ОЦІНОЧНІ ПОНЯТТЯ У ПРАВОВИХ АКТАХ: ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ :

brief description

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ВЕРЕНКІОТОВА ОЛЬГА ВАЛЕРІЇВНА

УДК 340.11

ОЦІНОЧНІ ПОНЯТТЯ У ПРАВОВИХ АКТАХ:
ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА РЕАЛІЗАЦІЇ

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник
Колодій Анатолій Миколайович
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент Національної академії правових наук України

Київ – 2013

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 РОЗУМІННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ОЦІНОЧНИХ ПОНЯТЬ У ПРАВІ 13
1.1. Теоретичні та аксіологічні аспекти основоположних категорій “оцінка” та “поняття” 13
1.2. Правова природа та ознаки оціночних понять 28
1.3. Роль оціночних понять і їх значення для українського законодавства 45
Висновки до розділу 1 57
РОЗДІЛ 2 ПРАКТИКА ФОРМУВАННЯ ОЦІНОЧНИХ ПОНЯТЬ У ПРАВІ 62
2.1. Місце оціночних понять у структурі юридичних норм 62
2.2. Класифікація та зміст оціночних понять у праві 73
2.3. Юридична техніка формування оціночних понять у праві 90
2.4. Особливості тлумачення оціночних понять у праві 98
Висновки до розділу 2 114
РОЗДІЛ 3 ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАКТИКИ ФОРМУВАННЯ і ЗАСТОСУВАННЯ ОЦІНОЧНИХ ПОНЯТЬ У ПРАВІ 119
3.1. Практика застосування оціночних понять права в українському законодавстві 119
3.2. Напрями вдосконалення юридичної техніки формування оціночних понять у праві 129
3.3. Перспективи застосування оціночних понять у законодавстві України 142
Висновки до розділу 3 150
ВИСНОВКИ 157
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 167
ДОДАТКИ 193

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ГА ООН — Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй
ЄС — Європейський Союз
КАС України – Кодекс адміністративного судочинства України
КВК України — Кримінально-виконавчий кодекс України
КЗпП України – Кодекс законів про працю України
КК України — Кримінальний кодекс України
КПК України — Кримінально-процесуальний кодекс України
КУпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення
МВС України — Міністерство внутрішніх справ України
РФ — Російська Федерація
СБУ — Служба безпеки України
СК України – Сімейний кодекс України
ЦПК України – Цивільний процесуальний кодекс України
ФРН – Федеративна Республіка Німеччина

ВСТУП

Актуальність теми. Проголошення України правовою державою висуває підвищені вимоги до правового регулювання, його якості й ефективності. Водночас в умовах інтенсивної нормотворчої та правореалізаційної діяльності, характерної для сучасної України, особливо гостро постає проблема юридико-технічної досконалості правових актів. Вона посилюється у зв’язку з проведенням правової реформи в Україні, адже перед вітчизняною юридичною наукою стоять завдання розробки сучасної концепції визначення загальних принципів, обсягу, способів, методології дослідження правових понять, їх тлумачення. Від вирішення цих завдань залежить ефективність реалізації правових актів України, оскільки вітчизняна правова база формувалась як на основі власне українських правових актів, так і на основі законів та інших правових актів, прийнятих до проголошення незалежності України, а відтак – калькованих на українську мову, внаслідок чого зберігався самий термін, але не завжди зберігався його істотний зміст.
Україна вступила до цілого ряду міжнародних організацій, а відтак стає необхідним гармонізувати національне законодавства України з міжнародним правом, зокрема і правом Європейського Союзу. Однією з вимог більшості міжнародних організацій, членство в яких Україна вже має або прагне здобути, є приведення її правових актів у відповідність до правових норм і стандартів цих організацій, що знову не може не відобразитися на змістовній понятійній єдності українських нормативно-правових та інших актів і законодавства Європейського Союзу.
У свою чергу, від цієї понятійної єдності значною мірою залежать ефективність законодавства в цілому, правильне розуміння, законне й обґрунтоване застосування правових актів, їх належний облік та систематизація. На жаль, доводиться констатувати, що значна частина чинних правових актів в Україні є неякісною з огляду на надмірну їх завантаженість оціночними поняттями. Невдале формулювання або неточне вживання понять, допущення суперечливих положень у законодавстві, некоректні посилання породжують зволікання, помилки й непорозуміння в юридичній практиці, заважають ефективному реформуванню всіх сфер державного і громадського життя, ускладнюють удосконалення правової системи України.
Слід підкреслити й те, що самі правові норми формулюються, виражаються за допомогою загальних, абстрактних понять, а також багатозначних слів, спеціальних юридичних та технічних термінів, які за різних умов суб’єктами права можуть сприйматися неоднозначно. Неточність лінгвістичного вираження норм права, відсутність уніфікованості понять і термінів має наслідком неправильне їх тлумачення і застосування.
До того ж, активний розвиток кодифікаційного, інкорпораційного та консолідаційного процесів в Україні також зумовлює необхідність дослідження особливостей існування оціночних понять у текстах цих великих за обсягом нормативно-правових актів, пошуку шляхів удосконалення їх інтерпретації, напрацювання практичних рекомендацій щодо їх застосування у правозастосовній діяльності.
Проблемі оціночних понять у праві присвячені фундаментальні праці з теорії права багатьох вітчизняних і зарубіжних учених, зокрема дореволюційних теоретиків права: М. Капустіна, М. Коркунова, А. Лопухіна, М. Лазаревського, Є. Спекторського та інших, а також учених радянської доби: С. Алексєєва, М. Бару, М. Власенка, І. Воронкової, А. Гузнова, Л. Дюгі, Г. Еллінека, С. Зівса, В. Ігнатенка, Т. Кашаніної, В. Лазарєва, Д. Левіної, Р. Лівшица, О. Лук’янової, А. Малька, М. Марченка, М. Матузова, А. Міцкевича, Л. Морозової, В. Навроцького, Є. Назаренко, П. Недбайла, В. Нерсесянца, А. Піголкіна, С. Полєніної, І. Самощенка, М. Сільченка, Л. Фуллера, Ф. Сулейманова, Ю. Тихомирова, В. Хропанюка, Л. Юзькова та інших. Останнім часом окремі аспекти проблеми в Україні висвітлювалися в дослідженні В. Косовича («Оцінювання й оцінки у правовому регулюванні», 1996) та С. Черноус («Оціночні поняття у трудовому праві України», 2008). У Російській Федерації Д. Левіною було захищене дисертаційне дослідження «Теоретические проблемы толкования и применения оценочных понятий» (2007), головна увага в якій приділена безпосередньо розв’язанню проблем практичного застосування оціночних понять.
Однак більшість наукових фундаментальних досліджень, що присвячені проблемам оціночних понять, стосувались, по-перше, їх існування у конкретних галузях права, по-друге, – особливостей застосування у законодавстві СРСР та його союзних республік, а комплексного теоретичного дослідження питання існування та застосування оціночних понять в українській юридичній науці не проводилось, що свідчить про актуальність теми та зумовлює необхідність проведення глибокого теоретичного дослідження у цій сфері.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Концепції «Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади» (Указ Президента України від 9 лютого 1999 р. № 145); Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до Європейського Союзу (Закон України від 18 березня 2004 р. № 1629); Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (розпорядження Кабінету Міністрів України від
21 листопада 2007 р. № 1035-р.); Пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень МВС України, що потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ України на період 2010 – 2014 років (наказ Міністерства внутрішніх справ України від
29 липня 2010 р. № 347), а також щорічних планів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ. Тему дисертаційного дослідження зареєстровано координаційним бюро Національної академії правових наук України (реєстр № 175, 2007 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розроблення теоретичних положень нормативно-правової і практичної реалізації оціночних понять як понятійно-категоріальної основи права, формування поняття, визначення місця та ролі в системі правових актів, насамперед України, тенденцій розвитку та вдосконалення їх застосування у законопроектній діяльності та чинному законодавстві.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення таких дослідницьких задач:
– розкрити теоретичні й аксіологічні засади категорій «оцінка» та «поняття» шляхом аналізу вже існуючих доктринальних досліджень і на підставі цього сформулювати власну концепцію наукового пошуку;
– проаналізувати правову природу й ознаки оціночних понять для з’ясування їх сутності та змісту;
– з’ясувати роль оціночних понять в українському законодавстві;
– визначити закономірності розміщення оціночних понять у елементах структури юридичної норми;
– виявити особливості юридичної техніки формулювання оціночних понять у праві та розкрити напрями її удосконалення;
– здійснити критичне осмислення існуючих класифікацій і запропонувати власні підходи до класифікації оціночних понять у праві;
– встановити специфіку тлумачення оціночних понять у правотворчій, правореалізаційній та правозастосовній діяльності;
– дослідити підстави та наслідки застосування оціночних понять в українському законодавстві;
– сформулювати пропозиції та окреслити правові перспективи застосування й удосконалення юридичної техніки формування оціночних понять у правових актах.
Об’єктом дослідження є понятійно-категоріальна основа права, та її реалізація у процесі створення та функціонування правових актів.
Предметом дослідження є теорія та практика реалізації оціночних понять у правових актах.
Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів дисертантом застосовувався широкий комплекс загальнонаукових і спеціально-наукових методів дослідження. Зокрема, при аналізі теоретичних праць і визначенні аксіологічних аспектів категорій «оцінка» та «поняття» застосовувався методи формальної логіки (підрозділ 1.1); для з’ясування правової природи й ознак оціночних понять використовувались формально-логічний та спеціально-юридичний методи (підрозділ 1.2); роль оціночних понять та їх значення для українського законодавства виявлялась за допомогою системного, функціонального й аксіологічного методів (підрозділ 1.3); структурно-функціональний метод виявився основоположним при визначенні ролі й місця оціночних понять у структурі юридичних норм (підрозділ 2.1); для опрацювання питання про юридичну техніку формування оціночних понять використовувався функціональний метод (підрозділ 2.2); для проведення класифікації та виявлення їх змісту використано методи класифікації та типологізації (підрозділ 2.3); порівняльно-правовий метод використовувався для дослідження особливостей тлумачення оціночних понять, а також для зіставлення норм права вітчизняного законодавства з правовими нормами зарубіжних держав (підрозділ 2.4); прогностичний метод – при аналізі перспектив застосування оціночних понять у вітчизняному законодавстві (підрозділи 3.1, 3.2); методи аналізу та моделювання надали змогу виявити випадки, за яких найчастіше допускаються помилки при використанні й застосуванні оціночних понять у законодавстві та запропонувати напрями вдосконалення юридичної техніки формування оціночних понять (підрозділ 3.3).
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання. Дисертація є першим комплексним дослідженням, що присвячене теорії та практиці реалізації оціночних понять у правових актах. У дослідженні обґрунтовано низку концептуальних положень, узагальнень і висновків, які відповідають критеріям наукової новизни, основними з яких є такі:
вперше:
– надано авторське визначення оціночного поняття у правових актах, під яким розуміється закріплене у нормах права уявлення (абстрактна думка), що відображає у собі різні емпіричні властивості явищ шляхом закріплення їх правозначущих типів і зумовлює здійснення на його основі індивідуального піднормативного регулювання та конкретизації суспільних відносин чи самостійної оцінки конкретної ситуації з боку суб’єкта правозастосування (широке розуміння).
– доведено, що правилами юридичної техніки формування оціночних понять є: 1) визначення необхідності встановлення оціночного поняття у нормі; 2) обов’язок нормотворця – визначити логіко-мовну допустимість використання оціночного поняття та встановити ознаки, що обмежують його зміст і обсяг; 3) урахування необхідності конкретизації оціночних понять правозастосувачем; 4) встановлення напрямів для визначення змісту оціночних понять у процесі їх застосування шляхом наведення приблизного переліку їх ознак;
– визначено, що кількість оціночних понять у сучасних правових актах не зменшується, саме тому проблеми, які виникають у зв’язку із застосуванням у праві оціночних понять, особливостей їхнього тлумачення, не зникають, а навпаки, дедалі більше накопичуються;
– запропоновано визначення, відповідно до якого під гарантіями застосування оціночних понять розуміється система умов та засобів, що забезпечують фактичне втілення оціночних понять у суспільних соціальних відносинах, досягнення яких були задекларовані. Гарантії застосування оціночних понять доцільно класифікувати на загальносоціальні та спеціально-юридичні. Найважливішою гарантією правильного застосування правових оціночних понять є встановлення повного переліку випадків, що підпадають під те чи інше оціночне поняття;
– обґрунтовано пропозицію, що навчальні дисципліни та курси, пов’язані із загальною теорією правотворчості (нормотворчості), правотворчою технікою, організацією і технікою підготовки проектів законів та нормативно-правових актів, їх державною реєстрацією, обліком, офіційним оприлюдненням і систематизацією, мають бути введені до навчальних програм вищих юридичних закладів;
удосконалено:
– думку, згідно з якою роль оціночних понять проявляється, насамперед, у їх функціях, під якими розуміють специфічні напрями впливу на норми права;
– висновок, що відносно-визначений характер гіпотези, диспозиції чи санкції правової норми призводить до формулювання у їх змісті оціночних понять. Аналіз текстів нормативно-правових актів переконує, що оціночні поняття найчастіше використовуються у гіпотезах юридичних норм, менше – у диспозиціях і ще менше – у санкціях. Загалом, на місце розташування оціночного поняття в юридичній нормі впливає: а) його локалізація; б) належність самої норми до галузі приватного чи публічного права; в) належність оціночного поняття до однієї галузі права чи його міжгалузевий характер;
– положення, що, застосовуючи оціночне поняття, суб’єкт правозастосування самостійно визначає: а) чи охоплюється використаним у правовій нормі оціночним поняттям факт, що мав місце; б) межі правозастосовного досвіду, які змістовно зумовлюють вибір конкретного правозастосовного рішення; в) конкретні обставини ситуації правозастосування;
– пропозицію, що для оптимізації юридичної техніки формування норм права з оціночними поняттями слід врахувати зарубіжний та вітчизняний досвід; доопрацювати і прийняти Закон України «Про нормативно-правові акти в Україні»;
дістало подальший розвиток:
– узагальнення, відповідно до якого «оцінку» можна визначити як процес суб’єктивного встановлення цінності й усвідомлення міри відповідності того чи іншого предмета і явища до потреб та інтересів людини;
– висновок, що оціночне поняття складається з таких елементів: предмет оціночного поняття, підстава оцінки та стандарт оціночного поняття;
– критерії класифікації оціночних понять;
– припущення, що доки у законодавстві будуть зберігатися оціночні ознаки так званого класичного типу (не конкретизовані нормативним шляхом) і такі, що застосовуються лише на підставі правосвідомості правозастосувачів, неправильне застосування таких понять неминуче;
– положення про впорядкування оціночної термінології доцільно здійснювати на таких рівнях: а) понятійному; б) дефінітивному; в) лінгвістичному;
– пропозиція, що корисним є завершення української версії «Багатомовного тезаурусу Європейського Союзу EUROVOC». Аргументовані переваги використання EUROVOC.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження мають певну методологічну роль для теорії та практиці реалізації оціночних понять у правових актах, а також використовуються у:
– науково-дослідній роботі – сформульовані та викладені положення, узагальнення, висновки і рекомендації є підґрунтям для подальших наукових розробок щодо ролі та значення оціночних понять для вітчизняного законодавства;
– правозастосовній діяльності – при розробці проектів нормативно-правових актів та їх експертизі (акт впровадження Інституту законодавства Верховної Ради України від 12 травня 2008 р. № 398-01-12);
– навчальному процесі – при підготовці підручників, навчальних посібників з курсу «Теорія держави і права», викладанні відповідної навчальної дисципліни, у науково-дослідній роботі студентів, при викладанні спецкурсу з нормотворчої діяльності (акт впровадження Національної академії внутрішніх справ від 25 січня 2008 р. №24/32).
Особистий внесок здобувача. У дисертаційному дослідженні використовуються ідеї, що були сформульовані, оприлюднені й опубліковані у науковій статті «Індивідуальне піднормативне регулювання оціночних понять у цивільному законодавстві» у співавторстві з І.Е. Берестовою. Особистий внесок здобувача у цю статтю становить 80 відсотків.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри теорії держави і права Національної академії внутрішніх справ та доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях: «Європейські орієнтири муніципального управління» (м. Київ, 2008 р.); «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи» (м. Тернопіль, 2008 р.); «Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності» (м. Київ, 2008 р.); «Проблеми здійснення і захисту корпоративних прав» (м. Херсон, 2008 р.); «Методология частного права: современное состояние и перспективы развития» (м. Київ, 2009 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дослідження, що сформульовані у дисертації, відображено у дев’яти наукових публікаціях, серед яких п’ять статей опубліковано у виданнях, включених МОНмолодьспорт України до переліку наукових фахових видань з юридичних наук, та чотири статті – у збірниках тез наукових доповідей, оприлюднених на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ

Дослідивши розуміння та регламентацію, практику формування, застосування і вдосконалення оціночних понять, можна сформулювати такі узагальнення, висновки, пропозиції та рекомендації:
1. Оцінку треба визначити як процес суб’єктивного встановлення цінності, як усвідомлення міри відповідності того чи іншого предмета і явища до потреб та інтересів людини. Поняття “оцінка” нерозривно пов’язане з поняттями “цінність” і “ціннісна орієнтація”. Оцінка є суб’єктивне встановлення цінності, – це ціннісне ставлення з боку суб’єкта. Оцінюється не сам об’єкт, а межа його значимості для людини в даній епосі. Поняття – це елементарна одиниця розумової діяльності, яка володіє відповідною цілісністю і стійкістю, отримана шляхом виокремлення від словесного виразу та відображається або визначається будь-якою значущою самостійною частиною мови. Поняття вирізняють у широкому розумінні та наукові. Поняття у широкому розумінні формально виокремлюють загальні (схожі) ознаки предметів та явищ і закріплюють їх у словах. Наукові поняття відображають істотні та необхідні ознаки, а слова та знаки (формули), що їх виражають, є науковими термінами. У понятті також виокремлюють його зміст та обсяг (об’єм). Власними ознаками “поняття” є те, що воно: 1) розкриває сутність предмета, процесу, явища, формулює його визначення; 2) відображає тільки загальні (але які є суттєвими) ознаки предметів, явищ, процесів; 3) характеризується відповідною самостійністю власного існування; 4) виконує дві функції: пізнавальну та наукову.
2. Оціночне поняття права – це закріплене в нормах права уявлення (абстрактна думка), яке відображає у собі різні емпіричні властивості явищ шляхом закріплення їх правозначущих типів і зумовлює здійснення на його основі індивідуального піднормативного регулювання та конкретизації суспільних відносин чи самостійної оцінки конкретної ситуації з боку суб’єкта правозастосування (широке розуміння). Оціночне поняття нормативно-правового акта – це закріплений у нормі права загальний припис, зміст якого не містить чітко визначеної, завершеної системи ознак, що зумовлює здійснення індивідуального піднормативного регулювання суб’єктом правозастосування шляхом вільної оцінки у межах конкретної правозастосовної ситуації (вузьке розуміння). Визначення оціночних понять у широкому та вузькому розумінні є умовними та досить тісно взаємопов’язаними, а тому в дисертаційному дослідженні йдеться про оціночні поняття у правових актах загалом.
3. Головними ознаками оціночного поняття є такі: а) закріплене в нормах права уявлення (абстрактна думка), що має відносно-визначений зміст; б) зазначене уявлення відображає у собі різні емпіричні властивості явищ шляхом закріплення їх правозначущих типів; в) зумовлює здійснення на його основі індивідуального піднормативного регулювання суспільних відносин чи самостійної оцінки конкретної ситуації з боку суб’єкта правозастосування. Отже, оціночне поняття – це закріплене в нормах права уявлення (абстрактна думка) законодавця та нормотворця про певні речі, дії, процеси, якість чи цінність чогось у суспільних відносинах та такого, що потребує хоча б приблизного нормативного врегулювання, викладена у нормі права у вигляді загального припису, що має відносно-визначений зміст, відображає у собі різні емпіричні властивості явищ шляхом закріплення їх правозначущих типів, зумовлює здійснення на її основі індивідуального піднормативного регулювання суспільних відносин чи самостійної оцінки конкретної ситуації з боку суб’єкта правозастосування.
4. Оціночне поняття складається з таких елементів: предмет оціночного поняття, підстава оцінки та стандарт оціночного поняття. Під предметом оцінки слід розуміти явище дійсності, щодо якого треба з’ясувати питання, чи охоплюється воно оціночним поняттям, яке використане в нормі. Предметом оцінки можуть виступати стани, процеси, умови, обставини, дії, речі, відношення, часові відрізки тощо. Підстава – це та позиція, ті доводи, які схиляють суб’єкта оцінити предмет так, а не інакше, тобто здійснити в результаті оцінки істинний висновок щодо предмета оцінки з урахуванням конкретної правозастосовної ситуації. Стандарт – це певний трафарет, мірило, взірець, зразок тощо, який являє собою сукупність типових якісних та / чи кількісних властивостей предметів, явищ, дій, щодо якого відбуваються порівняння оціночного поняття із конкретною ситуацією. Стандарт завжди буде поглинати у собі виключно приблизні переліки тих емпіричних властивостей явищ, які вони відображають. Включення всіх критеріїв, переліків врешті-решт завжди призведе до трансформації оціночного поняття у конкретне. Елементи оціночного поняття й оціночної діяльності – поняття не тотожні, адже серед елементів оціночної діяльності на перший план виступає суб’єкт оціночної діяльності (оцінки).
5. Роль оціночних понять проявляється, насамперед, у їх функціях, під якими розуміють специфічні напрями впливу на норми права, зокрема за допомогою оціночних понять намагаються забезпечити стан, за яким шляхом абстрактних виразів можна враховувати всі явища суспільного життя, всі особливості конкретних ситуацій, до яких застосовуються норми права. А тому до тих функцій оціночних понять, які вже називалися й аналізувалися у дисертаційному дослідженні, ми пропонуємо додати такі: а) надання гнучкості правовій нормі; б) забезпечення її формальної визначеності; в) забезпечення законодавчої та нормотворчої економії; г) здійснення правозабезпечення шляхом урахування конкретних ситуаційних факторів; ґ) закріплення у змісті оціночних понять способів індивідуалізації та диференційованості відповідальності; д) надання правозастосовним органам дискреційних повноважень.
6. Відносно-визначений характер гіпотези, диспозиції чи санкції правової норми призводить до формулювання у їх змісті оціночних понять, що має своїм наслідком подальше їх тлумачення компетентним органом. При цьому, кожна галузь права має свою специфіку, проте аналіз текстів нормативно-правових актів переконує, що оціночні поняття використовуються найчастіше у гіпотезах юридичних норм, менше – у диспозиціях і ще менше у санкціях. Загалом, на місце розташування оціночного поняття в юридичній нормі впливає: а) його локалізація, залежно від неї у системі норм конкретної галузі права оціночні поняття можуть міститись як у загальній чи особливій частині конкретної галузі права, так і належати до окремого інституту галузі права; б) приналежність самої норми до галузі приватного чи публічного права. Сімейний та Цивільний кодекси України є найважливішими актами приватного права. Вони широко застосовують принцип аналогії закону та аналогії права, що не може не відобразитися на кількості та місці знаходження оціночних понять у структурі норм. Зокрема, у тексті Сімейного кодексу України можна відшукати 125 оціночних понять, при цьому 96 із них знаходяться у гіпотезах, 29 – у диспозиціях юридичних норм. У змісті Цивільного кодексу України передбачається понад 900 оціночних понять, близько 300 з яких знаходяться у гіпотезах, а понад 500 – у диспозиціях. Кримінальний кодекс України належить до публічного права, не застосовує у своєму змісті принцип аналогії права чи закону, що, звичайно, впливає на зменшення розміру оціночних понять у ньому. Так, Особлива частина Кримінального кодексу України складається із 339 статей, 210 з яких містять оціночні поняття, у 101 статті таких понять 2 і більше. Всього Особлива частина Кримінального кодексу України у своєму змісті налічує 381 оціночне поняття. Отже, у приватному праві оціночні поняття використовуються частіше у диспозиціях юридичних норм, а в публічному – у гіпотезах; в) приналежність оціночного поняття до однієї галузі права чи його міжгалузевий характер. Аналіз законодавства свідчить про те, що нерідко оціночне поняття, яке використане в окремій галузі права, може різнитися як у межах цієї однієї галузі права, так і в різних галузях права України.
7. Правилами юридичної техніки формування оціночних понять є: 1) необхідність чіткого з’ясування, які поняття норма права буде включати в себе: поняття, окремі ознаки яких сформульовані щодо конкретних видів правових норм чи оціночні поняття, тобто визначення необхідності встановлення оціночного поняття у нормі; 2) обов’язок нормотворця – визначити логіко-мовну допустимість використання оціночного поняття та встановити достатньо ознак, що конкретизують, обмежують зміст і обсяг оціночного поняття; 3) необхідність конкретизації оціночних понять, тобто уникнення під час підготовки нормативного акта полісемії, заборони уніфікації неоднозначних, різнорідних понять під одне правове явище; 4) установлення напрямів для визначення змісту оціночних понять у процесі їх застосування шляхом наведення приблизного переліку їх ознак.
8. Класифікація оціночних понять – це їх угрупування в однорідну систему за ознакою єдності, що здійснюється як засіб для встановлення формальних, змістовних, сутнісних ознак та зв’язків між цими поняттями. Поділ оціночних понять, залежно від емпіричних властивостей, на кількісні, якісні та змішані розглядається у теорії держави і права як центральний. Однак, на нашу думку, головним критерієм класифікації оціночних понять з урахуванням перспектив їх розвитку та глобалізаційних процесів і трансформацій, в яких бере участь Україна як суверенна держава, є їх поділ на ті, що: 1) закріплені у законодавстві України; 2) передбачені у нормах міжнародного законодавства. До того ж, оціночні поняття, на нашу думку, класифікуються: 1) залежно від ступеня законодавчої конкретизації: а) з “нульовим ступенем конкретизації”; б) з нормативними орієнтирами конкретизації; в) з нормативним орієнтованим, але невичерпним переліком фактичних складів, що підводяться під це оціночне поняття; г) темпоральні; 2) залежно від місця розташування ті, що належать до: а) загальної частини галузі законодавства; б) особливої частини галузі законодавства; в) окремих інститутів галузі законодавства. Сутність останнього полягає у території дії оціночного поняття, тобто, застосовуючи оціночне поняття, важливо пам’ятати про діапазон його дії: оціночне поняття загальної дії чи те, що стосується конкретного інституту певної галузі законодавства; 3) за їх міжгалузевою спрямованістю поділяються на такі, що характеризують: а) предмет правовідношення: діяння; події; б) суб’єктів правовідношення: використовуються загальним суб’єктом права – суб’єктами права та спеціальним суб’єктом права (особами, які відповідно до власного статусу мають право тлумачити / інтерпретувати і застосовувати певні оціночні поняття); в) змісту правовідношення: характеризують права та обов’язки суб’єктів права; г) наслідків правовідношення: характеризують позитивні та негативні наслідки; 4) за приналежністю до матеріальної чи процесуальної галузі права такі, що містяться у: а) нормах матеріального права; б) нормах процесуального права. При цьому останні поділяються на: компетенційні процесуальні та процесуальної значимості; 5) залежно від структурного елемента норми права поділяються на оціночні поняття, що містяться у: а) гіпотезі; б) диспозиції; в) санкції; 6) залежно від юридичної сили нормативно-правового акта, що містяться у: а) законах; б) підзаконних нормативно-правових актах.
9. Тлумачення оціночного поняття – це процес розумової діяльності щодо з’ясування та роз’яснення сутності, змісту та заміни оціночних понять, визначеними та відносно-визначеними ознаками, що відображають емпіричні властивості конкретних явищ та предметів, які містяться у цих поняттях. Тлумачення оціночних понять має відбуватися із дотриманням загальних принципів тлумачення правових норм: 1) законності; 2) системності; 3) наукового обґрунтування; 4) врахування й узгодженості потреб та інтересів держави і суспільства; 5) динаміки (тлумачення оціночних понять має здійснюватися у динаміці, тобто необхідно враховувати час застосування норми, яка містить оціночне поняття та умови реальної дійсності); 6) адекватності (тлумачення оціночного поняття не повинно змінювати чи створювати нове оціночне поняття).
10. Аналіз сучасного законодавства надає право зробити висновок, що кількість оціночних понять у ньому ніяк не зменшується, а навпаки, інколи можна навіть говорити про надмірне їх застосування, саме тому проблеми, які виникають у зв’язку із застосуванням у праві оціночних понять, особливостей їхнього тлумачення, не зникають, а навпаки, дедалі більше накопичуються.
11. Застосовуючи оціночне поняття, суб’єкт правозастосування самостійно шляхом власної правосвідомості визначає: чи охоплюється використаним у правовій нормі оціночним поняттям факт, який мав місце, чи ні. Залежно від того, яка ситуація тлумачиться, встановлюються межі правозастосовного досвіду, що змістовно зумовлюють вибір судом (чи іншим спеціальним суб’єктом) конкретного правозастосовного рішення. У процесі застосування оціночних понять обов’язково враховуються конкретні обставини ситуації суб’єктом правозастосування з огляду на вказівку правової норми про обов’язковість такого врахування. При цьому, зазначені обставини детермінують дії суб’єкта правозастосування опосередковано, через “дію” критеріїв розсуду.
12. Доки у законодавстві будуть зберігатися оціночні ознаки так званого класичного типу (неконкретизовані нормативним шляхом) та такі, що застосовуються лише на підставі правосвідомості правозастосувачів, неправильне застосування таких понять неминуче. Можна навіть говорити про певну стабільність, усталеність, повторюваність типових помилок, серед яких основними є: абстрактність, недостатність, нелогічність та шаблонність мотивування.
13. Під гарантіями застосування оціночних понять ми пропонуємо розуміти систему умов та засобів, що забезпечують фактичне втілення оціночних понять у соціальних відносинах, відповідно до цілей для досягнення яких вони були задекларованими. Гарантії застосування оціночних понять доцільно класифікувати на загальносоціальні та спеціально-юридичні. Загальносоціальні – це такі, що утворюються та функціонують у сфері політики, економіки, соціального та духовного життя. А під спеціально-юридичними необхідно розуміти систему умов та засобів, що забезпечують фактичне втілення оціночних понять у соціальних відносинах і закріплюються у правових актах. Переконані, що найважливішою гарантією правильного застосування правових оціночних понять є також встановлення повного переліку випадків, що підпадають під те чи інше оціночне поняття.
14. Упорядкування оціночної термінології доцільно здійснювати на таких рівнях: а) понятійному, об’єктом дослідження якого виступають система категорій і понять конкретної галузі права; кожне поняття у межах системи; місце такої системи у структурі інших систем; б) дефінітивному. Дефінування поняття має спиратися, передусім, на його початкове значення. На нашу думку, з метою забезпечення єдиного правового простору, уніфікованого розуміння та застосування норм права доцільно вводити оціночні поняття у тексти нормативно-правових актів, лише тоді, якщо: поняття означає об’єкти, відносини чи явища, що не відображені в законодавстві; поняття виникло через переосмислення слів загального вжитку або при використанні спеціальних чи іншомовних слів; у понятті використовуються слова, які можуть зумовити множинність змістовних асоціацій; поняття по-різному трактуються юридичною наукою та правозастосовною практикою; в) лінгвістичному. Об’єктом дослідження на цьому рівні є перспективи застосування оціночних понять, їх аналіз і оцінка з урахуванням результатів роботи на понятійному рівні. При цьому необхідно врахувати, що в основі оціночних понять лежать поняття, які сформувалися історично у процесі розвитку правової чи соціальної системи, структурною складовою якої є мова, зокрема, мова права.
15. Основними напрямами вдосконалення юридичної техніки формування оціночних понять права є: а) оскільки власне оціночне поняття існує, як правило, у формі сукупності слів загального вжитку та спеціальних юридичних термінів, слід більш виважено підходити до використання термінології у правовій нормі. Ефективному використанню юридичної термінології сприяло б розроблення концепції державної мовної політики, програми розвитку та функціонування української мови, а також прийняття закону про розвиток і функціонування мов в Україні; б) правові норми являють собою певні правові веління, які формулюються через засоби мови, їх словесне вираження не завжди може збігатися зі змістом. При цьому необхідно врахувати, що оціночні поняття використовуються, в основному, у формі словосполучень, які можуть утворюватися трьома способами: поєднанням спеціалізованого терміна із загальновживаним словом; поєднанням загальновживаних слів; поєднанням власне правового терміна із загальновживаним словом; в) слово, яке називає оціночне поняття в нормі права, фігурує у текстах нормативно-правових актів найчастіше як прикметник чи прислівник. А оціночні поняття, оскільки вони є абстрактними, являють собою уявлення не про сам предмет, а про будь-яку ознаку (ознаки) предмета, взяту окремо від самого предмета.
16. Для оптимізації юридичної техніки формування норм права з оціночними поняттями слід врахувати зарубіжний досвід юридичної техніки Польщі, ФРН, Російської Федерації, Республіки Білорусь, наявність національного проекту Закону України “Про нормативно-правові акти” та доопрацювати і прийняти Закон України “Про нормативно-правові акти в Україні”.
17. Вважаємо, що навчальні дисципліни та курси, пов’язані із загальною теорією правотворчості (нормотворчості), правотворчою технікою, організацією і технікою підготовки проектів законів та інших нормативно-правових актів, їх державною реєстрацією, обліком, офіційним оприлюдненням та систематизацією, мають бути введені до навчальних програм вищих юридичних закладів. З метою підвищення мовної якості нормативних правових актів варто: а) запровадити їх обов’язкову мовну експертизу; б) забезпечити цілеспрямовану, комплексну підготовку спеціалістів у сфері правової мови – так званих юрислінгвістів; в) створити тезаурус української правової термінології.
18. Вживані у праві терміни повинні: а) бути простими і зрозумілими; б) уникати надмірного вживання спеціальної технічної термінології; в) не вживати застарілих і маловживаних термінів; г) не передбачати професіоналізмів, неологізмів, ґ) не перевантажувати текст іноземними термінами; д) бути вже визнаними й апробованими на практиці; ж) послідовно застосовуватися в усьому тексті нормативно-правового акта на позначення одного й того самого поняття. Цієї вимоги потрібно додержуватися і під час внесення в нормативні акти змін та доповнень. Ідеальним був би стан, коли б одне поняття позначалось одним і тим самим терміном у всьому законодавстві; з) вживатися у значенні, прийнятому в інших галузях законодавства; і) передбачати, що нормативні правові акти нижчої юридичної сили не можуть змінювати значення вживаного терміна, зокрема й оціночного, прийнятого в нормативно-правовому акті вищої юридичної сили. Взагалі, слід ввести спеціальну норму про те, що у разі, коли закон передбачає прийняття підзаконного акта, то терміни або поняття, які використовуються в такому акті, повинні мати таке саме значення, які вони мають у законі, якщо інше не передбачене самим законом.
19. Враховуючи глобалізаційні процеси, які зумовлюють збільшення кількості оціночних понять у змісті правових актів, є корисним завершення української версії “Багатомовного тезаурусу Європейського Союзу EUROVOC”. Цей тезаурус (тезаурус – звід даних (словник), що повністю охоплює терміни (поняття) певної спеціальної сфери) був розроблений в інтересах Європейського Союзу, є нормативним словником дескрипторної інформаційно-пошукової мови із зафіксованими в ньому парадигматичними відношеннями лексичних одиниць (інформаційно-пошукова мова – це формалізована штучна мова, призначена для індексування документів, інформаційних запитів і опису фактів з метою подальшого зберігання і пошуку; парадигматичні відношення вказують на спільність або протиставлення значень і використання лексичних одиниць). До переваг використання EUROVOC належить: а) використання термінологічного стандарту, яким є EUROVOC, при індексуванні документів і формулюванні запитів дозволяє досягти високої ефективності пошуку в документальних базах даних; б) багатомовність EUROVOC (9 мов) дозволяє здійснювати індексування і пошук інформації на нерідній мові користувача; в) простота використання даного тезаурусу як мови індексування дозволяє різним інформаційним службам працювати в єдиній мережі, що зменшує затрати під час обробки документів; г) цей тезаурус дозволяє одночасно зіставляти терміни різних мовних версій договорів Ради Європи з погляду правильності й адекватності термінів. Тезаурус укладений відповідно до стандартів Міжнародної організації стандартизації і складається з дев’яти мовних версій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агамиров Н. И. Оценочные понятия в законодательстве (теоретические вопросы) / Н. И. Агамиров // Проблемы совершенствования советского законодательства. — М., 1989. — Т. 43. — С. 15—24.
2. Алексеев С. С. Общая теория права : курс лекций : [в 2 т.] / Алексеев С. С. — М. : Юрид. лит., 1981—1982. —
Т. 2. — 1982. — 359 с.
3. Алексеев С. С. Общая теория права : [учеб.] / Алексеев С. С. — [2-е изд., перераб. и доп.]. — М. : Проспект, 2009. — 576 с.
4. Алексеев С. С. Функции применения права / С. С. Алексеев, И. Я. Дюрягин // Изв. вузов. Правоведение. — 1972. — № 2. — С. 25—33.
5. Антропов В. Г. Правоприменительное усмотрение : понятие и формирование : Логико-семантический аспект : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теория и история государства и права ; история политических и правовых учений” / В. Г. Антропов. — Волгоград, 1995. — 20 с.
6. Астрахан Е. И. Оценочные понятия в советском законодательстве о труде и социальном обеспечении / Е. И. Астрахан // Ученые записки ВНИИСЗ. — М., 1974. — Вып. 30. — С. 37—56.
7. Балтаджи П. М. Юридична мова правозастосовних актів : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Балтаджи Поліна Миколаївна. — К., 2008. — 205 с.
8. Банчук О. Розумний строк розгляду справ у суді : європейські стандарти та українські реалії / О. Банчук // Адвокат. — 2005. — № 11. — С. 7—10.
9. Барак А. Судейское усмотрение / Аарон Барак ; [пер. с англ. ; вступ. ст. М. В. Баглая]. — М. : НОРМА, 1999. — 364 с.
10. Бару М. И. Оценочные понятия в трудовом законодательстве / М. И. Бару // Советское государство и право. — 1970. — № 7. — С. 104—108.
11. Бенедисюк І. Тлумачення норм права / І. Бенедисюк // Бізнес. — 2000. — № 40 (403). — 2 жовт. — С. 84—89.
12. Бержерон Р. К. Правила нормопроектування / Бержерон Робер К. ; [пер. з фр. ; Документ, вироблений в рамках програми співробітництва між Міністерством юстиції Канади та Міністерством юстиції України]. — Київ : [б. в.], 1999. — 53 с.
13. Блум М. Структура нормы уголовного права / М. Блум // Ученые записки Латвийского ун-та. — Рига, 1968. — Т. 93. — С. 107—112 .
14. Блюмкин В. А. Мир моральных ценностей / Блюмкин В. А. — М. : Знание, 1981. — 64 с.
15. Богданова Н. А. Понятия науки конституционного права : опыт аналитического и синтетического подходов к построению их системы / Н. А. Богданова // Вестник Московского ун-та. Серия 11. Право. — 1999. — № 5. — С. 3—22.
16. Боннер А. Т. Применение закона и судебное усмотрение / А. Т. Боннер // Советское государство и право. — 1979. — № 6. — С. 34—42.
17. Брайнин Я. М. Уголовный закон и его применение / Брайнин Я. М. — М. : Юрид. лит., 1967. — 240 с.
18. Бриль К. І. Правозастосовний акт як особливий вид індивідуальних правових актів : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Бриль Костянтин Іванович. — К., 2008. — 214 с.
19. Васильев А. М. Правовые категории : методологические аспекты разработки системы категорий теории права / Васильев А. М. — М. : Юрид. лит., 1976. — 264 с.
20. Васьковский Е. В. Руководство к толкованию и применению законов : [для начинающих юристов] / Васьковский Е. В. — М. : Бр. Башмаковы, 1913. — [4], 158 с.
21. Ваттель Э. Право народов или принципы естественного права, применяемые к поведению и делам наций и суверенов / Эмер Ваттель ; под ред. В. Н. Дурденевского. — М. : Госюриздат, 1960. — 719 с.
22. Вахонєва Т. М. Строки (терміни) у цивільному праві : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.03 / Вахонєва Тетяна Миколаївна. — К., 2005. — 222 с.
23. Великий тлумачний словник сучасної української мови [Електронний ресурс]. — Режим доступу до словн. :
http://www.slovnyk.net
24. Вильнянский С. И. Применение норм советского социалистического права / С. И. Вильнянский // Ученые записки Харьковского юридического института. — Харьков, 1956. — Вып. 7. — С. 3—18.
25. Виноградов В. В. Русский язык. Грамматическое учение о слове / Виноградов В. В. — М. : Учпедгиз ; тип. Печатный двор, 1947. — 784 с.
26. Власенко Н. А. Правовые понятия и нормотворчество / Н. А. Власенко // Подготовка и принятие законов в правовом государстве. — М., 1998. — С. 348—356.
27. Власенко Н. А. Язык права : [монография] / Власенко Н. А. — Иркутск : Восточно-Сибирское кн. изд-во ; Норма-плюс, 1997. — 174 с.
28. Власов Ю. Л. Проблеми тлумачення норм права : [монографія] / Власов Ю. Л. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. — 180 с.
29. Войшвилло Е. К. Логика как часть теории познания и научной методологии : фундаментальный курс : [учеб. пособие для филос. фак. и преподавателей логики] / Е. К. Войшвилло, М. Г. Дегтярев. — М. : Наука, 1994. — (Программа "Обновление гуманитарного образования в России").
Кн. 2. — 1994. — 332 с.
30. Гайдамака Т. Г. Оценочные понятия в советском трудовом законодательстве / Т. Г. Гайдамака // Тезисы докладов на теоретической конференции аспирантов ИГиП АН СССР и юридического факультета МГУ. — М., 1985. — С. 122—124.
31. Гегель Г. В. Ф. Наука логики : [в 3 т.] / Георг Вильгельм Фридрих Гегель ; [пер. с нем.]. — М. : Мысль, 1970 — 1972. — (Сер. Философское наследие).
Т. 1 : Учение о бытии. — 1970. — 799 с.
32. Гегель Г. В. Ф. Сочинения / Георг Вильгельм Фридрих Гегель ; под ред. А. Деборина и Д. Рязанова ; Ин-т К. Маркса и Ф. Энгельса. — М.-Л. : Гос. изд-во, 1929— . —
Т. 1. — 1930. — 367 с.
33. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Георг Вильгельм Фридрих Гегель ; [пер. с нем. ; авт. вступ. ст., с. 3-43, и примеч. В. С. Нерсесянц] ; АН СССР. Ин-т философии. — М. : Мысль, 1990. — 524, [2] с.
34. Гетманова Л. Д. Логика : [учеб. для пед. вузов] / Гетманова Л. Д. — М. : Высшая школа, 1986. — 288 с.
35. Головин Б. Н. Лингвистические основы учения о терминах : [учеб. пособие] / Б. Н. Головин, Р. Ю. Кобрин. — М. : Высшая школа, 1987. — 105 с.
36. Горский Д. П. Определение : логико-методические проблемы / Горский Д. П. — М. : Мысль, 1974. — 311 с.
37. Горский П. Г. Вопросы абстракции и образование понятий / Горский П. Г. — М. : АН СССР, 1961. — 351 с.
38. Грошевой Ю. М. Профессиональное правосознание судьи и социалистическое правосудие / Грошевой Ю. М. — Х. : Вища школа, изд-во при Харьк. ун-те, 1986. — 186 с.
39. Губаева Т. В. Государственный язык и его правовой статус / Т. В. Губаева, В. П. Малков // Государство и право. — 1999. — № 7. — С. 5—13.
40. Губаева Т. В. Язык и право. Искусство владения словом в профессиональной юридической деятельности / Губаева Т. В. — М. : НОРМА, 2003. — 588 с.
41. Даниленко В. П. Русская терминология : опыт лингвистического описания / Даниленко В. П. — М. : Наука, 2000. — 246 с.
42. Демидов Ю. Л. Социальная ценность и оценка в уголовном праве : автореф. дисс. на соискание ученой степени д-ра юрид. наук : спец. 12.00.08 “Уголовное право и криминология ; исполнительно-трудовое право” / Ю. Л. Демидов. — М., 1977. — 32 с.
43. Деревнин А. А. Юридические термины в праве [Электронный ресурс] / А. А. Деревнин // Академический юридический журнал. — 2001. — № 4 (6). — октябрь-декабрь. — Режим доступа к журн. :
http://advocat1.irk.ru/aum/6/6_1_2.htm
44. Дзера І. О. Цивільно-правові засоби захисту прав власності в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 “Цивільне право і цивільний процес ; сімейне право ; міжнародне приватне право” / І. О. Дзера. — К., 2001. — 21 с.
45. Діденко А. Г. Роль оціночних понять в цивільно-правовому регулюванні / А. Г. Діденко // Розвиток цивільного законодавства України : шляхи подолання кодифікаційних протиріч : зб. анотацій і тез учасників Міжнар. наук.-практ. конф., (28-29 верес. 2006 року). — К., 2006. — С. 34—37.
46. Дробницкий О. Г. Мир оживших предметов : Проблема ценности и марксистская философия / Дробницький О. Г. — М. : Политиздат, 1967. — 351 с.
47. Жеребкин В. Е. Логический анализ понятий права / Жеребкин В. Е. — К. : Вища школа, 1976. — 150 с.
48. Жеребкін В. Є. Логіка : [підруч. для юрид. вузів і фак.] / Жеребкін В. Є. — [2-е вид., стереотип.]. — Х. : Основа ; К. : Знання, 1998. — 256 с.
49. Жеребкін В. Є. Логіка : [підруч.] / Жеребкін В. Є. — К. : Знання, 2002. — 255 с.
50. Загальна теорія держави і права : підруч. / [М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.] ; за ред. проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. О. Петришина. — Х. : Право, 2002. — 432 с.
51. Задирака Н. Ю. Теоретико-правові питання законотворчості : дис. …канд. юрид. наук : 12.00.01 / Задирака Наталія Юріївна. — Київ, 2005. — 191 с.
52. Зажицкий В. И. Оценочные понятия в уголовно-процессуальном законе : язык и стиль / В. И. Зажицкий // Советская юстиция. — 1993. — № 13. — С. 25—26.
53. Законодательная техника : [науч.-практ. пособие] / под ред. Ю. А.Тихомирова. — М. : Городец, 2000. — 272 с.
54. Заморська Л. І. Відносно визначені норми права : поняття, структура, функції : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Заморська Любов Ігорівна. — Одеса, 2009. — 190 с.
55. Заморська Л. І. Відносно визначена диспозиція як елемент відносно визначеної норми кримінального права / Л. І. Заморська // Осінні юридичні читання : тези доп. та повідомл. учасн. Всеукр. курсант.-студент. наук. конф. — Львів, 2008. — С. 63—65.
56. Заморська Л. І. Гіпотеза як елемент відносно визначеної норми права / Л. І. Заморська // Українська наука в мережі Інтернет : матеріали третьої наук.-практ. конф., (Севастополь, 26–28 лют. 2008 р.). — Севастополь, 2008. — С. 70—73.
57. Зархіна С. Е. Мова права як предмет філософсько-логічного аналізу (історичний аспект) : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.12 / Зархіна Стелла Едуардівна. — Х., 2005. — 205 с.
58. Здравомыслов А. Г. Потребности. Інтересы. Ценности / Здравомыслов А. Г. — М. : Политиздат, 1986. — 221 с.
59. Зейдер Н. Б. Судебное решение по гражданскому делу / Зейдер Н. Б. — М. : Юрид. лит., 1966. — 192 с.
60. Ивин А. А. Основания логики оценок / Ивин А. А. — М. : МГУ, 1970. — 230 с.
61. Ивин А. А. Основания логики оценок : [монография] / Ивин А. А. — М. : Гардарики, 1997. — 230 с.
62. Игнатенко В. В. Оценочные понятия и административно-деликтный закон / Игнатенко В. В. — Иркутск : Иркут. ун-т, 1996. — 157 с.
63. Игнатенко В. В. Оценочные понятия в законодательстве об административной ответственности : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 “Теория управления ; административное право и процесс ; финансовое право”/ В. В. Игнатенко. — Свердловск, 1989. — 18 с.
64. Іншин М. І. Юридичні гарантії як фактор стабільності та підвищення ефективності службово-трудової діяльності державних службовців / М. І. Іншин // Право України. — 2004. — № 5. — С. 83—87.
65. Кант И. Пролегомены ко всякой будущей метафизике, могущей появиться как наука / Иммануил Кант ; пер. М. Иткина // Кант И. Сочинения : [в 6 т.] / под общ. ред. В. Ф. Асмуса. А. В. Гулыги, Т. И. Ойзермана. — М., 1965. — Т. 4, ч.1. — С. 69—147. — (Философское наследие).
66. Канцір В. С. Поняття та основні ознаки судового угляду (розсуду) / В. С. Канцір // Торгівля, комерція, підприємництво : зб. наук. праць. — Львів, 1998. — Вип. 1. — С. 59—62.
67. Капанадзе Л. А. О понятиях “термин” и “терминология” / Л. А. Капанадзе // Развитие лексики современного русского языка. — М., 1965. — С. 75—85.
68. Карташов В. Н. Институт аналогии в советском праве : вопросы теории : [учеб. пособие] / Карташов В. Н. ; под ред. Н. И. Матузова. — Саратов : Сарат. юрид. ин-т, 1976. — 63 с.
69. Катков В. Д. К анализу основных понятий юриспруденции / Василий Данилович Катков. — Харьков : Ун. тип., 1905. — 462 с.
70. Кашанина Т. В. Оценочные понятия в советском праве / Т. В. Кашанина // Изв. вузов. Правоведение. — 1976. — № 1. — С. 25—31.
71. Кашанина Т. В. Оценочные понятия в советском праве : автореф. дисс. на соискание учёной степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теория и история государства и права ; история политических и правовых учений” / Т. В. Кашанина. — Свердловск, 1974. — 17 с.
72. Кашанина Т. В. Оценочные понятия в советском праве : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Кашанина Татьяна Васильевна. — Свердловск, 1974. — 185 с.
73. Кашанина Т. В. Правовые понятия как средство выражения содержания прав / Т. В. Кашанина // Советское государство и право. — 1981. — № 1. — С. 36—44.
74. Квитко И. С. Термин в научном документе / Квитко И. С. — Львов : Вища школа, 1976. — 127 с.
75. Кириллов В. И. Логика : [учеб. для юрид. вузов] / В. И. Кириллов, А. А. Старченко. — [5-е изд., перераб. и доп.]. — М. : Юристъ, 1999. — 256 с.
76. Кобзева Е. В. Оценочные признаки в уголовном законе / Кобзева Е. В. ; под ред. Н. А. Лопашенко. — Саратов : Сарат. гос. акад. права, 2004. — 256 с.
77. Ковалев М. И. Оптимальное соотношение формального и оценочного в уголовном праве / М. И. Ковалев // Советсткое государство и право. — 1973. — № 11. — С. 68—74.
78. Ковальський В. С. Правотворчість : теоретичні та логічні засади / В. С. Ковальський, І. П. Козінцев. — К. : Юрінком Інтер, 2005. — 192 с.
79. Кодекс адміністративного судочинства України : затв. Законом України вiд 6 лип. 2005 року № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 35-36, № 37. — Ст. 446.
80. Кодекс законів про працю : прийнятий 10 груд. 1971 року // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1971. — додаток до № 50. — Ст. 375.
81. Кодекс про адміністративні правопорушення : затв. Верховною Радою УРСР вiд 7 груд. 1984 року № 8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1984. — додаток до № 51. — Ст. 1122.
82. Кодифікація законодавства України : теорія, методологія, техніка / за заг. ред. О. І. Ющика. — К. : Парламентське вид-во, 2007. — 208 с.
83. Кожин А. Н. Функциональные типы русской речи / Кожин А. Н., Крылова О. А., Одинцов В. В. — М. : Высшая школа, 1982. — 223 с.
84. Козловський А. А. Гносеологія норми права / Антон Антонович Козловський // Науковий вісник Чернівецького університету. Сер. Правознавство : зб. наук. праць. — Чернівці, 1998. — Вип. 24. — С. 3—24.
85. Коментар до Конституції України. — К. : Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996. — 376 с.
86. Комиссаров К. И. Судебное усмотрение в советском гражданском процессе / К. И. Комиссаров // Советское государство и право. — 1969. — № 4. — С. 50—54.
87. Комиссаров К. И. Творческий характер судебной деятельности / К. И. Комиссаров // Изв. вузов. Правоведение. — 1976. — № 3. — С. 60—67.
88. Конвенція про запобігання великим промисловим аваріям : прийнята МОП № 174 від 22 черв. 1993 року // Міжнародне законодавство про охорону праці. Конвенції та рекомендації МОП : у 3 т. / [упоряд. Е. М. Теличко]. — К., 1997. — Т. 1. — С. 397—405.
89. Конверський А. Є. Логіка : [підруч. для студ. юрид. фак.-тів] / Конверський А. Є. — К. : Центр навч. літ., 2004. — 304 с.
90. Кондаков Н. И. Логический словарь-справочник / Кондаков Н. И. — [2-е изд., испр. и доп.]. — М. : Наука, 1975. — 720 с. — (АН СССР. Ин-т философии).
91. Константий О. В. Нормативні акти органів виконавчої влади / О. В. Константий // Проблеми законності : [респ. міжвідомч. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій]. — Х., 2001. — № 50. — С. 97—102.
92. Косович В. М. Оціночні поняття як джерело і форма права [Електронний ресурс] / В. М. Косович // Вісник Львівського ун-ту. Серія юридична. — Львів, 2004. — Вип. 40. — С. 52—59. — Режим доступу :
http://www.lawyer.org.ua/?w=r&i=&d=603
93. Косович В. М. Оцінювання й оцінки у національному й міжнародному правозахисті : [монографія] / Косович В. М. ; [редкол. : П. М. Рабінович та ін.] ; Академії правових наук України. Науково-дослідний інститут державного будівництва та місцевого самоврядування. — Львів : Світ, 2006. — 351 с. — (Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина. Серія 1. Дослідження та реферати. Вип. 12).
94. Косович В. М. Оцінювання й оцінки у правовому регулюванні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теорія і історія держави та права ; історія політичних і правових вчень” / В. М. Косович. — Львів, 1996. — 22 с.
95. Кравченко С. П. Мова як фактор правоутворення та законотворення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 “Теорія і історія держави та права ; історія політичних і правових вчень” / Сергій Петрович Кравченко. — Одеса, 2000. — 20 с.
96. Красницька А. В. Юридичні документи : техніка складання, оформлення та редагування : [посіб.] / Красницька А. В. — [2-е вид., допов. і переробл.]. — К. : Парламентське вид-во, 2006. — 528 с.
97. Кримінальний кодекс України : наук.-практ. коментар / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. — К. : Каннон, А.С.К., 2007. — 1104 с.
98. Кримінальний кодекс України : прийнятий сьомою се