Борисов Артем Вадимович Пам’ятки Давньоруське Поросся. Система заселення : Борисов Артем Вадимович Достопримечательности Древнерусское Поросья. система заселения Borisov Artem Vadimovich Sights Old Russian Porossya. Settlement system

brief description

Борисов Артем Вадимович, молодший науковий співробітник Відділу давньоруської та середньовічної археології, Інститут археології НАН України. Назва дисертації: «Пам’ятки Давньоруське Поросся. Система заселення». Шифр та назва спеціальності - 07.00.04 - археологія. Спецрада Д 26.234.01 Інституту археології НАН України

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
БОРИСОВ АРТЕМ ВАДИМОВИЧ
УДК [904.4:528.9] (282.247.32-197.4)”653”
ДИСЕРТАЦІЯ ДАВНЬОРУСЬКЕ ПОРОССЯ. СИСТЕМА ЗАСЕЛЕННЯ
07.00.04 - археологія Історичні науки
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело (А. В. Борисов).
Науковий керівник: Томашевський Андрій Петрович,
кандидат історичних наук.
Київ - 2019

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 14
ВСТУП 15
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ,
ДЖЕРЕЛА ТА МЕТОДИКА 21
1.1. Історія дослідження ключових проблем давньоруського Поросся 22
1.1.1. Історична географія давньоруського Поросся 22
1.1.2. Історія вивчення номадів Поросся 31
1.1.3. Етнічна структура населення 37
1.1.4. Історія дослідження Пороської оборонної лінії 52
1.2. Історія археологічного дослідження давньоруського Поросся 57
1.3. Джерельна база дослідження 62
1.4. Методика дослідження 67 РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ЗАСЕЛЕННЯ
ДАВНЬОРУСЬКОГО ПОРОССЯ 76
2.1. Становлення та розвиток системи заселення 77
2.1.1. Освоєння регіону у другій половині І тис. н.е. 77
2.1.2. Становлення системи заселення ХІ ст. 79
2.2. Характеристика територіальних груп населених пунктів давньоруського Поросся ХІІ-ХІІІ ст. 82
2.3. Сукупна характеристика системи заселення
давньоруського Поросся ХІІ-ХІІІ ст. 116
2.4. Заселення Поросся після середини ХІІІ ст. 119 РОЗДІЛ 3. КОМПЛЕКСНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
ГОСПОДАРЮВАННЯ ТА ОБОРОНИ ДАВНЬОРУСЬКОГО ПОРОССЯ 125
3.1. Господарювання осілого населення 126
3.1.1. Палеоприродні умови господарювання 126
3.1.2. Сільськогосподарська та ремісничо-промислова діяльність
за даними археології 131
3.2. Господарювання кочівницького населення 142
3.3. Пороська оборонна лінія 149
ВИСНОВКИ 174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 181
СЛОВНИК ТЕРМІНІВ 227
ДОДАТКИ 230
ДОДАТОК А. Каталог поселенських археологічних пам’яток
території Поросся давньоруського часу 231
ДОДАТОК Б. Каталог поховальних археологічних пам’яток
території Поросся давньоруського часу 249
ДОДАТОК В. Перелік реконструйованих населених пунктів
давньоруського часу на території Поросся 254
ДОДАТОК Д. Таблиці 262
ДОДАТОК Е Обрахунок екологічної ємності ландшафтів,
доступних для ведення кочового скотарства та оцінка максимально можливої кількості номадів 271 ДОДАТОК Ж. Альбом ілюстрацій 278
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
QGIS - Quantum geographic information systems GPS - Global Positioning System ГІС - геоінформаційна система
АН УРСР - академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки
АП - археологічна пам’ятка ДНП - давній населений пункт
ІА АН УРСР - Інститут археології Академії наук Української Радянської Соціалістичної Республіки
ІА НАН України - Інститут археології Національної академії наук України
ІСО - історико-соціальний організм
НП - населений пункт
ТГ - територіальна група
ПТК - природно-територіальний комплекс
ПРЗ - потенційна ресурсна зона
ВСТУП
На сучасному етапі дослідження та осмислення процесу становлення Руси-України, однією із провідних тенденцій являється повернення до реалізації програм та завдань вивчення окремих регіонів і земель, розпочатих
В. Б. Антоновичем, М. С. Грушевським та іншими представниками цієї наукової школи. Розвиток сучасної археологічної науки ґрунтується на новітній джерельній, методичній та технічній основах. ЇЇ ключовими науковими проблемами є питання вивчення внутрішніх зав’язків та регіональної специфіки суспільств на фоні загальних тенденцій розвитку. Вірогідне з’ясування та аналіз ролі місцевих етно-соціальних, природних та історико-культурних чинників у формуванні регіональних особливостей середньовічного населення. Закономірно, що такі дослідження пов’язані з реалізацією міждисциплінарного комплексного вивчення історико-соціальних організмів (ІСО), як окремих історико-культурних та адміністративно- географічних утворень. Літописне давньоруське Поросся один з яскравих прикладів такого історико-соціального організму, зафіксованого писемними джерелами на півдні Київської землі.
Саме тому актуальність теми вивчення давньоруського Поросся полягає у необхідності здійснення спеціального цілісного дослідження регіону на новітній методичній основі та на засадах комплексності. Найбільш продуктивним засобом реалізації цього дослідження є вивчення системи заселення регіону давньоруської доби. Принципово нові можливості для здійснення такого дослідження виникли завдяки об’єму та якості накопиченої інформації, структурі джерельної бази, яка поєднана у тематичній геоінформаційній системі завдяки цілеспрямованим польовим дослідженням автора, які тривали більше 10 років.
Зв’язок роботи з науковими програмами: роботу виконано у рамках науково-дослідних робіт відділу давньоруської та середньовічної археології ІА НАН України «Пам’ятки середньовічної України: історико-археологічні дослідження» (2007-2011 рр.), «Матеріальна основа давньоруської цивілізації: археологічна карта південноруських земель ІХ-ХІІІ ст.» (2012-2016 рр.), «Матеріальна основа ранньоукраїнської цивілізації: археологічна карта другої половини ХІІІ - початку XVIII ст.» (2017-2021 рр.), №№ державної реєстрації 0106U012548, 0112U001423, 0116U006929.
Мета роботи полягає у комплексній характеристиці давньоруського Поросся, реконструкції процесу його виникнення та функціонування як окремого історико-культурного та адміністративно-географічного утворення на півдні Київської землі.
Відповідно до мети визначено такі завдання:
1. Проаналізувати історію розробки наукової проблематики досліджень давньоруського Поросся, окреслити накопичену джерельну базу. Описати методику дослідження.
2. Охарактеризувати розвиток реконструйованої системи заселення регіону через аналіз її складових частин: населених пунктів, територіальних груп та зв’язків між ними.
3. Комплексно дослідити характер господарського освоєння та господарювання осілого і кочового населення на фоні палеоприродних умов давньоруського Поросся.
4. Визначити та проаналізувати окремі складові системи оборони регіону, виявити основні риси її розвитку та функціонування.
5. Створити комплексну синтетичну характеристику функціонування системи заселення давньоруського Поросся з урахуванням процесу господарського освоєння та оборони регіону.
Об’ єкт дослідження - це система заселення, господарського освоєння та оборони літописного Поросся, реконструкція просторово-хронологічної динаміки та структури розміщення населення регіону давньоруської доби.
Предметом дослідження є археологічні пам’ятки, писемні, картографічні, природно-географічні джерела, вивчення яких забезпечує комплексне дослідження давньоруського Поросся.
Методичною основою роботи являються принцип історизму (аналіз явищ історичної дійсності у їхньому розвитку), просторовий та системний підходи, загальнонаукові методи аналізу та синтезу. Застосовано методи теоретичного моделювання, картографування, статистичні та методи геоінформаційного аналізу.
Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається тим, що у ньому вперше:
- зібрано найповніший каталог та відповідну базу даних про всі археологічні пам’ятки давньоруського часу території Поросся (389 одиниць), здійснене їхнє детальне картографування засобами геоінформаційних систем (ГІС);
- проаналізовано територіально-хронологічні етапи та особливості процесу становлення і розвитку системи заселення регіону;
- створено комплексну динамічну модель системи заселення регіону на основі археологічної та загальногеографічної просторової інформації;
- реконструйовано мікрорегіональні моделі господарювання різних соціокультурних груп населення Поросся в умовах порубіжного лісостепу півдня Київської землі;
- удосконалено методичні засади, алгоритми, процедури просторового аналізу систем заселення та господарського природокористування давньоруського часу;
- подальший розвиток отримали способи реконструкції господарювання та функціонування окремих складових частин історико-соціального організму давнини, прийоми визначення меж адміністративно-територіальних утворень південноруських земель;
- апробовані нові засоби відбору, фіксації та аналізу інформації про археологічні пам’ятки у межах спеціально спроектованих геоінформаційних систем.
Територіальні межі роботи охоплюють південну частину історичної Київської землі, що названа у літописних джерелах «Пороссям» та охоплює територію на південь від р. Стугна і басейн р. Рось.
Хронологічні рамки роботи - XI-XIII ст. - відповідають традиційному баченню датування давньоруського періоду на території півдня Середньої Наддніпрянщини з урахуванням специфіки заселення регіону дослідження. Нижня хронологічна межа обумовлена початком системного заселення регіону (початок ХІ ст). Верхня - часом зникнення системного давньоруського заселення на цій території у часи походів монголів у середині ХІІІ ст.
Джерельну базу роботи складають систематизовані матеріали археологічних досліджень з території давньоруського Поросся, збережені у вигляді польової та звітної документації (123 справи) і публікацій. Опрацьовані матеріали археологічних досліджень зберігаються у фондових колекціях восьми наукових установ. Загалом, у роботі автор зібрав та проаналізував інформацію про 389 давньоруських пам’яток, серед яких - 263 поселенські археологічні пам’ятки (у тому числі 66 укріплених), 121 поховальна пам’ятка та п’ять відрізків Змієвих валів.
Практичне значення дослідження полягає у можливості використання отриманих результатів для комплексного наукового дослідження Київської землі. Зібрані та систематизовані у роботі дані - основа для планування та реалізації подальших проектів з дослідження та охорони історико- археологічної спадщини Поросся. Реєстр археологічних пам’яток давньоруського часу, зібраний у процесі роботи над дослідженням, стане частиною загального реєстру археологічної спадщини. Цілісне уявлення про історію дослідження та аналіз джерельної бази дозволяє ефективно планувати польові роботи із урахуванням ступеня археологічної дослідженості території. Створена синтетична модель розвитку давньоруського Поросся дозволяє виокремити актуальні напрямки подальших досліджень. Робота може бути використана при написанні наукових робіт з археології та історії історичної Київщини, історії України, курсів лекцій, підручників з локальної історії дослідженого регіону. Використані методики можуть бути застосовані для вивчення систем заселення інших регіонів Південної Русі. Спосіб опису та реконструкції системи оборони Поросся придатний для комплексного аналізу оборонних систем середньовічного часу.
Отримані дані розширюють основу для подальших досліджень взаємозв’язків у межах системи: людина - соціум - навколишнє середовище. Створена динамічна модель демонструє процес освоєння природного середовища та розвитку системи заселення у давнину.
Особистий внесок здобувача. У спільній статті з О. В. Манігдою автору належить характеристика бази даних археологічних пам’яток території Поросся та характеристика семантичних блоків бази «географічне положення» і «джерела даних». У спільній роботі з А. П. Томашевським автору належить систематизація даних польових археологічних досліджень здійснених М. П. Кучерою на території Поросся.
Апробація результатів досліджень відбулася у вигляді доповідей автора на міжнародних наукових конференціях: «Східноєвропейські старожитності в добу середньовіччя» (Чернівці, 2010 р.), «Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні» (Київ, 2017, 2018 рр.), «Археологічні студії: здобутки та перспективи - 2017» (Київ, 2017 р.), «Поросся у системі міжетнічних контактів Східної Європи: південний фронтир давньоруської держави (Спільна історія - збереження і дослідження археологічних пам’яток)» (Київ-Пугачівка, 2018 р.), «І Всеукраїнський археологічний з’їзд» (Ніжин, 2018 р.), «Per aspera ad astra: до 100-літнього ювілею відомого археолога Бориса Тимощука» (Чернівці, 2019 р.), «Мотив-стиль, образ-знак у контексті давніх культур і традицій» (Львів-Винники, 2019 р.), міжнародній науковій конференції молодих вчених «To Dig or Not To Dig: інвазивні та неінвазивні методи археології» (Київ, 2019, р.), всеукраїнських наукових конференціях: «Місце і значення Поросся в історії України (ІХ -ХУІІ ст.).» (Корсунь-Шевченківський, 2007 р.), «Слов’яно- руська археологія. 2017. Новітні дослідження» (Київ, 2017 р.), «Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури» (Переяслав-Хмельницький, 2018 р.), круглих столах «Фактор простору в історичних дослідженнях» (Переяслав, 2018, 2019 рр.).
Під час підготовки дисертації основні її положення оприлюднені на засіданнях відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України.
Публікації. За темою дисертації опубліковано 22 статті, 2 з яких у співавторстві. З них 5 - у виданнях, що входять до Переліку наукових фахових видань України, затверджених МОН України та 1 - у спеціалізованому науковому журналі за кордоном. Здійснено 16 додаткових публікацій апробаційного характеру у матеріалах конференцій, а також збірниках тез доповідей.
Обсяг та структура роботи. Відповідно до сформульованих завдань, структура роботи складається зі вступу, трьох розділів та висновків, що складають 183 сторінки, списку використаних джерел та літератури (253 позиції), словника термінів, списку скорочень та шести додатків (каталоги пам’яток - поселенських та поховальних; перелік реконструйованих населених пунктів давнини; таблиці; текстовий додаток - обрахунок екологічної ємності ландшафтів; альбом ілюстрацій). Загальний обсяг додатків складає 95 сторінок. Загальний обсяг рукопису дисертації становить 306 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ
Основним результатом дисертаційного дослідження є реконструкція процесу виникнення та функціонування системи заселення давньоруського Поросся як окремого літописного історико-соціального організму давнини. Відповідно, у процесі дослідження реалізовано поставлені завдання, що дозволили дійти таких висновків:
1. Наукові дослідження давньоруського Поросся, які розпочались з середини ХІХ ст., здійснюювались у кількох ключових напрямках: дослідження історичної географії регіону, вивчення пам’яток номадів у Пороссі, дослідження етнічної структури населення, вивчення Пороської оборонної лінії. За цей час багатьма дослідниками (І. І. Фундуклєй, В. Б. Антонович, Н. Є. Бранденбург, В. Й. Довженок, М. П. Кучера, О. П. Моця, Л. І. Іванченко, Р. С. Орлов) було накопичено значний об’єм інформації про давньоруські пам’ятки регіону. Зібрана у цьому дослідженні база нараховує 389 пам’яток.
Підсумками досліджень за основними напрямками стали:
а) У визначенні меж та просторової структури території давньоруського Поросся дослідники враховували літописні повідомлення про «Поросся» як окреме історико-етнографічне утворення та фізико-географічні особливості регіону. Поросся у літописному значенні об’єднує територію на південь від р. Стугна. Структурно ця територія складається з Кагарлицького та Білоцерківського внутрішніх степків (північна частина останнього має літописну назву Перепетове Поле), Нижнього Поросся (від гирла до літописного Корсуня), Середнього Поросся (до літописного Юр’єва) та Верхнього Поросся (так званий «берендицький кут»). Із просторами
Кагарлицького степка дуже тісно пов’язана територія Канівського Подніпров’я та узбережжя Дніпра до гирла р. Стугна.
б) На території Поросся у літописних зводах згадується 11 населених пунктів. Кількість згадок про кожен з яких варіює від 1 до 17. Зокрема, згадуються Родень (1 раз), Юр’єв (17), Канів (15), Торчеськ (13), Ростовець (3), Дверен (2), Корсунь (2), Товаров (2), Володарів (2), Богуславль (1), Неятин (1) та шість берендицьких городів (1), Боровий (1), Кулдюр’їв (1), Чурнаїв (1). Проблема їхньої географічної локалізації та ідентифікації з конкретними археологічними пам’ятками вирішена лише частково. Дослідженнями істориків та археологів, що тривають із першої половини ХІХ ст., локалізовано сім літописних НП: Торчеськ, Юр’єв, Канів, Богуславль, Корсунь, Ростовець, Неятин. Цьому сприяли археологічні дослідження відповідних пам’яток, які виявили ознаки або міської побутової культури (Юр’єв, Торчеськ), або сукупність ознак, що вказують на їхній статус локальних центрів. Ідентифікація частини населених пунктів залишається дискусійною (Родень, Дверен, Товаров, 6 берендицьких городів), або невизначеною (Боровий, Чурнаїв, Кулдю’їв).
в) Широкий тематичний спектр має історіографія етнічної особливості давньоруського Поросся. Мозаїчна етнічна структура населення регіону та історія окремих груп населення стали предметом вивчення кількох дослідників. Серед них найбільш вагомий внесок здійснили такі дослідники: О. П. Моця І. П. Русанова, П. П. Толочко, Л. І. Іванченко - характеристика структури осілого населення та населення регіону у цілому на фоні Південноруських земель; С. О. Плєтньова, А. Г. Фьодоров-Давидов, М. В. Квітницький - історія та етногеографія кочівницьких груп населення.
Знаковими для Поросся давньоруського часу стали проблеми етнічної та хронологічної ідентифікації різних груп кочівницьких поховань, їхня територіальна структура, історичний шлях похованих у них кочівників. Початок державного освоєння території басейну р. Рось співпадає з ослабленням впливу печенігів, а невдовзі, й з втратою ними панівного становища у Великому Степу. У другій половині ХІ ст. починається контрольований великокняжою владою процес заселення степових ділянок регіону різними кочівницьким групами. Не зважаючи на складну історію взаємовідносин номадів, осілого населення та князівської влади, у ХІІ ст. формується досить стійка система «поршани» - «чорні клобуки». Союз кочівників на території Поросся відіграє ключову роль у системі оборони регіону. Пороські кочівники послідовно підтримують військово київську великокняжу владу. Важливим елементом цієї тематики стала розробка проблем, пов’язаних із «Таганчанським» поховальним комплексом та престижними кочівницькими похованнями Поросся.
Окрім кочівників, на території Поросся фіксуються й інші етнічні групи населення. Їхня поява пов’язана з політикою великокняжої влади, спрямованої на залюднення прикордонних територій. Вона здійснювалась через навмисне оселення полонених або залежних груп населення. Археологічно фіксується присутність вихідців із західноруських територій, західних балтів, вихідців з Подністров’я та Побужжя. Всі ці групи населення вплинули на формування певних особливостей матеріальної культури: не властиві для південноруських територій типи кераміки (Миколаївський археологічний комплекс, поховання Яблунівського могильника), специфічно типи кераміки (кераміка з комплексу пам’яток Буки, вінця з глибоко прокресленою боріздкою-закраїнкою), присутністю окремих етновизначальних предметів (S-подібні скроневі сережки, сережки половецького типу, західнобалтські фібули та елементи поясного набору). Важливою особливістю Поросся як прикордонної території стала наявність укріплених пунктів зі своєрідними елементами фортифікації, на думку дослідників, пов’язаних із кочівницьким населенням (Чепиліївка 1, Пішки, Пилява, Грищенці-Тростянець, Уляники).
г) Дослідники Поросся особливу увагу приділяли опису та дослідженню способів та засобів оборони, від загрози з степу на цій території, що отримали назву Пороська оборонна лінія. Над цією тематикою працювали:
В. Й. Довженок, М. П. Кучера, П. П. Толочко, О. П. Моця, Л. І. Іванченко, М. В. Квітницький. Багаторічними дослідженнями М. П. Кучери було археологічно зафіксовано, осмислено та введено до наукового обігу основні елементи цієї системи: лінії Змієвих валів та городища. Дослідник сформував певну концепцію виникнення, розвитку та функціонування Пороської оборонної лінії. Цілісне уявлення про неї викладено у спільних працях М. П. Кучери та Л. І. Іванченко. Остання розвинула та розширила сформульовані ідеї у подальших публікаціях.
Основними пунктами концепції Пороської оборонної лінії є: оборонна лінія формується на початку XI ст. під керівництвом великокнязівської влади; її елементами є лінії Змієвих валів, укріплені фортеці та осаджені у Пороссі групи населення; із другої половини XI ст. додатковим елементом системи оборони стають контингенти «своїх поганих»; для потреб кочівників будується мережа укріплених фортець, що складають додатковий ешелон оборони.
2. На основі зібраної бази археологічних пам’яток давньоруського часу реконструйовано 160 давніх населених пунктів. Створена модель шляхів сполучення та кластерний просторовий аналіз дозволив виділити для періоду ХІІ - першої половини ХІІІ ст. шість територіальних груп пам’яток: канівську, корсунську, торчесько-богуславльську, юр’євську, неятинську та кошівську. Їх локальними центрами є літописні населені пункти. Це вказує на можливість інтерпретації з великою вірогідністю цих груп пам’яток як адміністративно- територіальних утворень у складі Поросся.
3. Мозаїчна ландшафтна структура лісостепового Поросся, доповнена етнічною строкатістю населення, сприяла існуванню тут двох типів господарювання. Осіле населення здійснювало господарське освоєння території і практикувало землеробство, поєднане з тваринництвом та різноманітними промислами. Для нього характерне інтенсивне використання прирічкових та помірно - лісових і степових ділянок ландшафту (Додаток Ж, рис. 29). Кочівницьке населення використовувало території лучних та різнотравних степів Припороської рівнини для ведення кочового скотарства. Ймовірно, прирічкові та лісові ландшафти активно використовувались для влаштування зимівників.
4. Система заселення кожного хронологічного зрізу має певні особливості які було детально охарактеризовано у роботі. Передісторією формування давньоруської системи заселення регіону стало заселення другої половини І тис. н.е., проте, його характеристика ускладнена фрагментарністю джерельної бази. Наявний на сьогодні археологічний матеріал вказує на занепад та деструкцію системного заселення території у IX-X ст. Картографування та аналіз хронології археологічних матеріалів другої половини І тис. н.е. фіксує відсутність пам’яток, які хронологічно «змикаються» із давньоруськими пам’ятками на території Поросся. Достовірних поселенських археологічних пам’яток X ст. на території Поросся не зафіксовано. Зважаючи на це мусимо констатувати певне переривання традиції системного заселення та деструкції раньослов’янської системи заселення регіону, викликане загрозою зі степу. Початковий етап розвитку системи заселення давньоруського Поросся починається заходами великокняжої влади на початку XI ст, спрямованими на державне освоєння території на південь від р. Стугна. Заселення давньоруського Поросся розпочалось із оселенням окремих груп населення, зокрема, полонених «ллхи» по Росі і будівництвом «городы» у 1031-1032 рр. Новозбудовані укріплені фортеці протягом XI ст. стають центрами локальних територіальних груп населених пунктів. Стабільність центральних населених місць цих угруповань у наступний період XII-XIII ст. дає підстави вважати їх центрами окремих адміністративно-територіальних одиниць. На території Поросся вже у ХІ ст. можна виділити кілька таких утворень у вигляді п’яти територіальних груп: канівської, корсунської, торчсько-богуславльської,
юр’ївської та неятинської.
Протягом XII-XIII ст. збільшення укріплених населених пунктів вказує на продовження зміцнення Пороської оборонної лінії. У цей же час відбувається інтенсивне господарське освоєння території. Про це свідчить стрімке збільшення кількості населених пунктів та переважання неукріплених поселень. Найбільш інтенсивно розвивалась юр’ївська територіальна група. У ній кількість населених пунктів збільшилась у п’ять разів порівняно з XI ст., городища становили 32,8% від усіх городищ Поросся. У цій групі з’являються, переважно, невеликі за розміром неукріплені поселення. Натомість у торчесько-богуславльській територіальній групі поширені великі за площею поселення, розташовані на річкових терасах. У нижньому Пороссі продовжується ущільнення системи заселення вздовж великих річок - Росі, Росави. На решті території відбувається заселення допливів Росі і, навіть, ділянок яружно-балкової системи. На цьому етапі виникають невеликі згустки тісно пов’язаних населених пунктів та, водночас, ускладнюється структура вже існуючих. Це свідчить про розвиток поселенської структури на мікрорівні за рахунок природного приросту місцевого населення. Зв’язки між цими пов’язаними поселеннями були значно міцніші, ніж із сусідніми згустками НП. На це яскраво вказує різниця відстаней всередині таких груп та між ними.
У другій половині XIII ст. внаслідок походів монголів система заселення Поросся зазнає кардинальних змін. Зникають міські центри Поросся та вплив Києва. Більшість населених пунктів перестають функціонувати і залишається лише невелика частина вже слабо населених НП. На початку та у другій половині XIV ст. виникають окремі нові населені пункти. Вони, як правило, розміщені на низькій топографії і мають дуже незначний культурний шар. Ймовірно, у цей час починають домінувати тимчасові поселення або невеликі родові хутори. Зі зникненням стабільного системного заселення регіону змінюється й система господарювання. Уходництво стає основним типом ведення господарської діяльності. Цей тип заселення та господарства, поширений за давньоруського часу на південь від Поросся, тепер охоплює і його територію. Можемо говорити про припинення функціонування давньоруської системи заселення у середині XIII ст. Із цим фактом пов’язане й зникнення у літописному значенні території під назвою Поросся. Таким чином, система заселення Поросся на першому етапі свого існування була підпорядкована потребам будівництва та обслуговування Пороської оборонної лінії, що складалася з мережі городищ та дерево-земляних укріплень у вигляді довгих валів (Змієві вали). Стратегія великокняжої влади зі створення оборонної лінії початку ХІ ст. зумовила виникнення поліетнічної структури населення регіону. У другій половині ХІ ст. оборонні споруди підкріплюються групами кочового населення, оселеними на просторах Припороської рівнини. У результаті цього трансформується власне система і тактика системи оборони. Союз «чорних клобуків», що сформувався, стає невід’ємною складовою частиною Поросся.
5. Поросся у давньоруський час було окремим історико-соціальним організмом давнини. Про це свідчать: а) неодноразове використання щодо регіону окремої літописної назви «Поросье» як географічно-соціальної одиниці та похідної від неї назви частини населення «поршани»; б) просторовий розподіл археологічних пам’яток давньоруського часу на території Поросся, що відокремлює їх від сусідніх синхронних систем заселення; в) наявність зав’язків як у середині уділів - територіальних груп, так і між ними у складі історико соціального організму Поросся та об’єднаної Пороської оборонної лінії; г) досить чітко окреслений початок давньоруського заселення регіону та закінчення існування системного заселення цього історичного регіону.