catalog / Jurisprudence / Administrative law; administrative process
скачать файл: 
- title:
- АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИ ПРАВОПОРУШНИКА, ЩО ПОСЯГАЄ НА ГРОМАДСЬКИЙ ПОРЯДОК І ГРОМАДСЬКУ БЕЗПЕКУ
- university:
- ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
- The year of defence:
- 2010
- brief description:
- ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
На правах рукопису
ОМЕЛЬЯНЧИК СЕРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
УДК 342.9: 343.91
АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОСОБИ ПРАВОПОРУШНИКА, ЩО ПОСЯГАЄ НА ГРОМАДСЬКИЙ ПОРЯДОК І ГРОМАДСЬКУ БЕЗПЕКУ
Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Коломоєць Тетяна Олександрівна
доктор юридичних наук, професор
Запоріжжя – 2010
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………..5
Розділ 1. Теоретико-правова та деліктологічна характеристика особи адміністративного правопорушника………………………………………………13
1.1. Особа адміністративного правопорушника як категорія правової доктрини ………………………………………………………………………………….……13
1.2. Структурна характеристика, класифікація і типологія особи адміністративного правопорушник.……………………………………………....34
1.3. Соціально-психологічна характеристика особи правопорушника в адміністративній деліктології………………………………………..………..…..47
Висновки до Розділу 1 ……………………………………………...……..……....55
Розділ 2. Особа, що вчинила адміністративне правопорушення як предмет адміністративно-деліктологічного дослідження особи правопорушника, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку…………..…………...…59
2. 1. Громадський порядок і громадська безпека як об’єкти адміністративно-правової охорони……………………………………………………………..…….59
2.2. Методика адміністративно-деліктологічних досліджень особи адміністративного правопорушника, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку………………...………………………………………………72
2.3. Результати адміністративно-деліктологічного дослідження особи правопорушника, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку....83
Висновки до Розділу 2 ……………………………………….……..…………..…92
Розділ 3. Попередження адміністративної деліктності………………………......95
3.1. Попередження адміністративної деліктності: загальні положення……...…95
3.2. Адміністративно-деліктологічна профілактика правопорушень, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку……………………. 117
3.2.1. Адміністративно-деліктологічне попередження дрібного хуліганства та розпивання спиртних напоїв у громадських місцях або появи в громадських місцях у п’яному вигляді як суміжних проступків………..……………………117
3.2.2. Адміністративно-деліктологічне попередження насильства в сім’ї та невиконання батьківських обов’язків………………………………………..…..129
Висновки до Розділу 3 ………………………..….…………………….…..…….146
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….150
Акти впровадження результатів дисертаційного дослідження……...………....160
Додаток А. Анкета…………………………………………..…………………….165
Додаток Б. Результати дослідження……………………………………………..169
Список використаних джерел……………………………………………………173
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВРУ – Верховна Рада України
ДТП ‒ дорожньо-транспортна пригода
ЗУ – Закон України
ЗМІ ‒ засоби масової інформації
ЄС – Європейський Союз
ККУ – Кримінальний кодекс України
КМУ – Кабінет Міністрів України
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення
КНР – Китайська Народна Республіка
МВС – Міністерство внутрішніх справ
МОЗ – Міністерство охорони здоров’я
ПУ – Президент України
ООН ‒ Організація Об’єднаних Націй
РФ – Російська Федерація
Ст. – стаття
СНД ‒ Співдружність Незалежних Держав
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
США – Сполучені Штати Америка
Ч. ‒ частина
ВСТУП
Актуальність теми дослідження полягає в тому, що Україна стоїть на шляху побудови демократичної, соціальної та правової держави, створення якісно кращого суспільства, в якому визнаються, гарантуються і забезпечуються конституційні права і свободи громадян, діють високоморальні цінності. Реалізація всіх цих положень є пріоритетним завданням для України сьогодні.
Однак разом із позитивними перетвореннями, що відбуваються в українському суспільстві, з’явилася і численна кількість негативних явищ: корупція на всіх рівнях влади, негативні соціально-економічні процеси, падіння високодуховних цінностей та ідеалів, політична криза, правовий нігілізм тощо. За таких умов дуже важко створити дійсно демократичну та правову державу.
Невіра людей у спроможність права справедливо регулювати суспільні відносини призводить до формування у громадян низької правової культури, а в деяких – і до формування антиправової установки, що, врешті-решт, закінчується вчиненням такими особами злочинів і (або) адміністративних проступків.
Однією з наук, що покликана досліджувати закономірності вчинення адміністративних деліктів, їхню поширеність і динаміку, причини й умови, особу порушника, пропонувати ефективні заходи для профілактики адміністративної деліктності, є адміністративна деліктологія.
На сьогодні адміністративна деліктологія є досить молодою наукою, яскравим свідченням чого слугує нечисленність наукових публікацій на подібну тематику, що робить проведення досліджень у цій сфері особливо актуальним.
Одним із доктринальних елементів адміністративної деліктології є особа адміністративного правопорушника. Однак вченими-деліктологами зроблені лише перші кроки щодо дослідження феномена особи адміністративного порушника, які не створюють надійного наукового фундаменту для розвитку адміністративної деліктології. Саме тому ґрунтовне дослідження особи адміністративного делінквента набуває пріоритетної актуальності, має наукову і практичну цінність.
Дисертаційне дослідження ґрунтується на фундаментальних працях таких відомих вітчизняних та зарубіжних вчених-деліктологів: Е.Є.Гензюка, А.М.Дерюги, Є.В.Додіна, Д.М.Мишляєва, М.П.Мишляєва, М.І.Нікуліна, О.І.Остапенка та інших. Також опрацьовані й використані окремі аспекти досліджень з питань адміністративно-деліктного права та адміністративної відповідальності, які знайшли своє відображення в працях таких вчених-адміністративістів та вчених-деліктологів: В.Б. Авер’янова, О.М.Бандурки, Д.М.Бахраха, Ю.П.Битяка, Л.Р.Білої, В.Т.Білоуса, І.Л.Бородіна,
К.Л.Бугайчука, С.В.Ващенка, І.П.Голосніченка, С.Т.Гончарука, М.І.Єропкіна, А.П.Клюшніченка, С.В.Ківалова, Я.І.Кінаша, О.О.Ковалкіна, О.В.Ковальової, Л.В.Коваля, В.К.Колпакова, Т.О.Коломоєць, А.Т.Комзюка, О.В.Кузьменко, М.В.Лошицького, Д.М.Лук'янця, О.І.Миколенка, В.О.Морозової, В.І. Олефіра, В.Г.Поліщука, Л.Л.Попова, Д.В.Приймаченка, В.І.Ремньова, О.В.Сєрих, М.М.Тищенка, В.Ф.Фефілової, А.П.Шергіна, В.К.Шкарупи та багатьох інших науковців.
В особі адміністративного правопорушника адміністративну деліктологію цікавлять різні ознаки і характеристики. Коло питань, що потребує вивчення, досить широке. Реально мова йде про вивчення людини, але під власним кутом зору, у власному приватному аспекті досліджень. У зв’язку з цим та для проведення фундаментального дослідження особи адміністративного правопорушника були використані праці з філософії, психології, соціології, кримінології. Різні аспекти дослідження особи висвітлені в роботах таких вчених-філософів: В.Г.Кременя, В.В.Ільїна, І.Ф.Надольного та інших; вчених-психологів: Г.О.Балля, М.Й.Варія, М.І.Єнікєєва, С.Д.Максименка та інших; фахівців з соціології: О.І.Кравченка, С.О.Макеєвої, В.М.Пічі та інших; вчених-кримінологів: Ю.М.Антоняна, І.М.Даньшина, О.М.Джужи, А.П.Закалюка, А.Ф.Зелінського, В.М.Кудрявцева, О.Б.Сахарова, С.А.Тарарухіна та інших.
З метою проведення практичного дослідження особи адміністративного правопорушника, високим ступенем небезпечності для суспільства правопорушень такого виду, порівняно з іншими правопорушеннями, значною їх поширеністю, було вирішено дослідити та охарактеризувати особу адміністративного порушника, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планів досліджень юридичного факультету Запорізького національного університету на 2005-2010 роки. Крім того, цей напрямок досліджень відповідає Комплексній програмі профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. за № 1767.
Мета і завдання дослідження. Мета роботи – на підставі аналізу наукових теоретичних джерел та проведення власного емпіричного дослідження охарактеризувати особу адміністративного правопорушника, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку, а також сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства в зазначеній сфері та роботи суб’єктів профілактики.
Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
– визначитись з термінологічним рядом, в якому чільне місце посідають наступні поняття: «особа», «особистість», «делінквент», «суб’єкт делікту», «особа правопорушника»;
– сформулювати поняття «особа адміністративного правопорушника»;
– провести паралель між поняттями «особа правопорушника» та «суб’єкт делікту».
– розробити структурну характеристику особи адміністративного правопорушника;
– провести класифікацію адміністративних правопорушників та опрацювати існуючі типології для їх вдосконалення й використання найвдаліших;
– опрацювати наявні наукові розробки з питань мотивації та мотиву деліктної поведінки;
– удосконалити методику деліктологічних досліджень особи адміністративного правопорушника;
– провести практичне деліктологічне дослідження особи адміністративного правопорушника, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку;
– опрацювати наявну та створити необхідну теоретичну базу з профілактики адміністративної деліктності: визначити поняття профілактики адміністративної деліктності, проаналізувати співвідношення його з суміжними поняттями, охарактеризувати принципи попереджувальної діяльності, провести класифікацію профілактичної діяльності за рівнями, видами, заходами;
– розробити пропозиції, спрямовані на зменшення адміністративної деліктності в галузі громадського порядку і громадської безпеки.
Об’єкт дослідження – суспільні відносини в галузі громадського порядку і громадської безпеки.
Предмет дослідження – особа адміністративного правопорушника, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку.
Методологічну основу дослідження становить сукупність різноманітних способів і прийомів наукового пізнання, серед яких слід особливо виділити такі методи. Діалектичний метод дозволяє розглянути досліджувані об’єкти, явища та процеси у нерозривному взаємозумовлювальному зв’язку, відслідковувати в них закономірності, відшукувати слабкі сторони. Він застосовувався протягом написання всього дисертаційного дослідження. Системно-структурний підхід був особливо вдало використаний у процесі вироблення структури особи адміністративного правопорушника (підрозділ 1.2). Конкретно-історичний метод набув свого застосування у процесі аналізу типології правопорушників (підрозділ 1.3). За допомогою методу аналізу документів та компаративного аналізу було проведене адміністративно-деліктологічне дослідження особи адміністративного правопорушника, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку (підрозділ 2.3). Формально-логічний метод використовувався для визначення головних понять дослідження (підрозділи 1.1, 2.1, 3.1), а разом з порівняльно-правовим методом надав можливість чітко визначити ознаки взаємозв’язаних, але не тотожних термінів (підрозділи 1.1, 2.1, 3.1). Порівняльно-правовий метод також був застосований при дослідженні зарубіжного досвіду попередження правопорушень у галузі громадського порядку і громадської безпеки (підрозділ 3.2). Методи аналізу та синтезу знайшли своє відображення у формуванні пропозицій та рекомендацій з профілактики адміністративної деліктності в галузі громадського порядку і громадської безпеки (підрозділ 3.2).
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першою комплексною монографічною роботою, присвяченою особі адміністративного правопорушника, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку, у вітчизняній адміністративній деліктології та адміністративно-деліктному праві. Зокрема, в роботі:
уперше:
– запропоновано авторське визначення особи адміністративного правопорушника;
– розроблено структурну характеристику особи адміністративного правопорушника;
– проведено практичне дослідження особи адміністративного правопорушника, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку, охарактеризовано таку особу за соціально-демографічними, адміністративно-правовими ознаками;
удосконалено:
– класифікацію та типологію особи адміністративного правопорушника;
– методику деліктологічних досліджень особи адміністративного правопорушника;
– поняття попереджувальної діяльності;
отримали подальший розвиток:
– аналіз мотивів та мотивації деліктної поведінки;
– розмежування понять «особа адміністративного порушника» і «суб’єкт делікту»;
– загальнотеоретичні положення, які стосуються принципів, класифікації рівнів, видів, заходів профілактичної діяльності;
– пропозиції щодо вдосконалення законодавства України стосовно попередження правопорушень у галузі громадського порядку і громадської безпеки, вдосконалення роботи суб’єктів профілактики.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони мають як науково-теоретичне, так і практичне значення і можуть бути використані:
у науково-дослідній діяльності – результати дисертаційного дослідження становлять значний інтерес для вчених-деліктологів у процесі формування ґрунтовного наукового фундаменту молодої науки адміністративної деліктології, розробленні теорії особи адміністративного правопорушника, подальшої наукової розробки та поглибленні знань про особу адміністративного порушника, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку (акти впровадження від 12.01.2010 року, 21.01.2010 року, 30.01.2010 року);
у правотворчій та в правозастосовчій діяльності – результати роботи містять ряд пропозицій щодо внесення змін до чинного законодавства, у тому числі ‒ щодо вдосконалення чинного КУпАП, ЗУ «Про попередження насильства в сім’ї» (акти впровадження від 12.01.2010 року, 21.01.2010 року, 30.01.2010 року);
у практичній діяльності – результати дослідження містять низку пропозицій щодо вдосконалення попереджувальної діяльності у галузі охорони громадського порядку та громадської безпеку зі сторони суб’єктів профілактики (акти впровадження від 12.01.2010 року, 21.01.2010 року, 30.01.2010 року);
у навчальному процесі – матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні студентам вищих навчальних закладів дисциплін «Адміністративне право України», «Адміністративна відповідальність», враховані при підготовці методичних рекомендацій з відповідних дисциплін, написанні відповідних підрозділів підручників і навчальних посібників, а також наукових статей і повідомлень (акти впровадження від 12.01.2010 року, 21.01.2010 року, 30.01.2010 року).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане самостійно, усі сформульовані положення та висновки обґрунтовані на підставі самостійних досліджень. Для аргументації окремих положень роботи використовувалися праці інших науковців, на які обов’язково зроблено посилання. Ідеї та розробки, що належать співавторам, у дисертації не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження обговорювалися на кафедрі адміністративного та господарського права Запорізького національного університету. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені на десяти науково-практичних та наукових конференціях: всеукраїнській студентській науково-практичній конференції «Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих вчених» (м. Запоріжжя, 27 березня 2008 року), міжнародній науковій конференції «Четверті юридичні читання» (м. Київ, 3-4 квітня 2008 року), всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених «Правова система України в світлі європейського вибору» (м. Київ, 13 червня 2008 року), міжнародній студентській науковій конференції «Актуальні проблеми юридичної науки» (м. Харків, 30-31 жовтня 2008 року), всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених «Осінні юридичні читання» (м. Харків, 12-13 листопада 2008 року), науково-практичній конференції, присвяченій 60-річчю прийняття «Загальної декларації прав людини» (м. Запоріжжя, 10 грудня 2008 року), міжнародній науково-практичній конференції «Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів» (м. Сімферополь, 11-12 грудня 2008 року), всеукраїнській студентській науково-практичній конференції «Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих вчених» (м. Запоріжжя, 27 березня 2009 року), університетській науково-практичній конференції студентів та молодих вчених «Молода наука» (м. Запоріжжя, 8-10 квітня 2009 року), міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Реформування сучасної правової системи» (м. Донецьк, 10-11 квітня 2009 року).
Публікації. Основні висновки авторських досліджень знайшли відображення у чотирнадцятьох опублікованих наукових статтях і тезах доповідей на науково-практичних конференціях, чотири з яких надруковані у юридичних фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та двох додатків. Загальний обсяг дисертації 190 сторінок, із них список використаних джерел становить 212 найменування і займає 22 сторінки, додатки – 8 сторінок.
- bibliography:
- ВИСНОВКИ
У результаті проведення дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу законодавства України та численних наукових праць, було опрацьовано комплекс теоретичних та практичних питань, які розкривають сутність особи адміністративного правопорушника, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку. Сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на виконання поставлених перед дослідженням завдань. Основні з них такі:
Поняття «особа» і «особистість» не є тотожними. Поняття «особа» є більш широким і означає як особистість, так і конкретну людину як носія особистості. Поняття «особистість» виражає соціальну якість особи, а в психології ‒ додатково ще й психологічні властивості. Суспільні науки визначають поняття «особистість» з врахуванням особливостей власних досліджень і вкладають у нього, окрім загального, власний додатковий зміст. Поняття «особа» можна використовувати як в значенні конкретної людини, так і в її соціальній якості – особистості. Поняття «особистість» не слід вживати, коли йдеться про фізичні, демографічні ознаки особи, доцільним є його використання для підкреслення соціальних якостей в людині. Предметом адміністративної деліктології є особа адміністративного правопорушника, а поняття «особистість правопорушника» може використовуватись для підкреслення її соціальних якостей.
Під особою адміністративного делінквента слід розуміти сукупність соціальних характеристик і психологічних властивостей людини, які, в поєднанні з зовнішньою ситуацією або без неї, об’єктивно реалізуються у вчиненні адміністративного проступку.
Поняття «суб’єкт адміністративного делікту» і поняття «осудність» необхідно визначити на законодавчому рівні. Суб’єкт делікту є одним із елементів конкретного складу адміністративного проступку, містить у собі окремі законодавчі ознаки, без наявності яких особа, що вчинила делікт, не притягатиметься до адміністративної відповідальності. Обов’язковими ознаками суб’єкта є вік і осудність. Поняття «суб’єкт адміністративного делікту» є адміністративно-деліктною категорією і вказує на ознаки конкретної особи, яка вчинила адміністративний делікт. Поняття «особа делінквента» є більш широким за своїм змістом, включає в себе, крім ознак, що характерні для суб’єкта адміністративного делікту, й інші соціально-демографічні, адміністративно-правові, психологічні властивості і характеристики, є категорією адміністративної деліктології, виконує виправну, профілактичну та інформативну функції і може використовуватись на трьох рівнях узагальнення: ‒ для позначення загальної формули, моделі вивчення особи делінквента; ‒ для описання спільних рис, притаманних певному типу делінквентів; ‒ для позначення конкретної особи, яка вчинила адміністративний делікт.
Виходячи із взаємозумовленої цілісності біо-психо-соціо складових у структурній характеристиці особи правопорушника, принципів побудови структури, пропонується така структурна характеристика особи правопорушника. Взаємозв'язок біологічної і соціальної складових найбільш вдало відображає соціально-демографічна характеристика, соціальної та психологічної ‒ соціально-психологічна та адміністративно-правова характеристика, біо-психологічна складова має досліджуватись виключно спеціалістами психологами. Таким чином, структурна характеристика особи правопорушника складається із соціально-демографічної, соціально-психологічної та адміністративно-правової характеристик. До першої відносяться такі елементи, як стать, вік, рівень освіти, рід занять і соціальне становище, сімейний стан, місце проживання, громадянство; до другої ‒ потреби, інтереси, соціальна спрямованість та ціннісні орієнтації, ставлення до норм моралі, права, праці, суспільства, держави, Бога, наявність психічних відхилень, що не виключають осудність; до третьої ‒ дані про склад адміністративного проступку (об’єкт, форма вини, мотив, мета, ст. КУпАП, вид стягнення, індивідуальний або груповий характер, вперше, повторно), чи вчиняла особа раніше злочин, стан особи на момент вчинення делікту. Для адміністративної деліктології важливими є тільки ті елементи в структурі особи, які призводять до вчинення адміністративного делікту. Цим пояснюється значно вужчий, обмеженіший зміст структурної характеристики особи правопорушника від структури особи людини.
За глибиною і стійкістю антисуспільної спрямованості слід виділяти: випадковий (уперше вчинили адміністративне правопорушення і характеризуються соціально-позитивною спрямованістю), ситуативний (вчинили адміністративний делікт під впливом несприятливої зовнішньої ситуації, але, в цілому, характеризуються позитивною соціальною спрямованістю), злісний (неодноразово вчиняли адміністративні правопорушення) типи особи адміністративних правопорушників. За характером антисуспільної спрямованості варто погодитись з типологією запропонованою М.І.Нікуліним: що проявляють негативне, зневажливе ставлення до людської особистості, її честі, гідності, спокою; що мають яскраво виражені індивідуалістичні установки до різних соціальних норм і приписів, які передбачають адміністративну відповідальність за їх порушення; що виявляють легковажне, безвідповідальне ставлення до встановлених соціальних цінностей, своїх суспільних обов’язків. Першу групу можна назвати насильницьким типом, другу – егоїстичним, третю – легковажно-безвідповідальним. Таку типологію слід доповнити корисливим типом адміністративних правопорушників.
Мотив ‒ це внутрішнє спонукання особи, яке стало безпосередньою психічною причиною вчинення адміністративного проступку. Мотив присутній у кожному адміністративному делікті, бо жодне діяння не буває безмотивним. Мотив актуально не усвідомлюється суб’єктом правопорушення. Мотив дуже тісно пов’язаний з такими поняттями як потреба, установка, мета, ціннісні орієнтації, спрямованість, мотивація, мотивування тощо. Всі вони, тією чи іншою мірою, взаємозв’язані і зумовлюють обрання особою порушника протиправного варіанту поведінки. Встановлення істинного мотиву адміністративного делікту досить складний і кропіткий процес, який потребує професійної кваліфікації працівника, що притягає особу до відповідальності, накладає стягнення, а також об’єктивного і неупередженого з’ясування всіх обставин справи.
Існують різні погляди на поняття «громадський порядок». Суспільні відносини у сфері громадського порядку взаємозв’язані з суспільними відносинами у сфері громадської безпеки, громадського благоустрою та іншими сферами суспільного виробництва. Це викликає протиріччя серед наукового товариства, щодо змісту понять «громадський порядок», «громадська безпека», «правопорядок» тощо. Слід пам’ятати, що всі зазначені поняття взаємозв’язані між собою, але нетотожні, мають власні, притаманні тільки їм, особливості. Всі їх важливо правильно розуміти і застосовувати у законотворчій та практичній діяльності.
Особливого значення набуває розмежування адміністративних деліктів у сфері громадського порядку і громадської безпеки за родовим об’єктом з метою систематизації КУпАП. Думки науковців з цього приводу суттєво різняться. Можливо зробити висновок, що полеміка з цього питання ще досить довго привертатиме увагу наукової еліти, і врешті-решт залежатиме від волі законодавця.
Для проведення спеціального адміністративно-деліктологічного дослідження особи адміністративного правопорушника, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку, були вибрані проступки, закріплені в таких ст. КУпАП: 173, 173-2, 178, 184. Такий вибір пояснюється високим ступенем небезпечності наведених деліктів, значною їх поширеністю, підсудністю справ про такі правопорушення.
Сформована в роботі методика дослідження особи адміністративного правопорушника може бути використана для проведення адміністративно-деліктологічних досліджень інших типів особи правопорушників у майбутньому. Вченим-деліктологам слід використовувати всю сукупність наявних в арсеналі способів і прийомів, спрямованих на виявлення сутності особи адміністративного порушника. Серед них слід особливо виділяти: філософські, загальнонаукові методи, методи, розроблені в соціології, кримінології, психології та інших суспільних науках.
За результатами проведеного практичного дослідження, на основі аналізу 687 справ про адміністративні правопорушення в галузі громадського порядку і громадської безпеки, можна зробити такі висновки:
Особа правопорушника, що притягається до адміністративної відповідальності за ст. ст. 173, 173-2, 178 КУпАП, має багато спільних характеристик: це чоловік віком 16-39 років, який переважно не працює, або має робітничу професію у сфері промисловості, будівництва чи обслуговування населення, має середній і нижчий рівень освіти, рідше середній спеціальний, переважно не одружений, вчинив правопорушення самостійно, в стані алкогольного сп’яніння, о 16:00-20:00, рідше 20:00-24:00 годинах, протягом року не притягався до адміністративної відповідальності за подібного роду правопорушення.
Дослідивши особу правопорушника, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку, можна виділити такі причини вчинення правопорушень, передбачених ст. 173, 173-2, 178 КУпАП:
а) алкоголь: 72% усіх проступків вчиняється у стані алкогольного сп’яніння, що свідчить про первинне значення алкоголю для такого типу правопорушень;
б) безробіття: 52% від всієї кількості правопорушників тимчасово не працюють, не мають стабільного джерела доходу;
в) низький культурний рівень працівників зайнятих у промисловості і будівництві. Серед усіх працюючих правопорушників 49% задіяні в галузі промисловості, ще 22% ‒ в галузі будівництва. Такий факт свідчить про низький культурний рівень працівників промислових та будівельних підприємств, вітальність їхніх потреб. Проведення вільного від роботи часу в них, зазвичай, поєднується з вживанням алкогольних напоїв, що, в свою чергу, призводить до деградації та втрати суспільно-корисних якостей і цінностей.
Серед позитивних факторів, які виявляють превентивний вплив на особу правопорушника, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку, слід виділити:
а) освіта: чим вищий рівень освіти, тим менша ймовірність вчинення такого виду правопорушень;
б) шлюб: одружені чоловіки вчиняють удвічі менше правопорушень ніж неодружені та розлучені;
в) робота в галузі освіти, науки, медицини, управлінні: серед усіх правопорушників лише 3% працює у цих галузях суспільного виробництва.
Терміни «боротьба», «протидія» адміністративній деліктності (злочинності) є узагальнювальними і найбільш широкими; включають у свій зміст, як один із основних елементів, попереджувальну діяльність. Тому їхнє використання вимагає від вчених-деліктологів особливої обережності і коректності. Терміни «запобігання», «попередження», «профілактика» використовуються українським законодавцем, більшістю фахівців з кримінології і адміністративної деліктології як взаємозамінні та рівнозначні синоніми. Причому, у законодавстві термін «запобігання» вживається найчастіше. Тому пошук розбіжностей між цими поняттями слід припинити. Незважаючи на те, що зазначені терміни (запобігання, попередження, профілактика) мають однакове значення, деякі науковці позначають ними різні поняття (рівні, види тощо). У зв’язку з цим, особливого значення набуває не те, який термін вжито, а те, в якому контексті, в якому поєднанні.
Під попередженням адміністративної деліктності слід розуміти цілеспрямовану діяльність суб’єктів профілактики, яка спрямована проти детермінантів адміністративної деліктності і здійснюється шляхом обмеження, нейтралізації, усунення породжуючих її причин та сприятливих умов.
Профілактика адміністративної деліктності має ґрунтуватися на таких принципах: законності, гуманізму, демократизму, гласності, наукової обґрунтованості, прогнозування та планування, диференціації та індивідуалізації покарання, системності, економічності, реальності, своєчасності.
Для попередження адміністративної деліктності, враховуючи причини та умови вчинення адміністративних деліктів, в адміністративній деліктології можна виділити три рівні профілактики адміністративних проступків:
1) загальносоціальний;
2) спеціально-деліктологічний;
3) індивідуальний.
Загальносоціальна профілактика реалізується у діяльності громадських і державних інститутів, спрямованих на створення, вдосконалення, реформування суспільних відносин, які хоч і не протидіють причинам та умовам адміністративної деліктності безпосередньо, але створюють позитивні умови для їх усунення, обмеження, ослаблення ‒ тобто, діють опосередковано, створюючи досить сприятливе середовище для ведення громадянами законослухняного способу життя.
Спеціально-деліктологічний рівень профілактики представляє собою комплекс заходів, ціленаправлено спрямованих на усунення, ослаблення, обмеження, нейтралізацію причин та умов адміністративної деліктності, що здійснюються спеціалізованими суб’єктами профілактики, метою і функціями яких є безпосередня протидія адміністративній деліктності, усунення причин та умов конкретних правопорушень.
Індивідуальне попередження – це комплекс заходів, які застосовуються спеціалізованим суб’єктом профілактики до конкретної особи, на основі обґрунтованих підстав, припущень, міркувань, що дана особа може вчинити адміністративний делікт.
Усі профілактичні заходи можна класифікувати за такими критеріями: змістом, масштабом, об’єктом попередження, суб’єктами, що здійснюють профілактичну діяльність.
За результатами аналізу соціально-демографічних та адміністративно-правових ознак особи адміністративного правопорушника, що посягає на громадський порядок і громадську безпеку, досягнення виправних цілей покарання, зменшення рівня адміністративної деліктності в цій галузі слід запропонувати такі заходи та рекомендації:
1) правові: ст. 173 слід доповнити наступними частинами у такій редакції:
Ч. 2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені повторно, групою осіб, або із залученням чи у відношенні до неповнолітнього, ‒ тягнуть за собою штраф у розмірі від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ч. 3. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені на стадіоні, до, під час, або після проведення футбольних матчів, у тому числі запалення піротехнічних засобів, жбурляння на стадіоні небезпечних предметів тощо, ‒ тягнуть за собою штраф у розмірі від 15 до 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ті ж самі дії, вчинені повторно протягом року, або у групі, тягнуть за собою штраф у розмірі від 20 до 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
КУпАП слід доповнити такими видами стягнень: основним стягненням у вигляді громадських робіт і додатковим стягненням у вигляді примусового лікування від алкогольної залежності. У дослідженні така позиція обґрунтовується високим відсотком правопорушників, які не мають роботи, а також значним відсотком вчинення правопорушень у галузі громадського порядку і громадської безпеки особами, які перебувають в стані алкогольного сп’яніння. У більшості випадків ці дві ознаки поєднуються в одній особі. Згідно з отриманими результатами дослідження, для оптимізації та дієвості покарання, досягнення реального профілактичного ефекту в ст. ст. 173, 173-2, 178, 184 КУпАП слід включити санкції у вигляді громадських робіт і примусового лікування від алкогольної залежності.
Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» слід вдосконалити запровадженням механізму тимчасового вилучення порушника із місця спільного проживання, як санкції за вчинення насильства в сім’ї.
Для забезпечення дієвості виконання громадських робіт, проходження корекційної програми, примусового лікування від алкогольної залежності, виконання захисного припису, ККУ слід доповнити відповідною статтею на такі випадки.
2) організаційно-управлінські та культурно-виховні:
запровадити уніфіковану звітність про насильство в сім’ї для всіх суб’єктів правоохоронної діяльності в цій галузі: Державному комітету статистики України та його управлінням на місцях має надаватися інформація про вчинення насильства в сім’ї у повному обсязі для формування об’єктивної статистичної звітності;
вдосконалити роботу з кадрами: у вищих навчальних закладах слід впровадити відповідні навчальні дисципліни для майбутніх психологів, педагогів, соціальних працівників, юристів, а у закладах післядипломної освіти організувати курси із підвищення кваліфікації працівників, що здійснюють попередження насильства в родині. Також цих працівників слід залучати до участі в конференціях, семінарах, тренінгах із попередження домашнього насильства;
управлінням у справах сім’ї, молоді та спорту слід тісно співпрацювати із середніми навчальними закладами (школами, коледжами, технікумами) на предмет проведення лекцій, семінарів із молодим поколінням, а також із ЗМІ відносно висвітлення просвітницької та роз’яснювальної інформації щодо насильства в родині;
у середніх та вищих навчальних закладах слід запровадити обов’язкове проведення профілактичних занять на тему шкідливості вживання алкогольних напоїв із залученням кваліфікованих фахівців;
у населених пунктах необхідно створювати достатню кількість споруд для занять спортом, а владі активно займатися популяризацією здорового способу життя та здорової нації.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Рулан Н. Юридическая антропология. Учебник для вузов / Под ред. В. С. Нерсесянца. – М. : Издательство НОРМА, 1999. – 310 с.
2. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посіб. / Петро Мойсейович Рабінович. – Х. : Консум, 2002. – 160 с. – Режим доступу до книги : http://www.pravo.vuzlib.net/book_z515_page_8.html.
3. Олійник Р. Проблеми формування правової свідомості та правової культури в українському суспільстві / Р. Олійник // Юридичний журнал. ‒ 2006. ‒ № 2. – С. 58-60.
4. Конституція України. – К. : Преса України, 1997. – 80 с.
5. Волошенюк О. В. Ідеологічний рівень правового нігілізму / О. В. Волошенюк // Право і безпека. – 2005. – Т. 4, № 4. – С. 13‒17.
6. Чернєй В. В. Правовий нігілізм як вияв викривленої правосвідомості / В. В. Чернєй // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2007. ‒ № 4. – С. 3‒8.
7. Воловик В. И. Введение в философию. Учебное пособие / Виталий Иванович Воловик. – Запорожье : Просвіта, 2002. – 176 с.
8. Кремень В. Г. Філософія : Логос, Софія, Розум : Підручник для студентів вищ. навч. закладів / В. Г. Кремень, В. В. Ільїн. – К. : Книга, 2006. – 432 с.
9. Філософія : Навчальний посібник / [ І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко, І. В. Бойченко та ін. ] ; За ред. І. Ф. Надольного. – К. : Вікар, 1997. – 584 с.
10. Кохановский В. П. Философия : учеб. пособие для высших учебных заведений / Отв. ред. В. П. Кохановский. – Изд. 15-е. – Ростов н/Д : Феникс, 2007. – 576 с.
11. Єфанова А. Г. Особистість у вимірах філософського аналізу / А. Г. Єфанова // Гуманітарний вісник Запорізької інженерної академії: Зб. наук. праць. – Запоріжжя, ‒ 2004. ‒ № 16. – С. 83‒94.
12. Кармин А. С. Философия. Учебник для вузов. 20-е изд. / А. С. Кармин, Г. Г. Бернадский. – СПб. : Питер, 2006. – 560 с.
13. Адміністративне право України : Навчальний посібник / [ Шкарупа В. К., Коломоєць Т. О., Гулєвська Г. Ю. та ін. ] ; за заг. ред. Т. О. Коломоєць, Г. Ю. Гулєвської. – К. : Істина, 2007. – 216 с.
14. Остапенко О. І. Адміністративна деліктологія : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.07 / Олексій Іванович Остапенко. – К., 1996. – 475 с.
15. Остапенко О. І. Адміністративна деліктологія. Соціально-правовий феномен і проблеми розвитку / Олексій Іванович Остапенко. – Львів, 1995. ‒ 312 с.
16. Додин Е. В. Административная деликтология : Курс лекций / Евгений Васильевич Додин. – Одесса : АО „БАХВА”, 1997. – 116 с.
17. Додин Е. В. Административная деликтология : Учеб. пособие / Евгений Васильевич Додин. – Одесса : АО „БАХВА”, 1997. – 112 с.
18. Додин Е. В. Административно-правовая наука и административная деликтология / Е. В. Додин // Актуальные проблемы административной деликтологии. – К., 1984. – С. 16–21.
19. Додин Е. В. Методика изучения причин административных правонарушений / Е. В. Додин // Советское государство и право. – 1983. ‒ №11. – С. 26–32.
20. Подлінєв С. Д. Адміністративна деліктологія : Навч.-метод. посібник / уклад. Станіслав Дмитрович Подлінєв. – Одеса : Юрид. літ., 1999. – 60 с.
21. Гензюк Э. Е. Административная деликтология : дис. …доктора юрид. наук: 12.00.14 / Эдуард Ефимович Гензюк. – М., 2001. – 324 с.
22. Мышляев Д. Н. Административно-деликтологические проблемы борьбы с нарушениями общественного порядка : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.14 / Дмитрий Николаевич Мышляев. – М., 2001. – 199 с.
23. Мышляев Н. П. Теоретические и прикладные основы административной деликтологии : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.14 / Николай Прокофьевич Мышляев. – М., 2004. – 330 с.
24. Дерюга А. Н. Актуальные вопросы развития науки административной деликтологии : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.14 / Артем Николаевич Дерюга. – Хабаровск, 2002. – 181 с.
25. Никулин М. И. Проблемы науки административной деликтологии : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.14 / Михаил Иванович Никулин. – М., 2005. – 461 с.
26. Никулин М. И. Административная деликтология как система научных познаний об административной деликтности / М. И. Никулин // Правоведение. – 2004. – № 3. – С. 126–132.
27. Ремнев В. И. Актуальные вопросы администратвиной деликтологии в современный период / В. И. Ремнев // Актуальные проблемы административной деликтологии. – К., 1984. – С. 3–16.
28. Ведєрінков Ю. А. Адміністративне право України : навч. посіб. / Ю. А. Ведєрінков, В. К. Шкарупа. ‒ К. : Центр навчальної літератури, 2005. ‒ 336 с.
29. Колпаков В. К. Онтолого-гносеологічний вимір ознак адміністративного делікту / В. К. Колпаков // Право України. ‒ 2004. ‒ №10. ‒ С. 30‒34.
30. Ківалов С. В. Адміністративне право України : навч.-метод. посіб. / С. В. Ківалов, Л. Р. Біла. ‒ Одеса : Юридична література, 2002. ‒ 312 с.
31. Колпаков В. К. Деліктний феномен в адміністративному праві України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / В. К. Колпаков. – К., 2005. – 37 с.
32. Осінні юридичні читання : тези доповідей та наукових повідомлень Всеукраїнської наукової конференції молодих вчених 12-13 листопада 2008 р. / за ред. А. П. Гетьмана. – Х. : Нац. юрид. акад. України, 2008. – 502 с.
33. Савчук С. В. Юридична соціологія : предмет та місце в системі юридичних наук / Сергій Вікторович Савчук. – Чернівці : Рута, 2003. – 240 с.
34. Гридин С. И. Мотивация поведения лиц, занимающихся бродяжничеством / С. И. Гридин // Актуальные проблемы административной деликтологии. – К., 1984. – С. 137–142.
35. Фефилова В. Ф. Криминология и административная деликтология : некоторые общие и частные вопросы соотношения и развития / В. Ф. Фефилова // Актуальные проблемы административной деликтологии. – К., 1984. – С. 22–25.
36. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [ Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел ]. – К. ; Ірпінь : ВТФ « Перун », 2004. – 1440 c.
37. Новий тлумачний словник української мови : у 3 т. / [За ред. В. Яременко, О. Сліпушко]. – К. : Видавництво “ АКОНІТ ”, 2007. – Т. 2. – 926 c.
38. Соціологія : словник термінів і понять / [ За ред. Є. А. Біленького і М. А. Козловця ]. – К. : “ Кондор ”, 2006. – 372 с.
39. Практикум з соціології : Навч. пос. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. В. М. Пічі. – Львів : “ Новий Світ – 2000 ”, “ Магнолія плюс ”, 2004. – 368 с.
40. Коновалова В. О. Юридична психологія : Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / В. О. Коновалова, В. Ю. Шепітько. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. – 424 с.
41. Еникеев М. И. Практикум-тренинг по юридической психологии с основами общей и специальной психологии / М. И. Еникеев, Л. В. Платонова // Юридическая психология. ‒ 2006. ‒ № 2. – С. 16‒19.
42. Шакун В. І. Суспільство і злочинність / Василь Іванович Шакун. – К. : Атіка, 2003. – 784 с.
43. Колб О. Г. Кримінологія і соціальна профілактика злочинів у виправних установах: Навчальний посібник / Олександр Григорович Колб. – Луцьк : РВВ “ Вежа ”, 2007. – 400 с.
44. Валуйська М. Ю. Кримінологічна характеристика особистості злочинців, що вчинили умисні вбивства при обтяжуючих обставинах : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Марина Юріївна Валуйська. – Х., 2002. – 240 с.
45. Кримінологія. Загальна та Особлива частина : Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів / [ І. М. Даньшин, В. В. Голіна, О. Г. Кальман, О. В. Лисодєд ] ; за ред. проф. І. М. Даньшина. – Харьків : Право, 2003. – 352 с.
46. Кримінологія : Навчальний посібник / [ О. М. Джужа, В. В. Василевич, Ю. Ф. Іванов та ін. ] ; За заг. ред. О. М. Джужи. – К. : Прецедент, 2004. – 208 с.
47. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології : теорія і практика : У 3 кн. / Анатолій Петрович Закалюк. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. – Кн. 1 : Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. – 424 с.
48. Підопригора О. А. Римське право : Підручник / О. А. Підопригора, Є. О. Харитонов. – К. : Юрінком Інтер, 2003. – 512 с.
49. Криминология : словарь / [Под общей редакцией В.П. Сальникова]. – СПб. : Изд-во “ Лань ” ; Изд-во СПб университета МВД России, 1999. – 256 с.
50. Корецький С. М. Кримінологічна характеристика девіантної поведінки неповнолітніх : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально- виконавче право” / С. М. Корецький. – К., 2003. – 20 с.
51. Колпаков В. К. Адміністративне право України : Підручник / Валерій Констянтинович Колпаков. – К. : Юрінком Інтер, 1999. – 736 с.
52. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс) : Підручник / Ольга Федорівна Скакун. – Х. : Еспада, 2006. – 776 с.
53. Уголовный кодекс Украины. – Симферополь : Реноме, 2003. – 224 с.
54. Кодекс України про адміністративні правопорушення : за станом на 16.02.2010 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=80731-10&check=dCCMfOm7xBWMUzYEZiHVRKLKHI4o.s80msh8Ie6.
55. Омельянчик С.В. До питання термінологічного ряду: «особа», «особистість», «суб’єкт», «делінквент», «особа делінквента» в адміністративно-деліктному праві і законодавстві та у вітчизняній адміністративній деліктології / С.В. Омельянчик // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2009. ‒ №2. – С. 110-117.
56. Философский словарь / [ Под ред. И. Т. Фролова ]. – 6-е изд., перераб. и доп. – М. : Политиздат, 1991. – 560 с.
57. Філософський енциклопедичний словник / [ Є. К. Бистрицький, М. О. Булатов, А. Т. Ішмуратов та ін. ] ; За ред. В. І. Шинкарука. – К. : Абрис, 2002. – 743 с.
58. 4048 Законов жизни / [ Сост. и предисл. А. П. Кондрашова ]. ‒ М. : Рипол классик, 2005. ‒ 528 с.
59. Зелинский А. Ф. Криминология : Учеб. пособ / Анатолий Феофанович Зелинский. ‒ Х. : Рубикон, 2000. ‒ 240 с.
60. Криминология : Учебник / Под ред. Н. Ф. Кузнецовой и Г. М. Миньковского. – М. : БЕК, 1998. – 553 с.
61. Криминология : Учебник для студ. юрид. ин-тов и фак. / [ Герцензон А. А., Звирбуль В. К., Зотов Б. Л. и др. ] / Ред. коллегия : И. И. Карпец, В. Н. Кудрявцев, Н. Ф. Кузнецова, А. Б. Сахаров. ‒ 3-е изд., испр. и доп. ‒ М. : Юридическая литература, 1976. ‒ 439 с.
62. Криминология : Учеб. - метод. материалы и альбом схем : Учеб. пособие / [ Вицин С. Е., Дунаев С. А., Мерзляков С. Э. и др. ] ; Под общ. ред С. Е. Вицина и В. А. Уткина. ‒ 2 изд., испр. и доп. — М. : Центр юридической литературы "Щит", 2001. – 242 с.
63. Криминология : Учебник / Под ред. проф. В. Д. Малкова. – М. : ЗАО Юстицинформ, 2004. – 528 с.
64. Криминология : Учебник для юридических вузов / Под общ. ред. А. И. Долговой. ‒ М. : Издательская группа ИНФРА•М ‒ НОРМА, 1997. – 784 с.
65. Иншаков С. М. Криминология : Учебник / Сергей Михайлович Иншаков. – М. : Юриспруденция, 2000. – 432 с.
66. Малыхина Н. И. Личность преступника как объект исследования в криминалистике / Н. И. Малыхина // Следователь. – 2004. ‒ № 8. – С. 27‒29.
67. Филимонов В. Д. Общественная опасность личности преступника (Предпосылки, содержание, критерии) / Вадим Донатович Филимонов. – Томск : Изд. Томск. ун-та, 1970. – 277 с.
68. Спиркин А. Г. Философия : Учебник / Александр Георгиевич Спиркин. – 2-е изд. – М. : Гардарики, 2005. – 736 с.
69. Максименко С. Д. Структура особистості / С. Д. Максименко // Практична психологія та соціальна робота. – 2007. ‒ № 1. – С. 1‒13.
70. Криминология : Пособие для подготовки к экзамену / [ В. Н. Бурлаков, И. В. Волгарева, Б. В. Волженкин и др. ] ; под общ. ред. В. Н. Бурлакова и Н. М. Кропачева. – СПб. : Питер, 2005. – 224 с.
71. Антонян Ю. М. Личность преступника / Ю. М. Антонян, В. Н. Кудрявцев, В. Г. Эминов / Ассоциация Юридический центр. — СПб. : Юридический центр Пресс, 2004. — 364 с.
72. Игошев К. Е. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения / Константин Еремеевич Игошев. – Горький : Горькоская высшая школа МВД СССР, 1974. – 168 с.
73. Зелинский А. Ф. Криминальная психология : Научно-практическое издание / Анатолий Феофанович Зелинский. – К. : Юринком Интер, 1999. – 240 с.
74. Криминология : Учебник для учеб. завед. МВД Украины / Под ред. В. Г. Лихобола, В. П. Филонова. – Киев : Изд-во Нац. акад. внутр. дел Украины, 1997. – 398 с.
75. Криминология : Учебник / Под ред. В. Н. Кудрявцева, В. Е. Эминова. – М. : Юристъ, 1997. – 512 с.
76. Остапенко О. І. Адміністративна деліктологія : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня доктора юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право» / О. І. Остапенко. – К., 1996. – 41 с.
77. Никулин М. И. Проблемы науки административной деликтологии : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня д-ра юрид. наук : спец. 12.00.14 / М. И. Никулин. – М., 2005. – 50 с.
78. Омельянчик С.В. Класифікація і типологія особи адміністративного правопорушника / С.В. Омельянчик // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. ‒ №42. – С. 300-305.
79. Васильев В. Л. Юридическая психология : [ учебник для вузов ] / Владимир Леонидович Васильев. – М. : Юрид. лит., 1991. – 464 с.
80. Психологічна енциклопедія / [ автор-упорядник О. М. Степанов ]. – К. : «Академвидав», 2006. – 426 с.
81. Балл Г. А. Психология в рациогуманистической перспективе: Избранные работы / Георгий Алексеевич Балл. – К. : Изд-во Основа, 2006. – 408 с.
82. Котов Д. П. Мотивы преступлений и их доказывание / Дмитрий Петрович Котов. – Воронеж: Изд-во Воронежского университета, 1975. – 152 с.
83. Адміністративне право України : Підручник / [ Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін. ] ; за ред. Ю. П. Битяка. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
84. Тарарухін С. А. Вибрані твори. Частина ІІ : Кримінологія. Соціально-психологічні причини злочинів / Святослав Андрійович Тарарухін. – К. : Національна академія внутрішніх справ України, 2004. – 100 с.
85. Бедь В. В. Юридична психологія : навч. посібник / Віктор Васильйович Бедь. – Львів : “Новий Світ – 2000”, К. : “Каравела”, 2002. – 376 с.
86. Варій М. Й. Психологія особистості : навч. посібник / Михайло Йосипович Варій. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 592 с.
87. Психология личности : [ сб. статей / сост. А. Б. Орлов ]. ‒ [2-е изд., доп.]. – М. : ООО « Вопросы психологии», 2003. – 223 с.
88. Сірий Є. В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії : навч. посібник / Євген Володимирович Сірий. – К. : Атіла, 2004. – 480 с.
89. Соціологія. Терміни, поняття, персоналії : навч. словник-довідник / [уклад. В. М. Піча, Ю. В. Піча, Н. М. Хома та ін.] ; за заг. ред. В. М. Піча. ‒ К. : “Каравела”, Львів : “Новий Світ – 2000” , 2002. – 480 с.
90. Загальна психологія : підручник / [ С. Д. Максименко, В. О. Зайчук, В. В. Клименко та ін. ] ; за загальною редакцією академіка С. Д. Максименка. ‒ [2-ге вид., переробл. і доп.]. – Вінниця : Нова книга, 2004. – 704 с.
91. Психология : [ учебник для студ. высш. пед. учеб. заведений. ] / [ А. В. Петровский, М. Г. Ярошевский, В. А. Петровский, А. В. Брушлинский ]. ‒ [2-е изд., сиереотип]. – М. : Издательский центр « Академия » ; Высш. школа, 2001. – 512 с.
92. Савченко А. В. Мотив і мотивація злочину : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / А. В. Савченко. – К., 1999. – 18 с.
93. Кудрявцев В. Н. Избранные труды по социальным наукам. В 3-х томах / Владимир Николаевич. Кудрявцев. – М. : Наука, 2002. –
Т. 2 : Криминология, социология, конфликтология. – 2002. – 283 с.
94. Еникеев М. И. Юридическая психология : [ учебник для вузов ] / Марат Исхакович Еникеев. – М. : Изд-я группа НОРМА-ИНФРА•М, 1999. – 517 с.
95. Психология личности : [ тексты / под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, А. А. Пузырея ]. ‒ М. : Изд-во Московского ун-та, 1992. – 288 с.
96. Лунеев В. В. Мотивация преступного поведения / Виктор Васильевич Лунеев. – М. : Наука, 1991. – 383 с.
97. Коваль Л. В. Охорона громадського порядку / Леонід Васильйович Коваль. – К. : Політвидав України, 1988. – 94 с.
98. Великий енциклопедичний юридичний словник / [ за ред. акад. НАН України Ю. С. Шемчушенка ]. – К. : Вид-во «Юридична думка», 2007. – 992 с.
99. Даньшин И. Н. Уголовно-правовая охрана общественного порядка / Иван Николаевич Даньшин. – М. : «Юридическая литература», 1973. – 200 с.
100. Білоконь М. В. До питання про дослідження змісту громадського порядку / М. В. Білоконь // Наше право. – 2004. ‒ №2. – С. 5‒10.
101. Еропкин М. И. Управление в области охраны общественного порядка / Михаил Иванович Еропкин. – М., 1965 . – 216 с.
102. Веремеенко И. И. Сущность и понятие общественного порядка / И. И. Веремеенко // Советское государство и право. – 1982. ‒ №3. – С. 22‒29.
103. Фелик В. І. Правове бачення громадського порядку і громадської безпеки, що обумовлює зміни в системі адміністративних служб органів внутрішніх справ / В. Фелик // Право України. – 2008. – №2. – С. 22‒26.
104. Копотун І. М. Громадський порядок як об’єкт кримінально-правової охорони : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / І. М. Копотун. – К., 2008. – 20 с.
105. Чижов П. Л. Общественный порядок и общественная безопасность как объекты посягательства административных правонарушений, связаных с нарушением правил оборота оружия / П. Л. Чижов // Закон и право. – 2006. ‒ №8. – С. 43‒44.
106. Цикалевич В. М. Охорона громадського порядку органами внутрішніх справ України (адміністративно-правове регулювання) : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 / В. М. Цикалевич. – Дніпропетровськ, 2009. – 19 с.
107. Лошицький М. В. Адміністративно-правові відносини в сфері охорони громадського порядку : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 / М. В. Лощицький. – К., 2002. – 17 с.
108. Ульянов О. І. Деякі проблеми визначення поняття громадського порядку / О. І. Ульянов, Б. А. Керницький // Південноукраїнський правничий часопис : Науковий журнал. – О., 2006. ‒ № 2. – С. 77‒78.
109. Киркач Я. В. Громадський порядок : зміст поняття та система охорони / Я. В. Киркач // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2006. ‒ №3. – С. 105‒112.
110. Білоконь М. В. Роль та місце сфери охорони громадського порядку у системі державного управління / М. В. Білоконь // Право і безпека. – 2004. ‒ № 4. – С. 48‒53.
111. Маліков В. В. Співвідношення громадського порядку з іншими сферами суспільних відносин / В. В. Маліков // Право і безпека. – 2005. ‒ № 4. – 81‒84.
112. Про основи національної безпеки : Закон України від 19. 06. 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. ‒ № 39. – Ст. 1.
113. Ольховський Є. Б. Адміністративно-правові засоби забезпечення громадської безпеки : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07. – Х., 2004. – 17 с.
114. Казанчук І. Д. Щодо з’ясування змісту громадської безпеки та засоби її забезпечення в адміністративній діяльності міліції / І. Д. Казанчук // Право і безпека. – 2006. ‒ № 3. – С. 65‒68.
115. Мельник Р. С. Поняття «громадська безпека» та «громадський порядок» у німецькій та українській науці та законодавстві / Р. С. Мельник // Право і безпека. – 2009. ‒ №2. – С. 24‒29.
116. Кивалов С. В. Общественное благоустройство, как объект административно-правовой защиты / Сергей Васильевич Кивалов. – М. : Изд-во «Спарк», 1992. – 57 с.
117. Маліков В. В. Співвідношення поняття громадського порядку з іншими сферами суспільних відносин / В. В. Маліков // Право і безпека. – 2004. ‒ №3'1. – С. 120‒125.
118. Морозова В. О. Адміністративно-деліктні проблеми відповідальності за порушення громадської моралі : монографія / В. О. Морозова, М. В. Корнієнко. – Дніпропетровськ : Юридична академія МВСУ, 2005. – 164 с.
119. Про адміністративні проступки : Проект кодексу України від 26.05.2004 №5558 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=18191.
120. Про кримінальні проступки : Проект кодексу України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.rada.gov.ua/~k_zakon_pr/code_crim.rtf.
121. Проблеми організаційно-правової діяльності дільничного інспектора міліції та забезпечення його особистої безпеки : матеріали круглого столу 09 березня 2009 року, м. Запоріжжя : Запорізький юридичний інститут ДДУВС, 2009. –
- Стоимость доставки:
- 200.00 грн