ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ СУБ’ЄКТІВ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ ПОВНОВАЖЕНЬ :

brief description

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 4
ВСТУП 5

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ ПОВНОВАЖЕНЬ 13
1.1. Становлення суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні 13
1.2. Поняття організаційно-господарських повноважень 25
1.3. Поняття та класифікація суб’єктів організаційно-господарських повноважень 41
Висновки до 1 розділу 55

Розділ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОКРЕМИХ ВИДІВ СУБ’ЄКТІВ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ ПОВНОВАЖЕНЬ 58
2.1. Правове становище органів державної влади як суб’єктів організаційно-господарських повноважень 58
2.2. Правове становище органів місцевого самоврядування як суб’єктів організаційно-господарських повноважень 80
2.3. Господарські об’єднання як вид суб’єктів організаційно-господарських повноважень 96
2.4. Власники майна як суб’єкти організаційно-господарських повноважень 107
Висновки до 2 розділу 118

Розділ 3. ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ, ЩО РЕГУЛЮЄ ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ ПОВНОВАЖЕНЬ, ДО ЗАРУБІЖНИХ ТА МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ 122
3.1. Правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень у зарубіжних країнах 122
3.2. Правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень за правом Європейського Союзу та інших міжнародних організацій 140
Висновки до 3 розділу 161
ВИСНОВКИ 163
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 178

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

АМК України – Антимонопольний комітет України
АРК – Автономна республіка Крим
ВВР України – Відомості Верховної Ради України
ВР України – Верховна Рада України
ВЦВК – Всеросійський центральний виконавчий комітет
ГК України – Господарський кодекс України
ГУ – Голос України
ЄВІ – Європейський валютний інститут
ЄІБ – Європейський інвестиційний банк
ЄС – Європейський Союз
ЄСЦБ – Європейська система центральних банків
КМ України – Кабінет Міністрів України
КУ – Конституція України
НБУ – Національний Банк України
ОВУ – Офіційний вісник України
ПООГ – Повноваження з ознаками організаційно-господарських
ПФГ – Промислово-фінансова група
РНК – Рада народних комісарів
РФ – Російська Федерація
СНД – Співдружність незалежних держав
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
США – Сполучені Штати Америки
УК – Урядовий кур’єр
УПС – Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка
ЦК України – Цивільний кодекс України

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Господарська сфера потребує організації на різних рівнях (державному, регіональному, локальному), що здійснюється суб’єктами організаційно-господарських повноважень. Сучасний етап становлення соціально орієнтованої ринкової економіки в Україні характеризується необхідністю дослідження правового статусу суб’єктів організаційно-господарських повноважень, з огляду на їх важливу роль у сфері економіки, відсутність уніфікованого правового регулювання і комплексних наукових досліджень правового становища цих суб’єктів. За часів планово-розподільчої економіки колишнього Радянського Союзу в органів управління народним господарством було достатньо широке коло повноважень. Ці органи в сучасних умовах набули нових рис, що зумовлює потребу у переосмисленні призначення та особливостей функціонування згаданих органів й інших суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні.
Важливою ознакою господарських правовідносин є їх опосередкування як безпосереднього здійснення господарської діяльності, так і/або організації такої діяльності. З цієї ознаки господарських правовідносин випливає поділ суб’єктів господарського права на: суб’єктів господарювання та суб’єктів організаційно-господарських повноважень.
Необхідно відзначити, що якщо порядок створення та організація діяльності суб’єктів господарювання достатньо широко досліджені у вітчизняній науковій літературі такими вченими як О.М. Вінник, О.Р. Кібенко, В.М. Кравчук,
І.М. Кучеренко, Н.О. Саніахметова, І.В. Спасибо-Фатєєва, В.С. Щербина,
О.В. Щербина та ін., то щодо аналізу суб’єктів організаційно-господарських повноважень відсутнє комплексне, цілісне дослідження їх правового становища.
Розкриті лише окремі аспекти організаційно-господарських повноважень у дослідженнях правового становища окремих видів суб’єктів таких повноважень, зокрема: господарських об’єднань (С.М. Грудницька, 1997; І.В. Бейцун, 2006); холдингових компаній (І.В. Лукач, 2007; Ю.А. Слюсаренко, 2008); органів місцевого самоврядування (К.І. Апанасенко, 2006; В.А. Устименко, 2007); органів державної влади (Л.Р. Грицаєнко, 2001; А.С. Ластовецький, 2002; Т.М. Кравцова, 2004). Важливою для даного дослідження є монографія В.С. Щербини „Суб’єкти господарського права” (2008 р.), де висвітлюються особливості правового становища органів державної влади та органів місцевого самоврядування як учасників господарських відносин.
Недостатній рівень наукового дослідження правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень, не міг не відбитися на законодавстві. Так, норми розділу ІІ Господарського кодексу України (далі – ГК України) [42] „Суб’єкти господарювання” регулюють порядок створення та організації діяльності суб’єктів господарювання. При цьому залишається поза увагою чи лише побіжно згадується в ГК більшість суб’єктів організаційно-господарських повноважень (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, власники майна), тобто в кодифікованому акті господарського законодавства відсутні положення щодо основ правового становища цієї важливої категорії суб’єктів господарських правовідносин та окремих їх видів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано згідно з держбюджетною науково-дослідною темою юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу” (номер теми: 06БФ042-01; номер державної реєстрації: 0106U006631).
Об’єктом дослідження є відносини, що складаються в процесі створення та функціонування суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні та зарубіжних країнах.
Предметом цього дослідження є правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень відповідно до законодавства України.
Мета дослідження полягає у здійсненні комплексного аналізу правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні, виявленні теоретичних та практичних проблем, з цим пов’язаних, характеристиці основних видів суб’єктів зазначених повноважень і на цій основі – обґрунтуванні пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України, яке регулює їх правове становище.
Для реалізації вказаної мети були поставлені такі завдання: 1) дослідити історію виникнення та розвитку суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні; 2) окреслити коло суб’єктів організаційно-господарських повноважень, виявити їх характерні риси та особливості правового становища їх окремих видів: органів державної влади, органів місцевого самоврядування, господарських об’єднань, власників майна; 3) розробити пропозиції щодо вдосконалення господарського законодавства України, що регулює правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень, з врахуванням досвіду зарубіжних країн та міжнародних співтовариств (союзів) економічного спрямування.
Методологічна основа дослідження. У дисертаційному дослідженні використаний комплекс загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання. В основу методології дослідження покладено діалектичний метод пізнання правових процесів та явищ, це дало змогу розглядати процеси і явища в їх розвитку і взаємозв’язку. Історичний метод використано при характеристиці становлення суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні. Формально-логічний метод застосований при з’ясуванні стану нормативно-правового регулювання правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень. За допомогою системно-логічного методу визначено поняття організаційно-господарських повноважень та поняття суб’єктів організаційно-господарських повноважень, юридичні та фактичні підстави їх виникнення, класифікацію суб’єктів зазначених повноважень. Порівняльний метод використовувався для виявлення особливостей правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень у різних країнах і міжнародних співтовариствах, у тому числі в Європейському Союзі (далі – ЄС). При дослідженні використано досвід Республіки Білорусь, Італії, Німеччини, Польщі, Португалії, Російської Федерації (далі – РФ), Сполучених Штатів Америки (далі – США), Угорщини, Франції, Японії.
Науково-теоретичну основу дослідження складають роботи вітчизняних та зарубіжних учених-юристів: К.І. Апанасенко, С.І. Аскназія, М. О. Баймуратова,
І.В. Бейцун, О.А. Беляневич, А.Г. Бобкової, А.В. Венедиктова, О.М. Вінник,
О.П. Віхрова, Л.К. Воронової, Д. Гарнера, Г.І. Грибанової, І.А. Грицяка,
С.М. Грудницької, К. Дейвис, Б.В. Деревянка, О.В. Дзери, С.Е. Жилинського,
Д.В. Задихайла, І.Є. Замойського, Г.Л. Знаменського, Т.В. Кашаніної, О.Р. Кібенко, М.І. Коняєва, В.М. Кравчука, Є.Б. Кубка, Н.С. Кузнєцової, С.Н. Ландкофа,
В.В. Лаптєва, І.В. Лукач, В.К. Мамутова, Н.В. Мішиної, Н.Р. Нижник, П. Нобеля, Г.В. Пронської, І.М. Разнатовського, Н.О. Саніахметової, Е.В. Талапіної,
Ю.О. Тихомирова, В.А. Устименка, О.І. Харитонової, О.О. Чувпила, І.С. Шиткіної, В.С. Щербини, О.І. Ющика та інших.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній правовій науці комплексним дослідженням правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень, на основі якого запропоновано нові теоретичні положення та розроблено пропозиції щодо вдосконалення правового становища суб’єктів вказаних повноважень у господарському законодавстві України. Новизна роботи конкретизується в науково-теоретичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є такі:
Вперше:
обґрунтовано, що формами здійснення організації господарської діяльності є управління господарською діяльністю і регулювання господарської діяльності;
запропоновано поняття організаційно-господарських повноважень як сукупності прав та обов’язків органів державної влади, органів місцевого самоврядування, господарських об’єднань, власників майна (у т. ч. контролюючих власників корпоративних прав) та інших суб’єктів, яким вони делегуються, з управління господарською діяльністю та/або її регулювання, складовою яких є контроль;
обґрунтовано, що суб’єкти, які здійснювали повноваження з ознаками організаційно-господарських (далі – ПООГ) функціонували в Україні з стародавніх часів (в т.ч. за Київської Русі, Галицько-Волинської держави, Литовської доби);
виділено основні ознаки суб’єктів організаційно-господарських повноважень: а) обов’язкові учасники господарських відносин з організації (управління та/або регулювання) господарської діяльності; б) прямо або опосередковано здійснюють управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання (визначають мету, предмет господарської діяльності, склад і компетенцію органів управління, правовий титул майна господарських організацій) та/або регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання; в) юридичними підставами їх виникнення є нормативно-правові акти, установчі документи господарських організацій/об’єднань, організаційно-господарські договори, а фактичними – відносини власності, відносини контролю-підпорядкування, наділення організаційно-господарськими повноваженнями з регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності, делегування організаційно-господарських повноважень; г) у ході реалізації своїх повноважень приймають обов’язкові рішення для суб’єктів господарювання, щодо яких здійснюються ці повноваження; ґ) здійснюють контроль по відношенню до суб’єктів господарювання щодо яких реалізують свої повноваження;
обґрунтовано визначення поняття суб’єкта організаційно-господарських повноважень як такого суб’єкта господарських правовідносин (орган державної влади, орган місцевого самоврядування, господарська організація, громадянин, іноземець, особа без громадянства), який здійснює управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання та/або її регулювання (складовою яких є контроль) за наявності для цього правових підстав та фактичних можливостей;
здійснено поділ суб’єктів організаційно-господарських повноважень на види за такими критеріями: 1) форма здійснення організації господарської діяльності;
2) характер організаційно-господарських повноважень; 3) межі здійснення організаційно-господарських повноважень; 4) сфера дії організаційно-господарських повноважень;
запропоновано поняття контролюючого власника корпоративних прав як учасника/акціонера господарської організації корпоративного типу, який має вирішальний вплив на формування складу органів управління та контролю такої організації, результати голосування на загальних зборах та прийняття рішень цими органами, завдяки володінню контрольним пакетом акцій (відповідною часткою в статутному капіталі/фонді);
обґрунтовано зміст та запропоновано проект розділу ІІ1 ГК України під назвою: „Суб’єкти організаційно-господарських повноважень” та інші зміни до ГК України.
Удосконалено:
поняття управління господарською діяльністю як комплексу необхідних заходів, що реалізуються на підставі права власності на майно, на базі якого провадиться господарська діяльність, або делегованих повноважень з метою ефективного її здійснення (збільшення доходу від використання такого майна, збільшення вартості та/або кількості майна, досягнення певного соціально-економічного ефекту);
поняття регулювання господарської діяльності як встановлення уповноваженими законом суб’єктами умов здійснення господарської діяльності господарськими організаціями всіх форм власності та індивідуальними підприємцями (громадянами, іноземцями, особами без громадянства, зареєстрованими у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності), з метою гарантування свободи підприємництва, обмеження монополізму і захисту економічної конкуренції з одночасним здійсненням контролю за дотриманням встановлених правил, норм і застосування відповідальності за їх порушення;
перелік критеріїв ефективності управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання комунального сектору економіки: 1) задоволення інтересів територіальної громади в життєво необхідних товарах, роботах і послугах; 2) належна якість таких послуг, товарів і робіт; 3) залучення інвестицій;
4) ефективність використання майна суб’єктами господарювання комунального сектору економіки; 5) рівень рентабельності суб’єктів господарювання комунального сектору економіки.

Отримали подальший розвиток:
відмежування організаційно-господарських повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування від владних повноважень зазначених суб’єктів і, відповідно, виділення характерних ознак перших (організаційно-господарських повноважень), а саме: здійснюються у сфері господарської діяльності; реалізується по відношенню до суб’єктів господарювання, перелік яких наведений у ч. 2 ст. 55 ГК України; при їх реалізації відсутній владний вплив на суб’єктів господарювання; організаційно-господарські відносини нерозривно пов’язані з майновими відносинами (у той час, як адміністративно-правовим відносинам не властива така ознака); формою їх реалізації є організаційно-господарське зобов’язання;
визначення організаційно-господарських повноважень як складової господарської компетенції суб’єктів цих повноважень;
обґрунтування поняття організаційно-господарських повноважень власників корпоративних прав як таких, що виникають у разі встановлення між ним і господарською організацією, щодо якої виникли корпоративні права, відносин вирішальної залежності (у розумінні ч. 3 ст. 126 ГК України);
визначення необхідності запровадження наступних механізмів контролю територіальною громадою ефективності управління органами місцевого самоврядування господарською діяльністю суб’єктів господарювання комунального сектору економіки: забезпечення відкритості інформації про прийняття цими органами рішень при здійсненні ними організаційно-господарських повноважень шляхом розміщення такої інформації на їх Інтернет-сайтах, врахування громадської думки при прийнятті подібних рішень тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані у дослідженні теоретичні положення та практичні пропозиції можуть бути використані: (1) у законотворчій діяльності для вдосконалення правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень; (2) у підготовці монографій, наукових публікацій, підручників, навчальних посібників; (3) при викладанні навчальної дисципліни „Господарське право”, „Корпоративне право” та ряду господарсько-правових спецкурсів у вищих навчальних закладах, які здійснюють підготовку спеціалістів господарсько-правової спеціалізації за спеціальністю „правознавство”; (4) у правозастосовчій практиці.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною, завершеною науковою роботою, в якій комплексно досліджується правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень. Сформульовані теоретичні положення, висновки, пропозиції, рекомендації одержані авторкою в результаті вивчення та аналізу вітчизняних і зарубіжних нормативних джерел, у тому числі джерел міжнародних організацій, монографічної та періодичної літератури, матеріалів практики.
Апробація результатів дисертації. За результатами дослідження були зроблені доповіді на Науково-методологічному семінарі аспірантів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (17 лютого 2007 р.) та на кафедрі господарського права (21 квітня 2007 р.). Результати дослідження були оприлюднені на: Науково-практичній конференції студентів і аспірантів „Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” (20–21 квітня 2006 р., м. Київ), Всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні ” (м. Івано-Франківськ, 28 квітня 2006 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів „Проблемні питання цивільного та господарського права” (16 лютого 2007 р., м. Харків) та інших.
Публікації. Основні висновки і теоретичні положення дослідження знайшли відображення у 14-ти публікаціях (9-ти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, та 5-ох тезах виступів на науково-практичних конференціях).
Структура дисертації обумовлена предметом, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які охоплюють вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел.
Загальний обсяг дисертації становить 221 сторінку, з них список використаних джерел із 422 найменувань займає 44 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні дозволило сформулювати такі висновки:
1. Суб’єкти організаційно-господарських повноважень є обов’язковими учасники господарських відносин з організації (управління та/або регулювання) господарської діяльності (нарівні з суб’єктами господарювання).
2. Наявність у певних суб’єктів ПООГ спостерігається з часів формування організованих людських колективів, оскільки без здійснення організації господарської діяльності неможливим є її провадження, зокрема в Україні створювалися суб’єкти, що здійснювали ПООГ з часів Київської Русі.
3. Формами здійснення організації господарської діяльності є управління господарською діяльністю та регулювання господарської діяльності.
Управління господарською діяльністю – це комплекс необхідних заходів, що реалізуються на підставі права власності на майно, на базі якого провадиться господарська діяльність, або делегованих повноважень з метою ефективного її здійснення (збільшення доходу від використання такого майна, збільшення вартості та/або кількості майна, досягнення певного соціально-економічного ефекту). Управління господарською діяльністю здійснюється наступними суб’єктами:
(1) органами державної влади, органами місцевого самоврядування щодо суб’єктів господарювання, які належать відповідно до державного та комунального секторів економіки; (2) господарськими об’єднаннями відносно учасників таких об’єднань; (3) власниками майна унітарних підприємств та контролюючими власниками корпоративних прав щодо відповідних підприємств/господарських організацій корпоративного типу; (4) іншими суб’єктами, яким організаційно-господарські повноваження щодо управління господарською діяльністю делеговані власником відповідного майна.
Регулювання господарської діяльності – це встановлення уповноваженими законом суб’єктами умов здійснення господарської діяльності господарськими організаціями всіх форм власності та індивідуальними підприємцями (громадянами, іноземцями, особами без громадянства, зареєстрованими у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності), з метою гарантування свободи підприємництва, обмеження монополізму і захисту економічної конкуренції з одночасним здійсненням контролю за дотриманням встановлених правил, норм і застосування відповідальності за їх порушення. Регулювання господарської діяльності здійснюється державними органами та органами місцевого самоврядування, оскільки саме держава в особі своїх органів зобов’язана регулювати суспільні, в тому числі господарські, відносини, зокрема, при здійсненні підприємницької діяльності в країні таким чином, щоб забезпечити баланс між приватними інтересами підприємців та публічними інтересами (суспільства, держави, територіальних громад, споживачів).
В зв’язку з вищенаведеним частину 6 ст. 3 ГК України необхідно викласти у наступній редакції: „Під організаційно-господарськими у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі організації (управління та/або регулювання) господарською діяльністю”.
4. Контроль це обов’язкова складова організації господарської діяльності (управління та/або регулювання), оскільки його відсутності здійснення організаційно-господарських повноважень втрачає сенс. Контроль як складову регулювання господарської діяльності можна визначити як комплекс необхідних заходів, що полягають у перевірці фактичних напрямів і результатів діяльності суб’єктів господарювання встановленим державою правилам, нормам і нормативам, виявлення порушень у їх діяльності та застосування заходів відповідальності.
5. Організаційно-господарські повноваження – це сукупність прав та обов’язків органів державної влади, органів місцевого самоврядування, господарських об’єднань, власників майна (у т. ч. контролюючих власників корпоративних прав) та інших суб’єктів, яким вони делегуються, з управління господарською діяльністю та/або її регулювання, складовою яких є контроль.
6. Формами реалізації організаційно-господарських повноважень є організаційно-господарські зобов’язання, яким присвячена ст. 176 ГК України. З метою уніфікації, пов’язаних з організаційно-господарськими повноваженнями понять, пропонуємо викласти ч. 1 ст. 176 ГК України в такій редакції:
„Організаційно-господарськими визнаються господарські зобов’язання, що виникають між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень у процесі організації (управління та/або регулювання) господарської діяльності, в силу якого зобов’язана сторона повинна здійснити на користь другої певну організаційно-господарську дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку”.
Організаційно-господарські зобов’язання можуть виникати:
між суб’єктом господарювання та органом держаної влади, або органом місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання господарської діяльності цього суб’єкта;
між суб’єктом господарювання та власником, який є засновником цього суб’єкта;
між господарськими об’єднаннями та його засновниками (учасниками);
між асоційованими підприємствами, між якими виникає вирішальна залежність (у т.ч. холдинговою компанією та корпоративними підприємствами);
між двома і більше суб’єктами господарювання, відповідно до укладеного між ними організаційно-господарського договору, за яким одному з його учасників делегуються організаційно-господарські повноваження по відношенню до інших учасників цього договору;
в інших випадках, передбачених ГК України, іншими законодавчими актами або установчими документами суб’єкта господарювання, що повинно знайти відображення у ч. 2 ст. 176 ГК України.
7. Організаційно-господарські повноваження слід відмежовувати від владних повноважень зазначених суб’єктів за такими ознаками: 1) здійснюються у сфері господарської діяльності; 2) реалізується по відношенню до суб’єктів господарювання, перелік яких наведений у ч. 2 ст. 55 ГК України; 3) при їх реалізації відсутній владний вплив на суб’єктів господарювання; 4) організаційно-господарські відносини нерозривно пов’язані з майновими відносинами (у той час, як адміністративно-правовим відносинам не властива така ознака); 5) їх формою реалізації є організаційно-господарське зобов’язання.
8. Організаційно-господарські повноваження – це складова господарської компетенції суб’єктів вказаних повноважень.
9. На основі аналізу відповідних актів законодавства (насамперед ГК України), що визначають правове становище суб’єктів організаційно-господарських повноважень, та враховуючи теоретичні положення господарського права виділено основні ознаки суб’єктів організаційно-господарських повноважень:
1) обов’язкові учасники господарських відносин з організації (управління та/або регулювання) господарської діяльності;
2) прямо або опосередковано здійснюють управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання (визначають мету, предмет господарської діяльності, склад і компетенцію органів управління, правовий титул майна господарських організацій) та/або регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання;
3) юридичними підставами їх виникнення є нормативно-правові акти, установчі документи господарських організацій/об’єднань, організаційно-господарські договори, а фактичними – відносини власності, відносини контролю-підпорядкування, наділення організаційно-господарськими повноваженнями з регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності, делегування організаційно-господарських повноважень;
4) у ході реалізації своїх повноважень приймають обов’язкові рішення для суб’єктів господарювання, щодо яких вони здійснюються;
5) здійснюють контроль по відношенню до суб’єктів господарювання щодо яких реалізують свої повноваження.
10. Запропоноване наступне визначення поняття суб’єкта організаційно-господарських повноважень – це суб’єкт господарських правовідносин (орган державної влади, орган місцевого самоврядування, господарська організація, громадянин, іноземець, особа без громадянства), який здійснює управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання та/або її регулювання (складовою яких є контроль) при наявності для цього правових підстав та фактичних можливостей.
11. У роботі суб’єкти організаційно-господарських повноважень класифіковані за такими критеріями:
1) залежно від форми здійснення організації господарської діяльності на: (а) суб’єктів, які здійснюють управління господарською діяльністю (власник майна щодо заснованого ним унітарного підприємства; контролюючий власник корпоративних прав щодо відповідних господарських організацій корпоративного типу, в т.ч. холдингова компанія щодо її корпоративних підприємств); (б) суб’єктів, які здійснюють регулювання господарської діяльності (КМ України, міністерства, НБУ, Фонд державного майна України, органи місцевого самоврядування та інші);
2) за характером організаційно-господарських повноважень на: (а) суб’єктів, які здійснюють власні організаційно-господарські повноваження (КМ України, міністерства, засновники і власники майна щодо заснованих ними унітарних підприємств; холдингові компанії щодо її корпоративних підприємств); (б) суб’єктів, які здійснюють делеговані організаційно-господарські повноваження (органи місцевого самоврядування; господарські об’єднання щодо підприємств-учасників; суб’єкти, наділені цими повноваженнями на підставі організаційно-господарського договору);
3) залежно від меж здійснення організаційно-господарських повноважень на: (а) суб’єктів, які повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУ та законами України (органи державної влади, органи місцевого самоврядування); (б) суб’єктів, які можуть діяти в межах повноважень та у спосіб, що не заборонені законами України (засновники і власники майна щодо заснованих ними унітарних підприємств; холдингові компанії щодо їх корпоративних підприємств; господарські об’єднання щодо підприємств-учасників);
4) за сферою дії організаційно-господарських повноважень на: (а) суб’єктів, які здійснюють ці повноваження по відношенню до суб’єктів господарювання на всій території України (КМ України, міністерства, НБУ, АМК України); (б) суб’єктів, які здійснюють ці повноваження по відношенню до суб’єктів господарювання певної адміністративно-територіальної одиниці (органи місцевого самоврядування, територіальні відділення АМК України); (в) суб’єктів, які здійснюють ці повноваження по відношенню до визначених суб’єктів господарювання (засновники і власники майна щодо заснованих ними унітарних підприємств; контролюючі власники корпоративних прав господарських організацій корпоративного типу щодо останніх; господарські об’єднання щодо підприємств-учасників тощо).
12. Формами здійснення органами державної влади організації господарської діяльності є: (1) управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання державного сектору економіки; (2) регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності.
Критеріями поділу суб’єктів, організаційно-господарські повноваження з регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності є: основні напрями економічної політики, що визначаються державою; правові форми державного регулювання економіки.
13. Визначено, що формами здійснення організації господарської діяльності органами місцевого самоврядування як суб’єктами організаційно-господарських повноважень є: (1) управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання комунального сектору економіки; (2) регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності, що знаходяться на відповідній території.
14. Критеріями ефективності управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання комунального сектору економіки є: задоволення інтересів територіальної громади в життєво необхідних товарах, роботах і послугах; належна якість таких послуг, товарів і робіт; залучення інвестицій; ефективність використання майна суб’єктами господарювання комунального сектору економіки; рівень рентабельності суб’єктів господарювання комунального сектору економіки.
15. Для забезпечення можливості територіальної громади контролювати ефективність здійснення організаційно-господарських повноважень з управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання комунального сектору економіки органами місцевого самоврядування, пропонуються наступні механізми, зокрема: (1) забезпечення відкритості інформації про прийняття цими органами рішень при здійсненні ними організаційно-господарських повноважень шляхом розміщення такої інформації на їх Інтернет-сайтах, (2) врахування громадської думки при прийнятті подібних рішень тощо.
16. Визначено, що господарське об’єднання зі статусом юридичної особи – це суб’єкт організаційно-господарських повноважень, що здійснює їх відносно учасників такого об’єднання. Юридичними підставами виникнення у господарського об’єднання зі статусом юридичної особи організаційно-господарських повноважень є закон (зокрема, гл. 12 ГК України), установчі та внутрішні документи об’єднань, в яких закріплюються ці повноваження; фактичними – наділення об’єднання низкою організаційно-господарських повноважень його засновниками/учасниками (у разі створення добровільного об’єднання) або єдиним засновником об’єднання, що утворюється в розпорядчому порядку з числа підприємств/господарських організацій, підвідомчих (підконтрольних) засновнику як власнику їх майна або уповноваженій власником особі (в такому порядку, зокрема, створюються державні та комунальні господарські об’єднання). Обсяг організаційно-господарських повноважень господарського об’єднання залежить від: його виду (асоціація, корпорація, концерн, консорціум); положень актів законодавства; установчих (статуту чи засновницького договору) та внутрішніх документів.
17. При створенні господарських об’єднань зі статусом юридичної особи на підставі вирішальної економічної та/або організаційної залежності відбувається розщеплення фактичного і юридичного суб’єкта організаційно-господарських повноважень: фактичним суб’єктом вказаних повноважень виступає господарська організація, від якої економічно та/або організаційно залежать інші члени таких об’єднань (контролююче підприємство), юридичним суб’єктом організаційно-господарських повноважень є саме господарське об’єднання.
18. Від господарських об’єднань зі статусом юридичної особи як суб’єктів організаційно-господарських повноважень відрізняються об’єднання, що не мають такого статусу, оскільки у останніх (холдинговій групі за участю холдингової компанії та корпоративних підприємств; ПФГ) суб’єктом організаційно-господарських повноважень є окремий учасник групи: холдингова компанія, а у ПФГ – головне підприємство.
19. Засновники унітарних підприємств та господарських товариств однієї особи здійснюють свої організаційно-господарські повноваження, передбачені ст. 135 ГК України та іншими актами законодавства України.
Організаційно-господарські повноваження власника корпоративних права виникають у разі встановлення між ним і господарською організацією, щодо якої виникли корпоративні права, відносин вирішальної залежності (у розумінні ч. 3 ст. 126 ГК України). Хоча всі учасники зазначених господарських організацій володіють корпоративними правами (майновими та організаційними), проте лише контролюючі власники корпоративних прав цих господарських організацій, на нашу думку, є суб’єктами організаційно-господарських повноважень стосовно останніх.
20. Враховуючи наявність в Законі України „Про управління об’єктами державної власності” переліку суб’єктів, які здійснюють організаційно-господарські повноваження з реалізації корпоративних прав держави та обсяг останніх, доцільно скорегувати відповідні положення ГК України, виклавши частини 1 і 2 ст. 168 цього нормативно-правового акту в такій редакції:
„Корпоративні права держави здійснюються визначеними законом центральними органами виконавчої влади, господарськими структурами та уповноваженими особами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади: здійснюють правомочності щодо участі в управлінні господарською організацією відповідно до частки (акцій, паїв) держави у статутному фонді цієї організації; ведуть реєстр державних корпоративних прав; здійснюють оцінку державних корпоративних прав або виступають замовниками проведення такої оцінки; здійснюють контроль за ефективністю роботи господарської організації у частині реалізації належних державі корпоративних прав. Уповноважені особи та господарські структури: здійснюють правомочності щодо участі в управлінні господарською організацією відповідно до частки (акцій, паїв) держави у статутному фонді цієї організації; виступають замовниками проведення оцінки державних корпоративних прав; здійснюють контроль за ефективністю роботи господарської організації у частині реалізації належних державі корпоративних прав”.
21. З огляду на зарубіжний досвід необхідно запровадити наступні правові механізми, що мають сприяти поліпшенню діяльності суб’єктів організаційно-господарських повноважень в Україні, зокрема: (1) розроблення методики визначення та критеріїв ефективності здійснення органами місцевого самоврядування управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання комунального сектору економіки (на нашу думку, можна визначити наступні критерії: задоволення інтересів територіальної громади в життєво необхідних товарах, роботах і послугах; належна якість таких послуг, товарів і робіт; залучення інвестицій; ефективність використання майна суб’єктами господарювання комунального сектору економіки; рівень рентабельності суб’єктів господарювання комунального сектору економіки); (2) запровадження таких механізмів контролю з боку територіальної громади за ефективністю здійснення організаційно-господарських повноважень органами місцевого самоврядування щодо управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання комунального сектору економіки, як (а) забезпечення відкритості інформації про прийняття цими органами рішень при здійсненні ними організаційно-господарських повноважень шляхом розміщення такої інформації на їх Інтернет-сайтах та (б) врахування громадської думки при прийнятті подібних рішень тощо; (3) за прикладом Німеччини створення в Україні „Ради областей”, з метою координації діяльності органів місцевого самоврядування, зокрема в здійсненні ними організаційно-господарських повноважень.
22. У зв’язку з намірами України вступу до ЄС, необхідною є адаптація законодавства України до законодавства цього міждержавного співтовариства, зокрема і в сфері регулювання правового становища суб’єктів організаційно-господарських повноважень.
Суб’єкти, що здійснюють ПООГ ЄС поділяються на: 1) суб’єктів, що здійснюють ПООГ загального рівня, до яких відносяться: Європейський парламент; Рада ЄС; Європейська комісія; 2) спеціалізованих суб’єктів, що здійснюють ПООГ: (а) у сфері валютних відносин – Європейський центральний банк, Європейська система центральних банків, ЄІБ; (б) у сфері економічного та соціального розвитку – Економічний і соціальний комітет, Комітет регіонів; (в) у сфері стандартизації – Європейський комітет з питань стандартизації, Європейський комітет з питань стандартизації в електротехнічній сфері, Європейський інститут стандартів у сфері телекомунікацій; (г) у фінансово-бюджетній сфері – Рахункова палата; (ґ) у сфері захисту конкуренції – Генеральна дирекція № 4 Європейської комісії, Дорадчий Комітет з концентрації.
Оскільки, суб’єкти, що здійснюють ПООГ в ЄС в певній мірі здійснюють регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання його держав-членів, то головним є забезпечення збалансованого поєднання ПООГ, що належать ЄС з однієї сторони, і суверенним державам-членам – з іншої.
Аналіз положень законодавства ЄС щодо суб’єктів, які здійснюють ПООГ в ЄС, та практики реалізації ними цих повноважень, в т.ч. щодо співпраці з українськими суб’єктами організаційно-господарських повноважень в контексті адаптації українського законодавства до права ЄС, свідчить про доцільність врахування у вітчизняному законодавстві досвіду ЄС щодо використання в процесі вдосконалення правового регулювання процедур, подібних до твіннінгу, а також тих, що застосовуються при прийнятті зелених книг ЄС. З огляду на прагнення України до вступу в ЄС та відсутності в Конституції України та інших законодавчих актах положень про статус міжнародних організацій у внутрішньому правопорядку країни пропонується усунути цю прогалину шляхом внесення відповідних доповнень до КУ та Закону України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС” з метою створення передумов для дії вторинного законодавства ЄС у вітчизняному правопорядку.
23. Обґрунтована необхідність внесення до Господарського кодексу України окремого розділу у наступній редакції:
Розділ ІІ¹ Господарського кодексу України „Суб’єкти організаційно-господарських повноважень”
Глава 13¹ ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1311. Поняття суб’єкта організаційно-господарських повноважень
1. Суб’єктами організаційно-господарських повноважень визнаються такі суб’єкти господарських правовідносин (орган державної влади, орган місцевого самоврядування, господарська організація зі статусом юридичної особи, громадянин, іноземець, особа без громадянства), які здійснюють управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання та/або її регулювання (складовою яких є контроль) при наявності для цього правових підстав та фактичних можливостей.
2. Суб’єкти організаційно-господарських повноважень реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління, інших правових титулів майна відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших актах законодавства.
3. Суб’єкти організаційно-господарських повноважень повинні діяти в межах, визначених законом, установчими документами та/або договором.
Стаття 1312. Підстави виникнення організаційно-господарських повноважень
1. Фактичними підставами виникнення організаційно-господарських повноважень є: відносини власності; відносини контролю-підпорядкування; наділення організаційно-господарськими повноваженнями з регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності; делегування організаційно-господарських повноважень.
2. Юридичними підставами виникнення організаційно-господарських повноважень є: нормативно-правові акти; установчі документи господарських організацій/об’єднань; організаційно-господарські договори.

Глава 13² ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ЯК СУБ’ЄКТИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ ПОВНОВАЖЕНЬ
Стаття 1313. Форми здійснення органами державної влади організації господарської діяльності
1. Формами здійснення організації господарської діяльності органами державної влади є: управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання державного сектору економіки; регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності.
2. Фактичними підставами виникнення організаційно-господарських повноважень органів державної влади є: наділення їх такими повноваженнями державою як власником державного майна та державою щодо здійснення регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності.
3. Юридичними підставами виникнення організаційно-господарських повноважень органів державної влади є: закони та інші акти законодавства.
Стаття 1314. Органи державної влади як суб’єкти організаційно-господарських повноважень з управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання державного сектору економіки
1. Держава реалізує право державної власності через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів державної влади, а у випадках, передбачених законом, інших суб’єктів щодо управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання державного сектору економіки.
2. Органи державної влади, здійснюючи в межах своєї компетенції, управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання державного сектору економіки, реалізують повноваження, передбачені ст. 135 цього Кодексу, Законом України „Про управління об’єктами державної власності” та іншими актами законодавства.
3. Ефективність здійснення організаційно-господарських повноважень, якими органи державної влади наділяються державою як власником державного майна, визначається відповідно до критеріїв ефективності управління об’єктами державної власності, які відповідно до закону встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 1315. Органи державної влади як суб’єкти організаційно-господарських повноважень з регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності
1. Органи державної влади здійснюють в межах своєї компетенції організаційно-господарські повноваження з регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності відповідно до напрямів економічної політики держави та із застосуванням форм і засобів державного регулювання, що передбачені цим Кодексом, іншими актами законодавства.
2. Правові акти органів державної влади, прийняті в межах їх організаційно-господарських повноважень, є обов’язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, яким вони адресовані.

Глава 133. ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ЯК СУБ’ЄКТИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ ПОВНОВАЖЕНЬ

Стаття 1316. Форми здійснення органами місцевого самоврядування організації господарської діяльності
1. Формами здійснення організації господарської діяльності органами місцевого самоврядування є: управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання комунального сектору економіки; регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності, що знаходяться на відповідній території.
2. Фактичними підставами виникнення організаційно-господарських повноважень органів місцевого самоврядування є: опосередковане наділення їх такими повноваженнями територіальною громадою як власником комунального майна; наділення ними державою щодо здійснення регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності на відповідній території.
3. Юридичними підставами виникнення організаційно-господарських повноважень органів місцевого самоврядування є: закон та інші акти законодавства.
Стаття 1317. Органи місцевого самоврядування як суб’єкти організаційно-господарських повноважень з управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання комунального сектору економіки
1. Територіальна громада реалізує право комунальної власності через систему своїх організаційно-господарських повноважень та вказаних повноважень органів місцевого самоврядування та інших суб’єктів, передбачених законом.
2. Органи місцевого самоврядування здійснюючи управління господарською діяльністю суб’єктів господарювання комунального сектору економіки, реалізують повноваження, передбачені ст. 135 цього Кодексу, Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні” та іншими актами законодавства.
Стаття 1318. Органи місцевого самоврядування як суб’єкти організаційно-господарських повноважень з регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності на відповідній території
1. Органи місцевого самоврядування здійснюють в межах своєї компетенції організаційно-господарські повноваження з регулювання господарської діяльності суб’єктів господарювання всіх форм власності на відповідній території згідно з визначеними державою напрямами економічної політики із застосуванням форм і засобів, визначених цим Кодексом, Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні”, іншими актами законодавства.
2. Правові акти органів місцевого самоврядування, прийняті в межах їх організаційно-господарських повноважень, є обов’язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, яким вони адресовані.

Глава 134. ІНШІ ВИДИ СУБ’ЄКТІВ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ГОСПОДАРСЬКИХ ПОВНОВАЖЕНЬ

Стаття 1319. Господарське об’єднання як суб’єкт організаційно-господарських повноважень
1. Фактичною підставою виникнення організаційно-господарських повноважень господарського об’єднання зі статусом юридичної особи є їх делегування учасниками такого об’єднання, а, створеного у розпорядчому (примусовому) порядку – органом, що прийняв рішення про утворення такого об’єднання.
2. Юридичною підставою організаційно-господарських повноважень господарського об’єднання є його установчий документ, а також рішення про створення державного (комунального) господарського об’єднання.
3. В установчому документі господарського об’єднання закріплюється обсяг його організаційно-господарських повноважень.
Стаття 13110. Власники майна як суб’єкти організаційно-господарських повноважень
1. Власники майна реалізують організаційно-господарські повноваження, передбачені ст. 135 цього Кодексу та іншими актами законодавства.
2. Організаційно-господарські повноваження власника корпоративних прав виникають у разі встановлення між ним та господарською організацією, щодо якої виникли корпоративні права, відносин вирішальної залежності (в розумінні ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).
Такий (контролюючий) власник корпоративних прав не повинен зловживати своїми можливостями на шкоду господарській організації, щодо якої виникли його корпоративні права, та інших її учасників.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти
1. Конституція України від 28.06.1996 р. // ВВР України. – 1996. – 23 лютого.
2. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 р. № 322-VІІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1971. – № 50. – стор. 375.
3. Закон України „Про ціни та ціноутворення” від 03.12.1990 р. № 507-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 52. – стор. 650.
4. Закон України „Про Державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 6. – стор. 37.
5. Закон України „Про підприємства в Україні” від 27.03.1991 р. № 887-ХІІ // ВВР України. – 1991. – 11 червня.
6. Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 р.
№ 959-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 29. – стор. 377.
7. Закон України „Про захист прав споживачів” від 12.05.1991 р. № 1023 – ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 30. – стор. 379.
8. Закон України „Про систему оподаткування” від 25.06.1991 р. № 1251-ХІІ // ВВР України. – 1991. – № 39. – Ст. 510.
9. Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 03.07.1991 р. № 1286-ХІІ // ГУ. – 1991. – № 143. – 26 липня.
10. Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.1991 р. № 1560-ХІІ // ВВР України. – 1991. – № 47. – Ст. 646.
11. Закон України „Про господарські товариства” від 19.09.1991 р. № 1576-ХІІ // ВВР України. – 1991. – № 49. – Ст. 682.
12. Закон України „Про приватизацію державного майна” від 04.03.1992 р.
№ 2163-ХІІ // ВВР України. – 1992. – № 24. – Ст. 348.
13. Закон України „Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13.10.1992 р. № 2673-ХІІ // ВВР України. – 1992. – № 50. – Ст. 676.
14. Закон України „Про основи містобудування” від 16.11.1992 р. № 2780-ХІІ // ГУ. – 1992. – 9 грудня.
15. Закон України „Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26.01.1993 р. № 2939-ХІІ // ВВР України. – 1993. – № 13. – Ст. 110.
16. Закон України „Про Антимонопольний комітет України” від 26.11.1993 р.
№ 3659-ХІІ // ВВР України. – 1993. – № 50. – Ст. 472.
17. Лісовий кодекс України від 21.01.1994 р. № 3852-ХІІ // ВВР України. – 1994. – № 17. – Ст. 99.
18. Закон України “Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими співтовариствами та їх державами-членами” від 10.11.1994 р. № 237/94-ВР // ВВР України. – 1994. – № 46. – Ст. 415.
19. Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР // ВВР України. – 1995. – № 4. – Ст. 28.
20. Водний кодекс України від 06.06.1995 р. № 213/95-ВР // ВВР України. – 1995. – № 24. – Ст. 189.
21. Закон України „Про промислово-фінансові групи в Україні” від 21.11.1995 р. № 437/95-ВР // ВВР України. – 1996. – № 23. – Ст. 88.
22. Закон України „Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.1996 р. № 236/96 // ВВР України. – 1996. – № 36. – Ст. 164.
23. Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 р.
№ 280/97-ВР // ВВР України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
24. Закон України „Про ратифікацію Європейської хартії місцевого самоврядування” від 15.07.1997 р. № 452/97 // ВВР України. – 1997. – № 38. – Ст. 249.
25. Закон України „Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР // ВВР України. – 1997. – № 40. – Ст. 263.
26. Закон України „Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності” від 03.03.1998 р. № 147/98-ВР // ВВР України. – 1998. – № 34. – Ст. 228.
27. Закон України „Про столицю України – місто-герой Київ” від 15.01.1999 р. № 401-XIV // ОВУ. – 1999. – 12 лютого. – Ст. 125.
28. Закон України „Про місцеві державні адміністрації” від 09.04.1999 р. № 586-XIV // ВВР України. – 1999. – № 20. – Ст. 190.
29. Закон України „Про Національний банк України” від 20.05.1999 р. № 679-ХІV // ГУ. – 1999. – 22 червня.
30. Закон України „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” від 23.03.2000 р. № 1602-ІІІ // ВВР України. – 2000. – № 16. – стор. 21. – Ст. 657.
31. Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000 р. № 1775-ІІІ // ВВР України. – 2000. – № 36. – Ст. 299.
32. Закон України „Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р. № 2121-ІІІ // ОВУ. – 2001. – 26 січня.
33. Закон України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р.
№ 2181-ІІІ // ВВР України. – 2001. – № 10. – Ст. 44.
34. Закон України „Про захист економічної конкуренції” від 11.01.2001 р.
№ 2210-ІІІ // ВВР України. – 2001. – № 12. – Ст. 64.
35. Закон України „Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” від 05.04.2001 р. № 2346-ІІІ // УК. – 2001. – № 84. – 16 травня.
36. Закон України „Про стандартизацію” від 17.05.2001 р. № 2408-ІІІ // ОВУ. – 2001. – № 24. – стор. 15. – Ст. 1057.
37. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 р. № 2542-ІІІ // ОВУ. – 2001. –
№ 29. – стор. 1. – Ст. 1291.
38. Закон України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” від 12.07.2001 р. № 2664-ІІІ // ОВУ. – 2001. – № 32. – стор. 82. – Ст. 1457.
39. Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ // ОВУ. – 2001. –
№ 46. – стор. 1. – Ст. 2038.
40. Закон України “Про інноваційну діяльність” від 04.07.2002 р. № 40-IV // УК. – 2002. – № 143. – 07 серпня.
41. Митний кодекс України від 11.07.2002 р. № 92-IV // ВВР України. – 2002. – № 38. – Ст. 288.
42. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV // ВВР України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
43. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV // ВВР України. – 2003. – № 40. – Ст. 356.
44. Закон України „Про ратифікацію Договору про проведення узгодженої антимонопольної політики” від 16.01.2003 р. № 449-IV // ВВР України. – 2003. – № 14. – Ст. 100.
45. Закон України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15.05.2003 р. № 755-IV // ВВР України. – 2003. – № 31. – Ст. 263.
46. Закон України „Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19.06.2003 р. № 963-IV // ВВР України. – 2003. – № 39. – Ст. 350.
47. Закон України „Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” від 11.09.2003 р. № 1160-IV // ВВР України. – 2004. – № 9. – Ст. 79.
48. Закон України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 18.03.2004 р. № 1629-IV // ОВУ. – 2004. – № 15. – стор. 30. – Ст. 1028.
49. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747–IV // Офіційний вісник Укр