Коваленко Тетяна Юріївна. ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ЗАКОННОСТІ У РЕГУЛЮВАННІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ : Коваленко Татьяна Юрьевна. ПРОБЛЕМЫ ЗАКОНОДАТЕЛЬНОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ РЕАЛИЗАЦИИ законности В РЕГУЛИРОВАНИИ ЗЕМЕЛЬНЫХ ОТНОШЕНИЙ В УКРАИНЕ Kovalenko Tat'yana Yur'yevna. PROBLEMY ZAKONODATEL'NOGO OBESPECHENIYA REALIZATSII zakonnosti V REGULIROVANII ZEMEL'NYKH OTNOSHENIY V UKRAINE

LATEST NEWS

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

THE LAST FEEDBACK

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • title:
  • Коваленко Тетяна Юріївна. ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ЗАКОННОСТІ У РЕГУЛЮВАННІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ
  • Альтернативное название:
  • Коваленко Татьяна Юрьевна. ПРОБЛЕМЫ ЗАКОНОДАТЕЛЬНОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ РЕАЛИЗАЦИИ законности В РЕГУЛИРОВАНИИ ЗЕМЕЛЬНЫХ ОТНОШЕНИЙ В УКРАИНЕ Kovalenko Tat'yana Yur'yevna. PROBLEMY ZAKONODATEL'NOGO OBESPECHENIYA REALIZATSII zakonnosti V REGULIROVANII ZEMEL'NYKH OTNOSHENIY V UKRAINE
  • The number of pages:
  • 500
  • university:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • The year of defence:
  • 2014
  • brief description:
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
    КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

    На правах рукопису

    КОВАЛЕНКО ТЕТЯНА ОЛЕКСАНДРІВНА
    УДК 349.41:340.131

    ПРОБЛЕМИ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
    РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ЗАКОННОСТІ
    У РЕГУЛЮВАННІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ


    Спеціальність: 12.00.06. - земельне право; аграрне право;
    екологічне право; природоресурсне право


    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    доктора юридичних наук

    Науковий консультант:
    Носік Володимир Васильович
    доктор юридичних наук, професор,
    член-кореспондент Національної академії
    правових наук України


    Київ - 2014

    ЗМІСТ





    ВСТУП..................................................................................................


    4




    РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ЗАКОННОСТІ У РЕГУЛЮВАННІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ.................


    19




    1.1. Загальна характеристика принципу законності у регулюванні земельних відносин в Україні........................................


    19




    1.2. Дослідження законодавчого забезпечення реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин в доктрині земельного права України ..................................................................


    71




    1.3. Еволюція законодавчого забезпечення реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин в Україні..


    88




    Висновки до розділу 1.................................................................


    125




    РОЗДІЛ 2. ЮРИДИЧНІ ДЕФЕКТИ У ПРАВОВОМУ РЕГУЛЮВАННІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ.................


    131




    2.1. Поняття та особливості юридичних дефектів у правовому регулюванні земельних відносин в Україні........................................


    131




    2.2. Класифікація юридичних дефектів у земельно-правовому регулюванні..........................................................................................


    153




    2.3. Причини виникнення юридичних дефектів у правовому регулюванні земельних відносин в Україні........................................


    196




    2.4. Запобігання юридичним дефектам у земельно-правовому регулюванні..........................................................................................


    216




    Висновки до розділу 2.................................................................


    241













    РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ МІНІМІЗАЦІЇ ЮРИДИЧНИХ ДЕФЕКТІВ У
    ЗАКОНОДАВЧОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕННІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПУ ЗАКОННОСТІ У РЕГУЛЮВАННІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ...............................................................................................


    246




    3.1. Поняття, способи та засоби мінімізації юридичних дефектів у законодавчому забезпеченні реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин в Україні ..................


    246




    3.2. Загально-правові засоби мінімізації юридичних дефектів у законодавчому забезпеченні реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин........................................................


    264




    3.3. Спеціально-правові засоби мінімізації юридичних дефектів у законодавчому забезпеченні реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин...................................


    300




    Висновки до розділу 3.................................................................


    349




    ВИСНОВКИ.........................................................................................


    356




    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................


    384







    ВСТУП

    Актуальність теми дослідження. У Конституції України людину проголошено основною соціальною цінністю (ст. 3), а землю основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, (ст. 14) та об’єктом права власності Українського народу (ст. 13). Наведені конституційні приписи актуалізують необхідність розробки та впровадження у практику земельно-правового регулювання механізмів гарантування доступу людини до землі з метою забезпечення реалізації її земельних потреб та інтересів, а також охорони землі як невід’ємної складової довкілля, основного засобу виробництва, основи формування української нації. Успішне досягнення цієї мети значною мірою залежить від якості системи земельного законодавства та ефективності системи земельного права, реалізації принципів верховенства права, закону та Конституції у регулюванні земельних відносин, забезпечення законності та правопорядку у земельній сфері.
    Більш ніж двадцять років в Україні формується національне земельне законодавство. Не дивлячись на те, що воно неодноразово було піддано кодифікації, чинне земельне законодавство не в повній мірі забезпечує реалізацію принципу законності у сфері регулювання земельних відносин через численні юридичні дефекти, внаслідок чого порушуються права суб’єктів та істотно збільшується кількість судових спорів, зростає рівень корупції у земельній сфері, ігноруються конституційні приписи щодо охорони землі як основного національного багатства та об’єкта права власності Українського народу. Зокрема, прийняття суперечливих, неузгоджених між собою нормативно-правових актів призводить до зростання рівня колізійності норм земельного, аграрного, цивільного, екологічного законодавства, декларативності земельно-правових приписів; неприйняття окремих законів чи підзаконних нормативно-правових актів десятиріччями зумовлює виникнення прогалин правового регулювання, ускладнює чи унеможливлює досягнення мети правового регулювання земельних відносин в Україні.
    В українській земельно-правовій науці не було проведено комплексного наукового дослідження теоретичних і практичних проблем законодавчого забезпечення реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин крізь призму юридичних дефектів та особливостей їх прояву у сфері земельно-правового регулювання. У цьому зв’язку особливої актуальності набувають питання щодо дослідження методологічних основ законодавчого забезпечення реалізації принципу законності у сфері земельних відносин з огляду на об’єктивні функції землі у природі, економіці, суспільстві, з врахуванням сучасних наукових досягнень, а також інтеграційних процесів у сфері державотворення, економіки, соціальній сфері та в інших суспільних явищах на національному, міждержавному та міжнародному рівнях.
    Науково-теоретичну базу дисертаційного дослідження склали дослідження українських вчених, присвячені загальним питанням і проблемам забезпечення якості земельного права та законодавства як однієї із вимог законності, а саме: В.І.Андрейцева, Г.В.Анісімової, Н.О.Багай, Г.І.Балюк, В.Д.Басая, М.М.Бахуринської, О.В.Бевз, Г.М.Беженар, А.Л.Бейкуна, А.І.Берлача, А.Г.Бобкової, О.Г.Бондаря, В.В.Бондаря, О.М.Браніцького, С.І.Бугери, І.Г.Булах, Д.В.Бусуйок, М.Я.Ващишин, О.А.Вівчаренка, О.М.Вовк, М.В.Воскобійник, Н.С.Гавриш, Я.З.Гаєцької-Колотило, Т.М.Гапотченко, О.В.Гафурової, П.О.Гвоздика, А.П.Гетьмана, О.В.Глотової, А.Й.Годованюка, С.Л.Гоштинар, С.В.Гринька, В.К.Гуревського, Х.А.Джавадова, К.О.Дремлюги, В.П.Жушмана, А.С.Євстігнєєва, О.В.Єлісєєвої, С.В.Єлькіна, В.М.Єрмоленка, О.І.Заєць, Л.П.Заставської, А.М.Земко, Є.О.Іванової, Н.В.Ільків (Ільницької), І.І.Каракаша, Л.В.Карпенко, Р.С.Кіріна, В.В.Книша, Н.Р.Кобецької, Д.В.Ковальського, Т.Г.Ковальчук, О.С.Комарової, В.В.Кононова, В.В.Костицького, І.О.Костяшкіна, О.П.Коцюби, С.М.Кравченко, М.В.Краснової, С.В.Кузнєцової, В.О.Кудінова, П.Ф.Кулинича, В.І.Курила, В.І.Лебедя, Л.В.Лейби, Т.В.Лісової, О.С.Лисанець, Я.О.Лисенко, А.В.Луняченка, Н.Р.Малишевої, Р.І.Марусенка, С.І.Марченко, А.М.Мірошниченка, В.Л.Мунтяна, О.І.Настіної, В.В.Носіка, Т.К.Оверковської, О.М.Пащенка, К.П.Пейчева, Ю.С.Петлюка, О.О.Погрібного, О.А.Поліводського, В.М.Правдюка, А.І.Ріпенка, Л.В.Ришкової, І.Ю.Сальмана, Д.В.Саннікова, Т.Б.Саркісової, В.І.Семчика, В.Д.Сидор, М.М.Скляр, А.К.Соколової, Д.М.Старостенко, Є.П.Суєтнова, А.М.Статівки, С.О.Тенькова, Н.І.Титової, В.Ю.Уркевича, В.І.Федоровича, А.А.Хвасенка, С.І.Хом’яченко, Н.В.Черкаської, Ю.С.Шемшученка, М.В.Шульги, В.З.Янчука, В.В.Янчука та інших дослідників.
    В роботі використані праці радянських вчених, присвячені окремим аспектам реалізації принципу соціалістичної законності при регулюванні земельних та колгоспних відносин, відносин у сфері правової охорони природи, авторами яких є Ю.О.Вовк, П.Д.Індиченко, І.М.Миронець, В.Л.Мунтян, В.В.Петров, В.К.Попов, Б.Г.Розовський, В.І.Семчик, І.О.Середа, Ю.С.Шемученко, В.З.Янчук, інші вчені.
    Аналіз особливостей реалізації принципу законності у земельній сфері базується на досягненнях української юридичної науки у сфері загальної теорії права (В.Б.Авер’янов, С.П.Головатий, Л.М.Горбунова, Р.Ф.Гринюк, М.І.Козюбра, А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, Б.В.Малишев, Є.В.Назаренко, І.Л.Невзоров, Н.М.Оніщенко, І.І.Пархоменко, П.М.Рабінович, О.Ф.Скакун, В.Я.Тацiй, Ю.М.Тодика, В.М.Шаповал, О.І.Ющик та ін.) та галузевих юридичних наук (О.А.Беляневич, Н.О.Бондаренко, О.О.Стулов, В.М.Тертишник та ін.).
    При вивченні окремих різновидів юридичних дефектів у сфері регулювання земельних відносин використані праці українських вчених, присвячені колізіям правового регулювання (С.В.Бобровник, Т.В.Боднар, А.Г.Брунь, М.К.Галянтич, Г.І.Дутка, Д.Д.Лилак, Н.С.Кузнєцова, О.В.Майстренко, О.В.Москалюк, С.П.Погребняк, С.О.Погрібний, В.С.Щербина, Я.М.Шевченко, А.М.Шульга та ін.), прогалинам (О.М.Вінник, О.В.Дзера, О.В.Колотова, О.В.Кохановська, К.І.Кучерук, Р.А.Майданик, І.В.Спасибо-Фатєєва, В.П.Тарануха, О.М.Тарнопольська, ін.) та термінологічним і лінгвістичним недолікам правового регулювання (Н.В.Артикуца, Ю.Є.Зайцев, С.Е.Зархіна, О.О.
  • bibliography:
  • ВИСНОВКИ


    Проведене дослідження проблем законодавчого забезпечення реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин в Україні дозволяє сформулювати наступні науково-теоретичні та практичні висновки і рекомендації:
    Висновки до Розділу 1 Теоретичні основи законодавчого забезпечення реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин в Україні”
    Законодавче забезпечення реалізації принципу законності у сфері регулювання земельних відносин має базуватись на методологічних засадах використання землі в природі, економіці, суспільстві і доктринальних висновках земельно-правової науки щодо запобігання та мінімізації юридичних дефектів у механізмі правового регулювання земельних відносин.
    Забезпечення правопорядку у земельній сфері в значні мірі залежить від належного теоретико-правового опрацювання проблем законодавчого забезпечення реалізації принципу законності та обґрунтування організаційно-правових механізмів мінімізації юридичних дефектів у сфері правового регулювання земельних відносин з метою гарантування земельних прав людини як основної соціальної цінності та охорони землі як основного національного багатства і власності Українського народу.
    В науці сучасного земельного права України продовж двадцяти років розглядаються різні аспекти законодавчого забезпечення реалізації принципу законності у сфері використання та охорони землі. Зокрема, переважна більшість вчених досліджують прогалини, колізії, дублювання, декларативність норм та інші недоліки законодавчого забезпечення реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин, окремі дефекти правового регулювання набуття, реалізації та гарантування права власності, землекористування та інших прав на землю, їх обмеження, впровадження земельної реформи та приватизації землі, здійснення земельних прав фізичними та юридичними особами, правового режиму окремих категорій земель, охорони земель як основного національного багатства, державного та самоврядного регулювання земельних відносин, юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства. При цьому в українській земельно-правовій науці предметом спеціального дослідження були колізії земельно-правових норм (А. М. Мірошниченко), а також сучасний стан національного земельного законодавства (В. Д. Сидор).
    Разом з тим, в науці земельного права України особливості законодавчого забезпечення принципу законності у регулюванні земельних відносин не стали предметом комплексного наукового дослідження. Залишаються без достатньої уваги вчених проблеми виявлення змісту та сутності принципу законності у земельній сфері, гарантії його реалізації, забезпечення якості законодавчого регулювання земельних відносин, мінімізації негативного впливу юридичних дефектів на земельний правопорядок тощо. У цьому зв’язку актуальним завданням вітчизняної земельно-правової науки є розроблення методологічних засад законодавчого забезпечення реалізації принципу законності у правовому регулюванні земельних відносин крізь призму юридичних дефектів, насамперед виявлення причин їх появи та обґрунтування способів їх усунення чи подолання з метою підвищення ефективності правового регулювання земельних відносин та забезпечення реалізації принципу законності.
    Для принципу законності у регулюванні земельних відносин притаманні особливі риси, які обумовлюються як правовою природою законності, так і особливостями її реалізації у земельній сфері, зокрема: а) законність є відображенням ставлення українського суспільства до земельного права; б) принцип законності відіграє визначальну роль у механізмі земельно-правового регулювання, так як інші галузеві принципи земельного права не можуть бути реалізовані без дотримання його вимог; в) сутність законності виявляється, насамперед, у відповідності нормам земельного права різних явищ та процесів, що відбуваються у земельній сфері; г) законність є обов’язковістю вимог, невиконання яких є підставою юридичної відповідальності; ґ) реалізація принципу законності у регулюванні земельних відносин є можливою за умови неухильного виконання приписів всіх джерел земельного права України законів та підзаконних нормативно-правових актів, міжнародних договорів, судових прецедентів (рішень Верховного Суду України), інтерпретаційно-правових прецедентів (рішень Європейського Суду з прав людини), судових квазі-прецедентів (рішень Конституційного Суду України), правових звичаїв; д) принцип законності синхронізує дію надзвичайно складного механізму виконання земельних обов’язків та здійснення земельних прав; е) він здійснює істотний та багатоаспектний вплив на реалізацію правових норм усіх інститутів земельного права України.
    Зміст законності у земельній сфері розкривається через її принципи зумовлену закономірностями суспільного розвитку систему певних загальноприйнятих ідей та ідеалів, які у сукупності відображають її зміст, знаходять своє закріплення у нормах земельного права і приписах земельного законодавства та встановлюють незаперечні критерії поведінки всіх суб’єктів земельних правовідносин в Україні.
    Сукупність основних принципів законності у земельній сфері становлять принципи: а) верховенства правового закону; б) єдності законності; в) загальності законності; г) доцільності законності; ґ) реальності законності; д) гарантованості законності; е) гарантування земельних прав людини і громадянина; є) невідворотності юридичної відповідальності. Невиконання зазначених принципів чи недооцінка їх значення при набутті та реалізації земельних прав, виконанні земельних обов’язків, зокрема щодо охорони землі як основного національного багатства, здійсненні державного та самоврядного регулювання земельних відносин тощо, мають наслідком нівелювання принципу законності як соціальної цінності, негативно впливають на забезпечення правопорядку у земельній сфері та знижують ефективність земельно-правового регулювання.
    Принцип верховенства правового закону у земельній сфері має наступні складові: а) вища юридична сила законів як нормативно-правових актів, які приймаються Українським народом на всеукраїнському референдумі або всенародно обраним представницьким органом Верховною Радою України, та спрямовані на визначення правового режиму землі як об’єкта права власності народу та основного національного багатства; б) вища юридична сила законів не лише щодо підзаконних нормативно-правових актів, але й інших джерел земельного права України; в) вища юридична сила законів щодо актів реалізації норм земельного права; г) виключне регулюванні законами певних земельних відносин; ґ) закони, які спрямовані на регулювання земельних відносин, мають бути правовими (втілювати демократичні цінності, гарантувати природні права людини на землю, забезпечувати охорону землі як основного національного багатства, відповідати Конституції України як Основному Закону держави, відображати об’єктивні потреби розвитку українського суспільства у правовому регулюванні певних земельних відносин); д) пріоритетність Конституції України у регулюванні земельних відносин.
    Принцип єдності законності у земельній сфері виявляється у наступному: а) однаковість розуміння та тлумачення законів і підзаконних нормативно-правових актів всіма суб’єктами правореалізації; б) однаковість поширення приписів законів та інших нормативно-правових актів на всіх однорідних суб’єктів земельних відносин; в) однаковість практики застосування приписів земельних законів та інших нормативно-правових актів на всій території їх дії; г) однаковість критеріїв оцінки поведінки учасників земельних правовідносин щодо їх законності чи незаконності.
    Принцип загальності законності у регулюванні земельних відносин може бути розкритий через наступні складові: а) всі громадяни України в земельних відносинах є рівними перед законом незалежно від їх соціального походження, майнового стану, національних, релігійних чи статевих ознак; б) всі фізичні особи, незалежно від громадянства, та всі юридичні особи, незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, зобов’язані виконувати приписи законів у сфері регулювання земельних відносин; в) всі громадяни мають право користуватися землею як природним об’єктом права власності народу відповідно до закону; г) всі посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування зобов’язані неухильно дотримуватися приписів закону незалежно від їх службового становища на основі конституційного принципу дозволено лише те, що прямо передбачено законом”; д) всі деліктоздатні суб’єкти земельних правовідносин підлягають юридичній відповідальності у випадку вчинення земельних правопорушень.
    Зміст принципу доцільності законності у сфері регулювання земельних відносин виявляється у наступних вимогах: а) у земельній сфері правовими нормами повинні регулюватися лише ті земельні відносини, які потребують саме правового впливу з урахуванням економічних, соціальних, політичних та інших передумов; б) суб’єкти правотворення та правореалізації зобов’язані обирати найбільш оптимальні для народу, суспільства та держави варіанти здійснення правотворчої чи правореалізаційної діяльності, а також засоби правового впливу у межах та спосіб, визначених Конституцією України та законами, не допускаючи протиставлення законності та доцільності у земельній сфері; в) суб’єкти нормотворення зобов’язані своєчасно вносити зміни та доповнення до законів, інших нормативно-правових актів, не допускаючи їх відставання” від потреб правового регулювання земельних відносин, з урахуванням економічних, соціальних, політичних чинників на певному історичному етапі розвитку Української держави; г) фізичні та юридичні особи можуть із закріплених в законах варіантів поведінки обрати саме той, який найбільш повно задовольнить їх земельні права та інтереси; д) жодне порушення вимог Конституції України та земельних законів, будь-який неконституційний чи незаконний нормативно-правовий акт не можуть бути виправдані доцільністю; е) в земельному законодавстві України діє презумпція доцільності закону, відповідно до якої положення земельного закону, які не скасовані чи не змінені у встановленому порядку, є обов’язковими до виконання всіма суб’єктами земельних відносин.
    Зміст принципу реальності законності у земельній сфері виявляється у фактичному виконанні приписів земельних законів, інших нормативно-правових актів.
    Принцип гарантованості законності передбачає наявність системи засобів, спрямованих на її забезпечення. Гарантіями законності у регулюванні земельних відносин в Україні є обумовлена особливостями розвитку українського суспільства та держави система економічних, політичних, соціальних, ідеологічних передумов, а також спеціальних юридичних засобів та умов, що забезпечують реалізацію принципу законності у сфері використання та охорони земель. Пріоритетне місце серед юридичних гарантій законності у земельній сфері належить забезпеченню якісного стану джерел земельного права і актів правозастосування (правова умова законності) та удосконаленню земельного законодавства (правовий засіб забезпечення законності), що може бути досягнуто за умови мінімізації юридичних дефектів у механізмі земельно-правового регулювання.
    Принцип гарантованості земельних прав людини і громадянина виявляється у наступному: а) держава зобов’язана нормативно закріпити земельні права людини та громадянина у земельних законах в розвиток конституційних приписів щодо гарантованості права власності на землю та права землекористування; б) нормативне закріплення земельних прав людини і громадянина повинно відповідати міжнародно-правовим стандартам та базуватися на основоположних, природних правах людини; в) держава зобов’язана за допомогою правових засобів забезпечити дієві механізми набуття, реалізації та захисту земельних прав людини і громадянина; г) нормативне закріплення та здійснення земельних прав людини і громадина є невід’ємним від виконання обов’язків у земельній сфері виходячи із конституційного визнання землі основним національним багатством, коли право на землю одного суб’єкта одночасно виступає межею свободи у земельній сфері іншого суб’єкта.
    Принцип невідворотності юридичної відповідальності за земельні правопорушення полягає у: а) неможливості визначати засади цивільно-правової, відповідальності за земельні правопорушення та діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями у земельній сфері у інших нормативно-правових актах, окрім законів; б) неможливості звільнення порушника приписів земельного законодавства від юридичної відповідальності, за винятком підстав, передбачених законом; в) неможливості застосування до порушника вимог земельних законів, підзаконних нормативно-правових актів інших засобів і способів правового впливу, ніж це передбачено законом; г) встановленні конституційної заборони притягувати до юридичної відповідальності одного виду двічі за одне й те саме земельне правопорушення; ґ) закріпленні в Основному Законі держави вимоги індивідуалізації юридичної відповідальності за земельні правопорушення, що полягає у необхідності при призначенні покарання враховувати всі обставини справи, особистість правопорушника та обставини, що спонукали до скоєння земельного правопорушення; д) вимогах забезпечення справедливості покарання, тобто його відповідності ступеню суспільної небезпеки скоєного земельного правопорушення; е) забезпеченні реалізації передусім компенсаційної, відновлювальної, виховної функцій юридичної відповідальності у земельній сфері, а не каральної.
    Сутність законності у сфері правового регулювання земельних відносин в Україні виявляється у певних вимогах, кожна з яких відображає окремий аспект вказаної правової категорії, а у сукупності всі вони визначають правову природу законності. Вимоги законності це сформульовані в загальному вигляді приписи, дотримання яких дозволяє визнати законною певну поведінку, нормативно-правовий чи індивідуальний акт, договір тощо. Основні вимоги законності до змісту правотворчої діяльності у регулювання земельних відносин полягають у підготовці та прийнятті якісних законів та підзаконних нормативно-правових актів, що можливо за умови запобігання появі у них колізій, прогалин, декларативності приписів, надмірної конкретизації та невиправданої деталізації, інших юридичних дефектів.
    Існування в Україні системи науково-обґрунтованих, прийнятих чи санкціонованих у встановленому законом порядку якісних правових законів, відповідних їм підзаконних нормативно-правових актів, інших джерел земельного права є внутрішньою (сутнісною) ознакою законності, її нормативною (матеріальною) складовою. Реалізація принципу законності у земельній сфері, забезпечення правопорядку у земельних відносинах є можливою за умови наявності у державі ефективних юридичних механізмів: а) запобігання колізіям, прогалинам, декларативності норм, іншим юридичним дефектам, б) виявлення юридичних дефектів у механізмі земельно-правового регулювання; в) подолання чи усунення зазначених негативних явищ у правовому регулюванні земельних відносин.
    В еволюції законодавчого забезпечення реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин в нашій державі протягом останніх двадцяти років можна виділити кілька етапів, кожен з яких характеризується особливою метою, завданнями, позитивними та негативними тенденціями, а саме: 1) 1990-1991 роки; 2) 1992-1995 роки; 3) 1996-2001 роки; 4) 2002-2003 роки; 5) 2004 рік до цього часу.
    Перший етап еволюції законодавчого забезпечення реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин (1990-1991 роки) характеризується формуванням земельного законодавства України як незалежної держави, нормативним закріпленням права власності на землю Українського народу, права довічного успадковуваного землеволодіння громадян, права орендного землекористування, проголошенням земельної реформи, запровадженням принципу платності землекористування, відродженням багатоманітності організаційно-правових форм землекористування тощо. Водночас для законодавства цього періоду є властивими суттєві недоліки, а саме: декларативність норм щодо права власності на землю Українського народу, пріоритетності соціального розвитку села, гарантування земельних прав селянина; відсутність механізмів реалізації земельних прав та виконання земельних обов’язків, зокрема в частині оформлення” прав на землю; недотримання вимог визначеності, ясності і недвозначності земельно-правових приписів; непослідовність та безсистемність прийняття нормативно-правових актів.
    На другому етапі еволюції законодавчого забезпечення реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин (1992-1995 роки) поряд із державною власністю, запроваджуються колективна та приватна форми права власності на землю, декларується їх рівноправність; передбачаються заходи на прискорення земельної реформи; розпочинається роздержавлення та приватизація земель державної власності; закріплюється право членів недержавних сільськогосподарських підприємств на середню земельну частку. В цей час активно розвивається земельне законодавство у новій редакції приймається ЗК України, законами врегульовується правовий статус суб’єктів земельних відносин, правовий режим земель окремих категорій, справляння земельного податку. Враховуючи перелічені позитивні тенденції, не можна обійти увагою ряд негативних тенденцій вказаного періоду, а саме: відсутність правонаступності та послідовності у регулюванні земельних відносин, зокрема щодо права власності на землю Українського народу, права довічного успадковуваного землеволодіння; наявність численних прогалин у визначенні правового режиму земель окремих категорій, порядку набуття прав на землю недержавними юридичним особами тощо; недосконалість нормативного закріплення юридичних моделей права колективної та приватної власності на землю; декларування рівноправності всіх форм права власності на землю та фактичний пріоритет права державної власності; суттєве обмеження суб’єктивних земельних прав юридичних та фізичних осіб забороною на відчуження земель приватної та колективної власності; істотні суперечності у правовому регулюванні розпаювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств; прийняття підзаконних нормативно-правових актів всупереч чинним приписам законів, а також заповнення ними прогалин правового регулювання земельних відносин.
    Третій етап еволюції законодавчого забезпечення реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин в Україні (1996-2001) бере свій початок від прийняття Конституції України, яка безпосередньо спрямована на регулювання земельних відносин та містить земельно-правові норми щодо права власності на землю Українського народу, фізичних та юридичних осіб, держави та територіальних громад, гарантування права власності на землю, визнання землі основним національним багатством. В розвиток конституційних положень в українському земельному законодавстві вказаного періоду було закріплено нову модель державного та самоврядного регулювання земельних відносин, деталізовано нормативну базу здійснення окремих функцій державного регулювання, удосконалено законодавче регулювання набуття та реалізації земельних прав, отримало подальший розвиток нормативне регулювання правового режиму окремих категорій земель, деталізовано конституційні імперативи щодо охорони землі як основного національного багатства. Незважаючи на вказані позитивні тенденції, земельне законодавство зазначеного періоду не зазнало структурних змін, характеризувалося відсутністю органічних законів, спрямованих на конкретизацію найважливіших положень Основного Закону держави. Прогалини законодавчого регулювання земельних відносин призводили до їх заповнення приписами указів Президента України, конституційність та законність яких була під питанням протягом всього періоду їх дії, що дестабілізувало правове регулювання земельних відносин. Колізії між нормами Конституції України та нормами ЗК України 1992 р., інших нормативно-правових актів земельного законодавства, фрагментарність та безсистемність регулювання земельних відносин, забезпечення правового регулювання у земельній сфері приписами Указів Президента за наявності конституційного імперативу щодо регулювання певних земельних відносин виключно на рівні законів, інші юридичні дефекти призводили до порушення основоположних, фундаментальних прав людини на безпечне для життя та здоров’я довкілля, на власність, на користування землею як об’єктом права власності Українського народу, створювали перешкоди прямій дії Основного закону держави, зумовили ряд звернень народних депутатів до Конституційного Суду України про визнання окремих актів земельного законодавства неконституційними. Принципи верховенства закону та верховенства Конституції України, які є провідними принцами законності, протягом третього періоду розвитку національного земельного законодавства практично не реалізовувались.
    На четвертому етапі еволюції законодавчого забезпечення реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин (2002-2003 роки) земельне законодавство України зазнало суттєвого оновлення: набув чинності ЗК України 2001 р., в розвиток його положень було прийнято значну кількість законів як уніфікованого, так і диференційованого характеру щодо застави земельних ділянок, орендного землекористування, здійснення окремих функцій державного та самоврядного регулювання, правового режиму окремих категорій земель; на рівні закону було врегульовано процедуру виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); було законодавчо зафіксовано правовий статус фермерського господарства та осіб, які ведуть особисте селянське господарство, як суб’єктів земельних прав. Водночас, для земельного законодавства зазначеного періоду притаманний ряд негативних рис, а саме: у ЗК України 2001 р. кодифіковані лише основні, найбільш принципові норми земельного законодавства України; значна кількість його норм має бланкетний характер, що ускладнює застосування положень цього Кодексу і дає підстави говорити про процеси декодифікації земельного законодавства; він не відтворює повною мірою конституційних положень щодо землі як об’єкта права власності та основного національного багатства, не розвиває конституційну модель регулювання земельних відносин; дефектами ЗК України є відсутність правонаступності у регулюванні земельних відносин, зокрема щодо права колективної власності на землю, непослідовність у регулюванні земельних відносин, зокрема щодо здійснення права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення, декларативність окремих нормативних приписів, колізії та прогалини, значні техніко-юридичні недоліки.
    П’ятий етап еволюції законодавчого забезпечення реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин в Україні (2004 рік до цього часу) має ряд позитивних тенденцій, а саме: а) здійснюється кодифікація норм земельного законодавства у Цивільному, Господарському, Податковому, Бюджетному кодексах, Кодексі адміністративного судочинства України; б) розвивається законодавче забезпечення окремих інститутів земельного права правового режиму окремих категорій земель (транспорту, житлової та громадської забудови, промисловості, енергетики, водного фонду, історико-культурного призначення), державного та самоврядного регулювання земельних відносин (державна експертиза землевпорядної документації, державна реєстрація земельних прав, розмежування земель державної та комунальної власності, нормування, планування використання земель, відчуження земель з метою суспільної необхідності та для суспільних потреб, ведення державного земельного кадастру); в) удосконалюється правове забезпечення охорони земель, землеустрою, набуття та припинення земельних прав, відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення, застосування юридичної відповідальності за земельні правопорушення; г) здійснюється дерегуляція господарської діяльності з проведення робіт із землеустрою та землеоціночних робіт. Водночас для сучасного стану розвитку земельного законодавства України є характерним ряд недоліків, зокрема: колізії правових приписів земельного, цивільного, господарського законодавства; нестабільність правового регулювання внаслідок частого внесення змін та доповнень до нормативно-правових актів; безсистемність та хаотичність формування земельного законодавства; невиправдане збільшення законодавчого масиву та, як наслідок, інформаційна надмірність законодавчого регулювання земельних відносин; декларативність земельно-правових приписів; прогалини земельно-правового регулювання тощо. Вказані дефекти законодавчого регулювання зумовлюють вжиття екстрених законодавчих заходів, пов’язаних із виправленням допущених помилок у здійсненні земельних перетворень, призводять до порушення конституційних прав громадян на землю, зростання рівня корупції у земельній сфері, поширення практики прийняття судами неправомірних рішень у справах з питань земельних відносин, перешкоджають реалізації на практиці принципів законності та встановлення земельного правопорядку.
    Дослідження еволюції нормативно-правового забезпечення реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин у нашій державі протягом останніх двадцяти років показує, що визначальною умовою реалізації принципу законності у регулюванні земельних відносин в Україні є забезпечення формування якісного земельного законодавства, що може бути досягнуто за науково-теоретичного опрацювання та реалізації на практиці механізмів запобігання і мінімізації юридичних дефектів у механізмі земельно-правового регулювання.
    Висновки до Розділу 2 Юридичні дефекти у правовому регулюванні земельних відносин в Україні”
    З метою уніфікації спеціально-юридичної термінології у земельному праві та законодавстві України, враховуючи доктринальні підходи в теорії права і галузевих правових науках України та іноземних держав, доцільно застосовувати єдиний термін юридичний(ні) дефект(и)” на позначення вад, недоліків, хиб правового регулювання земельних відносин.
    Юридичним дефектам земельно-правового регулювання властиві певні ознаки, які дають змогу виявити та розкрити їх особливості, а саме: а) є об’єктивними явищами системи позитивного земельного права України; б) є ознакою, показником, детектором наявності негативних правових явищ в механізмі правового регулювання земельних відносин; в) мають своїм наслідком спотворення, деформацію земельно-правового регулювання; г) виявляються у недоліках, вадах як простих, так і складних засобів правового регулювання земельних відносин, а також у відсутності необхідних зв’язків між ними.
    Наявність юридичних дефектів негативно впливає на стан законності і правопорядку у сфері використання та охорони землі, здійснення прав на землю, державного та самоврядного регулювання земельних відносин, що проявляється у наступному: а) порушенні основоположних прав та свобод людини, зафіксованих у міжнародно-правових актах та Конс
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины