Подзолков, Юрій Анатолійович. Публічна політика в Україні нові принципи взаємодії влади та громадянського суспільства : Подзолков, Юрий Анатольевич. Публичная политика в Украине новые принципы взаимодействия власти и гражданского общества Podzolkov, Yuriy Anatol'yevich. Publichnaya politika v Ukraine novyye printsipy vzaimodeystviya vlasti i grazhdanskogo obshchestva



  • title:
  • Подзолков, Юрій Анатолійович. Публічна політика в Україні нові принципи взаємодії влади та громадянського суспільства
  • Альтернативное название:
  • Подзолков, Юрий Анатольевич. Публичная политика в Украине новые принципы взаимодействия власти и гражданского общества Podzolkov, Yuriy Anatol'yevich. Publichnaya politika v Ukraine novyye printsipy vzaimodeystviya vlasti i grazhdanskogo obshchestva
  • The number of pages:
  • 200
  • university:
  • ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ЗВ’ЯЗКУ ІМ. О.С. ПОПОВА
  • The year of defence:
  • 2015
  • brief description:
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
    ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ЗВ’ЯЗКУ
    ІМ. О.С. ПОПОВА


    На правах рукопису

    ПОДЗОЛКОВ Юрій Анатолійович

    УДК 323.21(477)


    ПУБЛІЧНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ:
    НОВІ ПРИНЦИПИ ВЗАЄМОДІЇ ВЛАДИ ТА
    ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА


    23.00.02 політичні інститути та процеси


    Д И С Е Р Т А Ц І Я
    на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук


    Науковий керівник
    доктор політичних наук, професор
    СІЛЕНКО Алла Олексіївна


    Одеса-2015
    З М І С Т

    ВСТУП. 4

    РОЗДІЛ 1
    АНАЛІЗ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ВИБІР
    НАПРЯМКУ ДОСЛІДЖЕННЯ .. 12
    1.1. Сучасні дослідження публічної політики
    у вітчизняній та зарубіжній науці....... 12
    1.2. Публічна політика: поняття та сутність 32
    Висновки до розділу 162

    РОЗДІЛ 2
    ПУБЛІЧНА ПОЛІТИКА: ТЕОРІЯ І МЕТОДОЛОГІЯ.. 65
    2.1. Огляд теорій і систематизація підходів до дослідження
    публічної політики.. 65
    2.2. Методологія дисертаційного дослідження
    публічної політики......... 79
    Висновки до розділу 2... 87

    РОЗДІЛ 3
    ІННОВАЦІЙНІ ІНФОРМАЦІЙНІ
    МЕХАНІЗМИ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ. 90
    3.1. Медійний супровід сучасної
    публічної політики. 91
    3.2. Механізми взаємодії традиційних і
    нових акторів публічної політики в
    інформаційному суспільстві... 108
    Висновки до розділу 3 125

    РОЗДІЛ 4
    УКРАЇНСЬКА МОДЕЛЬ ВЗАЄМОДІЇ
    ДЕРЖАВИ ТА СУСПІЛЬСТВА І ПЕРСПЕКТИВИ
    РОЗВИТКУ ПУБЛІЧНОЇ ПОЛІТИКИ..128
    4.1. Громадянське суспільство як суб’єкт публічної
    політики в Україні.. 129
    4.2. Громадянський контроль публічної влади........ 148
    Висновки до розділу 4... 167

    ВИСНОВКИ..... 171
    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ......... 177

















    ВСТУП

    Актуальність дослідження визначається політичною практикою ХХ століття, яка показала, що монополізація влади, введення авторитарних порядків не вирішує найважливіших проблем держави та суспільства й у підсумку призводить до зубожіння населення та соціально-економічної відсталості країни. Протягом пострадянського періоду в Україні відбулися суттєві політичні зміни, які стали результатом розвитку ринкових і демократичних процесів. Ці зміни торкнулися і сфери розподілу владних компетенцій та повноважень між державними і громадськими структурами, чиї взаємовідносини розвиваються завдяки стрімкому прогресу інформаційно-комунікаційних технологій та ЗМІ. Внаслідок цього політика перестає бути елітарною, вона стає все більш відкритою для участі громадян, які об’єднуються у громадські асоціації, некомерційні організації, що спеціалізуються на «відкритій політиці» і домагаються від органів державної влади максимальної прозорості та відкритості.
    Публічна політика як така була завжди. Однак для України це явище досить нове. Публічна політика визначає ефективність держави, яка виражається в успішному вирішенні наявних проблем і сталому розвитку країни. Публічна політика є атрибутом і найважливішою ознакою демократичної держави. Адже тільки демократична держава має потребу в рівноправному діалозі з суспільством.
    Нові тенденції такі, що сфера публічної політики в сучасному суспільстві розширюється, це підтверджується збільшенням частки державних витрат у валовому внутрішньому продукті (ВВП), яка фіксує масштаб діяльності сучасної держави і публічного сектора. Актуальність дослідження обґрунтована виникненням нових форм організації та самоорганізації українського суспільства, підвищенням його ролі у процесі публічної політики, співпраці з державою у сфері політичного та державного управління. Таким чином, виникає потреба в дослідженні технологій і інститутів публічної політики з метою виявлення чинників, що сприяють конструктивній взаємодії влади та суспільства, і причин, що перешкоджають цьому процесу. Актуальність даної проблеми визначається також і її практичним значенням для процесу публічної політики.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконане в межах наукової теми «Соціально-політичні і праві аспекти розвитку інформаційного суспільства в Україні» (2009-2014 рр.), що здійснюється кафедрою політології Одеської національної академії зв'язку ім. О.С. Попова, одним із виконавців якої є дисертант.
    Метою дисертаційної роботи є дослідження сутності та принципів публічної політики в сучасному суспільстві, визначення найбільш ефективних способів її реалізації, спрямованих на забезпечення дієвого громадянського діалогу і стимулювання різних форм політичної участі, які сприятимуть консенсусному прийняттю суспільно значущих рішень, виявленню ресурсів для підвищення якості публічної політики в Україні.
    Для досягнення даної мети були поставлені наступні дослідницькі завдання:
    - проаналізувати ступінь розробленості проблеми у зарубіжній і вітчизняній політичній науці;
    - дослідити поняття та сутність публічної політики;
    - провести огляд теорій і систематизацію підходів до дослідження публічної політики;
    - обґрунтувати теоретико-методологічні підходи до дослідження публічної політики в дисертації;
    - визначити роль ЗМІ та Інтернету як інструментів сучасної публічної політики;
    - виявити механізми взаємодії традиційних і нових акторів публічної політики в інформаційному суспільстві;
    - дослідити роль громадянського суспільства як суб’єкта публічної політики в Україні;
    - проаналізувати сутність громадянського контролю публічної влади.
    Об’єкт дослідження публічна політика в сучасному демократичному суспільстві.
    Предмет дослідження нові принципи взаємодії влади і суспільства в системі публічної політики України.
    Методи дослідження. Теоретичною основою дослідження стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених з політології, права, філософії, державного управління й ін.
    В основу дисертації покладено системний підхід, завдяки якому став можливим розгляд публічної політики як саморегулюючого механізму, що знаходиться в постійній взаємодії з навколишнім середовищем через вхід (сприймаючий вимоги громадян, їх участь у вирішенні суспільно-політичних проблем) і вихід (прийняті рішення і дії) системи.
    Інституціональний підхід застосовувався з метою дослідження акторів та інститутів, які беруть участь у публічній політиці: держав, політичних партій, громадських організацій та об’єднань, ЗМІ, експертних спільнот та ін. Так, аналіз медійної активності дозволив виявити структури, які найбільше впливають на циркуляцію політичної інформації.
    Структурно-функціональний підхід був корисний для розгляду публічної політики як системи, що має складну структуру, кожен елемент якої має певне призначення і виконує особливі функції, орієнтовані на задоволення визначених потреб системи. Вивчення якісних змін публічного політичного простору допомогло пояснити трансформацію складу основних акторів публічної політики.
    Застосування порівняльного підходу сприяло дослідженню досвіду інших країн у сфері публічної політики.
    Наукова новизна одержаних результатів зумовлена вмістом дослідницьких завдань і шляхів їх вирішення. У межах здійсненого дослідження отримано результати, які характеризуються науковою новизною:
    вперше:
    досліджено нові тенденції у суб’єктно-об’єктних відносинах у системі публічної політики. Доведено, що до складу суб’єктів публічної політики включається все більше акторів, які не належать до традиційних політичних інститутів і непідконтрольні їм. Це: фінансові та страхові фонди, банки, транснаціональні корпорації (ТНК), наднаціональні управлінські структури, ЗМІ, експертні співтовариства, взаємодія яких і становить простір публічної політики. Крім того, віртуалізація політики сприяла появі таких діючих акторів публічної політики, як інтернет-спільноти, некомерційні організації, громадські організації і рухи й ін., які стали важливими учасниками інформаційно-комунікаційного процесу. Показано, що на тлі незміцнілого громадянського суспільства і нерозвиненого малого та середнього бізнесу особливу, виняткову роль у публічній політиці України відіграють великі корпорації і корпоративний сектор у цілому. Таким чином, новий підхід у суб’єктно-об’єктних відносинах в системі публічної політики відрізняється від відомих підходів, які виходять з того, що основним суб’єктом публічної політики є держава. Об’єктом результатів (як позитивних, так і негативних) публічної політики є громадянин у його різних соціальних статусах (платник податків, споживач громадських послуг тощо), які знаходяться у залежності від держави;
    аргументовано, що публічна політика це сфера соціальної (як конвенціональної, так і неконвенціональної) активності суспільства. Таким чином, публічна політика можлива лише в демократичному суспільстві з розвиненим громадянським суспільством, яке має механізми контролю, участі в усіх політичних процесах;
    досліджено процес взаємовідносин публічної сфери та громадянського суспільства, внаслідок чого зроблено висновок про те, що публічна сфера, як опора демократичної публічної політики, розвивається завдяки таким власним інституціональним інструментам, як інститути громадянського суспільства (недержавні асоціації, об’єднання, спілки) та засоби масової інформації. Обґрунтовано, що громадянське суспільство і публічна сфера взаємозалежні: громадянське суспільство завдяки публічній сфері поєднує приватні інтереси з публічними, а публічна сфера в особі громадянського суспільства отримує захист від авторитарних спрямувань;
    обґрунтовано, що розвиток публічної політики залежить від ступеня взаємодії органів державної влади та структур громадянського суспільства. Показано, що, з одного боку, держава створює для цього організаційно-правові умови, а з іншого може протидіяти участі громадських організацій у політичному процесі. Структури громадянського суспільства своє ставлення до органів державної влади будують у залежності від існуючого політичного режиму, рівня інформаційної відкритості влади. Таким чином, держава і громадянське суспільство можуть одночасно перебувати у відносинах співробітництва та протидії;
    уточнено:
    що політико-управлінське партнерство влади та громадянського суспільства в сучасних умовах набуває для України важливого значення. Концептуалізовано поняття «політико-управлінське партнерство», суть якого у принципах взаємовідносин політики й управління в партнерському процесі влади та суспільства: загального інтересу, добровільності, свідомості, відповідальності, відкритості. У демократичному суспільстві важливим моментом є спроможність громадських організацій для підвищення рівня публічності держави створити такий суспільний клімат, за якого державні чиновники будуть змушені в процесі своєї діяльності як можна суворіше дотримуватися правових норм. Показано, що поки ще громадяни та їх організації не є повноправними учасниками політико-управлінської співпраці з владою. Також обґрунтовано, що ефективність цього процесу буде залежати від нормативно-правового законодавства у цій сфері;
    сутність української моделі взаємодії держави і громадянського суспільства. Показано, що консенсусний громадянський діалог можливий за певних умов, а саме: 1) інформаційна відкритість діяльності органів державної влади; 2) високий рівень громадянської політичної культури; 3) в основі підготовки державних службовців повинні бути не корпоративні цінності і солідарність, а чесність, професіоналізм, компетентність і досвід роботи. Доведено, що в Україні реалізується динамічна модель взаємодії держави та громадянського суспільства, що має високий потенціал для ведення ефективного громадянського діалогу;
    що в сучасній українській державній політиці через вплив різних груп переважають приватні, корпоративні та партійні інтереси, а отже, вона, не відображаючи публічні інтереси, не є публічною політикою;
    отримало подальший розвиток:
    поняття «публічна політика», яке являє собою сферу взаємовідносин держави і громадянського суспільства з метою спільного визначення та вирішення суспільно значущих проблем. Публічна політика є такою тільки за умов: 1) участі громадських організацій у політичному процесі; 2) контролю влади з боку громадянського суспільства. Публічна політика може не збігатися з державною політикою, якщо спрямована на реалізацію інтересів однієї з соціальних груп суспільства, наприклад, бюрократії. У той же час і державна політика не завжди висловлює публічні інтереси. Дане визначення відрізняється від існуючих у науковій літературі, згідно з якими публічна і державна політика тотожні, головним суб’єктом публічної політики є держава, а суспільно значущі проблеми визначає політична еліта.
    Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації можуть бути корисними для органів державної влади, політичних консультантів, які займаються питаннями практичного вирішення конфліктів між владою і громадянським суспільством, удосконаленням механізмів прийняття політичних рішень, а також при аналізі соціально-політичної ситуації в Україні, прогнозуванні перспектив подальшого розвитку суспільства.
    Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні курсів з політичних і управлінських дисциплін.
    Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі політології Одеської національної академії зв'язку ім. О.С. Попова. Теоретичні та методологічні аспекти дослідження доповідалися на 4-ій Міжнародній науково-практичній конференції «Інфокомунікації сучасність та майбутнє» (Одеса, 30-31 жовтня 2014 р.), Х Всеросійській науково-практичній конференції з міжнародною участю «Держава, політика, соціум: виклики та стратегічні пріоритети розвитку» (Єкатеринбург, 27 листопада 2014 р.), 69-ій науково-технічній конференції професорсько-викладацького складу, науковців, аспірантів і студентів ОНАЗ ім. О.С. Попова (Одеса, 3-5 грудня 2014 р.), Всеросійській політологічній конференції «Проблеми соціальної та адміністративної консолідації Сибіру» (10-11 грудня 2014 р.), УШ Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Модернізація політичної системи сучасної України: стан та перспективи розвитку» (Луцьк, 15 грудня 2014 р.), наукових семінарах кафедри політології ОНАЗ ім. О.С. Попова.
    Публікації. Основні результати дисертації відображені у 5 наукових статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях із політології, одне з яких є іноземним.
  • bibliography:
  • ВИСНОВКИ

    Аналіз ступеня розробленості проблеми показав, що для політичної науки актуальність проблематики публічної політики полягає в тому, що поки ще нема наукових відповідей на багато практичних питань, які стосуються створення нових механізмів взаємодії влади та суспільства, вирішення суспільно-політичних проблем в інтересах усіх верств населення, ефективності публічної політики, функціональності її суб’єктів і багато чого іншого.
    В українській політичній науці відстоюється ідея, що для суб’єктів політичного процесу публічна політика є особливою формою комунікації, яка покращує можливості участі громадян у розробці та прийнятті політичних рішень. Представники вітчизняної наукової школи здебільшого приділяють увагу загальним проблемам публічної політики. Таким чином, інститути та механізми публічної політики потребують додаткових досліджень.
    Порівняльний аналіз характеру досліджень публічної політики в США і Європі показав, що американський підхід будується на утилітарному та прагматичному розумінні публічної політики, згідно з яким держава повинна ефективно вирішувати проблеми суспільства. Згідно з європейським підходом публічна політика розуміється як процес узгодження інтересів при виробленні та реалізації політичних рішень зокрема, і політичного курсу в цілому. Автор поділяє думку багатьох дослідників, що поняття «публічна політика» багатоаспектне, оскільки стосується питань політичної боротьби, розвитку інститутів, цінностей, правил, процедур і практик взаємодії політичних акторів, процесу прийняття політичних рішень шляхом аналізу альтернативних варіантів.
    Дослідження поняття і сутності публічної політики показало, що в умовах розвитку демократичної політичної системи формується запит суспільства на ефективну публічну політику, який пов’язаний 1) зі зростанням недовіри громадян до органів державної влади через низьку якість управління; 2) з бюрократизацією та закритістю діяльності державного апарату, його нездатністю оперативно вирішувати суспільно значущі проблеми; 3) появою нових груп інтересів; 4) з прагненням суспільства до створення відкритої та прозорої системи державного управління.
    У дослідженні проведений огляд концепцій «демократії згоди», «деліберативної демократії», «співсуспільної демократії» та «змішаного правління», «повсякденної демократії», «моніторингової демократії», «публічного правління», «електронного публічного правління». Систематизовані підходи до дослідження публічної політики, серед яких особлива увага приділяється структурно-функціональному аналізу, мережному та політико-процесуальному підходам. Також увага приділялася підходу, згідно з яким інститути та механізми публічної політики слід розглядати як інструментарій «демократії участі». Один із підходів акцентується на зв’язку між характером політичної системи та публічною політикою. І найголовніше, що вивчення публічної політики саме по собі є методологічним підходом, який використовує досягнення таких наук як соціологія, державне управління, соціальна психологія, комунікативістика, лінгвістика й ін.
    В дисертації публічна політика розглядалася за допомогою інституціонального підходу, пізнавальні й аналітичні можливості якого дозволили дослідити взаємини між державою та суспільством, порівняльного підходу, за допомогою якого розглядалася публічна політика в різних суспільствах. Мережевий підхід допоміг у дослідженні складності сучасного процесу прийняття політичних рішень. Важливе значення для цілей нашого дослідження мала концепція «електронної демократії», згідно з якою нові медіа, покращуючи інформаційну структуру сучасного суспільства, відкривають можливості переходу від принципу представництва до принципу партисипаційного.
    Незважаючи на те, що проблеми інформаційного суспільства, функціонування ЗМІ та Інтернету, стали досить популярними в дослідницькому середовищі, проте, ЗМІ та Інтернет практично не розглядаються як дієві інструменти підтримки публічної політики в українському суспільстві.
    Показано, що одним із ключових завдань засобів масової інформації та комунікації в сучасному демократичному суспільстві є інформування громадян про суспільно значущі проблеми і варіанти їх вирішення. Не буде перебільшеною думка про те, що від інформаційної політики ЗМІ залежить успіх публічної політики в Україні, адже ЗМІ здатні не тільки її відображати, а й формувати. Однак ЗМК і ЗМІ не завжди справляються з цією функцією в гонитві за комерційним прибутком. Вважається, що незалежні ЗМІ, тобто недержавні, сприяють розвитку свободи слова, конкуруючи між собою за охоплення аудиторії. Однак, українські ЗМІ, формально незалежні, насправді реалізують вузько-приватну політику своїх власників-олігархів, афілійованих з владою. Таким чином, поки що, українські ЗМІ не стали ефективним механізмом громадського контролю й експертизи.
    Бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій не міг не відбитися на демократичних процесах, на публічній політиці, зокрема, на вдосконаленні взаємодії держави та суспільства. Інфокомунікації забезпечують взаємодію великої кількості учасників процесу прийняття важливих для суспільства рішень. Завдяки Інтернету в політичну теорію і практику міцно ввійшло поняття «мережеві спільноти», що позначає нових суб’єктів громадянського суспільства, які стали відігравати важливу роль у політичних процесах. Інтернет активізував політичну і громадянську участь навіть тих громадян, які не планували її в офф-лайн. Цьому сприяли такі особливості Інтернету, як зручність, доступність та оперативність обміну інформацією.
    Важливим фактором ефективності державного управління став електронний уряд. Зроблений висновок про те, що електронний уряд підвищує якість публічної політики шляхом розширення доступу громадян до інформації про діяльність органів державної влади, підвищення оперативності надання державних послуг, внаслідок чого держава може стати більш відкритою, прозорою і чуйною до потреб громадян.
    Обґрунтовано, що мережеві технології сприяють розвитку громадянського суспільства через те, що перешкоджають роз’єднанню людей, підвищують діалогові можливості для комунікації влади та суспільства.
    Протягом дослідження були розглянуті нові механізми взаємодії традиційних і нових акторів публічної політики в інформаційному суспільстві, зокрема, електронний уряд, краудсорсинг і краудфандинг.
    Оцінюючи ступінь розвитку сучасної публічної політики в Україні, можна зробити висновок, що участь громадян у цьому процесі здійснюється на основі інформаційного, сприяючого, дискусійного та співучасного рівнів взаємодії. Таким чином, відносини влади і суспільства поступово переходять від вертикального типу до горизонтального.
    Дослідження ролі громадянського суспільства як суб’єкта політичного управління в Україні показало, що на зміст і сенс публічних інститутів України, призначених для забезпечення доступу активних громадян до прийняття політичних рішень, впливає громадянське суспільство. Воно, як суб’єкт публічної політики, реагуючи на зниження ефективності діяльності парламенту, політичних партій чи інших інститутів публічної політики, організовує масові виступи.
    Таким чином, можна зробити висновок про те, що в Україні зараз, як ніколи, актуалізований запит на зміну змісту і сенсу публічних інститутів, покликаних забезпечити доступ «публіці», тобто активним громадянам, до вироблення політичних рішень. Такою бачиться одна з основних причин масових протестних виступів.
    Виявлені суб’єкти публічної політики, тепер це, крім держави, − бізнес, громадські організації, експертне співтовариство та засоби масової інформації, взаємодія яких і становить простір сучасної публічної політики.
    Важливими умовами функціонування і взаємодії в системі «влада-суспільство» є: інформаційна відкритість влади; зворотний зв’язок з громадянами та громадськими організаціями; майданчики для діалогу між державою і суспільством, обговорення значущих суспільних проблем; залучення громадських організацій до участі в прийнятті політичних рішень; підвищення довіри громадян до влади. Ще одним важливим фактором успіху публічної політики є професіоналізм, а не політична лояльність.
    Дослідження процесу становлення публічної політики в Україні показало, що в українському суспільстві загострився запит на відповідальну владу, що має на увазі її прозорість та інформаційну відкритість. Однак, незважаючи на революційні процеси, заяви про прагнення влади бути більш відкритою та прозорою залишаються декларативними. Поки ще не всі органи державної і регіональної влади готові до співпраці з представниками громадянського контролю, побоюючись підвищеної об’єктивності до оцінки їхньої діяльності. Питання про організацію зворотного зв’язку між владою та суспільством продовжує залишатися актуальним.
    Розгляд проблем впровадження громадянського контролю влади в політичну практику України показав, що поки ще політична еліта не тільки не підтримує інститути громадянського контролю, а й чинить їм опір, а значить, від громадянського суспільства потрібні ще більші зусилля для вирішення даного питання.
    Публічну політику, яка проводиться в Україні, можна вважати ефективною тільки в тому випадку, якщо її результатом стане об’єднання країни, що можливо тільки шляхом спільних зусиль держави і суспільства. Головними причинами, які перешкоджають цьому процесу, є високий рівень соціальної нерівності та ідеологічний розкол. Перша причина може бути усунена зміною вектора соціальної політики в бік зменшення несправедливої соціальної нерівності, а друга збалансованою політикою влади, що враховуватиме інтереси мешканців усіх регіонів країни. Внаслідок цього з’явиться надія на те, що громадяни країни відчують себе причетними до досягнення загальних цілей і відповідальними за стан справ у державі.






    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Алмонд Г. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор / Г. Алмонд, Дж. Пауэлл, К. Стром, Р. Далтон. М.: Аспект Пресс, 2002. 537 с.
    2. Арджирис К. Организационное научение: [пер. с англ.]. М.: ИНФРАМ., 2004. 563 с.
    3. Аристотель. Сочинения в 4-х томах / Аристотель [общ. ред. А.И. Доватур]; пер. с древнегреческого. Н.В. Брагинской, М.Л. Гаспарова, С.А. Жебелева [и др.]; АН СССР, Ин-т Философии, Т. 4. М.: Мысль, 1984. 830 с.
    4. Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Р. Арон. М.: Текст, 1993. 303 с.
    5. Беляева Н. Гражданский контроль и гражданская экспертиза нормативных актов / Н. Беляева // Президентский контроль. № 1. С.13-26.
    6. Беляева Н. Публичная политика идет на смену партийной [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://opec.ru/1553781.html
    7. Беляева Н.Ю. Публичная сфера и публичная политика в России: состояние и перспективы развития. Публичная политика в современной России: субъекты и институты / Н.Ю. Беляева. М.: ТЕИС, 2006. С. 726.
    8. Беляева Н.Ю. Развитие концепта публичной политики: внимание «движущим силам» и управляющим субъектам / Нина Юрьевна Беляева // Полис. 2011. № 3. С. 7287.
    9. Бенхабиб С. Притязания культуры. Равенство и разнообразие в глобальную эру. / С. Бенхабиб. М.: Логос, 2003. 350 с.
    10. Берестовский А.В. Информационно-коммуникационные технологии взаимодействия исполнительной власти РФ и общества: автореф. дис канд. полит. наук: спец. 23.00.02 Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии / Андрей Владимирович Берестовский. М., 2009. 25 с.
    11. Богучарский А. В. Публичная политика как форма репрезентации власти в культурно-историческом процессе: автореф. дис докт. соц. н.: 22.00.06 Социология культуры, духовной жизни (социологические науки) / А.В. Богучарский. Ростов-на-Дону, 2005. 38 с.
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины