ОЛАДЬКО Таїса Василівна Жанрова специфіка комедій Тобілевича І. К. (І. Карпенка-Карого) : Оладько Таисия Васильевна Жанровая специфика комедий Тобилевича И. К. (И. Карпенко-Карого) Olad'ko Taisiya Vasil'yevna Zhanrovaya spetsifika komediy Tobilevicha I. K. (I. Karpenko-Karogo)

LATEST NEWS

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

THE LAST FEEDBACK

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • title:
  • ОЛАДЬКО Таїса Василівна Жанрова специфіка комедій Тобілевича І. К. (І. Карпенка-Карого)
  • Альтернативное название:
  • Оладько Таисия Васильевна Жанровая специфика комедий Тобилевича И. К. (И. Карпенко-Карого) Olad'ko Taisiya Vasil'yevna Zhanrovaya spetsifika komediy Tobilevicha I. K. (I. Karpenko-Karogo)
  • The number of pages:
  • 209
  • university:
  • ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені І. І. МЕЧНИКОВА
  • The year of defence:
  • 2012
  • brief description:
  • ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    імені І.І.МЕЧНИКОВА


    На правах рукопису


    ОЛАДЬКО Таїса Василівна

    УДК 821.161.2:82-221 Тобілевич




    Жанрова специфіка комедій
    ТобілевичаІ.К. (І.Карпенка-Карого)






    10.01.01 українська література




    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата філологічних наук




    Науковий керівник
    МАЛЮТІНА Наталія Павлівна,
    доктор філологічних наук, професор






    ОДЕСА 2012

    Зміст
    ВСТУП. 3
    РОЗДІЛ І. ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНІ ТА ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РОБОТИ.. 8
    1.1.Огляд критичних та літературознавчих досліджень творчості І.Тобілевича 8
    1.2.Аналіз літературознавчої рецепції комедійних жанрів української драматургії 19
    Висновки до 1 розділу. 41
    РОЗДІЛІІ. ЖАНРОВА МОДАЛЬНІСТЬ ЯК ХУДОЖНІЙ ПРИНЦИП У П’ЄСАХ «РОЗУМНИЙ І ДУРЕНЬ» ТА «МАРТИН БОРУЛЯ». 44
    2.1.Сюжетно-композиційні особливості комедії «Розумний і дурень». 51
    2.2.Драматичне і комедійне начала у структурі комедії «Мартин Боруля». 66
    Висновки до 2 розділу. 83
    РОЗДІЛ ІІІ. ТЕКСТ ТА ІНТЕРТЕКСТ ЯК ВИЯВ ЖАНРОВОЇ СПЕЦИФІКИ
    ................ КОМЕДІЙ «СТО ТИСЯЧ», «ПАЛИВОДА ХVІІІ СТОЛІТТЯ», «ЧУМАКИ» 86
    3.1.Авторські й читацькі інтенції в комедії «Сто тисяч». 90
    3.2.Контекст та інтертекст драматичного жарту «Паливода ХVІІІ століття». 104
    3.3.Стильові особливості й інтертекстуальне насичення комедії «Чумаки». 123
    Висновки до 3 розділу. 135
    РОЗДІЛ IV. ЗМІНА СТАТУСУ ПЕРСОНАЖА У СТРУКТУРІ КОМЕДІЙ
    ................ «ХАЗЯЇН», «СУЄТА», «ЖИТЕЙСЬКЕ МОРЕ». 138
    4.1.Зміни підходів до персонажа в комедії «Хазяїн». 142
    4.2.Руйнування класичної структури драми в драматичних картинах «Суєта», «Житейське море». 157
    Висновки до 4 розділу. 174
    ВИСНОВКИ.. 177
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 185


    ВСТУП

    Друга половина ХІХст. в історії української драматургії ознаменована формуванням авторського театру, який виявляв не лише сценічні, але й літературні властивості драматургічного твору як зразка мистецтва слова. У цьому контексті драматургія І.Тобілевича свідчила про зародження нової філософії драми, яка все помітніше ставала феноменом пізнання буття.
    Злам ХІХХХст. в українській драматургії це час перегляду творчих принципів, зміни театральних систем, ламання жанрових стереотипів тощо. У руслі загальнолітературних процесів жанрових трансформацій, синкретизму, іронічно-пародійного переосмислення традиції драматургія І.Тобілевича розвивається в напрямку формування «нової драми», тобто урізноманітнюється жанрова палітра, розширюються тематичні горизонти, ускладнюються сюжетно-композиційні моделі, зовнішня подієвість заступається внутрішніми колізіями.
    Актуальність роботи зумовлена необхідністю системного дослідження жанрової специфіки комедіографії І.Тобілевича в руслі сучасних методологічних підходів. Жанрова природа творчості драматурга загалом рідко потрапляла у фокус уваги літературознавців, позаяк свого часу більш актуальними були питання тематичних та ідейних горизонтів творчості І.Тобілевича, міметизму характерів та ситуацій, зображених у п’єсах, джерел сюжетів його творів тощо.
    Упродовж останніх років акценти дослідження творчості «корифеїв» зміщені в напрямку диференціації авторських стилів та творчих манер М.Старицького, М.Кропивницького, І.Тобілевича. Досвід історико-теоретичних досліджень жанрової динаміки української драматургії ХІХХХст. дає змогу системно проаналізувати жанрові особливості п’єс у контексті нових тенденцій і процесів драматургії того часу й передусім перехідного періоду кінця ХІХ початку ХХст., вписати драматургічну спадщину І.Тобілевича в історико-літературний процес порубіжжя, чітко окреслити ранньомодерністичні особливості п’єс.
    Друга половина ХІХст. в історії української драматургії ознаменована формуванням авторського театру, який виявляв літературні властивості драматургічного твору. Дослідження жанрової специфіки комедій драматурга в цьому контексті виводить карпенкознавство на новий науковий рівень, а також дає можливість системно диференціювати уявлення про літературну творчість корифеїв як явище в українській драматургії. Це дозволить уточнити новаторство комедіографії І.Тобілевича на шляхах визрівання нової драми. Виявлення закономірностей жанрової динаміки в драматургії митця поглибить теоретичні засади дослідження неоднорідних за жанровою структурою драматургічних творів.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема роботи пов’язана з проблематикою наукового напряму кафедри української літератури Одеського національного університету імені І.І.Мечникова, що входить до планів розробки наукової держбюджетної теми №188 «Жанрова система української літератури: аспекти історичної динаміки» (номер державної реєстрації 0108U003678). Тема дисертації затверджена вченою радою університету (протокол №4 від 23 грудня 2008р.) та закоординована при Інституті літератури НАН України (протокол №3 від 30 червня 2009 р.).
    Мета дисертації дослідити жанрову специфіку комедій І.Тобілевича, зумовлену розширенням тематично-образної сфери драми, зокрема внаслідок її інтертекстуального насичення, структурними змінами жанру й динамікою глядацького (читацького) сприйняття.
    Мета дослідження передбачає вирішення таких завдань:
    розглянути зумовленість жанрової природи п’єс сюжетно-композиційними чинниками;
    дослідити жанротвірну роль авторської модальності й читацької рецепції;
    розкрити механізми впливу інтертекстуального насичення текстів комедій на їх жанрове сприйняття;
    проаналізувати зв’язок змін жанру й авторського стилю в комедіях І.Тобілевича;
    виявити вплив на жанрову природу комедій зміни статусу персонажа;
    простежити динаміку художньої концепції І.Тобілевича в комедійному жанрі.
    Об’єктом дослідження є комедійний доробок І.Тобілевича, зокрема завершені вісім п’єс та одна рання редакція зрілого твору: «З Івана пан, а з пана Іван», «Розумний і дурень», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Паливода ХVІІІ століття», «Чумаки», «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море», а також публіцистика й епістолярій драматурга.
    Предмет наукового дослідження є жанрово-стильові трансформації комедій І.Тобілевича, зумовлені структурними змінами, процесами розширення жанрового сприйняття, зокрема внаслідок інтертексту, а також інтеракції текстів, творів, жанрів.
    Методи дослідження. У роботі застосовано комплексну методологію, передусім засади структурного дослідження, поєднання історико-літературного та типологічного методів для з’ясування специфіки жанрових трансформацій комедій І.Тобілевича, використано методику інтертекстуального аналізу з метою вивчення міжтекстової взаємодії та доведення жанрової неоднорідності комедій І.Тобілевича, застосовано низку засад рецептивної естетики під час вивчення процесів розширення горизонтів жанрового очікування та співвіднесення авторських і читацьких інтенцій.
    Теоретична та методологічна основа дисертації праці провідних вітчизняних та зарубіжних учених з історії та теорії літератури, зокрема про драматургію, комедію, теоретичні питання генології (М.Андрєєва, С.Балухатого, А.Бергсона, Т.Бовсунівської, В.Волькенштейна, Н.Іщук-Фадєєвої, М.Кіпніс, Н.Копистянської, Н.Малютіної, Я.Мамонтова, Л.Мороз, Т.Плохотнюк, Т.Свербілової, Р.Тхорук, Н.Фрая, О.Чиркова та інших). Аналізуючи сюжетно-композиційну організацію комедій І.Тобілевича, спираємося на дослідження представників формалізму й структурно-семіотичної школи (Ю.Лотмана, Н.Тамарченка, Ю.Тинянова, Цв. Тодорова, Б.Успенського, Р.Якобсона); досліджуючи явища жанрової рецепції, послуговуємося дослідницьким інструментарієм рецептивної естетики (роботи Ю.Борєва, У.Еко, Е.Фавлера), також застосовано прийоми й методи інтертекстуального аналізу (праці Р.Нича, Ю.Тинянова, Н.Фатєєвої, М.Шаповал) для дослідження процесів жанрової взаємодії творів, використано засади історико-типологічного дослідження (О.Білецького, О.Борщаговського, С.Єфремова, Н.Кузякіної, В.Панченка, Л.Павлішеної) з метою окреслення специфіки комедіографії драматурга, вивчення проблеми традицій і новаторства у творчості І.Тобілевича.
    Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що:
    комедії І.Тобілевича проаналізовано в аспектах жанрової неоднорідності, яка проявляється на структурному та рецептивному рівнях;
    досліджено роль інтертексту та взаємодії авторських і читацьких інтенцій у процесах трансформації жанрів п’єс І.Тобілевича;
    простежено поетикальні чинники трансформації жанру комедії в драматичні сцени (картини) внаслідок руйнування принципів арістотелівської драми у сфері сюжету, колізії, системи персонажів;
    виявлено зміни функціонально-пізнавального статусу жанру комедії (від структурної організації твору до моделі пізнання);
    вивчено механізми розширення жанрового сприйняття комедій І.Тобілевича внаслідок зміни підходів до персонажа.
  • bibliography:
  • ВИСНОВКИ

    Концепція комедійного І.Тобілевича може бути осягнута повною мірою лише в контексті розвитку літературно-критичної думки про українські комедійні жанри. Проаналізувавши відповідні роботи літературознавців, ми зробили висновок, що на діахронному рівні в них відбувався рух від описовості до аналітичності. Українська генологія в тому вигляді, який вона має сьогодні, розвинулася лише в ХІХст. Проте це були не систематичні дослідження з теорії жанрів, а історико-літературні праці, у яких автори принагідно висловлювали своє спорадичне бачення того чи іншого комедійного жанру та його особливостей. Літературно-критична рецепція комедійних творів та віднесення їх до того чи іншого жанрового різновиду змінювалися залежно від світоглядних та ідеологічних установок дослідників, динаміки сценічної інтерпретації, суб’єктивних спроб структуризації літературного процесу окремими вченими тощо. У ході розвитку літературно-критичної думки про драматургію утверджується підхід до кожного з видів драматичного роду як до окремої, цілком відмінної від інших структури з визначеним колом сюжетно-композиційних моделей, типами персонажів, проблематикою, пафосом, стилем. У ХХІст. жанр не мислиться як стала категорія з незмінним набором жанрових ознак, кожен твір це модель буття, тому його жанр залежить не лише від структурних ознак, а й від способу читацького сприйняття, мережі відсилань, яку в цьому творі реципієнт може розпізнати тощо.
    У світлі сучасних методологічних підходів комедії І.Тобілевича постають інакше, ніж їх було прийнято трактувати в попередню епоху. Комедійний доробок І.Тобілевича суттєво вирізняється серед творів представників «театру корифеїв» з огляду на орієнтацію драматурга на забезпечення повноцінного сприйняття п’єс через написане слово (у театрі поряд із мовленням акторів є низка інших виражальних засобів: декорації, освітлення, костюми, музичний супровід, міміка та жестикуляція акторів).
    Комедії І.Тобілевича відображають загальні процеси в українській літературі другої половини ХІХ початку ХХст.: тематичне оновлення внаслідок руйнування стереотипів сприйняття сюжету; переведення акцентів із зовнішньої дії на внутрішню; заміна арістотелівської закритої форми драми неарістотелівською відкритою; усування події як такої на другий план і її заміна рефлексіями персонажів; редукція конфліктності, драматизму у жанрі картин (сцен); введення нереалізованих у дії п’єси («можливих») сюжетів тощо, що в сукупності означало зміну філософії сюжету й перехід у поетиці драми на етап художньої модальності.
    Формально дотримуючись арістотелівської п’ятиактної форми драми у своїх перших комедіях, І.Тобілевич перерозподіляє події п’єс між актами таким чином, що останній стає епілогом, а сама дія фактично завершується в четвертому акті. Епілоговий характер останньої (п’ятої) дії п’єси свідчить про невирішеність конфлікту, який усувається за межі сценічного простору й розхитує структуру драматургічного твору. Це ускладнює жанрове сприйняття творів через неможливість співвіднести зав’язку та розв’язку в них і робить сюжетну ситуацію п’єси ймовірнісно-множинною.
    Введення у структуру п’єси «Розумний і дурень» казкового й мелодраматичного начал налаштовує реципієнта на те, що дія має розвиватися за наперед визначеною та добре відомою схемою. Однак очікування не виправдовуються, що виявляє закладену в тексті авторську іронію. Побудова сюжету за принципом відповідності/незбігу, коли очікування реципієнта, задані традиційними мотивами, типовими обставинами, не справджуються, свідчить про намагання автора задіяти реципієнта до співтворення і, відповідно, відкриває жанрову структуру п’єси для широкого поля інтерпретацій.
    Варто зауважити, що іронія наявна в п’єсі не лише у формі авторської: вона закладена в ній як структурний принцип і пронизує всі рівні організації тексту. Композиційна симетрія на рівні мікропоетики, перебіг подій у двох протилежних за морально-етичними установками світах у рідному селі Окунів та в Чорноморії, помітна в системі персонажів опозиційність як форма прояву древньої структури двійництва усе це є виразниками застосування в п’єсі «Розумний і дурень» іронії як структурного принципу та дає можливість співвіднести цей твір із жанром іронічної комедії.
    Побудова комедії «Мартин Боруля» є найяскравішою ілюстрацією переходу дії в площину внутрішнього, коли емпірично-побутовий характер конкретної ситуативності сюжету змінюється на художньо-моральний. Нетрадиційний для жанру комедії заголовок (ім’я центрального персонажа, як правило, винесено в назву трагедії або драми) вказує на те, що образ Мартина Борулі створений за моделлю не комедійної маски-типу, а трагедійного героя-індивідуальності. З методом образотворення узгоджено й прийоми композиції: на кін виведено не події, пов’язані з боротьбою Мартина Борулі за титул дворянина, а реакції персонажа на них. Іншими словами, зовнішня подієвість поступається внутрішній, що сигналізує про драматизацію комедії. Таке перетворення загалом є окремим виявом більш масштабного процесу, який охопив українську драматургію кінця ХІХ початку ХХст., зміни філософії сюжету, коли подія стає вторинною стосовно персонажа.
    Якщо в комедії «Розумний і дурень» організуючим усі рівні структури п’єси началом є іронія, то в «Мартині Борулі» таким самим началом є комічний алогізм, тобто невідповідність між формою та сутністю. Ця невідповідність передовсім лежить в основі конфлікту: селянин прагне здобути титул дворянина. Майже всі колізії п’єси побудовані також на розбіжності форми й змісту, зовнішнього та внутрішнього, назви й сутності. Відтак, можна вести мову про те, що в п’єсі «Мартин Боруля» характер конфлікту визначає принципи побудови твору та форму викладу матеріалу.
    Унаслідок задіювання автором різножанрових мотивів, прийомів побудови діалогів, композиційних моделей, образи персонажів п’єси набувають об’ємності й глибини драматичних героїв. Концептуальні перетворення певних жанрових кліше через наповнення їх несподіваним змістом, контрастні переходи від комедійного до драматичного (мелодраматичного) пафосу й навпаки, пародіювання традиційних сюжетних схем через розбалансування змісту та форми висловлювання тощо свідчать про дуалістичну жанрову природу п’єси «Мартин Боруля» й дають право віднести її до такого різновиду трагікомедії, як драмокомедія.
    Інтертекстуальний підхід до комедій І.Тобілевича сприяє виявленню в них тієї системи відсилань до творів як зарубіжних класиків, так і до українського фольклору, комедіографії, а також Біблії, що збагачує тексти несподіваними конотаціями й відкриває широкі інтерпретативні можливості для реципієнта. Урахування авторських інтенцій загалом (які виявляються на рівні назви п’єси, її жанрового підзаголовка, характеру імен, сценічної композиції, ремарки, слів персонажів та кореляції цих елементів) та їх окремого вияву у формі авторського редагування комедій, зі свого боку, дає змогу простежити динаміку концепції комедійного І.Тобілевича та довести прагнення драматурга відійти від традицій романтизму на користь реалізму в театрі.
    Викликана цензурними утисками зміна назви комедії «Гроші» на «Сто тисяч» невідворотно провокувала зміну жанрового очікування. Друга назва виділяє сюжетну лінію здобування Калиткою фальшивок як головну, хоча в структурі п’єси вона функціонує нарівні з іншими. Також назва «Сто тисяч» не відображає організації дії навколо ідеї здобування грошей як такої. Важливим чинником жанрової динаміки п’єси «Сто тисяч» стали текстові зміни в другій редакції, здійснені самим автором. Суть редагування полягала в основному в зменшенні ролі інфернальних мотивів у розвитку дії, що спричинило низку змін: джерелом комізму замість ситуації обману стає характер персонажа (Калитки); відбувається рух п’єси від жанрового різновиду комедії ситуацій до комедії характерів; зменшується заглибленість у стихію народності тощо. Те ж саме спостерігаємо в драматичному жарті «Паливода ХVІІІ століття» порівняно з його претекстом комедією-водевілем «З Івана пан, а з пана Іван». У першому творі в назву винесено фабульну ситуацію, що загалом було характерним для драматичних жартів і водевілів, які співвідносяться з комедією ситуацій; у другому у заголовок винесено вдачу типового комедійного персонажа ХІХст., що було більш закономірним для комедії характерів.
    Простір тексту пʼєси «Ста тисяч» завдяки метафориці та відсиланням до літературного простору на рівні образів і конструктивних принципів дії розмикається для аналогій із фантастично-феєричними комедіями та фарсами доби, включає комедію в контекст народного видовищного театру, шекспірівської комедії ситуацій, італійської комедії дельарте тощо. На перетині авторських (редагування творів) та читацьких (сприйняття п’єси в співвіднесенні з інтертекстуальним полем) інтенцій відбувається жанровий зсув комедії «Сто тисяч», заголовок якої маркує комедію ситуацій, у бік комедії характерів з елементами сміхової стилістики народного театру.
    Посилення ролі авторської позиції в драматургії кінця ХІХ початку ХХст. призводить до функціонального «довантаження» не лише таких елементів композиції п’єси, як назва та імена персонажів, а й жанрового підзаголовку. Останнє спостерігаємо в драматичному жарті «Паливода ХVІІІ століття». Жанровий підзаголовок «жарт» виявляє не лише належність п’єси до визначеної художньої моделі, а й прагнення автора підкреслити розважальні інтенції твору.
    У час написання «Паливоди ХVІІІ століття» жанр жарту в українській літературі вичерпував себе, тому зазначену комедію сучасники сприймали як певний анахронізм. Драматичний жарт «Паливода ХVІІІ століття», написаний 1893р., за характером розвитку дії, сутністю конфлікту, тематикою фактично не відповідав сучасному йому контексту малих форм драматургії, а був стилізований під традицію української комічної оперетки Іпол. ХІХст. У контексті ж драматургії ІІпол. ХІХст. твір можна потрактувати як прагнення автора висвітлити в пародійно-іронічному ключі водевільну традицію тогочасного українського театру, у чому проявляється метатекстуальність та авторефлексивність цієї п’єси й що розширює її жанрове сприйняття.
    Характер конфлікту та особливості його розв’язання протистояння дітей і батьків у питанні вибору нареченої/нареченого зближують «Паливоду ХVІІІ століття» з українськими зразками комедійних жанрів, зокрема водевілю й жарту. На рівні типів персонажів, фабульних ходів жарт І.Тобілевича співвідноситься з італійською комедією дельарте; зв’язок жарту з шекспірівським театром прочитується на рівні будови дії; інтертекстуальний зв’язок із польською, французькою комедією та комічною оперою ХVІІІст., російською комічною оперою ХІХст. у наявності стильових ознак сентименталізму та рококо. Відтак, взаємодія контексту та інтертексту драматичного жарту «Паливода ХVІІІ століття» уможливлює велику кількість способів жанрового прочитання п’єси залежно від культурної компетенції реципієнта.
    Багата на відсилання до раніше написаних («Сто тисяч», «Розумний і дурень», «Паливода ХVІІІ століття») комедія «Чумаки» має подвійний стильовий код (романтичний і реалістичний), що сигналізує про жанрову амбівалентність п’єси.
    Завдяки функціонуванню в п’єсі «Чумаки» таких різнополярних жанрових начал, як казка, мелодрама, інтермедія, Біблійний дискурс, комедія «Чумаки» балансує між жанрами комедії та мелодрами, схиляючись у той чи інший бік залежно від рівня, на якому п’єса буде інтерпретована, тобто від способу її прочитання.
    Варіювання одного й того ж конструктивного принципу дії як сюжетної моделі комедії-експерименту в різних за жанровим різновидом п’єсах розкриває міцний зв’язок між змістом і формою, кожного разу наповнюючи модель комедії-експерименту новими смислами й можливими інтерпретаціями.
    Ослаблення в п’єсах І.Тобілевича «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море» ролі інтриги, розбалансування моделі арістотелівської закритої драми, вибудовування в паралель двох планів дії побутового та філософсько-екзистенційного, зміна статусу персонажа знаменують закономірне на останньому етапі творчості драматурга наближення до традицій «нової драми».
    У комедії «Хазяїн» дія обертається навколо постаті Пузиря як навколо осі. Проте, перебуваючи в центрі композиції, Терентій Гаврилович Пузир не може бути названий головним персонажем. У сприйнятті свого оточення він не є активно діючою силою, від якої щось залежить. У розбіжності композиційної та сюжетної ролі образу Пузиря закладена іронія, яка полягає в тому, що, названий хазяїном, Терентій Гаврилович не має влади ні над ким і ні над чим. Пасивна позиція центрального персонажа породжує трагікомічне звучання п’єси, оскільки в ній закладені потенційно можливі комедійна та трагедійна рецепції сюжету залежно від ракурсу сприйняття образу Пузиря.
    Становлячи жанрово однорідну відповідно до авторського визначення дилогію, драматичні картини «Суєта» й «Житейське море» відрізняються за низкою рис. Насамперед «Суєта» містить кілька сюжетних ліній, оскільки охоплює долі чотирьох дітей Карпа Барильченка, а п’єса «Житейське море» присвячена кар’єрі одного з них Івана Барильченка. Між іншим, запланована драматургом третя частина драматичного комплексу повинна була розкрити долю сім’ї Василини молодшої сестри Івана. Отже, І.Тобілевич виносить розвиток двох сюжетних ліній п’єси «Суєта» в окремі, композиційно самостійні драматургічні твори. Особливості сюжету «Суєти» зумовлюють монтажний спосіб її побудови. Побудова дії за принципом монтажу відображається в редукції подієвого начала, відсутності драматичної напруги в «Суєті» й, відповідно, відсутності одного головного персонажа. Характер кожного з членів родини Барильченків показаний у динаміці завдяки застосуванню автором прийому двійництва у формі самодублювання дійових осіб. Іншими словами, кожен із Барильченків, виведений по ходу п’єси на кін удруге, уже не той за своїми світоглядом, переконаннями, моделями поведінки, якого реципієнт бачив при першому виході. Відтак, іманентною ознакою душевного стану персонажів «Суєти» є роздвоєність риса, яка рухає комедію в бік трагедизації.
    У п’єсі «Житейське море» простежується динаміка образу Івана, яка реалізована, власне, у русі героя до неминучої катастрофи через утрату гармонії з самим собою. Модель поведінки цього персонажа суттєво змінюється в другій п’єсі й знаменує його перехід із розряду комедійних до розряду драматичних персонажів. Залежно від ракурсу сприйняття постаті Івана жанр п’єси «Житейське море» може сприйматися як мелодрама (з позиції самооцінки Івана), трагедія (зважаючи на конотації колізій п’єси та екзистенційно-філософський підтекст) чи фарсово-іронічна комедія (з позиції реципієнта, що розпізнає фальш гри Івана в «сімейній драмі» та почувається морально вищим від головного персонажа).


    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. АграновичС.З. Двойничество/ С.З.Агранович, И.В.Саморукова. Самара: Самарский ун-т, 2001. 132с.
    2. АльбіковськийМ. Сатанаїл. Фантастична казка на 5 дій/ М.Альбіковський. Одеса, 1918. 40с.
    3. АндреевМ. Испанский вариант: комедия ЛопедеВега, ТирсодеМолина и Кальдерона/ М.Андреев. М.: Российск. гос. гуманит. ун-т, 2006. 35с. (Чтения по истории и теории культуры; вып.51).
    4. АндреевМ. Комедии Гольдони. Опыт формальной классификации/ М.Андреев. М.: РГГУ, 1997. 40с. (Чтения по истории и теории культуры; вып. 19).
    5. АнтоновичД. Триста років українського театру: 1619 1919/ Дмитро Антонович та інші// Триста років українського театру: 1619 1919 та інші праці/ [підготовка текстів, редагування і передмова докторів філологічних наук Г.Ф.Семенюка та Л.С.Дем’янівської]. К.: ВІП, 2003. С.25268.
    6. БалухатыйС.Д. Поэтика мелодрамы/ С.Д.Балухатый// БалухатыйС.Д. Вопросы поэтики: [сборник статей]/ С.Д.Балухатый. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1990. С.3079.
    7. БалухатыйС.Д. Проблемы драматургического анализа/ С.Д.Балухатый// БалухатыйС.Д. Вопросы поэтики: [сборник статей]/ С.Д.Балухатый. Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1990. С. 1728.
    8. БарабанЛ. Драматургія Івана Тобілевича (І.К.Карпенка-Карого) за рубежем: спроба дослідження/ Леонід Барабан// Творчість І.Карпенка-Карого: слово і дія через віки: [збірник науково-методичних праць]. К.: ВВП «Компас», 2005. С.5368.
    9. БергсонА. Смех. СартрЖ.-П. Тошнота. СимонК. Дороги Фландрии/ А.Бергсон, Ж.-П.Сартр, К.Симон. М.: Панорама, 2000. 608с.
    10. БілецькийО. Зародження драматичної літератури на Україні/ Олександр Білецький// Білецький О. Вибрані праці: в 2 т./ Олександр Білецький. К.: Державне видавництво художньої літератури, 1959.
    . Т.1: від давнини до сучасності. Збірник праць з питань української літератури/ [вступ.ст. М.К.Гудзій]. 1960. С.128208.
    11. БовсунівськаТ.В. Основи теорії літературних жанрів: [монографія]/ Тетяна Володимирівна Бовсунівська. К.: ВПЦ «Київський університет», 2008. 519с.
    12. БолобанЛ. Технічні прийоми драматургії Карпенка-Карого (Аналіз п’єси «Безталанна»)/ Леонід Болобан// Молодняк. 1928. №6 (18). С.106‑124.
    13. БорбунюкВ.А. Интертекстуальность драматургии А.П.Чехова: дисс. канд. филол. наук: 10.01.02/ Валентина Алексеевна Борбунюк. Харьков, 2006. 209с.
    14. Борщаговський О. Драматургія Тобілевича/ О.Борщаговський. К.: Мистецтво, 1947. 327с.
    15. БояджиевГ.Н. Мольер: исторические пути формирования жанра высокой комедии/ Григорий Нерсесович Бояджиев. М.: Искусство, 1967. 554с.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины