АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ПРАВОПОРЯДКУ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ

brief description

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………4
Розділ І. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ПРАВОПОРЯДКУ
У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ……….……………………………..……17
1.1. Компетенція та повноваження Військової служби правопорядку
у Збройних Силах України………………………………………….……….….17
1.2. Правова основа діяльності Військової служби правопорядку………………………………………………………………….....32
1.3. Основні завдання та права Військової Служби правопорядку
у Збройних Силах України………………..……………………………….……43
Висновки до розділу 1……………………………………………….….….61
Розділ ІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ПРАВОПОРЯДКУ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ....…..……………..64
2.1. Порядок комплектування особового складу Служби правопорядку…………………………………………………………………….64
2.2. Правове регулювання та організація військової служби у Службі правопорядку………………………………………………….............................78
2.3. Права військовослужбовців Служби правопорядку………………...98
2.4. Забезпечення законності в діяльності Служби правопорядку ...….115
Висновки до розділу ІІ……..…………………………………………..…136
Розділ ІІІ. ФУНКЦІЇ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ПРАВОПОРЯДКУ
У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ…..…………………….………………..139
3.1. Загальне поняття та сутність функцій державного управління ……139
3.2. Профілактична функція Служби правопорядку……………………147
3.3. Правоохоронна функція Служби правопорядку…………………....162
3.4. Функції взаємодії Служби правопорядку з органами державної влади, місцевого самоврядування і громадськістю………………….……….187
Висновки до розділу ІІІ……………………………………………….…..209
Розділ ІV. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИМУСУ В ДІЯЛЬНОСТІ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ ПРАВОПОРЯДКУ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ………………….212
4.1. Правове регулювання застосування військовослужбовцями Служби правопорядку примусових заходів……………………………………………212
4.2. Умови і межі застосування військовослужбовцями Служби правопорядку спеціальних засобів під час здійснення службових обов’язків……………………………………………………………………….227
4.3. Підстави і порядок застосування військовослужбовцями Служби правопорядку вогнепальної зброї……………………………………………..237
Висновки до розділу ІV……………………….………………………….248
Розділ V. СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ СЛУЖБИ ПРАВОПОРЯДКУ…………...252
5.1. Соціальне забезпечення військовослужбовців
Служби правопорядку………………………………………………………….252
5.2. Правовий захист військовослужбовців Служби правопорядку …..268
5.3. Юридична відповідальність військовослужбовців Служби правопорядку…………………………………………………………………...283
Висновки до розділу V……...…………………………………………….306
ВИСНОВКИ……………………………………………………………....310
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………..….………………319

ВСТУП
Актуальність теми. В умовах побудови громадянського суспільства, становлення правової держави подальше зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, забезпечення конституційних прав військовослужбовців, як і всіх громадян України, набуває особливої актуальності.
Актуальність дослідження проблеми зміцнення законності правопорядку та військової дисциплін в Збройних Силах України стає особливо значущою з огляду на майже повну відсутність спеціальних досліджень адміністративно-правових засад регулювання діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (далі – Служба правопорядку) – спеціального правоохоронного формування у складі Збройних Сил України, призначеного для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях, дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та організаціях, військових містечках, на вулицях і в громадських місцях для запобігання злочинам та іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх розкриття і припинення, для захисту життя, здоров’я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов’язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України, а також для захисту майна Збройних Сил України від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об’єктах.
Окремі правоохоронні органи здійснюють спеціальну правоохоронну діяльність, відображену в їх назві (службі), відомчому статусі, особливостях правового регулювання. Предмет такої діяльності є особливим, конкретно визначеним функціональними законами, що регламентують специфічні повноваження вказаних органів. Саме до таких правоохоронних органів і належить Служба правопорядку у Збройних Силах України, створена у 2002 р. з метою подальшого зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України. На практиці Служба правопорядку швидко набувала необхідного досвіду у забезпеченні законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, водночас адміністративно-правові засади регулювання діяльності Військової Служби правопорядку у Збройних Силах України потребують удосконалення. Необхідно уточнити її компетенцію та повноваження, більш чітко сформулювати завдання та права Служби правопорядку, визначити її функції як провідні напрямки діяльності, упорядкувати процедуру комплектування Служби правопорядку, удосконалити правове регулювання проходження військової служби у Службі правопорядку, уточнити адміністративно-процесуальні та кримінально-процесуальні права військовослужбовців Служби правопорядку та їх соціально-правові гарантії.
Актуальною залишається необхідність чіткого визначення та нормативно-правового закріплення правового статусу військовослужбовців Служби правопорядку. Потребує свого вирішення низка проблемних питань щодо вдосконалення правового регулювання процесуальної діяльності військовослужбовців Служби правопорядку, дотримання прав і свобод військовослужбовців взагалі й військовослужбовців Служби правопорядку зокрема.
Питання забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, забезпечення конституційних прав і свобод військовослужбовців досліджувались вченими різних галузей юридичних наук, які розглядали окремі сторони державного і військового будівництва, вивчали національне законодавство, що регламентує військову справу та правоохоронну діяльність у середовищі Збройних Сил України та інших силових структурах, утворених відповідно до закону. Однак комплексного дослідження правового регулювання діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України досі проведено не було.
Актуальність обраної теми дисертаційного дослідження обумовлюється також необхідністю поглиблення концептуальних адміністративно-правових засад функціонування Служби правопорядку, розгляду теоретичних і практичних питань військово-службових правовідносин, що виникають у процесі зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни, забезпечення конституційних прав військовослужбовців, здійснення комплексного аналізу компетенцій і повноважень, завдань і функцій Служби правопорядку, чинної правової бази України з питань забезпечення правопорядку у військовій сфері, формування і обґрунтування відповідних наукових висновків та практичних рекомендацій і пропозицій щодо вдосконалення діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у відповідності до положень розділу 2 Концепції реформування кримінальної юстиції України, запровадженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. № 311/2008 та пп. 1.4 Комплексної програми профілактики на 2007–2009 р., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. №1767.
Під час виконання дисертаційного дослідження враховувалися також завдання, що випливають з Указу Президента України «Про Стратегію національної безпеки України» № 105/2007 та Постанови Верховної Ради України «Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України» від 16 січня 1997 р. № 3/97.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на підставі аналізу теоретичних засад правового регулювання та результатів практичної діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України визначити шляхи вдосконалення протидії злочинності та іншим правопорушенням, зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, забезпеченню конституційних прав і свобод військовослужбовців.
Для досягнення поставленої мети необхідно реалізувати наступні завдання:
• визначити місце і роль Служби правопорядку у структурі Збройних Сил України як головного суб’єкта забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни, захисту конституційних прав і свобод військовослужбовців;
• охарактеризувати компетенцію та повноваження Служби правопорядку у сфері зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, забезпечення конституційних прав військовослужбовців;
• розкрити поняття, зміст і сутність адміністративно-правового статусу Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;
• розглянути організацію діяльності Служби правопорядку із забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, захисту конституційних прав і свобод військовослужбовців;
• вивчити організаційні та правові проблеми порядку комплектування Служби правопорядку та запропонувати шляхи їх вирішення;
• розробити додаткові заходи забезпечення законності в адміністративно-процесуальній діяльності Служби правопорядку;
• проаналізувати функції Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, визначити їх як провідні напрямки діяльності Служби правопорядку;
• виявити особливості реалізації профілактичних та правоохоронних функцій Служби правопорядку у сфері забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни та захисту конституційних прав і свобод військовослужбовців;
• дослідити специфіку правового регулювання застосування військовослужбовцями Служби правопорядку примусових заходів;
• окреслити права, умови і межі застосування військовослужбовцями Служби правопорядку спеціальних засобів під час виконання службових обов’язків;
• проаналізувати стан соціального забезпечення військовослужбовців Служби правопорядку;
• розкрити зміст, цілі та завдання правового захисту військовослужбовців Служби правопорядку;
• розглянути форми та підстави юридичної відповідальності військовослужбовців Служби правопорядку;
• визначити поняття та межі правової чинності актів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;
• охарактеризувати основні принципи діяльності Служби правопорядку;
• на основі проведеного дослідження сформулювати основні положення та пропозиції, спрямовані на вдосконалення правового регулювання діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у сфері зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, захисту конституційних прав і свобод військовослужбовців.
Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають у діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України із забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, захисту конституційних прав військовослужбовців.
Предметом дослідження є адміністративно-правове регулювання діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять діалектичний метод наукового пізнання дійсності та інші наукові методи дослідження, зокрема системно-структурний, формально-логічний, історико-правовий, порівняльно-правовий, системний аналіз, статистичний аналіз, метод класифікацій, соціологічний метод.
Діалектичний метод наукового пізнання дійсності дозволив розглянути діяльність Служби правопорядку через її функції, права і завдання в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. За допомогою системно-структурного методу і системного аналізу були сформульовані завдання та визначені форми і методи діяльності Служби правопорядку з попередження правопорушень, виявлення злочинів, додержання законів при проведенні дізнання. Історико-правовий метод використовувався під час дослідження питання про роль і місце Служби правопорядку в системі Збройних Сил України. Вимоги формальної логіки стосовно послідовності, визначеності, обґрунтованості й несуперечності суджень дотримувались під час формулювання висновків і пропозицій відповідно до мети дослідження. Використання порівняльно-правового методу дозволило визначити адміністративно-правовий статус Служби правопорядку та її підрозділів. Метод класифікацій дозволив сформувати у групи існуючі завдання та функції Служби правопорядку, виходячи з різних класифікаційних критеріїв. Статистичний та соціологічний методи дозволили проаналізувати існуючий стан роботи органів управління Служби правопорядку, визначити шляхи їх реформування, висвітлити проблеми забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України.
У процесі дослідження також використовувалися загальні положення й висновки адміністративної науки, кримінального права та процесу, теорії управління, військового права, теорії та історії держави і права.
Теоретичною основою дисертації послужили відповідні наукові праці з адміністративного права, військової справи, з філософії, логіки, соціології, теорії та історії держави і права, кримінально-процесуального права, прокурорського нагляду і практики діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, вітчизняна і зарубіжна література з досліджуваної тематики.
Питання організаційної та правової діяльності стосовно боротьби зі злочинністю, зміцнення законності та правопорядку, забезпечення військової дисципліни розглядалися з урахуванням наукових праць М. В. Артамонова, Г. Ф. Атаманчука, Е. А. Афоніна, О. М. Бандурки, О. П. Дзюбаня, Л. С. Жилкіної, В. К. Звірбуля, Т. О. Іванової, В. В. Ковальської, А. Т. Комзюка, І. Ф. Коржа, М. В. Кравчука, І. Ф. Крилова, В. А. Ліпкан, О. В. Негодченка, А. М. Подоляки, М. І. Рагінського, Р. Д. Рахункова, В. М. Савицького, О. Б. Соловйова, С. Г. Стеценка, В. О. Шамрай та ін.
Особливості організації Збройних Сил України та інших військових формувань, правового регулювання їхньої діяльності, особливі вимоги до дисципліни, додержання вимог Статутів тощо обумовлюють і специфіку діяльності Служби правопорядку, що викликає необхідність вивчення форм здійснення контролю і нагляду за додержанням законодавства військовослужбовцями самої Служби правопорядку. Разом із тим слід зазначити, що спеціального дослідження цих питань після створення Військової служби правопорядку у Збройних Силах України не було.
Емпіричну базу дослідження складають: законодавство України, статистична звітність Служби правопорядку та Генеральної прокуратури України за останні роки, кількісні показники діяльності окремих органів Служби правопорядку, узагальнення адміністративних і кримінальних справ і матеріалів, які перебувають у провадженні Служби правопорядку та військової прокуратури (близько 500), анкетування, проведене серед військовослужбовців Служби правопорядку, а також 30-річний особистий досвід роботи автора в органах військової та територіальної прокуратури.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в роботі вперше проведено комплексне дослідження організаційної та правової діяльності Служби правопорядку, визначено її найбільш актуальні практичні й теоретичні проблеми, вирішено науково важливі питання правоохоронної діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, а саме:
уперше:
• розкрито особливості адміністративно-правового статусу Служби правопорядку як головного суб’єкта забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни і захисту конституційних прав військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до закону;
• визначено, що Військова служба правопорядку у Збройних Силах України як спеціальне правоохоронне формування має особливу компетенцію і повноваження, обов’язки, права, функції та відповідальність, які визначають її адміністративно-правовий статус;
• встановлено, що адміністративно-правовий статус Служби правопорядку визначає її правове становище як суб’єкта адміністративного права, і характеризується сукупністю прав, обов’язків, завдань, гарантій діяльності і відповідальності у сфері забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни і захисту конституційних прав військовослужбовців;
• сформульовано висновок, що військова дисципліна, законність і правопорядок, захист конституційних прав і свобод військовослужбовців як невід’ємні складові військового будівництва і забезпечення національної безпеки України регулюються Конституцією України, військовим законодавством України, а також статутами Збройних Сил України, які мають не лише юридичну форму законів, а й є обов’язковими нормативно-правовими актами з питань життєзабезпечення та життєдіяльності військ та функціонування військових формувань, утворених відповідно до закону;
• обґрунтовано необхідність внесення змін і доповнень до Закону України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» з метою більш чіткого визначення правової основи діяльності Служби правопорядку та посилення її правомочності у сфері зміцнення законності правопорядку та військової дисципліни, розширення прав Служби правопорядку стосовно захисту конституційних прав військовослужбовців;
удосконалено:
• поняття і зміст адміністративно-правового регулювання діяльності Служби правопорядку у Збройних Силах України, основою якого є закон, у якому визначаються загальнонормативні адміністративно-правові засади регулювання, які поширюються на всіх суб’єктів військових правовідносин, охоплюють різні види та рівні правового регулювання – законодавчого, підзаконного, загальнодержавного, регіонального, локального, галузевих тощо;
• розуміння того, що правове регулювання військової служби у Службі правопорядку – це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини, що виникають під час проходження військовослужбовцями служби у Службі правопорядку з метою їх упорядкування, закріплення, охорони і розвитку, а також вплив на поведінку та свідомість військовослужбовців шляхом проголошення їх прав та обов’язків, встановлення певних дозволів, заборон і юридичної відповідальності;
• положення, що військова служба у Службі правопорядку має базуватися на принципах законності, поваги до особи, її прав і свобод, соціальної справедливості, централізованого керівництва та єдиноначальності, взаємодії з громадськістю; для того, щоб діяльність Служби правопорядку була більш ефективною, необхідно детально регламентувати військову службу у її підрозділах за допомогою відомчих нормативно-правових актів;
• поняття правової чинності актів управління Служби правопорядку, які мають характер приписів, процес реалізації яких неможливий без дотримання принципів військової служби як комплексу обов’язкових, визначених державою загальноправових і специфічних військово-спеціальних засад, основ та ідей військового будівництва, внаслідок якого утворюється військовий правопорядок і забезпечується військова дисципліна.
Дістали подальшого розвитку:
• аналіз законодавства, що регламентує військову службу у Службі правопорядку, та вивчення військової сфери, яка залишається малодослідженою і в науковому розумінні слабко розробленою у зв’язку з вузькою специфічністю предмета дослідження;
• питання, що стосуються правового статусу військовослужбовців, які виконують обов’язки у Службі правопорядку, зокрема вирішення численних проблем правового регулювання їх матеріального та інших видів забезпечення, соціального захисту цієї специфічної категорії громадян у сучасних умовах, що є одним з визначальних елементів розвитку соціальної правової держави і важливим завданням правового регулювання військової сфери;
• обґрунтованість неефективності чинних соціально-правових гарантій військовослужбовців Служби правопорядку, публічна і правова декларативність яких не забезпечується реальністю виконання, що потребує невідкладного законодавчого врегулювання;
• визначення необхідності розробити адміністративно-правові форми та механізми як сприяння, так і участі громадськості у забезпеченні законності, правопорядку та військової дисципліни, взаємодії громадських організацій з Військовою службою правопорядку у Збройних Силах України, які разом із різними видами державного контролю (парламентським, президентським, урядовим, відомчим, судовим) та прокурорським наглядом мали б виступати складовою частиною загального контролю за забезпеченням законності у суспільному житті країни;
• пропозиції щодо удосконалення правових підстав та порядку застосування військовослужбовцями Служби правопорядку примусових заходів;
• висновок, що від якості та належної організації діяльності Служби правопорядку, значною мірою залежить боєготовність і боєздатність Збройних Сил України, забезпечення національної безпеки держави та підтримання соціального миру і спокою в суспільстві;
• положення, що сутність правової природи особливостей військової служби у Службі правопорядку, а також функції Військової служби правопорядку у Збройних Силах України належним чином у правових актах не розроблені та чітко не сформульовані, що заважає їх ефективному виконанню;
• поняття правого становища Служби правопорядку, яка є складовою системи Збройних Сил України і водночас правоохоронним формуванням, призначеним забезпечувати правопорядок і військову дисципліну серед військовослужбовців, у зв’язку з чим її організаційно-правові засади функціонування, компетенція і повноваження далеко виходять за правові межі діяльності звичайних військових структурних утворень.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що :
• у науково-дослідній сфері результати дисертаційного дослідження можуть бути основою для подальшої розробки положень правоохоронної діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, вивчення проблем забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни й захисту конституційних прав і свобод військовослужбовців;
• у галузі правотворчості висновки, пропозиції та рекомендації, розроблені в дисертації, можуть бути використані для підготовки змін і доповнень до чинного законодавства і підзаконних актів, що регламентують діяльність Служби правопорядку з питань забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України;
• у правозастосуванні використання одержаних результатів буде корисним для підвищення якості підготовки й ухвалення управлінських рішень у правоохоронній діяльності Служби правопорядку, в організації діяльності органів управління Служби правопорядку;
• у навчально-методичній діяльності – узагальнені положення дисертації можуть бути корисними при проведенні занять з навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Судові та правоохоронні органи України». «Військове право», при підготовці курсу лекцій, навчальних програм і планів, виданні підручників, монографій з питань зміцнення військового правопорядку;
• у правовиховній роботі – для роз’яснення законодавства військової сфери, характеру адміністративно-правових відносин, які виникають у діяльності Служби правопорядку, виховання поваги до військової служби, дотримання вимог законності, правопорядку та військової дисципліни, захисту конституційних прав і свобод військовослужбовців.
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів дисертаційного дослідження. Дисертаційне дослідження виконане автором самостійно з використанням останніх досягнень адміністративно-правової та інших галузей юридичної науки. Усі положення і висновки, сформульовані в дисертації, обґрунтовано дисертантом на підставі його особистих досліджень і власного практичного досвіду. Ідеї та розробки, які належать співавторам, у науковій роботі не використовувались. Усі наукові публікації та монографію підготовлено дисертантом одноосібно.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження були предметом обговорення за розділами та у цілому на міжкафедральному семінарі юридичного інституту Київського міжнародного університету (протокол № 15 від 10 травня 2010 р.) і на засіданні кафедри адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Харківського національного університету внутрішніх справ (протокол № 6 від 29 травня 2010 р.).
Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені в доповідях і виступах на ІІ науково-практичній конференції «Актуальні проблеми адміністративного законодавства України і шляхи його вдосконалення» (м. Івано-Франківськ, 5–6 червня 2009 р.), на всеукраїнській науково-практичній конференції «Національні інтереси та проблеми забезпечення безпеки України» м. Кіровоград, 5–6 листопада 2009 р.), використані в процесі виконання Київським міжнародним університетом науково-дослідної теми 01004U003159 «Захист прав людини: міжнародні та національні аспекти», затвердженої в УкрІНТЕІ, яка виконується до грудня 2010 р. (акт № 281/03-10 від 16.03.2010 р.), при проведенні семінарських занять з навчальних курсів «Адміністративне право», «Судові та правоохоронні органи України» в Київському міжнародному університеті (акт № 18 від 24.06.2010 р.) та при підготовці навчально-методичних комплексів з навчальних дисциплін, які вивчаються на кафедрі адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Харківського національного університету внутрішніх справ (довідка № 14 від 03.07.2010 р.).
Пропозиції та висновки, розроблені у процесі дисертаційного дослідження, використано в Комітеті Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності при підготовці проекту Закону України «Про Службу правопорядку Міністерства внутрішніх справ України» (реєстр. № 2470, протокол № 66 від 17 лютого 2010 р.), проекту Закону України «Про внесення змін до ст. 410 Кримінального кодексу України щодо відповідальності військовослужбовців за корисливі посягання на військове майно» (реєстр. № 5119, протокол № 66 від 17 лютого 2010 р.), та проекту Закону України «Про обіг зброї невійськового призначення» (реєстр. № 2105, протокол № 66 від 17 лютого 2010 р.).
Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано монографію, 23 статті у наукових журналах, із яких 22 у виданнях, визнаних Вищою атестаційною комісією України фаховими.
Структура та обсяг дисертації зумовлені предметом і логікою наукового пошуку і відповідають предмету, меті, завданням та методології дослідження. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів, які містять 20 підрозділів, висновків до кожного розділу та загального висновку, списку використаних наукових, нормативних і документальних джерел.
Загальний обсяг дисертації становить 339 сторінок, з них основний текст дисертації – 318 сторінок; список використаних джерел – 21 сторінку, що складається з 267 найменувань.

bibliography

ВИСНОВКИ

Становлення правової держави, подальше зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, забезпечення конституційних прав військовослужбовців, які і всіх громадян України, набуває особливої актуальності. Важливість дослідження зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни в Збройних Силах України стає особливо значущим з огляду на майже повну відсутність спеціальних досліджень адміністративно-правових засад регулювання діяльності Військової служби правопорядку в Збройних Силах України – спеціального правоохоронного формування, призначеного для забезпечення правопорядку і військової дисципліни серед військовослужбовців Збройних Сил України у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах та в організаціях, військових містечках, на вулицях і в громадських місцях для запобігання злочинам та іншим правопорушенням у Збройних Силах України, їх розкриття і припинення, для захисту життя та здоров’я, прав і законних інтересів військовослужбовців, військовозобов’язаних під час проходження ними зборів, працівників Збройних Сил України, а також для захисту майна Збройних Сила України від розкрадання та інших протиправних посягань, а так само для участі у протидії диверсійним проявам і терористичним актам на військових об’єктах.
Предметом правоохоронної діяльності Служби правопорядку є зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України.
Військова дисципліна забезпечує організованість і порядок у Збройних Силах України, узгоджує дії військовослужбовців у часі, узгоджує їх дії за завданнями і формами діяльності, за виконавцями, забезпечує контроль і відповідальність. Військова дисципліна полягає у бездоганному і неухильному додержанні всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншими законодавством України; вона ґрунтується на усвідомленні кожним військовослужбовцем свого військового обов’язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності військовій присязі. Саме з метою забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України, забезпечення конституційних прав військовослужбовців і була створена Військова служба правопорядку у Збройних Силах України.
Правове становище Служби правопорядку як суб’єкта адміністративного права характеризується її адміністративно-правовим статусом. Виходячи із загального розуміння категорії правового статусу в юридичній науці, адміністративно-правовий статус – це регламентоване нормами адміністративного права становище Служби правопорядку, яке характеризується сукупністю її прав, обов’язків і гарантій діяльності. Статус, головні завдання, організація та принципи діяльності Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, права, обов’язки, заходи соціального і правового захисту, відповідальність її військовослужбовців і відповідність військовослужбовців Служби правопорядку професійним вимогам визначаються Законом України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України».
Компетенція Служби правопорядку полягає в подальшому зміцненні законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України й у забезпеченні конституційних прав військовослужбовців. Компетенцію Служби правопорядку можна визначити як сукупність юридично встановлених прав та обов’язків, що визначають її місце у системі Збройних Сил України, як правовий засіб, форму розподілу діяльності із зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України та забезпечення конституційних прав військовослужбовців, а повноваження – як право та можливості діяти в різних ситуаціях відповідно до обставин, функцій та завдання, спрямовані на виконання компетенції Служби правопорядку.
Конституція України визначає, що організація і порядок діяльності Збройних Сил України та військових формувань держави встановлюється виключно законом, що обумовлює пріоритетність принципу законності, організації та діяльності Збройних Сил України та військових формувань, передбачених законом.
Галузеві та звичайні закони є найвищими нормативно-правовими актами у військовій сфері з передбаченою Конституцією України процедурою їх ухвалення та набуття чинності.
Правове регулювання діяльності Служби правопорядку здійснюється Конституцією України, законами України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, директивними нормативними актами Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, наділених повноваженнями управління у військовій сфері.
Обов’язки Військової служби правопорядку в Збройних Силах України є найважливішою складовою її правового статусу, їх закріплення розпочинається з формування цієї юридичної конструкції, для функціонування якої створюється необхідна правова основа. Обов’язки Служби правопорядку є первинними щодо прав, останні спрямовані на забезпечення їх реалізації. Проте у чинному законодавстві обов’язки та права Служби правопорядку чітко не визначено, викладено в призначеннях, функціях та правах служби, тому доцільно було б доповнити Закон України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» положеннями, що чітко визначатимуть обов’язки зазначеного органу у сфері повноважень на обмеження прав людини при здійсненні Службою правопорядку правоохоронної діяльності.
У правах та обов’язках фіксуються межі, стандарти поведінки, які держава визначає як обов’язкові, бажані, корисні та доцільні для нормального функціонування суб’єкта права. У їх змісті й обсязі розкриваються правовідносини між державою та особою. Саме тому до структури правового статусу включають також загальну правоздатність, гарантії, законні інтереси та юридичну відповідальність. Закон України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», який є базовим у правовій основі діяльності Служби правопорядку, не забезпечує всіх вимог адміністративно-правового регулювання функціонування вказаного суб’єкта управління, що породжує певні складнощі в його діяльності.
У тривалому реформуванні Збройних Сил України важливе значення надається подальшому зміцненню законності, правопорядку та військової дисципліни серед військовослужбовців, забезпеченню конституційних прав військовослужбовців, ужиттю заходів щодо їх соціального і правового захисту та відповідальності. Подальший шлях перетворень у військовій справі обумовлює необхідність оптимізації структури й чисельності Збройних Сил України, окремих родів і видів військ та їх структурних підрозділів, посилення правового регулювання їх діяльності, підвищення ефективності у справі гарантування безпеки державі та її громадян на тлі останніх викликів часу. У зв’язку з цим необхідно уточнити компетенцію і повноваження Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, удосконалити адміністративно-правові засади регламентування діяльності Служби правопорядку, визначити основні завдання та права Служби правопорядку у контексті адміністративної, судової та військової реформи в Україні, поглибити рівень структурної та змістовної перебудови вказаного правоохоронного органу.
Військовій службі у Службі правопорядку притаманні наступні ознаки:
• функціонування в державному органі військовослужбовця;
• військовослужбовець, виконуючи специфічні завдання у відповідності до законодавчо закріплених за державними органами функцій, діє від імені та в інтересах держави;
• відносини військовослужбовців Служби правопорядку здійснюються на підставі властивих для державної служби відносин влади та підпорядкування;
• правовий статус військовослужбовців Служби правопорядку, порядок проходження військової служби у Службі правопорядку визначаються державою.
Правове регулювання та організація військової служби у Службі правопорядку Збройних Сил України здійснюється у відповідності до Законів України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України» та «Про військовий обов’язок та військову службу». Правове регулювання військової служби у Службі правопорядку – це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини, що вникають під час проходження військовослужбовцями служби у Військовій службі правопорядку Збройних Сил України з метою їх упорядкування, закріплення, охорони і розвитку, а також вплив на поведінку та свідомість військовослужбовців шляхом проголошення їх прав та обов’язків, встановлення певних дозволів та заборон, затвердження певних правових актів.
Права Служби правопорядку визначають її правомочність, передбачену законом можливість учасника правовідносин здійснювати певні дії або вимагати цього від іншого учасника цих самих правовідносин. Правомочність Служби правопорядку належить до сфери суб’єктних прав, що означає закріплену нормами права можливість не тільки здійснювати певні дії, але й вимагати певної поведінки від громадян та організацій. Така можливість забезпечується відповідними обов’язками військовослужбовців та інших осіб, покладеними на них нормами права. Якщо вказані особи не виконують покладені на них обов’язки, Служба правопорядку може застосовувати передбачені її повноваженнями заходи контролю, переконання та примусу, звернутися до інших державних органів та суду, які забезпечать виконання відповідних правових обов’язків. Правомочність Служби правопорядку, яка реалізовується через її права та функції, забезпечує правомірну поведінку суб’єктів права, на яких поширюється юрисдикція Служби правопорядку.
Діяльність Військової служби правопорядку є частиною державного управління, яке забезпечується виконанням низки функцій, під якими розуміють конкретні напрямки діяльності Служби правопорядку, які реалізовуються шляхом безпосередніх взаємопов’язаних дій, спрямованих на досягнення мети управління.
Функції Служби правопорядку можна поділити на основні, загальні, специфічні, спеціальні та додаткові функції.
Основними є ті функції, заради яких політична влада запроваджує військову службу і, зокрема, Службу правопорядку у Збройних Силах України, що відображає суть і зміст управлінської діяльності у військовій сфері з питань керівництва, організації, координації, формування, контролю, регулювання, інформаційного забезпечення діяльності по зміцненню законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України.
Загальні функції забезпечують повсякденну діяльність Служби правопорядку. Серед загальних функцій можна виділити здійснення кадрової політики, комплектування структурних підрозділів Служби правопорядку з урахуванням професійної підготовки, здібностей, особистих і моральних якостей військовослужбовців; організацію проходження військової служби у Службі правопорядку, бойової підготовки.
Специфічні військові функції Військової служби правопорядку – це функції, що притаманні саме цій службі; це функція правоохоронна, функції протидії злочинності, попередження правопорушень, розкриття злочинів, усунення причин та умов, що сприяють правопорушенням у військовій справі.
Спеціальні функції Військової служби правопорядку відображають особливості об’єкта управління; вони реалізовуються, як правило, в окремих конкретних напрямках діяльності й обумовлені головним чином потребами Збройних Сил України у зміцненні законності, правопорядку та військової дисципліни серед військовослужбовців. Спеціальною функцією буде забезпечення охорони військових об’єктів, забезпечення транспортної дисципліни, забезпечення військової таємниці.
Додаткові функцій Військової служби правопорядку забезпечують діловодство, юридичне обслуговування, матеріально-технічне та фінансове забезпечення Служби правопорядку.
З урахуванням призначення, мети та функцій Військової служби правопорядку у Збройних Силах України визначаються її завдання, у яких проявляються сутність, зміст і призначення Служби правопорядку. Завдання втілюються в життя через реалізацію функцій.
Одним з основних і головних завдань Служби правопорядку є забезпечення високої боєготовності Збройних Сил України специфічними повноваженнями, якими наділена Служба правопорядку з питань зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни серед військовослужбовців.
Залежно від спрямування завдання Військової служби правопорядку у Збройних Силах України можна поділити на зовнішні та внутрішні. Внутрішні завдання полягають у забезпеченні внутрішньоорганізаційної діяльності підрозділів Служби правопорядку, підготовки кадрів, розподілу обов’язків, відомчого контролю, забезпечення життєдіяльності органів управління Служби правопорядку. Зовнішні завдання полягають у здійснені заходів із забезпечення законності, правопорядку та військової дисципліни у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів.
Обов’язки військовослужбовців Служби правопорядку характеризують сутність їх службової діяльності та являють собою систематично здійснювані військовослужбовцями Служби правопорядку функцій й основні дії, що у сукупності складають сутність професійної діяльності щодо забезпечення повноважень структурних підрозділів Служби правопорядку. Обов’язки військовослужбовців Служби правопорядку, так само як і права, є необхідною правовою основною їх повсякденної діяльності, одним з дієвих засобів забезпечення їх правомірної поведінки, а також високої ефективності щодо попередження правопорушень серед військовослужбовців Збройних Сил України.
Правопорушення серед військовослужбовців Збройних Сил України характеризуються підвищеною небезпекою, оскільки вони торкаються державних інтересів, правопорядку, встановленого військового управління, підпорядкованості прав і свобод, і мають підвищену юридичну відповідальність.
Під юридичною відповідальністю слід розуміти заходи примусового характеру, які передбачені законом як реакція держави на здійснення військовослужбовцем правопорушення. Підставою для застосування заходів юридичної відповідальності є порушення військовослужбовцем своїх службових чи посадових обов’язків. Юридична відповідальність військовослужбовця Служби правопорядку настає на загальних підставах, які включають рівність перед законом, єдину процесуальну форму розгляду справи про правопорушення, притягнення до одного виду відповідальності без звільнення від іншого виду відповідальності, і відзначається підвищеною карністю.
Для того, щоб військовослужбовці Служби правопорядку виконували свої повноваження із зміцнення законності, правопорядку та військової дисципліни, їх військова служба має бути належним чином гарантована, а правовий захист військовослужбовців Служби правопорядку має враховувати специфіку їх діяльності.
Основоположним для з’ясування правових основ адміністративно-правового статусу Військової служби правопорядку у Збройних Силах України дозволяє зробити висновок, що основоположним для загальнотеоретичного розуміння Військової служби правопорядку у Збройних Силах України є поняття військовослужбовця як суб’єкта військово-службових правовідносин, правовий статус якого характеризується ознаками як державної особи, наділеної відповідними повноваженнями, що здійснює державні функції, так і можливістю мати особливі владні організаційно-розпорядчі повноваження, наявністю суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, пов’язаних із здійсненням службових функцій, наявністю статусу особливого суб’єкта кримінальної, адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності.
Правовий статус військовослужбовця Служби правопорядку є складовою військово-службових правовідносин і визначає правове становище військовослужбовця, його права, обов’язки та відповідальність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В. Б. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування / В. Б. Авер’янов, О. Д. Крупчан. – Х. : Право, 1998. – 318 с.
2. Агеева Е. А. Юридическая ответственность в государственном управлении (социально-правовой аспект) / Е. А. Агеева. – Л. : Изд-во Ленингр. ун-та, 1990.– 234 с.
3. Адміністративне право України. Академічний курс : у 2 т. / ред. кол. В. Б. Авер’янов (голова) та ін. – Т. 1. – 2004. – 584 с.
4. Акт проголошення незалежності України // Відомості Верховної Ради України – 1991. – № 38. – Ст. 502.
5. Александров В. М. Військова служба як особливий вид державної служби в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / В. М. Александров. – X., 2009. – 182 с.
6. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления : курс лекций / Г. В. Атаманчук. – М., 1997. – 512 с.
7. Бандурка О. М. Теорія і практика управління органами внутрішніх справ України : монографія / О. М. Бандурка. – Х. : Вид-во НУВС, 2004. – 779 с.
8. Бандурка О.М. Теорія і практика управління органами внутрішніх справ України : монографія / О.М. Бандурка. – Х. : Вид-во НУВС, 2004. – 779 с.
9. Бандурка О. М. Заходи адміністративного припинення в діяльності міліції : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.02 / О. М. Бандурка. – Х., 1994. – 152 с.
10. Бандурка О. М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи удосконалення : монографія / О. М. Бандурка. – Х. : Основа, 1996. – 398 с.
11. Бандурка О. О. Управління державною податковою службою в Україні : організаційно-правові аспекти : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.07 / О. О. Бандурка ; Київський міжнародний ун-т. – К., 2007. – 499 с.
12. Бандурка О. О. Управління державною податковою службою в Україні : монографія / О. О. Бандурка. – Х. : Вид-во НУВС, 2005. – 326 с.
13. Бахрах Д. Н. Административное право. Часть общая : [учеб. для вузов] / Д. Н. Бахрах. – М. : БЕК, 1993. – 301 с.
14. Бахрах Д. Н. Административная ответственность граждан в СССР : учеб. пособие / Д. Н. Бахрах. – Свердловск : Изд-во Уральск. ун-та, 1989. – 204 с.
15. Бачило И. Л. Функции органов управления (правовые проблемы оформления и реализации) / И. Л. Бачило. – М., 1976. – 200 с.
16. Богуцький П. П. Військове право України: джерела, структура та розвиток : монографія / П. П. Богуцький. – О. : Фенікс, 2008. – 185 с.
17. Большая Советская Энциклопедия. – 3-е изд.– Т. 5. – М., 1971. – 640 с.
18. Большой энциклопедический словарь. – М. : Большая российская энциклопедия, 2000. – 1435 с.
19. Бондарев В. В. Стан забезпечення судового захисту конституційних прав і свобод військовослужбовців / В. В. Бондарев, С. І. Дячук // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 4 (20). – С. 43–48.
20. Бондаренко Г. П. Адміністративна відповідальність в СРСР / Г. П. Бондаренко. – Л., 1975. – 150 с.
21. Варфоломеева Т. В. Защита в уголовном судопроизводстве / Т. В. Варфоломеева. – К., 1998. – 355 с.
22. Венгеров А. Б. Теория государства и права / А. Б. Венгеров. – М., 1988.– 624 с.
23. Венедиктов В. С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве / B. C. Венедиктов. – Х. : Консум, 1996. – 136 с.
24. Вечернин Д. А. Административно-правовой статус федеральных органов налоговой милиции : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.14 / Д. А. Вечернин. – Екатеринбург, 1999. – 188 с.
25. Витрук Н. В. Правовой статус личности в СССР (Реальный социализм: теория и практика) / Н. В. Витрук. – М. : Юрид. лит., 1985. – 176 с.
26. Воеводин Л. Д. Юридический статус личности в России / Л. Д. Воеводин. – М. : Изд-во МГУ, 1997. – 304 с.
27. Военное право : [учебник для вузов Вооруженных сил Российской федерации] / под. ред. Н. И. Кузнецова. – М., 1996. – 318 с.
28. Военное право : [учебник] / под ред. А. Г. Горного. – М. : Воениздат, 1984. – 334 с.
29. Галаган И. А. Административная ответственность в СССР / И. А. Галаган. – Воронеж, 1970. – 252 с.
30. Галунько В. В. Адміністративна діяльність міліції України щодо охорони прав власності під час забезпечення охорони громадського порядку / В. В. Галунько // Форум права. – 2007. – № 3 – С. 27–35.
31. Гаращук В. Контроль та нагляд у державному управлінні : [монографія] / Володимир Гаращук. – Х. : Фоліо, 2002. – 173 с.
32. Генеральна прокуратура України. Інформація про стан законності в державі у 2009 р. – К., 2010. – 94 с.
33. Голоднюк М. Н. Предупреждение преступности : [учеб. пособие] / М. Н. Голоднюк. – М. : Изд-во МГУ, 1990. – 112 с.
34. Гредескул Н. А. К учению об осуществлению права: интеллектуальный процесс, требующийся для осуществления права. Социально-юридическое исследование / Н. А. Гредескул. – Х. : Тип. А. Дарре,1900. – 236 с.
35. Григоренко Є. І. Конституційні засади проходження військової служби громадянами України: проблеми теорії і практики : монографія / Є. І. Григоренко. – Х. : Право, 2010. – 280 с.
36. Гриненко О. І. Проблеми формування цивільно-військових відносин в Україні / О. І. Гриненко // Наука й оборона. – 2002. – № 2. – С. 36–40.
37. Громико О. В. Правові протиріччя в період трансформації українського суспільства та їх вплив на функціонування Збройних Сил / О. В. Громико // Українська державність: становлення, досвід, проблеми : зб. наук. праць. – Х. : Право, 2001. – С. 84–89.
38. Гусаров С. М. Організаційно-правові засади адміністративно-юрисдикційної діяльності органів внутрішніх справ України : [монографія] / С. М. Гусаров. – Х. : ТД «Золота миля», 2009. – 405 с.
39. Декларация о полиции (Страсбург, 8 мая 1979) [Електронний ресурс] : резолюция № 690 ПАСЕ [текст с изм. и дополн. по сост. на ноябрь 2007 г.]. – Режим доступу: http://lawrussia.ru/texts/legal_517/doc517a546x395.htm.
40. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
41. Демдинов Б. Д. Теоретические проблемы правового статуса субъекта Российской Федерации / Б. Д. Демдинов // Сибирский юридический вестник. – 2003. – № 3. – С. 18–23.
42. Державне управління: теорія і практика : [монографія] / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К. : Юрінком-Інтер, 1998. – 431 с.
43. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К. : Міленіум, 2003. – 320 с.
44. Джужа О. М. та ін. Курс кримінології : [підручник] : у 2 т. / за заг. ред. О. М. Джужи. – К., 2001. – 482 с.
45. Дзьобань О. П. Військова освіта в системі детермінант української державності / О. П. Дзьобань // Українська державність: становлення, досвід, проблеми : зб. наук. ст. – Х. : Право, 2001. – С. 23–31.
46. Дисциплінарний Статут Збройних Сил України // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 21–22. – Ст. 551.
47. Дисциплінарний статут Збройних Сил України // Статути Збройних Сил України. – К., 2004. – С. 197–229.
48. Довідка Державної судової адміністрації від 10 лютого 2010 р. № 346.
49. Додин Е. В. Основания административной ответственности / Е. В. Додин // Ученые записки ВНИИ СЗ. – Вып. 1/18 – М., 1964. – С. 70–74.
50. Доповідна записка нач. Служби правопорядку в Генеральну прокуратуру України від 02.02.2010 № 306/1/392.
51. Дутка Г. І. Закон у системі нормативно-правових актів України : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / Г. І. Дутка. – К., 2003. – 18 с.
52. Дубровин В. Н. Юридическая ответственность военнослужащих : справ. пособие / В. Н. Дубровин, Ю. И. Мигачев. – М., 2000. – 223 с.
53. Енциклопедія бізнесмена, економіста, менеджера. – К. : Міжнародна економічна функція, 2000. – 705 с.
54. Еременко Ю. П. Предмет российского конституционного права / Ю. П. Еременко. – Ростов н/Д, 1996. – 50 с.
55. Еропкин М. Н. Административно-правовая охрана общественного порядка / М. Н. Еропкин, В. Л. Попов. – Л. : Лениздат, 1973. – 327 с.
56. Про адвокатуру : закон України від 19 грудня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 9. – Ст. 62.
57. Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» : закон України від 4 квітня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 38. – Ст. 324.
58. Про військовий обов’язок і військову службу : закон України від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 385.
59. Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України : закон України від 7 березня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 32. – Ст. 225.
60. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України : закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 6. – Ст. 743.
61. Про господарську діяльність в Збройних Силах України : закон України вiд 21.09.1999 № 1076-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999 – № 48 – Ст. 408.
62. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави : закон України вiд 19 червня 2003 р. № 975-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 46. – Ст. 366.
63. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії : закон України вiд 05.10.2000 р. № 2017-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 48. – Ст. 409.
64. Про Збройні Сили України : закон України вiд 06.12.1991 р. № 1934-XIІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 9. – Ст. 108.
65. Про звернення громадян : закон України вiд 02.10.1996 р. № 393/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996.– № 47. – Ст. 256.
66. Про інформацію : закон України вiд 02.10.1992 р. № 2657-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – С. 27.
67. Про міліцію : закон України вiд 20.12.1990 р. № 565-XIІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
68. Про місцеве самоврядування : закон України вiд 21.05.1997 р. № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
69. Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію : закон України вiд 21.10.1993 р. № 3543-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 44. – Ст. 416.
70. Про Національну гвардію України : закон України вiд 04.11.1991 р. № 1774-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 32. – Ст. 466.
71. Про об’єднання громадян : закон України вiд 16.06.1992 р. № 2460-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
72. Про оборону України : закон України вiд 06.12.1991 р. № 1932-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 9. – Ст. 106.
73. Про правовий режим майна у Збройних Силах України : закон України вiд 21.09.1999 р. № 1075-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 48. – Ст. 407.
74. Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей : закон України вiд 20.12.1991 р. № 2011-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 15. – Ст. 190.
75. Про стройовий статут Збройних Сил України : закон України вiд 24.03.1999 р. № 549-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22–23. – Ст. 195.
76. Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону : закон України вiд 22.06.2000 р. № 1835-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 40. – Ст. 338.
77. Про аварійно-рятувальні служби : закон України вiд 14.12.1999 р. № 1281-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 4. – Ст. 25.
78. Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» : закон України від 04.04.2006 р. № 3597-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 38. – Ст. 324.
79. Про загальний військовий обов’язок і військову службу : закон України вiд 25.03.1992 р. № 2232-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 27. – Ст. 385.
80. Про внесення зміни до статті 17 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» : закон України вiд 28.11.2002 р. № 312-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 4. – Ст. 34.
81. Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України : закон України вiд 07.03.2002 р. № 3099-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 32. – Ст. 225.
82. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України : закон України від 15 травня 2003 р. № 743-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 29. – Ст. 233.
83. Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України : закон України вiд 26.03.1992 р. № 2235-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 29. – Ст. 397.
84. Про господарську діяльність у Збройних Силах України : закон України вiд 21.09.1999 р. № 1076-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 48. – Ст. 408.
85. Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави : закон України вiд 19.06.2003 р. № 975-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 46. – Ст. 366.
86. Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб : закон України вiд 04.03.1998 р. № 160/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 236.
87. Про Державну податкову службу України : закон України вiд 04.12.1990 р. № 509-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 6. – Ст. 37.
88. Про Державну прикордонну службу України : закон України вiд 03.04.2003 р. № 661-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 27. – Ст. 208.
89. Про державну службу : закон України вiд 16.12.1993 р. № 3723-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – Ст. 490.
90. Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України : закон України вiд 24.03.1999 р. № 551-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22–23. – Ст. 197.
91. Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України : закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22–23. – Ст. 197.
92. Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» : закон України вiд 18.06.1999 р. № 766-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 33. – Ст. 270.
93. Про Збройні Сили України : закон України вiд 06.12.1991 р. № 1934-XIІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 9. – Ст. 108.
94. Про зону надзвичайної екологічної ситуації : закон України вiд 13.07.2000 р. № 1908-III // Голос України. – 2000. – № 147. – 15 серпня.
95. Про Кабінет Міністрів України : закон України вiд 16.05.2008 р. № 279-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 25. – Ст. 241.
96. Про міліцію : закон України вiд 20.12.1990 р. № 565-XIІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст. 20.
97. Про внесення змін до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» : закон України вiд 02.03.2005 р. № 2435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 16. – Ст. 255.
98. Про оборону України : закон України вiд 06.12.1991 р. № 1932-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 9. – Ст. 106.
99. Про основи національної безпеки України : закон України вiд 19.06.2003 р. № 964-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
100. Про засади внутрішньої і зовнішньої політики : закон України вiд 01.07.2010 р. № 2411-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 40. – Ст. 527.
101. Про правовий режим майна у Збройних Силах України : закон України вiд 21.09.1999 р. № 1075-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 48. – Ст. 407.
102. Про правовий режим надзвичайного стану : закон України вiд 16.03.2000 р. № 1550-III // Офіційний вісник України. – 2000. – № 15. – Ст. 588.
103. Про прокуратуру : закон України вiд 05.11.1991 р. № 1789-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
104. Про Раду національної безпеки і оборони України : закон України вiд 05.03.1998 р. № 183/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 55. – Ст. 237.
105. Про Службу безпеки України : закон України вiд 25.03.1992 р. № 2229-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 27. – Ст. 382.
106. Про службу в органах місцевого самоврядування : закон України вiд 21.05.1997 р. № 280/97-ВР// Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 33. – Ст. 175.
107. Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей : закон України вiд 20.12.1991 р. № 2011-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 15. – Ст. 190.
108. Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України : закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22–23. – Ст. 194.
109. Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України : закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 32. – Ст. 225.
110. Про Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України : закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22–23. – Ст. 196.
111. Про Стройовий статут Збройних Сил України : закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 22–23. – Ст. 195.
112. Про судоустрій України : закон України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 2. – Ст. 30.
113. Зархін О. О. Проблеми нагляду військового прокурора за розслідуванням злочинів: дис. ... канд. юрид. наук / О. О. Зархін. – Х., 2002. – 109 с.
114. Засади державної політики України в галузі прав людини : постанова Верховної Ради України від 17.06.1999 р. № 757/XIV.
115. Зелена О. Поняття юридичної відповідальності: окремі проблеми / О. Зелена // Право України. – 2002.– № 11. – С. 109–111.
116. Зырянов И. В. Административно-правовые основы участия местного самоуправления в обеспечении правопорядка : дис. … канд. юрид. наук / И. В. Зырянов – Тюмень, 2005. – 182 с.
117. Иоффе О. С. Вопросы теории права / О. С. Иоффе, М. Д. Шаргородский. – М. : Госюриздат, 1961. – 381 с.
118. Іларіонова Н. Правовий статус органів внутрішніх справ / Н. Іларіонова // Міжнародна поліцейська енциклопедія. – Т. 1. – К., 2003. – С. 765.
119. Інструкція про порядок відбування покарання засуджених військовослужбовців у виді тримання в дисциплінарному батальйоні : затв. наказом міністра оборони України від 29.11.2004 р. № 567 // Законодавство України з питань військової сфери. – К. : Азимут-Україна, 2005. – Кн. 3. – 2005. – С. 184–195.
120. Інструкція про порядок і умови утримання засуджених, узятих під варту та затриманих військовослужбовців : затв. наказом міністра оборони України від 16.12.2004. № 618. – К., 2005. – 34 с.
121. Інформація Військової прокуратури Західного регіону від 16 лютого 2010 року № 457/36.
122. Інформація військової прокуратури Західного регіону про додержання законності в діяльності Західного територіального управління Військової Служби правопорядку.
123. Інформація генеральної прокуратури України Верховній Раді України «Про стан злочинності в державі за 1009 рік» від 9 лютого 2010 р. №476/35-2010. – С. 88–90.
124. Інформація Рахункової палати України Голові Верховної Ради України Литвину В.М. від 22.01.2010 р. № 02-99.
125. Калагін Ю. А. Фемінізація збройних сил / Ю. А. Калагін // Український соціум. – К., 2006. – № 5/16. – С. 7–12.
126. Кідрук Ю. В. Проблеми створення і діяльності місцевої міліції України (адміністративно-правові та організаційні аспекти) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.02 / Юрій Володимирович Кідрук ; Академія внутрішніх справ України. – К., 1995. – 22 с.
127. Кнорринг В. И. Исскуство управления : [монография] / В. И. Кнорринг. – М., 1998. – 438 с.
128. Коваль Л. В. Административно-деликтное отношение / Л. В. Коваль. – К. : Вища школа, 1979. – 227 с.
129. Ковальська В. В. Організаційно-правові засади діяльності міліції в системі правоохоронних органів держав: [монографія] / В. В. Ковальська. – Х. : ТД «Золотая миля», 2008. – 502 с.
130. Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, прийнятий 17 грудня 1978 р. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № 34/169 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_282.
131. Кодекс про шлюб та сім’ю Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1969. – № 26. – Ст. 204.
132. Кодекс України про адміністративні правопорушення: прийнятий 7 груд. 1984 р. № 8073-X // Відомості Верховної Ради України. – 1984. – № 51. – Ст. 1122.
133. Комзюк В. Т. Адміністративно-правові засоби здійснення митної справи : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / В. Т. Комзюк. – Х., 2003. – 196 с.
134. Комзюк А. Т. Застосування заходів дисциплінарного впливу до працівників органів внутрішніх справ, які вчинили адміністративні проступки / А. Т. Комзюк // Bicн. Ун-ту внутр. справ. – 1999. – Вип. 8. – С. 101–104.
135. Кондратов В. П. Общественная безопасность и административно-правовые средства ее обеспечения : [монография] / В. П. Кондратов. – М. : Щит-М, 1998. – 349 с.
136. Конституція України – К. : Парламентське вид-во, 2006. – 120 с.
137. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
138. Концепція економічної та господарської діяльності Збройних Сил України в сучасних умовах : Указ Президента України з питань військового будівництва // Законодавство України з питань військової сфери. – К. : Азимут-Україна, 2005. – Кн. 3. – 2005. – С. 41–53.
139. Корж І. Ф. Військова служба в Україні: вступ, просування, припинення : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07 / І. Ф. Корж. – К., 2004. – 126 с.
140. Костюков А. Н. Должностное лицо: административно-правовой статус / А. Н. Костюков // Известия вузов. – 1987. – № 2. – С. 21–23.
141. Кравченко В. В. Конституційні засади місцевого самоврядування в Україні (основи муніципального права) : навч. посіб. / В. В. Кравченко, М. В. Пітцик. – К., 2001. – 176 с.
142. Кравчук М. В. Правові основи будівництва Національних Збройних Сил України : монографія / М. В. Кравчук. – Івано-Франківськ : Плай, 1997. – 291 с.
143. Краткая Российская энциклопедия. – М. : Большая Российская энциклопедия, 2003. – 1135 с.
144. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.
145. Кримінально-процесуальний кодекс України [Електронний ресурс] [редакцiя вiд 12.10.2010 р.]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1001-05.
146. Кримінальний Кодекс України: Науково-практичний коментар. – Х. : Одіссей, 2004. – 1148 с.
147. Кримінологія : підручник / за ред. Я. Ю. Кондратьєва. – К. : Юрінком-Інтер, 2002. – 414 с.
148. Кузнецова Н. Ф. Проблемы криминологической детерминации / Н. Ф. Кузнецова. – М., 1984. – С. 56.
149. Куліш А. М. Організаційно-правові засади функціонування правоохоронної системи України : монографія : у 2 ч. / А. М. Куліш. – Ч. 1. – Сум