Адміністративна відповідальність за порушення авторських та суміжних прав

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………..…4-10

РОЗДІЛ 1. Авторське право і суміжні права як об’єкт адміністративно-правової охорони ………………………………
1.1. Розвиток законодавства про авторське
право і суміжні права………………………………………………11-31
1.2. Мехнізм регуляторної політики охорони
авторського права і суміжних прав………………………………31-40
1.3. Теоретичні концепції авторського права і суміжних прав………40-66
1.4. Міжнародне законодавство про авторське
право і суміжні права………………………………………………66-71

РОЗДІЛ 2. Публічно-правова обумовленість адміністра-тивної відповідальності за порушення авторських і суміжних прав …………………………………………………………………
2.1. Адміністративно-правова характеристика порушень авторських
і суміжних прав та відповідальність за їх скоєння………………71-106
2.2. Склад адміністративного порушення
авторських та суміжних прав…………………………………...………106
2.2.1. Об’єкт адміністративного порушення
авторських та суміжних прав……………………………… ……109-120
2.2.2. Об’єктивна сторона адміністративного
порушення авторських та суміжних прав………………………120-129
2.2.3. Суб’єкт адміністративного порушення
авторських та суміжних прав…………………………...………129-135
2.2.4. Суб’єктивна сторона адміністративного
порушення авторських та суміжних прав……………...………135-142

РОЗДІЛ 3. Накладення адміністративних стягнень за пору¬шення авторських та суміжних прав
3.1. Обставини, що пом’якшують та виключають адміністративну відповідальність за порушення авторських та суміжних прав….…..142-150
3.2 Обставини, що обтяжують адміністративну відповідальність за порушення авторських та суміжних прав……………………………..150-155
ВИСНОВКИ………………………………………………...……….155-165

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………...……….165-178

ВСТУП

Актуальність теми дослідження обумовлена економічною, культурною та соціальною значимістю результатів творчої діяльності, збільшенням кількості правопорушень у сфері авторського і суміжних прав, необхідністю забезпечення законних прав і інтересів їх суб’єктів, прагненням запобігти економічним втратам на внутрішньому і зовнішніх ринках. Правові відносини стосовно використання об’єктів авторського і суміжних прав (майнових прав суб’єктів) сьогодні прирівнюються до відносин матеріального виробництва, а їх використання в підприємництві забезпечує розвинутим країнам Заходу приріст від 4 до 7 відсотків валового національного доходу і приносить США прибуток в 120 млд.$.
Українське законодавство щодо інтелектуальної власності, зокрема в сфері авторського і суміжних прав, розроблене з урахуванням вимог міжнародних конвенцій, відповідає їх принципам та є адаптованим до вимог ринкової економіки. Але, не дивлячись на це, проблемним залишається виконання ним охоронної та превентивної функцій на етапі переходу до ринкових відносин. Через це зросла кількість правопорушень в сфері інтелектуальної власності, що стали причиною виникнення конфліктів між власниками майнових прав, творчими організаціями, суб’єктами шоу-бізнесу і навіть між державами. Причиною останньої є: економічні війни, запровадження санкцій, скорочення програм співробітництва, зменшення розмірів інвестицій тощо. Таким чином, актуальність дослідження полягає у необхідності забезпечення міжнародних зобов’язань України і намаганні вступити у Світову організацію торгівлі, що є неможливим без приведення національного законодавства у відповідність до міжнародного законодавства та без ефективної діяльності держави в особі її органів щодо запобігання правопорушенням у сфері інтелектуальної власності.
Рівень дослідження цієї проблеми як у науці адміністративного права, так і в законодавстві України є недостатнім. Публікації теоретичного і практичного характеру стосовно авторського і суміжних прав здебільшого присвячені аналізу їх цивільно-правового механізму. Проблеми управління і адміністративного захисту цих інститутів є мало досліджуваними, що відобразилося на рівні законодавства України, яке передбачає адміністративну відповідальність за порушення авторського та суміжних прав. У поодиноких публікаціях поряд із науковими підходом щодо дослідження проблем правового регулювання інтелектуальної власності зустрічається непрофесіоналізм. Все це шкодить науці, породжує неточність правових категорій, впливає на помилкове формування правосвідомості населення України, появу концептуально неправильних позицій у розвитку національного законодавства і діяльності державних органів. Наслідок – безліч проблем, що потребують невідкладного наукового вирішення.
Застосування лише адміністративних заходів охорони авторського і суміжних прав у правовій системі України є недостатнім, тому і існують інші правові заходи захисту вказаних прав: цивільно-правові та кримінально-правові. Але захист авторських і суміжних прав адміністративно-правовими заходами має велике значення для забезпечення законності і правопорядку у цій сфері. Питання встановлення адміністративної відповідальності за порушення авторського та суміжних прав містять досить широку проблематику. Тому й виникає необхідність аналізу сутності порушень авторського та суміжних прав, за які законодавством України передбачено адміністративну відповідальність.
Питання теоретичного, законодавчого і правозастосувального характеру, які пов’язані з адміністративною відповідальністю за порушення авторського та суміжних прав не були предметом окремого ґрунтовного наукового дослідження, притягнення до адміністративної відповідальності за проступки у сфері інтелектуальної власності носять вибірковий, епізодичний та несистемний характер. Зазначеним і обумовлено вибір теми цього дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконана на кафедрі адміністративного та підприємницького права Одеського національного університету імені І.І. Мечникова відповідно до п. 3.12 плану науково-пошукових робіт, комплексної цільової програми № 0186.0.070867 “Правові проблеми здійснення майнових і особистих немайнових прав в умовах ринкової економіки” (Основні напрями наукових досліджень у галузі держави і права на 1998-2000 роки, затверджені зборами Академії правових наук України 19 березня 1998 р).
Мета та завдання дослідження. Головна мета дослідження полягає у виявленні сутності авторського і суміжних прав як об’єктів правової охорони адміністративного права, розробці цілісної концепції їх охорони заходами адміністративної відповідальності.
Визначена мета передбачає вирішення наступних завдань:
- з’ясувати юридичну природу авторського права і суміжних прав;
- проаналізувати економічні, соціальні та доктринальні чинники становлення концепцій авторського права та особливості їх відображення у законодавстві України;
- визначити сутність, зміст та види авторського права і суміжних прав як об’єктів адміністративно-правового захисту;
- дослідити правове становище суб’єктів авторського права і суміжних прав;
- удосконалити механізм адміністративно-правової охорони авторських та суміжних прав;
- визначити найбільш доцільні заходи впливу адміністративної відповідальності на порушників законодавства про інтелектуальну власність;
- розробити і обґрунтувати пропозиції та рекомендації щодо удосконалення законодавства про адміністративну відповідальність за порушення авторського та суміжних прав.
Об’єкт дослідження – є суспільні відносини, що складаються в процесі порушення авторського та суміжних прав, і які пов’язані з притягненням винних осіб до адміністративної відповідальності.
Предметом дослідження є система нормативних актів, які регулюють творчу діяльність і права інтелектуальної власності в Україні та інших країнах, діяльність адміністративно-юрисдикційних органів у цій сфері.
Методи дослідження. У роботі використано формально-логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий та історичний методи дослідження. За основу дослідження було взято історично обумовлені умови розвитку правової науки та легальні визначення. На їх основі досліджувались: сама творчість як юридичний факт і підстава виникнення цивільних прав; її наслідки та механізм охорони адміністративно-правовими заходами. Зроблені висновки та пропозиції ґрунтуються на вимогах формальної логіки з урахуванням визначеності, несуперечності, послідовності і обґрунтованості її силогізмів в рамках понятійного апарату правової науки. Зміст належних прав та їх охорона розглядаються як складний структурований комплекс взаємопов’язаних правових можливостей та засобів (суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, дозволів, заборон, рекомендацій, санкцій, діяльності самих суб’єктів та уповноважених державних органів), де кожен з них відіграє свою роль.
Порівняльно-правовий метод використано при аналізі особливостей правового регулювання відносин у різних країнах та у різних правових системах, а також при з’ясуванні переваг та недоліків існуючих теоретичних конструкцій.
Теоретичну базу наукового дослідження склали праці вчених – дореволюційних російських цивілістів Г.Ф. Шершеневича та В.І. Пиленко. У сучасному адміністративному праві ці проблеми не досліджувалися. Тому, теоретичні висновки та практичні рекомендації, які викладені в дисертації, грунтуються на аналізі чинного законодавства, практики його застосування та загальних здобутках теорії держави і права, цивілістичної та адміністративно-правової наук, а також на працях вчених-юристів: В.Б. Авер’янова, А.Б. Агапова, С.С. Алек¬сєєва, О.М. Бандурки, Д.Н. Бахраха, Ю.П. Битяка, Г.П. Бондаренко, В.І. Дахно, А.С. Васильєва, О.В. Дяченка, О.А. Єпіфанова, В.І. Жукова, Д.А. Керімова, Л.В. Ко¬валя, А.Т. Комзюка, Н.М. Мироненко, М.І. Панова, О.А. Підопригори, О.О. Підопригори, Н.О. Саніахметової, О.Ф. Скакун, М.М. Тищенка, Р.Б. Шишки та інших. Використовувались також роботи зарубіжних вчених: Р. Дюма, Ж. Жолі, М. Ланге, Ж. Суареша, Я. Шарпа, К. Шмідта, Л. Шретера, Ж. Фіхте, К. Фон Врангеля та багатьох інших.
Наукова новизна дослідження насамперед визначається тим, що дисертація є першим комплексним дослідженням сутності адміністративно-правової охорони інтелектуальної власності як суб’єктивного права, специфіки її суб’єктів та засобів охорони на фоні оновленого законодавства у сфері інтелектуальної власності, в якому обґрунтовані важливі для науки та практики положення і висновки, зокрема:
- дістало подальшого розвитку дослідження правопорушень авторського і суміжних прав як соціального та правового явища, їх відмінностей і особливостей щодо інших адміністративних порушень;
- вперше здійснено порівняльний аналіз понять “право власності” і “право інтелектуальної власності”;
- набуло подальшого розвитку дослідження заходів адміністративного примусу в сфері охорони авторського права та суміжних прав;
- удосконалено дослідження суспільної небезпеки правопорушень;
- поглиблено зміст теоретичного поняття адміністративного проступку, під яким у дисертаційному дослідженні розуміється суспільно небезпечне, винне діяння (дія чи бездіяльність), за яке передбачено законодавством України адміністративну відповідальність;
- дістало подальшого розвитку дослідження прогалин законодавства про адміністративну відповідальність за порушення авторського і суміжних прав;
- вперше обґрунтовано необхідність виділення у новому КУпАП окремої глави про адміністративну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності;
- запропоновано критерії виділення окремих складів адміністративних проступків у сфері інтелектуальної власності;
- вперше пропонується в Кодексі України про адміністративні правопорушення деталізувати конструкції порушень авторського та суміжних прав, закріплюючи при цьому обставини, що обтяжують адміністративну відповідальність, як кваліфікуючі ознаки;
- набуло подальшого з’ясування особливостей суб’єктів порушення авторського і суміжних прав;
- вперше запропоновано провести спеціалізацію суддів з питань розгляду категорії справ про захист прав інтелектуальної власності.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що зроблені висновки та пропозиції можуть слугувати для удосконалення законодавства, яке встановлює адміністративну відповідальність. Положення дисертації були використані при розробці програм курсів: “Адміністративний процес і відповідальність”, “Митне право”, “Захист прав людини в міжнародних судових процесах” та їх методичного забезпечення.
Положення дисертації знайдуть своє застосування у процесі оновлення правового регулювання авторського права і суміжних прав та їх теоретичної платформи, а деякі дискусійні положення - при підготовці наукових робіт, у тому числі кваліфікаційних. Матеріали дисертації можуть бути використані у правозастосовчій діяльності при доктринальному тлумаченні спірних положень чинного законодавства України у сфері інтелектуальної власності.
Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано на кафедрі адміністративного та підприємницького права Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, де вона неодноразово обговорювалась і отримала схвалення. Сформульовані у ній висновки та пропозиції відображені у наукових статтях і оприлюднені на таких наукових конференціях: “Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов’язків” (Українська академія управління при Президентові України, Харків 2000), “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (ЗІДМУ Запоріжжя 2001р.).
Результати дослідження використовувались автором при проведенні занять на економіко-правовому факультеті Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у п’яти наукових статтях у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури (168 найменувань). Повний обсяг праці становить 171 сторінку.

bibliography

ВИСНОВКИ

В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на розуміння та удосконалення правового регулювання адміністративної відповідальності за порушення авторського і суміжних прав. Основні з них такі:
1. Під час аналізу розвитку законодавства України з питань інтелектуальної власності, зокрема Закону України “Про власність” від 7 лютого 1991 р., з’ясовано, що основу цього закону як і відносин власності взагалі склала, так звана, трудова теорія власності, де власність на річ і інтелектуальна власність розуміються як однорідні категорії. Такий підхід, за думкою автора, уявляється методологічно не вірним і він погоджується із спеціалістами у сфері інтелектуальної власності в тому, що власність і інтелектуальна власність – різні правові інститути.
2. Визначено, що чинне адміністративне законодавство не містить чіткої і єдино збалансованої системи захисту інтелектуальної власності і має наступні недоліки:
- відсутня чітка концепції об’єкта правової охорони: то охороняються самі об’єкти права інтелектуальної власності, то права власників, то майнові і особисті немайнові права тощо;
- саме законодавство неефективне. Воно застосовується рідко і, як правило, за ініціативою державних органів. Деякі із норм про відповідальність по суті – є декларативними;
- нечіткість правових норм, які встановлюють відповідальність за порушення авторських і суміжних прав, породжує безпорадність державних органів при притягненні винних до адміністративної відповідальності;
- рішення про притягнення до адміністративної відповідальності не виконуються у зв’язку з великою завантаженістю державних виконавців.
2. Актуалізовано необхідність посилення правового впливу на порушників прав інтелектуальної власності і перш за все через удосконалення механізму адміністративної відповідальності. Встановлення адміністративної відповідальності має бути логічним продовженням розвитку дезінтеграційного підходу до регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності, що відповідатиме потребам встановлення правопорядку у цій сфері, дає можливість ефективно впливати на правопорушників і сприяє захисту порушених прав у адміністративно-правовому і цивільно-правовому порядку.
3. Доведено, що створення ефективної адміністративно-правової системи захисту прав інтелектуальної власності залежить від: прийняття нормативних актів з питань встановлення юридичної відповідальності за правопорушення у сфері авторського права і суміжних прав; адаптації економіки і системи її управління до нових умов господарювання; проведення структурних змін у сфері інтелектуальної власності взагалі і авторського права зокрема.
4. Обґрунтовано, що спрямування змін і доповнень до чинного законодавства та прийняття нових нормативних актів залежить від прийнятої в державі концепції права інтелектуальної власності. Саме концептуальний підхід до визначення природи цього права, його об’єктів правової охорони, належних суб’єктам прав та юридичних обов’язків зумовлюватиме ефективність механізму правового регулювання авторського та суміжних прав. Одночасно це надасть змогу визначити обсяг компетенції уповноважених державних органів щодо здійснення управлінських повноважень.
5. Запропоновано введення інституту державних уповноважених у сфері інтелектуальної власності. Аналіз повноважень державного інспектора з питань інтелектуальної власності, надав змогу визначити їх недостатню конкретизованість і можливу загрозу провокацій щодо державного інспектора. Так, при сучасних технологіях легко змоделювати ситуацію, у якій державний інспектор допустить перевищення своїх повноважень. Тому він просто повинен бути надзвичайно обережним при застосуванні вилучення, і по суті перестраховуватися. У іншому разі це неминуче призведе до перевищення повноважень із всіма витікаючими наслідками. Будь-яке суб’єктивне право, а тим більше державного службовця, повинно буди конкретизоване законодавством, інакше воно не буде реалізовуватись.
6. Проблемним та дискусійним визначено також питання правової природи авторського та суміжних прав. Зазначені правові інститути права інтелектуальної власності по суті зводяться або до їх об’єктів, або до майнових та особистих немайнових прав, або тільки лише до майнових прав. Обґрунтовано, що особисті немайнові права не можуть бути віднесені до права інтелектуальної власності. Вони є невідчужуваними і непередаваними.
7. У чинному законодавстві України про інтелектуальну власність домінують дві концепції: виключних прав і пропрієтарної власності. Доведено, що в сучасних умовах, жодна з наведених теорій, не може бути домінуючою, що пояснюється новітніми комунікаціями поширення ідей, швидкісними технологіями їх трансформації і тиражування носіїв, швидким моральним старінням, наявністю конкуруючих з правом інтелектуальної власності інститутів: недобросовісної конкуренції, інформаційного права та інших.
8. З’ясовано, що законодавство про інтелектуальну власність повинно містити чіткі моделі контрафктних порушень і встановлювати відповідні стягнення, а ще більше – способи попередження та виявлення таких порушень. Лише за таких умов можливе підвищення його превентивної ролі і буде охоронятись право інтелектуальної власності не взагалі, а конкретні його інститути. Така правова конструкція має ряд переваг і перш за все дозволяє диференціювати адміністративну відповідальність за порушення в сфері інтелектуальної власності.
9. Інтелектуальною власністю слід вважати лише майнові права, які полягають у монопольному праві використовувати (комерційно експлуатувати ідею). Особисті немайнові права не переходять до похідних суб’єктів, тому їх необхідно охороняти окремо. Запропоновано введення у КУпАП нової статті “Відповідальність за порушення особистих немайнових прав авторів”. Доведено, що авторське право і суміжні права є відносно самостійним об’єктом адміністративно-правової охорони, які відрізняються від прав промислової власності чи прав на нові об’єкти права інтелектуальної власності.
10. Під авторським правом та суміжними правами, як об’єктами правового регулювання і адміністративно-правової охорони, у дисертаційному дослідженні розуміється система відносин, які складаються внаслідок створення результатів творчої й виконавської діяльності, що передбачає виключний характер цих прав та необхідність їх посиленої правової охорони.
11. Запропоноване власне визначення адміністративного проступку, під яким розуміється суспільно небезпечне, винне діяння (дія чи бездіяльність), за яке передбачена законодавством України адміністративна відповідальність.
12. Основною причиною виокремлення адміністративної відповідальності за порушення авторських і суміжних прав визнано суспільну небезпека щодо посягання на встановлений законом порядок використання майнових прав та об’єктивну необхідність у спеціальному виділення адміністративно-правової охорони цих відносин.
13. Характеризуючи існуючі визначення адміністративної відповідальності у науці адміністративного права, автор зазначає, що розгляд адміністративної відповідальності як застосування стягнень до винної особи є недостатнім. В першу чергу, адміністративну відповідальність слід розглядати, як обов’язок особи, що вчинила передбачене нормою адміністративного права правопорушення понести визначену у встановленому порядку державним юрисдикційним органом міру стягнення особистого, майнового або іншого характеру. Необхідним є виділення адміністративної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності із глав Кодексу України про адміністративні правопорушення в одну окрему главу а, в цій главі передбачити перелік статей про адміністративну відповідальність за порушення авторських і суміжних прав.
14. Обґрунтовано, що існуюча система заходів адміністративно-правового захисту особистих немайнових і майнових прав суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав має вибірковий, не систематизований і, як наслідок, малоефективний характер. До того ж законодавством чомусь захищаються лише окремі об’єкти права інтелектуальної власності і то не всі.
15. Визначено, що адміністративне законодавство України відмовившись від встановлення адміністративної відповідальності за порушення особистих немайнових прав є непослідовним. Так, у частині другій статті 164-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця. Наведене правопорушення тягне за собою накладення штрафу від п'яти до дев'яти неоподатковуваних мінімумі доходів громадян. Виникає слушне питання про ігнорування інших порушень особистих немайнових прав.
16. Аналіз ст. 51-2 КУпАП дозволив надати наступні пропозиції та зауваження:
- конструкція цієї статті виходить із пропрієтарної теорії права інтелектуальної власності, що може призвести до вільного її тлумачення. Наприклад, вільне використання об’єктів авторського права для створення нового твору може здійснюватися у межах, що відповідають меті такого використання. Але тут відсутні чіткі правові критерії таких меж. Вони або визначені не досить чітко або зовсім відсутні. Отже, з’являється можливість притягнення до адміністративної відповідальності через довільне тлумачення меж використання твору. Право і особливо розгляд питання про притягнення до адміністративної відповідальності не може засновуватися на апріорних критеріях.
- зазначеною статтею охороняються майже усі об’єкти права інтелектуальної власності, що витікає із позначення “і т.п.”. Але при визначенні адміністративного правопорушення ми повинні чітко визначати об’єкти посягання. В противному разі виникає загроза безпідставного розширення об’єкту захисту адміністративного права.
- об’єктом правової охорони по суті є порушені шляхом використання об’єкта правової охорони майнові права, а також і немайнові права. Але якщо можна погодитися із встановленими санкціями в разі їх застосування за вчинення першого виду порушень, то аж ніяк – за вчинення порушень другого виду. Так додаткова міра покарання у вигляді конфіскації тут зовсім є недоречною. Тож очевидно, що потребує чіткого розмежування відповідальність за порушення майнових прав та відповідальність за порушення особистих немайнових прав;
- ця стаття здійснює охорону декількох інститутів права інтелектуальної власності: авторського, суміжного, права промислової власності тощо. Очевидно, що на практиці порушення різних видів прав інтелектуальної власності має різні економічні, соціальні та правові наслідки.
18. Доведено, що обсяг процесуальних гарантій при розгляді справи в адміністративному порядку досить низький. Так, не завжди є наявною особиста участь зацікавлених осіб чи їх представників у розгляді справи; не є обов'язковим колегіальний розгляд спору; законодавство може не регламентувати використання при розгляді справ в адміністративному порядку різних видів доказів, зокрема пояснення свідків, тощо; свідки та експерти, які залучаються до участі в адміністративному процесі не попереджаються про відповідальність за надання неправдивих пояснень або відмову від них і т.ін.
19. До позитивних рис адміністративної відповідальності за порушення авторських та суміжних прав віднесено:
- оперативність розгляду справ, що створює об'єктивні можливості для швидкого поновлення порушених прав;
- зазначений порядок застосовується для вирішення категорій спорів, які виникають в основному на стадії оформлення прав на об'єкти інтелектуальної власності, зокрема винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг;
- справи розглядаються на підставі спеціальної процедури, спрощеної порівняно з цивільним судочинством, що виключає більшість процесуальних дій.
20. Запропоновано зведення усіх правопорушень прав інтелектуальної власності до окремої глави КупАП під назвою “Адміністративні порушення прав інтелектуальної власності”. Відповідно, усі відносини стосовно використання цих прав у прив’язці до їх об’єктів логічно будуть становити окремий родовий об’єкт адміністративних правопорушень, що відповідатиме диференціації цих відносин і їх, відмінній від права власності природі. В межах родового об’єкта адміністративного правопорушення доцільним буде виділення ряду видових (авторські, суміжні, патентні інші права) і безпосередніх об’єктів, наприклад тих, що перелічені у ст. 8 Закону України “Про авторське право і суміжні права”. Підставами, які обґрунтовують необхідність виділення видових об’єктів правопорушення є:
- диференційоване регулювання відносин інтелектуальної власності;
- різні прояви товарності прав інтелектуальної власності;
- різні підходи до вибору правового механізму охорони прав: цивільне право, адміністративне право, антимонопольне і антиконкурентне законодавство, кримінальне право;
- різна ступінь суспільної небезпеки цих порушень;
- різноманітність прояву об’єктивної сторони;
- різні затрати на виявлення, забезпечення доказування і провадження у справах про порушення прав інтелектуальної власності;
- необхідність адекватно характеру і ступеня суспільної небезпеки адміністративного правопорушення, диференціювання виду і міри покарання.
21. З’ясовано, що об’єктивна сторона порушень авторських та суміжних прав, відображається у таких діях (бездіяльності):
а) здійснення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права і (або) суміжні права, що визначені статтями 14 и 38, а також майнових прав, закріплених статтями 15, 39, 40 і 41 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, за виключенням передбачених обмежень щодо вільного їх використання;
б) піратство у сфері авторського і (або) суміжних прав;
в) плагіат – опублікування, повністю або у частині, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;
г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, яким належить авторське право і (або) суміжні права, екземплярів творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;
д) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;
е) вчинення дії для умисного обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі виготовлення, поширення, ввезення з метою поширення і застосування засобів для такого обходу;
є) підроблення, зміна чи вилучення інформації, у тому числі в електронній формі, про управління правами без дозволу суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;
ж) поширення, ввезення на митну територію України з метою поширення, публічне сповіщення об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, із яких без дозволів суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена або змінена інформація про управління правами, у тому числі в електронній формі.
22. Визначено, що для суб’єкта адміністративного правопорушення авторського та суміжних прав характерні такі ознаки:
- для фізичної особи - наявність адміністративної деліктоздатності. Сюди включаються вимоги віку та осудності;
- для юридичної особи - делікти у сфері авторського права і суміжних прав пов’язані з їх правосуб’єктністю. Здебільшого це стосується порушення дозвільного порядку здійснення підприємницької діяльності на основі прав інтелектуальної власності і зокрема авторських і суміжних прав. Ці особи можна умовно поділити на дві групи: тих, що займаються торговим обслуговуванням фізичних осіб і, тих, що зайняті у сфері видавничої, концертної, гастрольної, прокатної чи іншої діяльності у сфері шоу-бізнесу.
23. Піддано критиці існуючий у чинному законодавстві широкий діапазон стягнень, що дає змогу свавільно встановлювати різні розміри штрафів за одні і ті ж самі правопорушення. Органи адміністративної юрисдикції, які розглядають справи про правопорушення прав інтелектуальної власності повинні мати чіткі і науково виважені критерії.
24. Доведено, що правопорушенням в сфері авторського і суміжних прав, характерні наступні риси:
- здійснення на професійній основі;
- здійснення в рамках і під прикриттям господарської чи іншої діяльності;
- мають очевидний і корисливий характер;
- є тривалими або систематичними;
- завдають збиток власникам майнових прав, економічним інтересам держави, окремим підприємцям.
25. Обґрунтовано, що протиправна дія при порушенні авторського і суміжних прав може бути простою (відтворення твору з комерційною метою, наприклад використання записів для супроводу танцювальних програм) або складною (придбання спеціальних засобів копіювання, саме копіювання, реалізація копій під чужими вихідними даними). Проста дія - єдине або короткотермінове діяння, а складна – складається з декількох самостійних дій, кожна з яких у принципі може бути кваліфікована як самостійний конрафакт.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативні акти:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. -1996. - № 30. - Ст.141.
2. Декларація про державний суверенітет від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1990.- № 3. - Ст.29.
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Кодекси України. Т.1. - К.: Юрінком Інтер, 1998. – 1002с.
4. Кодекс Украины об административных правонарушениях: Научно-практический комментарий. Х.: Одиссей, 2002.- 1040с.
5. Кодекс Российской Федерации об административных правонарушениях. – М. - 2001.
6. Гражданский кодекс Украины (с изменениями и доп. по состоянию на 15 декабря). - 1997 г. - Х.: Одиссей, 1997. - 160с.
7. Гражданский кодекс Российской Федерации. Комментарий. // Под ред. О.Н. Садикова - М., 1995.
8. Цивільний кодекс України. Проект за станом на 14 травня 2002р. // Верховна Рада України. Комітет з питань правової політики. № 06-1/3-4-181
9. Митний кодекс України // Урядовий кур’єр 2002. № 168.
10. Таможенный кодекс Украины (сборник нормативных актов) Х.: Одиссей. 1999, 144с.
11. Кримі¬нальний кодекс України. - К.: Парламентське вид-во, 2001. – 143с.
12. Закон Української РСР “Про економічну самостійність Української РСР”// Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1990. - № 34. - Ст.499.
13. Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. - № 20. - Ст.249.
14. Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 10. - Ст.62.
15. Закон України про внесення змін до Закону “Про авторське право і суміжні права” від 11 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 43. - Ст.214.
16. Закон України “Про захист прав споживачів” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 30. – Ст.379.
17. Закон України “Про приєднання України до конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного витворення їхніх фонограм” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 32. – Ст.265.
18. Закон України “Про розпов¬сюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм” // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 24. - Ст. 183.
19. Закон України “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2000 р. // Орієнтир. - 2000. - № 50.
20. Закон України “Про обмеження монополізму і недобросовісної конкуренції” // Відомості Верховної Ради України – 2001. - № 12. – Ст. 64.
21. Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 36. – Ст. 164.
22. Закону України “Про антимонопольний комітет України” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 50. – Ст. 472.
23. Положення про порядок виробництва, зберігання, продажу контрольних марок та маркування примірників аудіовізуальних творів чи фонограм.
24. Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. № 674 // Урядовий кур’єр. - 2002. - № 111.
25. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку використання і здійснення контролю за дотриманням прав на об’єкти інтелектуальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту дисків для лазерних систем зчитування” від 07.09.2001. - № 1149.
26. Постанова Кабінету Міністрів України № 985 від 11 липня 2002 р. “Про порядок розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби // Урядовий кур’єр. - 2002 № 133.
27. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 600 “Про порядок обігу дисків для лазерних систем зчитування, що були вироблені або імпортовані до набрання чинності Законом України “Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування // Урядовий кур’єр. - 2002. № 85.
28. Постанова Верховної Ради Української РСР “Про реалізацію Закону “Про економічну самостійність Української РСР” // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1990 . - №34. - Ст.500.
29. Указ Президента України “Про тимчасову правову охорону об’єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій” від 18 вересня 1992 р. № 472 // Інновація. – 1992. - № 12.
30. Постанова Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2000р. № 1555 “Про затвердження положень з питань розповсюд¬ження примірників аудіовізуальних творів та фонограм” //
31. Постанова Кабінету Міністрів України від 18 липня 1995р. № 532 “Про державну реєстрацію прав автора на твори на¬уки, літератури і мистецтва” //
32. Постанова Кабінету Міністрів України 18 листопада 1994р. № 784 про мінімальні ставки автор¬ської винагороди за використання творів літе¬ратури і мистецтва //
33. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 21 червня 1961 р. “Про подальше удосконалення застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку // Відомості Верховної Ради СРСР. - 1991 № 35. - Ст. 368.
34. Програма діяльності Кабінету Міністрів України // Урядовий кур’єр. - 2002. - № 106.
35. Адміністративна інструкція ВОІВ що стосується реєстрації об’єктів права інтелектуальної власності // Авторское право и смежные права. - 2001. - № 2.
36. Багатостороння конвенція про усунення подвійного оподаткування виплат авторської винагороди від 13 грудня 1979 р // CD-ROM Компьтерное законодательство Украины // Бизнес-комплект Юрист-плюс.
37. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів // Основи інтелектуальної власності. - К., 1999. - С.356.
38. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів – Паризький акт. Женева 1990 // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 21. – Ст. 155.
39. Всесвітня конвенція про авторське право від 6 вересня 1952 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 3794-ХІІ.
40. Всесвітня декларація з інтелектуальної власності // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. - 2002. -№ 4. - С.14 – 18.
41. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності від 14 липня 1967 р. // Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика. Том 1. Право интеллектуальной собственности. К., 1999. - С. 289-304; CD-ROM Компьютерное законодательство Украины // Бизнес-комплект Юрист-плюс.
42. Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм // CD-ROM Компьтерное законодательство Украины // Бизнес-комплект Юрист-плюс.
43. Паризький акт Бернської конвенції // Основи інтелектуальної власності. - К., 1999. - С.359.
44. Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. //
45. Статут Організації об’єднаних націй з питань освіти науки і культури // CD-ROM Компьютерное законодательство Украины // Бизнес-комплект Юрист-плюс.
46. Угода про торгівельні відносини між Україною і Європейським союзом // Основи інтелектуальної власності. - К., 1999. - С.3.
47. Угода про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС) // Основи інтелектуальної власності. - К., 1999. - С.431-442.
48. Угода про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС //

Спеціальна література:

49. Абузглазин С.В. Административное право Каазахстана. Караганда. 1997.
50. Авер’янов А.Б. Українське адміністративне право: черговий етап реформування // Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування: Збірник наукових праць. - Суми.: ВВП “Мрія-1” ЛТД: Ініціатива. - 2000.
51. Агапов А.Б. Административная ответственность: Учебник. М.: Статут., 2000. - 251с.
52. Адміністративна відповідальність в Україні: Навч. посібник / За заг. ред. доц. А.Т. Комзюка. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1998. – 78 с.
53. Адміністративне право України: Підручник для юридичних вузів і факультетів / Ю.П. Бітяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін. За ред. Ю.П.Бітяка. - Х.: Право., 2001. - 528 с.
54. Административное право Украины (Общая часть). Учебное пособие. - Х., 1999. - 224с.
55. Алексеев С.С. Основы теории государства и права. - М., 1972. – 246с.
56. Афанасьев К.К. Роль административного договора в реализации гражданами Украины конституционных прав и свобод.// Вісник ЛІВС МВС України, 1999. – № 3. - С.3-13.
57. Бандурка А.М. Тищенко Н.М. Административный процесс: Учебник. - Х.: Изд-во НУВС, 2001. - 352с.
58. Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан СССР. Свердловск: Издательство Уральского университета, 1989. - 204с.
59. Бахрах Д.Н. Ренов Э.Н. Производство по делам об админастративных правонарушениях. - М.: Знание, 1989. - 96с.
60. Битяк Ю.П. Система адміністративного законодавства та система адміністративного права України // Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування: Збірник наукових праць. – Суми, 2000. - С.19.
61. Бекназар-Юзбашев Т. Права человека и международное сотрудничество. - М., 1996. – 108с.
62. Бондаренко С. Захист авторського права і суміжних прав у національному законодавстві // Інтелектуальна власність, 2001. - № 1. - с. 28-31.
63. Бондаренко Г.П. Адміністративна відповідальність в СРСР. - Львів: Вища школа, 1975. – 168с.
64. Брэбан Г. Французское административное право /Пер. с фр. Д.И. Васильева, В.Д. Карповича. – М.: Прогресс, 1988. – 487с.
65. Бутнік-Сіверський О. Інтелектуальний капітал: теоретичний аспект // Інтелектуальний капітал, 2002.- № 1. - С.17-18.
66. Васильев А.С., Мучник А.Г. Законодательная защита социальных интересов как способ управления экономикой // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. – Одеса, 1999. - с.210-218.
67. Васильев Р.Ф. Решения местных советов с административной санкцией. - М., 1976. – 106с.
68. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. - Л.: Изд АН СССР, 1948. - 841с.
69. Ворошилов В.В., Кригер Г.А. Субъективная сторона преступления. Учебн. пособие. - М., Изд-во МГУ, 1987. – 120с.
70. Гесеен В.М. Административное право. – М.: СПб. - 1903. - 244с.
71. Гаврилов Э.П. Права на интеллектуальную собственность в новом Гражданском кодексе РФ // Государство и право. - 1995. - №11. - С.63-64.
72. Галух А. Сегодня в Украине исполняется только каждое четвертое судебное решение // Факты. – 2002 (за 3 августа).
73. Гуторова Н.О. Кримінально-правова охорона державних фінансів України: Монографія. - Х., вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2001. - 384с.
74. Дахно И. И. Патентно-лицензионная работа. - К., 1996. - 256с.
75. Дозорцев В.А. Понятие исключительного права. – М, 1977. – 360с.
76. Дозорцев В.А. Законодательство и научно-технический прогресс М., 1978. – 258с.
77. Дюма Р. Литературная и художественная собственность. Авторское право Франции: Пер. с фр. - М., 1989. – 340с.
78. Дроб’язко Р. Угода про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності і законодавство України про авторське право і суміжні права // Право України. - 1999. - №8.- С. 68-70.
79. Д’яченко О.В. Деякі питання застосування строків накладання адміністративного стягнення // Правова держава Україна: Проблеми, перспективи розвитку: Короткі тези доповідей та наукових повідомлень республіканської науково-практичної конференції 9-11 листопада 1995р. - Х., 1995. - С.116–118.
80. Жаров В. Адміністративний порядок захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності // Право України –1999. - №3. - С.46.
81. Зенин И.А. Истоки российской науки патентного права // Право изобретателя. - М., 2001. - С.5-21.
82. Зинов В., Шамшин С. Сравнение различных методов оценки стоимости интеллектуальной собственности // Інтелектуальна власність. - 2002. - № 4. - С.18.
83. Зинов В., Сафарян К. Интеллектуальный капитал как базовая характеристика стоимости бизнеса // Інтелектуальна власність. - 2001. - № 5-6.
84. Енциклопедичний словник бізнесмена: Менеджмент, маркетинг, інформатика. / Під заг. ред. М.І. Молдованова. - К.: Техніка, 1993. – 680с.
85. Эффективность правовых норм / Под ред. Кудрявцева В.Н., Никитинского В.И., Самощенко И.С. Глазырина В.В. - М., 1980. - 280с.
86. Європейський вибір: концептуальні засади стратегічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки / Послання Президента України до Верховної Ради України //Урядовий кур’єр. - 2002. - № 100.
87. Єпіфанов А.О. Методи державного управління у сфері економіки: проблеми узгодження економічного і юридичного розуміння // Українське адміністративне право: актуальні проблеми реформування:: Збірник наукових праць. - Суми: ВВП “Мрія-1” ЛТД: Ініціатива, 2000. - С.22.
88. Еременко В. Содержание и природа исключительных прав (интеллектуальной собственности) // Интеллектуальная собственность. - 2000. - № 4. - С.29.
89. Иванов В.В. Материально-правовые и процессуальные гарантии законности привлечения к административной отвественности. - Одесса: Астропринт, 2001. - 156с.
90. Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика. Том 1. // Право интеллектуальной собственности. - К., 1999.
91. Как защитить интеллектуальную собственность в России. – М., 2000. – 340с.
92. Келина С.Г. Кудрявцев В.Н. Принципы советского уголовного права. М.: 1968.
93. Керимов Д. А. Проблемы общей теории государства и права. -М., 2000. – 188с.
94. Коваль Л.В. Административно-деликтное правоотношение. - К.: Вища школа, 1979. – 280с.
95. Комзюк А.Т. Законодавство про адміністративні проступки: проблеми визначення сутності, завдань та системи // Вісник національного університету внутрішніх справ. - 2001. - №14. -С.107.
96. Костилев В.В. Адміністративна відповідальність за правопорушення у соціальній сфері // Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обовязків: Науковий збірник. - Х.: УАДУ, 2000. - С. 179-181.
97. Кондрин А. Создание эффективных правовых инструментов надлежащей охраны фонограмм и музыкальных произведений – главное условие интеграции России в ВТО /ИС. Авторское право и смежные права. - 2002. - №1. - С.55-58.
98. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. - М.: Академи МВД СССР, 1980. – 210с.
99. Крайнєв П. Патентна політика: якою їй бути? // Інтелектуальний потенціал. -2002. - № 1. - С.14-15.
100. Кузнецов И.А., Лбов А.С., Старжинский С.В. Предупреждение административных правонарушений в сфере народного хазяйства // Актуальне проблемы юридической науки на этапе развитого социализма: Краткие тезисы докладов в научных сообщений республиканской научной конференции 16-18 октября 1985г. - Х., 1985. - С.95-97.
101. Кузьменко А. Штраф – засіб виховання поваги до закону. // Вісник прокуратури. - 2002. - № 1. - С. 53 –56.
102. Курдиновский В.И. К учению о легальных ограничениях права собственности на недвижимость в Россиии. – Одесса: Экономическая типография, 1899. - 387с.
103. Литвак О.М. Справедливість – сутність і передумова ефективності правозастосувальної діяльності // Вісник національного університету внутрішніх справ. - 2001. - № 14. - С.112-117.
104. Лопатин В.Н. Проблемы административно-правовой охраны и зашиты интеллектуальной собственности // Административное-правовое регулирование в сфере экономических отношений. - М., 2001. – с. 139-148.
105. Макарещева Т. Україна на шляху до Світової організації торгівлі // Інтелектуальна власність. - 2002. - № 4. - с.9 –11.
106. Назаров Б.Л. О юридическом аспекте позитивной социальной ответственности // Сов.государство и право. - 1981. - №10.- С.37.
107. Недбайло П.Е. Система юридических гарантий применения советский правовых норм // Правоведение. - 1971. - №3. - С.52.
108. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М., 1977. – 288с.
109. Новицкий И.Б. Римское частное право. - М., 1948. – 366с.
110. Нольде А.Э. Обзор новейших учений о праве собственности // Вестник права. - 1904. - №7. - С. 54-103.
111. Общая теория права и государства / Под ред. В.В. Лазарева. М.: Юрист. - 1997. - с.41-42.
112. Овсянко Д.М. Административное право Украины: Учебное пособие. – Изд. 3-е, перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2002. – 468с.
113. Основи інтелектуальної власності. - К., 1999. – 220с.
114. Паламарчук В. Інтелектуальна власність у правовому вимірі. // Інтелектуальна власність. - 2001. - № 1-2. - С. 3.
115. Панов В. “Фанера” неистребима // Аргументы и факты в Украине. - 2002. - № 29.
116. Панов Н.И. Понятие предмета преступления по советскому уголовному праву // Проблемы правоведения. Вып. 45. - К., 1984.
117. Патон Б. Читачам журналу Інтелектуальний капітал // Інтелектуальний капітал. - 2002. - № 1. - С.4.
118. Перелік тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (2000-2001). - Х. - С.65-84.
119. Підопригора О.А. Деякі міркування з приводу захисту авторського права і суміжних прав // Вісник національного університету внутрішніх справ. - 1999. - № 6. - С.110.
120. Підопригора О.А., Сумін В.О., Підопригора О.О. Цивільне право України. Правові основи підприємництва. - К., 1994. – 340с.
121. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності в Україні. – К., 1995. – 236с.
122. Підопригора О.А. Деякі проблеми кодифікації законодавства України про інтелектуальну власність // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. - Х., 1995. - С.159.
123. Підопригора О.О. Проблеми правового регулювання інтелектуальної власності за законодавством України. Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня доктора юрид. Наук. - Х., 1999.
124. Пиленко А.А. Право изобретателя. - М.: Статут, 2001. - 688с.
125. Погорілко В.Ф. Огляд і коментарі. Нова Конституція України. Текст основного закону. Огляд і коментарі. - К., 1996. - С.96.
126. Порівняльні таблиці до Митного кодексу України. - К.: Верховна рада України, 2002.
127. Предпринимательское право Украины: Учебник / Р.Б. Шишка, А.М. Сытник, В.Н. Левков и др./ Под общей ред. канд. юрид. наук Р.Б. Шишки. – Харьков: Эспада, 2001. - 624с.
128. Пушкин А., Шишка Р., Рябоконь И. Предпринимательская деятельность и результаты творческого труда // Бізнес-Информ. - 1994. - №8. - С.16.
129. Раппопорт А. Субъективные заметки полуседого чечако // Интеллектуальная собственность. - 2001. - №3. - С 42.
130. Ребане И. К постановке вопроса об основаниях правовой ответственности // Ученые записки Тартуского гос. ун-та, Вып. 44. - 1956. - с.159.
131. Савельев В.А. Гражданский кодекс Германии (история, система, институты): Учебн. пособие. - М.: Юрист, 1994. - 96с.
132. Самощенко И.С., Фахрушин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. – М.: Юрид.лит. - 1971. – 244с.
133. Саніахметова Н.А. Юридический справочник предпринимателя. - Х., 2001. - 832с.
134. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право: Суб’єкти підприємництва. Кредитування. Оренда. Лізинг. Зовнішньоекономічна діяльність. Інвестиції. Антимонопольне законодавство. Захист від недобросовісної конкуренції. Реклама. Навч. посібник. - К., 2001. - 704с.
135. Святоцький О. Інтелектуальна власність. Крок до науки // Інтелектуальний капітал. - 2002. - № 1. - С.9.
136. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. // Пиленко А.А. Право изобретателя. - М.: Статут, 2001. - С.10.
137. Смит А. Иссследование о природе и причинах богатства народов. - М., 1962. – 336с.
138. Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – 704с.
139. Советское административное право: Учебник для вузов. – М., 1985. – 360с.
140. Степанов В. Декларация по интеллектуальной собственности: новые ориентиры, новые задачи // Интеллектуальная собственность. Авторское право и смежные права. - №4. - 2002. - С.11-13.
141. Строгович М.С. Сущность юридической ответственности // Сов. государство и право. - 1979. - №5. - С.75.
142. Тацій В. Читачам журналу Інтелектуальний капітал // Інтелектуальний капітал. - 2002. - № 1. - С.5.
143. Теория права и государства: Учебник / О.Ф. Скакун, Н.К. Подберезский. - Х., 1997. – 496 с.
144. Тім Трейнер Практика правозастосування та боротьба з котрафактною продукцією // Інтелектуальний капітал. - 2002. - № 1. - С.36.
145. Українська радянська енциклопедія. Том 9. Вид. друге. - К.: Голов. Ред. Української рад. енциклопедії. - 1983.
146. Усольцева С. В. Результаты интеллектуальной деятельности как правовая категория: Автореф. дис. канд. юр. наук. - Томск, 1997.
147. Фахрушин М.Х. Свобода воли и юридическая ответственность // Вестник Московского ун-та. Серия Х. Пра