Панько, Оксана Ігорівна. Християнство в історії духовної культури українського народу на матеріалах наукової спадщини Огієнка : Панько, Оксана Игоревна. Христианство в истории духовной культуры украинского народа на материалах научного наследия Огиенко Pan'ko, Oksana Igorevna. Khristianstvo v istorii dukhovnoy kul'tury ukrainskogo naroda na materialakh nauchnogo naslediya Ogiyenko

LATEST NEWS

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

THE LAST FEEDBACK

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • title:
  • Панько, Оксана Ігорівна. Християнство в історії духовної культури українського народу на матеріалах наукової спадщини Огієнка
  • Альтернативное название:
  • Панько, Оксана Игоревна. Христианство в истории духовной культуры украинского народа на материалах научного наследия Огиенко Pan'ko, Oksana Igorevna. Khristianstvo v istorii dukhovnoy kul'tury ukrainskogo naroda na materialakh nauchnogo naslediya Ogiyenko
  • The number of pages:
  • 198
  • university:
  • Львівський національний університет імені Івана Франка
  • The year of defence:
  • 2003
  • brief description:
  • Львівський національний університет імені Івана Франка


    УДК 94: 281.9(092)(477)

    ПАНЬКО ОКСАНА ІГОРІВНА


    ХРИСТИЯНСТВО В ІСТОРІЇ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ: НА МАТЕРІАЛАХ НАУКОВОЇ СПАДЩИНИ І.ОГІЄНКА


    09.00.11 - релігієзнавство


    Дисертація на здобуття
    наукового ступеня
    кандидата історичних наук

    Науковий керівник ―
    кандидат філософських наук, доцент
    Сінькевич Ольга Борисівна




    Львів-2003


    Зміст
    ВСТУП.
    Розділ 1. Джерела, історіографія та теоретико-методологічні засади дисертаційної роботи. ..С. 12
    Розділ 2. Релігійні витоки української духовності в науковій спадщині І.Огієнка...С. 37.
    2.1. Дохристиянська доба в історії становлення духовних традицій української культури. С. 37.
    2.2. Процес християнізації Київської Русі як перехід до нового рівня духовно-культурного життяС. 50.
    Розділ 3. Історична місія християнства в розвитку духовної культури українського народуС. 70.
    3.1. Історична доля християнства в Україні та його вплив на духовне життя українського народу. С. 70.
    3.2. Українська Православна Церква ― унікальне явище в історії вітчизняної духовної культуриС. 96.
    Розділ 4. І.Огієнко про перспективи розвитку української духовної культури в новітню добу світової історії..С. 128
    4.1. Християнська релігія і Церква в національно-духовному відродженні українства.С. 128
    4.2 Міжконфесійний та міжцерковний діалог: історична перспектива духовного єднання українського народуС. 150.
    ВИСНОВКИС. 173.
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ.С. 179.



    Вступ
    Актуальність дослідження. В умовах сучасного культурно-національного відродження України постало питання включення релігії, як невід’ємного складника культурного комплексу в цей процес. Без відродження релігії неможливе всестороннє відродження культури, національної свідомості, які, в свою чергу, є важливими передумовами подальшого утвердження української держави. Це підтверджує сучасне релігійне життя в Україні, в якому домінує Московське Православ’я, яке не сприяє (швидше перешкоджає) розвитку самобутньої української культури, національної свідомості. У зв’язку з тим актуалізується проблема відродження Українського Православ’я, котре повинно відбуватися не лише на організаційній основі, але й у формі відродження давніх українських традицій, витіснення тим самим привнесеного чужого московського. В історії українського народу православна церква відігравала і продовжує відігравати донині досить важливу роль, збагнути яку намагалося не одне покоління дослідників. Природа цього духовного феномену, його значення в духовному житті українського народу по-різному оцінювалися в різні періоди. Розвиток відродженої української держави ставить перед історичною наукою завдання об’єктивного, позбавленого ідеологічних нашарувань, та всебічного вивчення ролі християнства, зокрема Української Православної Церкви в духовному житті українського народу.
    Саме тому актуальним завданням постає переосмислення та творче застосування в практиці сучасного церковного життя, етнодержавного будівництва, процесі творення української культури теоретичних релігієзнавчих розробок діячів і теоретиків вітчизняної культури, діяльність і творчість яких раніше перекручувалась, фальсифікувалась чи взагалі була вилучена з наукового та суспільного обігу в Україні.
    Одним із виявів інтересу до історичного минулого України стала низка досліджень, присвячених постаті І.Огієнка (митрополита Іларіона), його громадсько-політичній, науковій, релігійній діяльності. І тим не менш, у царині огієнкознавства”, як вже означили цю сферу досліджень науковці, залишається ще цілий ряд наукових проблем, які потребують вивчення й аналізу.
    Зокрема, поза увагою дослідників залишилась одна з ключових для цього визначного мислителя тем, яка посідає помітне місце у його науковій творчості, ― значення релігії в історії української духовної культури. У своїх числених дослідженнях І.Огієнко відтворив роль християнства на різних етапах української історії ― в системі його взаємовпливів з культурним, політичним, національним життям українців. Він став першим церковним ієрархом, який з позицій наукової об’єктивності проаналізував язичницькі вірування давніх слов’ян, дослідивши їх вплив на християнство, комплексно з’ясував особливості Українського Православ’я, роль Української Церкви в історії української духовної культури.
    Зв’язок роботи з науковими програмами: Дисертаційне дослідження виконувалось у відповідності до плану роботи кафедри теорії та історії культури Львівського національного університету імені Івана Франка по науковій темі Релігієзнавство в контексті формування духовного світу та національної свідомості сучасного педагога” та по науково-дослідній програмі 3Ф-413Б Українська духовна культура: особливості становлення та розвитку”. Матеріали дисертації використовувались при підготовці наукових звітів із вказаних тем.
    Мета дисертаційної роботи ― здійснити комплексне історико-релігієзнавче дослідження поглядів І.Огієнка на закономірності й особливості вияву релігійного чинника в духовному житті українського народу.
    Відповідно до визначеної мети автор вирішує такі завдання:
    •на основі аналізу наукових праць І.Огієнка реконструювати його концепцію історії духовної культури і дослідити, яке місце у цій концепції відводиться релігійному чиннику;
    •показати оригінальність Огієнкової концепції дохристиянських вірувань українців як закономірного й необхідного етапу формування вітчизняної духовної культури та розкрити вплив цих вірувань на її подальшу історію;
    •проаналізувати позицію І.Огієнка як дослідника історії християнізації Київської Русі, розглянути його міркування щодо прийняття християнства як нового етапу в духовній еволюції українського народу;
    •з’ясувати розуміння І.Огієнком історії християнської Церкви в період польськолитовської держави за умов полонізації та окатоличення Православ’я, а також поширення ідей західноєвропейського протестантизму;
    •дослідити погляди мислителя щодо історичного значення Української Православної Церкви в роки Національно-визвольної війни 1648-1654 рр., а згодом входження України до складу Московської держави;
    •розкрити основні положення огієнківської концепції Православ’я як вияву та історичної детермінанти української духовної культури;
    •розглянути погляди митрополита Іларіона на проблеми та перспективи розвитку християнської Церкви в Україні, пов’язані з українським національно-визвольним рухом початку ХХ ст., а також рядом кризових явищ сучасної доби, та дослідити, яку роль відводить І.Огієнко християнській релігії та Церкві у їх подоланні.
    Об’єктом дисертаційного дослідження є історія духовного життя українського народу, як відображення діалектичного взаємозв’язку між загальними закономірностями генези світової культурі в цілому і національними особливостями, зумовленими специфікою української ментальності, драматизмом вітчизняної історії, і, зокрема, складними перипетіями історії релігії в Україні; предметом ― система поглядів І.Огієнка на роль християнства в українській духовній культурі та закономірності його історичної еволюції.
    Методологічною основою дисертаційної роботи став теоретико-методологічний арсенал школи „Анналів” ― це, зокрема, виявляється у спробі розглянути історію духовного життя українського народу у зв’язку з соціально-політичною історією нашої країни, з історією української культури в цілому; показати, як відобразились в ній загальноєвропейські тенденції релігійного і культурного буття. Принцип наукової об’єктивності в судженнях про минуле виявився у намаганні уникнути некритичного переказу тих ідей, спостережень, висновків, які висловлює І.Огієнко. Наукова об’єктивність автора дисертаційного дослідження виявляється і в позиції позаконфесійності, якої він дотримується у своєму аналізі історії української духовної культури, в якій релігійне протистояння, релігійна нетерпимість нерідко відігравали драматичну роль. У даному дослідженні широко застосовуються методи індукції і дедукції, аналізу та синтезу, системно-структурний аналіз, конкретно-історичний аналіз, метод порівняльного аналізу, опису та реконструкції. Характер та завдання дисертаційного дослідження зумовили використання методів історичного пізнання, серед яких ― хронологічний, типологічний, порівняльний, метод актуалізації. Аналіз життя та діяльності І.Огієнка здійснювався із залученням методів біографістики.
    Наукова новизна. роботи полягає в тому, що на основі грунтовного вивчення архівних джерел та релігієзнавчих праць І.Огієнка, вперше реконструйовано та проаналізовано його концепцію ролі християнства в історії української духовної культури. Основними положеннями цієї концепції слід вважати: релігія є визначальним чинником становлення та розвитку культури; усі етапи історичної еволюції української культури позначені, насамперед, впливами та змінами у релігійному житті; головним творцем української культури в її історії виступає Українська Православна Церква; релігія, як важлива складова культури, в історичному процесі є тісно взаємопов’язана з іншими складниками культурного комплексу ― насамперед мовою, народними традиціями, котрі за посередництвом релігійного культу впливали на релігійну свідомість, визначаючи специфіку історичного життя Церкви в Україні.
    Проведене дослідження дало можливість обгрунтувати низку положень, які відзначаються науковою новизною і виносяться на захист:
    •З’ясовано, що витоки•української духовної культури І.Огієнко пов’язує з дохристиянською добою. Язичницька культура наших предків характеризувалася високим рівнем етичної свідомості, що було зумовлене відповідним рівнем розвитку старої української віри. Це, в свою чергу, сприяло пізнішому утвердженню християнства, що підтверджують відмінності у процесі християнізації етнічних українських та російських земель.
    •Новим етапом духовного життя східних слов’ян, згідно з І Огієнком, стало запровадження християнства у Київській державі. Праці І.Огієнка доводять, що специфіку складного та тривалого процесу християнізації в українській духовній культурі визначали явища, які він окреслює поняттями „візантинізм” та „двовір’я”. Виключно велике значення в історії Української Церкви та культури мали ідеї візантійської культури, що поширювалися в Україні з прийняттям християнства східного обряду. Другим важливим фактором у розвитку української духовної культури було збереження в церковній практиці елементів язичницької культурної спадщини, що сприяло процесу християнізації, наступності духовної традиції З іншого боку, негативним моментом духовного життя є збереження та відродження в новітню епоху елементів язичницького світогляду, що, стверджував І.Огієнко, перешкоджали подальшій християнізації, нормальному розвитку духовної культури.
    •Аргументовано, що релігійний чинник відігравав визначальну роль у розвитку української духовної культури. Це, зокрема, стосується періоду XIV XVII ст., коли в умовах польсько-католицької експансії українцям довелось відстоювати своє право не лише на політичну незалежність, а й на культурну самобутність, на власну віру, мову. Важливу роль у духовному житті цієї епохи, на думку І.Огієнка, відіграли, з одного боку, впливи західноєвропейського християнства і, зокрема, реформаційної ідеології, з другого ― протидія політиці полонізації та окатоличення, яку проводила на загарбаних українських землях феодальна Польща.
    •Встановлено, що обмосковлення, оросійщення Української Церкви, з одного боку негативно позначилось на стані духовної культури XVII XVIII ст., а, з іншого боку, дало змогу засвідчити титульність і універсальний характер української нації, її вплив на московську культуру та стало поштовхом до пошуків нових варіантів духовно-культурного розвитку у ХІХ ст. Тому цей період є важливою ланкою в історії українського державотворення, що обумовлює духовно-культурний поступ українського народу.
    •З’ясовано, що християнська релігія у своєму православному різновиді увібрала в себе все те, що становить архетипічні риси українства, і разом з тим вона стала тією духовною основою, на якій розвинулось почуття національної ідентичності українців, сформувалась українська національна ідея, українська культура в цілому. Таким чином, в Українській Православній Церкві, на думку І.Огієнка, виражений дух української національної культури, визначена специфіка її історичного розвитку.
    •Дієвим засобом протистояння духовній кризі, яка охопила світ у ХХ ст. і виявилася у поширенні побудованої на засадах прагматизму і утилітаризму ідеології, утвердженні тоталітарних політичних режимів, що нехтують духовними цінностями, зневірі і втраті смисложиттєвих орієнтирів є християнство. Особливе місце в процесі духовного відродження відводиться І.Огієнком свідомій, наполегливій діяльності Церкви, яка може здійснити своє високе покликання лише подолавши внутрішні протиріччя, утверджуючи дух толерантності й взаєморозуміння у власних рядах.
    Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що у дисертації вперше здійснено аналіз поглядів І.Огієнка на роль християнської церкви в історії української духовної культури. Робота прирощує релігієзнавче знання про історичну долю тих християнських конфесій, які традиційно мали поширення в Україні, дає можливість більш повно та об’єктивно розкрити історію міжцерковних взаємин, що дозволяє уникнути однобічності і спрощеного розуміння цієї проблеми.
    Дисертація дає можливість нового підходу до розуміння історії християнської церкви в Україні, її значення у формуванні та розвитку вітчизняної культури, національної свідомості, державотворчих процесах.
    Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані при підготовці нормативних вузівських курсів з основ релігієзнавства, історії релігії, історії української культури, етнології, а також спецкурсів.
    Матеріали дисертаційного дослідження можуть послужити основою при підготовці текстів науково-популярних лекцій, статей, теле- і радіопередач. Наведені в дисертації факти й міркування можуть також використовуватись в ході міжцерковного й міжконфесійного діалога, при розв’язанні представниками органів державної влади на місцях конкретних проблем релігійного життя.
    Апробація дослідження. Матеріали дослідження апробовані на методологічних семінарах кафедри теорії та історії культури, на міжнародних наукових конференціях, зокрема: на міжнародній науковій конференції „Християнство і культура” (Тернопіль, 1998), на ІХ та Х міжнародних наукових конференціях „Історія релігій в Україні” (Львів, 1999, 2000), на звітній науковій конференції ЛНУ імені Івана Франка (Львів, 2001).
    Апробацією дослідження стало й використання його матеріалів в ході педагогічної практики, яку проходив дисертант на філософському та історичному факультетах ЛНУ, в ході круглих столів і студентських наукових конференцій з питань релігієзнавства та історії української культури, які проводились на вказаних факультетах. Матеріали дисертації використовувались при підготовці нормативного курсу Історія релігії” та спецкурсу Релігія і політика”, які читають викладачі кафедри теорії та історії культури ЛНУ.
    Публікації. Основні положення дисертації відображено у наступних публікаціях:
    1.Панько О.І. Митрополит Іларіон про духовний стан сучасного світу // Людинознавчі студії: Зб. наук. праць ДДПУ. ― Дрогобич: Вимір, 2000. ― Вип. 2. ― С.114-123.
    2.Панько О.І. Проблема об’єднання Українських Православної та Греко-Католицької Церков у працях митрополита Іларіона (І.Огієнка) // Українське релігієзнавство. ― 2001. ― №19. ― С.62-70.
    3.Панько О.І. Дохристиянські вірування українського народу в дослідженні І.Огієнка (митрополита Іларіона) // Вісник Львівського університету. Філософські науки. ― 2001. ― Вип.3. ― С.279-288.
    4.Панько О.І. Митрополит Іларіон про пережитки язичницьких просторово-часових уявлень // Народознавчі Зошити. ― 2001. ― №2 ― С.236-241.
    5.Панько О.І. І.Огієнко (митрополит Іларіон) про Українську Православну Церкву // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки ДДПУ. ― Дрогобич: Каменяр, 2002. ― Вип.10. ― С.195-204.
    6.Панько О.І. І.Огієнко (митрополит Іларіон) про Українську Греко-Католицьку Церкву) // Українське релігієзнавство. ― 2003. ― №25. ― С.43-51.
    7.Панько О.І. Митрополит Іларіон (І.Огієнко) про особливості поширення християнства у Київській Русі // Християнство і культура: Матеріали міжнародної наукової конференції. ― К. Тернопіль, 1998. ― С.137-140.
    8.Панько О.І. Проблеми поширення християнства в Київській Русі у спадщині І.Огієнка // Історія релігій в Україні: Матеріали ІХ-ї міжнародної конференції. ― Львів, 1999. ― Кн.2. ― С.35-38.
    9.Панько О. Проблеми двовір’я у дослідженнях митрополита Іларіона // Історія релігії в Україні: Праці Х-ї міжнародної наукової конференції. ― Львів, 2000. ― Кн.1. ― С.42-45.
    Структура дисертації. відповідає меті і завданням дослідження і складається з вступу, чотирьох розділів та висновків. Керуючись логікою дослідження, автор у І розділі здійснює аналіз джерел та наукової літератури з даної проблеми, визначає досліджені та маловивчені аспекти питання, обгрунтовує методологічну базу роботи. У ІІ розділі розглядаються погляди І.Огієнка стосовно ролі язичницької доби у формуванні духовної культури українців, процесу християнізації Київської Русі, ІІІ розділ присвячений аналізу поглядів мислителя на історичну долю християнства в Україні, а також основним положенням концепції Українського Православ’я І.Огієнка. В ІV розділі досліджуються погляди вченого на значення християнської релігії та церкви в новітню добу світової історії, зокрема, в національно-духовному відродженні українства, перспективи міжконфесійного та міжцерковного діалогу в розумінні митрополита. Виклад дисертації завершується висновками. Загальний обсяг роботи ― 178 стор., список використаних джерел та літератури містить 240 найменувань
  • bibliography:
  • ВИСНОВКИ
    •І.Огієнко (митрополит Іларіон) належить до тих представників української релігійно-філософської традиції, для яких ідеали християнської духовності становлять найвищу морально-етичну, культурну, соціальну цінність. В релігії він вбачає ту основу, з якої народжується все багатство духовного життя індивіда і суспільства в цілому. За його глибоким переконанням ця духовно-культуротворча місія релігії яскраво виявляється в історії української духовної культури.
    •Її витоки мислитель вбачає в міфологічній свідомості архаїчної доби, коли під впливом притаманної людині по її природі релігійності сформувались образно-поетичні уявлення про світ. Ці уявлення, в яких переплітались елементи емпіричних знань і фантазії, становили своєрідний „мінімум релігії”, який з розвитком суспільної свідомості збагачувався відтінками, ускладнювався, виявлявся у все більш різноманітних формах.
    •Закономірним етапом у розвитку релігії і сформованої на її основі духовної культури І.Огієнко вважає період язичництва. Для цього періоду характерне уявлення про сакральність простору і часу, космоцентризм, культ природних стихій. Дослідник простежує еволюцію цих первісних релігійних уявлень, виявом якої є антропоморфізація безликих надприродних сил, формування пантеону людиноподібних божеств. Аналізуючи язичницькі вірування давніх слов’ян, мислитель доводить, що вони визначали всі сторони духовного життя людини: її ставлення до світу в цілому, до природи, до себе самої, під їхнім впливом складались уявлення про добро і зло, справедливість, сенс людського життя.
    •Внутрішня логіка духовного розвитку людини, на думку І.Огієнка, призвела до виникнення християнства. Саме в християнстві, переконаний мислитель, людині відкривається духовне першоначало світу, а разом з тим і власна спорідненість з ним.
    •І. Огієнко детально розглянув процес християнізації Київської Русі, який тривав кілька століть і відображав складну взаємодію язичництва і християнства.
    •Однією зі сторін цього процесу, на думку мислителя, було „просвітлення” слов’ян-язичників світлом християнської віри, яку Київська Русь прийняла за посередництвом Візантії. Вплив візантійської культури на вітчизняну духовну традиції І.Огієнко пов’язує з поняттям візантинізму, під яким він розуміє глибоку релігійність, вірність Православ’ю, дух смиренномудрія, прагнення до моральної досконалості. Особливості ментальності, емоційно-психічного складу слов’янства зумовили сприйняття цих рис візантійської культури, які збагатили палітру української духовної культури.
    •Іншою стороною процесу християнізації дослідник вважає складну взаємодію християнства з язичництвом, яка знайшла свій вияв у специфічному феномені української духовної культури, який він окреслює поняттям „двовір’я”. Цей феномен він трактує не як механічне поєднання елементів старої і нової віри, а як діалектичний процес взаємовпливів язичництва і християнства в сфері догматично-ідеологічній і обрядовій. Завдяки цьому національна духовна культура „охристиянилась”, а християнство „українізувалось”, що, на думку І.Огієнка, сприяло укоріненню християнства в свідомості і почутті українського народу.
    •Християнська релігія і християнська Церква відіграли визначальну роль в збереженні духовного надбання вітчизняної культури в тяжку добу випробувань, пов’язаних з татаро-монгольським нашестям. І.Огєнко висловлює думку про те, що саме ці драматичні події сприяли утвердженню християнства як символу національного єднання і порятунку.
    •Аналізуючи події «литовської доби» вітчизняної історії, мислитель вважає, що цей час був періодом, коли Українська Церква, перебуваючи в номінальній залежності від Константинопільського патріархату стала провідником національної духовної традиції.
    •Період XIV- XVII ст., коли українські землі опинились під владою феодальної Польської держави, І.Огієнко розглядає як час вияву різноспрямованих тенденцій у вітчизняній духовній культурі.
    •Одна з цих тендендій, на його думку, виявилась як зацікавлення західноєвропейським культурним набутком та його творче засвоєння. „Український дух ― європейська культура” ― так характеризує І.Огієнко діяльність прихильників цього руху, серед яких значну частину становили високоосвічені церковні ієрархи.
    •Не менш важливу роль у прилученні України до західноєвропейської культури відіграв вплив реформаційної ідеології. І.Огієнко зазначає, що завдяки цьому впливові українська духовна культура збагатилась ідеями значущості особистої віри як основи релігійності, громадянської активності у відстоюванні своїх переконань, необхідності створення національної Церкви як виразника власного шляху до сприйняття благодаті віри Христової. Самі ці ідеї лежать в основі таких яскравих явищ української культури, як переклади Св.Письма рідною мовою, релігійно-просвітницька діяльність братств.
    •Інша тенденція в тогочасному духовному житті, яку І.Огієнко оцінює негативно, пов’язана з політикою національно-релігійної асиміляції, полонізації за посередництвом Католицизму”, яку проводила Річ Посполита по відношенню до загарбаних українських земель і виявом якої, на його думку, стало запровадження церковної унії 1596 року. Дослідник детально аналізує передумови унії, шляхи її запровадження, догматично-канонічні, обрядові й організаційні засади і виступає з критикою як самої ідеї об’єднання Церков, яку він називає „релігійною нісенітницею”, так і наслідків її реалізації. Негативними наслідками Берестейської унії І.Огієнко вважає втрату українцями відчуття єдності, національної ідентичності, болісне роздвоєння „української душі”, розбрат і братовбивче протистояння „України з Україною”, „насильницьку латинізацію” української духовної культури.
    •Як позитивний вияв національного духу І.Огієнко розцінює ту тенденцію в культурному житті XIV- XVII століть, яка пов'язана з діяльністю на захист Православ'я. На його думку, Православ'я ― це та істинна віра Христова, яку в її первозданній чистоті зберегла Україна. Православ'я найміцніше пов'язане з самими підвалинами української духовності і є виразом національної самобутності українців. Саме Православ'я в драматичну добу української історії, вважає дослідник, відіграло, з одного боку, роль етнодиференціюючого чинника, проводячи межу між загарбниками-чужинцями й іновірцями ― та українцями як культурною і релігійною спільнотою; з іншого ― чинника етноконсолідуючого.
    •Відстоюючи свою концепцію Православ'я як вияву національного духу українців, І.Огієнко формулює й власну концепцію Православної Церкви як носія і виразника національної ідеї.
    •Ця Церква, за твердженням владики Іларіона, є апостольською, оскільки свою благодать вона успадкувала від самого апостола Андрія Первозванного і впродовж віків зберігала чистоту християнської віри; їй притаманний євангелізм ― намагання слідувати духу, а не букві християнства; вона є втіленням ідеалу соборності, що відповідає традиціям української духовності; вона вірно слідувала завіту Христа: „кесарю ― кесареве, Богу ― богове”, не допускаючи втручання світських владик у церковне життя.
    •І.Огієнко високо оцінює культуротворчу роль Православної Церкви. Її діячі були творцями літературної мови, яка протистояла стихії живої народної говірки, долала її діалектні та семантичні відмінності і несла в собі нову духовну глибину, виховувала нову ― християнську культуру думки і почуття, об’єднувала розрізнені етнічні групи в єдиний народ. Православні ченці та священнослужителі брали участь і у творенні образотворчого, музичного мистецтва, в яких виявляла себе душа народу і його дух, виплеканий і загартований християнством.
    •Формулюючи свою концепцію Православної Церкви як творця і виразника української духовної традиції, І.Огієнко подекуди відступає від засад наукової об’єктивності, припускається вільно-творчої” інтерпретації української історії, демонструє певну конфесійну заангажованість. Той образ Української Православної Церкви, який постає на сторінках його творів, поєднує в собі риси сущого і належного, реального й ідеального,. і до такої ідеалізації митрополит Іларіон вдається свідомо. Він вважає, що цей ідеальний образ повинен стати „могучим двигуном національної свідомості”, духовно об’єднати українців для того, щоб вони могли реалізувати себе, за гегелівською термінологією, як «історична», державна нація.
    •Створюючи цей ідеальний образ національної Української Церкви, І.Огієнко тим самим виражає духовні шукання не лише істричного минулого, а й своєї доби, коли явними стали ознаки глибокої кризи культури. І.Огієнко вважає, що лише віра і Церква здатні допомогти людині подолати загрозу моральної і духовної деградації. Однак для того, щоб Церква могла виконати цю відповідальну місію, вона повинна подолати внутрішні протиріччя, стати на шлях діалогу і примирення як в масштабі національно-державному, так і всесвітньому. Звідси ― заклик до порозуміння між окремими гілками Українського Православ’я, до широкого діалогу з УГКЦ, яка впродовж своєї історичної еволюції стала виразником національної самосвідомості значної частини українців, звідси зацікавлення ідеями екуменізму, які знаходимо у працях І.Огієнка різних років.
    •І.Огієнко ― не лише богослов, науковець, дослідник. Він у власному житті намагався реалізувати гасло „Служити народові ― то служити Богові”. Своєю пастирською, проповідницькою, літературною, педагогічною, громадсько-політичною діяльністю він служив рідному народові, і тому його спадщина стала частиною того духовного багатства України, дослідженню якого він присвятив свою наукову творчість.
    Ключові слова: І.Огієнко (митрополит Іларіон), духовна культура, екуменізм, концепція УПЦ, нація, православ’я, язичництво.
  • Стоимость доставки:
  • 100.00 грн


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины