Каплюк Катерина Миколаївна. Художній хронотоп історичної романістики Р. Іваничука (на матеріалі романів Мальви, Журавлиний крик, Орда) : Каплюк Екатерина Николаевна. Художественный хронотоп исторической романистики Р. Иванычука (на материале романов Мальвы, Журавлиный крик, Орда) Kaplyuk Kateryna Mykolayivna. Artistic chronotope of R. Ivanychuk's historical novels (on the material of Malva's novels, Crane's Cry, Horde)



  • title:
  • Каплюк Катерина Миколаївна. Художній хронотоп історичної романістики Р. Іваничука (на матеріалі романів Мальви, Журавлиний крик, Орда)
  • Альтернативное название:
  • Каплюк Екатерина Николаевна. Художественный хронотоп исторической романистики Р. Иванычука (на материале романов Мальвы, Журавлиный крик, Орда) Kaplyuk Kateryna Mykolayivna. Artistic chronotope of R. Ivanychuk's historical novels (on the material of Malva's novels, Crane's Cry, Horde)
  • The number of pages:
  • 202
  • university:
  • ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
  • The year of defence:
  • 2010
  • brief description:
  • ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
    «ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ»

    На правах рукопису

    КАПЛЮК КАТЕРИНА МИКОЛАЇВНА

    УДК 821.161.2 311.6.09


    ХУДОЖНІЙ ХРОНОТОП
    ІСТОРИЧНОЇ РОМАНІСТИКИ Р. ІВАНИЧУКА
    (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНІВ
    «МАЛЬВИ», «ЖУРАВЛИНИЙ КРИК», «ОРДА»)

    10.01.01 українська література

    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
    філологічних наук



    Науковий керівник
    Токмань Ганна Леонідівна
    доктор педагогічних наук,
    кандидат філологічних наук, професор


    Переяслав-Хмельницький 2010


    ЗМІСТ


    ВСТУП.. 3
    РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ.. 9
    1.1. Проблема дослідження часопросторових параметрів художнього твору в літературознавстві ХХ початку ХХІ ст. 10
    1.2. Літературознавчі інтерпретації історичної романістики Р. Іваничука. 29
    Висновки до першого розділу. 46
    РОЗДІЛ 2. ПОЗАТЕКСТОВІ АСПЕКТИ ХУДОЖНЬОГО ХРОНОТОПУ Р. ІВАНИЧУКА.. 48
    2.1. Біографічний час становлення Р. Іваничука як історичного романіста. 49
    2.2. Від реальності до художньої дійсності: історичні факти і прототипи персонажів Р. Іваничука. 59
    2.3. Підтекст і надтекстуальна розбудова творів Р. Іваничука. 72
    Висновки до другого розділу. 81
    РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ ЧАСОПРОСТОРОВОЇ БУДОВИ ХУДОЖНЬОГО СВІТУ Р. ІВАНИЧУКА.. 83
    3.1. Поетика неволі-чужини як пріоритетного хронотопу роману «Мальви» Р. Іваничука. 84
    3.2. Домінантність національного хронотопу у творі «Журавлиний крик». 100
    3.3. Ірреальний часопростір як чинник творення алегоричної оповіді роману «Орда». 115
    Висновки до третього розділу. 131
    РОЗДІЛ 4. ЧАСОПРОСТОРОВІ ПРИЙОМИ ВПЛИВУ НА ЧИТАЦЬКУ СВІДОМІСТЬ У РОМАНІСТИЦІ Р. ІВАНИЧУКА.. 134
    4.1. Час у творах Р. Іваничука як літературний прийом впливу на читача. 135
    4. 2. Слова-ключі як засіб впливу на читацьку свідомість. 150
    Висновки до четвертого розділу. 171
    ВИСНОВКИ.. 174
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 180 ВСТУП


    У сучасному літературознавстві проблема вивчення художнього часу і простору є однією з найактуальніших, оскільки хронотоп вагомий чинник у жанро-, формо- і системотворенні. Аналіз художньої дійсності в часопросторовому аспекті дає можливість визначити домінантні риси творчості, світоглядну позицію письменника, дослідити ідейно-емоційний вплив тексту на читача. Особлива увага надається історичній прозі, в якій автори прагнуть відтворити історичний час в його закономірностях, пояснити сучасні суспільно-культурні процеси подіями минулого.
    Філософсько-естетичне осмислення історичної дійсності та її художнє осягнення притаманне творам українського романіста Р.Іваничука. Його літературний доробок із другої половини ХХ ст. перебуває в полі зору таких літературознавців, як С. Андрусів, М. Жулинський, М. Ільницький, В.Оскоцький, М. Сиротюк, М. Слабошпицький, В.Чумак та ін. Художня версія буття української нації, представлена на сторінках історичних романів письменника, викликала в колі радянських літературних критиків гостру полеміку, до якої також долучалися історики, видавці, безпосередньо читачі. Варто згадати рецензії та відгуки К. Гуслистого, Є. Гуцала, В. Костенка, І. Ле, А. Мороза, І.Моторнюка, П. Негретова, М. Равлюка, І. Сергеєвої та ін.
    Чимало статей у літературознавчих часописах присвячено вивченню поетикальних особливостей прози Р. Іваничука. Їхніми авторами є Н. Бічуя, А.Крицевий, М. Ільницький, Р. Кудлик, М. Ласло-Куцюк, О. Слоньовська, Р.Федорів, А. Шевченко, В. Яворівський та ін. На початку ХХІст. різноаспектний аналіз творчості письменника продовжують Н. Білоцерківець, В.Горинь, Г. Насмінчук, С. Підопригора, О. Проценко, І. Яремчук та ін. У контексті вивчення питань поетики, стилю, жанру, ідейно-тематичного спрямування української прози до творів Р. Іваничука звертаються В.Антофійчук, Г. Городиловська, І. Зварич, Т. Ємчук, Г. Новікова, Л.Ромащенко та ін.
    Співвідношення історичних реалій, постатей, домислених фактів і героїв у творах Р. Іваничука розглянуто в публікаціях М. Жулинського, Р. Кудлика, М.Ласло-Куцюк, М. Слабошпицького, О. Слоньовської; питання жанротвірної функції хронотопу романів автора частково порушено у дисертаційних роботах В.Бурчені, Т. Ємчук, О. Проценко, Л. Ромащенко; аналіз поетикальних рис творчості письменника в часопросторовому аспекті проведено у працях С.Андрусів, М. Беліченко. Попри це донині залишається коло не достатньо висвітлених, а то й взагалі не порушених питань хронотопних особливостей романів Р.Іваничука.
    Актуальність теми дослідження зумовлюється інтересом сучасного літературознавства до осмислення проблеми часопросторової організації історичної прози, зокрема романів Р. Іваничука. Розгляд творів автора на змістовому, поетикальному, сюжетному і текстовому рівнях відкриває перспективу доповнення ряду раніше визначених особливостей їхньої часопросторової будови, а також дає змогу говорити про художній хронотоп Р.Іваничука як про оригінальне явище в українській літературі. Попередніми дослідниками не були системно проаналізовані на рівні тексту часопросторові засоби посилення читацької уваги в зазначених у темі дослідження творах. Дотепер нерозглянутими залишалися процеси спаціалізації (похідне від англ. space простір) часу та темпоралізації простору у прозі автора.
    Актуальним є вивчення романів «Мальви», «Журавлиний крик», «Орда», які своєю появою знаменували якісно нові тенденції у творчості митця. Об’єднані спільним предметом зображення епохою козаччини, вони у контексті всієї романістики Р.Іваничука репрезентують нові історіософські напрями осмислення нашого минулого. У центрі зображення «Мальв» постає історична епоха, її негативні тенденції, які спричиняють трагедію персонажів; у «Журавлиному крику» автор намагається художньо відтворити внутрішні протиріччя історичної особи, сформовані під впливом складних суспільно-політичних обставин її доби; в «Орді» у фокусі зображення одночасно перебувають як складні перипетії епохи, зміни у свідомості її героя, так і віддалені в часі історичні наслідки давноминулих подій. Означені романи є яскравими зразками таких жанрових різновидів у творчості Р.Іваничука, як роман-балада («Мальви»), роман-історіософський роздум («Журавлиний крик») та роман-притча («Орда»). Відповідно до цього, кожний із творів оприявнює нові оригінальні риси хронотопної майстерності письменника.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в контексті розробки держбюджетної теми «Діалогічне прочитання української літератури: аксіологічний аспект» (№0109U002640), над якою працює кафедра літератури і методики навчання ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет іменіГригорія Сковороди». Тему дисертації узгоджено й затверджено на засіданні бюро наукової ради НАНУкраїни з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка (протокол № 3 від 8 червня 2006року).
    Мета роботи полягає в розкритті змістової наповненості та поетикальних особливостей художнього хронотопу романістики письменника.
    Відповідно до мети поставлено такі завдання:
    окреслити стан вивчення питання художнього часу і простору в літературознавстві ХХ початку ХХІст. та визначити шляхи вирішення проблеми дослідження художнього хронотопу історичної романістики Р.Іваничука;
    схарактеризувати позатекстові хронотопи романів «Мальви», «Журавлиний крик», «Орда» Р.Іваничука в аспекті конкретизації хронотопу художньої дійсності цих творів;
    дослідити часопросторову організацію художнього світу романів «Мальви», «Журавлиний крик», «Орда»;
    визначити основні часопросторові засоби впливу на читача, використані романістом у побудові тексту названих творів.
    Об’єктом дослідження є історичні романи «Мальви», «Журавлиний крик», «Орда» Р. Іваничука.
    У полі активного вивчення перебувають тексти публіцистики, мемуаристики, інтерв’ю письменника, які поглиблюють розуміння змістової наповненості художнього часопростору означених творів.
    Історичні романи Р. Іваничука в контексті літературної доби розглядаються в зіставленні з творами П. Загребельного, В. Короткевича, Я. Кросса, В.Шевчука.
    Предметом безпосереднього вивчення є художній хронотоп у творах Р.Іваничука «Мальви», «Журавлиний крик», «Орда».
    Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці науковців А. Гуревича, А. Лоя, у яких час і простір постають категоріями відображення буття людини; М. Бахтіна, О. Бороня, М. Гея, Р. Зобова, Н. Копистянської, Н.Лейдермана, Н. Лисюк, Д. Лихачова, Ю. Лотмана, А. Мостепаненка, О.Проценко, С. Скиби, Г. Слєпухова, Н. Тодчук, Б. Томашевського, П. Торопа, Б.Успенського, Ф. Федорова, П. Флоренського, Дж. Френка, В. Халізєва, присвячені вивченню часу та простору в художньому творі; Ж. Дерріди, У. Еко, В.Топорова, Т. Філат, де визначаються перспективи дослідження процесів спаціалізації (опросторування) часу та темпоралізації простору в художніх текстах; О. Білецького, В. Ізера, Х. Ортеги-і-Ґассета, О. Потебні, Г. Яусса, що розв’язують низку теоретичних питань розгляду читача як учасника літературного процесу; У. Еко, З. Мітосек, В. Халізєва, у яких розкриваються теоретичні основи дослідження сфери активного впливу на читача; Р. Інґардена, Ж.-П.Рішара, де сформульовано феноменологічні підходи до вивчення художнього твору.
    Під час визначення особливостей художнього хронотопу романістики Р.Іваничука використано теоретичні положення праць С. Андрусів, Н.Бернадської, Н. Копистянської, присвячених проблемі взаємозв’язку художнього часопростору й жанру твору; роботи М. Челецької з визначення часопросторової сутності елементів зовнішньої структури твору; досліджень історичної прози В. Антофійчука, Є. Барана, М. Жулинського, М. Ласло-Куцюк, В.Матвіїшина, Н. Мафтин, Г. Насмінчук, Л. Ромащенко, Т. Салиги, М.Слабошпицького, О. Слоньовської та ін.
    Аналізуючи історичну дійсність, мистецьки інтерпретовану автором у романах, звертаємось до історичних розвідок М. Аркаса, І. Борщака, М.Грушевського, Д. Дорошенка, Р. Дж. Колінгвуда, М. Костомарова, П.Крапиви, Р. Мартеля, С. Павленка.
    Методи дослідження. Дослідження історичного роману як текстової послідовності і як системи, в якій різнорідні компоненти (шари) виступають у певних зв’язках, зумовило звернення до феноменологічного методу. Для визначення часопросторових прийомів активного впливу на читача у творах письменника використано метод тематичної критики. На засадах теорії рецептивної естетики розглянуто проблему різночитань творів Р. Іваничука. Аналіз позатекстових хронотопів (авторського і читацького) здійснюється з виходом на суспільно-політичні обставини, що обґрунтувало використання культурно-історичног
  • bibliography:
  • ВИСНОВКИ


    У дисертації системного вирішення набула актуальна в літературознавчій науці проблема дослідження художнього хронотопу романістики Р. Іваничука: сформовано засади аналізу історичного роману з урахуванням різнорівневої функціональності художнього часопростору та процесів, які не призводять до зрощення часу і простору в хронотоп; застосовано як інструменти аналізу творчості романіста категорії система хронотопів, домінантний, константний хронотоп, спаціалізація часу, темпоралізація простору.
    Вивчення сучасних літературознавчих теорій про час і простір дало можливість окреслити напрями дослідження історичної романістики прозаїка. Провідними обрано аналіз художнього часопростору на рівнях реалізації змістовому, поетикальному, сюжетному, текстовому. Огляд критичних праць засвідчив, що вивчення часопросторових характеристик прози письменника в таких аспектах ще не проводилось.
    Дослідження позатекстового авторського хронотопу дало змогу конкретизувати створений письменницькою уявою художній світ романів на рівні мистецьких впливів попередників, новаторства романіста, трансформації історичних фактів у художні, перенесення рис прототипів на художні образи. Звернення письменника до історичної тематики зумовлено суспільно-політичними умовами в підрадянській Україні другої половини ХХ ст. та періоду здобуття суверенітету.
    У межах читацького хронотопу з’ясовано проблему різночитань історичних романів Р. Іваничука у концептуальному і перцептуальному плані. Серед читачів (критиків), які дають різні оцінки творчості автора, спостерігається згода в тому, що в художній дійсності його романів відображаються суспільно-історичні проблеми часу їх написання. Інтерпретований історичний час проектується у творах Р. Іваничука на сучасність, вступає в причиново-наслідкові зв’язки з нею, протиставляється чи уподібнюється їй. У підтексті знаходимо оцінку явищам, яку дає автор, у надтексті коди, що спрямовують читача проводити аналогії з власною епохою і привносити в текст нові смисли.
    Часопросторова організація художнього світу роману «Мальви» визначається перспективою художнього протиставлення козацької України і Османської імперії. У реальному часопросторі твору домінує хронотоп неволі-чужини. Ним у романі конкретизуються: мотив втрати домівки як особистого сприятливого місця, де людина відчуває спокій і захищеність; мотив неможливого існування людини у дисгармонії із зовнішнім світом конфліктність внутрішнього і зовнішнього щодо героїв світу розгортається навколо вісі воля / неволя, батьківщина / чужина, свій / чужий, природний/ маргінальний простір; образ України, художньо протиставлений образу Османської імперії на топографічному рівні антитеза натурпростору Криму і степової України, культурному показ замкнутого простору жінки в мусульманському світі, суспільному зображення мілітарного простору; образ храму як засобу єднання з рідною землею. У підтексті роману містяться коди для усвідомлення читачем ідеї національної тотожності, вірності, свідомості як неперебутньої цінності. У часопросторі неволі-чужини окреслюються ті обставини й події, за яких формуються певні риси характеру персонажа. Оніричний хронотоп є менш розгорнутим у порівнянні з реальним. Його функціями визначено конкретизування і прогнозування подій у подальшій долі героя.
    У «Журавлиному крику» домінантних ознак набуває національний хронотоп. Він визначається як місце і час розгортання подій, як історіософська площина, сформована силою думки та спогадів героя. Ним конкретизуються: мотив осмислення історії рідного народу на рівні зіткнення двох часових планів минулого і сьогодення; образи героїв-представників різних суспільних верств, поколінь, через які передано колорит епохи занепаду Запорозької Січі; психологічний, внутрішній простір людини цієї епохи; проблема колоніальної залежності народу суспільні проблеми України періоду другої половини ХХ ст. за принципом подібності переносяться в історичні реалії України доби ХVІІІ ст.; проблема підкореного мистецтва зіткнення високих ідеалів митця з потребами імперської реальності; простір думки як єдиний осередок волі відображено складний процес змін у свідомості поневоленого народу Російської імперії, поступове зародження визвольних ідей, відтворено картину становлення української філософської думки, процес формування в ній якостей духовної зброї. У романі представлено хронотоп неволі, який набуває деталізації у часопросторі держави-тюрми, обмеженому часопросторі Соловецького монастиря. На відміну від попереднього роману, в «Журавлиному крику» він втрачає ознаки домінантності. Оніричний хронотоп виконує у творі не лише функцію прогнозування подій у долі конкретного героя, а й здатний визначати на символічному рівні певні суспільні події, які знаходять своє зображення в художній реальності.
    Глибокого філософського звучання роману «Орда» надає використаний прийом одночасного зображення події у різнорідних часопросторових утвореннях, які накладаються одне на одного. Кожне з них функціонує як двопланова метафора, перший план якої становить сукупність часопросторових мотивів, образів і символів, за природою яких і визначено типи часопростору: реальний, в межах якого представлено події початку ХVІІІ ст. поразка КарлаХІІ і І.Мазепи в Полтавській битві, знищення Батурина, зображено історичні постаті того часу (Пилипа Орлика, І. Носа, Петра І та інших), окреслено низку суспільно-політичних проблем духовно-морального занепаду українця, низького рівня його самосвідомості, інтелектуального грабунку нації, зрадництва як негативного суспільного феномену тощо; ірреальний, де названі події, образи, проблеми знаходять своєрідне осмислення у хворобливій свідомості головного героя й набувають своєї конкретики через ряд міфічних образів, архетипів.
    Другий план метафори змістовий, значеннєвий. Відповідно до нього у визначених часопросторових типах виокремлюються певні змістові структури. У реальному часопросторі: хронотоп волі, наповненість якого складають мотив необхідного усвідомлення українцем своєї духовно-національної приналежності, боротьби, месіанського служіння своєму народові; хронотоп неволі, провідним у якому звучить мотив фізичного й духовного упокорення українця. У ірреальному хронотопі спостережено такі складники: міфологічний хронотоп, де рух героїв сприймається як переміщення по вертикалі, що символізує злети й падіння людського духу, і конкретизується на рівні міфічних образів, архетипів, через які розкриваються темна й світла сторона душі українця; оніричний хронотоп, наповненість якого складають хворобливі видіння героя, де шлях його подорожі набуває алегоричності й постає як спокутувана дорога до храму власної душі через символічний простір неволі України, дорога пошуку й усвідомлення сенсу буття, себе в історії нації. За таких умов ірреальний хронотоп виконує у романі не тільки роль площини осмислення подій, а й посилює алегоричне звучання оповіді про них.
    У романах Р. Іваничука можна спостерігати як сталі часопросторові утворення, так і процеси, які не призводять до зрощення компонентів час і простір у хронотоп. Нерідко за таких обставин у художній дійсності кожний з означених компонентів перебирає на себе ознаки іншого. Характерним для «Мальв» є розкриття душевної колізії героїв за допомогою прийомів спаціалізації часу і темпоралізації простору. Чужий несприятливий простір відіграє роль психологічної деталі в зображенні персонажа. Надаючи перевагу просторовій формі оповіді, автор малює в романі «Журавлиний крик» трагедію історичної особи в суттєвому взаємозв’язку із трагічними реаліями України ХVІІІ ст. Письменник зображує у творі декілька подій, що відбуваються в той самий часовий відрізок. При цьому акцент робиться на їх суспільній та історичній важливості, трагічному впливі на долю історичних осіб та вигаданих героїв. За допомогою прийомів спаціалізацї часу та темпоралізації простору шукання й шлях до спокути головного героя роману «Орда» отця Єпіфанія у свідомості читача набувають ознак алегоричності, стають уособленням історичних пошуків і прорахунків у процесі державотворення всього українства.
    Основною складовою процесу художнього впливу на читача у творчості Р.Іваничука є часова категорія. Аналіз текстів історичних романів як послідовності змінних елементів, показав, що сюжетний час у творах автора може розгортатися лінійно, зберігаючи хронологію, характеризуватися ретроспективністю або проектуватися з однієї часової епохи на іншу, призупиняти свій хід, набувати рис непроминальності. Для «Мальв» характерним є поступове лінійне розгортання драматичної ситуації. У «Журавлиному крику» автор неодноразово звертається до прийомів діалогізованого внутрішнього монологу та потоку свідомості героя, в яких відбувається переплетення минулого, теперішнього і майбутнього. Події у романі «Орда» поступово віддаляються від реальності й шляхом відображення їх у хворобливій свідомість головного героя набувають рис позачасовості.
    З метою впливу на читача автор використовує у творах такі часові прийоми: акцентування часової точки, від якої йде хронологічно лінійне або ретроспекційне розгортання подій у творі; розширення часової рамки оповіді; призупинення руху зовнішнього часу дії, розмежування часу дії основної частини твору і часу обрамлення; відрив оповіді від конкретного історичного часу, заглиблення героя у позачасовість; виокремлення часу вагань і моменту прозріння героя за допомогою різноманітних форм внутрішнього монологу і потоку свідомості; художня проекція однієї історичної епохи на іншу; переплетення часів історичного (минулого, теперішнього, майбутнього) і індивідуально-особистісного (спогадового та реального) часу буття героя; використання прийому позачасовості у зображенні одвічних духовних цінностей. На текстовому рівні романів Р. Іваничука можна спостерігати низку ключових слів. Розбудовуючи текстову дійсність, одні з них слугують засобом підсилення емоційного сприйняття художнього часу, інші простору. За цим принципом їх поділено на два цикли. Емоційно навантаженими у досліджуваних творах постають такі слова-ключі: просторового циклу земля, перетворення, рух, вогонь; часового історія, час, орда, кінь.
    Отже, художній хронотоп історичної романістики Р. Іваничука характеризується низкою особливостей. У його межах визначено такі хронотопи-константи, як реальний та ірреальний часопростори. Вони у творчості автора набувають сталих ознак і функцій. Реальний часопростір характеризується як місце дії і предмет осмислення героїв. У циклі романів письменника він визначається історичними рамками від моменту народження української нації і до її сучасного етапу розвитку, в обраних для дослідження творах епохою XVIIXVIII ст. Ірреальний хронотоп виконує функцію конкретизації подій реального часопростору. На змістовому рівні творів виокремлюються структури національного хронотопу, хронотопу неволі-чужини, оніричного, міфологічного. Зазвичай у конкретному романі одна з них набуває ознак домінантності. На сюжетному і текстовому рівнях спостерігаються різноманітні часопросторові прийоми впливу на читача. Зокрема на текстовому рівні простежено функціонування об’єднаних у цикли ключових слів, які актуалізують у читача чуттєве сприйняття художнього часу і простору.
    Спостережено еволюцію хронотопної майстерності Р. Іваничука, посилення значення ірреального хронотопу у творах автора та урізноманітнення і ускладнення процесів спаціалізації часу і темпоралізації простору. Одержані в роботі результати можуть бути використані в історико-літературних студіях із проблем висвітлення складної взаємодії національного канону та оновлення традицій історичного жанру, мати широке практичне застосування у перспективі компаративного дослідження художнього хронотопу історичного роману Р.Іваничука та зарубіжних письменників другої половини ХХ ст.
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины