 44].
Сьогодні як в українському, так і в російському літературознавстві немає комплексного монографічного дослідження, присвяченого цій проблемі. Після давньої (і значною мірою соціологічної) праці Івана Розанова «Литературные репутации: Работы разных лет»[2] (1928, 1990) [176] сучасного ґрунтовного вивчення ця проблема так і не отримала. Однак, попри відсутність російських та українських монографічних досліджень із проблем літературної репутації, поодинокі студії (найчастіше у формі статей) все ж з’являються в Росії, особливо протягом двох останніх десятиліть (див. 1.1). Український літературознавчий простір не містить подібних розвідок, тому, на нашу думку, осмислення цього поняття зараз саме на часі.
Зміни та переакцентації в оцінці художніх творів, іноді досить ґрунтовні, є неодмінним супутником процесу становлення літературної репутації. У цьому процесі важливу роль відіграють літературні смаки та вподобання, а також суспільно-політичні чинники, характерні як для певного хронологічного проміжку часу, так і для окремої нації чи країни. Сучасники автора можуть високо оцінювати його творчість, нащадки ж можуть вважати її маловартісною. І навпаки: нащадки можуть віднести твір давно покійного автора до «золотого фонду» літератури, у той час як сучасники були до нього абсолютно байдужі. Кожна епоха постулює свою думку як нормативну, і кожна наступна заперечує її, возвеличуючи свою. Значна кількість творів та літературних біографій забувається із плином часу, та є й такі, які резонують у широкому хронологічному діапазоні, апелюючи до читачів різних епох. Коли творчий спадок митця перетинає кордон, то там він може зазнавати іншого ставлення, іноді діаметрально протилежного до того, яке характеризувало його побутування в рідному просторі. Гетерогенність оцінок однієї й тієї ж естетичної одиниці в різних країнах пояснюється не лише географічною трансплантацією й усіма пов’язаними з нею змінами політичної, суспільної, культурної ситуації, а й специфічними для кожного народу епістемологічно-когнітивними традиціями, які налаштовують «на певний спосіб «розкодування» мистецької мови» [188, 242].
Ганс Роберт Яус писав, що літературний твір ― це «не монумент, який монологічно сповіщає про свою позачасову сутність, а партитура, розрахована на постійно оновлене сприйняття» [цит. за 191, 134-135], і різні сприйняття «не мусять суперечити одне одному, оскільки літературна комунікація відкриває такий діялог, в якому правдиве і хибне вимірюється єдино тим, чи сприяє інше тлумачення розгортанню невичерпного сенсу твору мистецтва» [цит. за 10, 398-399]. Кожна генерація і кожна нація додають щось своє до цього сенсу та з огляду на свою локально-темпоральну ситуацію переоцінюють літературні твори. Таким чином, для кожної з них аксіологія сприймання буде унікальною.
Означити літературну репутацію твору або всього творчого доробку письменника в історичній перспективі можна, лише простеживши усі оцінки, які виносились їм різними поколіннями та різними національними літературами, тобто шляхом нарощування вердиктів вітчизняної та зарубіжної критики та читачів наступних епох. Такий шлях уможливлює процес вивільнення літературної репутації твору з детерміністських обіймів епохи та окремої нації чи країни.
Роман Ернеста Мілера Хемінгвея «For Whom the Bell Tolls» [294] у нашій праці досліджується на предмет динаміки його літературної репутації. Цей твір, інспірований громадянською війною в Іспанії (1936—1939), є переломним у творчому доробку автора і в аспекті порушеної проблематики, і в аспекті стилю. Участь письменника у військових діях призвела до активізації його громадянської позиції, а нове світовідчуття вилилося в інший, у порівнянні з ранньою творчістю, підхід до зображення дійсності. Одночасно змінилася стильова специфіка його творів: утратив питому вагу хемінгвеївський принцип «айсберга», неактуальним став «телеграфний стиль», витворився специфічний пафос.
Американська літературна критика визнала «іспанський» роман найкращим із творів прозаїка. «For Whom the Bell Tolls» перевершив усі сподівання читацької аудиторії США, побив усі стандарти, встановлені критикою для Хемінгвея, став бестселером. За винятком незначних коливань, літературна репутація Хемінгвеєвого роману в США завжди залишалась високою. Однак зовсім по-іншому склалася доля цього твору в радянському просторі. Перекладений у Росії ще 1940 року, проте не виданий, він майже 30 років був не доступний радянському читачеві. Роман заборонили не лише публікувати, а й обговорювати. Мало того, тінь, що впала на цей твір Хемінгвея, екстраполювалася геть на всю творчість американського прозаїка. Тому в 40-ві 50-ті роки творчий доробок романіста стійко перебуває на марґінесах радянського літературознавства. Якщо його ім’я і згадувалось у ті роки, то лише в контексті регресу та деструкції американської літератури. 1962 року було здійснено «службове» видання «По ком звонит колокол» (300 примірників), і лише у 1968 році роман опублікували у Москві, а в 1969 році з’явилась українськомовна версія твору («За ким сумує дзвін»). Переклади роману (як російський, так і український) було здійснено з купюрами (які переважно локалізувались в ідеологічній, релігійній та морально-етичній сферах), кон’єктурованими в Росії щойно у виданні 2005 року. В Україні ж до цього часу не здійснено повного перекладу.
«Радянізоване» потрактування роману було заангажованим та викривленим. Повсякчас давався взнаки партійний диктат. Типовим для того періоду було таке розуміння Хемінгвея: «Великий художник, але обмежений, вузький, скалічений класовим егоїзмом; самий блиск хемінгвеївського таланту тільки розкриває убозтво його думок» [41, 153]. Хемінгвеєві дорікали історичними хибами, нерозумінням суті іспанської війни, упередженим зображенням окремих особистостей, ідеологічними прорахунками тощо. Із колапсом ідеологічно-кон’юнктурного диктату розпочався повільний процес реінтерпретації роману (репрезентований роботами Б.Гіленсона, Р.Орлової, О.Рубашкіна та ін.), до якого, однак, майже не прилучилися українські вчені. Окрім праць Наталії Чикирис, яка, зокрема, простежила типологічні аналогії романів Е.Хемінгвея «По кому подзвін» та Ю.Покальчука «І зараз, і завжди», а також декількох методичних розробок, твір практично не представлений у пострадянському українському літературознавстві. Роман, який майже 30 років замовчувався, бо був не прийнятним для тоталітарного режиму, який сказав правду про Радянський Союз і майже 70 років видавався з купюрами, зазнав таких коливань своєї літературної репутації у радянському та пострадянському літературних просторах, яких не знав жоден інший твір цього автора.
Усвідомлюючи специфіку побутування роману «For Whom the Bell Tolls» у трьох літературних просторах, а також зважаючи на відсутність чітких концепцій із проблем літературної репутації у сучасному українському літературознавстві, актуальність нашого дослідження вбачаємо в систематизації складових елементів процесу формування літературної репутації та критеріїв оцінки її якості, спробі визначення цього поняття, а також застосуванні запропонованих положень до аналізу літературної репутації роману Е.Хемінгвея «For Whom the Bell Tolls» в американському, російському та українському літературознавствах у діахронній перспективі.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація «Літературна репутація роману Е.Хемінгвея «По кому подзвін» в американському, російському та українському літературознавстві» виконана як складова частина комплексної теми «Проблеми рецептивної поетики, наратології і транслаторики в українсько-зарубіжних літературних зв’язках», яку розробляє кафедра теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (№ державної реєстрації 0105U000718).
Об'єкт дослідження роман Е.Хемінгвея «For Whom the Bell Tolls», його російські («По ком звонит колокол») та українська («По кому подзвін») версії, статті, монографії та інші матеріали, у яких реалізується процес літературної репутації твору американського романіста.
Предмет дослідження літературна репутація роману «For Whom the Bell Tolls» в американському, російському та українському літературознавстві.
Мета дисертації полягає у простеженні процесу формування літературної репутації роману Е.Хемінгвея «For Whom the Bell Tolls» у кожній із країн: США, Росії та Україні та в означенні її якості на різних локально-темпоральних зрізах (1940-ві 2000-ні роки).
Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:
¾ проаналізувати стан вивчення проблеми літературної репутації, систематизувати складники її формування, обґрунтувати критерії, які є підставою для означення літературної репутації, та запропонувати дефініцію поняття;
¾ з’ясувати специфіку формування та динаміку розвитку популярної, інтелектуальної (авангардної) та академічної літературної репутації роману в США;
¾ проаналізувати причини та наслідки табуювання «For Whom the Bell Tolls» у радянському просторі;
¾ з’ясувати особливості літературно-критичного потрактування роману в Росії та Україні до видання та після нього;
¾ означити по періодах популярну, інтелектуальну (авангардну) та академічну літературну репутацію роману в Росії та Україні;
¾ окреслити специфіку інтерпретативної техніки українського та російських перекладачів як одного із засобів формування літературної репутації роману.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці фахівців, які займались вивченням поняття «літературна репутація»: Я.Левченка, Н.Пахсарьян, А.Рейтблата, Д.Родена, І.Розанова, В.Халізєва та ін., роботи у галузі літературної компаративістики таких учених: Р.Гром’яка, Д.Дюришина, С.Т. де Зепетнека, Д.Наливайка, І.Неупокоєвої, Г.Сивоконя та ін., дослідження з літературознавчого перекладознавства, виконані Г.Гачечиладзе, Р.Зорівчак, С.Ковганюком, В.Коптіловим, О.Кундзічем, М.Лановик, М.Новиковою, П.Топером, К.Чуковським та ін., а також праці американських, російських та українських хемінгвеєзнавців.
У процесі роботи над дисертацією були використані наступні методи дослідження: біографічний, порівняльно-історичний, історико-літературний, історико-соціологічний, критично-зіставний, метод перекладознавчого аналізу, статистичний, узагальнюючий.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній уперше в українському літературознавстві комплексно проаналізовано поняття літературної репутації. Спираючись на попередні дослідження та не претендуючи на абсолютну всеосяжність, дисертант пропонує цілісну схему складників формування літературної репутації та критеріїв визначення її якості. У роботі також вперше здійснюється компаративний аналіз специфіки побутування роману «For Whom the Bell Tolls» у трьох літературознавствах: американському, російському та українському та аналізуються купюровані радянські переклади.
Практичне значення роботи. Висновки, матеріали та результати дисертаційної праці можуть знайти практичне застосування при розробці навчальних курсів з історії зарубіжної літератури XX ст., української літературної критики, теорії літератури, літератури США, у спецкурсах для студентів-філологів, у працях із порівняльного літературознавства, теорії та практики перекладу, а також при написанні дипломних та магістерських робіт. Положення, запропоновані у першому розділі праці, можуть використовуватися при аналізі репутацій як окремих літературних творів, так і творчих біографій письменників у цілому. Компаративний аналіз роману Хемінгвея допоможе з’ясувати специфіку побутування цього твору в США, Росії та Україні та визначити його місце у літературній скарбниці кожної з країн.
Апробація результатів дослідження. Роботу обговорено та рекомендовано до захисту на засіданні кафедри теорії літератури та порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Її основні положення викладено у доповідях на ІІ Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми історичної та теоретичної поетики» (Кам’янець-Подільський, 5-6 жовтня 2006 р.), міжвузівському науковому семінарі «Терміносистема слов’янського літературознавства» (Рівне, 26-27 квітня 2007 р.), ІХ Міжнародній науковій конференції молодих учених (Київ, 19-21 червня 2007 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Актуальні проблеми сучасної компаративістики» (Бердянськ, 10-12 вересня 2007 р.), а також на звітних наукових конференціях аспірантів та професорсько-викладацького складу Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (Тернопіль, 2006, 2007) та звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту імені Тараса Шевченка (Кременець, 2006, 2007).
Основні положення дисертації відображені у семи публікаціях, шість із яких поміщено у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаних джерел, який налічує 338 позицій. Загальний обсяг дисертації 222 сторінки, обсяг основного тексту 196 сторінок.

[1] Тут і далі у тексті дисертації переклади з іноземних мов (російської, англійської) наші.

[2] Тут і далі у тексті дисертації назви наукових та літературно-критичних праць, а також художніх творів наводимо мовою оригіналу.

bibliography

ВИСНОВКИ
Дослідження проблеми літературної репутації дало змогу дійти наступних висновків:
1. Проаналізувавши стан вивчення питання літературної репутації у трьох літературознавствах: американському, російському та українському, ми з’ясували, що досягнення науки про літературу в США багатші у цій галузі у порівнянні з надбаннями Росії та України. В американському літературознавстві простежується тяглість емпіричних досліджень літературних репутацій, які наприкінці ХХ століття трансформувалися у ґрунтовні теоретико-методологічні розробки. У російській науці в останні два десятиліття також з’являються роботи прикладного характеру з питань літературних репутацій, чого не можна сказати про українське літературознавство.
2. У російському літературознавстві найзначнішим дослідженням із проблем літературної репутації є давня праця І.Розанова. Саме він уперше озвучив це поняття, яке, однак, було на довгі роки забуте і відроджене лише наприкінці ХХ століття. В американському літературознавстві таку непроминальну вартість має монографія Д.Родена, яка слугує теоретико-методологічним підґрунтям для багатьох прикладних студій. Саме Роден уперше спробував конкретизувати терміни, специфічні в області обговорення літературних репутацій, розмежувати поняття рецепції та літературної репутації, а також увиразнити сутність академічної, інтелектуальної та популярної репутацій.
3. Російські та українські літературознавчі довідкові видання не розглядають словосполуку «літературна репутація» як термін. Однак в окремих російських підручниках, статтях та монографіях усе ж здійснюється спроба визначення цього поняття.
4. Формування літературної репутації передбачає взаємодію таких складників: успіх чи невизнання серед сучасників, гучність та ефектність авторської заявки, підтримка та заохочення письменників офіційною владою, впливовими суспільними колами, засобами масової інформації, літературним середовищем, рекламна стратегія та видавничий статус, актуальність певного художнього феномена, самоідентифікація автора та художні якості творчого доробку. Ці фактори конструювання репутації тісно взаємодіють з історичними, політичними, ідеологічними, культурними, соціальними та іншими умовами, які є специфічними на кожному локально-темпоральному зрізі.
5. У сучасному літературознавстві немає комплексної схеми ознак, яка слугувала б критерієм оцінки літературної репутації. Ми довели, що винесення відповідної оцінки передбачає врахування масштабності науково-критичної рефлексії, рівня репрезентації імені автора (чи назви книги) у навчальних програмах, підручниках, антологіях, мережі Інтернет, динаміки видань творів та їх накладів, премій, нагород, ушанування ювілеїв, встановлення прижиттєвих та посмертних пам’ятників, наявності опонентів та апологетів, рецепції творчості автора в її різних формах, художніх та семіотичних перекладів та інших ознак.
6. Літературна репутація не залишається однаковою упродовж усього свого існування. Кожна генерація і кожна нація по-своєму оцінює художні твори. Для кожної з них одні ознаки, за якими здійснюється оцінювання, будуть важливішими, ніж інші. Генераційна та національна конфліктологія в означенні літературних репутацій призводить до того, що статус автора чи твору сповнюється безкінечної динаміки, він ніколи не може бути остаточно закріпленим.
Простеживши динаміку літературної репутації роману Е.Хемінгвея «For Whom the Bell Tolls» у США у діахронній перспективі, ми отримали наступні результати:
1. Роман «For Whom the Bell Tolls», який був опублікований у 1940 році, здобув великий успіх в американського читача. Численні перевидання, значні наклади твору, замовлення книжкових крамниць, присудження премій, семіотичні переклади, актуальність воєнної тематики та, поза усяким сумнівом, висока художня вартість роману дають підстави означувати початкову популярну репутацію роману як надзвичайно високу.
2. У середовищі американської критики, яка репрезентована трьома рецептивними групами: політично неупередженими критиками, лівими радикалами та лівими лібералами, довкола роману «For Whom the Bell Tolls» розгорнулася полеміка. Політично незаангажовані інтелектуали зосередилися на естетичному аналізі роману і визнали його найкращим серед творів прозаїка. Ліві радикали, враховуючи лише ідеологічний контекст книги, критикували твір. Ліві ліберали оцінили роман, враховуючи як власне літературні, так і позалітературні критерії, і побачили і недоліки, і звершення. Сам факт полеміки, а також масштабність критичної рефлексії сприяли встановленню високої інтелектуальної (авангардної) літературної репутації роману.
3. Серед американських науковців роман «For Whom the Bell Tolls» також користувався популярністю. Він зібрав тисячі сторінок дослідницького матеріалу, породжував безкінечні дискусії літераторів, інтерпретувався в аспекті різних проблем (біографічних, гендерних, релігійних, генераційних, ідеологічних тощо) і з позицій різних літературознавчих теорій (екзистенціалізму, психоаналізу, біографічного підходу, феміністичної критики тощо). Діахронна перспектива нашого дослідження, яке включало аналіз праць К.Бейкера, А.Бареа, А.Гатмена, С.Квона, Д.Еліота, М.Сугіями, В.Лєпшого, Г.Мербіц та інших, дозволила встановити, що інтерес до роману ніколи не занепадав зовсім. Були певні піки популярності (наприклад, 90-ті роки характеризуються пожвавленням інтересу науковців до Хемінгвея в цілому і до «For Whom the Bell Tolls» зокрема), та періодів цілковитого забуття роман досі не переживав. Усе це факти, які переконливо доводять високу і стійку академічну літературну репутацію цього твору.
Специфіка побутування роману «По ком звонит колокол» у радянській та пострадянській Росії уможливлює наступні виновки:
1. У радянському та пострадянському літературному просторі доля роману склалася зовсім по-іншому, ніж на батьківщині Хемінгвея. Незважаючи на те, що твори письменника на іспанську тематику були ідейно близькими до мистецтва соціалістичного реалізму, перекладений у Росії в 1940 році, роман «For Whom the Bell Tolls» не був виданий. Його було заборонено публікувати й обговорювати на підставі упередженого зображення окремих особистостей, ідеологічних прорахунків, історичних хиб, нерозуміння суті іспанської війни тощо. Роман майже 30 років пролежав у спецсховищах КДБ. Тінь, що впала на цей одіозний твір, екстраполювалася на усю творчість прозаїка, і його ім’я було вилучено з літературного обігу в СРСР. Розпочатий у 30-х роках потужний видавничий процес творів автора було призупинено.
2. Незважаючи на «арешт» книги, рукописний текст ходив по руках і був надзвичайно популярний у середовищі творчої інтелігенції. Таким чином, задовго до оприлюднення роману починає формуватися його інтелектуальна літературна репутація. Роман високо оцінили І.Еренбург, К.Симонов та інші. Оказіональні офіційні відгуки на роман згадували його лише у контексті регресу та деструкції «буржуазної» американської літератури.
3. У 60-ті роки низка журналів заявила про своє рішення оприлюднити роман Хемінгвея, однак їхні наміри не були втілені у життя, а ініціатори розголосу були покарані. Кулуарне «службове» видання роману 1962 року, яке не поступило в жодну з бібліотек, не сприяло ознайомленню широкого загалу з «іспанським» твором Хемінгвея.
4. У 60-ті роки в Росії простежується так званий підготовчий етап до публікації роману, який включав низку статей, монографій, окремих згадок. До цього періоду відносяться праці В.Днєпрова, Т.Мотильової, І.Кашкіна, З.Маянц, Е.Соловйова та інших. Хоча ці роботи характеризувались ідеологічною упередженістю і часто користувалися позалітературними критеріями для оцінки художніх явищ, та все ж вони сприяли поширенню інтересу до роману та закладали сприятливий ґрунт для його оприлюднення.
5. Завдяки працям 60-х років, а також унаслідок деяких суспільно-політичних змін роман було надруковано в Москві у 1969 році. Офіційне видання «По ком звонит колокол» спровокувало масштабну науково-критичну рефлексію в РРФСР. До цього періоду належать дослідження К.Симонова, Б.Грибанова, Й.Фінкельштейна, О.Мурзи, Л.Юр’євої та інших. Попри нав’язаний державною ідеологією детермінізм у потрактуванні ідеологічного контексту роману, який призвів до викривлених оцінок, хибних трактувань, нерелевантних докорів та виявлення неіснуючих ознак, ці праці вирізняються вдумливим і ґрунтовним аналізом естетико-поетикальної специфіки «По ком звонит колокол»: структури і стилю, словника і жанрової своєрідності роману. Академічна репутація твору починаючи з другої половини 60-х років та упродовж 70-х залишалась високою.
6. У 80-ті роки, внаслідок послаблення жорсткого партійного тиску на культурні і, зокрема, літературні процеси, роман «По ком звонит колокол» не раз видавався великими накладами як у РРФСР, так і в інших союзних республіках (у російськомовному перекладі). Сукупний тираж книги склав більш як 2 мільйони примірників. Це дає підстави говорити про надзвичайно високу популярну літературну репутацію роману в цей період. Поряд з успіхом «По ком звонит колокол» серед читачів, він продовжує користуватись інтересом науковців. За кількістю робіт, присвячених роману, це десятиліття не поступається перед 60-ми і 70-ми роками, що свідчить про його стійку академічну репутацію. До цього періоду, зокрема, відносяться роботи О.Звєрева, А.Петрушкіна, Б.Грибанова та інших. Саме у 80-ті роки відкриваються нові, деідеологізовані горизонти прочитання «По ком звонит колокол».
7. Із розпадом Радянського Союзу роман втрачає свою високу популярну і академічну репутацію. Перевидання «По ком звонит колокол» у період 90-х 2000-х років дуже спорадичні, однак саме в цей час здійснено кон’єктуроване видання. Наукові дослідження, присвячені роману, теж оказіональні. Так, зокрема, столітній ювілей від дня народження письменника послугував поштовхом до появи низки статей. Але, знову ж таки, саме у цей період з’являються роботи Б.Гіленсона, які інтерпретують усі ті моменти роману, що замовчувались упродовж радянської доби. Низка статей, зокрема О.Рубашкіна, Р.Орлової, А.Блюма та інших, обґрунтовують причини та наслідки табуювання «По ком звонит колокол». Усі ці факти дають підстави стверджувати, що, хоча репутація роману у 90-ті 2000-ні і не була високою, але вона характеризувалась стійкістю та новою насиченістю.
Проаналізувавши літературну репутацію роману «По кому подзвін» в Україні впродовж 40-х 2000-х років, ми отримали наступні результати:
1. Формування літературної репутації Хемінгвея в радянській Україні було опосередковане російським впливом. Твори письменника у першу чергу перекладались російської мовою і лише через десятки років з’являлись в українськомовних версіях. Заборона роману «For Whom the Bell Tolls» у Росії автоматично екстраполювалася на Україну.
2. В УРСР не простежується підготовчого етапу до оприлюднення роману. У 60-ті роки в українських працях, які присвячені Хемінгвеєві, можна віднайти лише одне-два слова про «іспанський» роман. Після публікації твору українською мовою його академічна репутація в Україні переживає період злету. У 70-ті роки з’являються дослідження Д.Затонського, Т.Денисової, Р.Доценка, Ю.Лідського, які пропонують ґрунтовний аналіз родо-жанрової специфіки роману, стилістики, наративної техніки, композиційних прийомів, лексики, вставних новел, хронотопних особливостей, проблематики, світу персонажів тощо.
3. У 80-ті роки як у Росії, так і в Україні простежується пік популярної репутації «По кому подзвін». В УРСР протягом цього періоду роман перевидають тричі. Академічна репутація, на відміну від популярної, характеризується спадом, що було не властиво для російської репутації роману серед науковців у 80-ті. Така ж ситуація продовжується і в наступне десятиліття, тільки на цей раз вона вже співпадає з російською. Спорадичні праці, серед яких дослідження Т.Денисової, Б.Тихолоза та інших, засвідчують відмову від заяложених радянським літературознавством аспектів інтерпретації роману та зсув до більш актуальних для реципієнта кінця ХХ століття проблем.
4. 2000-ні роки відроджують інтерес українського літературознавства до постаті Хемінгвея у цілому та роману «По кому подзвін» зокрема. У цей період з’являються не лише методичні напрацювання за романом для середніх шкіл, а й ґрунтовні літературознавчі розвідки, зокрема праці Н.Чикирис. Однак той факт, що роман втратив свою актуальність для реципієнта ХХІ століття, обумовлює хоч і стійку, та загалом невисоку репутацію цього твору. Роман жодного разу не перевидається, не спричиняє полеміки серед науковців, скоріш просто цінується як історична хроніка.
Порівняльне зіставлення англомовного роману Е.Хемінгвея «For Whom the Bell Tolls» та його російських і українського перекладів дало змогу дійти наступних висновків:
1. Купюри та парафрази, які було здійснено в радянських виданнях роману, спричинили обскурантизацію авторської ідейно-естетичної концепції.
2. Купюруванням та парафразуванням ідеологічного контексту роману досягається девальвація нонконформістської позиції Хемінгвея щодо політики Радянського Союзу, методів ведення війни в Іспанії, провідних військових діячів тощо.
3. Аберації у релігійній сфері мали за мету зобразити персонажів роману, а разом із ними і самого автора, більш атеїстичними, ніж вони були насправді.
4. Купюри та модифікації у сфері моралі наблизили роман до радянського морально-етичного світобачення.
5. Викривлення та пропуски у російському та українському текстах аналогічні приблизно у 90%, що свідчить на користь планомірного централізованого адаптування американського роману.
6. Український текст «По кому подзвін» та російський «По ком звонит колокол» є адаптаціями для радянського читача щодо оригіналу.
Насамкінець, варто ще раз підкреслити, що наше слово в означенні літературної репутації роману Хемінгвея «For Whom the Bell Tolls» далеко не останнє. Ми зосередились лише на специфіці формування його репутації у трьох країнах і торкнулись лише 60 років його історії. А це з точки зору всесвітньої історії та географії мізерний локально-темпоральний зріз. Можна лише здогадуватись, який вердикт винесуть цьому твору наші нащадки і яке місце посяде він у літературних процесах інших країн у майбутньому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абрамов Ал. Bestsellers // Интернациональная литература. 1940. № 11-12. С. 275-287.
2. Абросимова В. Больше всего на свете он любил осень К 100-летию со дня рождения Эрнеста Хемингуэя // Независимая газета. 1999. № 127. С. 16.
3. Абросимова В.Н. Жанровое своеобразие книги Э. Хемингуэя «В наше время»: (Поэтика новеллистического цикла): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.01.05. М., 1984. 23 с.
4. Агроскина С.Н. Структура абзаца в художественной прозе (на материале романов Эрнеста Хемингуэя «И сходит солнце» и «Прощай, оружие!»): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04. Л., 1972. 26 с.
5. Американская литература в русской критике: Библиогр. указ. 1976-1980 / АН СССР, ИНИОН / Сост. В.А.Либман, И.Н.Исаева / М.: ИНИОН, 1984. 116 с.
6. Американская литература в русской критике: Библиогр. указ. 1981-1985 / АН СССР, ИНИОН / Сост. В.А.Либман, И.Н.Исаева / М.: ИНИОН, 1989. 207 с.
7. Американская литература в русской критике: Библиогр. указ. 1986-1990 / АН СССР, ИНИОН / Сост. Б.М.Парчевская, Г.А.Петрова / М.: ИНИОН, 1992. 142 с.
8. Анастасьев Н.А. Творчество Эрнеста Хемингуэя: Кн. для учащихся. М.: Просвещение, 1981. 112 с.
9. Андреева Т.А. Структура сюжетного времени (на материале рассказов Эрнеста Хемингуэя): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.04. Л., 1976. 20 с.
10. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М.Зубрицької. Львів: Літопис, 2002. 832 с.
11. Бейкер К. Жизнь Эрнеста Хемингуэя. Главы из книги // Иностранная литература. 1969. № 5. С. 245-251.
12. Бейкер К. Жизнь Эрнеста Хемингуэя. Главы из книги // Иностранная литература. 1969. № 6. С. 237-244.
13. Беккер М. Дискуссия о просторечии // Мастерство перевода. Сборник. М.: Сов. писатель, 1962. С. 487-490.
14. БелецькаА. По кому ще подзвін? // http://www.ukrpartinform.com/analit/437360768e2b9
15. Белова Т.Н. Стиль Эрнеста Хемингуэя-новелиста (сб. «В наше время», «Мужчины без женщин», «Победитель не получает ничего»): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.01.05. М., 1978. 18 с.
16. Беляев А. На старой площади. Поздние заметки // Вопросы литературы. 2002. № 3. С. 243-270.
17. Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту. Із мови давньоєврейської та грецької на українську наново перекладена. М.: Видання Московського Патриархата, 1988. 296 с.
18. Блюм А. Три цензурных эпизода из жизни «Интернациональной литературы» // Иностранная литература. 2005. № 10. С. 313-326.
19. Богачевська Л.О. Чарлз Діккенс і українська література: проблеми рецепції і типології: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.05. Тернопіль, 2007. 20 с.
20. Богомолов Н.А. Литературная репутация и эпоха // Богомолов Н.А. Михаил Кузмин. Статьи и материалы. М.: «Новое литературное обозрение» (Научное приложение. Выпуск 3), 1995. С. 57-67.
21. Борев Ю.Б. Эстетика. Теория литературы: Энциклопедический словарь терминов / Ю.Б.Борев. М.: ООО «Издательство Астрель»: ООО «Издательство АСТ», 2003. 575 с.
22. Боровик Г. У Эрнеста Хемингуэя // Огонек. 1960. № 14. С.26-29
23. Братухин С. Здраствуй, Хемингуэй! // Литературная газета. 1999. № 29-30. С. 9.
24. Буйда Ю. Эрнест Миллер Хемингуэй: самый советский американский писатель // Новое время. 1999. № 17-18. С. 56-59.
25. Бэндлер М.Дж. Беседа с А.Е.Хотчнером о Хемингуэе и о себе // США, Канада: Экономика, политика, культура. 2000. № 365. С. 98-103.
26. Вайль П. Хемингуэй: место и время. К столетию писателя // Известия. 1999. № 132. С. 5.
27. Вакурова Н., Московкин Л. Знамя потерянного поколения // Московская правда. 2004. 3 февраля. С. 5.
28. Веселовский А.Н. Историческая поэтика / Вступ. ст. И.К.Горского; Сост., коммент. В.В.Мочаловой. М.: Высш. шк., 1989. 406 с.
29. Владко В. З любов’ю до людей // Всесвіт. 1961. № 8. С. 88.
30. Волощук Є.В. Аналіз за ідеями рецептивної естетики // Всесвітня література. 2004. № 6. С. 59-60.
31. Воскобойников В. Человек и войны // Литературная учеба. Книга 5. 2001. С. 149-150.
32. Гайсмар М. Американские современники: Сборник / М.Тугушева (сост.), М.Ф.Лорие (пер.). М.: Прогресс, 1976. 312 с.
33. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. Олександра Галича. 2-ге вид., стереотип. К.: Либідь, 2005. 488 с.
34. Гачечиладзе Г. Введение в теорию художественного перевода. Тбилиси: Изд-во Тбилисского ун-та, 1970. 285 с.
35. Гачечиладзе Г. О реализме в искусстве перевода // Актуальные проблемы теории художественного перевода: В 2 т. М., 1967. Т.1. С. 39-51.
36. Гемінґвей П. Передмова // Гемінґвей Е. Марево. Роман. Перекл. з англ. І.Яндола // Всесвіт. 2004. № 1-2. С. 49-51.
37. Гендер і культура: зб.ст. / Упоряд.: В. Агеєва, С. Оксамитна. К.: Факт, 2001. 224 с.
38. Гиленсон Б.А. Комментарии // Хемингуэй Э. По ком звонит колокол: Роман / Пер. с англ. Е.Калашниковой, Н.Волжиной. СПб.: Азбука-классика, 2005. С. 541-667.
39. Гиленсон Б.А. Эрнест Хемингуэй. Биография писателя. М.: Просвещение, 1991. 192 с.
40. Гиленсон Б.А. Эрнест Хемингуэй: «Я дрался за то, во что верил » // Новая и новейшая история. 1990. № 5. С. 109-131.
41. Голд М. В боях за передовую литературу США: Пер. Е.Романовой // Интернациональная литература. 1941. № 6. С. 142-157.
42. Горбунов А.Н. Романы Френсиса Скотта Фицджеральда. М.: Наука, 1974. 151 с.
43. Грабович Г. Тексти і маски. К.: Критика, 2005. 312 с.
44. Грибанов Б. Из наследия Эрнеста Хемингуэя. «Я сражался с фашизмом всюду, где можно было реально воевать с ним» // Иностранная литература. 1968. № 6. С. 232-235.
45. Грибанов Б.Т. Эрнест Хемингуэй. М.: Молодая гвардия, 1971. 448 с.
46. Грибанов Б.Т. Эрнест Хемингуэй: герой и время. М.: Худож. лит., 1980. 255 с.
47. Грицак Н.Р. Рецепція творчості М.Цвєтаєвої в Росії та Україні: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.05. Тернопіль, 2006. 20 с.
48. Гром’як Р.Т. Давнє і сучасне. Вибрані статті з літературознавства. Тернопіль: Лілея, 1997. 271 с.
49. Гром’як Р.Т. Літературна рецепція в компаративістичних студіях // Слово і час. 2002. № 2. С. 26-30.
50. Гром’як Р.Т. Літературознавча компаративістика та перекладознавство: дотичність, перетини, колізії // Слово і час. 2002. № 8. С. 49-58.
51. Даниленко Ю.Ю. Проза Нины Горлановой: поэтика, генезис, статус: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.01.01. Пермь, 2006. 20 с.
52. Дворцова Н. Экстериториальный писатель (О литературной репутации Михаила Пришвина) // Вопросы литературы. 2004. № 1. С. 49-69.
53. Денисова Т.Н. Ернест Хемінгуей. Життя і творчість. К.: Дніпро, 1972. 164 с.
54. Денисова Т.Н. І знов про Хемінгуея // Радянське літературознавство. 1989. № 7. С. 44-47.
55. Денисова Т.Н. Історія американської літератури XX століття. К.: Довіра, 2002. 318 с.
56. Денисова Т.Н. Післямова // Хемінгуей Е. Твори в чотирьох томах. Том 3: Романи, повість та оповідання. Перекл. з англ. К.: Дніпро, 1981. С. 654-659.
57. Денисова Т.Н. Післямова // Хемінгуей Е. Фієста. По кому подзвін. Романи. Перекл. з англ. М.Пінчевський. К.: Вища шк., 1985. С. 507-517.
58. Денисова Т.Н. Роман і романісти ХХ століття. К.: Дніпро, 1990. 363 с.
59. Днепров В. Черты романа XX века. М. Л.: Сов. писатель, 1965. 548 с.
60. Доценко Р. Хемінгуей якого маємо і не маємо (з нагоди видання «По кому подзвін») // Вітчизна. 1971. № 6. С. 157-164.
61. Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы / Пер. со словацкого. М.: Прогресс, 1979. 320 с.
62. Ернест Хемінгуей представник «втраченого покоління» ХХ століття / За ред. Гречаник Н.І. Глухів: РВВ ГДПУ, 2005. 30 с.
63. Есенин С.А. Стихотворения; Поэмы. / Сост. и вступит. статья А.Козловского. М.: Худож. лит., 1985. 479 с.
64. Жирмунский В.М. Проблемы сравнительно-исторического изучения литератур // В.М.Жирмунский. Сравнительное литературоведение. Л.: Наука, 1979. С. 66-83.
65. Журавська І. Дослідження творчості Хемінгуея // Всесвіт. 1974. № 8. С. 163-164.
66. Западноевропейская эстетика XX века: Сборник переводов. Выпуск 2. О духовности искусства. М.: Знание, 1991. 64 с.
67. Засурский Я.Н. Американская литература XX века. М.: Изд-во Московского ун-та, 1984. 504 с.
68. Затонский Д.В. В наше время. Книга о зарубежных литературах ХХ века. М.: Сов. писатель, 1979. 432 с.
69. Затонский Д.В. Искусство романа и XX век. М.: Худож. лит., 1973. 535с.
70. Затонський Д.В. «Дзвін» поміж творів Ернеста Хемінгуея // Хемінгуей Е. По кому б’є дзвін. Перекл. з англ. М.Пінчевського. К.: Рад. письменник, 1969. С. 489-507.
71. Затонський Д.В. Ернест Хемінгуей // Хемінгуей Е. Прощавай, зброє! Старий і море. Оповідання. Перек. з англ. В.Митрофанов. К.: Дніпро, 1974. С. 5-21.
72. Затонський Д.В. Минуле, сучасне, майбутнє (Про реалізм, традиції, новаторство). К.: Дніпро, 1982. 370 с.
73. Захарчук І. Мілітарна стратегія соцреалізму // Слово і час. 2006. № 10. С. 51-60.
74. Зборовська Н.В. Психоаналіз і літературознавство: Посібник. К.: «Академвидав», 2003. 392 с.
75. Зверев А.М. Американский роман 20-х 30-х годов. М.: Худож. лит., 1982. 256 с.
76. Зверев А.М. Дворец на острие иглы. Из художественного опыта ХХ века. М.: Сов. писатель, 1989. 408 с.
77. Зверев А.М. Предисловие // Хемингуэй Э. По ком звонит колокол; Праздник, который всегда с тобой. М.: Правда, 1988. С. 3-10.
78. Зверев А.М. Редьярд Киплинг. «If» (Вглубь одного стихотворения) // Иностранная литература. 1992. № 1. С. 104-107.
79. Зорівчак Р. Словесний образ у художньому п