Бригадир Ярослава Олександрівна Український ретродетектив початку XXI століття: генеза і жанрові особливості : Бригадир Ярослава Александровна Украинский ретродетектив начале XXI века: генезис и жанровые особенности Brigadir Yaroslava Aleksandrovna Ukrainskiy retrodetektiv nachale XXI veka: genezis i zhanrovyye osobennosti



  • title:
  • Бригадир Ярослава Олександрівна Український ретродетектив початку XXI століття: генеза і жанрові особливості
  • Альтернативное название:
  • Бригадир Ярослава Александровна Украинский ретродетектив начале XXI века: генезис и жанровые особенности Brigadir Yaroslava Aleksandrovna Ukrainskiy retrodetektiv nachale XXI veka: genezis i zhanrovyye osobennosti
  • The number of pages:
  • 223
  • university:
  • у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка
  • The year of defence:
  • 2017
  • brief description:
  • Бригадир Ярослава Олександрівна, аспірант Інститу­ту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Український ретродетектив початку XXI століття: генеза і жанрові особливості» (10.01.01 - українська література). Спецрада Д 26.001.15 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка




    КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
    МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
    КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
    МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
    Кваліфікаційна наукова
    праця на правах рукопису
    БРИГАДИР ЯРОСЛАВА ОЛЕКСАНДРІВНА
    УДК 821.161.2-312.4 ”19/20”
    ДИСЕРТАЦІЯ
    УКРАЇНСЬКИЙ РЕТРОДЕТЕКТИВ ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ:
    ГЕНЕЗА І ЖАНРОВІ ОСОБЛИВОСТІ
    10.01.01 – українська література
    Гуманітарні науки
    Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
    Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
    результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
    Я. О. Бригадир
    Науковий керівник – Міщенко Олена Іванівна, кандидат філологічних наук,
    доцент
    Київ – 2017



    ЗМІСТ
    ВСТУП................................................................................................................... 13
    РОЗДІЛ 1. ГЕНЕЗА УКРАЇНСЬКОГО ДЕТЕКТИВУ................................. 20
    1.1. Історико-літературні та теоретичні аспекти становлення детективу
    та ретродетективу.................................................................................. 20
    1.2. Еволюція українського детективу....................................................... 37
    1.2.1. Елементи детективних сюжетів в українській літературі ХІХ –
    першої половини ХХ століть............................................................... 37
    1.2.2. Трансформація детективних інтриг в українській прозі другої
    половини ХХ століття .......................................................................... 53
    Висновки до розділу 1 .......................................................................................... 63
    РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ РЕТРОДЕТЕКТИВ:
    ЖАНРОВА СТРУКТУРА І ТИПОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ................ 67
    2.1. Художня своєрідність сучасного українського ретродетективу....... 67
    2.2. Український ретродетектив як приклад «естетики впливу» ............. 87
    2.3. Історичний детектив та ретродетектив: зразок жанрової
    дифузії .......................................................................................................... 106
    Висновки до розділу 2 ........................................................................................ 117
    РОЗДІЛ 3. ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ДЕТЕКТИВНИХ ФАБУЛ В
    УКРАЇНСЬКИХ РЕТРОДЕТЕКТИВАХ 2000-Х РОКІВ........................... 121
    3.1. Ретродетектив як жанр масової літератури: творчий досвід
    А. Кокотюхи ................................................................................................ 121
    3.2. Концепція національної історії крізь призму ретродетективу
    (Б. Коломійчук і А. Кокотюха).................................................................. 134
    3.3. Трансформація детективної інтриги з позицій жіночого письма
    (творчість Євгенії Кононенко)................................................................... 145
    3.4. Реалістичне та містичне начала в традиційних детективних фабулах
    (ретродетективи В. Івченка та Б. Коломійчука)....................................... 154
    Висновки до розділу 3 ........................................................................................ 169
    ВИСНОВКИ ....................................................................................................... 172
    12
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 178
    ДОДАТКИ........................................................................................................... 202
    13
    ВСТУП
    Актуальність теми дисертації. Дослідження літературних уподобань
    українських читачів, проведене GfK Ukraine у 2014 році, визначило досить
    широке коло вітчизняних авторів, із творчістю яких знайомі наші краяни: це і
    Ліна Костенко, її ім’я назвали 42 % опитаних, і Василь Шкляр, твори якого
    цікаві 13 % респондентів, і Марія Матіос – її проза приваблює 12 % читачів,
    3 % опитаних віддали перевагу читанню романів Андрія Кокотюхи тощо.
    Оприлюднені дані засвідчують: поряд із класиками українці активно читають
    авторів, чиї твори визнано яскравим прикладом літератури жанрової
    (головним елементом оповіді є сюжет), і детектив у списку читацьких
    уподобань посідає чільне місце, адже цей жанр масової літератури незмінно
    користується популярністю серед читачів різного вікового цензу.
    В українському науково-критичному просторі детективний жанр
    системно досліджували такі літературознавці, як Ірина Бойцун, Олександр
    Брайко, Василь Будний, Тетяна Гуляк, Олександр Іванов, Людмила Кицак,
    Григорій Костюк, Олена Романенко, Людмила Старовойт, Анна Таранова,
    Ганна Улюра, Кіра Шахова та ін. На окрему увагу заслуговують наукові
    розвідки Софії Філоненко, Ольги Харлан, Гліба Клюйко, Наталії Валуєвої та
    Віктора Гусєва, адже до кола літературознавчих зацікавлень дослідників
    належить і ретродетектив. Зокрема Софія Філоненко здійснює критичний
    огляд сучасних ретророманів вітчизняних авторів, Ольга Харлан досліджує
    тенденції розвитку ретродетективу в європейській літературі, Гліб Клюйко
    аналізує ретродетектив у системі жанрів постмодерністської літератури, а
    Наталія Валуєва та Віктор Гусєв розглядають ретродетектив як жанр мідллітератури. Однак комплексного вивчення власне української
    ретродетективної прози допоки здійснено не було.
    Зважаючи на наявний стан дослідження ретродетективу в українському
    літературознавстві, необхідно констатувати, що існує ще досить широке коло
    проблем, мало або фрагментарно опрацьованих вітчизняними дослідниками.
    Передусім потребує детальнішого вивчення еволюція українського детективу
    14
    та ретродетективу. Вимагає доведення концепція ретродетективу як
    жанрового, а не стильового різновиду детективу. Не здійснено й досі
    комплексного дослідження сюжетних і тематичних модусів ретродетективу в
    українській літературі. На особливу увагу заслуговує вивчення стильової
    своєрідності окремих жанрових модифікацій детективу і ретродетективу.
    Окрім того, до сьогодні не маємо аналізу рецепції та інтерпретації світових
    сюжетних моделей у сучасних українських ретродетективах.
    Актуальність теми визначається не лише популярністю ретродетективу
    серед читачів, але й потребою теоретичного осмислення й уточнення ознак
    ретродетективу як жанрового інваріанту детективу та наукової рефлексії
    стосовно тенденцій і перспектив його розвитку, роз’яснення принципових
    відмінностей між жанрами історичного детективу і ретродетективу,
    визначення особливостей власне української ретродетективної прози,
    з’ясування механізму інтерпретації світових сюжетних моделей в
    українському ретродетективі.
    Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
    Дисертація виконана на кафедрі історії української літератури, теорії
    літератури та літературної творчості Інституту філології Київського
    національного університету імені Тараса Шевченка в межах комплексної
    науково-дослідницької програми «Мови та літератури народів світу:
    взаємодія і самобутність» (держаний реєстраційний номер 11БФ044-01,
    науковий керівник – доктор філологічних наук, професор Г. Ф. Семенюк).
    Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Інституту
    філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
    (протокол № 7 від 24 березня 2015 року). Уточнену редакцію теми
    затверджено на засіданні Вченої ради Інституту філології Київського
    національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 7 від 28
    січня 2016 року та протокол № 8 від 28 березня 2017 року).
    15
    Мета дослідження – визначити та обґрунтувати ознаки жанру
    ретродетективу, що виник і розвинувся в українській літературі на початку
    ХХІ століття.
    Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
     з’ясувати генезу жанру детективу та визначити умови його
    функціонування в українській літературі ХІХ – початку ХХІ століття;
     проаналізувати типологічні особливості ретродетективу як
    жанрового, а не стильового різновиду детективної прози, визначити
    відмінності між жанрами історичного детективу та ретродетективу;
     запропонувати визначення поняття «ретродетектив» та виокремити
    головні його ознаки;
     з’ясувати причини та наслідки появи так званих «детективівклонів» у контексті розвитку українського ретродетективу, визначити
    специфіку художнього осмислення національної історії в українському
    ретродетективі;
     узагальнити спостереження над особливостями концептуалізації
    минулого в творчості Андрія Кокотюхи, Богдана Коломійчука, Євгенії
    Кононенко, Владислава Івченка та ін.
    Об'єктом дослідження є твори українських письменників (зокрема
    Андрія Кокотюхи, Євгенії Кононенко, Владислава Івченка, Богдана
    Коломійчука та ін.), у яких репрезентовано типологічні та змістовоформальні ознаки ретродетективу. Аналіз творів подано в контексті
    становлення детективного жанру в українській літературі, тому принагідно
    об’єктом аналізу стали й детективні фабули у творах Івана Франка, Ольги
    Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Юрія Дольд-Михайлика, Миколи
    Трублаїні тощо.
    Предмет дослідження – типологічні ознаки ретродетективу як
    жанрового різновиду детективної прози, а також специфіка його
    функціонування в українському літературному процесі початку ХХІ століття.
    16
    Теоретико-методологічну основу дослідження склали літературнокритичні напрацювання таких дослідників, як Сергій Аверінцев, Віра Агеєва,
    Тетяна Бовсунівська, Олександр Брайко, Абрам Вуліс, Ганс-Георг Гадамер,
    Ярослав Голобородько, Тамара Гундорова, Анатолій Дімаров, Ніла
    Зборовська, Сьюзен Зонтаґ, Вольфганг Ізер, Джон Кавелті, Людмила Кицак,
    Гліб Клюйко, Нонна Копистянська, Анна Кривопишина, Світлана Ленська,
    Світлана Олійник, Соломія Павличко, Олена Романенко, Анна Таранова,
    Софія Філоненко, Ольга Харлан, Роксана Харчук, Лінда Хатчеон, Алла
    Швець, Ганс-Роберт Яусс.
    Методи дослідження. У роботі застосовано загальнонауковий (синтез і
    узагальнення), порівняльно-типологічний, системно-функціональний методи.
    Для аналізу художніх творів було обрано філологічний, інтертекстуальний
    методи, герменевтичний (виявлення смислу в потрактуванні символів та
    образів, інтерпретація тексту) та імагологічний підходи. Окрім того,
    теоретичні підходи рецептивної естетики сприяли увиразненню типологічних
    ознак ретродетективу та визначенню меж цього жанрового інваріанту в
    загальній системі жанрових модифікацій детективної прози. Досить плідним
    виявився актуальний літературознавчий підхід – синтез культурологічних
    теорій і власне літературознавчого аналізу, адже таке поєднання методів
    роботи з художніми текстами дає змогу виокремити та проаналізувати нові
    об'єкти дослідження, зокрема мідл-літературу.
    Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що:
     вперше у вітчизняному літературознавстві систематизовано наявні
    та запропоновано авторське визначення ретродетективу як
    внутрішньожанрового різновиду власне детективу;
     окреслено ознаки ретродетективу та доведено, що він є жанровим
    інваріантом, а не стильовим різновидом детективу;
     з’ясовано генезу ретродетективу та визначено його місце в системі
    жанрових модифікацій сучасної української детективної прози;
    17
     встановлено відмінність між історичним детективом та
    ретродетективом;
     охарактеризовано художні особливості ретродетективу авторства
    сучасних українських письменників;
     досліджено інтерпретацію світових сюжетних моделей в сучасному
    українському ретродетективі;
     визначено найважливіші константи сюжетної будови та образної
    системи ретродетективу у творчості Андрія Кокотюхи, Богдана Коломійчука,
    Євгенії Кононенко, Владислава Івченка та ін.;
     розглянуто специфіку жанрових дифузій ретродетективу в
    контексті деканонізації та синтезу жанрів;
     запропоновано авторську схему візуалізації акту рецепції
    художнього твору.
    Теоретична цінність роботи полягає в розширенні та поглибленні
    знань про сучасний український ретродетектив, його генезу, різновиди,
    особливості, специфіку творення, а також у збагаченні поняттєвого апарату
    та інструментарію літературознавчих студій.
    Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю
    використання матеріалів дослідження для вивчення жанру детективу в
    літературі, адже фактичні дані, теоретичний матеріал і практичні результати
    можуть бути задіяні у створенні літературно-критичних розробок,
    спрямованих на визначення концептуальних і формальних особливостей
    сучасних українських детективів. Матеріали, представлені в дисертації,
    можуть бути впроваджені в навчальні курси з історії української літератури
    кінця XX – початку ХХІ ст., а також спецкурси, програма яких передбачає
    вивчення масової літератури, особливостей зародження, розвитку та
    функціонування детективного жанру та ретродетективу як його інваріанту.
    Апробація результатів дослідження. Основні положення та
    результати дослідження оприлюднено в доповідях та обговорено під час
    таких наукових конференцій, літературних проектів та наукових читань:
    18
    Міжнародна наукова конференція «Традиції Михайла Коцюбинського в
    українській літературі ХХ – ХХІ ст.» до 150-річчя від дня народження
    письменника (2 грудня 2014 року) в Інституті філології Київського
    національного університету імені Тараса Шевченка за участі Інституту
    літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України; І Всеукраїнська заочна
    інтернет-конференція «Українська література як художній феномен»
    (26 червня 2015 року), організована Східноєвропейським національним
    університетом імені Лесі Українки (м. Луцьк); Міжнародна наукова
    конференція «Сучасна філологічна наука в міждисциплінарному контексті»
    (8 жовтня 2015 року) на базі Інституту філології Київського національного
    університету імені Тараса Шевченка та Інституту мовознавства імені
    О. О. Потебні НАН України; Міжнародна науково-практична конференція
    «Масова література: проблеми інтерпретації змісту та форми» (16–17 жовтня
    2015 року) у Миколаївському національному університеті імені
    В. О. Сухомлинського; Міжнародна науково-практична конференція
    «Література руху опору: вияви національної ідентичності» (19 листопада
    2015 року) в Інституті філології Київського національного університету імені
    Тараса Шевченка; Міжнародний проект «Тілесність й ідентичність в
    українській культурі, мистецтві, літературі, мові» (14–16 грудня 2015 року),
    організований Факультетом прикладної лінгвістики Варшавського
    університету; Всеукраїнські наукові читання за участю молодих учених
    «Мова і література в глобальному і локальному медіапросторі» (5–6 квітня
    2016 року) в Інституті філології Київського національного університету імені
    Тараса Шевченка; Міжнародна наукова конференція «Мільйон історій:
    поетика пригод у літературі та медіа» (22–23 вересня 2016 року) в Інституті
    філології та соціальних комунікацій Бердянського державного педагогічного
    університету; Міжнародна наукова конференція: «Україна і сучасний світ:
    міжмовний та міжкультурний діалог» (25–26 жовтня 2016 року) в Інституті
    філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
    Міжнародна науково-практична конференція до 203-ї річниці від дня
    19
    народження Тараса Шевченка «Всесвіт Тараса Шевченка» (10 березня 2017
    року) в Інституті філології Київського національного університету імені
    Тараса Шевченка.
    Публікації. Результати дослідження викладені в 11 одноосібних
    публікаціях, зокрема 7 статей надруковані в наукових фахових виданнях
    України, одне з яких включено до міжнародної наукометричної бази «Index
    Copernicus», 2 публікації, що додатково висвітлюють основні положення
    дисертації, тези 2 доповідей на наукових конференціях.
    Структура та обсяг дисертації зумовлені метою і завданнями. Робота
    складається з анотації, вступу, трьох розділів, висновків, списку
    використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи – 223 сторінки, з
    яких 165 сторінок – основного тексту. Список використаних джерел налічує
    227 позицій. 7 додатків містяться на 22 сторінках.
  • bibliography:
  • ВИСНОВКИ
    1. Виникнення українського детективу та формування його жанрових
    модифікацій – процес, типологічно споріднений із європейським
    літературним розвитком цього жанру. Однак становлення української
    детективної прози віддетерміновано порівняно з європейським детективом:
    наприкінці ХІХ століття у вітчизняній літературі виокремлюємо низку
    творів, у яких детективна стихія є спорадичною, тобто можемо говорити
    лише про елементи детективних сюжетів. На тлі скоєння та розслідування
    злочину розгортається соціально-психологічна чи соціально-побутова,
    соціально-філософська колізія, що є домінантною. Означена тенденція,
    реалізована у творчості Івана Франка, Ольги Кобилянської, Михайла
    Коцюбинського, Володимира Винниченка, сприяла формуванню потужної
    детективної прози, увиразненню системи жанрових модифікацій детективу в
    українському літературному процесі першої половини ХХ століття, що
    позначилося на творчій практиці Івана Андрієнка, Дмитра Бузька, Майка
    Йогансена, Петра Крижанівського, Юрія Смолича, Гео Шкурупія, Юрія
    Шовкопляса та інших письменників. Паралельно із засвоєнням детективної
    практики у вітчизняному письменстві з’являються спроби теоретичного
    осмислення детективу і в українському літературознавстві. Дискусії довкола
    детективно наснаженої прози в «Новій генерації», «Житті і революції»,
    «Універсальному журналі» та інших виданнях 1920–30-х років започаткували
    ґрунтовне обговорення питань розвитку детективістики в українській
    літературі. Хоча традиція детективного жанру в українській літературі була
    частково перерваною (у 1940–70-х роках критика зараховувала його до
    когорти неактуальних), середина минулого століття ознаменована появою
    шпигунського роману. Юрій Дольд-Михайлик запропонував жанрову модель
    шпигунського детективу, яка не вимагає наявності конкретного злочину та
    його розслідування. Фабула розкриття таємниці замінюється фабулою
    ідеологічного характеру, що цілком умотивовано часом і умовами написання
    твору автора. 1990–2000-ті роки – період активного розвитку детективної
    173
    прози, розширення аналітичних меж жанру та формування розлогої системи
    жанрових модифікацій і стильових варіацій детективу (психологічний
    детектив (Василь Шкляр, «Ключ»), психологічний, з елементами фантастики
    (Олександр Михед, «Астра»), жіночий (твори Лариси Денисенко), дитячий
    (твори Олександра Єсаулова), ретродетектив (Андрій Кокотюха, Владислав
    Івченко) та ін.). Чільне місце в цьому процесі належить ретродетективу, що
    виникає на межі взаємодії історичного роману та власне детективу.
    2. Зміцнення позицій ретродетективу зумовлене насамперед
    актуалізацією історичної тематики в українській літературі: перевідкриття
    минулого – одна із провідних тенденцій сучасного соціокультурного
    процесу. Ретродетектив увиразнює окремі сторінки історичного буття
    народу, легендарні топоси та локуси України загалом і її регіонів зокрема.
    Окрім того, ретродетектив у сучасному літературному процесі репрезентує
    історію України як історію перемог та звершень, акцентуючи увагу на мало
    відомих широким колам читачів історичних сюжетах, проблемних питаннях
    української минувшини (простежується, зокрема, у творчості Андрія
    Кокотюхи і Владислава Івченка). Теоретичне осмислення історичної
    складової в українських детективах останніх десятиліть дає змогу говорити
    про розширення меж жанру. Сформувалася система інваріантів детективної
    оповіді, у якій історична складова є або документальною складовою, або
    прикладом метафоричного осмислення давноминулих подій. Історія як
    компонент детективної прози, відтак, може бути представлена на двох
    полюсах: а) історичні факти, документальний дискурс, що осмислюється
    передусім на основі точного фактажу та значної кількості документів;
    б) метафорично-ностальгійне замилування минулим, поетизація пройдешніх
    подій, використання спеціально окресленої тематики, сюжетних деталей,
    акцентування на окремих історичних реаліях, які привертають увагу читача і
    системно формують уявлення про колорит і атмосферу певної епохи. Власне,
    між цими двома полюсами і розвивається сучасний детектив. Якщо виразно
    наголошується насамперед історико-документальна основа, то, вочевидь,
    174
    ідеться про історичний детектив. Якщо ж невіддільною складовою твору є
    метафорично-ностальгійне замилування минулим, історія подається як
    фрагмент, події і пригоди локалізовані територіально й у певному часовому
    проміжку, тоді варто вести мову про ретродетектив, адже минуле в ньому не
    отримує історичної перспективи чи соціального виміру.
    3. Ретродетектив – внутрішньожанровий інваріант детективу, якому
    притаманні характерні для класичного детективу фабула та сюжетний
    розвиток (скоєння злочину та його розкриття), а певна історично віддалена
    епоха змальовується як цілісний часопростір, у якому поєднуються історична
    конкретика та художній домисел автора. Серед характерних ознак
    ретродетективу варто зазначити довільне (відповідно до авторського
    бачення) поєднання фабули злочину та фабули розслідування, що реалізовані
    в певних історичних декораціях. Реальний перебіг подій охоплює окремий
    часовий проміжок, відтворюючи колорит і атмосферу віддаленої від
    сучасного читача епохи (зазвичай сягає пам’яті більш ніж одного покоління).
    В українській літературі можна виокремити кілька темпоральних площин, що
    їх активно використовують письменники: а) кінець ХІХ – початок ХХ
    століття, епоха занепаду Російської імперії та становлення Української
    держави (твори Владислава Івченка, Андрія Кокотюхи, Богдана
    Коломійчука); б) 1970-ті роки ХХ століття: у детективних сюжетах творів,
    що описують події зазначеного періоду, відображено переважно так звані
    міліцейські розслідування (твори Валерія та Наталі Лапікур). Спосіб
    представлення епохи в тексті – дещо іронічний, навіть сатирично-критичний,
    однак варто зауважити ностальгійне замилування минулим. Трагедії
    людського існування в ретродетективі зведені до мінімуму, особливу увагу
    автори зосереджують на метафорично-ностальгійному відтворенні
    атмосфери епохи, залучаючи значну кількість побутових подробиць, говірки
    тощо. Для ретродетективу притаманне особливе зображення атмосфери та
    персонажів – глибока симпатія автора та відповідна емоція в читача;
    ретродетектив описує не насилля у всіх його потворних формах, а
    175
    насамперед авантюру та пригоду на тлі колоритної епохи. Відтак провідною
    стилістичною тональністю ретродетективу є грайлива легкість змалювання,
    точність у відтворенні побутових деталей, іронія тощо.
    Тематичний діапазон ретродетективних творів є доволі широким, однак
    можна виокремити типові тематичні модуси:
    - авантюрно-пригодницька історія, часто романтизована, з виразно
    акцентованою любовною лінією;
    - авантюрно-пригодницька історія, що розгортається довкола пошуку
    скарбів, раритетів, відомих художніх полотен, стародруків чи інших
    мистецьких творів (може бути доповнена любовною колізією);
    - авантюрно-пригодницька історія, почасти пов’язана з відомими
    подіями або діячами як маркерами доби (однак історіотвірні трансформації в
    таких творах зображуються лише побіжно).
    Персонажі ретродетективу – не відомі історичні постаті, найчастіше – це
    вигадані особи, пересічні особистості, не причетні до значних історикосоціальних перетворень, однак їхні дії та вчинки можуть певним чином
    впливати на хід історії.
    Особливості реалізації світових сюжетних моделей в українському
    ретродетективі визначено з огляду на практику виокремлення в детективній
    літературі трьох типів організації сюжету, що безпосередньо формують
    основу детективної оповіді. З-поміж усіх можливих сюжетних моделей
    український ретродетектив тяжіє до використання другого типу, за якого над
    розкриттям злочину працює професійний слідчий.
    4. Наявність у ретродетективних серіях Андрія Кокотюхи і Богдана
    Коломійчука подібних сюжетних та образних схем ускладнює формування
    авторського стилю, однак тенденція до схематичності та повторюваності
    свідчить про наявність певного соціумного запиту, що і призводить,
    відповідно, до виникнення «детективів-клонів». Показова ознака
    ретродетективних творів зазначених авторів – тематична подібність, що
    супроводжується спільними сюжетними та образними схемами, однак
    176
    подібна спрощеність через повторення акцентує в загальному літературному
    русі важливий соціумний запит – підвищений інтерес до теми Львова, що
    продиктований відвертою європейськістю міста та є, безумовно,
    привабливим для читача в соціально-політичних умовах та вимогах
    сьогодення. Окрім того, автори засвідчують розвінчання певних табу,
    актуальних для початку ХХ століття, зокрема виконується запит на
    розмикання меж сексуальної тематики. В аналізованих ретродетективних
    творах висвітлено питання національної залежності в умовах окупації, тому,
    формуючи запит на сильну особистість, витворюються характери, спроможні
    всупереч насадженню почуття меншовартості зберігати національну
    ідентичність. Розгортаючи сюжетну канву у львівських реаліях, обидва
    автори включають в оповідь спільні урбаноніми (назви внутрішньоміських
    об’єктів), серед яких діють герої ретродетективних повістей та романів. На
    відміну від історії страждань та поразок, що отримали відображення в
    художніх творах попередньої історико-літературної традиції, український
    сучасний ретродетектив пропонує альтернативну історію перемог (така
    тенденція яскраво простежується, зокрема, у творчості А. Кокотюхи, почасти
    в Б. Коломійчука та В. Івченка). Так, у ретродетективних творах відображено
    ланцюг подій, що призводить не до національного гноблення, а до
    національного єднання.
    5. Ретродетектив у сучасній українській літературі ще на шляху
    становлення, а тому аналітичні межі жанру відкриті для інших жанрових
    модифікацій. Окрім того, ретродетектив може зазнавати впливу творів іншої
    тематики й проблематики. Власне, це одна із першопричин жанровостильових трансформацій ретродетективу, розмивання його ще не усталених
    жанрових канонів. Саме тому окремого дослідження потребують типи
    роману, що є міжжанровими утвореннями із синтезованими ознаками,
    наприклад, детективної прози та психологічного жіночого роману, детективу
    та фантастики чи готичного / містичного роману та ін. Жанрова ієрархія
    детективу в такому разі порушується: власне детективний сюжет скоєння та
    177
    розслідування злочину доповнюється мелодраматичною лінією з виразно
    акцентованим лірико-психологічним / феміністичним началом (зокрема
    ретророман Євгенії Кононенко «Жертва забутого майстра») або елементами
    фантастики, містики (романи Владислава Івченка та Богдана Коломійчука)
    тощо. На противагу історичному детективу ретродетектив ставить у центр
    оповіді не важливу історичну подію, а мікросередовище маленької людини,
    що живе, однак, у часи кардинальних історичних змін та трансформацій.
    Герої ретродетективної прози не впливають на перебіг історичних подій, це
    вигадані особистості (чи вигадані історії про відомих особистостей, як у
    Євгенії Кононенко), життя яких – приватна історія, а зображувані події –
    окремий випадок, тому закономірності історичного розвитку простежуються
    лише побіжно. Історія в ретродетективі не є масштабним полотном, навпаки,
    вона зосереджена в певних локусах і топосах, що можуть збудити інтерес у
    масового читача та викликати в нього ностальгію за віддаленими часами.
    Саме тому варто говорити про актуалізацію «львівського» та
    «західноукраїнського» тексту в сучасному ретродетективі й наголошувати на
    доцільності розширення меж українського ретродетективу через увиразнення
    так званих «київського», «харківського» чи «одеського» текстів, що дало б
    можливість репрезентувати цілісний український історичний простір.
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины