ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА В ПРАВІ УКРАЇНИ (ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ) :



  • title:
  • ГАРАНТІЇ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ ТА ГРОМАДЯНИНА В ПРАВІ УКРАЇНИ (ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ)
  • The number of pages:
  • 221
  • university:
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
  • The year of defence:
  • 2003
  • brief description:
  • ЗМІСТ


    ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………………………3

    ВСТУП…..................................................................................................................….4


    РОЗДІЛ 1. Генеза ідеї гарантій прав і свобод людини та громадянина
    в українській теоретико-правовій думці

    1.1. Становлення та розвиток ідеї гарантій прав і свобод людини та
    громадянина в теоретико-правовій думці України………………….……..11
    1.2. Поняття та сутність гарантій прав і свобод людини та громадянина……….38
    1.3. Висновки до розділу……………………………………………………………66


    РОЗДІЛ 2. Відтворення гарантій прав і свобод людини та громадянина
    в Україні

    2.1. Політичні гарантії прав і свобод людини та громадянина в Україні……….71
    2.2. Економічні гарантії прав і свобод людини та громадянина в Україні….…..94
    2.3. Соціальні гарантії прав і свобод людини та громадянина в Україні…….121
    2.4. Юридичні гарантії прав і свобод людини та громадянина в Україні..148
    2.5. Висновки до розділу…………………………………………………………..178



    ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….186

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………193


    ВСТУП

    Актуальність теми дослідження. Конституція України увібрала в себе здобутки багатовікової філософської, теоретико-правової думки про права і свободи людини та громадянина, передові досягнення правової вітчизняної науки і практики, досвід демократичних країн світу. Майже третина статей Основного Закону держави присвячена правам і свободам людини та громадянина. Так, в статті 3 Конституції України визначено головний зміст та спрямованість діяльності держави – права і свободи людини та їх гарантії. Бо саме за допомогою гарантованості, права і свободи людини та громадянина набирають реального змісту.
    Особливої значущості дана тема набуває в сучасний період формування України, як демократичної, соціальної та правової держави, процес становлення якої ускладнюється певними негативними факторами як негаразди господарства, низька ефективність діяльності управлінських структур, соціальні конфлікти.
    Реальність демократії в суспільстві є основою реальності гарантій прав і свобод людини та громадянина. Їх здійснення та повна реалізація можливі лише за умов додержання та виконання обов’язків як з боку держави, так і самих людей. Кожен має можливість використовувати свої права і свободи за власним розсудом, здійснювати вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.
    Слід додати, що формування громадянського суспільства в Україні неможливе без належного гарантування прав і свобод людини та громадянина. Проголошення прав і свобод та їх повсюдне і суворе дотримання – це різні речі. На основі положень Конституції України, що стосуються насамперед прав і свобод людини, необхідно прийняти ті закони, якими буде встановлено ефективний механізм здійснення цих прав і свобод. Ця проблема є багато-манітною і складною. В її основі лежить природне право людини на свободу і недоторканість.
    Підвалини реальності прав і свобод людини та громадянина полягають в тому, що права та свободи гарантуються державою і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів, або внесенні до них змін не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. А для цього необхідні відповідні гарантії здійснення людиною своїх прав та свобод.
    Актуальність даної теми визначається і тим, що Україна вступила до Ради Європи і повинна дотримуватися вимог цієї впливової організації.
    Як показує міжнародний досвід, ефективність гарантій основних прав і свобод людини та громадянина залежить від рівня розвитку правових інститутів демократії, стану економіки, засобів розподілу життєвих благ, правотворчої дія-льності в суспільстві, рівня правового виховання і культури населення, ступеня суспільної злагоди, наявності належного функціонування державної влади
    та інше.
    Таким чином, гарантії прав і свобод людини та громадянина, їх широта, реальність, здійсненність виражають не тільки фактичний та юридичний статус особи в суспільстві, а й суть діючої в країні демократії, соціальні можливості, які закладені в самому суспільному ладі. Вони показники зрілості суспільства, його досягнень, тим більше, що на державу та її органи Конституція і закони України
    покладають обов’язки забезпечення прав і свобод людини та громадянина.
    Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження є наявність робіт українських вчених: В. Авер’янова, В. Бабкіна, В. Забігайла, М. Козюбри, Р. Ка¬лю欬ного, А. Колодія, В. Копєйчикова, С. Лисенкова, А. Олійника, В. Оприш¬ка, М. Орзіха, В. Погорілка, П. Рабіновича, В. Тація, Ю. Тодики, М. Цвіка, В. Шапо- вала, Ю. Шемшученка та інших; дослідників зарубіжжя: М. Баглая, О. Бере-жнова, М. Вітрука, Л. Воєводіна, В. Кучинського, О. Лукашової, М. Матузова, Р. Мюллерсона, В. Патюліна, В. Сіренка, І. Фарбера, В. Чиркіна, В. Чхиквадзе
    і ряд інших.
    Необхідно відмітити й те, що за останній період в Україні захищено ряд дисертацій, які містять науковий аналіз окремих аспектів по забезпеченню прав і свобод людини та громадянина. Проте, ці праці не містять комплексного нау-кового підходу до гарантій прав і свобод як самостійного інституту. Тому дане дослідження органічно їх доповнює, а належність вказаних робіт не лишає його актуальності.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р. Вона обрана згідно з державними планами та програмами Верховної Ради України відповідно до державно-правової реформи в Україні, відповідно до програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 рр. (Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 р. № 9 КМ/1) і включена до плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України.
    Тема дисертації “Гарантії прав і свобод людини та громадянина в праві України (теоретико-правовий аспект)” обговорена та затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України.
    Мета і задачі дослідження полягають у комплексному дослідженні гаран-тій прав і свобод людини та громадянина і їх відтворенні на сучасному етапі розвитку суспільства. Основоположними напрямками наукового аналізу стали:
    1) висвітлення процесу становлення та розвитку вітчизняної теоретико-пра-вової думки про гарантії прав і свобод людини та громадянина на підставі історичних, загальнолюдських та юридичних явищ;
    2) визначення поняття та змісту гарантій прав і свобод людини та громадянина;
    3) конкретизація ролі та місця держави, права, суспільства і самої людини, щодо гарантування прав і свобод людини та громадянина;
    4) визначення сутності теоретичних засад гарантій прав і свобод людини та громадянина;
    5) обґрунтування правового відтворення системи гарантій прав і свобод людини та громадянина на сучасному етапі;
    6) з’ясування ступені ефективності інституту гарантій прав і свобод людини та громадянина і виявлення недоліків у правовому регулюванні їх здійснення та шляхи їх усунення;
    7) виокремлення та обґрунтування факторів, що впливають на подальший розвиток та вдосконалення системи гарантій прав і свобод людини та громадянина.
    Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які склалися в процесі становлення та розвитку прав і свобод людини та громадянина і їх гарантії як соціально-правового явища.
    Предметом дослідження є комплекс національних правових норм та організаційно-правових форм гарантування прав і свобод людини та громадянина.
    Методи дослідження. Методологічними засадами даного дослідження є сукупність методів наукового пізнання. До яких відносяться загальнонаукові мето¬ди: діалектичний, структурний, функціональний, системний, порівняльно-історичний та спеціальні: формально-правовий, порівняльного правознавства, спеціально-юридичний та інші.
    Діалектичний метод зумовив використання відповідних категорій діалектики, таких як форма і зміст, можливість і дійсність, простір і час, сутність та явище тощо.
    Системний метод надав можливість розглянути механізм здійснення прав і свобод людини та громадянина як єдину злагоджену систему гарантій. Застосу-вання структурного методу дозволило нам виявити стійкі взаємозв’язки між складовими елементами як невід’ємними частками системи гарантій прав і свобод. Функціональний метод дав змогу окреслити визначення основних яко-стей і призначення механізму гарантій прав і свобод. Порівняльно-історичний метод збагатив світогляд розуміння та відтворення гарантій на основі дослі-дження теоретико-правових поглядів та вітчизняного законодавства в минулому.
    Використання формально-правового методу дало змогу виявити роль формальної визначеності правових норм у забезпеченні прав і свобод, дослідити основні форми здійснення прав і свобод. Метод порівняльного правознавства вплинув на розробки напрямків подальшого вдосконалення механізму здійснення прав і свобод людини та громадянина. Спеціально-юридичний був використаний для встановлення зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінності одне від одного, відпрацювання визначень про них тощо.
    У даному дослідженні має місце широке застосування таких категорій формальної логіки як “поняття”, “визначення”, “аналіз”, “докази”, “порівняння”.
    Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним монографічним дослідженням проблем гарантій прав і свобод людини і громадянина як самостійного соціально-правового явища.
    Автор виявив витоки основних теоретико-правових підходів, щодо розуміння гарантій прав і свобод людини та громадянина. На цій основі визначив їх поняття, сутність, види системи гарантій прав і свобод людини та громадянина.
    В результаті проведеної дослідницької роботи сформульовані та обґрунтовані наступні підсумкові положення, що виносяться на захист і відображають науковий внесок дисертанта у висвітленні даної проблеми:
    1) окреслено витоки еволюції становлення та розвитку гарантій прав і свобод людини та громадянина;
    2) узагальнено основні закономірності процесу розвитку вітчизняної теоретико-правової думки, щодо прав і свобод людини та громадянина і їх гарантій;
    3) визначено і конкретизовано поняття та зміст гарантій прав і свобод людини та громадянина, під яким розуміють умови, засоби та способи суспільства і держави та похідних від неї інститутів влади, котрі здійснюють фактичну реалізацію, охорону і захист прав та свобод;
    4) окреслені основні теоретичні положення про сутність гарантій прав і свобод людини та громадянина;
    5) висвітлені конституційні основи системи гарантій прав і свобод людини та громадянина, які відображені в Основному Законі держави та подальше їх закріплення в законах України і підзаконних нормативно-правових актах;
    6) розкрито зміст основних складових системи гарантій прав і свобод людини та громадянина, а саме політичних, економічних, соціальних і юридичних та обґрунтовано їх науково-теоретичну, правову структуру;
    7) визначено механізм системи гарантій прав і свобод людини та громадянина по їх впровадженню у реальну дійсність, що являє собою комплекс взаємопов’язаних і взаємодіючих нормативно-правових засобів та способів, якими охоп¬лю¬ється вся сукупність об’єктивних і суб’єктивних факторів, спрямованих на реальне здійснення кожним своїх прав і свобод;
    8) обґрунтовано самостійність кожної групи гарантій та їх взаємну єдність для повного здійснення прав і свобод людини та громадянина;
    9) виносяться пропозиції автора стосовно усунення недоліків в правовому регулюванні гарантій прав і свобод людини та громадянина та напрямки реформування і вдосконалення у подальшій їх реалізації на сучасному етапі розвитку правової держави та громадянського суспільства;
    10) визначено комплекс взаємопов’язаних заходів політичного, економічного, соціального, правового характеру, що виступають фактичним середовищем реальності гарантування прав і свобод людини та громадянина.
    Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що здобуті автором результати та сформульовані при цьому теоретичні положення, пропо-зиції, рекомендації та висновки мають наукове та певне прикладне значення.
    Отримані результати можуть бути застосовані у науково-дослідній діяльності для подальших теоретичних розробок проблем функціонування гарантій прав і свобод людини та громадянина, при підготовці проектів законів, нормативно-правових актів, спрямованих на поліпшення реалізації, охорони та захисту прав і свобод людини та громадянина.
    Крім того, теоретичні доробки можуть використовуватись у навчальному процесі при викладанні таких навчальних дисциплін як “Теорія держави і права”, “Конституційне право України”, “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”, а також можуть знайти застосування при підготовці окремих розділів підручників, навчальних посібників відповідних правових дисциплін, навчально-методичних матеріалів.
    Практичне застосування дані результати можуть мати місце у просвітницькій діяльності, а саме для правового виховання населення та підвищення його рівня правової культури.
    Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та положення дисертаційного дослідження були апробовані на:
    – республіканській міжвузівській науково-практичній конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (м. Донецьк, 27 квітня 2001 р.);
    – всеукраїнській науково-теоретичній конференції присвяченій 10-річчю незалежності України “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд
    в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна”
    (м. Львів, 4-5 травня 2001 р.);
    – міжнародній науково-практичній конференції “Судовий захист прав людини: національний і європейський досвід” (м. Одеса, 9 листопада 2001 р.);
    – ІХ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми держа-вотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 13-14 лютого 2003 р.);
    – міжнародній студентській науковій конференції “Актуальні проблеми прав людини, правової системи та держави” (м. Львів, 7-8 травня 2003 р.).
    Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено у десяти наукових публікаціях автора, у тому числі в семи наукових статтях у фахових виданнях.
  • bibliography:
  • ВИСНОВКИ

    Підсумовуючи проведене науково-теоретичне дисертаційне дослідження гарантій прав і свобод людини та громадянина в праві України дозволяє зробити наступні загальні висновки.
    1. Узагальнюючи в цілому думки та ідеї представників вітчизняної теоретико-правової спадщини, слід визнати їх неперевершений вклад у процес становлення і розвитку такої теоретико-правової категорії як гарантії прав і свобод людини та громадянина. Цьому передував складний і довготривалий шлях виникнення та розвитку ідеї про права і свободи людини та громадянина і їх гарантії, а саме розрізненість, безсистемність наукових пошуків в цій галузі, ідеалістична спрямованість та незавершеність підходів до розуміння цих складних явищ, що все ж таки призвів до суттєвих прогресивних зрушень у розумінні прав і свобод людини та громадянина і безпосередньому їх гарантуванню у суспільному житті. Правові ідеї, висунуті плеядою видатних вчених стали витоками і підґрунтям всіх суспільно-правових відносин, появи обов'язку захищати права і свободи людини. Створили необхідні передумови для формування у суспільстві вимог щодо гарантованості прав і свобод та поступового їх доповнення новими принципами та інститутами, які здатні створити реальні умови гарантій прав і свобод людини та громадянина. Серед них – держава, право, суспільство і сама людина, яких визначили носіями самостійних та індивідуальних ознак гарантій прав і свобод.
    2. Обґрунтовано такі ознаки прав і свобод, як їх первинність, не відчужуваність, загальність, принципи справедливості, рівноправності, гуманізму тощо. Правоздатність і дієздатність постають витоками можливості для вільних індивідів виступати в якості незалежних суб’єктів права та правовідносин. Все це можна розглядати через призму першопочаткового становлення постулатів гарантій прав і свобод людини та громадянина.
    Специфіка стосунків людини, суспільства і держави обумовлюються потребою людей жити в правовій державі, де визнаються та гарантуються права і свободи людини. Це потребує того, щоб громадянське суспільство і держава знаходилися у тісному взаємозв’язку, який функціонує у політичній, економічній та соціальній сферах. Держава визнається гарантом прав людини і безумовним носієм обов’язків перед нею, де і обов’язки людини постають перед державою.
    3. Зосереджується увага на вченнях минулого на такому важливому аспекті, як єдність державної влади з народом, що відтворюється у вигляді народного представництва. Саме завдяки йому гарантується самостійність як окремих осіб, так і суспільних груп. При такому стані організація держави набуває суспільно-правового характеру, де правильне виконання державних функцій залежить від представників народних мас, їхнього праворозуміння, свідомості. Саме прояв політичної свободи людини в інституті народовладдя створює механізм гарантій прав і свобод людини та громадянина.
    Всі дії державної влади повинні обумовлюватись і регулюватися правовими нормами, завдяки чому і формується демократичне суспільство. Тим самим, правове громадянське суспільство, постаючи противагою політичної влади держави, реально її стримує від порушення прав і свобод людини. Свобода людини, її невід’ємні права стоять вище державної влади і здатні стати інструментом її обмеження та утримувачем її від свавілля і насильства.
    4. Визнаючи загальне поняття гарантій прав і свобод людини та громадянина в демократичному, громадянському суспільстві, ми намагались відобразити такі ознаки, властивості і особливості гарантій, які у своїй сукупності в загальному виді висвітлюють головні риси гарантій, розкривають всю ту багатоманітність засобів забезпечення реальності прав і свобод особистості, для їх реального існування та успішного функціонування в Україні.
    Такими головними характеристиками гарантій, на наш погляд, є, по-перше, – їх матеріальний зміст, тобто те, в чому гарантії прав і свобод в загальному виді знаходять своє виявлення в реальному повсякденному житті суспільства, і по-друге, – їх функціональне призначення тобто ті завдання, які стоять перед гарантіями прав і свобод людини та громадянина у правовому суспільстві.
    Необхідно, щоб вже із самого визначення поняття гарантій прав і свобод вбачалось, хто в суспільстві є суб’єктом, носієм засобів забезпечення прав і свобод особистості, які сили заінтересовані в реальності і непорушності прав і свобод людини, і своєю діяльністю забезпечували б проголошені Конституцією України права і свободи в реальну дійсність.
    Отже, гарантії прав і свобод людини та громадянина – це умови, засоби і способи суспільства та держави і похідних від неї інститутів влади, які забезпечують фактичну реалізацію, охорону та захист прав і свобод. На нашу думку, гарантіям притаманні наступні ознаки: нормативність, доцільність, формальна визначеність, виступають втіленням справедливості, системність, фундаментальність, безперервність дії, значущість, забезпеченість державою, універсальність, пріоритетність, індивідуальність дії.
    5. Головною умовою успішної побудови логічної та послідовної класифікації гарантій прав і свобод є поділ всієї сукупності засобів здійснення реальності прав і свобод особистості по видових групах. Основним критерієм класифікації гарантій, на наш погляд, може бути ознака тієї галузі суспільних відносин, в якій вони виявляються, діють та удосконалюються. Оскільки, економіка, політика, соціальна стабільність, право є основними галузями в житті суспільства, тому дане дослідження присвячене розгляду політичних, економічних, соціальних та юридичних гарантій.
    Слід відмітити ту особливість, що кожна група гарантій зможе забезпечити належне і повне здійснення прав і свобод тільки при повній взаємодії з іншими групами гарантій прав і свобод.
    6. Весь комплекс гарантій прав і свобод людини та громадянина за своїм змістом і характером дії в юридичній літературі ділиться на дві великі групи: загальні і спеціальні. Розглянуті нами гарантії прав і свобод, а саме, політичні, економічні, соціальні входять до загальної групи, а юридичні (правові) до спеціальної. Водночас, слід зауважити те, що в правовій науці на сьогоднішній день немає єдиної класифікації гарантій прав та свобод, що в деякій мірі ускладнює їх дослідження.
    7. Політичні гарантії – елемент політичної системи суспільства. Це певні умови, способи і засоби, які забезпечують використання механізму влади народу з ціллю – все на благо людини. У політичній сфері стоїть завдання розробки і реалізації стратегічної програми розвитку суспільства і держави, орієнтованої на пріоритет прав і свобод, що включає в себе подальше проведення адміністративної реформи, вдосконалення механізму стримувань і противаг між різними гілками влади, вдосконалення інструментів реального впливу громадянського суспільства на державну владу, розвиток свободи слова і звільнення засобів масової інформації від ідейної та політичної кон’юнктури, встановлення дієвих механізмів відповідальності представників державної влади перед суспільством, подальший розвиток реального народовладдя, розвиток політичної культури громадян, тощо. Виконання цих завдань приведе до побудови держави всенародного довір’я, держави для народу і для кожного громадянина України. Політичні гарантії у сфері формування влади народом є прерогативою громадян України.
    8. Надзвичайної ваги у суспільстві посідають економічні гарантії, які являють собою умови, способи і засоби економічного ладу суспільства, де головним завданням їх повного функціонування є розбудова соціально-орієнтованої, ринкового типу економіки суверенної України, яка забезпечує максимальну підприємницьку свободу її громадянам, різноманітні форми власності, відкриває можливості для найширшої реалізації творчого потенціалу людини, гарантує гідний людини рівень життя та постійне його підвищення.
    Економічна роль держави полягає в здійсненні нею організації економічних відносин і керівництва ними у відповідності з об’єктивними законами розвитку суспільства, що передбачає зміну застарілих відносин виробництва новими, які відповідають умовам розвитку виробничих сил.
    Роль і значення економічних гарантій полягає в сукупності суспільних відносин у сфері економіки, які створюють максимум можливих на даному етапі розвитку суспільства умов і засобів для реального здійснення прав та свобод. І в умовах демократії ці відносини в кінцевому результаті визначаються діяльністю державних органів влади, місцевим самоврядуванням та іншими громадськими організаціями.
    Необхідно в найкоротший термін забезпечити стабілізацію виробництва та створити умови для його поступового зростання, підвищити продуктивність праці, збільшити обсяг виробництва. І тоді закріплені права і свободи людини та громадянина в Конституції України наповнюватимуться реальним змістом.
    9. Соціальні гарантії – це сукупність умов, способів і засобів соціального характеру, які спрямовані на здійснення відповідних соціальних благ особи. Вони передбачають: соціальну стабільність; створення рівних можливостей для реалізації творчого професійного потенціалу кожної людини та кожної суспільної групи; державні гарантії для тих, хто ще нездатний забезпечити собі гідне життя в умовах становлення ринкової економіки; відповідні пенсії для спокійної старості; кваліфіковане загальнодоступне медичне обслуговування; регулювання цін на найнеобхідніші товари широкого вжитку.
    Соціальна функція може повністю реалізовуватись лише за умови високого рівня економічного розвитку, що дозволить ефективно перерозподіляти кошти і ресурси. Система згаданих заходів повинна бути спрямована на припинення масового зубожіння населення і подальшої різкої поляризації суспільства, на поступовий підйом загального рівня забезпеченості. Докорінного реформування потребує соціальний захист, адже створення його розгалуженої системи є однією з передумов побудови соціальної держави, яка є запорукою добробуту всього суспільства і кожної окремо взятої особи. Вона запобігатиме виникненню гострих соціальних протиріч, буде зміцнювати впевненість громадян у майбутнє.
    Дієвими засобами попередження бідності і боротьби з нею є сприяння і заохочення благодійності та розвиток недержавних фондів соціальної допомоги, відкриття центрів професійної реабілітації та зайнятості соціально незахищених верств населення, подальше проведення пенсійної реформи та підвищення мінімального розміру пенсії, здійснення належної компенсації знецінених заощаджень населення. Потрібно на законодавчому рівні конкретизувати соціальну державність, яка здійснюється шляхом формування і розвитку такої особливої галузі права, як соціальне право.
    10. Юридичні гарантії – це сукупність правових норм, які визначають специфічними правовими засобами та способами умови і порядок реалізації прав та свобод, їх охорону та захист.
    Своєрідність юридичних гарантій прав і свобод полягає в тому, що їх дія, на відміну від економічних, політичних, соціальних гарантій в однаковій мірі чітко виражається до всіх без виключення прав і свобод, так як виникнення, реалізація і втрата конкретних прав і свобод особистості проходить в рамках чітко визначених відповідними правовими нормами. Проте, це не дає ніяких підстав в будь-якій степені відривати і протиставляти юридичні гарантії іншим видам гарантій. Адже юридичні гарантії, будучи об’єктивно обумовлені і маючи до даних прав і свобод належну творчу активну роль, тим самим, знаходяться у певному взаємозв’язку із загальними, тобто економічними, політичними, соціальними гарантіями, і тому досягають найбільшої ефективності лише в тісній взаємодії між собою.
    Основне завдання внутрішньодержавного права на сучасному етапі полягає в створенні і закріпленні правового режиму, який сприяв би найбільш успішному розвитку людини, забезпеченню повної і безперешкодної реалізації її прав та свобод. Правові норми повинні викликати, стимулювати мотиви, які забезпечують правомірний характер дій всіх учасників суспільних відносин, а також їх відповідність реалізації суспільних та особистих інтересів.
    Правотворча робота повинна базуватись на здобутках світової правничої науки і практики з урахуванням вимог, закладених в міжнародних договорах України, власних розробках, дослідженнях фахівців права, економіки тощо. Проводячи цю роботу необхідно всебічно поглиблювати співробітництво з Центром ООН з прав людини, Верховним Комісаром ООН з прав людини, відповідними структурами ОБСЄ та Ради Європи.
    11. Отже, під гарантіями суб’єктивного права слід розуміти політичні, економічні, соціальні, юридичні та інші засоби, які забезпечують постійне удосконалення змісту суб’єктивних прав та інтересів, їх реальне здійснення.
    Гарантії прав і свобод складають відповідний механізм їх здійснення, який являє собою комплекс взаємозв’язаних та взаємодіючих загально-соціальних умов та правових засобів, що створюють фактичні можливості для повної реалізації прав і свобод, їх охорони та захисту.
    Відображення гарантій прав і свобод в Конституції та чинному законодавстві, зобов’язує Україну, не тільки проголошувати права та свободи, але і дбати про їх здійсненність. А для цього необхідним є наявність дієвого, ефективного правового механізму реалізації прав та свобод, що містить у собі гарантії їхнього забезпечення та захисту.
    Оскільки людина з її потребами й інтересами, правами та свободами – центральний суб’єкт суспільства, тому головне завдання сучасності полягає в об’єднанні всього народу України навколо побудови відкритого громадянського суспільства. А це можливо тільки шляхом еволюції на основі соціально-економічних та суспільно-політичних реформ, найвищою цінністю яких має бути свобода та процвітання кожного громадянина України.
    12. Дисертаційне дослідження проведене на основі національних та інших міжнародних правових норм, результати якого можуть бути використані для подальших науково-теоретичних розробок положень, що стосуються системи гарантування прав і свобод людини та громадянина і вдосконалення її дієвості.
    Звичайно, робота не претендує з об’єктивних причин за своїм обсягом на повноту викладення всіх зазначених проблем. Досягнуті результати в дисертаційному дослідженні не є вичерпними і остаточними, окремі аспекти мають постановочний характер і, можливо, не є безспірними. Зауважуються перспективи їх вивчення та дослідження.
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Повчання Володимира Мономаха // Повість врем’яних літ. – К., 1990. – 87 с.
    2. Русин П. Вибрані твори // Українська поезія XVI ст.. – К.: Рад. письменник, 1987. – 287 с.
    3. Сумцов Н.Ф, Станислав Ориховский // Киевская старина. – Ноя. Т.23. – К., 1988. – 157 с.
    4. Скиба В.Й. Про трактат С. Оріховського “Напучення польському королеві Сигізмунду Августу” // Український історичний журнал. – 1996. – №3. – С.11-13.
    5. Гуренко М.М. Теоретико–правові проблеми гарантій прав і свобод людини та громадянина: Монографія. – К.: “Логос”, 2001. – 218 с.
    6. Українські гуманісти епохи Відродження: Антологія. У 2–х частинах. / Відп. ред. В.М. Нічик: Ін–т філософії НАН України. – К.: Наукова думка, 1995. – Ч.1. – 431 с.
    7. Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Вища школа: Т-во “Знание”, 1999. – 543 с.
    8. Рогович М.Д. Філософія в Києво–Могилянській академії: Інокентій Гізель
    // Філософська думка. – 1970. – №1. – С. 100–101.
    9. Самарин Ю.Ф. Стефан Яворский и Феофан Прокопович // Сочинения. – Т.5. – М.: Типография А.И. Мамонтова и Ко, 1880. – 463 с.
    10. Історія філософії на Україні: В 3–х т. / Ін–т філософії АН УРСР. Т.1. – К.: Наукова думка. – 399 с.
    11. Кравец И.П. И. Шад – профессор философии Харьковского университета
    // Філософські науки. – 1960. – №4. – С. 124–129.
    12. Линицкий П.И. Платон – представитель идеализма в древней философии
    // Труды Киевской духовной академии. Т.3. – К., 1868. – 195 с.
    13. Линицкий П.И. Критическое обозрение обычных взглядов и суждений о различных видах общественной деятельности и началах общественного благоустройства. – Х., 1884. – 176 с.
    14. Сокуренко В.Г. Демократическое учение о государстве и праве на Украине во второй половине ХІХ века (М. Драгоманов, С. Подолинский, О. Терлецкий). – Львов: Изд. Львовского ун–та, 1996. – 265 с.
    15. Драгоманов М.П. Лист до Івана Франка. – Т.1. – В., 1937. – 226 с.
    16. Круглашов А.М. Держава, нація людина. Михайло Драгоманов про національний розвиток України // Вісник АН України. – К.: “Наукова думка”. – 1992. – №2. – С. 22–32.
    17. Історія Української Конституції // А.Г. Слюсаренко, М.В. Томенко (упоряд.). – Українська правнича фундація. – К.: Право, 1997. – 464 с.
    18. Томенко М. Політичні погляди Михайла Драгоманова та Дмитра Донцова в контексті формування сучасної української державності // Слово. – 1991. – №.21. – С. 3-5.
    19. Ковалевский М. Государственное право европейских государств (1883) // История политических и правовых учений: Хрестоматия для юридических вузов и факультетов / Под общ. ред. Г.Г. Демиденко. – Х.: Факт, 1999. – 1079 с.
    20. Кистяковский Б. В защиту права интеллигенции и правосознание // Вест. Моск. ун–та. – Сер.7: Философия. – 1990. – №3. – С. 11-14.
    21. Кистяковскій Б.А. Социальныя науки и право. Очерки по методологии социальныхъ наукъ и общей теоріи права. – М.: Изд. М. и С. Собашниковыхъ, 1916. – 704 с.
    22. Кистяковский Б.А, Государство правовое и социалистическое
    // Вопросы философии. – 1990. – №6. – С. 141–159.
    23. Скиба В., Горбатенко В., Туренко В. Вступ до політології: Екскурс в історію правничо–політичної думки. – К.: Основи, 1998. – 718 с.
    24. Социалистическая концепция прав человека // Отв. ред. В.М. Чхиква-дзе, Е.А. Лукашова. – М.: Наука, 1986. – 221 с.
    25. Рабінович П.М. Філософія прав людини у Конституції України // Юриди- ческий вестник. – 1997. – №2. – С. 57.
    26. Права людини і професійні стандарти для юристів у документах міжнародних організацій / Упоряд. Т. Яблонська. – Амстердам–Київ: Сфера, 1999. – 342 с.
    27. Солов’євич І.В. Гарантії та захист основних прав та свобод людини і громадянина в Україні // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1997. – №1. – С. 3-7.
    28. Давид Р, Жоффре–Спинози К. Основные правовые системы современности
    / Пер. с фр. В.А. Туманова. – М.: Международные отношения, 1996. – 398 с.
    29. Юридична енциклопедія: В 6т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: “Укр. енциклопедія”, 1998. – Т.1: А–Г. – 672 с.
    30. Витрук Н.В. Правовой статус личности в СССР. – М.: Юрид. лит., 1985. – 175 с.
    31. Гулиев В.Е., Рудинский Ф.М. Социалистическая демократия и личные права. – М.: Юрид. лит., 1984. – 190 с.
    32. Сабо И. Идеологическая борьба и права человека. – М., 1981. – 136 с.
    33. Копейчиков В.В. Права человека: мифы и реальность. – К.: Вища школа, 1987. – 87 с.
    34. Матузов Н.И. Правовая система и личность. – Саратов: Изд. Саратовского ун–та, 1987. – 293 с.
    35. Кучинский В.А. Личность, свобода, право. – М.: Юрид. лит., 1978. – 207 с.
    36. Ростовщиков И.В. Обеспечение прав и свобод личности в СССР: Вопросы теории. – Саратов: Изд. Саратовского ун–та, 1988. – 117 с.
    37. Рабінович П.М. Права людини та їх юридичне забезпечення: Навч. посібник. – К., 1992. – 100 с.
    38. Кушніренко О.Г., Слінько Т.М. Права і свободи людини та громадянина: Навч. посібник. – Х.: “Факт”, 2001. – 439 с.
    39. Права человека: Учебник для вузов // Т.А. Васильева, В.А. Карташкин, Н.С. Колесова и др. / Под ред. В.А. Лукашева. – М.: ИНФРА–М–НОРМА, 1999. – 573 с.
    40. Погорілко В.Ф., Головченко В.В., Сірий М.І. Права та свободи людини і громадянина в Україні. – К.: ін Юре, 1997. – 52 с.
    41. Чхиквадзе В.М, Демократия и правовой статус личности в советском обществе. – М.: Наука, 1987. – 231 с.
    42. Матузов Н.И. Личность. Права. Демократия. Теоретические проблемы субъективного права. – Саратов: Изд. Саратовского ун–та, 1972. – 292 с.
    43. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность . – М.: Юрид. лит., 1991. – 160 с.
    44. Основи держави і права // С.Д. Гусарєв, Р.А. Калюжний, А.М. Колодій та інші. – К.: Либідь, 1997. – 208 с.
    45. Советское государственное право: Учебное пособие // В.С. Основин, В.И. Бартышев, Н.В. Бутусов и др. / Под ред. В.С. Основина. – Воронеж: Изд. ВГУ, 1991. – 216 с.
    46. Орзих М.Ф. Личность и право. – М.: Юрид. лит., 1975. – 111 с.
    47. Фарбер И.Е. Свобода и права человека в советском государстве: Учебное пособие. – Саратов: Изд. Саратовского ун–та, 1974. – 189 с.
    48. Закон України “Про громадянство” від 18 січня 2001 року №2235–ІІІ
    // Урядовий кур’єр. – 2001. – 1 березня.
    49. Чиркин В.Е. Основы конституционного права. – М.: Манускрипт, 1996. – 270 с.
    50. Коментар до Конституції України. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України., 1996. – 376 с.
    51. Головченко В. Соціально–правова сутність конституційних прав та свобод людини і громадянина // Юридичний вісник України. – 1997. – №10(88). – 12 березня.
    52. Новий тлумачний словник української мови. – К.: Аконіт, 2000. – Т.2. – 911 с.
    53. Забигайло В.К. Право на право. – К.: Политиздат Украины, 1989. – 229 с.
    54. Карташкин В.А. Международная защита прав человека: Монография. – М.: Международные отношения, 1976. – 224 с.
    55. Аристотель: Сочинения. – М.: Мысль, 1983. – Т.4. – 830 с.
    56. Кессиди Ф.Х. Сократ. – М.: Мысль, 1998. – 220 с.
    57. Платон: Диалоги // Ин–т философии АН СССР. – М.: Мысль, 1986. – 606 с.
    58. Нерсесянц В.С. Философия права. – М.: ИНФРА–М.–НОРМА, 1997. – 652 с.
    59. Цицерон: Диалоги. – М., 1966. – 224 с.
    60. Мартыненко А.П. Права народов в современном международном праве: Монография. – К.: Наукова думка, 1993. – 162 с.
    61. Гроций Г. О праве войны и мира. – М., 1956. – 867 с.
    62. Локк Д. Избранные философские произведения. – М., 1960. – Т.2. – 532 с.
    63. Гуренко М.М. Зародження та становлення ідеї гарантій прав і свобод людини і громадянина у ліберальній теоретико–правовій думці: Монографія. – К.: “Логос”, 2000. – 167 с.
    64. Монтеск’є Ш.–Л. Избранные произведения. – М., 1955. – 190 с.
    65. Руссо Ж.–Ж. Трактаты. – М., 1969. – 140 с.
    66. Недбайло П.Е. Применение советских правовых норм. – М.: Госюриздат, 1960. – 511 с.
    67. Александров Н.Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма. – М.: Госюриздат, 1961. – 271 с.
    68. Марксистско–ленинская общая теория государства и права: Социалистическое государство. – М.: Юридическая литература, 1972. – 559 с.
    69. Патюлин В.А. Субъективные права граждан: основные черты, стадии, гарантии реализации // Советское государство и право. – 1971. – №6. – С. 24–32.
    70. Рудинский Ф.М. Свобода совести в СССР. – М.: Госюриздат, 1961. – 87 с.
    71. Смирнов О.В. Природа и сущность права на труд. – М.: Юридическая литература, 1964. – 210 с.
    72. Скобелкин В.Н. О видах гарантий трудовых прав рабочих и служащих. – М.: Правоведение, 1969. – №6. – С. 45–51.
    73. Толкунова В.Н. Право женщин на труд и его гарантии. – М.: Юрид. лит., 1967. – 87 с.
    74. Витрук Н.В. О юридических средствах обеспечения реализации и охраны прав советских граждан // Правоведение. – 1964. – №4. – С. 29–38.
    75. Скобелкин В.Н. Юридические гарантии трудовых прав рабочих и служащих. – М.: Юридическая литература, 1969. – 183 с.
    76. Патюлин В.А., Семенов П.Т. Свобода личности в СССР и ее гарантии
    // “Советское государство и право”. – M., 1961. – №8. – С. 17–27.
    77. Патюлин В.А. Государство и личность в СССР (Правовые аспекты взаимоотношений). – М.: Наука, 1974. – 246 с.
    78. Мальцев Г.В. Социалистическое право и свобода личности. Теоретические вопросы. – М.: Юридическая литература, 1968. – 143 с.
    79. Иванов А.П. Виды и содержание гарантий прав и обязанностей советских граждан: Сборник “50 лет Советской власти и актуальные проблемы правовой науки”. – Саратов, 1967. – 75 с.
    80. Иванов А.П. Гарантии конституционных прав советских граждан
    // Ученые записки Саратовского юридического института им. Д.И. Курского. – 1968. – Вып. XVII. – Кн.1. – С. 11-15.
    81. Чечот Д.М. Субъективное право и формы его защиты. – Ленинград: Изд. Ленинградского ун–та, 1968. – 72 с.
    82. Сабикенов С. Некоторые вопросы охраны субъективных прав и законных интересов советских граждан // Проблемы государства и права на современном этапе. – 1973. Ин-т гос.и права АН СССР. – Вып.6. – С. 7-11.
    83. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М.: Наука, 1979. – 229 с.
    84. Карпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – К., 2000. – 377 с.
    85. Конституция УССР: реализация ее принципов и норм: Монография
    // Н.И. Козюбра, В.В. Оксамытный, Р.К. Давыдов и др. / Под ред. А.П. Таранова. – К.: Наукова думка, 1988. – 328 с.
    86. Конституція УРСР: Прийнята позачерговою сьомою сесією Верховної Ради Української РСР дев’ятого скликання 20 квітня 1978 року. – К.: Політвидав, 1979. – 69 с.
    87. Кривенко Л.Т. Конституция СССР и развитие законодательной деятельности Верховных советов союзных республик (сравнительно–правовое исследование): Монография. – К.: Наукова думка, 1982. – 287 с.
    88. Конституционные права и обязанности советских граждан // Под ред. А.П. Таранова. – К.: Наукова думка, 1985. – 248 с.
    89. Рабінович П.М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень). – Харків: Право, 1997. – 64 с.
    90. Сиренко В.Ф. Реальность прав советских граждан – К.: Наукова думка, 1983. – 139 с.
    91. Лысенков С.Л. Гарантии прав и свобод личности в советском обществе: Дисс...канд. юрид. наук: 12.00.01 // Ин–т гос. и права АН УССР. – К., 1976. – 204 с.
    92. Воеводин Л.Д. Юридические гарантии конституционных прав и свобод личности в социалистическом обществе: Монография. – М.: Изд. МГУ, 1987. – 343с.
    93. Глущенко П.П. Социально–правовая защита конституционных прав и свобод граждан (теория и практика): Монография. – СПб., 1998. – 441 с.
    94. Забігайло В.К., Козюбра М.І. Демократія, права і свободи: реальність і ідеологічні міфи. – К.: Політвидав України, 1983. –158 с.
    95. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов и факультетов // Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. – М.: Изд. Группа ИНФРА–М – НОРМА, 1997. – 570 с.
    96. Нова Конституція України: Огляд, коментарі і текст Основного Закону // За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Правова держава, 1997. – 156 с.
    97. Абдулаев М.И. Права человека (Историко–сравнительный анализ). – СПб.: Изд. Санкт–Петербургского ун–та, 1998. – 284 с.
    98. Волинка К.Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики: Дис...канд. юрид. наук: 12.00.01 // Національний педагогічний ун–т ім. М.П. Драгоманова. – К., 2000. – 177 с.
    99. Гуренко М.Н. Конституционное право Украины: курс лекций. – Мариуполь, 1999. – 278 с.
    100. Попков В.Д. Возрастание социально–экономических гарантий прав советского человека – развитие реального гуманизма // Вестник МГУ. Сер.12: Право. – 1976. – №6. – С. 24–31.
    101. Волинка К.Г. Правовий статус особи та гарантії реалізації прав і свобод за Конституцією України. – К.: РННУ “Дініт”, 1998. – 35 с.
    102. Конституционное (государственное) право: Справочник // Под ред. В.И. Лафитского. – М.: Юристъ, 1995. – 191 с.
    103. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000. – 320 с.
    104. Конституційне право України // За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 376 с.
    105. Мамонов В.В. Гарантии прав, свобод и обязанностей граждан в СССР. – Алма–Ата: Казахстан, 1981. – 80 с.
    106. Зломанов Л.П., Уманський Л.А. Наши права: политические и экономические гарантии. Цифры и факты. – 2–е изд., доп. – М.: Политиздат, 1984. – 225 с.
    107. Патюлин В.А. Государство и демократия в период построения развитого социализма. – М.: Наука, 1974. – 56 с.
    108. Медведчук В.В. Сучасна українська національна ідея і питання державотворення: Монографія. – К.: Україна, 1997. – 170 с.
    109. Dahl R. Dilemmas of Pluralist Democraсy. – London: Yale University, 1982. – р. 80.
    110. Конвенція про захист прав людини та основних свобод // Голос України. – 2001. – 10 січня.
    111. Конституційне право України // За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – 735 с.
    112. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №48. – Ст.650 (Із змінами, внесеними згідно із Законом України №1642–ІІІ від 06.04.2000 року, Відомості Верховної Ради України. – 2000. ¬¬– №27. – Ст.213).
    113. Закон України “Про друковані засоби масової інформації” від 16 листопада 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №1. – Ст.1 (Із змінами та доповненнями, внесеними Законами України №3582–ХІІ від 11.11.1993, №70/97–ВВР від 14.02.1997 року, Відомості Верховної Ради України. –1997. – №15. – Ст.115).
    114. Закон України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” від 23 вересня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №50. – Ст. 302 (Із змінами, внесеними згідно із Законом України №2680–ІІІ від 13.09.2001 року, Відомості Верховної Ради України. – 2002. – №2. – Ст.5 ).
    115. Закон України “Про інформаційні агентства” від 28 лютого 1995 року
    // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №13. – Ст.84.
    116. Закон України “Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993 року
    // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №10. – Ст.43 (Із змінами та доповненнями, внесеними Законами України №2680–ІІІ від 13.09.2001, №2921–ІІІ від 10.01.2002 року, Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №2. – Ст.5).
    117. Закон України “Про бібліотеки і бібліотечну справу” від 27 січня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №7. – Ст.45 (Із змінами та доповненнями, внесеними Законами України №2120–ІІІ від 07.12.2000, №2905–ІІІ від 20.12.2001 року, Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №2-3. – Ст.10).
    118. Закон України “Про Національний архівний фонд та архівні установи” від 24 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №15. – Ст.86 (Із змінами, внесеними згідно Закону України від 17.12.1996 року, Відомості Верховної Ради України. – №8. – Ст.62, В редакції Закону №2888–ІІІ від 13.12.2001 року).
    119. Закон України “Про державну статистику” від 17 вересня 1992 року
    // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 43. – Ст.608 (В редакції Закону України № 1922–ІІІ від 13.07.2000 року).
    120. Закон України “Про об'єднання громадян” від 16 червня 1992 року
    // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст.504 (Із змінами та доповненнями, внесеними Законами України №2171–ІІІ від 21.12.2000, №2651–ІІІ від 11.07.2001).
    121. Закон України “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 року
    // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №23. – Ст.118.
    122. Конституція України: Офіційний текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навчальний посібник // Авт.–упоряд. М.І. Хавронюк. – К.: Парлам. вид–во, 1999. – 544 с.
    123. Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45. – Ст.397 (Із змінами та доповненнями, внесеними Законами України №2886–ІІІ від 13.12.2001, №2905–ІІІ від 20.12.2001 року).
    124. Указ Президента України “Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України” від 30 грудня 1997 року // Офіційний вісник України. – 1998. – №2. – Ст.47 (Із змінами та доповненнями, внесеними Указами Президента №934/2000 від 31.07.2000, №596/2001 від 07.08.2001, №12/2002 від 11.01.2002 року).
    125. Закон України “Про Збройні Сили України” від 6 грудня 1991 року
    // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №9. – Ст.108 (В редакції Закону України №2019–ІІІ від 05.10.2000 року).
    126. Закон України “Про Службу безпеки України від 25 березня 1992 року
    // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст.382 (Із змінами та доповненнями, внесеними Законами України №2171–ІІІ від 21.12.2000, №2922–ІІІ від 10.01.2001 року).
    127. Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст.20 (Із змінами та доповненнями, внесеними Законами України №2537–ІІІ від 21.06.2001, №2922–ІІІ від 10.01.2002 року).
    128. Закон України “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” від 26 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – N 29. – Ст.397 (Із змінами та доповненнями, внесеними Законами України №1381–XIV від 13.01.2000, №2171–ІІІ).
    129. Гусарєв С.Д., Губар С.В. Ефективність системи народовладдя – основний гарант забезпечення прав та свобод громадян України // Громадянське суспільство і правова держава, проблеми становлення: Зб. наук. праць / За ред. Є.М. Моісеєва. – К.: Міжнародна фінансова агенція, 1997. – 78 с.
    130. Воронов М.М. Референдум як форма реалізації права громадян на участь в управлінні державою // Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов’язків: Наук. збірник. – Х., 2000. – 242 с.
    131. Закон України “Про всеукраїнський та місцевий референдуми” від 3 липня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №33. – Ст.443 (Із змінами та доповненнями, внесеними Законами України №2481–ХІІ від 19.06.1992, №2628–ІІІ від 11.07.2001 року).
    132. Закон України “Про вибори Президента України” від 5 березня 1999 року
    // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – №14. – Ст.81 (В редакції Закону №3997–ХІІ від 24.02.1994, Із змінами та доповненнями, внесеними Законами України №100/94–ВР від 13.07.1994 року).
    133. Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 18 жовтня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №51–52. – Ст.265 (Із змінами та доповненнями, внесеними Законами України №2977–ІІІ від 17.01.2002 року).
    134. Закон України “Про Центральну виборчу комісію” від 17 грудня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №5. – Ст.17.
    135. Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим” від 12 лютого 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №6–7. – Ст.24 (Із змінами та доповненнями, внесеними Законами України №134/98–ВР від 03.03.1998, №2171–ІІІ від 21.12.2000, №2979–ІІІ від 17.01.2002 року).
    136. Закон України “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 14 січня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – №3–4. – Ст.15 (Із змінами та доповненнями, внесеними Законами України №431–ХІV від 16.02.1999, №3014–ІІІ від 07.02.2002 року).
    137. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // За ред. М.І. Мельника. – К.: А.С.К., 2001. – 304 с.
    138. Наше кредо – закон: інтерв’ю з головою Центральної виборчої комісії України М.М. Рябцем // Президентський вісник. – 2001. – №8. – С. 4-6.
    139. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст.170 (Із змінами та доповненнями, внесеними Законами України №2493–ІІІ від 07.06.2001, №2628–ІІІ від 11.07.2001 року).
    140. Старилов Ю.Н. Служебное право: Учебник. – М.: БЕК, 1996. – 698 с.
    141. Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №52. – Ст.490 (Із змінами та доповненнями, внесеними Законами України №647–ХІV від 13.05.1999, №2493–ІІІ від 07.06.2001 року).
    142. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Упоряд. Гончарук С.Т., Столбовий В.П. – К.: Генеза, 2001. – 172 с.
    143. Закон України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 року
    // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №47. – Ст.256 (Із змінами та доповненнями, внесеними Законами України №653–ХІV від 13.05.1999 року).
    144. Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення” від 19 березня 1997 року №241/97 // Урядовий кур’єр. – 1997. – 25 березня.
    145. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації” від 14 квітня 1997 року // Урядовий кур’єр. – 1997. – 29 травня.
    146. Кримінально–процесуальний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер, 2001.– 416с.
    147. Савченко К.А. Звернення громадян – важливий засіб реалізації конституційного права на участь в управлінні державними справами // Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов’язків: Наук. збірник. – Х., 2000. – 243 с.
    148. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 317 с.
    149. Колодій А.М. Конституція і розвиток принципів права України: Дис...д–ра юрид. наук: 12.00.01 // Національна академія внутрішніх справ України. – К., 1998. – 391 с.
    150. Моль Р. Энциклопедия государственных наук. – М., 1868. – 591 с.
    151. Опришко В.Ф. Коментар до Конституції України. – К., 1996. – 57 с.
    152. Защита прав человека и соблюдение законности органами внутренних дел
    // Материалы международной научно–практической конференции от 10.12.1998 года. – М.: МЮ и МВД России. Щит–М, 1999. – 84 с.
    153. Костицький В. Соціально–економічні права людини // Право України. – 1996. – №6. – С. 16-17.
    154. Основы экономической теории: Учебное пособие // В.Л. Клюня, М.Л. Зеленкевич, Н.В. Черченко и др. / Под ред. В.Л. Клюни. – Мн.: ИП “Экоперспектива”, 1997. – 336 с.
    155. Уманский Я.Н. Свобода личности и гарантии конституционных прав граждан СССР // Советское государство и право. – 1953. – №7. – С. 15-18.
    156. Щетинин Б.В. Проблемы теории советского государс
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины