Чорний Руслан Леонтійович Поняття, система та кримінально-правова характеристика складів злочинів проти основ національної безпеки України : Черный Руслан Леонтьевич Понятие, система и уголовно-правовая характеристика составов преступлений против основ национальной безопасности Украины Chornyi Ruslan Leontiiovych The concept, system and criminal-legal characteristics of corpus delicti against the foundations of national security of Ukraine

brief description

Чорний Руслан Леонтійович, директор науково-організаційного центру, Національна академія Служби безпеки України. Назва дисертації: «Поняття, система та кримінально-правова характеристика складів злочинів проти основ національної безпеки України». Шифр та назва спеціальності 12.00.08 кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. Спецрада Д64.700.03 Харківського національного університету внутрішніх справ

Національна академія Служби безпеки України
Служба безпеки України
Харківський національний університет внутрішніх справ
Міністерство внутрішніх справ України
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ЧОРНИИ РУСЛАН ЛЕОНТІИОВИЧ
УДК 343.32 (477)
ДИСЕРТАЦІЯ
ПОНЯТТЯ, СИСТЕМА ТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА
ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ОСНОВ
НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право»
081 - Право
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України, заслужений юрист України
Київ - 2021

ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ .... 36
1.1 Соціальна зумовленість кримінально-правових норм про злочини проти
основ національної безпеки України 36
1.2 Кримінально-правова охорона держави за законодавством окремих
іноземних держав 51
Висновки до розділу 1 89
РОЗДІЛ 2 ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 91
2.1 Поняття злочинів проти основ національної безпеки України 91
2.2 Система злочинів проти основ національної безпеки України 109
Висновки до розділу 2 136
РОЗДІЛ 3 ХАРАКТЕРИСТИКА ОБ’ЄКТИВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 137
3.1 Поняття, загальна характеристика та види об’єкта складів злочинів проти
основ національної безпеки України 137
3.2 Предмет злочинів проти основ національної безпеки України 169
3.3 Суспільно небезпечне діяння у складах злочинів проти основ національної
безпеки України 194
3.4 Суспільно небезпечні наслідки та причиновий зв’язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками у складах злочинів
проти основ національної безпеки України 300
Висновки до розділу 3 326 
РОЗДІЛ 4 ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТИВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ СКЛАДІВ
ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ 335
4.1 Вина у складах злочинів проти основ національної безпеки України 335
4.2 Мета і мотив у складах злочинів проти основ національної безпеки
України 362
4.3 Характеристика суб’єктів складів злочинів проти основ національної
безпеки України 381
Висновки до розділу 4 397
ВИСНОВКИ 401
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 422
ДОДАТКИ 482
ВСТУП
Обґрунтування вибору теми дослідження. Суспільно небезпечні діяння, відповідальність за вчинення яких передбачена у розділі І Особливої частини КК України, є одними з найнебезпечніших посягань, які заподіюють шкоду чи створюють загрозу заподіяння шкоди суспільним відносинам у сфері забезпечення безпеки держави в багатьох сферах національної безпеки. Протягом 2014-2020 років кількість таких суспільно небезпечних проявів різко збільшилася.
Дослідження об’єктивних і суб’єктивних ознак вказаних кримінально протиправних діянь свідчить, що положення чинного закону про кримінальну відповідальність потребують додаткового осмислення з нових наукових позицій, у тому числі з врахуванням появи нових форм і методів злочинної діяльності, докорінної зміни економічних відносин з часу здобуття Україною незалежності, участі України у міжнародних організаціях та можливої діяльності деяких з них на шкоду національним інтересам.
Комплексна розробка кримінально-правових проблем, які є предметом здійсненого дослідження, набуває ще більшої актуальності, зважаючи на доповнення розділу І Особливої частини КК України новими складами злочинів. Так, законами України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо відповідальності за злочини проти основ національної безпеки України)» № 1183-VII від 08 квітня та № 1533-VII від 19 червня 2014 року розділ І Особливої частини КК України доповнений новими статтями, в яких передбачено відповідальність за перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період та фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території чи державного кордону України.
Наявність численних дискусійних положень щодо розуміння ознак складів злочинів, закріплених у ст.ст. 109-114-1 КК України, відсутність узагальнень судової практики з цього питання, нечіткість у формулюваннях деяких диспозицій зазначених статей і значна кількість запропонованих вченими тлумачень термінів і понять, що застосовані при їх конструюванні, не сприяє чіткому й однозначному розумінню останніх працівниками правоохоронних органів і суду, а отже, може призвести до помилок при кваліфікації.
Невирішеною теоретично є проблема систематизації норм, віднесених до розділу І Особливої частини КК України. Наявні наукові позиції з цього питання потребують подальшого дослідження через призму системоутворюючого Закону України «Про національну безпеку України» (2018 р.), в якому наведене визначення поняття національної безпеки, окреслене коло її об’єктів.
Таким чином, дисертаційне дослідження спрямоване на усунення концептуальної невизначеності в теорії і правозастосовній діяльності протидії злочинам проти основ національної безпеки України, що свідчить про його актуальність.
Науково-теоретичним підґрунтям дослідження стали праці вітчизняних та іноземних вчених з кримінального права, теорії національної безпеки, кримінології, конституційного права, теорії держави і права, а також фінансового, екологічного господарського права та інших галузей знань.
Проблемні аспекти складів злочинів, передбачених у розділі І Особливої частини КК України, розглядалися у монографіях О. Ф. Бантишева та О. В. Шамари (у співавторстві) й О. А. Чувакова.
Дослідженню проблем складів окремих злочинів проти основ національної безпеки України присвячені праці І. В. Діордіци, С. В. Дьякова, О. Ю. Звонарьова, В. С. Картавцева, С. В. Клименка, О. О. Климчука, Н. С. Кончук, Л. В. Мошняги, О. А. Рубащенка, В. М. Рябчука, О. С. Сотули, В. М. Шлапаченка.
Значний внесок у розробку концепції кримінально-правової протидії злочинам проти основ національної безпеки належить працям П. П. Андрушка, М. І. Бажанова, Ю. В. Бауліна, О. М. Бандурки, В. І. Борисова, П. С. Берзіна, О. Ю. Гайворонського, В. О. Глушкова, В. К. Грищука, О. О. Дудорова, В. П. Ємельянова, В. С. Картавцева, В. В. Кузнєцова, О. М. Литвинова, В. А. Ліпкана, В. К. Матвійчука, П. С. Матишевського, М. І. Мельника,
С. А. Мозоля, В. О. Навроцького, Г. В. Новицького, Д. О. Олєйнікова, В. І. Павликівського, А. В. Савченка, Є. Д. Скулиша, В. В. Сташиса, Є. В. Стрельцова, В. Я. Тація, В. П. Тихого, М. І. Хавронюка, В. В. Шаблистого,
0. М. Шамсутдінова, С. С. Яценка та інших авторів.
До здобуття Україною незалежності проблеми кримінальної відповідальності за злочини, відповідальність за вчинення яких передбачено в розділі І Особливої частини КК України, були предметом уваги Д. І. Богатікова,
1. А. Бушуєва, В .А. Владимирова, С. В. Дьякова, А. М. Ігнатова, А. А. Ігнатьєва, М. П. Карпушина, В. І. Курляндского, П. П. Михайленка, М. В. Турецького, Є. О. Смірнова, М. І. Якубовича.
Проте комплексні монографічні дослідження кримінально-правових проблем відповідальності за злочини проти основ національної безпеки України з урахуванням Закону України «Про національну безпеку України» та останніх змін до розділу І Особливої частини закону України про кримінальну відповідальність не здійснювалися.
Вибір теми дисертації обумовлений практичною значущістю досліджуваної проблеми, недостатнім рівнем її наукової розробленості, наявністю значної кількості невирішених у теоретичному аспекті питань, а також потребою формулювання відповідних науково обґрунтованих пропозицій щодо удосконалення положень закону України про кримінальну відповідальність та практики його застосування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 08.04.2008 р. № 311/2008, Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 роки, затверджених Постановою загальних зборів НАПрН України від 24.09.2010 № 14¬10 (із змінами, внесеними згідно з Постановою загальних зборів НАПрН України від 05.03.2012 р. № 4-12), Стратегії розвитку наукових досліджень Національної академії правових наук України на 2016-2020 роки, затвердженої Постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 03.03.2016 р. та
п.п. 1.1. Плану наукової діяльності Національної академії СБ України на 2015 рік.
Тема дисертації затверджена Вченою радою Національної академії Служби безпеки України 31.03.2011 р. (протокол № 9) та уточнена 26.03.2015 р. (протокол № 9).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу теоретичних засад та правозастосовної практики дослідити специфіку кримінально-правового регулювання суспільних відносин у сфері основ національної безпеки України, а також визначити шляхи його удосконалення.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність послідовного вирішення таких завдань:
- з’ясувати соціальну зумовленість кримінально-правових норм про злочини проти основ національної безпеки України;
- охарактеризувати законодавство окремих іноземних країн щодо кримінально-правової охорони держави;
- з’ясувати сутність національної безпеки України як тріади безпек її трьох об’єктів - людини, суспільства, держави - та сформулювати поняття злочинів, передбачених розділом І Особливої частини КК України;
- визначити критерії систематизації злочинів та запропонувати систему злочинів, родовим об’єктом яких є суспільні відносини, поставлені під охорону розділу І Особливої частини КК України;
- надати загальну характеристику та визначити види об’єкта складів злочинів проти основ національної безпеки України;
- надати характеристику юридичних, соціальних та фізичних ознак предмета злочинів проти основ національної безпеки України;
- дослідити суспільно небезпечне діяння у складах злочинів проти основ національної безпеки України;
- проаналізувати суспільно небезпечні наслідки і причиновий зв’язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками у складах злочинів проти основ національної безпеки України;
- розглянути вину у складах злочинів проти основ національної безпеки України;
- дослідити мету і мотив у складах злочинів проти основ національної безпеки України;
- надати характеристику суб’єкта складів злочинів проти основ національної безпеки України;
- розробити пропозиції щодо удосконалення закону України про кримінальну відповідальність.
Об’єктом дослідження є кримінально-правове регулювання суспільних відносин, поставлених під охорону норм розділу І Особливої частини закону України про кримінальну відповідальність.
Предметом дослідження є поняття, система та кримінально-правова характеристика складів злочинів проти основ національної безпеки України.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети та виконання завдань дослідження застосовувався комплекс загальнонаукових і спеціальних методів наукового дослідження, характерних для правової науки.
Діалектичний метод обумовив розгляд проблем кримінальної відповідальності за окремі злочини проти безпеки держави через вивчення більш загальних категорій (підрозділ 2.1, 2.2, 3.1, 3.3). За допомогою структурно - системного аналізу вдалося показати внутрішню побудову системи кримінально- правових норм, які передбачають відповідальність за злочини проти безпеки держави, взаємозв’язок і взаємообумовленість елементів як у середині системи, так і з іншими кримінально-правовими поняттями й категоріями, обсяг та зміст відповідних понять, місце в системі норм Особливої частини КК України (підрозділи 1.1, 2.1, 2.2, 3.1). Догматичний метод дозволив проаналізувати норми чинного КК, у яких передбачено відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України з погляду дотримання правил законодавчої техніки конструювання диспозицій цих норм (підрозділи 2.1, 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 4.1, 4.2, 4.3.). Порівняно-правовий (компаративістський) метод застосовувався при порівнянні кримінального законодавства України, яке передбачає відповідальність за злочини проти безпеки держави, із відповідними нормами кримінальних законів іноземних країн (підрозділ 1.2, 3.3.).
Теоретичним підґрунтям дисертації слугували праці вітчизняних та іноземних криміналістів, присвячені як проблемам інститутів загальної частини кримінального права, так і питанням відповідальності за окремі злочини проти безпеки держави, а також праці із конституційного права, загальної теорії держави і права, фінансового, екологічного, господарського, цивільного права.
Нормативну базу роботи склали Конституція України, законодавство про кримінальну відповідальність, а також норми конституційного, адміністративного, фінансового, господарського, цивільного права.
Емпіричну основу дослідження становлять вироки суду вітчизняних судів різних інстанцій, що розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень за 2013-2020 рр. (опрацьовано понад 160 судових рішень).
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є першим з часу набрання чинності Закону України «Про національну безпеку України» та змін до розділу І Особливої частини КК України комплексним дослідженням, у якому з нових наукових позицій, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень правової науки на системному рівні опрацьовано, описано і сформульовано цілісну теоретичну модель кримінально-правового регулювання суспільних відносин у сфері основ національної безпеки України.
У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
вперше:
- доведено, що концептуальним у визначенні поняття злочинів, передбачених розділом І Особливої частини КК України, та їх родового об’єкта є підхід до розгляду національної безпеки України через призму її об’єктів і характеру загроз цим об’єктам у різних сферах функціонування національної безпеки. Залежно від об’єкта та сфер функціонування національної безпеки, всі види безпеки класифікуються за: а) «горизонталлю» (безпека особи, безпека суспільства та безпека держави); б) за «вертикаллю» (воєнна, зовнішньополітична, економічна, інформаційна, екологічна, громадська безпеки, кібербезпека України, а також державна безпека й інші види безпеки). Кожному виду безпеки, що класифікуються за «горизонталлю», спричиняється шкода або створюється загроза заподіяння такої шкоди у всіх сферах функціонування національної безпеки, які класифікуються «за вертикаллю»;
- доведено, що внаслідок вчинення діянь, передбачених ст.ст. 328, 329, 330 та ст. 422 КК України, спричиняється шкода суспільним відносинам щодо забезпечення порядку набуття, зберігання, використання і поширення важливої для держави інформації і запропоновано об’єднати передбачені в них склади злочинів у новій статті 114-2 під назвою «Незаконні дії щодо службової інформації, державної таємниці чи таємниці іноземної держави або міжнародної організації», віднісши до предмета цього посягання інформацію, яка містить державну таємницю й довірену у встановленому законодавством України порядку іноземному громадянинові чи особі без громадянства, таємницю іноземної держави чи міжнародної організації, що стала відома громадянинові України у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків;
- обґрунтовано, що складовими основного безпосереднього об’єкта державної зради є не вся сукупність суспільних відносин щодо забезпечення економічної чи інформаційної безпеки, а лише відносини щодо забезпечення економічного та інформаційного суверенітету України, які разом із обороноздатністю держави доповнюють і конкретизують поняття «суверенітет держави»; необхідність застосування у ч. 1 ст. 111 КК України терміна «заподіяння шкоди безпеці України» замість терміна «підривна діяльність»; необхідність віднесення до кола суб’єктів, в інтересах яких вчинюється шпигунство міжнародних (міжурядових, неурядових) організацій, перенесення моменту, з якого вказаний злочин вважається закінченим, на стадію фактичного вчинення особою будь-яких умисних дій, спрямованих на отримання відомостей, що становлять державну таємницю;
- доведено, що, з одного боку, злочини, передбачені ст.ст. 112, 344, 346 та 351 КК України, заподіюють шкоду суспільним відносинам щодо забезпечення безпеки здійснення вищими посадовими особами державної влади, зважаючи на що юридичні склади передбачених у них злочинів потребують об’єднання в одній статті розділу І Особливої частини КК України під назвою «Незаконні дії щодо державного діяча». З другого - передбачення відповідальності за посягання на життя керівників політичних партій, які не є державними діячами в розділі І Особливої частини КК України, є недостатньо обґрунтованим;
- здійснено дослідження юридичних, фізичних та соціальних ознак предмета складів злочинів, передбачених у розділі І Особливої частини КК України, й обґрунтовано необхідність уточнення й конкретизації цієї ознаки у складах державної зради (ст. 111 КК України) та диверсії (ст. 113 КК України);
- обґрунтовано, що насильницька зміна і повалення конституційного ладу передбачають часткову або повну зміну (заміну) положень Основного Закону, в яких закріплено: 1) порядок (ст.ст. 69, 71, 73, 72, 154, 155, 159 тощо); 2) спосіб (ст. 156); 3) суб’єктів (ст.ст. 5, 70, 72), уповноважених на вчинення дій щодо зміни конституційного ладу в Україні; 4) заборону вчинення певних дій щодо положень Конституції України, в тому числі тих, які визначають конституційний лад (ст.ст. 157, 158), і показано, що відмінність між ними полягає лише в порядку і способах проголошення принципів конституційного ладу нечинними, недійсними протягом певного проміжку часу, на певній території тощо всупереч Конституції України; доведено необхідність передбачити у ч. 1 ст. 109 КК України відповідальність за узурпацію публічної влади;
- обґрунтовано, що ст. 110-2 КК України має конструктивні недоліки:
а) склад злочину, передбачений у ч. 2, є не кваліфікованим, а основним;
б) фінансування та матеріальне забезпечення дій, зазначених у ч. 1 і 2 ст. 110-2 КК України, є різними категоріями, у зв’язку з чим сформульовано визначення цих понять;
- доведено, що сфера дії ст. 114-1 КК України повинна виходити із законодавчого розуміння особливого періоду й передбачати необхідність розширення кола суб’єктів, перешкоджання діяльності яких у такий період утворює склад злочину. Окрім цього, відповідальність повинна наставати виключно за перешкоджання законній діяльності військових формувань, безпосередньо пов’язаної із виконанням їхніх основних функцій і завдань;
удосконалено:
- наукові позиції щодо побудови системи злочинів, передбачених у розділі І Особливої частини КК України. В основу такої системи повинен бути покладений виключно об’єкт злочину, який охоплює всі суспільні відносини щодо забезпечення безпеки держави як об’єкта національної безпеки у різних сферах її функціонування. На цій підставі запропоновані відповідні зміни до КК України;
- судження про необхідність узгодження й уточнення кола суб’єктів державної діяльності, які є потерпілими від злочинів, передбачених ст.ст. 112, 344 та 346 КК України на підставі нормативно закріпленої системи органів державної влади і конституційного статусу відповідних осіб;
- обґрунтовано, що логічне тлумачення ч. 3 ст. 110 та ч. 2 ст. 114-1 КК України через призму особливостей додаткового безпосереднього об’єкта та змісту суспільно небезпечних дій зазначених посягань свідчить про необхідність уточнення їх положень шляхом безпосереднього передбачення в них заподіяння смерті одній людині як відповідно особливо кваліфікуючої та кваліфікуючої ознаки складу злочину;
- положення про те, що конструкція суб’єктивної сторони складів деяких злочинів проти основ національної безпеки України має певні недоліки, а саме: а) фінансове або матеріальне забезпечення дій, передбачених у ч. 1 і ч. 2 ст. 110-2 КК України, не є єдиною спеціальною метою цих посягань; б) спеціальною метою державної зради може бути заподіяння шкоди зовнішньополітичній, екологічній, кібернетичній безпеці України тощо, а не лише зазначеним у ч. 1 ст. 111 КК України цінностям, при цьому вказаний злочин може бути вчинений й без спеціальної мети; в) зазначення у ч. 1 ст. 110 та ч. 1 ст. 111 КК України форми вини є зайвою;
- підхід, відповідно до якого всі зазначені у ст. 113 КК України дії можуть заподіяти суспільно небезпечні наслідки у виді реальної шкоди; їх необхідно сформулювати у статті без надмірної конкретизації з урахуванням того, що диверсія може вчинятися й шляхом суспільно небезпечної бездіяльності суб’єкта, передбачивши у частині другій ст. 113 КК України відповідальність за вчинення діянь, що, призвели до загибелі людини або інших тяжких наслідків;
- положення про те, що внаслідок вчинення злочинів, передбачених ст. 111 та ст. 114 КК України, можуть спричинятися суспільно небезпечні наслідки у виді матеріальної і нематеріальної шкоди;
- наукову позицію щодо необхідності розширення кола спеціальних суб’єктів у ч. 3 ст. 109 та ч. 2 ст. 110 КК України, шляхом віднесення до них представників публічної влади;
- положення про необхідність передбачення в ч. 1 ст. 110 КК України відповідальності за вчинення публічних закликів до зміни саме меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;
дістали подальшого розвитку:
- підходи щодо кримінально-правового розуміння державної діяльності як здійснення державними діячами державної влади, що полягає у виконанні такими особами державних функцій шляхом реалізації ними законно набутих владних прав і обов’язків у спосіб та межах, передбачених Конституцією і законами України, протягом встановленого законодавством терміну виконання повноважень;
- позиція про необхідність удосконалення КК України в частині відповідальності за публічні заклики до вчинення злочинів, передбачених розділом І Особливої частини КК України та розширення кола суспільно небезпечних дій із матеріалами до таких закликів;
- тези про те, що посягання на територіальну цілісність і недоторканність України передбачає зменшення (відчуження) в будь-який протиправний спосіб її території, а зміна меж території і зміна державного кордону України у кримінально-правовому розумінні є однорідними поняттями, у зв’язку з чим ч. 1 ст. 110 КК України потребує удосконалення;
- положення про необхідність розширення переліку суспільно небезпечних дій, що утворюють закінчений склад шпигунства, шляхом передбачення у ч. 1 ст. 114 КК України як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони зберігання предметів вказаного злочину зі спеціальною метою;
- аргументація про необхідність передбачення у ст. 109 КК України кваліфікованого складу злочину, ознакою якого слід визнати загибель людей та настання інших тяжких наслідків на тій підставі, що діями, передбаченими ч. 1 ст. 109 КК України, може спричинятися реальна фізична, матеріальна, організаційна, соціальна та інша шкода.
Практичне значення отриманих результатів. Сформульовані в дисертації теоретичні та практичні висновки, пропозиції і рекомендації, що містяться у висновках, мають перспективу використання, зокрема:
- у науково-дослідній роботі - для подальших досліджень складів злочинів, що мають своїм об’єктом суспільні відносини, поставлені під охорону розділу І Особливої частини КК України (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у наукову діяльність Національної академії Служби безпеки України від 14 червня 2011 року; Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у наукову діяльність Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при Раді національної безпеки і оборони України від 20 липня 2011 року; Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у наукову діяльність Науково-дослідного інституту інформатики і права Національної академії правових наук України від 23 червня 2020 року);
- у правотворчій діяльності - при удосконаленні законодавства про кримінальну відповідальність;
- у правозастосовній діяльності правоохоронних органів і судів - при здійсненні правосуддя у кримінальних провадженнях та вивчення судової практики та підготовки роз’яснень судам нижчого рівня (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження у практичну діяльність Головного слідчого управління Служби безпеки України від 04 липня 2011 року);
- в освітньому процесі - при вивченні курсу кримінального права та спецкурсів, підготовці підручників і науково-практичних коментарів, навчальних посібників, розробці методичних рекомендацій тощо.
Апробація матеріалів дисертації. Основні положення, висновки й пропозиції дисертаційної роботи доповідались автором і були оприлюднені на всеукраїнських та міжнародних наукових і науково-практичних конференціях: «Протидія злочинності: теорія та практика» (м. Луганськ - м. Київ, 15 жовтня
2010 р.); «Десяті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 18-19 листопада
2011 р.); «Основні напрями розвитку кримінального права та шляхи вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність» (м. Харків, 11-12 жовтня. 2012 р.); «Одинадцяті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, 23-24 листопада 2012 року); «Перспективные направления развития современной юридической науки» (м. Сімферополь, 16-17 березня 2013 р.); «Реформування законодавства України та розвиток суспільних відносин в Україні: питання взаємодії» (м. Ужгород, 30-31 березня 2013 р.); «Актуальні питання публічного та приватного права у контексті сучасних процесів реформування законодавства» (м. Херсон, 26-27 квітня 2013 р.); «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 18-19 травня 2013 р.); «Національні та міжнародні стандарти сучасного державотворення: тенденції та перспективи розвитку» (м. Донецьк, 22-23 червня 2013 р.); «Актуальні питання реформування правової системи в Україні» (м. Донецьк, 20¬21 липня 2013 р); «Дванадцяті осінні юридичні читання» (м. Хмельницький 8-9 листопада 2013 р.); «Перспективные направления развития современной юридической науки» (м. Сімферополь, 24-25 січня 2014 р.); «Реформування законодавства України та розвиток суспільних відносин в Україні: питання взаємодії» (м. Ужгород, 28-29 березня 2014 р.); «Азовські правові читання» (м. Бердянськ, 18-19 квітня 2014 р.); «Право і держава сучасної України: проблеми розвитку та взаємодії» (м. Запоріжжя, 18-19 квітня 2014 р.); «Верховенство права та правова держава» (м. Ужгород, 16-17 травня 2014 р.); «Сучасний вимір держави і права» (м. Львів, 30-31 травня 2014 р.); «Юридична наука в ХХІ столітті: перспективні та пріоритетні напрями досліджень» (м. Запоріжжя, 30-31 травня 2014 р.).
Публікації. Основні положення, висновки та пропозиції, що сформульовані за результатами дисертаційної роботи, відображені в одній одноособовій монографії; 17 статтях, опублікованих у наукових виданнях України, визнаних фаховими з юридичних наук; 3 статтях, опублікованих у наукових періодичних виданнях інших держав з напряму, з якого підготовлено дисертацію, та 1 статті у науковому виданні України, яке включене до міжнародних наукометричних баз; 18 працях апробаційного характеру.
Структура та обсяг дисертації зумовлена предметом, метою, завданнями та логікою дослідження обраної теми. Робота складається з анотації, вступу, 4 розділів, які містять 11 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та двох додатків. Загальний обсяг дисертації становить 495 сторінок, з яких основний текст дисертації займає 399 сторінок, список використаних джерел розташований на 60 сторінках (617 найменувань), додатки - на 14 сторінках

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й запропоновано нове вирішення наукової проблеми - розробки наукових засад кримінально-правового регулювання суспільних відносин у сфері основ національної безпеки України в сучасних умовах. У результаті дослідження сформульовано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети.
Найсуттєвішими з них є такі:
1. На підставі аналізу таких обставин соціальної обумовленості, як системно-правова несуперечливість, чіткість і ясність мови, єдність і визначеність термінології, а також повнота складу злочину і ненадмірність заборони, встановлено, що: 1) побудова окремих норм здійснена не на тих самих засадах, що і схожі за конструкцією норми; 2) деякі статті, передбачені в інших розділах Особливої частини КК України, повинні бути поміщені до її розділу І; 3) формулювання обов’язкових ознак об’єктивної і суб’єктивної сторони, а також кваліфікуючих ознак окремих складів злочинів, потребує систематизації або більш чіткого закріплення у відповідній нормі закону; 4) певна частина злочинів проти основ національної безпеки України, може вчинюватися не лише шляхом активної поведінки особи, як передбачено у нормах чинного закону про кримінальну відповідальність, а й полягати у суспільно небезпечній бездіяльності суб’єкта.
2. Досліджено іноземний досвід кримінально-правової охорони безпеки держави і показано, що деякі положення КК іноземних держав можуть розглядатися з погляду законодавчого запозичення. Насамперед, це стосується побудови системи вказаних злочинів, визначення поняття цієї групи посягань, уточнення їх предмета, а також видів злочинної поведінки суб’єкта й внутрішніх чинників, що спонукають особу до вчинення злочину.
3. Доведено, що національній безпеці властива багаторівнева структура. У горизонтальній площині остання є безпекою трьох рівноцінних об’єктів: а) особи; б) суспільства; в) держави. Усі інші види безпеки, зазначені в Законі України «Про національну безпеку України» (зовнішньополітична, внутрішньополітична, економічна, екологічна, воєнна, громадська, державна безпеки тощо), яким спричиняється шкода або створюється загроза заподіяння такої шкоди в кожному випадку посягання на вказані об’єкти, класифікуються «за вертикаллю».
Безпека держави - це захищеність (безпека) державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих інтересів держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, від реальних та потенційних загроз (явищ, тенденцій і чинників, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України) у різних сферах функціонування національної безпеки (зовнішньополітичній,
внутрішньополітичній, економічній, екологічній, воєнній тощо).
Злочини, передбачені у розділі І Особливої частини КК України, - це суспільно небезпечні, протиправні, винні та карані діяння (дії або бездіяльність), які заподіюють шкоду або створюють загрозу заподіяння такої шкоди безпеці держави в зовнішньополітичній, внутрішньополітичній, економічній, екологічній, воєнній та інших сферах функціонування національної безпеки, вчинені суб’єктом злочину.
4. Єдиним науково обґрунтованим критерієм побудови системи злочинів є об’єкт злочину. Відповідно до цього критерію у чинному КК можна виділити сім груп злочинів, які спричиняють шкоду суспільним відносинам щодо забезпечення безпеки держави, а саме злочини проти: 1) безпеки конституційного ладу (ст.ст. 109, 110, 110-2, 111, 114, 114-1 КК України); 2) людського, економічного, оборонного та екологічного потенціалів держави (ст. 113 КК України); 3) безпеки здійснення вищими посадовими особами державної влади та діяльності керівників політичних партій (ст.ст. 112, 344, 346 та 351 КК України); 4) порядку набуття, зберігання, використання і поширення відомостей, які містять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, або державну таємницю (ст.ст 328, 329, 330 розділу XIV та ст. 422 розділу ХІХ Особливої частини КК України); 5) зовнішнього суверенітету держави (ст.ст. 443, 444 розділу XХ Особливої частини КК України); 6) стабільності бюджетної системи держави (ст.ст. 199, 210, 211, 212, 216, 222 розділу VII Особливої частини КК України); 7) виконання громадянами України військового обов’язку захисту держави (ст.ст. 335, 336, 336¬1, 337, 402, 403, 404, 405, 406, 407, 408, 409, 418, 419, 420, 427, 428, 429, 430, 431 розділу ХІХ Особливої частини КК України).
5. Родовим об’єктом злочинів, передбачених розділом І Особливої частини КК України є охоронювані законом про кримінальну відповідальність суспільні відносини щодо забезпечення безпеки держави як складової системи національної безпеки України в різних сферах її функціонування. Злочини, передбачені ст.ст. 109, 110, 110-2, 111, 114 та 114-1 КК України, заподіюють шкоду чи створюють загрозу спричинення такої шкоди суспільним відносинам щодо забезпечення безпеки конституційного ладу - захищеності Конституції України як Основного Закону України від зміни в неконституційний спосіб або повалення, шляхом проголошення нечинними в цілому, в певній частині чи протягом певного проміжку часу, а також захищеності державного ладу та інших його складових: організації і діяльності державної влади, здійснення владних повноважень органами державної влади, суверенітету і незалежності, територіальної цілісності та недоторканності України. Злочин, передбачений ст. 112 КК України, заподіює шкоду чи створює загрозу спричинення такої шкоди суспільним відносинам щодо забезпечення: а) вищими посадовими особами (державними діячами) державної влади (діяльності) - виконання державних функцій шляхом реалізації ними законно набутих владних прав і обов’язків у спосіб та межах, передбачених Конституцією і законами України, протягом встановленого законодавством терміну виконання повноважень; б) діяльності керівників політичних партій (громадської діяльності) - виконання чинним керівником зареєстрованої (не забороненої) у встановленому законодавством порядку політичної партії покладених на нього статутом і програмою політичної партії функцій шляхом реалізації такою особою законно набутих прав і обов’язків у спосіб та межах, передбачених Конституцією і законами України, а також статутом і програмою політичної партії, протягом терміну виконання повноважень. Злочин, передбачений ст. 113 КК України, заподіює шкоду чи створює загрозу спричинення такої шкоди суспільним відносинам щодо забезпечення безпеки людського (як першооснови інших потенціалів України), а також екологічного (сукупність речовинно-енергетичних ресурсів, а також властивостей екосистем, що забезпечують максимальні структурно-функціональні параметри та корисні функції, які можуть бути використані на користь держави), економічного (сукупність здатності економіки держави, її галузей, підприємств, здійснювати виробничо-економічну діяльність, задовольняючи потреби держави, суспільства, особи) та оборонного потенціалів держави (зокрема полягає у готовності Збройних Сил України та держави в цілому до відсічі збройної агресії проти України.
6. Дослідження соціальних та фізичних ознак предмета злочинів проти основ національної безпеки України показало необхідність систематизації, уточнення чи більш чіткого закріплення цієї ознаки у ст. 111, ст. 113 та ст. 114 КК України: 1) у ст. 111 КК України в узагальненому вигляді повинні бути закріплені предмети складу державної зради у формі переходу на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (зокрема укріплення, бойова та спеціальна техніка чи інші засоби ведення війни, зброя, бойові припаси, засоби пересування, військова техніка та інше військове майно, вибухові або інші бойові речовини тощо); 2) у ст. 113 КК України необхідно чітко визначити, що предметами диверсії є: а) об’єкти живої і неживої природи та їх ресурси (до яких належать атмосферне повітря, землі, води, надра і корисні копалини, рослинний і тваринний світ у межах території України); б) об’єкти будь-якої форми власності, зазначені у Національному класифікаторі України (ДК 009:2010), що мають важливе економічне, оборонне чи інше значення для держави; 3) предметом шпигунства і державної зради повинна бути визначена: а) службова інформація, яка у своїй сукупності належить до державної таємниці, б) предмети, відомості про які містять державну таємницю; в) таємницю іноземних держав та міжнародних організацій, надану Україні відповідно до міжнародних зобов’язань, незаконний вихід якої із володіння секретоносія може заподіяти шкоду Україні. Для цього пропонується в окремій статті розділу І Особливої частини КК України передбачити відповідальність за вчинення вказаних суспільно небезпечних діянь.
7. За ознакою суспільно небезпечного діяння наведено аргументи на користь того, що вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 111, 112, 113 та ст. 114¬1 КК України, можливе й шляхом суспільно небезпечної бездіяльності особи.
Дослідження положень ст. 109 КК України показало, що: а) наслідком як насильницької зміни конституційного ладу, так і повалення конституційного ладу є часткове або повне проголошення його принципів нечинними, недійсними протягом певного проміжку часу, на певній території тощо всупереч Конституції України. При цьому фактична зміна конституційного ладу всупереч Основному Закону можлива й без застосування насильства; б) чинною редакцією статті не передбачено відповідальність за захоплення інших видів публічної влади, а також вчинення дій, які в широкому розумінні складають узурпацію публічної влади, що є недоліком закону; в) суспільно небезпечні дії, передбачені ч. 1 ст. 109 КК України, є більш суспільно небезпечними порівняно з діями, визначеними у ч. 2, яка, окрім цього, передбачає відповідальність не за кваліфікований, а за основний склад злочину. При цьому кримінальна відповідальність за публічні заклики повинна наставати за одноразове їх вчинення, а також не лише за розповсюдження матеріалів з такими закликами, а й за їх ввезення в Україну, виготовлення, зберігання, перевезення чи інше переміщення зі спеціальною метою. Аналогічний підхід потребує застосування в частині встановлення відповідальності за заклики та розповсюдження матеріалів із закликами, вказаними у ч. 1 ст. 110 КК України. Відповідний склад злочину пропонується сформулювати в новій статті розділу І Особливої частини КК України, передбачивши в ній також, як альтернативні дії, заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення диверсії, оскільки останні створюють реальну загрозу безпеці держави.
Запропоновано встановити у ст. 109 КК України відповідальність за захоплення влади місцевого самоврядування і влади Автономної Республіки Крим, а так само здобуття державної влади всупереч Конституції України без застосування насильства.
Частина перша ст. 110 КК України потребує узгодження з положеннями Конституції України, Закону України «Про державний кордон України», а також з положеннями міжнародних актів, відповідно до яких порушення державних кордонів та територіальної цілісності держави є однорідними поняттями, що полягають у відчуженні території України.
Поняттям фінансування дій, зазначених у ч. 1 і ч. 2 ст. 110-2 КК (примітка 1 до неї), охоплюється лише їхнє фінансове забезпечення. У зв’язку з цим, запропоновано навести визначення понять фінансування і матеріального забезпечення відповідних суспільно небезпечних дій в окремих примітках до цієї статті. Окрім цього, у ч. 1 ст. 110-2 КК України повинна бути передбачена відповідальність й за дії, передбачені ч. 2 цієї статті, оскільки чинна її редакція свідчить про закріплення в ній складу злочину без обтяжуючих обставин.
Наявні приклади кримінально-правової охорони важливої інформації (ст. 231 КК України), соціальні ознаки предмета складу шпигунства, специфіка розвідувальної діяльності спеціальних служб іноземних держав на шкоду Україні дає підстави стверджувати про необхідність передбачення у ст. 114 КК України відповідальності як за закінчений злочин дій, спрямованих на отримання предметів шпигунства, а також їх зберігання із спеціальною метою.
Заподіяння шкоди об’єкту, поставленого під охорону ст. 111 КК України, можливе не лише шляхом активних дій і в широкому розумінні є актом зради державі, який об’єктивується в організаційному, фінансовому, інформаційному, матеріально-технічному чи іншому сприянні або усуненні перешкод чи створенні умов діяльності іноземних суб’єктів (до яких чинною редакцією не віднесено міжурядові й неурядові міжнародні організації, що є недоліком закону), яка спрямована на заподіяння шкоди безпеці України у різних сферах (політичній, соціальній тощо), а не лише зазначених у ч. 1 цієї статті. Зважаючи на це, пропонується нова редакція ч. 1 ст. 111 КК України. У примітках до цієї статті пропонується навести визначення понять іноземної держави, іноземної організації, міжнародної організації, а також представника іноземної держави, іноземної або міжнародної організації.
Загрозу поставленим під охорону ст. 114-1 КК України суспільним відносинам створюють суспільно небезпечні діяння, які об’єктивуються у перешкоджанні в особливий період функціонуванню національної економіки, а так само виконанню функцій і завдань органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, Збройними Силами України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, силами цивільного захисту, підприємствами, установами й організаціями або виконанню громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту держави, незалежності та територіальної цілісності України, що має бути відображено у новій редакції цієї статті.
Посяганням на життя державного чи громадського діяча є суспільно небезпечне діяння, спрямоване на припинення державної чи громадської діяльності особи, що в загальному розумінні є способом посягання на охоронюваний законом об’єкт шляхом вчинення однієї з можливих форм протиправного впливу на потерпілого - замаху на вбивство (закінченого і незакінченого) чи заподіяння смерті потерпілому, що повинно бути закріплено у відповідній статті розділу І Особливої частини КК України.
Суспільно небезпечні дії у диспозиції, перелік яких не є вичерпним, доцільно сформулювати без надмірної конкретизації останніх шляхом посилання у ст. 113 КК України на загальне їх розуміння з врахуванням того, що диверсія може вчинятися й шляхом суспільно небезпечної бездіяльності суб’єкта.
8. Дослідження суспільно небезпечних наслідків у злочинах проти основ національної безпеки України через призму логічного тлумачення окремих норм і можливих виявів суспільно небезпечного діяння показало, що: 1) діями, передбаченими у ст.ст. 109, 113, 111 і 114 КК України, може заподіюватися реальна матеріальна та (або) нематеріальна шкода особі й державі; 2) заподіяння смерті й одній людині повинно бути визнано кваліфікуючою та особливо кваліфікуючою у складів злочинів, передбачених ч. 3 ст. 110 та ч. 2 ст. 114-1 КК України; 3) у чинній редакції ст. 110-2 КК України не забезпечено термінологічну чіткість у позначенні ієрархічності наслідків у виді заподіяння немайнової чи майнової шкоди, а також застосовуються невластиві Особливій частині КК із семантичного погляду, терміни, у зв’язку з чим необхідно: а) у примітках 2 і 3 до статті закріпити розмір майнової шкоди; б) сформулювати в її ч. 3 і ч. 4 суспільно небезпечні наслідки у виді матеріальної шкоди за допомогою термінів «майнова шкода у великому розмірі» та «майнова шкода в особливо великому розмірі» відповідно; в) розмежувати у ч. 4 ст. 110-2 КК України інші тяжкі немайнові й майнові наслідки.
9. Основні склади злочинів, передбачені розділом І Особливої частини КК України, характеризуються виною у формі прямого умислу. У зв’язку з цим, вказівка на умисну форму вини без конкретизації виду умислу особи у ч. 1 ст. 110 та ч. 1 ст. 111 КК України є зайвою.
10. Спеціальна мета є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони більшості складів злочинів проти основ національної безпеки України. Втім, закріплення останньої у примітці до ст. 110-2 КК України не повною мірою відповідає функціональному призначенню такої структурної частини статті закону. У свою чергу, вказівка у ст. 111 КК України як на єдиний бажаний для винного злочинний результат заподіяння шкоди державі також є недоліком, який потребує усунення на законодавчому рівні.
Мотив має значення для кваліфікації лише у кваліфікованому складі злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110-2 КК України. Водночас у складі посягання на життя державного чи громадського діяча дефініцією «у зв’язку з державною чи громадською діяльністю» позначено як мету, так і мотив злочину й, залежно від конкретних виявів можливої злочинної діяльності, останні можуть бути факультативними й обов’язковими ознаками, як у сукупності, так і окремо. Корисливий мотив є домінуючим у багатьох випадках вчинення збирання з метою передачі і передачі іноземним суб’єктам важливої для держави інформації, що охороняється законом, а тому пропонується передбачити його як обов’язкову
ознаку кваліфікованого складу відповідного злочину.
11. Суб’єктом кваліфікованих складів злочинів, передбачених ч. 3 ст. 109 та ч. 2 ст. 110 КК України, є особа, наділена державними владними повноваженнями, що значно звужує межі застосування вказаних норм, оскільки вчинення зазначених посягань представниками інших видів публічної влади також свідчить про значно змінений порівняно з основним складом ступінь суспільної небезпеки і має бути визнано їх кваліфікуючою ознакою. У свою чергу, перешкоджання законній діяльності Збройних сил України та інших військових формувань (ст. 114-1 КК України) у багатьох випадках може вчинюватися службовими особами, наділеними повноваженнями щодо виконання ними обов’язків у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації тощо, а тому доповнення ч. 2 ст. 114-1 КК України відповідною ознакою є цілком обґрунтованим.
Запропоновано визначення представника публічної влади - Президент України, а так само особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників законодавчої, виконавчої, судової влади, влади місцевого самоврядування чи Автономної Республіки Крим.
12. Здійснене дослідження дає можливість запропонувати комплексний підхід у визначенні основних напрямів вдосконалення чинного законодавства й запропонувати теоретичну модель кримінально-правого регулювання охорони суспільних відносин, поставлених під охорону розділу І Особливої частини КК України з погляду «de lege ferenda»:
1) викласти назву розділу І Особливої частини КК України в такій редакції:
«Розділ І. Злочини проти безпеки держави»;
2) викласти статті 109-114-1 КК України в такій редакції;
Стаття 109. Дії, спрямовані на зміну конституційного ладу всупереч Конституції України або на узурпацію публічної влади
1. Дії, вчинені з метою зміни конституційного ладу всупереч Конституції України або узурпації публічної влади, а також змова про вчинення таких дій, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з
конфіскацією майна або без такої.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені представником публічної влади, або якщо вони призвели до загибелі людини або інших тяжких наслідків, -
караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої.
Примітка. 1. Представником публічної влади є Президент України, а так само особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників законодавчої, виконавчої, судової влади, влади місцевого самоврядування чи Автономної Республіки Крим.
Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України
1. Дії, вчинені з метою відчуження території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років з конфіскацією майна або без такої.
2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником публічної влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які призвели до загибелі людини або інших тяжких наслідків, -
караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої.
Стаття 110-2. Фінансове або матеріальне забезпечення дій, вчинених з метою зміни конституційного ладу всупереч Конституції України або узурпації публічної влади, відчуження території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України
1. Фінансове або матеріальне забезпечення дій, вчинених з метою зміни конституційного ладу всупереч Конституції України або узурпації публічної влади, відчуження території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, -
карається позбавленням волі на строк від п ’яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років та з конфіскацією майна.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені повторно, або з корисливих мотивів, або за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до заподіяння майнової шкоди у великому розмірі, або якщо фінансове забезпечення вчинене у великому розмірі, -
караються позбавленням волі на строк від шести до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
3. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені організованою групою, або якщо вони призвели до заподіяння майнової шкоди в особливо великому розмірі або інших тяжких наслідків, або якщо фінансове забезпечення вчинене в особливо великому розмірі, -
караються позбавленням волі на строк від восьми до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
4. Особа, крім керівника організованої групи, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені цією статтею, якщо вона до повідомлення їй про підозру у вчиненні нею злочину добровільно заявила про те, що сталося, органу, службова особа якого наділена законом правом повідомляти про підозру, про відповідну незаконну діяльність або іншим чином сприяла її припиненню або запобіганню злочину, який вона фінансувала або вчиненню якого сприяла, за умови, що в її діях немає складу іншого злочину.
Примітка. 1. Фінансуванням дій, передбачених у цій статті, є дії, що полягають у наданні будь-яких фінансових (нематеріальних) ресурсів у вигляді грошових коштів, цінних паперів, боргових зобов’язань, права вимоги боргу тощо.
2. Матеріальним забезпеченням дій, передбачених у цій статті, є дії, що полягають у наданні будь-якого майна чи інших предметів, зокрема приміщень, зброї, транспортних засобів, засобів зв’язку, продуктів харчування, медикаментів, амуніції або інших предметів, які використовуються під час здійснення злочинної діяльності, а також у здійсненні ремонту, технічному обслуговуванні, налагодженні чи інших діях, спрямованих на забезпечення функціонування вказаних засобів або предметів, підтримання їх у робочому стані тощо.
3. Майнова шкода вважається заподіяною у великому розмірі, а фінансування дій, вчинених з метою зміни конституційного ладу всупереч Конституції України або узурпації публічної влади, відчуження території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, визнається вчиненим у великому розмірі, якщо розмір такої шкоди або фінансового забезпечення перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
4. Майнова шкода вважається заподіяною в особливо великому розмірі, а фінансування дій, вчинених з метою зміни конституційного ладу всупереч Конституції України або узурпації публічної влади, відчуження території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, визнається вчиненим в особливо великому розмірі, якщо розмір такої шкоди або фінансового забезпечення перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 111. Зрада державі
Дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять державну таємницю та/або службову інформацію, що у своїй сукупності становить державну таємницю, чи предметів, які містять такі відомості, або предметів, відомості про які становлять державну таємницю з метою передачі іноземній державі, іноземній чи міжнародній організації або їх представникам, зберігання таких відомостей або предметів з тією самою метою або їх передача іноземній державі, іноземній чи міжнародній організації або їх представникам, а так само вчинення громадянином України в інтересах іноземних держав, іноземних чи міжнародних організацій або їх представників інших діянь з метою заподіяння шкоди безпеці України чи без такої мети, але якщо вони полягали в організаційному, фінансовому, інформаційному, матеріально-технічному чи іншому сприянні або створенні умов їх діяльності проти України, -
караються позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, що призвели до загибелі людини або заподіяння тяжких наслідків для інтересів держави, -
караються позбавленням волі на строк від тринадцяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої.
3. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.
Примітка. 1. У статтях цього розділу наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
- іноземна держава - органи влади іноземної держави, уповноважені на здійснення владних функцій і повноважень, що здійснюють діяльність, спрямовану на заподіяння шкоди безпеці України;
- іноземна організація - організація державної чи недержавної форми власності, в тому числі без офіційної реєстрації, що здійснює діяльність, спрямовану на заподіяння шкоди безпеці України, і не є органом влади іноземної держави. Залежно від мети створення іноземна недержавна організація може бути злочинною і незлочинною;
- міжнародна організація - міжнародна міжурядова чи міжнародна неурядова організація, яка здійснює діяльність, спрямовану на заподіяння шкоди безпеці України. Залежно від мети створення міжнародна неурядова організація може бути злочинною і незлочинною;
- представник іноземної держави, іноземної або міжнародної організації - це особа, яка є працівником органу влади іноземної держави або учасником (членом) іноземної або міжнародної організації, що здійснює діяльність, спрямовану на заподіяння шкоди безпеці України, і вчиняє дії на шкоду Україні, або особа, яка не перебуває у трудових відносинах з таким органом влади іноземної держави і не є учасником (членом) такої іноземної організації, але усвідомлює, що, діючи за дорученням такого органу чи такої організації, бере участь у їхній діяльності проти України.
Стаття 112. Незаконні дії щодо державного діяча
1. Незаконний вплив у будь-якій формі на державного діяча, з метою перешкодити виконанню ним службових повноважень або примушування до прийняття вказаною особою незаконних рішень, погроза вбивством, заподіянням шкоди здоров’ю, знищенням або пошкодженням майна, викраденням або незаконним позбавленням волі такої особи або її близьких родичів, а так само умисне заподіяння державному діячеві тілесних ушкоджень, нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій, замах на вбивство або вбивство державного діяча у зв’язку з його державною діяльністю -
караються позбавленням волі на строк від десяти до п ’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої.
Примітка. 1. Державним діячем за змістом цієї статті є Президент України, народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом (голови Антимонопольного комітету України, Фонду державного майна України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Національного агентства України з питань запобігання корупції, Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Державного бюро розслідувань, Адміністрації Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, директор Державного бюро розслідувань), судді Конституційного Суду України та Верховного Суду України, а також вищих спеціалізованих судів України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, керівники правоохоронних органів спеціального призначення, підпорядкованих Президенту України та державних органів, а також їх службові особи, статус яких закріплено в Конституції України (Директор Національного антикорупційного бюро України, Голова та члени Вищої ради правосуддя, Голова та члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голова Служби безпеки України, Голова Служби зовнішньої розвідки України, начальник Управління державної охорони України, Генеральний прокурор, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або його представник, член Рахункової палати, член Центральної виборчої комісії, Голова Національного банку України, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення), члени Національної комісії, що здійснюють державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
2. Державна діяльність - це здійснення особами, зазначеними у примітці 1 до цієї статті, державної влади, що полягає у виконанні такими особами державних функцій шляхом реалізації ними законно набутих владних прав і обов’язків у спосіб та межах, передбачених Конституцією і законами України, протягом встановленого законодавством терміну виконання повноважень. Стаття 113. Диверсія
L Вчинення з метою ослаблення держави діянь, спрямованих на масову загибель людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров’ю, на знищення, пошкодження або заподіяння іншої шкоди об’єктам, що мають важливе економічне, оборонне чи інше значення для держави, в тому числі об’єктам живої і неживої природи та їх ресурсам у межах території України, а також інформації, зміна, знищення, блокування або порушення маршрутизації якої може заподіяти шкоду безпеці України, -
карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
2. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, що призвели до загибелі людини або інших тяжких наслідків, -
караються позбавленням волі на строк від дванадцяти до п ’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої.
Стаття 114. Шпигунство
1. Дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять державну таємницю та/або службову інформацію, що у своїй сукупності становить державну таємницю, а так само предметів, які містять такі відомості, або предметів, відомості про які становлять державну таємницю з метою передачі іноземній державі, іноземній чи міжнародній організації або їх представникам, а так само зберігання таких відомостей або предметів з тією самою метою або їх передача іноземній державі, іноземній чи міжнародній організації або їх представникам, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства, -
караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, що призвели до загибелі людини або заподіяння тяжких наслідків для інтересів держави, -
караються позбавленням волі на строк від тринадцяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі з конфіскацією майна або без такої.
3. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність, передбачену частиною першою цієї статті, та добровільно повідомила органи державної влади про вчинене, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено заподіяння шкоди інтересам України.
Стаття 114-1. Перешкоджання функціонуванню органів публічної влади, підприємств, установ, організацій в особливий період
1. Перешкоджання в особливий період функціонуванню національної економіки, а так само виконанню функцій і завдань органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, Збройними Силами України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, силами цивільного захисту, підприємствами, установами й організаціями або виконанню громадянами України свого конституційного обов’язку щодо захисту держави, незалежності та територіальної цілісності України за відсутності ознак державної зради чи диверсії, -
карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.
2. Те саме діяння, вчинене службовою особою з використанням влади чи службового становища, або яке призвело до загибелі людини або інших тяжких наслідків, -
карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з
позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Примітка. 1. Під особливим періодом у цій статті слід розуміти період, визначений у ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і ст. 1 Закону України «Про оборону України»;
3) доповнити розділ І Особливої частини КК України новими статтями 114¬2 та 114-3 в такій редакції:
«Стаття 114-2. Незаконні дії щодо службової інформації, державної таємниці чи таємниці іноземної держави або міжнародної організації
1. Передача або збирання з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам відомостей, що становлять службову інформацію, зібрану у процесі оперативно-розшукової,
контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, а так само розголошення відомостей, що становлять державну таємницю чи таємницю іноземної держави або міжнародної організації, передані Україні відповідно до міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків чи на підставі міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або письмового розпорядження Президента України на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України за відсутності ознак державної зради або шпигунства, а так само втрата документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації, що містять державну таємницю, або предметів, відомості про які становлять таку таємницю, особою, якій вони були довірені, якщо втрата стала результатом порушення встановленого законом чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, порядку поводження із зазначеними документами та іншими матеріальними носіями секретної інформації або предметами, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до п ’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
2. Діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені з корисливих мотивів, або такі, що спричинили тяжкі наслідки для інтересів держави, або вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, -
караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до п ’яти років.
Стаття 114-3. Публічні заклики проти безпеки конституційного ладу, до узурпації публічної влади, відчуження території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України або до заподіяння шкоди економічному, оборонному, лю