Роль органів юстиції в організації та забезпеченні функціонування системи правосуддя :



  • title:
  • Роль органів юстиції в організації та забезпеченні функціонування системи правосуддя
  • The number of pages:
  • 222
  • university:
  • Інститут держави і права ім. В. М. Корецького
  • The year of defence:
  • 2007
  • brief description:
  • ЗМІСТ
    Вступ ……………………………………………………………………............4
    Розділ 1. Загальна характеристика ролі та місця органів юстиції в
    організації та забезпеченні правосуддя ...........................................................13
    1.1.Органи юстиції в сфері організації та забезпечення право-
    суддя: історичний аспект ........................................................................13
    1.2. Органи юстиції на сучасному етапі становлення системи
    правосуддя в Україні .............................................................................. 28
    1.3. Роль та місце органів юстиції в сфері правосуддя в
    сучасній світовій практиці ..................................................................... 49
    Висновки до розділу 1 ...................................................................................... 66
    Розділ 2. Повноваження та форми діяльності органів юстиції України
    у сфері забезпечення системи правосуддя ..................................................... 70
    2.1. Участь органів юстиції у формуванні судового корпусу
    та кадровому забезпеченні інституцій судової системи ..................... 70
    2.2. Функції органів юстиції в сфері організації
    експертного забезпечення правосуддя ................................................. 92
    2.3. Функції органів юстиції в сфері організації виконання
    судових рішень ...................................................................................... 111
    2.4. Інші функції та сучасні напрямки розвитку статусу,
    форм діяльності та сфери повноважень органів юстиції
    (на національному рівні) ............................................................................ 123
    Висновки до розділу 2 .................................................................................... 135
    Розділ 3. Діяльність органів юстиції в сфері міжнародно-правового
    співробітництва та здійснення ними представницької функції в
    закордонних юрисдикційних органах ........................................................... 138
    3.1. Роль органів юстиції України в галузі міжнародного
    співробітництва та правової допомоги у судових справах ............... 138
    3.2. Функція органів юстиції щодо представництва інтересів
    України в закордонних юрисдикційних органах ............................... 164
    Висновки до розділу 3 .................................................................................... 183
    Висновки ......................................................................................................... 185
    Список використаних джерел...................................................................... 192
    Додаток ............................................................................................................ 222
    ВСТУП
    Актуальність теми дослідження. Одним із центральних завдань сучасної вітчизняної судово-правової реформи є побудова нової моделі правосуддя з чітким визначенням організаційно-функціональних основ діяльності в сфері юстиції.
    Реформа як сукупність комплексних заходів торкнулася змін не тільки в питаннях упорядкування судів і процедури їх діяльності, але також внесла суттєві корективи в механізм організації всієї системи правосуддя – і щодо формування її органів, і щодо забезпечення судової діяльності, взаємодії з іншими органами правоохоронної системи та органами правосуддя зарубіжних країн, виконання судових рішень тощо.
    В умовах розвитку демократії, додержання прав і свобод людини, створення належної та ефективної національної системи судового захисту стає одним із головних завдань держави. Для реалізації цього завдання залучено ряд органів та інституцій, серед яких поступово збільшується значення і роль органів юстиції, що тісно пов’язано з розумінням необхідності цілісного та цілеспрямованого виконання державної функції з упорядкування та утвердження судової влади. Погодження дій усіх ланок системи правоохорони повністю узгоджується з сучасними тенденціями посилення в країнах Європи статусу органів юстиції, їх інтеграцією у форми міжнародної співпраці, зокрема, Євроюсту.
    Органами юстиції України накопичено чималий досвід у галузі забезпечення системи правосуддя. За попередні періоди та протягом останніх десятиліть цей досвід має деякі негативні відтінки, але в цілому позитивних здобутків у справі юстиційного управління значно більше. Нинішнє завдання, насамперед, полягає у визначенні чітких орієнтирів розвитку системи правосуддя з урахуванням міжнародно-правових стандартів і рекомендацій. Не відсторонення органів юстиції від системи правосуддя, а наближення, з огляду на соціальну потребу посилення ролі держави у справі забезпечення доступності правосуддя, незалежності та неупередженості суду, його ефективності та справедливості є нагальною потребою сьогодення.
    Нова, перспективна роль органів юстиції у справі упорядкування правосуддя, безперечно, пов’язана з новим розумінням демократизації процесуальної форми, з побудовою сучасної моделі функціонального розподілу в ній, утвердженням верховенства права.
    Вивчення теоретичних основ формування системи юстиції має глибокі історичні корені. Значний внесок у розвиток цього наукового напряму зробили такі відомі правознавці дореволюційної Росії, як Є.В. Васьковський, М.В. Духовський, М.М. Розін, В.К. Случевський, Д.Г. Тальберг, І.Я. Фойницький, Г.Ф. Шершеневич та інші.
    Проблеми судоустрійних аспектів і процесуальних орієнтирів у відносинах органів юстиції з органами правосуддя глибоко розробили такі відомі вітчизняні фахівці, як В.В. Афанасьєв, В.Д. Бринцев, Т.В. Варфоломеєва, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, Л.М. Давиденко, В.В. Долежан, І.І. Ємельянова, В.В. Костицький, В.В. Кривенко, В.Т. Маляренко, І.Є. Марочкін, О.Р. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.В. Молдован, В.Т. Нор, Г.М. Омельяненко, М.В. Оніщук, В.В. Онопенко, В.Ф. Погорілко, Д.М. Притика, М.В. Руденко, А.О. Селіванов, В.І. Семчик, Н.В. Сибільова, М.І. Сірий, В.С. Стефанюк, М.І. Хандурін, Г.І. Чангулі, А.В. Чернушенко, В.Б. Щицький, М.Й. Штефан, П.І. Шевчук, В.І. Шишкін та інш.
    Окремі аспекти проблеми висвітлено у загальних працях із судоустрою зарубіжних авторів, зокрема Л.В. Головка, К.Ф. Гуценка, М.А. Ковальова, М.М. Полянського, І.Л. Петрухіна, В.М. Савицького, Ю.І. Стецовського, М.С. Строговича, М.Л. Якуба та інших.
    Але, стосовно сучасного розвитку системи юстиції в широкому її значенні, то чимало питань залишаються відкритими. Серед них – проблеми участі органів юстиції у формуванні судового та адвокатського корпусу, реалізації функції щодо управління експертними установами, забезпечення дієвості системи виконання рішень судів. Окремий блок проблем стосується визначення ролі органів юстиції у сфері міжнародної співпраці, зокрема, виконання доручень судів інших країн, представництві України в процесі провадження справ у Європейському суді з прав людини. Дана проблема стала особливо актуальною внаслідок завершення розробки та прийняття нових процесуальних кодексів.
    Зазначене підтверджує актуальність проведеного в роботі комплексного дослідження проблем організації системи юстиції та безпосередньо пов’язаних з ними питань здійснення правосуддя в умовах докорінних змін політико-правової та соціально-економічної складових українського суспільства.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною тематики науково-дослідної роботи відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, зокрема, “Актуальні проблеми кримінальної юстиції в Україні” (РК 0103U004302) та “Кримінально-правові та кримінально-процесуальні аспекти здійснення правосуддя в Україні” (РК 0104U007591).
    Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз основ організації системи юстиції, теоретична розробка сучасних проблем упорядкування відносин у даній сфері і формування на цій підставі пропозицій, спрямованих на удосконалення законодавства та практики його реалізації.
    Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:
    - провести історико-правове дослідження розвитку органів юстиції;
    - уточнити роль і значення органів юстиції у забезпеченні правосуддя;
    - всебічно дослідити весь комплекс організаційних аспектів побудови відносин органів юстиції з системою правосуддя;
    - охарактеризувати основні елементи цієї взаємодії та запропонувати шляхи її поглиблення й якісного оновлення, виділити кількісні та якісні характеристики переходу до демократичних стандартів у цій сфері;
    - встановити основні принципові положення, що становлять зміст внутрішніх і зовнішніх зв’язків органів юстиції з системою правосуддя;
    - проаналізувати різні підходи до визначення місця органів юстиції у правовій системі в питаннях організації та функціонування правосуддя;
    - розкрити характер основ реалізації правової політики держави органами юстиції щодо забезпечення правосуддя;
    - розробити рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства.
    Об’єктом дослідження є комплекс правовідносин, що окреслюють роль і місце вітчизняних органів юстиції в сфері правосуддя.
    Предметом дослідження є правові норми, що врегульовують участь органів юстиції в організації та забезпеченні системи правосуддя, визначають їх повноваження та форми діяльності в цій сфері, включаючи міжнародно-правове співробітництво та представництво інтересів української держави в закордонних юрисдикційних органах.
    Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові та спеціальні методи. Підґрунтям дослідження виступає діалектичний метод наукового пізнання явищ дійсності в їх розвитку та взаємозв’язку. Використання історико-правового методу дозволило виявити різні підходи щодо організації органів юстиції та їх взаємодії з системою правосуддя в різні історичні періоди з урахуванням соціально-політичних обставин. Широко застосовувався порівняльно-правовий метод під час співставлення положень чинного законодавства України, законопроектних норм із відповідними положеннями законодавства зарубіжних країн. Використання методу системного аналізу дозволило розглянути систему внутрішніх і зовнішніх зв’язків забезпечення з боку органів юстиції належного функціонування правосуддя у правовій системі країни. Догматичний метод дозволив проаналізувати зміст законодавчих положень. У процесі дослідження застосовувалися також формально-логічний, структурно-функціональний, комплексний, юридичного аналізу, моделювання, логічний та інші методи, які дозволили комплексно та всебічно дослідити проблемні питання організаційного забезпечення органами юстиції системи правосуддя.
    Теоретичною базою дослідження стали роботи вітчизняних і зарубіжних учених у галузі судоустрою та дисциплін процесуального права, а також роботи з історії держави і права, теорії держави і права, конституційного права, інших правових дисциплін, філософії, психології, соціології.
    Нормативну базу дослідження становлять Конституція України, міжнародно-правові акти, процесуальне законодавство, законодавство про судоустрій, відомчі нормативно-правові акти.
    Емпіричну основу дисертації становлять результати узагальнення практики, статистичні дані Верховного Суду України, матеріали Міністерства юстиції України за період з 2002 – 2007 роки, опублікована статистика та судова практика.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в Україні вперше на дисертаційному рівні виконано комплексне монографічне дослідження з проблем, пов’язаних із визначенням ролі та місця органів юстиції в сфері правосуддя, характеристики форм їх діяльності і повноважень з організації та забезпечення дієвості судової системи, включаючи аспекти міжнародно-правового співробітництва та представництва інтересів української держави в закордонних юрисдикційних органах.
    На підставі проведеного дослідження на захист виносяться такі наукові положення, висновки і рекомендації.
    – Обґрунтовано, що належне забезпечення правосуддя з стародавніх часів вважалося одним із обов’язків державної влади, що підтверджено досвідом Київської Русі, періодом литовсько-польської доби та козацької епохи. Сучасні органи юстиції як органи виконавчої влади беруть свій початок з XIX століття, коли було утворено Міністерство юстиції як орган із широкими управлінсько-прокурорськими повноваженнями. Загальноєвропейські орієнтири з питань організації та діяльності правосуддя було започатковано в діяльності органів юстиції під час судової реформи 1864 року. У свою чергу, історія української юстиції, пов’язана з національним державотворенням, зокрема, з кроками по створенню у 1917–1919 роках Генерального секретарства зі справ судівництва, а потім Міністерства судових справ.
    – Зроблено висновок про те, що під оновленим статусом вітчизняних органів юстиції стосовно відповідальності за сферу організації і забезпечення правосуддя потрібно розуміти комплекс повноважень із таких напрямів: 1) забезпечення однакового застосування законодавства в судах через роботу з систематизації нормативно-правових актів, узагальнення практики, розробку пропозицій щодо удосконалення правового регулювання та забезпечення функціонування єдиної системи правової інформатизації; 2) експертного забезпечення правосуддя; 3) організації примусового виконання судових рішень; 4) формування корпусу суддів і системи судових установ; 5) забезпечення громадян правовою допомогою; 6) діяльності у сфері професійної підготовки юристів та правової освіти населення; 7) представництва інтересів держави як у національних, так і в міжнародних та іноземних судах, зокрема, в Європейському суді з прав людини; 8) забезпечення реалізації функції представництва органами державної влади публічних інтересів у судах; 9) діяльності з міжнародного правового співробітництва.
    – Запропоновано у питаннях інституційного та організаційного забезпечення системи правосуддя вважати корисним для України зарубіжний досвід із питань здійснення адміністрування в судовій системі, матеріально-технічного та кадрового забезпечення судових установ; налагодження взаємодії між прокурорською діяльністю та функціями органів юстиції, насамперед, у сфері кримінальної юстиції; організації експертної справи для правосуддя за активною участю недержавних інституцій; забезпечення системи надання правової допомоги; виконання завдання щодо здійснення відшкодування збитків жертвам злочинів; завдання з питань організації служб пробації та впровадження методів медіації в правосуддя.
    – Враховуючи посилення в сучасних умовах відповідальності держави стосовно забезпечення доступності правосуддя, незалежності та неупередженості суду, його ефективності та справедливості, вперше після тривалого панування роз’єднувальних тенденцій обґрунтовується пріоритетність напряму щодо наближення органів юстиції до системи правосуддя. В основі української правової політики повинна лежати ідея цілісного ставлення до системи юстиції як у функціональному, так і у організаційному аспектах, що передбачає наближення між собою професій судді, прокурора, слідчого, адвоката під час, уніфікації критеріїв до відбору кадрів, їх підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації; створення умов для „переливу” кадрів із однієї юридичної професії до іншої за умови єдності кадрової ідеології. Доводиться, що саме органи юстиції повинні бути інтегруючою інституцією, яка як основний орієнтир визнає спрямування на справедливість правосуддя і забезпечення верховенства права.
    – На підставі аналізу вітчизняного законодавства зроблено висновок про те, що підхід до визначення статусу експерта повинен бути однаковим в усіх порядках судочинства. А, відтак, до статті 53 ЦПК України доцільно внести зміни, зазначивши, що судовим експертом у справі може бути як внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів особа, так і інший фахівець, наділений необхідними спеціальними знаннями. Стаття 4 Закону України „Про судову експертизу”, що визначає незалежність судового експерта та пра¬вильність його висновку, повинна зазнати суттєвих редакційних змін, зокрема, термін „свідомо” потрібно замінити терміном „завідомо”, посилання на можливість призначення повторної експертизи виключити із тексту.
    – Обґрунтовано в роботі необхідність зниження рівня адміністрування, яке здійснюють органи юстиції стосовно корпусу судових експертів. Експертна спільнота повинна, об’єднавшись на добровільних засадах у асоціацію чи союз, брати на себе обов’язки з підтримання морально-етичних і професійних стандартів, механізмів щодо притягнення експертів до дисциплінарної відповідальності та брати активну участь у атестації судових експертів.
    – Вперше зроблено висновок про те, що цілісний набір функцій, які уособлюють відповідальність за систему виконання судових рішень, у цілому, повинен покладатися на органи юстиції, в сфері повноважень яких повинні перебувати Державна виконавча та Державна кримінально-виконавча служби, а також місця попереднього ув’язнення. При цьому аргументується доцільність запровадження на підставі зарубіжного досвіду інституту приватних судових виконавців, а також інституту пробації з віднесенням їх до компетенції органів юстиції.
    – Вперше у сучасному вимірі констатується, що оновлення напрямів діяльності органів юстиції в сфері організації та діяльності правосуддя щодо взяття відповідальності за управління пенітенціарною системою, виконання вироків, забезпечення доступу суспільства до інформації про судові рішення, посилення вимог до відбору суддів, підвищення якості дії механізму притягнення несумлінних суддів до різних видів відповідальності, здійснення спрямування і координації діяльності Державної судової адміністрації України, забезпечення захисту прав і законних інтересів осіб, які потерпіли від насильницьких злочинів, а також запровадження процедур судової медіації цілком відповідає засадам демократичного розвитку, тенденціям формування національної правової системи, зорієнтованої на стандарти європейського правопорядку.
    – Вперше на підставі узагальнення національного та зарубіжного досвіду запропоновано висновок про те, що органи юстиції України в сфері забезпечення конвенційних механізмів надання міжнародної правової допомоги у майбутньому мають перспективу вивести співпрацю з усіх напрямів як цивільної, так і кримінальної юстиції на рівень взаємодії, а саме між міністерствами юстиції країн–учасниць такого міжнародного співробітництва.
    – Надано додаткові аргументи стосовно того, що цілком логічним і виправданим є поєднання функцій органів юстиції щодо представництва державних інтересів України в закордонних юрисдикційних органах із функціями, спрямованими на захист прав і свобод особи.
    – Внесено конкретні пропозиції щодо удосконалення законодавства про судоустрій та організацію органів юстиції.
    Практичне значення одержаних дисертаційних результатів полягає в тому, що викладені висновки і пропозиції можуть бути використані під час проведення подальших наукових досліджень з цієї проблеми; при удосконаленні чинного законодавства та підготовці нових законопроектів. Крім того, результати цього дослідження можуть застосовуватися під час підготовки навчально-методичних матеріалів, у навчальному процесі з дисциплін судоустрою та судочинства у вищих юридичних навчальних закладах та у системі підвищення кваліфікації працівників органів юстиції, судових і правоохоронних органів.
    Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації обговорено на засіданнях відділу проблем кримінального права, кримінології та судоустрою Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
    Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Юридичні читання молодих вчених” (23–24 квітня 2004 р., м. Київ); VI міжвузівській науково-практичній конференції „Правова система України: сучасний стан та перспективи розвитку” (9 червня 2004 р., м. Рівне); науково-практичній конференції „Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики” (26 червня 2006 р., м. Київ)
    Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковано у чотирьох наукових статтях у фахових виданнях та у трьох тезах виступів на конференціях.
    Структура дисертації обумовлена поставленими метою та завданнями дослідження, на підставі чого розглянуті питання об’єднанні в декілька принципових блоків відповідно до внутрішньої логіки викладення теми та її предмета.
    Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (300 найменувань), списку скорочень. Загальний обсяг дисертації становить 228 сторінок, основного тексту - ¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬191 сторінку.
  • bibliography:
  • В И С Н О В К И

    За результатами дослідження дисертантом зроблено ряд висновків як щодо загальних положень, так і відносно окремих правових позицій.
    1. У сучасному розумінні органи юстиції виступають складовою виконавчої влади, і саме в контексті їх формування у вигляді окремого відомства найбільш виразно окреслюється період другої половини ХVІІІ та першої половини XIX століть, коли переважна частина українських земель входила до Російської Імперії. Саме в цей період було утворено Міністерство юстиції як орган із широкими управлінсько-прокурорськими повноваженнями. При реалізації завдань судової реформи 1864 року органи юстиції почали утверджувати загальноєвропейські орієнтири в галузі організації та діяльності правосуддя, зокрема, в частині впровадження демократичних принципів судочинства та механізмів забезпечення статусу суддів у питаннях порушення дисциплінарного провадження, призначення та звільнення суддів, підвищення чи пониження їх по службі.
    2. Відродження Генерального секретарства зі справ судівництва, а потім створення Міністерства судових справ є особливим етапом історії української юстиції, що пов’язаний з національним державотворенням у 1917–1919 роках.
    3. З проголошення незалежності української держави розпочався сучасний етап розвитку та становлення органів юстиції, включаючи розбудову їх функцій у сфері забезпечення правосуддя. У період до прийняття Конституції органи юстиції пройшли трансформацію від радянської моделі, що сформувалася в період з 1918 по 1990 роки, до інституції демократичного спрямування, що враховує вимоги розподілу влад, особливий статус суду, оновлене положення прокуратури, незалежність адвокатури та потреби експертного за¬безпечення правосуддя і примусового вико¬нання рішень, ухвал і постанов судів у цивільних справах, у справах про адміністративні правопорушення і вироків у кримінальних справах щодо майнових стягнень.
    4. У період реалізації конституційних положень та нинішніх завдань здійснення судово-правової реформи відбулося оновлення статусу органів юстиції України в частині відповідальності за сферу організації і здійснення правосуддя. Ключовими напрямами у цьому форматі стали спрямування на пріоритетність прав і свобод людини та забезпечення реалізації державної правової політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Органи юстиції діють у напрямі забезпечення однакового застосування законодавства в судах через роботу з систематизації нормативно-правових актів, узагальнення практики, розробку пропозицій щодо удосконалення правового регулювання та забезпечення функціонування єдиної системи правової інформатизації. Цілком логічно до системи функцій органів юстиції включено завдання щодо організації примусового виконання судових рішень. Функція органів юстиції з експертного забезпечення правосуддя змістовно передбачає координацію і контроль, ліцензування та ведення реєстру судових експертів, управління експертними установами та формування державного замовлення на дослідницьку діяльність. У коло відповідальності органів юстиції за сферу організації і здійснення правосуддя входять і питання щодо формування корпусу суддів та системи судових установ, забезпечення громадян правовою допомогою, включаючи і участь адвокатів у кримінальних справах за призначенням за рахунок коштів державного бюджету. Цей напрям посилюється роботою органів юстиції в сфері професійної підготовки майбутніх юристів та правової освіти населення. Оновлений статус передбачає і самостійне виконання органами юстиції функції з представництва інтересів держави як у національних, так і в міжнародних та іноземних судах, зокрема в Європейському суді з прав людини, і забезпечення реалізації функції представництва органами державної влади публічних інтересів у судах. Компетенція з міжнародного правового співробітництва логічно завершує функціональну основу діяльності органів юстиції для цілей правосуддя.
    5. На основі порівняльно-правового аналізу щодо ролі органів юстиції виділено такі спільні риси та напрями діяльності у питаннях інституційного та організаційного забезпечення системи правосуддя. Зокрема, поширеною у різних правових системах є практика, за якою органи юстиції в тих чи інших формах беруть активну участь у формуванні корпусу суддів, прокурорів та адвокатів, а також реалізують окремі контрольно-наглядові повноваження та функції по здійсненню дисциплінарного провадження. В окремих країнах органи юстиції здійснюють адміністрування в судовій системі, матеріально-технічне та кадрове забезпечення судових установ (ФРН, Франція, Бельгія, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія та ін.). У багатьох країнах органи юстиції беруть участі у судових справах у випадках необхідності здійснення захисту публічних інтересів. В залежності від моделі організації прокуратури в тих країнах, в яких остання входить до складу юстиції (США, Канада, Бельгія, Данія, Єгипет, Японія та ін.), відповідно, органи юстиції реалізують публічну функцію по здійсненню кримінального переслідування та державного обвинувачення.
    Традиційною для країн Центральної та Східної Європи, країн Балтії, Росії, Білорусі та інших країн, що утворилися після розпаду Радянського Союзу, є функція з експертного забезпечення правосуддя, в свою чергу, в країнах англо-саксонської правової сім’ї домінує підхід, відповідно до якого в питаннях організації експертної справи для правосуддя активну роль відіграють недержавні інституції (США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Великобританія).
    У багатьох європейських країнах на органи юстиції також покладено завдання щодо надання правової допомоги та здійснення відшкодування збитків жертвам злочинів. У цілому ряді країн органи юстиції опікуються роботою служб пробації та медіації. На загальнодержавному рівні вони виконують важливу роль у питаннях законопроектування та підготовки відповідних висновків у галузі судоустрою, матеріального та процесуального права.
    Досить поширеною в зарубіжних країнах є практика, за якою органи юстиції опікуються або всією системою виконання судових рішень, або системою установ з відбуття кримінальних покарань, є відповідальними за її забезпечення як у кадровому, так і методичному та матеріально-технічному плані, а також здійснюють нагляд за цією сферою.
    6. З огляду на посилення в сучасному світі відповідальності держави у справі забезпечення доступності правосуддя, незалежності та неупередженості суду, його ефективності та справедливості обґрунтовується пріоритетність напряму щодо наближення органів юстиції до системи правосуддя. В основі української правової політики має лежати ідея цілісного ставлення до системи юстиції як у функціональному, так і у організаційному аспектах, що передбачає наближення між собою професій судді, прокурора, слідчого, адвоката в частині, уніфікації критеріїв до відбору кадрів, їх підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації; створення умов для „переливу” кадрів із однієї юридичної професії до іншої за умови єдності кадрової ідеології. Доводиться, що саме органи юстиції повинні бути інтегруючою інституцією, яка в якості основного орієнтира визнає спрямування на справедливість правосуддя і забезпечення верховенства права.
    Але, при цьому слід враховувати, що нинішній стан юридичної професії в Україні обумовлений тим, що протягом сімдесяти років радянської доби закладалися підвалини розуміння місця і ролі юриста як, виключно, захисника державних інтересів. Інерція даного переконання залишилась і донині. Залишається доволі високим рівень централізації та впливу адміністративних важелів в усіх ланках юридичної професії. Не ліквідовано домінування відомчих інтересів у судовій і правоохоронних системах. Відсутня сильна авторитетна незалежна судова влада. На загальнополітичному рівні відсутнє належне ставлення до розвитку юридичної професії в Україні на демократичних засадах.
    7. У всіх вітчизняних процесуальних системах має існувати однаковий підхід до визначення статусу експерта. А, відтак, до ст. 53 ЦПК України слід внести зміни, зазначивши, що судовим експертом у справі може бути як внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів особа, так і інший фахівець, що наділений необхідними спеціальними знаннями.
    Стаття 4 Закону України „Про судову експертизу”, яка визначає незалежність судового експерта та пра¬вильність його висновку, має зазнати суттєвих редакційних змін.
    8. Нині, слід визнати, занадто високий рівень адміністрування, яке здійснюють органи юстиції по відношенню до корпусу судових експертів. Цей рівень у майбутньому має знижуватися, і експертна спільнота повинна, об’єднавшись на добровільних засадах у асоціацію чи союз, брати на себе обов’язки з підтримання морально-етичних та професійних стандартів, механізмів щодо притягнення експертів до дисциплінарної відповідальності. Також асоціація експертів повинна приймати активну участь у атестації експертів.
    9. Сучасний стан свідчить про незавершеність процесу реформування державної виконавчої служби та Державного департаменту України з питань виконання покарань, що ускладнює визначення їх ролі та місця в системі органів юстиції. Нині продовжується активний пошук оптимальної моделі їх організації та функціонування. На тлі різних позицій найбільш продуктивним вбачається вибір на користь цілісного підходу, відповідно до якого цілісний набір функцій, які уособлюють відповідальність за систему виконання судових рішень в цілому, має покладатися на органи юстиції, в сфері повноважень яких повинні перебувати Державна виконавча та Державна кримінально-виконавча служби, а також місця попереднього ув’язнення.
    10. Оновлення напрямів діяльності органів юстиції в сфері організації та діяльності правосуддя щодо взяття відповідальності за управління пенітенціарною системою, виконання вироків, забезпечення доступу суспільства до інформації про судові рішення, посилення вимог до відбору суддів, підвищення якості дії механізму притягнення несумлінних суддів до різних видів відповідальності, здійснення спрямування і координації діяльності Державної судової адміністрації України, забезпечення захисту прав та законних інтересів осіб, які потерпіли від насильницьких злочинів, а також впровадження дієвих механізмів судової медіації та розбудова інституту пробації цілком відповідає засадам демократичного розвитку, тенденціям формування національної правової системи, зорієнтованої на стандарти європейського правопорядку.
    Крім вищезазначених напрямів роботи Міністерства юстиції України, вагомим нині є здійснення системної адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу. Саме на цьому векторі нині за органами юстиції зберігається пріоритетність позиції у справі докладання зусиль для упорядкування судової системи за визнаними у демократичному світі стандартами.
    11. Органи юстиції України в механізмі міжнародно-правового співробітництва виконують надзвичайно важливу функцію, яка передбачає як комунікацію з питань правової допомоги, так і спільну діяльність, включаючи організаційну та інформаційну складові. Ця діяльність забезпечує необхідний для судової та правоохоронної системи обмін інформацією з широкого кола питань, обмін досвідом роботи на практичному та методологічному рівнях.
    В рамках міжнародно-правового співробітництва органи юстиції України сприяють формуванню сучасних транснаціональних систем співпраці у галузі правосуддя та діяльності правоохоронних органів, що ґрунтуються на принципі взаємності, а на внутрішньодержавному рівні забезпечують умови для ефективного кримінального переслідування та правосуддя. А також своєю діяльністю органи юстиції України реалізують завдання з утвердження міжнародних стандартів та гармонізації правової системи до їх вимог.
    По забезпеченню конвенційних механізмів надання правової допомоги органи юстиції України у відносинах з країнами СНД у сфері цивільної юстиції забезпечують співпрацю між судами, а кримінальної юстиції діють разом з органами прокуратури, які у питаннях кримінального переслідування відіграють основну роль у даній міжнародній взаємодії. У відносинах з європейськими країнами та іншими країнами сталої демократії органи юстиції України мають перспективу в майбутньому вивести співпрацю з усіх напрямів на рівень взаємодії, а саме: між міністерствами юстиції країн – учасниць такого міжнародного співробітництва.
    12. Створена система представництва державних інтересів у закордонних юрисдикційних органах дозволяє на високому професійному рівні, оперативно та якісно відповідати на судові позови, що подаються проти України в іноземні суди та міжнародні юрисдикційні органи.
    Удосконалення цього напряму діяльності органів юстиції також суттєво залежить від злагодженої та скоординованої роботи міністерств та відомств як в питаннях недопущення випадків, які можуть стати підставами для звернення в закордонні юрисдикційні суди та установи проти України, так в частині оперативного, ефективного та професійного реагування на заявлені позови.
    Функція органів юстиції щодо представництва інтересів України в закордонних юрисдикційних органах має логічне поєднання. Це і спрямованість на захист прав і свобод особи, і практична діяльність із захисту в судах суто державних інтересів.

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Абрамов Н.А. Хозяйственно-процесуальное право Украины: Учеб. пособ. (курс лекций). – Изд. 2-е. – Харьков: Одиссей, 2003. – 337 с.
    2. Аверин Д.Д. Процессуальные вопросы сотрудничества органов юстиции социалистических государств. Исполнение решений и поручений иностранных судов.– М.: Изд-во Московск. ун-та, 1963. – 57 с.
    3. Аннерс Э. История европейского права (пер. со швед.) / Ин-т Европы. – М.: Наука, 1996. – 395 с.
    4. Апарова Т.В. Статус судей в Великобритании // Журнал российского права. – 1999. – № 7/8. – С. 114–125
    5. Афанасьєв В. Виконавство – виконавчій владі (або як реанімувати інститут судового виконання) // Право України. – 1994. – №4. – С. 59–60
    6. Афанасьєв В. Проблеми підвищення ефективності виконавчого провадження в Україні // Право України. – 1994. – № 8. – С.55–57
    7. Афанасьєв В.В. Організаційно-правові проблеми виконавчого провадження в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук. – Харків, 1995. – 14 с.
    8. Афанасьєв В.В. Виступ на науково-практичній конференції „Питання удосконалення судової системи України”// Питання удосконалення судової системи України: Матер. наук.-практ. конференції/ Ред. Ю.В. Баулін. – Х.: Вид-во „Кроссроуд”, 2007. - С. 125-127
    9. Баранова Л.М., Сиротинко С.Є., Сірий М.І. Компенсація шкоди жертвам насильницьких злочинів в Україні (фахові аспекти). – К.: Наш час, 2006. –100 с.
    10. Бастрыкин А.И. Взаимодействие советского уголовно-процессуального и международного права. – Л.: Изд-во Ленинградск. ун-та, 1986. – 135 с.
    11. Бенедіктов Б. Піднести вище пильність органів юстиції // Завдання радянської юстиції на сучасному етапі / Зб. статей під ред. К.П. Сізонова. – К.: Видавництво ЦВК УСРР „Радянське будівництво і право”, 1936. – С. 5–22
    12. Беца О.В. Міліція та права людини // Український журнал про права людини. – 2005. – № 1 (1). – С. 44–54
    13. Біла книга (інформаційна доповідь). Аналіз функціонування системи юстиції в Україні. – 2006. – Січень. – 56 с.
    14. Біла книга. Інформаційний звіт Міністерства про діяльність у минулому. – Київ, 1996. – 215 с.
    15. Боброва О.М. та ін. Відновне правосуддя. Особливості впровадження процедури медіації: європейський досвід / О.М. Боброва, А.О. Горова, В.В. Землянська, Н.М. Прокопенко. – К.: Наш час, 2006. – 164 с.
    16. Бойко В.Ф. „Мала” судова реформа в Україні: необхідність, сутність, проблеми та перспективи: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. – 72 с.
    17. Бойцова О.В. Міністерство юстиції України в правовому регулюванні судово-експертної діяльності // Матеріали науково-практичної конференції „Нормативно-правове регулювання судово-експертної діяльності в Україні”. – Сімферополь, 2000. – С. 9–10
    18. Буроменський М. Право на особисту недоторканність: Європейська конвенція з прав людини та національне законодавство // Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст. – К., 2004. – С.93–106
    19. Буроменський М. Право на свободу асоціації та на проведення мирних зборів // Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст. – К., 2004. – С.621–626
    20. Бущенко А.П. Практика Европейского суда по правам человека. Вып.1. Статья 5 Конвенции о защите прав человека и основных свобод. – М.: Спарк, 2001. – 215 с.
    21. Варфоломеєва Т.В. Грядущі вибори в адвокатурі // Адвокат. – 2006. – № 1. –С. 9–20
    22. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве. – К.: Институт адвокатуры при Киевском университете имени Тараса Шевченко, 1998. – 204с.
    23. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. – М.: Издательство Бр. Башмаковых, 1914. – 571 с.
    24. Винниченко В. Відродження нації. – Київ-Відень, 1920. – Ч.1– 348 с.
    25. Вишинський А.Я. „Промова товарища Сталіна 4 травня і завдання органів юстиції”. – Х.: Видання прокуратури Харківської області, 1935. – 54 с.
    26. Вишинський А.Я. Роботу органів юстиції УСРР підняти на вищій ступінь (промова на республіканській нараді працівників юстиції України). – К.: Видавництво ЦВК УСРР „Радянське будівництво і право”, 1935. – 44 с.
    27. Власов И.С. Как происходит назначение на судейскую должность в различных странах // Советская юстиция. – 1993. – №14. – С. 13
    28. Войтюк І.А. Застосування в Україні європейських стандартів при підготовці професійних суддів // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 2 (66). – С. 32–37
    29. Волеводз А.Г. Правовое регулирование нових направлений международного сотрудничества в сфере уголовного процесса. – М.: ООО Издательство „Юрлитинформ”, 2002. – 528 с.
    30. Волженкина В.М. Выдача в российском уголовном процессе. – М.: Юрлитинформ, 2002. – 336 с.
    31. Волженкина В.М. Международное сотрудничество в сфере уголовной юстиции. – СПб., 1998. – 44 с.
    32. Володина Ю. Перспективы обеспечения судебной системы // Юридическая практика. – 2002. – №39. – 24 сентября. – С.1, 5
    33. Врядування у Сполучених Штатах. Нарис. – Інформаційне агентство Сполучених Штатів, 1989. – 126 с.
    34. Гавриш Т.С. Проблеми допустимості доказів, отриманих в ході міжнародної правової допомоги в кримінальних справах: Автореф. дис...канд. юрид. наук. – Х.,2004. – 20 с.
    35. Гардоцкий Л. Международное сотрудничество по уголовным делам // Социалистическая законность. – 1979. – № 6. – С. 61–63
    36. Георгян Э. Судоустройство в Японии // Советская юстиция. – 1989. – № 15. – С. 31–32
    37. Гласность судебной деятельности по уголовным делам / АН Украины Ин-т государства и права им. В.М. Корецкого; Отв. ред. В.В. Леоненко. - К: Наукова думка, 1993. – 187 с.
    38. Головченко Л. Правове регулювання судової експертизи: перспективи та розвиток // Право України. - 1998. - № 7. – С.100-103
    39. Гончар И. Минюст: суды коррумпированы! // Юридическая практика. - № 25 (443). – 20 июня 2006 года. – С. 3
    40. Гончаренко В.Г. Концептуальні питання правової реформи в Україні // Вісник академії адвокатури України. – 2006. – Випуск 5. – С. 20–29
    41. Гончаренко С. Професійні права адвоката і гарантії адвокатської діяльності у контексті прецедентного права Європейського суду з прав людини // Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст. – К., 2004. – С. 869–888
    42. Господарський процесуальний кодекс України: Офіц. видання. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2001. – 128 с.
    43. Гошовський М.І.., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – Київ: Юрінком Інтер, 1998. – 226 с.
    44. Гребенюк В.М. Договірні відносини України у сфері взаємодопомоги у кримінальних справах (теорія і практика): Автореф. дис...канд. юрид. наук. – К.,1997. – 20 с.
    45. Грицаєнко Л. Деякі аспекти судово-правової реформи в Україні: реальність та перспективи // Право України. – 2004. – №5. – С. 3
    46. Громадська довіра: неупереджене правосуддя та юстиція: Матеріали українсько-канадської конференції 1–3 жовтня 1997 року. – К.: Видавництво „Право”, 1999. – 115 с.
    47. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. – К.: ВІРА-Р, 1999.– 506 с.
    48. Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. – М.: ИКД „Зерцало-М”, 2001. – 480 с.
    49. Гуценко К.Ф., Ковалев М.С. Правоохранительные органы. Учебник для юрид. вузов и факульт.- 2-е изд., испр. и доп. – М.: Зерцало, ТЕИС, 1996. – 328 с.
    50. Декрет СНК УССР „Об организации Верховного судебного контроля” // Известия ВЦИК, №22 (49) от 17 апреля 1919 года.
    51. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю.С. Шемшученка: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2001. – 656 с.
    52. Доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини „Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні” // www.ombudsman.kiev.ua/Dop_3/R3_2.htm
    53. Европейский суд по правам человека. Избранные решения: В 2 т. Т.1/ Пред. ред. кол. проф. В.А.Туманов. – М.: Изд-во Норма, 2001. – 856 с.
    54. Емінік М. Про судову практику в боротьбі за охорону соціалістичної власності // Завдання радянської юстиції на сучасному етапі / Зб. статей під ред. К.П. Сізонова. – К.: Видавництво ЦВК УСРР „Радянське будівництво і право”, 1936. – С.35–60
    55. Євінтов В.І. Здійснення рішень Європейського суду з прав людини у внутрішньому правопорядку держав // Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю.С.Шемшученка: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2001. – С.612–626
    56. Європейська Конвенції про відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів (1983 р.) // Баранова Л.М., Сиротинко С.Є, Сірий М.І. Компенсація шкоди жертвам насильницьких злочинів в Україні (фахові аспекти).-–К.: Наш час, 2006. – С. 92–98
    57. Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20 квітня 1959 року і Додатковий протокол до неї від 17 березня 1978 року // www.rada.gov.ua
    58. Ємельянова І.І. Основні підсумки діяльності Міністерства юстиції України у сферах судово-правової реформи, нормотворчості щодо забезпечення діяльності правоохоронних органів, національної безпеки та оборони (Доповідь на розширеному засіданні колегії Міністерства юстиції України 18 лютого 2004 р.) // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 2–3 (28-29). – С. 160–169
    59. Жуковська О. Право на свободу слова та інформації в українському законодавстві та судовій практиці (деякі аспекти проблеми) // Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст. – К., 2004. – С. 513–536
    60. Жуковська О., Бузаджи К. Професійні права адвокатів у контексті Європейської конвенції з прав людини: практика Європейського суду та українські реалії // Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст. – К., 2004. – С. 889–920
    61. Заєць А.П. Про основні підсумки діяльності Міністерства, органів юстиції України у 2004 році та завдання щодо підвищення ефективності їх роботи у поточному році (Доповідь на розширеному засіданні Міністерства юстиції України 25 січня 2005 р.) // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2005. – № 2 (40). – С. 98 – 124
    62. Зайцев Ю. Поняття ЗАКОН та ЗАКОННІСТЬ: бачення Європейського суду з прав людини // Європейський суд з прав людини. Базові матеріали. Застосування практики. – К.: Український Центр Правничих Студій, 2003. – С. 482–485
    63. Зайцев Ю. Свобода, особиста недоторканність, приватне життя – та національний закон // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. – 2003. – № 4(20) – С. 9–18
    64. Закон Болгарії „Про незалежних судових виконавців” 2005 року.
    65. Закон Вірменії „Про Раду правосуддя” від 14 листопада 1995 року.
    66. Закон Вірменії „Про Раду правосуддя” від 14 листопада 1995 року.
    67. Закон о судоустройстве СССР, союзных и автономных республик от 16 августа 1938 года // Ведомости Верховного Совета СССР, 1938, №11
    68. Закон Румунії „Про організацію судочинства” від 4 серпня 1992 року.
    69. Закон Румунії „Про судових виконавців” 2000 року.
    70. Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 р. із змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України. – 1993.– № 8. – Ст. 56.
    71. Закон України „Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 року №2887-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – №9. – Ст. 62
    72. Закон України „Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (зі змінами та доповненнями) // www.rada.gov.ua
    73. Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року // www.rada.gov.ua
    74. Закон України „Про внесення змін до законів України „Про державну виконавчу службу” та „Про виконавче провадження” від 23 червня 2005 року № 2716 // www.rada.gov.ua
    75. Закон України „Про внесення зміни до ст.1 Закону України „Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік, Додаткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції” від 15 грудня 1999 року № 1299-XIV // www.rada.gov.ua
    76. Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів у зв’язку з утворенням Державного департаменту України з питань виконання покарань” від 11 грудня 1998 року// www.rada.gov.ua
    77. Закон України „Про державну виконавчу службу” від 24 березня 1998 року № 202/98 (зі змінами та доповненнями) // www.rada.gov.ua
    78. Закон України „Про державну кримінально-виконавчу службу України” від 23 червня 2005 року// www.rada.gov.ua
    79. Закон України „Про доступ до судових рішень” від 22 грудня 2005 року №3262-IV// www.rada.gov.ua
    80. Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від1 червня 2000 року №1775-ІІІ // www.rada.gov.ua
    81. Закон України „Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24 лютого 1994 року № 4002-ХІІ // www.rada.gov.ua
    82. Закон України „Про міжнародні договори України” від 22 червня 2004 року №1906- IV// www.rada.gov.ua
    83. Закон України „Про приєднання України до Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах, 1972 рік” від 15 грудня 1999 року №1300-XIV// www.rada.gov.ua
    84. Закон України „Про прокуратуру” 5 листопада 1991 року № 1789-ІІІ // www.rada.gov.ua
    85. Закон України „Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, 1993 року” від 10 листопада 1994 року // www.rada.gov.ua
    86. Закон України „Про ратифікацію Договору між Україною та Сполученими штатами Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах” від 10 лютого 2000 року № 1438-III // www.rada.gov.ua
    87. Закон України „Про ратифікацію Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, 1959 рік, та Додаткового протоколу 1978 року до Конвенції” // www.rada.gov.ua
    88. Закон України „Про ратифікацію Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків” від 26 вересня 2002 року № 172-IV// www.rada.gov.ua
    89. Закон України „Про ратифікацію Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом” від 17 грудня 1997 року // www.rada.gov.ua
    90. Закон України „Про ратифікацію Конвенції про передачу засуджених осіб (1983 року)” від 22 вересня 1995 року // www.rada.gov.ua
    91. Закон України „Про ратифікацію Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах” від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР // www.rada.gov.ua
    92. Закон України „Про судову експертизу” від 25 лютого1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 28. – Ст.232
    93. Закон України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27. – Ст.180.
    94. Закон України „Про третейські суди” від 11 травня 2004 року № 1701- IV // www.rada.gov.ua
    95. Запорожець М. Система органів організаційного забезпечення діяльності судів України // Право України. – 2004. –№ 2. – С.72–75
    96. Захаров Є. Проблеми дискримінації та нерівності в Україні. Огляд // Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст. – К., 2004. – С.653–676
    97. Зварич хоче зайнятися забезпеченням судів // Дзеркало тижня. – 2005. –№ 12 (540), 2 квітня – С.7
    98. Індекс судової реформи в Україні. – К.: ТОВ ВО „Юстініан”. – Травень 2002 року
    99. Інструкція про безготівкові розрахунки в національній валюті, затверджена Постановою Національного банку України від 22 січня 2004 року// www.rada.gov.ua
    100. Інструкція про виконавче провадження, затверджена наказом Міністра юстиції СРСР від 18 липня 1985 року // www.rada.gov.ua
    101. Інструкція про порядок і розміри відшко¬дування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів, у прова¬дженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року № 710 // www.rada.gov.ua
    102. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз і Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз, затверджено наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 року № 53/5// www.rada.gov.ua
    103. Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції від 15 липня 1999 року// www.rada.gov.ua
    104. Інтерв’ю з Олександром Лавріновичем // Дзеркало тижня. – 2004. – № 6 (481). – 14 лютого. – С.4
    105. Кальман О.Г., Христич І.О. Правова статистика: Навч. посібник для юрид. вузів і фак. – Харків: Право, 1999. – 204 с.
    106. Карев Д.С. Советская юстиция. – 2-е испр. и доп. изд. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950. – 124 с.
    107. Кашепов В.П. Проблемы организации руководства судебной деятельностью в СССР: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09/ НИИ советского законодательства. – М., 1985. – 38 с.
    108. Квашис В. Жертвы преступлений: кто им поможет?// Советская юстиция. – 1993. – №7. – С. 8–10
    109. Клеандров М.И. Судья – центральное звено судебной системы. – Тюмень: Издательство Тюменского государственного университета, 1999. – 210 с.
    110. Клеандров М.И. Судебные системы государств участников СНГ: Законодательное обеспечение / Отв. ред. М.М. Славин; Ин-т государства и права РАН. – М.: Юристъ, 2002. – 621 с.
    111. Кодекс адміністративного судочинства України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – К.: Юринком Інтер, 2005. – № 8
    112. Кодекс України про адміністративні правопорушення
    113. Конвенція про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 року // Бюлетень центру інформації та документації Ради Європи в Україні. – 1998. – № 2.– 83 с.
    114. Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року // www.rada.gov.ua
    115. Конституции государств Европии: В 3-х т. / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Т.1. – 824 с.; Т.2. – 840 с.; Т.3. – 792 с.
    116. Конституция Дании // Конституции государств Европии: В 3-х т. / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Т.1. – С.751-774
    117. Конституция Эстонии // Конституции государств Европии: В 3-х т. / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Т.3. – С. 703-744
    118. Конституция Норвегии // Конституции государств Европии: В 3-х т. / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. –Т.2. – С. 645–672
    119. Конституция Швейцарии // Конституции государств Европии: В 3-х т. / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. –Т.3. – С. 531–580
    120. Конституция Швеции // Конституции государств Европии: В 3-х т. / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Т.3. – С. 581–702
    121. Конституция Бельгии // Конституции государств Европии: В 3-х т. / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Т.1. – С. 331–380
    122. Конституция Болгарии // Конституции государств Европии: В 3-х т. / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Т.1. – С. 381–422
    123. Конституция Армении // Конституции государств Европии: В 3-х т. / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Т.1. – С. 251–285
    124. Конституция Италии // Конституции государств Европии: В 3-х т. / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Т.2. – С. 95–132
    125. Конституция Латвии // Конституции государств Европии: В 3-х т. / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Т.2. – С. 291-317
    126. Конституция Республики Казахстан // Конституции государств Европии: В 3-х т. / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Т.2. – С.133–196
    127. Конституция Российской Федерации // Конституции государств Европии: В 3-х т. / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Т.3. – С.1-50
    128. Конституция Турции // Конституции государств Европии: В 3-х т. / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Т.3. – С. 209–286
    129. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
    130. Конституция Финляндии // Конституции государств Европии: В 3-х т. / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Т. 3. – С. 353–400
    131. Конституция Франции // Конституции государств Европии: В 3-х т. / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Т. 3. – С. 401–434
    132. Конституция Федеративной Республики Германия // Конституции государств Европии: В 3-х т. / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Т. 1. – С. 565–636
    133. Конституция Чешской Республики // Конституции государств Европии: В 3-х т. / Под общей редакцией Л.А. Окунькова. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – Т. 3. – С. 491–530
    134. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів (розроблена Національною комісією зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права разом з Міністерством юстиції України), схвалена Указом Президента України № 361 від 10 травня 2006 року // www.rada.gov.ua
    135. Концепція забезпечення захисту законних прав та інтересів осіб, які потерпіли від злочинів, схвалена Указом Президента України від 28 грудня 2004 року № 1560// www.rada.gov.ua
    136. Концепція судово-правової реформи в Україні, схвалена Верховною Радою України 28 квітня 1992 року // www.rada.gov.ua
    137. Корбут В., Лобода О., Евтеева Е. Перспективы адвокатуры // Юридическая практика. – № 51 (313). – 23 декабря 2003 года. – С.1, 8-9
    138. Косянчук І. І „Чисті руки”, і Кодекс честі (матеріал з прес-конференції Міністра юстиції України Романа Зварича) // Урядовий кур’єр. – 2005. – 12 лютого (№ 27). – С. 5
    139. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року// www.rada.gov.ua
    140. Кузнєцова Н. Українське законодавство про власність: проблеми відповідності європейським стандартам // Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст. – К., 2004. – С. 723–740
    141. Ларин А.М., Мельникова Э.Б., Савицкий В.М. Уголовный процесс России: Лекции-очерки. – М.: БЕК, 1997.– 324 с.
    142. Лисенко В. Міжнародне співробітництво податкової міліції України у здійсненні протидії податковим злочинам // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 3. – С. 103–106
    143. Лист Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 24 липня 2006 року №25-1/491/7 Щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини // www.rada.gov.ua
    144. Лобанов С.А. Международный уголовный процесс: тенденции современного развития // Государство и право. – 2003. – №1. – С.23–34
    145. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. – К.: Істина, 2005. – 456 с.
    146. Лук’яненко В.В. Управління державними установами у сфері судово-експертної діяльності. Питання організації і нормативно-правового регулювання // Матеріали науково-практичної конференції „Нормативно-правове регулювання судово-експертної діяльності в Україні”. – Сімферополь, 2000. – С. 37–42
    147. Луспеник Д. Хто розхитує човен правосуддя? Кваліфкомісії без діючих суддів – загроза самостійності судової влади // Закон і бізнес. – № 6. – 10 лютого 2007
    148. Максименко В. Україна – суб’єкт правової допомоги зарубіжним державам у кримінальних справах // Право України. – 1998. – № 11. – С. 149–152
    149. Маляренко Б.Т. Конституцiйнi засади кримiнального судочинства / Нац. юрид. академiя. України iм. Я. Мудрого. - К.: Юрiнком Інтep, 1999. – 318 с.
    150. Маляренко В. Т. Перебудова кримiнального процесу України в контексті европейських стандартiв. - К.: Юрiнком Інтep, 2005. – 511с.
    151. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: стан та перспективи розвитку: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.: Вибрані наукові праці. – К.: Концерн Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. – 600 с.
    152. Маляренко В.Т. Щодо міжнародного співробітництва у виконанні окремих процесуальних дій в кримінальних справах // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – № 1. – С.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины