АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ЛІЦЕНЗУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНАМИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ : АДМИНИСТРАТИВНО-ПРАВОВЫЕ ПРОБЛЕМЫ ЛИЦЕНЗИРОВАНИЯ ХОЗЯЙСТВЕННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ОРГАНАМИ ВНУТРЕННИХ ДЕЛ

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП...........................................................................................................2

РОЗДІЛ 1. Поняття та особливості ліцензійної діяльності органів внутрішніх справ України....................................................................................15
1.1. Поняття і зміст ліцензування господарської діяльності органами внутрішніх справ України....................................................................................15
1.2. Особливості та умови здійснення господарської діяльності з надання послуг, що ліцензується органами внутрішніх справ України..........35
1.3. Особливості предметів і речовин, що використовуються при реалізації господарської діяльності, яку ліцензують органи внутрішніх справ України...................................................................................................................58
Попередні висновки до першого розділу..................................................92

РОЗДІЛ 2. Вдосконалення адміністративної діяльності органів внутрішніх справ України щодо ліцензування господарської діяльності.......95
2.1. Ініціювання провадження у справах про видачу ліцензій та підготовка матеріалів для прийняття відповідного рішення............................95
2.2 Порядок прийняття рішення про видачу ліцензії та контроль органів внутрішніх справ України за господарською діяльністю ліцензіата.............118
2.3. Адміністративно-правова практика ліцензування господарської діяльності органами внутрішніх справ України та її вдосконалення.............143
Попередні висновки до другого розділу.................................................164

ВИСНОВКИ...............................................................................................169
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................179
Додатки.......................................................................................................192

ВСТУП
Актуальність теми. Вдосконалення державного управління та приведення його у відповідність до сучасних соціально-політичних вимог є однією з обов’язкових умов розбудови суверенної і незалежної України. Політичні, економічні та соціальні процеси в державі зумовлюють приведення правових, організаційних, структурних та інших засад функціонування органів влади у відповідність до сучасних потреб суспільства. Нові вимоги ставляться й до органів внутрішніх справ України. Згідно з Конституцією України 2, Законом України "Про міліцію" 5 та "Концепцією розвитку системи Міністерства внутрішніх справ" 30 органи внутрішніх справ, як складова органів державної виконавчої влади, мають забезпечувати реалізацію наданих їм повноважень, виходячи з пріоритетності прав і свобод людини.
Органи внутрішніх справ України, реалізуючи покладені на них повноваження, здійснюють різноманітний управлінський вплив на різні сфери суспільного життя, у тому числі в царині громадського порядку, громадської безпеки, установленого порядку управління, господарсько-економічних відносин. Саме названі галузі суспільного життя є основою стабільності та надійності суспільства і держави, передумовою його можливого подальшого розвитку і процвітання. Суспільні відносини у цих сферах мають бути об'єктом постійної уваги з боку всіх органів влади, щоб мати можливість вчасно й ефективно запобігати негативним проявам у функціонуванні як суспільства загалом, так і його окремих складових.
Необхідність державного управлінського впливу з боку органів внутрішніх справ України на сферу господарювання, пояснюється потенційною небезпекою окремих видів господарської діяльності. У даному випадку під небезпекою мається на увазі об'єктивно існуюча можливість негативного впливу на суспільні відносини, внаслідок якого вони можуть зазнати збитків або шкоди, що погіршить їхній стан, а їхньому розвитку надасть небажаної динаміки або параметрів (характеру, темпів, форм тощо). Об'єктами, які потребують охорони, у даному випадку виступають людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека, а також суспільство загалом, держава, довкілля.
Реалізуючи управлінський вплив на сферу господарювання, держава вдається до різних адміністративних та економічних форм і методів. Це, зокрема, ліцензування, квотування, кредитування, патентування, реєстрація, сертифікація тощо. Державне обмеження права власності і господарської ініціативи на підставах охорони прав та інтересів особистості, суспільства і держави з’явилося разом із становленням ринкових відносин у суспільстві й існує дотепер. Стаття 1 Першого Протоколу до Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року гарантує право на вільне володіння своїм майном. Однак передбачено також можливість держави обмежити здійснення права на власність в інтересах суспільства і на умовах, обумовлених у законі. Також держава може "вводити в дію такі закони, які вважає за необхідне для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів" 86, С. 114. Одним з різновидів подібного обмеження виступає ліцензування певних видів господарської діяльності, частину якого, відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", реалізують органи внутрішніх справ України.
В Україні інститут ліцензування формувався на підставі положень, успадкованих від законодавства СРСР. З огляду на світовий історичний досвід ринкових відносин, а також негативні тенденції, що намітилися при відродженні підприємництва в СРСР, уже перша редакція Закону України "Про підприємництво" містила положення, що обмежували реалізацію підприємницької діяльності за ознакою "підвищених вимог до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління" 6.
Спочатку ліцензійний порядок передбачався для здійснення 11 видів підприємницької діяльності. Детальна регламентація видачі ліцензій містилась у Постанові Кабінету Міністрів України № 99 від 15 квітня 1991 року 22. У 1995 році при Міністерстві економіки України створюється Ліцензійна палата 36, на яку було покладено завдання узагальнення досвіду та вдосконалення практики ліцензування, контроль за діяльністю державних органів, що видають ліцензії, інші функції. На той час ліцензійний порядок здійснення діяльності поширювався на понад 100 видів підприємництва. З метою впорядкування діяльності державних органів в галузі ліцензування та вдосконалення державної системи ліцензування окремих видів підприємництва було розроблено Концепцію розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами 31. Головним завданням ліцензування визнавався захист економічних та інших інтересів держави, її громадян шляхом установлення певних порядку (умов) і правил здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Визначалися принципи ліцензування, а також головні ознаки виду підприємницької діяльності, що вказують на необхідність застосування до нього ліцензійного порядку здійснення. Такими чинниками є безпосередній вплив підприємницької діяльності на здоров'я людей, природне середовище або безпеку держави.
Головні напрями державної політики з питань ліцензування та законодавчі основи її реалізації визначає Верховна Рада України. Безпосередню державну політику щодо ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, виконавчі органи рад, спеціально уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності. Ліцензування здійснюється державними органами, перелік яких встановлено Постановою Кабінету Міністрів України № 1698 від 14 листопада 2000 р. "Про затвердження переліку органів ліцензування" 34 на підставах і в порядку, передбаченому Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" 10.
Серед органів виконавчої влади, що здійснюють ліцензування, відповідну роль відіграють органи внутрішніх справ України, які, згідно із Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" 10, реалізують повноваження щодо ліцензування таких видів господарської діяльності:
– виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлю вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду;
– виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони;
– надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян;
– проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінка протипожежного стану об'єктів;
– проведення випробувань на пожежну небезпеку речовин, матеріалів, будівельних конструкцій, виробів і обладнання, а також пожежної техніки, пожежно-технічного озброєння, продукції протипожежного призначення на відповідність встановленим вимогам.
Реалізація названих видів господарської діяльності відбувається у сфері громадського порядку та порядку управління. Крім того, здійснення цих видів господарювання пов'язане з використанням предметів і речовин, що належать до джерел підвищеної небезпеки й, відповідно, охоплюються відносинами громадської безпеки. Саме тому ліцензування зазначених видів господарської діяльності покладено на органи внутрішніх справ.
Головним управлінням адміністративної служби міліції МВС України, Головним управлінням Державної служби охорони при МВС України і Головним управлінням Державної пожежної охорони МВС України на підставі Законів України "Про підприємництво" та "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" розроблено Інструкції про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на право здійснення певних видів діяльності й Умови і правила здійснення підприємницької діяльності 42; 43; 44; 52; 53; 54; 55, Інструкція про порядок здійснення контролю за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності 50, інші документи.
Однак ці нормативні акти в основному спрямовані на регулювання відносин із суб'єктами господарської діяльності, а не на вирішення внутрісистемних завдань щодо організації та здійснення ліцензійної роботи органами внутрішніх справ. Крім того, діяльність органів внутрішніх справ щодо ліцензування господарювання фактично не має правової регламентації. У Законі України "Про міліцію" 5 про це не згадується, накази МВС України спрямовані на забезпечення реалізації ліцензування окремих видів господарювання різними службами органів внутрішніх справ. Виникла ситуація, коли не вирішено загальну проблему здійснення ліцензійної роботи органами внутрішніх справ України. Не створено відповідну службу, не визначено її місця у структурі органів внутрішніх справ, відсутня регламентація правового положення й організації діяльності. Це призводить до зниження ефективності і результативності ліцензійної роботи, відсутності належного ставлення з боку керівного складу, виникнення штучних бар'єрів при здійсненні взаємодії з іншими службами і підрозділами органів внутрішніх справ, відсутності належного кадрового, матеріально-технічного забезпечення тощо.
Служба ліцензійної роботи має цілком відповідати існуючим соціально-політичним та економічним вимогам, тому що її діяльність виходить за межі системи органів внутрішніх справ. Головним об'єктом її впливу є господарська діяльність, від успішного розвитку якої залежить розвиток та існування всього суспільства і держави загалом. Об'єктивна необхідність ліцензування органами внутрішніх справ певних видів господарської діяльності зумовлена і підтверджується її особливим характером, а також підвищеною небезпекою, що складається в цій сфері суспільних відносин, державною політикою регулювання економіки в галузі ліцензування господарювання, а також практикою діяльності в цьому напрямі. За період реалізації функцій ліцензування органами внутрішніх справ України було видано понад 8000 ліцензій на право здійснення названих вище видів господарської діяльності. Посадовими особами органів внутрішніх справ було проведено понад 42500 перевірок діяльності суб'єктів господарювання, за результатами яких достроково анульовано дію майже 550 ліцензій. За різні порушення до органів прокуратури та податкової адміністрації направлено понад 2000 матеріалів. Виявлено інші порушення: майже 2500 спроб залучення до охоронної діяльності осіб, раніше засуджених за скоєння злочину, понад 2000 фактів незаконного використання вогнепальної зброї та спеціальних засобів тощо.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена наступним.
Діяльність органів внутрішніх справ України з ліцензування певних видів господарювання перебуває у стадії становлення та розвитку. Нормативно-правові акти, введені в дію протягом 1991-2001 років не утворюють єдиної системи. Вони спрямовані на вирішення окремих питань і нерідко відбивають вузьковідомчі інтереси.
Інститут ліцензування господарської діяльності не є штучним утворенням, а зумовлений закономірностями суспільного розвитку. Здійснення ліцензування певних видів господарської діяльності органами внутрішніх справ зумовлене тими завданнями і функціями щодо громадського порядку, громадської безпеки і порядку управління, які виконуються цими органами.
Для здійснення роботи з ліцензування господарської діяльності у системі органів внутрішніх справ виділено працівників у відповідних управліннях, Головних управліннях та окремих підрозділах, проте відсутня системність цієї діяльності. Відомчі нормативні акти, розроблені для регламентації ліцензійної роботи органів внутрішніх справ, не стосуються питань внутрісистемної взаємодії, кадрового і матеріально-технічного забезпечення, статусу та правового становища ліцензійної роботи, а також працівників, що її здійснюють. Відсутнє поняття ліцензування господарської діяльності органами внутрішніх справ. Зазначені обставини різко знижують результативність діяльності органів внутрішніх справ щодо ліцензування господарювання, а також ефективність контролю у цьому напрямі.
Окремі аспекти адміністративно-правового регулювання економічних відносин та державного управління щодо цього розглядалися у працях В.Б. Авер’янова, О.П. Альохіна, С.С. Алексєєва, В.К. Андрєєва, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, О.О. Белькова, К.С. Бєльського, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, В.М. Горшенєва, Л.Р. Грицаєнко, Є.В. Додіна, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, А.П. Клюшниченка, Л.В. Коваля, Ю.М. Козлова, В.К. Колпакова, Є.Б. Кубка, В.В. Лаптєва, Р.З. Лівшиця, В.М. Манохіна, В.М. Марчука, Н.Р. Нижник, Д.М. Овсянка, В.Ф. Опришка, І.В. Опришка, О.І. Остапенка, І.М. Пахомова, Б.І. Пугинського, Ю.А. Тихомирова, М.М. Тищенка, Ю.С. Шемшученка, В.К. Шкарупи, О.М. Якуби, положення яких ретельно проаналізовано і враховано автором під час роботи над дослідженням.
Питання ліцензування іноді висвітлюються в засобах масової інформації, однак, по-перше, автори розглядають лише окремі сторони ліцензування (загальні питання правової регламентації ліцензування, окремі управлінські рішення щодо цього, особливості певних видів господарської діяльності тощо); по-друге, перманентні зміни у суспільстві, набуття ним нової якості, передусім у соціально-економічної сфері (трансформація планової економіки у ринкову), вимагають більш ґрунтовного і комплексного аналізу досвіду та способів оптимізації державного впливу на економічні стосунки, у тому числі у формі ліцензування певних видів господарської діяльності.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження тісно пов'язаний з адміністративною реформою в Україні, яка ставить метою вдосконалення системи і структури державних органів, приведення їх у відповідність до сучасних умов та вимог, а також з реформуванням органів внутрішніх справ, що передбачено Концепцією розвитку системи Міністерства внутрішніх справ. Дисертаційне дослідження є складовою наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України, зокрема Пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідницьких установ МВС України на період 1995-2000 рр. та Пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002-2005 рр. Тема дисертаційного дослідження передбачена планом наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України та кафедри адміністративного права.
Мета і завдання дослідження. Метою даної дисертації є розробка теоретичних основ ліцензування господарської діяльності органами внутрішніх справ України, а також пропозицій щодо усунення правових і організаційних недоліків при реалізації органами внутрішніх справ України згаданого виду адміністративної діяльності.
Для реалізації зазначеної мети у процесі дослідження передбачалося вирішити такі завдання:
– дослідити становлення і розвиток інституту ліцензування господарської діяльності в Україні;
– визначити особливості адміністративно-правової регламентації обігу предметів і речовин, виготовлення і ремонт яких вимагають контролю з боку органів внутрішніх справ;
– з’ясувати особливості адміністративно-правового регулювання надання послуг та виконання робіт, що вимагають спеціального дозволу органів внутрішніх справ;
– комплексно дослідити нормативно-правові акти, що регулюють діяльність органів внутрішніх справ з питань ліцензування господарської діяльності;
– проаналізувати повноваження органів внутрішніх справ України щодо ліцензування певних видів господарської діяльності;
– вивчити адміністративно-правову практику органів внутрішніх справ України з питань ліцензування певних видів господарської діяльності, виявити недоліки та обґрунтувати шляхи і способи їх усунення;
– сформулювати поняття ліцензування господарської діяльності органами внутрішніх справ, визначити принципи, завдання, особливості ліцензійної роботи органів внутрішніх справ України;
– розробити конкретні пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання та організації діяльності органів внутрішніх справ України з питань ліцензування певних видів господарської діяльності.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають внаслідок реалізації державно-управлінського впливу органів внутрішніх справ на певні галузі господарської діяльності у формі ліцензування.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти та матеріали практики ліцензування певних видів господарської діяльності органами внутрішніх справ України.
Методи дослідження. Висвітлення історичного аспекту інституту ліцензування господарської діяльності зумовило використання історико-правового методу та методу наукового узагальнення. Розробка пропозицій до законодавства та нормативно-правових актів проводилася на підставі вивчення адміністративного законодавства України та інших держав, міжнародних документів, Постанов Пленуму Верховного Суду України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, інших міністерств і центральних органів виконавчої влади, публікацій у періодичній пресі, що зумовило необхідність використання методу логіко-правового та порівняльного аналізу, правових аналогій. У дисертаційному дослідженні під час аналізу праць учених-юристів з адміністративного права, конституційного права, загальної теорії держави і права, теорії управління, наукових праць з окремих питань кримінального і цивільного права, економіки використано системно-структурний метод та метод синтезу.
Під час роботи застосовано також анкетування та статистичний методи дослідження, за допомогою яких проводилися експертне опитування й аналіз статистичних даних з питань ліцензування певних видів господарської діяльності.
Емпіричну базу дослідження становили, зокрема анкетування та інтерв'ювання 147 практичних працівників органів внутрішніх справ України, а також 202 осіб, які займаються господарською діяльністю, щодо проблемних питань дисертаційної роботи, статистичні, аналітичні й інформаційні матеріали Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Державного комітету статистики України щодо динаміки розвитку підприємництва та господарської діяльності в Україні, методів адміністративно-правового впливу на господарську діяльність та державного контролю з цих питань суспільних відносин, результати адміністративно-правової практики органів внутрішніх справ України з питань ліцензування певних видів господарської діяльності.
У процесі роботи над дисертацією було вивчено і проаналізовано наукову літературу, в якій висвітлюються питання правового положення, розвитку і реалізації господарської діяльності, регулятивного впливу держави на господарські відносини, компетенцію, завдання і функції органів внутрішніх справ щодо ліцензування певних видів господарської діяльності.
Нормативно-правову основу дослідження склали: адміністративне, конституційне, кримінальне, цивільне законодавство, міжнародні правові акти, відомчі нормативно-правові акти Міністерства внутрішніх справ України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному вивченні організаційно-правових проблем ліцензування певних видів господарської діяльності органами внутрішніх справ України. полягає в комплексному вивченні організаційно-правових проблем ліцензування певних видів господарської діяльності органами внутрішніх справ України. Автором обґрунтовано кілька нових теоретичних та практичних положень, які вирізняються науковою новизною. Найзначнішими вважаємо наступні:
– обґрунтовано необхідність обмеження вільного здійснення конкретних видів господарської діяльності;
– доведено, що ліцензування господарської діяльності органами внутрішніх справ зумовлено характером і мірою суспільної небезпеки речовин, предметів і послуг, які використовуються під час цієї діяльності;
– дано авторське визначення поняття ліцензування певних видів господарської діяльності органами внутрішніх справ України;
– змодельовано відносини ліцензійного процесу в органах внутрішніх справ України;
– обґрунтовано необхідність структурно-функціональної реорганізації діяльності органів внутрішніх справ України з питань ліцензування певних видів господарської діяльності, зокрема щодо створення служби ліцензійної роботи в системі органів внутрішніх справ України з визначенням її правового статусу та наданням відповідних повноважень;
– внесено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України та відомчих нормативно-правових актів з питань ліцензійної діяльності органів внутрішніх справ України відповідно до принципів побудови правової держави, забезпечення основних прав і свобод людини, основних положень державної політики у сфері господарювання;
– розглянуто ліцензування певних видів господарювання із позицій адміністративно-процедурної діяльності, як складової адміністративного процесу;
– проаналізовано підстави анулювання ліцензій органами внутрішніх справ та обґрунтовано доцільність їх доповнення;
– доведено необхідність зміни термінів дії ліцензій та здійснення окремих процедур ліцензійної діяльності.
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки і пропозиції, можуть бути враховані і використані при реформуванні системи органів внутрішніх справ України, насамперед, підрозділів і служб, діяльність яких безпосередньо пов’язана з адміністративним впливом на господарську діяльність. Дослідження розглянутих у дисертації проблемних питань дозволило сформулювати низку важливих положень, пов'язаних із визначенням правового статусу, завдань, функцій і принципів діяльності служби ліцензійної роботи органів внутрішніх справ, а також її місця в системі служб Міністерства внутрішніх справ України, організації взаємодії з ними.
Крім того, основні положення та результати дослідження можуть бути використані:
– у законодавчій та нормотворчій діяльності (при підготовці проектів законодавчих та нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання суспільних відносин в галузі господарської діяльності та ліцензуванні певних її видів, насамперед діяльності, що пов’язана з наданням послуг протипожежного характеру, з охорони громадян та різних форм власності, використанням зброї, боєприпасів, спеціальних засобів тощо);
– в науково-дослідницькій сфері (для підготовки узагальнених праць з адміністративно-правового регулювання господарської діяльності та питань організації державного управління в галузі підприємництва і господарської діяльності);
– у навчальному процесі (при написанні відповідних розділів і підрозділів підручників та навчальних посібників з адміністративного права, адміністративної діяльності органів внутрішніх справ, теорії управління, при підготовці лекцій з тем: "Адміністративно-правовий режим господарської діяльності", "Історичний аспект ліцензування підприємницької та господарської діяльності", "Особливості реалізації окремих видів господарської діяльності, ліцензування якої здійснюють органи внутрішніх справ", "Організація діяльності органів внутрішніх справ з ліцензування певних видів господарської діяльності" тощо);
– у правовиховній роботі з питань підвищення рівня правової культури населення.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри адміністративного права Національної академії внутрішніх справ України, доповідалися на науково-практичних конференціях за результатами науково-дослідної роботи в Національній академії внутрішніх справ України (квітень 1996 року, березень 1997 року, травень 1998 року), на семінарі за результатами науково-правової експертизи проекту Адміністративного процесуального кодексу України в Київському регіональному центрі Академії правових наук України (листопад 2002 року).
Результати дисертаційного дослідження було використано при підготовці Пропозицій щодо поліпшення практичної діяльності органів внутрішніх справ України в напрямі ліцензування певних видів підприємницької діяльності, доповідної записки Міністру внутрішніх справ України "Про деякі проблеми удосконалення ліцензійної роботи органів внутрішніх справ", а також Пропозицій до проекту Адміністративного процесуального кодексу України, що підтверджують відповідні акти впровадження.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладено автором у п’яти публікаціях, надрукованих у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.
Структура дисертації і послідовність викладення матеріалу зумовлені логікою дослідження проблеми, поставленою метою і завданнями. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які об’єднують шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (132 найменування) та п’яти додатків. Загальний обсяг роботи – 202 сторінки.

bibliography

ВИСНОВКИ

Перетворення України на економічно стабільну державу можливе лише шляхом реалізації принципів правової держави і громадянського суспільства, що передбачає всебічну підтримку розвитку різних видів ділової активності. Однак при цьому держава зобов'язана забезпечувати охорону життя і здоров'я людей, захист навколишнього середовища, основних громадських і державних інститутів.
Важлива роль у реалізації цих завдань належить органам внутрішніх справ України, які, виконуючи широке коло функцій по боротьбі із злочинністю, не є тільки карною системою. Більш того, з ростом економічної стабільності, правової культури і правової свідомості суспільства в діяльності органів внутрішніх справ дедалі помітніше місце займають профілактично-роз‘яснювальні функції. Головним завданням стає не стільки виявлення негативних наслідків і забезпечення притягнення до відповідальності винних осіб, скільки попередження ситуацій, за настанням яких потенційна можливість збитків набуде реальності. Прикладом діяльності у зазначеному напрямі є сьогодні робота органів внутрішніх справ щодо ліцензування певних видів господарської діяльності.
Однак, виконуючи контрольно-наглядові функції щодо господарювання, необхідно брати до уваги принципи доцільності і достатності. Надмірно зарегламентована господарська діяльність втрачає привабливість для ініціативного суб'єкта і, як наслідок цього, вироджується. У зв'язку з цим діяльність органів внутрішніх справ України щодо ліцензування господарювання має бути, з одного боку, чітко регламентованою й ефективною, а з другого – максимально відкритою, простою і зрозумілою. З цією метою, для реалізації ліцензійних функцій у системі органів внутрішніх справ України необхідно створити відповідну службу, яка б відповідала сучасним соціально-політичним та економічним вимогам і критеріям.
У результаті дисертаційного дослідження, на підставі вивчення, узагальнення й аналізу теоретичних положень і досягнень юридичної науки, нормативно-правової бази і практичної діяльності підрозділів органів внутрішніх справ України було розроблено пропозиції стосовно реформування ліцензійної діяльності органів внутрішніх справ і створення в їхній системі спеціалізованої служби для роботи у зазначеному напрямі.
До найважливіших висновків і пропозицій дисертаційного дослідження автор відносить такі.
1. Контроль держави за господарською діяльністю у формі ліцензування здійснюється з моменту встановлення у суспільстві капіталістичних відносин. Сьогодні у тому чи іншому вигляді ліцензування господарської діяльності існує у переважній більшості країн світу, захищаючи найбільш важливі для суспільства і держави групи суспільних відносин. В Україні інститут ліцензування має історичним підґрунтям контроль за здійсненням певних видів господарської діяльності в Росії до 1917 року. Цілком інститут ліцензування оформився в Україні з моменту легалізації підприємницької діяльності. Нині ліцензування господарської діяльності в Україні здійснюється з огляду на вітчизняний та зарубіжний історичний досвід, а також сучасний досвід зарубіжних країн.
2. Предмети і речовини, на виготовлення, ремонт і реалізацію яких необхідне одержання ліцензії від органів внутрішніх справ, за своїми специфічними особливостями становлять значну небезпеку для нормального стану і розвитку суспільних відносин, що складаються в державі. Щоб не ставити під загрозу інтереси суспільства і держави було встановлено особливий порядок здійснення господарської діяльності, пов'язаної із вказаними предметами.
3. Послуги, пов'язані з охороною власності, охороною громадян, виконанням робіт протипожежного призначення являють собою потенційну загрозу охоронюваним суспільним відносинам. По-перше, це пов'язано із використанням у процесі діяльності при наданні цих послуг зазначених предметів і речовин. По-друге, дані види господарювання торкаються широкого кола суспільних відносин. Це пов'язано з необхідністю мати підготовлених, досвідчених фахівців, внутрішньою організаційною єдністю і єдиноначальністю формувань суб'єктів господарської діяльності, особливим характером наданих послуг і робіт. Так, недержавні охоронні структури можуть бути легко трансформовані у незаконні воєнізовані формування чи організовані злочинні групи. Протипожежні роботи і послуги мають виконуватися на належному рівні і з належною якістю, при цьому потрібно використовувати безпечні засоби і способи, дозволені речовини та матеріали.
4. Реалізація господарської діяльності з надання послуг протипожежного характеру, охорони громадян та власності, а також пов’язаної з використанням зброї, боєприпасів до неї та спеціальних засобів стосується суспільних відносин, які входять до сфери громадського порядку, громадської безпеки і порядку управління. Забезпечення належного стану цих сфер покладено на органи внутрішніх справ. Крім того, у складі органів внутрішніх справ є підрозділи і служби, які раніше виконували подібні за змістом завдання. Це, передусім, Адміністративна служба міліції, Державна служба охорони і Державний департамент пожежної безпеки. Накопичений працівниками цих підрозділів досвід дозволяє за мінімальний термін розпочати реалізацію нового виду адміністративної діяльності, досить ефективно її провадити, за необхідності поширювати сферу цієї діяльності на нові види господарювання.
5. Під ліцензуванням господарської діяльності органами внутрішніх справ України розуміється один зі спеціальних видів адміністративної діяльності органів внутрішніх справ, зміст якого полягає у видачі суб'єктам господарської діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на право виготовлення протягом певного терміну товарів, предметів і послуг, здійснення якого вимагає особливого порядку і який, в силу властивих йому особливостей, може завдати шкоди охоронюваним суспільним відносинам у сфері громадського порядку, громадської безпеки та порядку управління, а також у наступному контролі за відповідністю здійснення цієї діяльності встановленим правилам.
6. Ліцензійний процес органів внутрішніх справ України складається з цілої низки самостійних послідовних проваджень, що динамічно розвиваються й організаційно взаємопов'язані однією метою – забезпеченням захисту життєво необхідних інтересів і потреб суспільства і держави від можливого негативного впливу. Цю діяльність органів внутрішніх справ можна визначити як ліцензійний процес. Ліцензійний процес складається з двох основних і факультативного проваджень. До основних проваджень ліцензійного процесу органів внутрішніх справ України відносяться провадження з видачі ліцензії та контрольне провадження. До факультативного відноситься провадження з продовження дії ліцензії, її переоформлення, видачі дублікатів ліцензії, організації навчання, прийом іспитів та видачі посвідчень установленого зразка.
7. Пропозиція про доцільність законодавчого закріплення обов'язкового спеціального навчання суб'єктів господарювання, які здійснюють ліцензовану органами внутрішніх справ діяльність.
З огляду на особливий характер згаданої господарської діяльності, а також необхідність використання під час її реалізації обмежених в обігу предметів і речовин, спеціальну підготовку і перепідготовку повинні проходити як керівники господарських структур, так і найманий персонал. Програми навчання мають бути узгоджені із зацікавленими міністерствами і відомствами, насамперед із Міністерством внутрішніх справ України. Підготовку фахівців можуть здійснювати як державні, так і приватні навчальні заклади. Курс навчання доцільно зробити платним, що, з одного боку, сприятиме сумлінному ставленню суб'єктів господарювання, а з другого – стане додатковим джерелом поповнення бюджетних коштів.
8. Пропозиції щодо вдосконалення регулювання діяльності органів внутрішніх справ України з ліцензування господарювання. Для подолання прогалин правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ із ліцензування господарювання і забезпечення більш повної нормативно-правової регламентації цієї сфери доцільно внести такі зміни до діючих нормативно-правових актів:
– статтю 10 "Обов'язки міліції" Закону України "Про міліцію" 5 доповнити пунктами такого змісту:
"видавати суб'єктам господарської діяльності, відповідно до законодавства, ліцензії на виробництво, ремонт і реалізацію спортивної, мисливської вогнепальної зброї і бойових припасів до неї, а також холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с, виготовлення і реалізацію спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої і дратівної дії, індивідуального захисту та активної оборони, надання послуг, пов'язаних з охороною власності, а також охороною громадян;
контролювати дотримання обов'язкових умов і правил, установлених для господарської діяльності, на здійснення якої необхідне одержання ліцензії";
– статтю 11 "Права міліції" Закону України "Про міліцію" доповнити пунктами у такій редакції:
"анулювати дію виданої суб'єктам господарської діяльності ліцензії, у випадку порушення зазначених у ліцензії умов і правил здійснення обраного виду діяльності;
обстежувати об'єкти господарської діяльності з метою виконання контрольних і профілактичних функцій щодо забезпечення виконання зазначених у ліцензії умов і правил господарської діяльності";
– пункт 17 Положення про Державну службу охорони при МВС України 27 необхідно доповнити підпунктом такого змісту:
"при здійсненні контролю за діяльністю суб'єктів господарської діяльності складати відповідно до чинного законодавства і передавати на розгляд уповноважених органів (посадових осіб) протоколи про адміністративні правопорушення за порушення діючих правил стосовно вогнепальної, пневматичної (калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с) та холодної зброї, бойових припасів, а також електрошокових пристроїв і спеціальних засобів, що застосовуються правоохоронними органами";
– в Умовах і правилах здійснення господарської діяльності з надання послуг з охорони колективної і приватної власності, а також охорони громадян необхідно доповнити Перелік грубих порушень умов і правил здійснення господарської діяльності охоронним підприємством 43 таким підпунктом:
"порушення встановлених правил придбання, збереження, перевезення, носіння і застосування вогнепальної, пневматичної (калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с), холодної зброї, бойових припасів, спеціальних засобів, споряджених речовинами сльозоточивої і дратівної дії, а також використання електрошокових пристроїв і спеціальних засобів, що застосовуються правоохоронними органами";
– умови провадження господарської діяльності з виробництва, ремонту вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони 54 доцільно доповнити положенням, що передбачає відповідальність суб'єктів господарювання за застосовуванням вогнепальної і пневматичної зброї не за призначенням;
– доповнити статтю 13 "Відомості, які містить ліцензія" Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" положенням, що закріпило б стосовно видів господарської діяльності, ліцензованих органами внутрішніх справ України, обов’язкове зазначення у ліцензії інформації щодо особи, безпосередньо відповідальної за здійснення ліцензованої господарської діяльності;
– для стимулювання належного ставлення посадових осіб суб'єктів господарської діяльності, відповідальних за підбір, навчання, підготовку, перепідготовку, інструктаж працівників, які матимуть доступ до зброї, спеціальних засобів, а також стимулювання належного ставлення самих цих працівників, доцільно внести відповідні зміни до адміністративного законодавства України з метою підвищення штрафних санкцій за порушення встановлених правил і порядку продажу, придбання, зберігання, застосування та поводження зі зброєю і спеціальними засобами. Діюча максимальна сума штрафу 10 не оподатковуваних мінімумів доходів громадян, яка в даний час дорівнює 170 гривням, за більшість таких правопорушень (а в статті 195-1 КпАП України і того менше) не є відчутним стягненням для посадових осіб суб'єктів господарської діяльності. А саме вони виступають здебільшого суб'єктами цих правопорушень. Розмір штрафу за кваліфіковані склади згаданих правопорушень мають бути підвищені до 50-100 не оподатковуваних мінімумів доходів громадян, з обов'язковою конфіскацією зброї і спеціальних засобів.
– з огляду на складність та важливість попередньої перевірки кандидатів у ліцензіати, досить незначною виглядає грошова сума, яку суб’єкти господарювання вносять до держбюджету після отримання ліцензії. З метою адекватної оплати діяльності підрозділів і служб органів внутрішніх справ, залучених до перевірки претендентів на отримання ліцензії, крім суми, що вноситься до державного бюджету після прийняття рішення про видачу ліцензії, було б доцільно встановити плату за перевірку кандидатів на отримання ліцензії, для чого потрібно нормативне закріплення обов'язку суб'єктів господарської діяльності оплачувати діяльність органів внутрішніх справ щодо попередньої перевірки тих, хто бажає отримати ліцензію;
– з метою усунення можливості різного тлумачення міри виявлених порушень ліцензійних умов, які можуть бути підставою для анулювання ліцензії, доцільно б було законодавчо закріпити перелік таких підстав, а також внести до нього таку підставу, як "неможливість забезпечення виконання ліцензійних умов, установлених для даного виду господарської діяльності";
– для дієвого контролю за виконанням рішення щодо анулювання дії ліцензії, варто законодавчо закріпити обов'язок органу ліцензування повідомляти про прийняте рішення щодо анулювання дії ліцензії територіальний орган внутрішніх справ за місцем розташування ліцензіату та його філій, а також оприлюднення рішення про анулювання ліцензії в засобах масової інформації. Крім того, бажано обмежити термін повідомлення органу ліцензування про втрату ліцензії 10 днями;
– зважаючи на складність, підвищену суспільну небезпеку і велику капіталоємність видів господарювання, ліцензованих органами внутрішніх справ України, було б доцільним змінити терміни дії ліцензії. Так, первісну ліцензію варто видавати терміном на 1-2 роки, що дозволить суб'єкту господарювання вийти на ринок товарів і послуг, продемонструвати свої якості і рівень, відповідним чином зарекомендувати себе, а органу ліцензування дозволить вивчити, проаналізувати і об'єктивно оцінити діяльність підприємства, як щодо якості вироблених ним товарів, предметів і послуг, так і щодо відповідності ліцензійним умовам і правилам, вимогам забезпечення захисту і безпеки інтересів громадянина, суспільства, держави й охорони навколишнього природного середовища. Після успішного проходження іспитового терміну дію ліцензії продовжувати не на 3, а на 5 років, це дозволить суб'єктам господарювання здійснювати довгострокове планування, вкладати значні кошти у розвиток діяльності, що сприятиме як поліпшенню якості вироблених товарів і послуг, так і підвищенню захищеності інтересів громадянина, суспільства й держави;
– з метою зменшення кількості недостатньо підготовлених суб'єктів господарювання, підвищення якості та рівня наданих послуг і відповідальнішого ставлення підприємців до своєї діяльності було б доцільно збільшити до 5 років термін, після якого можливе звернення до органів внутрішніх справ по нову ліцензію замість анульованої.
9. Діяльність органів внутрішніх справ з ліцензування господарювання нині не має системної організації і в деяких випадках розглядається як другорядна. У зв'язку з цим виникають проблеми з кадровим і матеріально-технічним забезпеченням, здійсненням взаємодії з іншими службами та підрозділами органів внутрішніх справ, залученням співробітників ліцензійної служби до виконання додаткових обов'язків тощо. Це відбивається на якості та ефективності підготовки документів, виконанні контролюючих функцій, що негативно позначається на всій діяльності органів внутрішніх справ, як органу ліцензування. З метою створення єдиної системи органів ліцензування Міністерства внутрішніх справ України, визначення правового статусу ліцензійної служби і її працівників, подолання бар'єрів при взаємодії різних служб та підрозділів органів внутрішніх справ з питань ліцензування, вирішенні питань кадрового і матеріально-технічного забезпечення, обґрунтованого використання коштів, що надходять від суб'єктів господарювання, врегулювання інших питань, потрібний наказ Міністра внутрішніх справ України "Про організацію роботи органів внутрішніх справ щодо видачі суб'єктам господарської діяльності ліцензій на право займатися певними видами діяльності і порядку здійснення контролю за цією діяльністю", де б містилася докладна регламентація діяльності органів внутрішніх справ у цьому напрямі. Створення єдиної системи ліцензування підвищить також значимість внутрішнього контролю за діяльністю органів ліцензування. Зазначені заходи зроблять даний вид адміністративної діяльності органів внутрішніх справ України більш результативним та ефективним, що відповідатиме державній політиці підтримки і стимулювання розвитку господарської діяльності, а також реформування органів виконавчої влади.
Для ефективної роботи органів внутрішніх справ у галузі ліцензування господарювання доцільно переглянути принципи фінансування цього напряму діяльності. Даний вид адміністративної діяльності має своєю метою забезпечення охорони життєво важливих для суспільства та держави відносин і тому не може здійснюватися на засадах самофінансування. У зв'язку з цим ліцензійна робота органів внутрішніх справ має фінансуватися з бюджетних джерел. Економія в цій галузі спричинить зниження рівня захисту інтересів суспільства і держави, а також погіршення якості пропонованих на ринку товарів і послуг особливого характеру.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради (ВВР).– 1990.– № 31.– Ст. 429.
2. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР).– 1996.– № 30.– Ст. 142.
3. Закон СРСР "Про кооперацію в СРСР" // Відомості Верховної Ради СРСР (ВВР СРСР).– 1988.– № 22.– Ст. 355.
4. Закон Української РСР "Про економічну самостійність Української РСР" // Відомості Верховної Ради (ВВР).– 1990.– № 34.– Ст. 499.
5. Закон України "Про міліцію" // Відомості Верховної Ради України (ВВР).– 1991.– № 4.– Ст. 20.
6. Закон України "Про підприємництво" // Відомості Верховної Ради (ВВР).– 1991.– № 14.– Ст. 168.
7. Закон України "Про підприємства" // Відомості Верховної Ради (ВВР).– 1991.– № 24.– Ст. 272.
8. Закон України "Про пожежну безпеку" // Відомості Верховної Ради (ВВР).– 1994.– № 5.– Ст. 21.
9. Закон України від 25.04.1996 р. № 148/96-ВР "Про внесення змін і доповнень у Кодекс України про адміністративні правопорушення" // Відомості Верховної Ради (ВВР).– 1996.– № 25.– Ст. 104.
10. Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" // Відомості Верховної Ради (ВВР).– 2000.– № 36.– Ст. 299.
11. Ст. 195-2 КпАП України "Порушення порядку придбання, збереження, реєстрації чи обліку газових пістолетів і револьверів, а також патронів до них" // Закон України від 24.12.1993 р. № 3806–12.- К., 1993.
12. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради (ВВР).– 2001.– № 25-26.– Ст. 131.
13. Кодекс про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради (ВВР).– 1984.– Дод. до № 51.– Ст. 1122.
14. Закони про приватну фабрично–заводську промисловість / під ред. Гутцайт Д.І.– М., 1913.– С.79.
15. Проект Закону України "Про зброю" // Служба безпеки.– 1996.– № 10.– С. 9.
16. Про негайні заходи по здійсненню законності і правопорядку в республіці // Постанова Верховної Ради УРСР від 29.11.1990 р. № 49 // Відомості Верховної Ради (ВВР).– 1990.– № 51.– Ст. 647.
17. Про право власності на окремі види майна // Постанова Верховної Ради України від 17.07.1992 р. № 2471-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР).– 1992.– № 35.– Ст. 517.
18. Про державну програму боротьби зі злочинністю // Постанова Верховної Ради України від 25.06.1993 р. // Голос України.– 1993.– № 143 (643).– 30 липня.
19. Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, збереження й інші незаконні дії зі зброєю, боєприпасами чи вибуховими речовинами // Постанова Пленуму Верховного Суду України від 8.07.1994 р. № 6 // Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України.– Київ, 1995.– С. 225.
20. Про заходи щодо поліпшення ведення мисливського господарства // Постанова Ради Міністрів СРСР № 478 від 1.05.1959 р. // СП СРСР.– 1959.– № 10.– Ст. 62.
21. Про встановлення єдиного порядку придбання, обліку і збереження мисливських рушниць // Постанова Ради Міністрів СРСР № 646 від 23.07.1975 р. // СП СРСР.– 1975.– № 18.– Ст. 110.
22. Про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів підприємницької діяльності і про розмір плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємництва // Постанова Ради Міністрів УРСР від 15.04.1991 р. № 99 // Збори Постанов Уряду УРСР (СПП).– 1991.– № 5.– Ст. 37.
23. Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в УРСР // Постанову Кабінету Міністрів України від 27.02.1991 р. № 49.– К., 1991.
24. Про затвердження Положення про дозвільну систему // Постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 р. № 576.– К., 1992.
25. Про внесення змін і доповнень у Положення про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності // Збірник Постанов (ЗП) України.– 1993.– № 4-5.– Ст. 63.
26. Про порядок продажу, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, споряджених речовинами сльозоточивої і дратівної дії // Постанова Кабінету Міністрів України від 7.09.1993 р. № 706 // Збірник Постанов Уряду України (ЗПП).– 1994.– № 1.– Ст. 17.
27. Про заходи щодо упорядкування охорони державної й іншої форм власності // Постанова Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 р. № 615 // Збірник Постанов Уряду (ЗПП).– 1994.– № 2.– Ст. 31.
28. Про Положення про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності // Постанова Кабінету Міністрів України № 316 від 17.05.1994 р. // Збірник Постанов Уряду (ЗПП).– 1994.– № 9.– Ст. 221.
29. Про внесення змін і доповнень у Положення про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності // Збірник Постанов Уряду (ЗПП).– 1995.– № 2.– Ст. 48.
30. Про Концепцію розвитку системи Міністерства внутрішніх справ // Постанова Кабінету Міністрів України від 24.04.1996 р. № 456.– К., 1996.
31. Концепція розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності по її видах // Постанова Кабінету Міністрів України від 23.09.96 р. № 1164.– К., 1996.
32. Про внесення змін до Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні // Постанова Кабінету Міністрів України від 4.08.1997 р. № 829.– К., 1997.
33. Про порядок ліцензування підприємницької діяльності // Постанова Кабінету Міністрів України від 3.07.1998 р. № 1020 // Урядовий кур'єр.– 1998.– 16 липня.
34. Про затвердження переліку органів ліцензування // Постанова Кабінету Міністрів України від 14.11.2000 р. № 1698.– К., 2000.
35. Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу // Постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2000 р. № 1755.– К., 2000.
36. Про Ліцензійну палату при Міністерстві економіки України // Указ Президента України від 28.03.95 р. № 264/95.– К., 1995.
37. Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності // Указ Президента України від 3.02.1998 р. № 79/98 // Урядовий кур'єр.– 1998.– 7 лютого.
38. Про Ліцензійну палату України // Указ Президента України від 07.02.1997 р. № 104/97 // Урядовий кур'єр.– 1997.– 15 лютого.
39. Питання Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва // Указ Президента України від 25.05.2000 р. № 721/2000 (зі змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 1050/2000 від 09.09.2000 р., № 149/2001 від 05.03.2001 р.)//
40. Державний класифікатор України. Класифікатор професій // Наказ Держстандарту України від 27.07.1995 р. № 257.– К., Держстандарт України, 1995.– 434 с.
41. Статути торговий, фабричної і заводської промисловості і ремісничий.– Спб-М., 1872.– 660 c.
42. Про виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 р. № 615 "Про заходи щодо вдосконалення охорони об'єктів державної та інших форм власності" // Наказ МВС України від 30.08.1993 р. № 534.– К., 1993.
43. Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій з надання послуг по охороні державної, колективної і приватної власності, монтажу, ремонту і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації та Умови і правила здійснення підприємницької діяльності по охороні державної, колективної і приватної власності, монтажу, ремонту і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації // Наказ МВС України від 30.08.1993 р. № 534.– К., 1993.
44. Про заходи для виконання постанови Кабінету Міністрів України від 7.09.1993 р. № 706 "Про порядок продажу, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, споряджених речовинами сльозоточивої і дратівної дії" // Наказ МВС України від 18.10.1993 р. № 642.– К., 1993.
45. Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на виробництво, ремонт, реалізацію спортивної, мисливської вогнепальної зброї і боєприпасів до неї, а також холодної зброї, виготовлення і реалізацію спеціальних засобів, споряджених речовинами сльозоточивої і дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони і засобів виконання спеціальних операцій і оперативно–розшукових заходів, створення і утримання стрілецьких тирів, стрільбищ і мисливських стендів // Наказ МВС України від 18.10.1993 р. № 643.– К., 1993.
46. Про перелік робіт з підвищеною небезпекою // Наказ Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 30.11.1993 р. № 123.– К., 1993.
47. Про затвердження складу комісії з питань розгляду матеріалів та видачі ліцензій суб'єктам підприємницької діяльності, які надають послуги по охороні державної, колективної та приватної власності, монтажу, ремонту і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації // Наказ МВС України від 22.12.1993 р. № 812.– К., 1993
48. Про внесення змін та доповнень до наказу МВС України від 30.08.1993 р. № 534 "Про виконання постанови Кабінету Міністрів України від 10.08.1993 р. № 615 "Про заходи щодо вдосконалення охорони об'єктів державної та інших форм власності" та наказу МВС України № 812 від 22.12.1993 р. "Про затвердження складу комісії з питань розгляду матеріалів та видачі ліцензій суб'єктам підприємницької діяльності, які надають послуги по охороні державної, колективної та приватної власності, монтажу, ремонту і профілактичному обслуговуванню засобів охоронної сигналізації" // Наказ МВС України від 28.02.1994 р. № 112.– К., 1994.
49. Про організацію виконання Закону України від 25.04.1996 р. № 148/96-ВР "Про внесення змін і доповнень у Кодекс України про адміністративні правопорушення" // Наказ МВС України від 27.05.1996 р. № 348.– К., 1996.
50. Концепція розвитку системи МВС // Наказ МВС України від 30.06.1996 р. № 455.– К., 1996.
51. Про затвердження Інструкції про порядок здійснення контролю за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності, які надають послуги з охорони власності, охорони громадян, а також за діяльністю служб охорони підприємств та організацій усіх форм власності // Наказ МВС України від 14.04.1998 р. № 257.– К., 1998.
52. Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів // Наказ МВС України від 21.08.1998 р. № 622.– К., 1998.
53. Інструкція про умови і правила провадження підприємницької діяльності (ліцензійні умови) з надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення та контроль за їх дотриманням // Наказ Ліцензійної палати України і ГУ ДПО МВС України від 14.12.1998 р. № 107/89.– К., 1998.
54. Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з проектування, монтажу, технічного обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінки протипожежного стану об'єктів і Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з проведення випробувань на пожежну небезпеку речовин, матеріалів, будівельних конструкцій, виробів і обладнання, а також пожежної техніки, пожежно–технічного озброєння, продукції протипожежного призначення на відповідність встановленим вимогам // Наказ Державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства внутрішніх справ України від 23.01.2001 р. № 14/51.– К., 2001.
55. Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва, ремонту вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлі вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони // Наказ Державного Комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва та Міністерства внутрішніх справ України від 21.03.2001 р. № 53/213.– К., 2001.
56. Большая советская энциклопедия.– М.: Сов. энциклопедия, 1975.– Т.22.– 627 c.
57. Брокгауз Ф.А., Эфрон И.А. Энциклопедический словарь.– Спб, 1896.– Т. XVII A.– 964 с.
58. Словарь иностранных слов.– М.: Русский язык, 1979.– 624 c.
59. Словарь русского языка.– М.: Русский язык, 1983.– Т. 2.– 736 c.
60. Советская военная энциклопедия.– М.: Воениздат, 1977.– Т.4.– 656 c.
61. Українська радянська енциклопедія.– Київ.: Укр. Сов. Энцикл., 1981.– Т. 6.– 552 с.
62. Авдеев В.П. Тиры и стрельбища.– М.: ДОСААФ, 1977.– 111 с.
63. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підручник // під ред. Голосніченка І.П., Кондратьєва Я.Ю.– Київ: Українська академія внутрішніх справ, 1995.– 180 с.
64. Административная деятельность органов внутренних дел. Часть общая. Учебник.– М.: Моск. юрид. ин-т МВД России, 1996.– 335 с.
65. Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ України в 1997 році.– Київ, 1998.– 100 с.
66. Азимов Ч.М. Гражданин. Предпринимательство. Закон.– Харьков: Основа, при ХГУ, 1991.– 96 с.
67. Алексеев С.С. Общая теория права.– М.: Юридическая литература, 1981.– Т. 1.– 359 с.
68. Алехин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российськой Федерации: Учебник.– М.: Зеркало, ТЕИС, 1996.– 640 с.
69. Алфавит полицейских законов, разъяснений и циркуляров.– М., 1913.– 600 с.
70. Андреев В.К. Проблемы правосубъектности в предпринимательской деятельности // Правовое регулирование предпринимательской деятельности / под ред. Лаптева В.В.– М.: ИГПАН, 1995.– 94 с.
71. Андреевский И. Полицейское право.– Спб, 1873.– Т. 2, ч. 2.– 727 с.
72. Антонович А.Я. Курс государственного благоустройства (полицейского права).– Киев, 1890.– Т. 2.– 410 с.
73. Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес.– К.: Літера ЛТД, 2001.– 336 с.
74. Баранов В.М., Волченсков С.И. Экипировка личного состава // Сборник МВД СССР.– М., 1990.– № 1 (31).– С. 60–63.
75. Бельков О.А. Понятийно–категориальный аппарат концепции национальной безопасности // Безопасность.– 1994.– № 3.– С. 91–94.
76. Бельский К.С. Феноменология административного права.– Смоленск.: Изд–во СГУ, 1995.– 144 с.
77. Бехайн, Вендален. Энциклопедия оружия.– Спб. 1995.– 574 с.
78. Блюм М.М., Шишкин И.Б. Охотничье ружье.– М.: Лесная промышленность, 1983.– 216 с.
79. Болотин Д.М. Советское стрелковое оружие.– М.: Воениздат, 1986.– 320 с.
80. Бутурлин С.А. Стрельба пулей.– Спб, 1913.– Т.2.– 290 с.
81. Бутурлин С.А. Пулевое охотничье ружье и стрельба из него.– М., 1926.– 112 с.
82. Владимиров Э. Штуцер, карабин, винтовка // Охота и охотничье хозяйство.– 1971.– № 9.– С. 34–35.
83. Вольтке Г. Право торговли и промышленности в России в историческом развитии.– Спб, 1901.– 25 с.
84. Где взять ангела–хранителя? // Бизнес.– 1995.– № 48 (154), 19 декабря.– С. 28.
85. Гнатовский М.И., Шорин П.А. История развития отечественного стрелкового оружия.– М.: Воениздат, 1959.– 248 с.
86. Гом'єн Донна. Короткий путівник Європейською конвенцією з прав людини / Пер. з англ. Т. Іваненко, О. Павличенка.– Львів: Кальварія, 2000.– 182 с.
87. Данилов А. Современное спортивное оружие и его отладка.– М.: ДОСААФ, 1964.– 192 с.
88. Записка к проекту устава Русского Стрелкового Общества.– Одесса, 1896.– 6 с.
89. Ивановский В.В. Учебник административного права.– Казань, 1911.– 506 с.
90. Инструкция чинам полиции по надзору за благоустройством и порядком на фабриках и заводах, а также на частных горных заводах и промыслах.– Издана Главным фабричным и горнозаводским делам Присутствием 14 августа 1900 г. // Собрание узаконений Российской империи.– 1900.– Ст. 2443.
91. Ищенко А.А. Тиры и стрельбища.– М.: ДОСААФ, 1989.– 214 с.
92. Кинль В.А. Пулевая стрельба.– М.: Просвещение, 1989.– 206 с.
93. Корецкий Д.А. Оружие: правовой режим.– Ростов н/Дону: Изд. Молот, 1995.– 96 с.
94. Коуз Рональд. Фирма, рынок и право / Пер. с англ. Б. Пинскер, ред. Р.Левит.– Нью Йорк: Телекс, 1991.– 192 c.
95. Кречетов В. Оружие и патроны для отстрела копытных // Охота и охотничье хозяйство.– 1981.– № 1.– С. 25-28.
96. Крупиевская М. Профессия – телохранитель // Факты.– 1997.– 19 ноября.– С. 8.
97. Лившиц Р.З. Теория права.– М.: Бек, 1994.– 352 с.
98. Левицкий А.Н., Торопов К.В., Цитович В.Л. Тиры для стрельбы из малокалиберного оружия.– М., 1934.– 130 с.
99. Ліцензійні виробники продукції і послуг протипожежного призначення України: Каталог.– К., 1997.– Випуск 1.– 62 с.
100. Ліцензування підприємницької діяльності // Право України.– 1993.– № 5-6.– С. 27-29;
101. Манохин В.М., Адушкин Ю.С., Багишаев З.А. Российское административное право: Учебник.– М.: Юристъ, 1996.– 472 с.
102. Михайлов Л.Е., Семеновых И.Е. Спортивное оружие.– Ижевск: Удмуртия, 1981.– 168 с.
103. Мусияка В.Л. Правовые основы предпринимательской деятельности.– Харьков: АО "Бизнес Информ", 1995.– 88 с.
104. Ноздрачев А. Статус предпринимателя // Хозяйство и право.– 1994.– № 1.– С. 31-34.
105. Овсянко Д.М. Административное право: Учебное пособие / под ред. Проф. Г.А. Туманова.– М.: Юристъ, 1997.– 448 с.
106. Охотничье и спортивное оружие (Каталог).– М., 1973.– 78 с.
107. Пехтерев А.В. Принципы советского государственного управления и деятельности органов внутренних дел.– Омск.: Омская высш. шк. милиции, 1983.– 74 с.
108. Подшибякин А.С. Вопросы криминалистического исследования холодного оружия.– Изд-во Саратовского университета, 1975.– 76 c.
109. Попенко В.Н. Холодное метательное оружие.– М.: Богучар, 1993.– 224 с.
110. Попондопуло В.Ф. Правовой режим предпринимательства.– Спб, 1991.– 208 с.
111. Президент сказал: "Рядом!" // Бизнес.– 1997.– № 32 (239).– 11 августа.– С. 10.
112. Профессия – телохранитель // Факты.– 1997.– 19 ноября.– С. 8.
113. Пугинский Б.И., Сафиуллин Д.Н. Правовая экономика: проблемы становления.– М.: Юрид. литерат., 1991.– 238 с.
114. Рассейкин Д.П. Экспертиза холодного оружия по делам о преступлениях против жизни // Ученые записки.– Изд-во Саратовского юридического института.– Выпуск ХI.– 1964.– 183 с.
115. Рыбаков Ю.А. Промышленное законодательство России I половины XIX века.– М.: Наука, 1986.– 212 с.
116. Селіванов В.М. Підприємництво в Україні: проблеми становлення і перспективи розвитку // Право України.– 1995.– № 8.– С. 4–10.
117. Советское административное право / под ред. Козлова Ю.М.– М.: Юридическая литература, 1973.– 623 с.
118. Спортивно-охотничье оружие и патроны.– Бухарест, 1965.– 95 c.
119. Столетов П.И., Вольвер Р.Е. "Вальтер", "Браунинг", "Макаров" и К. Оружие самозащиты.– Одесса: Интерпресс, 1995.– 47 с.
120. Тимошенко И.И. Зарубежный опыт