Організація управління міліцією громадської безпеки в сучасних умовах : Организация управления милицией общественной безопасности в современных условиях

brief description

З М І С Т

Вступ……………………………………………………………………….. 3
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження системи управління міліцією громадської безпеки в Україні
1.1. Поняття громадського порядку і громадської безпеки та їх співвідношення………………………………………………………..13
1.2. Охорона громадського порядку і громадської безпеки як функція державного управління........................................................................ 37
1.3. Зміст та значення охорони громадського порядку і громадської безпеки...........................……………………………………………... 48
Висновки до розділу 1 …………………………………………...…. 66
Розділ 2. Основні напрями та особливості організації управління міліцією громадської безпеки в Україні
2.1. Історико-правовий аспект генезису міліції громадської безпеки в Україні………………………………………………………….…..... 71
2.2. Характерні риси діяльності поліції закордонних країн, основними завданням яких виступає забезпечення громадської безпеки….... 87
2.3. Сучасна організаційно-функціональна побудова міліції громадської безпеки України та напрямки її удосконалення............................. 106
2.4. Особливості управління міліцією громадської безпеки в системі органів виконавчої влади на сучасному етапі…………................. 128
Висновки до розділу 2 …………………………………………..... 161
Висновки…………………………………………………………........... 169
Список використаних джерел……………………………….…......... 177
Додатки..................................................................................................... 201

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Українське державотворення переживає етап радикальних змін. Україна претендує на визнання її іншими державами світу цивілізованою країною, яка йде шляхом встановлення пріоритетності прав людини і верховенства закону. Негативні явища, які виникають у процесі реформування українського суспільства, нестабільність економічного розвитку призвели до виникнення і загострення факторів та джерел соціальних конфліктів, які породжують нові кризові ситуації. Підвищену загрозу громадській безпеці за останні десятиріччя становлять соціально-економічні конфлікти, техногенні аварії, катастрофи, стихійні лиха.
Розбудова української державності проходить в нових світових геополітичних умовах, пов’язаних з реальними загрозами економічного, політичного, соціального, природного й іншого характеру, які негативно позначаються на громадській безпеці, що потребує адекватного організаційно-правового забезпечення діяльності правоохоронних органів щодо її стабілізації. Саме цим пояснюється актуальність пошуку шляхів удосконалення системи громадської (соціальної) безпеки, її сутність.
Актуальність і гострота питань громадського порядку та забезпечення громадської безпеки визначається також стрімким зростанням криміногенного потенціалу в усіх сферах громадського життя, зумовленого насамперед негативними процесами, пов’язаними з переходом до нових суспільних відносин: кризовими явищами в економіці, високим рівнем розшаруванням суспільства, зміною старих механізмів соціального управління, втратою більшістю громадян ідейно-моральних орієнтирів та іншими не менш негативними проявами перехідного періоду. Регулювання суспільно-правових відносин у сфері громадської безпеки здебільшого здійснюється на адміністративно-директивних засадах шляхом видання підзаконних нормативних актів, що не є оптимальним виявом демократичності суспільства.
У зв’язку з цим перед юридичною наукою, а саме перед адміністративним правом, стоять завдання забезпечити розвиток законодавчого врегулювання зазначеного сегменту суспільних відносин. Саме ці відносини, за умов формування науково-обґрунтованої концепції громадської безпеки, будуть поєднувати стратегію і тактику системної діяльності правоохоронних органів. Адже певне місце займає характер їх адекватного реагування на зміни в оперативній обстановці з урахуванням об’єктивних оцінок стану громадської безпеки, впливу на неї власного досвіду, а також комплексного аналізу законодавчої практики з цих питань у розвинутих країнах світу.
Складовими елементами забезпечення громадської безпеки є організаційно-правові норми. Основоположним документом щодо формування правового регулювання виступає Конституція України. У сфері забезпечення структурно-функціональної побудови органів громадської безпеки держава повинна розпочати формування ефективної законодавчої бази, яка б відповідала сучасним умовам розвитку суспільних відносин. З метою реалізації конституційних норм з питань національної безпеки, складовою якої є громадська безпека, Верховною Радою України були прийняті Закони України від 5 березня 1998 року “Про Раду національної безпеки і оборони України” та 19 червня 2003 року “Про основи національної безпеки України”, спрямовані на концентрацію зусиль держави в цьому важливому напрямку. Однак зазначені нормативні акти лише формулюють загальну концепцію і майже не торкаються питань розв’язання проблем громадської безпеки, створення додаткових гарантій захисту життя, здоров’я, прав і свобод громадян, забезпечення надійного громадського порядку. Визначені завдання, поряд з удосконаленням організаційної та функціональної структури всіх правоохоронних органів держави, повинні насамперед стосуватися законодавчого закріплення структури і функцій підрозділів міліції громадської безпеки. Необхідно відмітити, що швидкоплинні процеси законотворення нерідко носять суб’єктивно-декларативний характер. Рішення про розробку того чи іншого нормативно-правового акта приймається державними органами, як правило, в адміністративно-командному (владному) порядку без належного вивчення загальної ситуації в суспільстві та ґрунтовних наукових досліджень зазначених проблем, громадської оцінки проектно-програмних документів щодо їх розв’язання.
У результаті зазначених підходів з’явилась і розвивається тенденція щодо хаотичного зростання кількості державних органів, у тому числі й таких, що забезпечують громадську безпеку. Водночас відсутність чіткого розмежування їх повноважень, функцій та компетенції (вони дублюють один одного) породжують безвідповідальність, непродуктивні витрати держави, корупцію і неналежне забезпечення захисту прав громадян.
Викладені аспекти визначили актуальність і своєчасність дослідження зазначеної проблеми та перспективу наукового пошуку, який обґрунтований тим що:
1) проблеми вдосконалення організаційно-правового забезпечення структурної і функціональної побудови органів громадської безпеки потребують проведення комплексних досліджень, визначення низки базових понять, пов’язаних з громадською безпекою в державі;
2) високий рівень протиріч потребує визначення й усунення факторів, що їх зумовлюють і на цій основі правового врегулювання самих суспільних відносин у зазначеній сфері без чого не можливо призупинити негативні соціальні процеси в суспільстві;
3) на сучасному етапі розвитку національної державності в нових геополітичних умовах, пов’язаних з реальними загрозами економічного, політичного, соціального, природного та іншого характеру, які впливають на громадську безпеку, відсутні адекватні правові й організаційні заходи з її ефективної стабілізації;
4) відсутність наукового аналізу процесів управління підрозділами органів внутрішніх справ, які забезпечують громадську безпеку, не дозволяє відпрацювати необхідні заходи організаційного характеру щодо вирішення цієї проблеми.
У зв’язку з цим назріла потреба дослідити проблеми громадської безпеки на основі суспільних потреб практики, що спостерігаються при управлінні міліцією громадської безпеки, а також визначити шляхи вирішення цих проблем.
Раніше проведені дослідження цієї проблеми були спрямовані здебільшого на удосконалення діяльності служб міліції громадської безпеки з боротьби з пияцтвом та алкоголізмом, забезпечення правопорядку в громадських місцях та організації дорожнього руху, здійснення дозвільної системи, забезпечення безпеки при надзвичайних ситуаціях та інше. Всі вони органічно входять до кола проблем удосконалення управління діяльністю органів внутрішніх справ. Однак всебічного комплексного аналізу й об’єктивної оцінки ефективності управління міліцією громадської безпеки не проводилося.
У той же час практика державного будівництва свідчить, що відсутність таких досліджень не тільки гальмує процес створення муніципальних сил правопорядку, але й істотно перешкоджає реалізації в повному обсязі конституційних повноважень органів місцевого самоврядування.
Науковому осмисленню проблеми управління органами внутрішніх справ у цілому, і міліції громадської безпеки зокрема, присвячені праці таких провідних вчених України, як: В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, В.І. Варенка, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Г.Г. Забарного, В.Ф. Захарова, Д.П. Калаянова, Р.А. Калюжного, А.П. Клюшніченка, С.В. Ківалова, Ю.В. Кідрука, І.Г. Кириченка, Л.В. Коваля, М.В. Коваля, М.Й. Коржанського, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, М.В. Корнієнка, Ю.Ф. Кравченка, П.П. Михай-ленка, Н.Р. Нижник, В.Д. Сущенка, О.І. Остапенка, В.І. Олефіра, В.П. Пєткова, В.М. Плішкіна, В.М. Поповича, Ю.І. Римаренко, В.О. Шамрая, В.К. Шкарупи та інших.
Вагомий внесок у розробку цієї проблеми зробили також вчені країн ближнього зарубіжжя, такі як: Д.М. Бахрах, Є.О. Безсмертний, В.З. Веселий, І.І. Веремеєнко, М.І. Єропкін, О.П. Коренєв, В.М. Манохін, А.П. Іпакян, Л.Л. Попов, Л.М. Розін, Г.А. Туманов, О.В. Серьогін, О.П. Шергін та інші.
Зв’язок роботи з науковими темами, програмами, планами. Дисертація виконана відповідно до п.4.5 і п.5.68 затвердженої МВС України тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на 2002 – 2005 роки. Дисертаційне дослідження спрямоване на реалізацію вимог Указів Президента України “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” від 18 лютого 2002 року; “Про Положення про МВС України” від 17 жовтня 2000 року та доповненнями від 24 грудня 2001 року. Цей напрямок відповідає Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженій Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376. Дисертаційне дослідження також спрямоване на реалізацію Закону України ”Про основи національної безпеки України” та щодо виконання Концепції адміністративної реформи в Україні, Концепції розвитку органів внутрішніх справ в ХХI столітті, Концепції створення програми МВС України “Народ і міліція – партнери”. Дисертація є також складовою частиною наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України (“Основні напрямки наукових досліджень НАВСУ на 2002 – 2005 рр.” державний реєстраційний номер 0103U005259).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є розробка теоретичних засад забезпечення громадської безпеки та розробка науково-практичних рекомендацій по удосконаленню системи управління міліцією громадської безпеки на всіх рівнях.
Відповідно до поставленої мети в процесі дослідження було вирішено такі завдання:
- розкрито з урахуванням сучасних наукових поглядів, чинного законодавства, їх реалізації в правоохоронній практиці соціальну сутність і зміст категорій “громадський порядок” і “громадська безпека”;
- досліджено зміст і правове регулювання державного управління у сфері охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки на сучасному етапі розвитку суспільства й держави;
- визначено основні елементи забезпечення громадської безпеки та значення стану громадської безпеки для суспільства;
- проаналізовано досвід та досліджено генезис і сучасний стан проблеми участі населення, органів місцевої влади й управління у вирішенні завдань з охорони громадського порядку та ролі міліції громадської безпеки у загальнодержавній системі органів, які забезпечують громадську безпеку в Україні;
- проаналізовано досвід зарубіжних країн щодо організації та діяльності муніципальної поліції та визначено найбільш оптимальні для України умови побудови моделі муніципальних сил правопорядку;
- проведено структурно-функціональний аналіз міліції громадської безпеки як галузевої підсистеми органів внутрішніх справ;
- узагальнено та проаналізовано матеріали практичної діяльності міліції громадської безпеки з виконання функціональних обов‘язків;
- підготовлено пропозиції щодо удосконалення правового регулювання охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки в державі на сучасному етапі реформування органів внутрішніх справ.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, які виникають у сфері організації управління по забезпеченню громадської безпеки органами внутрішніх справ.
Предмет дослідження становлять організаційно-правові засади, форми та методи діяльності міліції громадської безпеки, вітчизняна і закордонна нормативно-правова база організації управління, права органів громадської безпеки в сучасних умовах.
Методологічною основою дослідження є діалектичний метод (закон переходу від загального до основного та конкретного і навпаки), а також основані на ньому загальнонаукові методи: (формально-логічний, статистичний, історико-правовий, порівняльно-правовий, структурно-функціональний та інші), а також конкретно-соціологічні (документальний, спостереження, опитування, анкетування, вивчення документів), що забезпечили їх науковість, новизну та достовірність результатів. Основні висновки та положення дослідження ґрунтуються на методі системного аналізу чинного законодавства, міжнародно-правових документів, практики їх застосування і врахування соціально-політичних, демографічних факторів та напрямків реалізації державної політики.
Важливим є також метод анкетування, особливо щодо отримання інформації про стан громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, оцінки діяльності роботи служб органів внутрішніх справ, які з них необхідні для здійснення цих завдань на думку населення. Автором застосовано системний підхід, що дозволило створити державну систему органів, які здійснюють охорону громадського порядку і забезпечують громадську безпеку в Україні. Історично-правовий метод застосовується протягом всього дослідження, він дозволив кожну проблему та елемент дослідження розглянути в історичному аспекті, прослідкувати генезис проблем в її складових елементах. Поряд з історико-правовим методом застосовується порівняльно-правовий метод, який полягає у вивченні діяльності поліції зарубіжних країн по забезпеченню громадської безпеки в порівнянні з діяльністю міліції громадської безпеки України.
Емпіричною базою є матеріали узагальнення практичної діяльності міліції громадської безпеки по забезпеченню громадського порядку. Використано результати порівняльного аналізу діяльності підрозділів поліції зарубіжних країн, які здійснюють аналогічні функції. Узагальнено результати проведеного анкетування, щодо оцінки діяльності міліції та зближення її з населенням у Вінницькій, Київській та Одеській областях серед 460 співробітників міліції та 720 громадян, які мешкають в одній місцевості.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших в Україні монографічних досліджень, яке спрямоване на комплексне дослідження і вирішення наукової проблеми організації управління міліцією громадської безпеки. Конкретна наукова новизна дисертаційного дослідження виявилася в такому:
- уточнено ряд базових альтернативних понять: “безпека”, “громадська безпека”, “елементи громадської безпеки”;
- вперше запропоновано механізм формування змісту громадської безпеки, обґрунтовано її правову природу, запропоновано шляхи, засоби і методи підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення соціальної стабільності в суспільстві;
- обґрунтовано рекомендації з основних напрямків вдосконалення правового забезпечення охорони громадського порядку в Україні в умовах перехідного періоду;
- з позиції акценту на загальнолюдські цінності розкривається орієнтація забезпечення громадської безпеки;
- дістали подальшого розвитку методологічні засади формування й удосконалення функцій, покладених на міліцію громадської безпеки, визначено її соціальне призначення та роль в забезпеченні громадської безпеки.
Вказані вище елементи новизни дослідження дозволили констатувати, що отримані результати є вагомим внеском у розвиток науки теорії та практики управління, адміністративного права, адміністративної діяльності та його конкретного практичного використання в управлінні міліцією громадської безпеки й інших спеціальних органів із забезпечення громадської безпеки.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що при безпосередній участі автора були розроблені й упроваджені в навчальний процес кафедри проблем управління Навчально-наукового інституту управління Національної академії внутрішніх справ України теми, які стосуються діяльності органів внутрішніх справ із забезпечення громадської безпеки. Розроблено ряд пропозицій з організаційної побудови структури управління міліцією громадської безпеки. Деякі пропозиції використані під час розробки “Концепції розвитку органів внутрішніх справ в ХХІ столітті”; створенні програми Міністерства внутрішніх справ України “Народ і міліція – партнери”. Запропоновані рекомендації, в яких визначена сутність виконуваних міліцією функцій із забезпечення громадської безпеки.
Результати дисертаційного дослідження також можуть бути використані:
- при впровадженні в життя Концепції адміністративної реформи і Концепції реформи адміністративного права України, що стосуються діяльності органів виконавчої влади у сфері охорони громадського порядку;
- при вивченні курсів “Управління ОВС” та “Адміністративна діяльність”, а також інших спеціальних курсів у навчальних закладах юридичного профілю;
- при удосконаленні адміністративного законодавства, відомчих нормативних актів і розробці єдиного нормативного документу в галузі забезпечення громадської безпеки;
- у діяльності органів внутрішніх справ, інших державних органів і муніципальних органів із забезпечення громадського порядку та громадської безпеки;
- при вдосконаленні внутрішньоорганізаційної роботи органів внутрішніх справ з метою поліпшення взаємодії органів внутрішніх справ з іншими державними органами і громадськими організаціями в забезпеченні громадської безпеки;
- у подальших теоретичних розробках з проблем забезпечення громадської безпеки.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження висвітлено в опублікованих наукових роботах. Результати наукового пошуку та висновки обговорювались і були схвалені на засіданнях кафедри проблем управління Навчально-наукового інституту управління Національної академії внутрішніх справ України і на даний час використовуються в навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ, впроваджуються у практичну діяльність підрозділів міліції громадської безпеки.
Положення дисертації знайшли відображення в доповідях та виступах на наукових і науково-практичних конференціях, зокрема на семінарі “Підвищення кваліфікації керівників середньої ланки правоохоронних органів”, організованому Національною академією внутрішніх справ України з офісом Аташе з юридичних справ Посольства США в Україні 4 – 8 грудня 2000 року в місті Києві; Міжнародному семінарі “Організація і тактика дій поліцейських підрозділів по охороні громадського порядку під час проведення масових заходів”, організованому Національною академією внутрішніх справ України та представництвом Фонду Ганса Зайделя в Україні 2 – 4 липня 2001 року в місті Києві; Першій міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми управління”, яка проводилася 30 листопада – 1 грудня 2001 року в Київському політехнічному інституті; науково-практичній конференції “Актуальні проблеми управління персоналом ОВС України”, проведеній у Національному університеті внутрішніх справ 24 жовтня 2002 року в місті Харкові; науково-теоретичній конференції молодих та майбутніх вчених “Актуальні проблеми права – 2003”, яка проводилася 9 квітня 2003 року в Навчально-науковому інституті управління Національної академії внутрішніх справ України.
Публікації. Основні висновки та положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у чотирьох наукових статтях, які опубліковані у фахових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які поділяються на сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (263 найменування) та додатків. Обсяг роботи становить 176 аркушів друкованого тексту без списку використаних джерел та додатків.

bibliography

Висновки

Проведене дослідження показало, що в умовах реформування всіх гілок влади, зростання злочинності, тероризму і, у той же час, визнання державою прав і свобод людини як вищої цінності проблема громадської безпеки здобуває нового характеру і актуальності. Це зумовлює необхідність її науково-теоретичної розробки, що відповідає сучасним реаліям і дозволяє вирішувати конкретні проблеми, пов’язані з формуванням і організацією діяльності суб’єктів забезпечення громадської безпеки, зокрема органів внутрішніх справ. Передумовами для цього могли б стати такі наукові висновки і положення:
1. громадська безпека є одним з видів безпеки. У чинному українському законодавстві, незважаючи на досить часте вживання, визначення терміну “громадська безпека” відсутнє. У той же час Законами України “Про раду національної безпеки і оборони України” від 5 березня 1998 року та Законом України “Про основи національної безпеки” від 19 червня 2003 року дається юридичне посилання для наукового обґрунтування поняття “безпека” стосовно особистості, суспільства і держави. Однак проведений аналіз висловлених щодо цього думок виявляє відсутність єдності в поглядах на його зміст. У зв’язку з чим наукова доля поняття “громадська безпека” вважається не менш складною, ніж доля поняття “безпека”. Тому для уникнення зайвого перефразування відомих тлумачень і з огляду на те, що “громадська безпека” міститься в Конституції України, ряді законів і підзаконних актів України, широко використовується у вітчизняній правоохоронній і правозастосовчій діяльності, у дисертації це поняття розглянуто через його сутність. Сутність поняття “громадська безпека” складається з елементів, якими варто вважати: об’єкти громадської безпеки – людина, суспільство, держава; суб’кти – сукупність органів, які забезпечують громадську безпеку; обставини, що загрожують громадській безпеці – несприятливі впливи, які визначають стан об’єкта; способи забезпечення громадської безпеки – діяльність суб’єктів, спрямована на підтримку динамічно стійкого стану об’єкта.
Дослідження сутності громадської безпеки, дозволило дійти висновку, що під цим видом безпеки варто розуміти динамічно стійкий стан щодо несприятливих впливів, постійно підтримуваний діяльністю сформованих для цього органів, що створює умови для розвитку здібностей і реалізації соціально значимих потреб людини, її законних прав і свобод, забезпечує схоронність і розвиток матеріальних і духовних цінностей суспільства, а також територіальну цілісність, суверенітет і конституційний лад держави.
У дослідженні громадської безпеки ця категорія порівнюється з несприятливим впливом джерел підвищеної небезпеки, а також з наявними реальними загрозами громадській безпеці. Запропоновано диференційований підхід до аналізу об’єктивно існуючих загроз: у політичній, економічній, соціальній, екологічній, культурній, техногенній сферах, сфері злочинності та правового забезпечення діяльності суб’єктів безпеки.
2. Основною умовою стійкого стану об’єктів громадської безпеки щодо несприятливих впливів є законодавча база. Основою для правового регулювання виступає Конституція України. У даний час Україна приступила до формування законодавчої бази у цій сфері.
У той же час, аналіз законодавства показує, що цей процес недостатньо ефективний. Так, Закон України “Про основи національної безпеки України” має ряд недоліків, тому що не базується на науково-обгрунтованій концепції національної безпеки. Багато положень носять декларативний характер, і в них закладені принципи пріоритету державних інтересів. Значна частина правових актів у аналізованій галузі не відбиває сьогоднішніх потреб забезпечення громадської безпеки. Повільне усунення прогалин у законодавстві призводить до заповнення цих порожнеч підзаконними, відомчими актами, що нерідко суперечать законам. У зв’язку з цим юридична наука покликана сприяти удосконаленню такого законодавства на основі науково-обгрунтованої концепції громадської безпеки, у якому людина завжди є вищою цінністю, а держава зобов’язана визнавати, підтримувати і захищати її права і свободи.
3. Громадська безпека досліджувалась на основі проведення порівняльного аналізу з суміжною галуззю громадського життя, найбільш близькою за своїм значенням категорією, якою є громадський порядок.
У ході дослідження було виявлено три точки зору на співвідношення громадської безпеки і громадського порядку:
Перша – громадська безпека є складовою частиною громадського порядку.
Друга – громадська безпека є більш об’ємною, ніж громадський порядок, і відповідно уміщує його в собі.
Третя – громадська безпека і громадський порядок утворюють самостійні категорії, а в праві – самостійні правові інститути.
Існує думка, якої дотримується і автор, що розглянуті категорії є складовими частинами одна одної, що підтверджується наявними подібностями:
а) ці категорії являють собою складне соціальне явище, що має у своїй основі визначені сукупності суспільних відносин, які охороняються державою і відповідними соціальними нормами;
б) це найбільш істотні і численні зв’язки у сфері громадського життя, що регулюються нормами права;
в) однорідність суспільних відносин, що складають зміст кожного з розглянутих понять, і регулювання їх визначеними сукупностями правових норм дозволяє розглядати ці відносини як подібні явища.
Аналізуючи категорії громадської безпеки і громадського порядку, здобувач прийшов до висновку, що незважаючи на однорідність цих понять, вони не тотожні і утворюють самостійні категорії. Підтвердженням доцільності такого розмежування стало співвідношення кількох груп ознак.
По-перше, за характером суспільних відносин. Якщо основними соціальними потребами громадського порядку виступають потреби в забезпеченні громадського спокою, створенні сприятливих умов для нормального функціонування підприємств, громадських установ, ритмічності громадського життя, в основі громадської безпеки лежить потреба забезпечити безпеку членів суспільства при їхній взаємодії з джерелами підвищеної небезпеки і забезпечити захист від соціальних, природних і техногенних загроз.
По-друге, за засобами регулювання. Якщо в регулюванні громадського порядку, крім правових норм, використовуються і моральні норми, звичаї, традиції, то в регулюванні громадської безпеки поряд із правовими нормами широко застосовуються технічні і техніко-юридичні правила, що закріплюються в паспортах, правилах, інструкціях та інших подібних документах, що є техніко-юридичними нормами.
По-третє, регулювання відносин у сфері забезпечення громадської безпеки здійснюється і організаційними нормами, що закріплюють певні структури і інститути, які забезпечують внутрішньосистемну єдність, погодження функціонування елементів конкретних структур і організацій, які відбивають динамічний характер визначених суб’єктів.
Запропонований висновок, якого здобувач дійшов у ході дослідження, дозволяє визначити межі цих сфер і використовувати його для більш вузького визначення завдань і функцій, покладених на органи, які покликані забезпечувати охорону громадського порядку і забезпечення громадської безпеки.
4. Відповідно до Закону України “Про основи національної безпеки України” громадська безпека досягається проведенням єдиної державної політики в галузі забезпечення громадської безпеки, системи заходів економічного, політичного, правового, організаційного й іншого характеру, адекватних загрозам громадської безпеки.
Для реалізації цієї мети розробляється і приймається система правових норм, що регулюють відносини у сфері громадської безпеки. Визначаються основні напрямки діяльності органів законодавчої, виконавчої і судової влади в даній галузі. Формуються та перетворюються органи забезпечення громадської безпеки, а також визначаються механізми контролю і нагляду за їхньою діяльністю.
На побудову системи органів, що забезпечують громадську безпеку, безпосередньо вплинув державно-правовий устрій держави. На кожному рівні забезпечується громадська безпека державною владою, заснованою на поділі її на законодавчу, виконавчу і судову.
Побудова системи органів, що забезпечують громадську безпеку за функціональною ознакою, визначається у формі виконання безпосередньо покладених функцій.
Варто констатувати існування системи органів, які забезпечують громадську безпеку за відомчою ознакою.
Важливе місце в системі державних органів виконавчої влади, покликаних забезпечувати громадську безпеку, займає міліція громадської безпеки, що здійснює діяльність, відображає територіальні й функціональні ознаки.
Складний, комплексний характер сфери громадської безпеки, здебільшого не досліджений, тому неможливо поки що повністю сформувати систему органів, які забезпечують громадську безпеку. До того ж не всі сфери забезпечення цього виду безпеки охоплюються. Забезпечення громадської безпеки на місцях здійснюють, як правило, сили державних органів. Регіональні ж системи відповідних суб’єктів знаходяться в стадії становлення.
5. Проведене нами дослідження з повною впевненістю дозволяє заперечити твердження деяких вітчизняних науковців про появу поліцейських органів з моменту створення спеціальних уповноважених органів Петром І, і стверджувати, що аналог поліції існував ще з часів Київської Русі. Зокрема прототипами поліції можна назвати: князівську дружину; нічну варту, сторожу грат і застав; розбійний наказ; воєвод; поліцмейстерську канцелярію; земського справника; городничого; управління благочинням.
Урахування традицій формування правоохоронних органів і сучасного їх стану дозволяє стверджувати, що і на сьогоднішній день виникла необхідність на основі Положення про міліцію громадської безпеки України розробити Закон України “Про міліцію громадської безпеки України”, що відповідали би всім міжнародним стандартам. Адже багато повноважень служб і підрозділів міліції громадської безпеки, що стосуються прав і свобод людини та громадянина, передбачені сьогодні лише в порядку відомчого регулювання (профілактика, охорона громадського порядку, попередження злочинів і адміністративних правопорушень).
6. Міліція громадської безпеки, як галузева підсистема органів внутрішніх справ, – це сукупність взаємозалежних підрозділів міліції, що мають закріплені в законі компетенцію і організаційну структуру, функціонують з метою охорони громадського порядку на вулицях і в інших громадських місцях, забезпечення громадської безпеки, надійного захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, їх власності від злочинних та інших протиправних зазіхань, своєчасного реагування на зміни оперативної обстановки.
7. Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити висновок, що через наявність визначених національних особливостей і з урахуванням реалізованої моделі охорони правопорядку розподіл компетенції між муніципальною і державною поліцією в різних країнах проведено неоднаково. Однак ряд принципів можна вважати загальновизначеними. По-перше, муніципальна поліція зобов’язана керуватися державним законодавством і рішеннями національного уряду. По-друге, повноваження службовців муніципальної поліції обмежується територією муніципального утворення, що обслуговується, і можуть бути розширені в особливих випадках тільки за рішенням центральної влади. По-третє, муніципальна поліція не повинна втручатися в проблеми “загальнонаціональної юрисдикції”, до якої, як правило, відносять тяжкі злочини.
8. Одночасно порівняльний аналіз організації діяльності поліції закордонних країн обгрунтовує думку про те, що саме концепція комунальної діяльності стане в ХХІ столітті основною філософією діяльності муніципальної поліції, оскільки її реалізація дозволить вирішити такі споконвічні проблеми, як інформаційний вакуум навколо поліції, її відірваність від населення, підняття авторитету поліцейських у суспільстві і формування поваги до них, зробить населення і поліцію надійними соціальними партнерами.
Сьогодні за кордоном однією з провідних характеристик рівня ефективності роботи поліції є ступінь задоволення населення поліцейською діяльністю, що залежить не тільки від успішності заходів, пов’язаних з безпосереднім забезпеченням охорони громадського порядку, але і від “якості” послуг соціального характеру, що надаються населенню.
Розгляд існуючої системи органів, що забезпечують громадську безпеку в Україні, дозволив запропонувати визначення її як організаційно-функціонального об’єднання суб’єктів, діяльність яких спрямована на забезпечення необхідної громадської безпеки і які виконують скоординовані завдання для досягнення зазначених результатів в умовах загальних правових, організаційних, фінансово-економічних, матеріальних, тимчасових та інших обмежень.
9. Система Міністерства внутрішніх справ України є галузевим органом державного управління, поєднує безліч різноманітних складових частин, при цьому групи однорідних органів, які в неї входять, утворюють відносно самостійні галузеві організаційні формування. Законодавчо закріплено, що міліція входить до системи МВС України і є системою державних органів виконавчої влади. Організаційна побудова міліції складалася поступово, на основі суспільних відносин, які виникали. Проведені реформи останніх років дозволили виділити два основних блоки: кримінальна міліція і міліція громадської безпеки. Такий розподіл міліції на два блоки був хоча й не до кінця виваженим, але прогресивним кроком у реформуванні МВС України. Міліція громадської безпеки утворена на державному, а також, виходячи із сутності виконуваних функцій, на територіальному рівні органів місцевого самоврядування.
Розгляд міліції громадської безпеки, яка являє собою своєрідне системне утворення, було здійснено з урахуванням системоутворюючих ознак: загальних і універсальних, які характеризують усі види систем, і специфічних – для певної галузі. У такий спосіб було визначено, що міліція громадської безпеки утворює цілісну, складну організаційну систему управління, де служби і підрозділи складають її елементи.
10. Визначальними ознаками міліції громадської безпеки в системі МВС України є виконувані нею основні функції, спрямовані на охорону громадського порядку і забезпечення громадської безпеки. Поряд із правоохоронними, закріплені функції з надання “соціальних послуг”. Це положення носить проблемний характер, оскільки стосується правомірності здійснення міліцією громадської безпеки функцій, орієнтованих на реалізацію неголовної мети – правоохоронної.
11. В умовах соціальної потреби формування муніципальних органів охорони громадського порядку актуальним залишається питання наділення їх функціями з охорони громадського порядку. Результати дослідження дозволили стверджувати, що створення на основі міліції громадської безпеки муніципальних сил правопорядку з виведенням їх із системи МВС України у сформованій суспільно-політичній, правовій і економічній ситуації може негативно вплинути на обстановку в країні і є передчасним.

Список використаних джерел
ЗАКОНИ УКРАЇНИ

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К., 1996. – 78 с.
2. Закон України від 20 грудня 1990 р. “Про міліцію” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20. (з наступними змінами та доповненнями).
3. Закон України від 11 жовтня 1991 р. “Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування” //Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 28. – Ст. 387.
4. Закон України від 4 листопада 1991р. “Про прикордонні війська України” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 2 – Ст. 7.
5. Закон України від 18 лютого 1992р. “Про оперативно-розшукову діяльність” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303 (з наступними змінами та доповненнями).
6. Закон України від 26 березня 1992 р. “Про внутрішні війська МВС України” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29. – Ст. 397.
7. Закон України від 30 червня 1993 р. “Про дорожній рух” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 31. – Ст. 338; 1994. – № 46. – Ст. 414.
8. Закон України від 13 квітня 1994 р. “Про пожежну безпеку” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 5. – Ст. 21.
9. Закон України від 1 липня 1995 р. “Про санітарно-епідеміологічну безпеку”// Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 7. – Ст. 17.
10. Закон України від 21травня 1997 р. “Про місцеве самоврядування в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
11. Закон України “Про Раду національної безпеки і оборони України” від 5 березня 1998 року № 183/98 – ВР.
12. Закон України від 16 березня 2000 р. “Про правовий режим надзвичайного стану” // Офіційний вісник України. – 2000. – № 15. – Ст. 588.
13. Закон України від 22 червня 2000 р. “Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 40. – Ст. 338.
14. Закон України від 18 січня 2001 р. “Про громадянство”.
15. Закон України від 19 червня 2003 р. № 964 – IV “Про основи національної безпеки України” // Юридичний вісник України. – 2003 р. – № 33. 16 - 23 серпня.
16. Закон України від 19 червня 2003 року “Про внесення змін до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” // Офіційний вісник України. – 2003. – № 28.

ПОСТАНОВИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

17. Постанова Верховної Ради УРСР від 29 листопада 1990 р. “Про невідкладні заходи по зміцненню законності і правопорядку в республіці” // Відомості Верховної Ради України – 1990. – № 51. – Ст. 647.
18. Постанова Ради Міністрів УРСР № 49 від 27 лютого 1991 року змінами, внесеними згідно з Постановами КМ України № 597 від 26 жовтня 1992 р., № 583 від 30 липня 1993 р., № 302 від 21 квітня 1995р., № 829 від 4 серпня 1997р. “Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні” // Інформаційна система “Нормативні акти України”. – № КР 910049.
19. Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР” // Відомості Верховної Ради України. – № 46. – Ст. 621.
20. Постанова Верховної Ради України від 17 грудня 1993 р. “Про затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 6. – Ст. 30.
21. Постанова Кабінету Міністрів Україні № 1094 від 31 грудня 1993 року. “Про затвердження Правил дорожнього руху”.
22. Постанова Кабінету Міністрів України № 700 від 10 жовтня 1994 року “Про затвердження Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ” // Урядовий кур’єр. – 1994 р. – № 162 – 163. – 20 жовтня.
23. Постанова Кабінету Міністрів України № 341 від 14 квітня 1997р. “Положення про державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ” // Офіційний Вісник України. – 1997. – № 16. – 23 травня.

УКАЗИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ СРСР, ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ, ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

24. Указ Президиума Верховного Совета СССР от 20 мая 1974 года “Об основних обязанностях и правах добровольных народных дружин по охране общественного порядка” // Ведомости Верховного Совета СССР. – 1974. – № 22. – Ст.326.
25. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 р. “Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій РСР” // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1988. – № 31. – Ст. 504.
26. Указ Президії Верховної Ради УРСР в 3 серпня 1988 р. “Про відповідальність за порушення встановленого порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій” // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1988 – № 33. – Ст. 808.
27. Указ Президента України від 21 липня 1994 року “Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю” // “Голос України”. – 1994. – 22 липня.
28. Указ Президента України № 810/98 від 22 липня 1998 р. “Про затвердження Концепції адміністративної реформи на Україні” // Офіційний вісник України. – 1999. – № 21. – Ст. 943.
29. Указ Президента України від 22 січня 2001 року “Про утворення місцевої міліції” // http://www.rada.kiev.ua/cgi-bin/putfile.cgi
30. Указ Президента України “Про Положення про МВС України” від 17 жовтня 2000 року та доповненнями від 24 грудня 2001 року.
31. Указ Президента України від 18 лютого 2002 року № 143/2002 “Про заходи щодо зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”.
32. Указ Президента України “Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією” від 6 лютого 2003 року № 84/2003.

ВІДОМЧІ НАКАЗИ

33. Наказ МВС України № 1 від 16 січня 1992 року “Про реорганізацію загонів міліції особливого призначення і створення підрозділів швидкого реагування "Беркут".
34. Наказ МВС України № 45 від 3 лютого 1992 року “Настанова про дорожньо-патрульну службу державної автомобільної інспекції МВС”.
35. Наказ МВС України № 147 від 16 березня 1992 року “Про затвердження Настанови по організації професійної підготовки рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України”.
36. Наказ МВС України № 485 від 18 серпня 1992 року “Про заходи щодо подальшого вдосконалення чергової служби органів внутрішніх справ України”.
37. Наказ МВС України № 42 від 28 січня 1993 року “Про затвердження Положення про спеціальний підрозділ міліції охорони "Титан".
38. Наказ МВС України № 488 від 15 липня 1993 року “Про створення дорожньої міліції на магістралях”.
39. Наказ МВС України № 716 листопада 1993 року “Про створення дорожньої міліції на магістралях”.
40. Наказ МВС України № 19 від 6 січня 1994 року “Про затвердження Інструкція про організацію роботи позаштатних дільничних інспекторів міліції”.
41. Наказ МВС України № 404 від 28 липня 1994 року “Про затвердження Статуту патрульно-постової служби міліції України”.
42. Наказ МВС України № 513 від 1 серпня 1995 року “Про заходи щодо вдосконалення охорони громадського порядку на вулицях та в інших громадських місцях”.
43. Наказ МВС України № 438 від 21 червня 1996 року “Про затвердження інструкції щодо порядку обліку злочинів, вчинених у громадських місцях, на вулицях в стані алкогольного сп’яніння”.
44. Наказ МВС України № 790 від 20 листопада 1997 року “Про затвердження Положення про ГУАСМ МВС України”.
45. Наказ МВС України № 520 від 6 серпня 1997 року “Про заходи щодо вдосконалення діяльності міліції з нагляду за дорожнім рухом та взаємовідносини із власниками транспортних засобів”.
46. Наказ МВС України № 148 від 9 березня 1998 року “Про затвердження типових штатів стройових підрозділів ППСМ ГУ МВС, УМВС, УМВСТ та міськрайлінорганів внутрішніх справ”.
47. Наказ МВС України № 171 від 21 березня 1998 року “Про реорганізацію дорожньої міліції в дорожньо-патрульну службу Управління Державної автомобільної інспекції та внесення доповнень до наказів МВС України”.
48. Наказ МВС України № 670 від 16 вересня 1999 року “Про затвердження Положення про стройовий підрозділ патрульно-постової служби міліції”.
49. Наказ МВС України № 802 від 14 жовтня 1999 року “Про затвердження Інструкції з організації роботи дільничного інспектора міліції”.
50. Наказ МВС України № 882 від 14 жовтня 1999 року “Про затвердження Інструкції з організації роботи дільничного інспектора міліції”.
51. Наказ МВС України № 920 від 20 жовтня 2001 року “Про оголошення рішення колегії МВС України від 17 жовтня 2001 року “Про підсумки роботи органів внутрішніх справ по боротьбі зі злочинністю і посиленню охорони громадського порядку за 9 місяців поточного року та виконанню доручення Президента України від 21 вересня 2001 року “Щодо здійснення превентивних заходів, спрямованих на посилення громадської безпеки, охорони особливо важливих об’єктів, а також недопущення проявів тероризму на території України”.
52. Наказ № 32 дск від 9 січня 2002 року “Про оголошення рішення колегії МВС України від 9 січня 2002 року “Про підсумки роботи ОВС України за 2001 рік та завдання відповідно до вимог Президента, Уряду України щодо покращення правоохоронної діяльності” – К. – 2002. – 50 с.
53. Наказ МВС України № 345 від 5 травня 2002 року “Про затвердження Плану додаткових заходів МВС України до Комплексної програми кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ та забезпечення законності і дисципліни на 2001 – 2005 рр.”.
54. Наказ МВС України № 735 від 20 липня 2002 року “Про утворення Департаменту адміністративної служби міліції”.
55. Наказ МВС України № 743 від 20 липня 2002 року “Про утворення Департаменту Державтоінспекції МВС України” – К., – 2002. – 1 с.
56. Наказ МВС України № 812 від 10 серпня 2002 року ”Про утворення Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України” – К., – 2002. – 1 с.
57. Наказ МВС України № 305 від 22 березня 2003 року “Про поліпшення взаємодії МВС України з Верховною Радою України” – К., – 2003. – 14 с.
58. Розпорядження МВС України № 85 від 12 березня 1999 року “Про реалізацію доручень Президента відносно підвищення ефективності діяльності служб дільничних інспекторів міліції”.
59. Розпорядження МВС України № 539 від 14 грудня 2001 року “Про заходи щодо підвищення іміджу працівників міліції”.
60. Розпорядження МВС України № 114 від 15 березня 2002 року “Про організацію виконання Указу Президента України від 18 лютого 2002 року № 143 “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав громадян” та відповідного доручення Прем’єр-міністра України від 22 лютого 2002 року № 2144/1.
61. Рішення Колегії МВС України № 9 КМ/1 від 18 грудня 2000 року “Про підсумки роботи органів внутрішніх справ за 2000 рік та завдання відповідно до вимог Президента України, Уряду щодо поліпшення боротьби зі злочинністю та посилення охорони громадського порядку”.

НАУКОВА, ДОВІДКОВА ТА ІНША ЛІТЕРАТУРА

62. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підручник / Під загальною редакцією І.П. Голосніченка, Я.Ю. Кондратьєва. – К.: УАВС, 1995. – 177 с.
63. Адміністративна діяльність. Частина особлива: Підручник // Під загальною редакцією О.М. Бандурка. – Харків: Еспада, 2000. – 367 с.
64. Адміністративне право України: Навчально-методичний комплекс МВС України. НАВСУ // За ред. В.К. Колпакова і О.В. Кузьменка. – К., 2002. – 158 с.
65. Адміністративне право України: Підручник // За ред. Ю.П. Битяка, Нац. юрид. академія ім. Я. Мудрого. – Харків: Право, 2001. – 527 с.
66. Адміністративне право: теоретична частина: Навчально-практичний посібник / МВС України, НАВСУ // В.Д. Сущенко, В.К. Колпаков, В.П. Столовий. – К., 2000. – 150 с.
67. Адміністративна реформа в Україні: міфи і реалії: Матеріали “круглого столу” 14 лютого 2000 року, Київ. Український незалежний центр політичних досліджень. – К., 2000. – 72 с.
68. Административное право и административная деятельность ОВД: Учебник // Под ред. Л.Л. Попова. – М.: Академия МВД СССР. 1990. – 222 с.
69. Административное право (вопросы административно-юрисдикционной деятельности органов внутренних дел) / Под ред.Л.Л. Попова. – М.: Академия МВД СССР. – 1983. – 176 с.
70. Административно-правовые проблемы охраны общественного порядка: Сборник науч. трудов МВД СССР. ВНИИ // Редкол. И.И. Веремеенко (отв. ред.) и др. – М., 1987. – 198 с.
71. Административная деятельность органов внутренних дел. Часть общая. Учебник / Под ред. профессора А.П. Коренева. – М.: МЮИ. 1996. – 335 с.
72. Алексеев С.С. Правовое государство – судьба социализма. – М.: Издательство “Юридическая литература”, 1988. – 174 с.
73. Американская социология: Перспективы, проблемы, методы. – М., 1972. – 392 с.
74. Ануфрієв М. Створюється місцева міліція // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 32. – 20 лютого.
75. Асмаров С. Врозь идти – вместе бить (К вопросу о взаимоотношениях Уголовного Розыска с милицией) // Административный весник. – 1929. – № 6 – 7. – 51 с.
76. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом (Опыт системного исследования). – М., 1968. – 384 с.
77. Ашлей, Перси. Местное и центральное управление. Сравнительный обзор учреждений Англии, Франции, Пруссии и Соединенных Штатов. // Пер. с англ. Под. ред. В.Ф. Дерюжинского. – СПб: Изд. О.Н. Поповой, 1910. – 296 с.
78. Бандурка О.М. Діяльність органів внутрішніх справ у надзвичайних ситуаціях. – Х., 1993. – 64 с.
79. Бандурка О.М. Основи управління в органах внутрішніх справ. Теорія, досвід, шляхи удосконалення. – Харків: Основи. – 1996. – 397 с.
80. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1998. – 477 с.
81. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник. – М.: Издательство “БЕК”, 1997. – 355 с.
82. Безденежных В.М. Социалистический общественный порядок: сущность, структура и социальное назначение. – М.: Академия МВД СССР, 1983. – 28 с.
83. Бельсон Я.М. Полиция «свободного» общества. – М.: Юридическая литература, 1984. – 176 с.
84. Бельсон Я.М. Бюрократия, полиция и вооруженные силы в современном буржуазном государстве: Учебное пособие. – М., 1969. – 110 с.
85. Белоусов Н.М., Крылов Б.С. Организация деятельности органов внутренних дел зарубежных стран: Управление полициями буржуазных стран: Учебник для слушателей Академии МВД СССР. – М.: Академия МВД СССР, 1980. – 159 с.
86. Белоусов Б.С. Организация штабной службы в буржуазных полициях: Учебное пособие. – М.: Академия МВД СССР, 1982. – 94 с.
87. Бельков О.А. Понятийно-карательный аппарат концепции национальной безопасности // Информационный сборник “Безопасность”. – 1994. – № 3. С. 91
88. Бизнес и безопасность // С.В. Лекарев, В.А.Порк Толковый терминологический словарь. – М., 1995. – 466 с.
89. Борико С.В. Правовые и организационные основы обеспечения социалистической законности в профилактической деятельности органов внутренних дел: Дис… к.ю.н. Академия МВД СССР. – М., 1981. – 165 с.
90. Василенко И.А. Административно-государственое управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия. – М.: Логос, 1998. – 168 с.
91. Вебер М. О некоторых категориях понимающей социологии // Вебер М. Избранные произведения. – М.: Прогресс, 1990. – 804 с.
92. Веремеенко И.И. Механизм административно-правового регулирования в сфере охраны общественного порядка. – Часть 1. – М., 1981. – 180 с.
93. Веремеенко И.И. Место и роль механизма административно-правового регулирования в сфере охраны общественного порядка // Теория и практика усовершенствования охраны общественного порядка. – М.: Академия МВД СССР, 1985. – 120 с.
94. Веремеенко И.И. Сущность и понятие общественного порядка // Советское государство и право. – 1982. – № 3. – С. 22 – 29.
95. Веремеенко И.И. Механизм административного регулирования в сфере охраны общественного порядка. – Ч.1. – М.: ВНИИ МВД СССР, – 1981. – 111 с.
96. Ведель Ж. Административное право Франции. / Пер. с французского д-ра юр. наук Л.М. Энсина. – М: Прогресс, 1973. – 512 с.
97. Взаимодействие органов внутренних дел с общественностью по обеспечению общественного порядка: Сб. науч. Трудов / Редкол.: В.Ф. Захаров (отв. ред.) и др., – К., МВД СССР: КВШ МВД СССР, 1982. – 130 с.
98. Виноградов П.Г. Очерки по теории права. – М., 1915. – 315 с.
99. Войцеховский А.В., Додин Е.В., Голосниченко И.П. Организация патрульно-постовой службы по единой дислокации. – К.: МВД СССР КВШ МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1982. – 54 с.
100. Войцехівський М.М. Правові основи організації та діяльності органів міліції України у повоєнний період (1946 – 1953р.р.): Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Університет внутрішніх справ. – Х., 2000. – 23 с.
101. Восьмой Конгресс ООН по предупреждению преступности и обращению с правонарушителями. Гавана. 27 августа – 7 сентября 1990 г.: Доклад, подготовленный Секретариатом. – Нью-Йорк, 1990.
102. Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948г. // Международная защита прав и свобод человека: Сборник документов. – М., 1990.
103. Гвишиани Д.М. Организация и управление. 2-е допл. изд. – М., 1972. – 536 с.
104. Губанов А.В. Полиция зарубежных государств: основные черты организации и деятельности. – М., 1991. – 64 с.
105. Губанов А.В. Полиция государств Западной Європы: основные черты организации и деятельности: Учебное пособие. – М.: МВД СССР, ВНИИ, 1990. – 64 с.
106. Гессен В.М. Лекции по полицейскому праву. – СПб, 1907 – 1908. – 261 с.
107. Гижевский В.К. Организационная структура, функции и задачи органов внутренних дел на транспорте по охране общественного порядка: Лекция. – К., 1984. – 40 с.
108. Голосніченко І.П., Шамрай В.О., Антюхов В.О., Іщенко Ю.В., Федолян С.І. Охорона громадського порядку на дільниці. – К.: Укр. акад. внутр. справ, 1995. – 76 с.
109. Голосниченко И.П. Организация служб милиции, осуществляющих административную деятельность: Учебное пособие. – К., 1984. – 96 с.
110. Гончарук С.Т. Адміністративне право України: Загальна та Особлива частини: Навчальний посібник. – К. НАВСУ, 2000. – 239 с.
111. Гракович О.И. Органы внутренних дел в борьбе за укрепление общественного порядка. – Минск: МВШ МВД СССР, 1980. – 96 с.
112. Гришанин П.Ф. Преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населения: Учебник. Уголовное право. – Часть особенная. – М., 1968. – 465 с.
113. Гуляев П. Права и обязанности градской и земской полиции. - Часть 1: О полиции вообще. – СПб., 1824. – 183 с.
114. Даньшин И.Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка. – М.: Юридическая литература, 1973. – 200 с.
115. Денисов Р.И. Муниципальная полиция: проблемы организации и правового обеспечения, зарубежный опыт // Муниципальная милиция: проблемы организации и правового обеспечения, зарубежный опыт. – М., 1991. – 130 с.
116. Денисов В.Н. Конституция США и реальный правопорядок / В.Н. Денисов, В.К. Зачибайло, В.Г. Буткевич и др.: Отв. ред. В.К. Зачибайло. АН УССР, Ин-т государства и права. – К.: Наук. думка, 1987. – 294 с.
117. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування // В.Б. Авер’янов та ін. (підгот.): В.Б. Авер’янов, І.Б. Коліушко (ред.); – К., Українська академія державного управління при Президентові України, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1999. – 50 с.
118. Державне управління: теорія і практика // За ред. В.Б. Авер’янова. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 431 с.
119. Державне управління та місцеве самоврядування в Україні: шляхи реформування: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 17 – 20 вересня 2000 року. Ужгород, Україна // С.С. Слава, М.М. Палінчак Ужгородський державний університет. Юридичний факультет. – Ужгород, 2000. – 252 с.
120. Дерюжинский В.О. Полицейское право. - Петроград: Сенатская типография, 1917. – 250 с.
121. Дементьев Н.В. Участие трудящихся в охране общественного порядка в СССР. – М., 1960. – 97 с.
122. Додин Е.В. Организация и формы связи участковых инспекторов милиции с трудовыми коллективами и общественными организациями в профилактике правонарушений. – К., 1988. – 87 с.
123. Додин Є.В. Адміністративно-правові норми та адміністративно-правові відношення. – К., 1970. – 53 с.
124. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии. (Пер. с фр.) / Изд. подгот. А.Б. Гофман. – М.: Наука, 1991. – 572 с.
125. Екатерина II Наказ, данный комисии о сочинении проекта нового Уложения. – СПб., 1893. – 28 с.
126. Еропкин М.И., Попов Л.Л. Административно правовая охрана общественного порядка. – Л., 1973. – 277 с.
127. Еропкин М.И. Управление в области охраны общественного порядка. – М. Издательство: “Юридическая литература”, 1965. – 215 с.
128. Еропкин М.И., Попов Л.Л. Административно-правовая охрана общественного порядка. – Л: Лениздат, 1973. – 328 с.
129. Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной России: 2-е издание. – М.: Высшая школа, 1968. – 368 с.
130. Забезпечення органами внутрішніх справ міжнародно-правових стандартів прав людини при охороні громадського порядку. – Ч.1. – К.: НАВСУ, 2001. – 460 с.
131. Загорный А.В. Координация деятельности органов внутренних дел с другими государственными органами и общественными организациями в предупреждении правонарушений и укреплении общественного порядка. – М.: Академия МВД СССР, 1981. – 68 с.
132. Золотарев В.Н. Проблемы совершенствования управления административно-правовой деятельностью органов внутренних дел по укреплению общественного порядка // Сборник научных трудов: Общетеоретические проблемы административно-правового обеспечения общественного порядка. – К.: КВШ МВД СССР, 1982. – 130 с.
133. Ибрайбеков С.Р. О сущности милиции общественной безопасности и некоторых проблем ее деятельности // Вопросы совершенствования работы подразделений милиции общественной безопасности: Сборник. – М.: ГУООП МВД РФ, ВНИИ МВД РФ. – 1996. – № 3. – С. 12.
134. Ильин Д.Д., Колодкин Л.М., Коренев А.П. Правовые и тактические основы охраны общественного порядка работниками милиции. – М.: МВШМ МВД СССР, 1984. – 78 с.
135. Институт самоуправления: историко-правовое исследование. – М., 1