АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

brief description

Національний університет державної податкової служби України

На правах рукопису

БАЛАНЮК ЛЕОНІД ЛЕОНІДОВИЧ

УДК: 342.951: 346.62: 347.734

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ПАРАБАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Спеціальність: 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, доцент,
член-кореспондент НАПрНУ
Орлюк Олена Павлівна

Ірпінь – 2012

ЗМІСТ
стор.
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 4
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ 16
1.1. Вітчизняна та світова практика організації та правового регулювання діяльності установ парабанківської системи. Поняття парабанківської установи. 16
1.2. Класифікація установ парабанківської системи України. 33
1.3. Державне регулювання діяльності парабанківських установ. 55
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 66
РОЗДІЛ 2 ПАРАБАНКІВСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ОБ’ЄКТ СКОЄННЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ 69
2.1. Поняття, структура, класифікація та правова оцінка джерел протиправних діянь у сфері парабанківських відносин. 71
2.2. Види, способи, об’єктивно-технологічний, суб’єктивний склад протиправних діянь у сфері парабанківських відносин. 90
2.3. Моніторинг факторів, що впливають на вчинення протиправних діянь у сфері парабанківських відносин. 122
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 142
РОЗДІЛ 3 НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПАРАБАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 145
3.1. Створення економічних передумов для удосконалення адміністративно-правового регулювання парабанківської діяльності. 145
3.2. Організаційно-правова інфраструктура виявлення і превентивної протидії вчиненню порушень у сфері парабанківської діяльності. 164
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 191
ВИСНОВКИ 194
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 200
ДОДАТКИ 227

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

FATF – Група з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей;
НКДРРФП – Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг;
НКЦПФР – Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку України;
ЄІС – Єдина державна інформаційна система у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму;
ІСІ – інститут спільного інвестування;
СЗУРВ – система заходів удосконалення адміністративно-правового регулювання парабанківських відносин;
КУА – компанія з управління активами;
НБУ – Національний банк України;
НДУ – Національний депозитарій України;
НПЗ – недержавне пенсійне забезпечення;
НПФ – недержавний пенсійний фонд;
НФКО – небанківська фінансово-кредитна організація;
НФУ – небанківська фінансова установа;
ОК – офшорна компанія;
ПБУ – парабанківська установа;
ПТІС – позабіржова торгово-інформаційна система;
СПД – суб’єкт підприємницької діяльності;
ФОН – фонд операцій з нерухомістю;
ФПГ – фінансово-промислова група;
ФФБ – фонд фінансування будівництва;
ЦП – цінні папери.

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Система парабанківських установ (далі – ПБУ) є одним із елементів фінансової системи України, а тому через неї проходить значний обсяг як легального, так і тіньового капіталообороту. На сьогодні, згідно з даними Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг України, та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку України, у парабанківській сфері послуг задіяно близько двох тисяч фінансових установ різного типу, які не є банками та надають фінансові послуги. У парабанківському капіталообороті обертаються десятки мільярдів гривень. Значна частина цих коштів, проходячи через парабанківські фінансові механізми, надходить у тіньову економіку, або ПБУ використовуються як механізми утворення тіньових активів та їх подальшого впровадження в легальний оборот країни.
Заходи, які вживає держава для боротьби з цими негативними явищами у сфері ринку фінансових послуг, не мають комплексного характеру, а тому не є ефективними. Організаційно-правові заходи, спрямовані на боротьбу з порушеннями у фінансовій сфері, останні роки проводилися з метою недопущення вливання тіньових активів у легальну економіку, або ліквідації існуючих окремих тіньових схем, які стали причиною вилучення в протиправний оборот мільярдів гривень. На відміну від загальноприйнятої думки, на сьогодні користувачі парабанківських послуг здебільшого використовують фінансові механізми не для введення тіньових активів у легальну економіку, а для виведення коштів у протиправний капіталооборот. Найбільш дієвими способами вилучення коштів з легального обороту є застосування механізмів уникнення від оподаткування та виведення валюти за кордон. Тому назріла необхідність дослідити таке явище, як парабанківська установа, визначити її особливості та специфіку діяльності, місце та роль ПБУ в протиправному капіталообороті.
Разом із тим в Україні питання правової регламентації діяльності парабанківських організацій належать до проблем, що недостатньо висвітлені в сучасній правовій науці. Парабанківська діяльність, визнана практикою, так і не знайшла належної теоретичної та методологічної розробки. Парабанківські установи, що працюють на національному ринку фінансових послуг, є предметом нормативно-правового регулювання, але не комплексного наукового дослідження. Зазначене спонукало автора роботи провести дослідження особливостей ПБУ, виділити дані установи в окремий піделемент фінансової системи України, розробити їх класифікацію тощо. У розробці цих положень автор дисертаційного дослідження використовував роботи та теоретичні напрацювання, пов’язані з діяльністю небанківських установ, таких відомих вітчизняних учених у галузі фінансового права та економічної діяльності, як Базилевич В.Д., Данілов О.Д., Івасів Б.С., Огородник С.Я., Предборський В.А., Романенко О.Р., Савлук М.І., Ходаківська В.П., Чухно А.А., Шелудько В.М., і зарубіжних дослідників Гіссіна Є.М., Ємельянової Є.С., Кармішина Н.Ю., Кідуелла Д.С., Кормоша Ю.І., Костіна А.А., Міллера Р.Л., Мишкіна Ф.С., Нігматулліної Л.Б., Узденова Ш.Ш., Фролової Є.Є.
Розробляючи положення щодо вдосконалення організаційно-правових засад у сфері регулювання парабанківських відносин, реформування регулювання у парабанківському секторі, було використано загальнотеоретичні положення, сформульовані у сфері управлінської та публічної фінансової діяльності відомими вітчизняними науковцями-юристами Авер’яновим В.Б., Андрійко О.Ф., Берлачем А.І., Вороновою Л.К., Голосніченком І.П., Калюжним Р.А., Касьяненко Л.М., Кучерявенком М.П., Лук’янцем Д.М., Нечай А.А., Нижник Н.Р., Рябченко О.П., Савченко Л.А., Солдатенко О.В., Шкарупою В.К. та іншими.
При розробці визначень джерел і факторів, що впливають на вчинення протиправних діянь у сфері парабанківських відносин та їх профілактики, були використані праці таких вітчизняних учених: Базилюка А.В., Бандурки О.О., Білоуса В.Т., Гейця В.М., Коваленка С.О., Мандибури В.О., Поповича В.М. та зарубіжних дослідників: Дінолта А., Козлова Ю.М., Корягіної Т.І., Ларькова А.В., Макафі К., Ніколаєвої М.І., Нормана Д., Петерсена Р.Л., Рутгайзера В.М., Хігінса О., Танзі В., Фейга Е. , Шевякова А.Ю., Шохіна А.М., Янсена С. та інших.
В Україні комплексно парабанківські (небанківські фінансові) установи як особливий вид фінансових установ вперше було досліджено в двох роботах – дисертації Дорош О.Л. «Небанківські фінансові інститути в економічній системі України» та дисертації Каракулової І.С. «Небанківські фінансові інститути на ринку фінансових послуг України». Обидва дисертаційних дослідження з економічних дисциплін (по напрямках 08.01.01 – економічна теорія та 08.00.08 – гроші, фінанси і кредит).
Перше дослідження парабанківських установ по юридичній спеціальності в країнах колишнього Союзу проводилося в Росії – дисертаційне дослідження Раздолькіна М.В. «Правове регулювання діяльності небанківських кредитних організацій» (по напрямку 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право). В Україні проблематика правового регулювання діяльності парабанківських установ розглядалась в дисертації Картамишевої О.Є. «Адміністративно-правове регулювання діяльності небанківських фінансових установ в Україні» (12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право). Всі інші науковці, що торкалися схожої тематики, проводили дослідження особливостей діяльності лише окремих парабанківських установ: наприклад, дисертація Довгополик А.А. «Адміністративно-правове регулювання порядку створення та діяльності кредитних спілок в Україні» (по напрямку 12.00.07). Однак комплексне дослідження безпосередньо щодо визначення спільних і відмінних рис банків та парабанківських установ, функціонального призначення і класифікації парабанківських установ, способів протиправних діянь у сфері парабанківських відносин і методів боротьби з цими діяннями не було проведено, що визначило актуальність обраної теми роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася відповідно до Концепції адміністративної реформи в Україні, схваленої Указом Президента України від 22.07.1998 р. № 810/98 та науково-дослідної роботи «Оподаткування фінансового сектору: міжнародний досвід та шляхи запровадження в Україні», що виконувалася на замовлення Міністерства фінансів України (номер державної реєстрації 0111U007092), а також у межах планової науково-дослідної теми кафедри фінансового права Національного університету державної податкової служби України «Актуальні проблеми теорії і практики фінансового процесуального права» (державний реєстраційний номер 0105U001247). Тема дисертації розглянута координаційним бюро відповідного відділення Національної академії правових наук України і має позитивний відгук щодо актуальності, коректності формулювання та доцільності дослідження у вигляді дисертації за спеціальністю 12.00.07.
Мета дослідження полягає у підвищенні ефективності комплексної системи знань про парабанківську установу як суб’єкта фінансових відносин, визначення її специфіки та особливостей, вивчення факторів, що впливають на вчинення протиправних діянь у сфері парабанківських відносин і способів протиправних діянь у цій сфері, розроблення заходів удосконалення адміністративно-правового регулювання парабанківських відносин.
Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні завдання:
– здійснити аналіз вітчизняної та світової організації діяльності парабанківських установ та визначити їх сутність і особливості роботи на фінансових ринках;
– розкрити особливості та сучасний стан правового регулювання парабанківської діяльності;
– проаналізувати статус, структуру й функції державних органів, що регулюють парабанківську діяльність;
– визначити джерела і фактори протиправних відносин у сфері парабанківського обороту та притаманні їм способи протиправних відносин;
– розробити методичні рекомендації щодо створення умов, за яких економічно невигідно вступати у протиправні парабанківські відноси;
– розробити організаційно-правові заходи превентивного впливу для усунення причин і умов, що сприяють скоєнню порушень у парабанківській сфері.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері адміністративно-правового регулювання парабанківської діяльності в Україні.
Предметом дослідження є адміністративно-правове регулювання парабанківської діяльності в Україні.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становлять положення матеріалістичної діалектики щодо взаємозв’язку та єдності теорії і практики, змісту і форми, загального, особливого та одиничного.
У роботі використано також окремі загальнонаукові методи: за допомогою логіко-семантичного методу розроблено та визначено зміст понять «парабанківська установа», «парабанківські відносини» (підрозділ 1.1; 2.1); застосування історичного методу дало змогу встановити закономірності змін правової регламентації парабанківської діяльності та вплив цих змін на вчинення протиправних діянь у даній сфері (підрозділ 2.3); використання статистичного методу дозволило оцінити ступінь поширеності порушення в парабанківській сфері, проаналізувати емпіричну інформацію, що стосується проблеми дослідження (підрозділи 2.1; 2.3); за допомогою порівняльно-правового, економіко-правового методів вивчено міжнародну і вітчизняну практику регулювання парабанківської діяльності та застосування адміністративних-правових заходів захисту державних інтересів у сфері парабанківської діяльності (підрозділи 1.1; 1.3; 3.1; 3.2); на основі методу функціонального аналізу визначено існуючі функції органів державного регулювання парабанківської діяльності та розглянуто ефективність виконання покладених на них завдань, що лягло в основу розроблення організаційно-регулятивної складової інфраструктури протидії вчиненню порушень у сфері парабанківської діяльності (підрозділи 1.2; 2.3; 3.2); застосування системно-структурного, структурно-функціонального та формально-догматичного методів дозволило вивчити і класифікувати джерела, способи та фактори вчинення протиправних діянь у сфері парабанківських відносин, а також визначити методологічні засади та принципи теорії управління, яких необхідно дотримуватися при удосконаленні організаційної, функціональної і правової інфраструктури протидії вчиненню порушень у парабанківських відносинах в Україні (підрозділи 1.2; 2.1; 2.2; 2.3; 3.1; 3.2).
Емпіричну та нормативну базу дослідження сформували законодавчі й відомчі нормативно-правові акти, статистичні дані про парабанківську діяльність в Україні, експертні оцінки розвитку та стану ринку парабанківських послуг, статистичні дані державних органів про виявлені способи утворення тіньових активів і методи їх легалізації через використання парабанківських механізмів, вітчизняна та зарубіжна наукова література, публікації в періодичних виданнях, довідкова література.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана дисертаційна робота є першим після прийняття Податкового кодексу України та інших законодавчих актів, дія яких пов’язана з цим Кодексом, комплексним монографічним дослідженням проблем адміністративно-правового регулювання у сфері парабанківської діяльності. Визначення і всебічний деліктологічний аналіз вчинення протиправних діянь у сфері парабанківських відносин та удосконалення адміністративно-правового регулювання відносин у досліджуваній сфері дозволили вирішити поставлені наукові завдання та обґрунтувати висновки, рекомендації і пропозиції. Зокрема,
вперше:
– наведено авторське визначення терміна «парабанківська установа», що дозволяє за включеними у цей термін кваліфікуючими ознаками чітко визначати приналежність конкретної фінансової установи до парабанківського сектору, а також розкрито логічно-семантичне навантаження даного терміна, вказано на переваги його використання порівняно з терміном «небанківська фінансова установа»;
– проведено чітке розгрупування парабанківських установ на види за функціональним критерієм, поділ парабанківських установ на види залежно від базової банківської операції, що виконує дана установа, а саме: поділ на кредитні парабанківські установи, ПБУ депозитного типу та ПБУ розрахункового типу;
– здійснено класифікацію основних джерел, способів і суб’єктного складу протиправних діянь, а також загальних і специфічних факторів правопорушень у сфері парабанківської діяльності;
– розроблено систему заходів удосконалення адміністративно-правового регулювання парабанківських відносин, спрямованих на створення економічного і правового стимулювання виведення парабанківського капіталообороту з тіньового в легальний сектор економіки; виявлення, запобігання та усунення протиправних діянь у сфері парабанківського капіталообороту; проведення ефективного обліку та контролю за парабанківськими операціями; проведення моніторингу факторів, що впливають на вчинення протиправних відносин у даній сфері, діяльність щодо їх ліквідації і протидію виникненню нових подібних факторів;
удосконалено:
– положення про елементи фінансової системи України, до яких входить і парабанківський сектор;
– положення про систему первинного фінансового моніторингу, який здійснюють фінансові посередники при отриманні та фіксації інформації про здійснювані такими посередниками трансакції;
набули подальшого розвитку:
– положення про державне регулювання діяльності фінансових посередників у частині подальшої децентралізації регулювання парабанківської діяльності;
– рекомендації щодо удосконалення податкового законодавства з метою протидії уникненню від оподаткування за допомогою фінансових посередників;
– обґрунтування створення консолідованих інформаційних баз даних державних органів, що покликані забезпечити їх взаємодію у протидії порушенням у фінансовій сфері.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені у дисертаційному дослідженні висновки, пропозиції та рекомендації з питань адміністративно-правового регулювання парабанківських відносин становлять як науково-теоретичний, так і практично-прикладний інтерес і можуть використовуватись у:
– науковому забезпеченні організаційної та правотворчої діяльності – методологічні положення дисертації поглиблюють теоретичні засади управлінської та правової наук, а тому можуть бути використані для подальшої розробки механізмів реформування державних регуляторів парабанківської діяльності, а також для наукового забезпечення правотворчої діяльності (акт впровадження від 12 січня 2012 року);
– правозастосовній діяльності – під час розробки, прийняття та реалізації адміністративних рішень органами державного регулювання парабанківської діяльності;
– науково-дослідній сфері –можуть закласти теоретичні й емпіричні основи для розвитку управлінської та адміністративно-правової наук при прогнозуванні і запобіганні фінансових правопорушень, що виникають у процесі трансформації соціально-економічних відносин;
– навчальному процесі – під час підвищення рівня підготовки та перепідготовки кадрів, що дозволить підвищити ефективність роботи практичних підрозділів контролюючих і правоохоронних органів; під час підготовки навчальних посібників, методичної документації для проведення лекційних і семінарських занять із навчальних дисциплін: «Фінансове право», «Податкове право», «Правове регулювання ринку фінансових послуг», «Інформаційне право», «Адміністративна діяльність органів ДПС», «Протидія протиправним діянням у сфері парабанківської діяльності» та інших (акт впровадження у навчальний процес Національного університету ДПС України від 8 червня 2011 року).
Особистий внесок здобувача полягає в розробці спеціальної системи знань про поняття, особливості і види парабанківських установ та систему удосконалення адміністративно-правового регулювання парабанківських відносин. Наукові дослідження, висновки і методичні рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення, висновки і рекомендації, розроблені в процесі дослідження, обговорювалися на міжкафедральному семінарі кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності та кафедри фінансового права Національного університету державної податкової служби України (протокол № 1 від 15 вересня 2011 року).
Окремі положення дисертації доповідались автором на чотирьох міжнародних науково-практичних конференціях: «Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського союзу» (м. Ірпінь, 16 квітня 2004 року), «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 2–3 червня 2006 року), «Проблеми систематизації законодавства України про адміністративні правопорушення» (м. Сімферополь, м. Ялта, 7–8 грудня 2006 року), «Напрями удосконалення протидії правопорушенням у сфері господарської діяльності» (м. Ірпінь, 26–27 листопада 2010 року); Всеукраїнській науковій конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Інтелектуальний потенціал молоді в науці та практиці» (м. Хмельницький, 23 травня 2006 року); Регіональному науково-теоретичному семінарі з філософії права «Правова культура як основа державотворчих процесів в Україні» (м. Ірпінь, 27 лютого 2004 року).
Публікації. Основні результати дослідження – положення, висновки, пропозиції, практичні рекомендації відображені в восьми статтях, опублікованих у збірниках, журналах та тезах доповідей, виданих за матеріалами науково-практичних конференцій:
1. Баланюк Л. Л. Вітчизняна та світова практика організації та правового регулювання діяльності установ небанківської системи / Л. Л. Баланюк // Проблеми гармонізації законодавства країн СНД та Європейського союзу: матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – Ірпінь : Національна академія державної податкової служби, 2004. – С. 23–24.
2. Баланюк Л. Л. Недержавне пенсійне забезпечення як інструмент утворення тіньових активів / Л. Л. Баланюк // Науковий вісник : збірник наукових праць Національної академії ДПС України. – 2005. – 4 (31). – С. 234–242.
3. Баланюк Л. Л. Децентралізація органів влади через делегування своїх повноважень органам місцевого самоврядування / Л. Л. Баланюк // Інтелектуальний потенціал молоді в науці та практиці: матеріали Всеукраїнської наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених. 23 травня 2006 р., м. Хмельницький: (Ч. 2). – Хмельницький : ХІЕП, 2006. – С. 168–170.
4. Баланюк Л. Л. Необхідність законодавчого закріплення терміну «небанківська фінансова установа» / Л. Л. Баланюк // Актуальні питання реформування правової системи України : зб. наук. ст. за матеріалами ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф., м. Луцьк, 2–3 червня 2006 р.: / уклад. Т. Д. Климчик, І. М. Якушев: у 2-х т. – Луцьк : РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. – Т. 1. – С. 81–85.
5. Баланюк Л. Л. Реформування інституту державних службовців з фінансового моніторингу для уникнення корупційних діянь / Л. Л. Баланюк // Проблеми систематизації законодавства України про адміністративні правопорушення: матеріали міжнародної науково-практичної конференції:, 7–8 грудня 2006 р.: у 2-х ч. – Сімферополь, 2006 – Ч. 2. – С. 195–198.
6. Баланюк Л. Л. Поняття та місце небанківської установи в фінансовій системі України / Л. Л. Баланюк // Право України. – 2008. – № 3. – С. 47–51.
7. Баланюк Л. Л. Реформування організації системи фінансового моніторингу в Україні для приведення її у відповідність міжнародним стандартам / Л. Л. Баланюк // Форум права. – 2010. – № 4. – С. 25–32.
8. Баланюк Л. Л. Реформування процедури лістингу в фінансових операціях як комплексний захід протидії вчинення порушень, які виникають через купівлю неліквідних чи незабезпечених цінних паперів / Л. Л. Баланюк // Юридичний вісник «Повітряне та космічне право» зб. наук. пр. – К. : Вид-во Нац. авіа. ун-ту «НАУ-друк», 2010. – № 4 (17). – С. 68–72.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків, використаних джерел, додатків. Обсяг основного тексту роботи складає 195 сторінок. Список використаних джерел включає 268 найменувань. Додатки (в т.ч. схеми, таблиці) займають 20 сторінок. Загальний обсяг дисертації з додатками складає 247 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення дослідницької роботи та отримані особисто автором нові науково обґрунтовані результати, які у сукупності вирішують конкретне наукове завдання щодо розробки та уточнення визначень термінів, положень та пропозицій, спрямованих на створення та впровадження системи заходів щодо удосконалення адміністративно-правового регулювання парабанківських відносин, що підтверджується актами впровадження. Крім того, сформульовано висновки, пропозиції та рекомендації, які полягають у розв’язанні зазначеного завдання:
1. Встановлено, що незважаючи на створення в Україні самостійної банківської системи у 1991 році, лише у грудні 2002 року парабанківський сектор України отримав свого єдиного державного регулятора – Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг України. Фактично, тільки з цього моменту розпочався процес створення єдиної нормативно-правової та організаційно-функціональної інфраструктури регулювання парабанківської сфери діяльності в України, що триває й дотепер.
2. Запропоновано визначення терміна «парабанківська установа», що має більш вдале семантичне навантаження ніж термін «небанківська фінансова установа», оскільки він одночасно вказує на спорідненість і відмінність банків і небанківських установ. Парабанківські установи разом із банками є одним із видів фінансових установ і входять до складу фінансової системи України.
3. Авторське визначення: «парабанківська установа – це фінансова установа, що є юридичною особою, яка відповідно до законодавства надає виключно фінансові послуги та має право проводити окремі банківські операції, але, на відміну від банків, не може здійснювати основні банківські операції у сукупності та не впливає на динаміку пропозиції грошей».
4. До парабанківських установ віднесено: страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, ломбарди, лізингові компанії, факторингові компанії, фондові біржі, позабіржові торговельно-інформаційні системи, клірингові компанії, інвестиційні фонди, небанківські платіжні системи, кредитні спілки, довірчі товариства, фонди фінансування будівництва та фонди операцій з нерухомістю.
5. Здійснено класифікацію парабанківських установ, що визначає спільні для окремої групи даних установ види та способи протиправних діянь, що дозволило розробити свій комплексний захід удосконалення адміністративно-правового регулювання відносин для кожної групи парабанківських установ. До класифікуючих критеріїв видів парабанківських установ віднесено: напрями діяльності, особливості створення і функціонування; спосіб залучення грошових коштів для формування власних ресурсів; базову банківську операцію, яка надається фінансовою установою.
6. Відсутність протягом тривалого часу єдиного держрегулятора, відсутністю чіткої ієрархії контрольних, наглядових, фіскальних і правоохоронних органів, що беруть участь в державному регулюванні парабанківським сектором, є причиною відсутності розроблення системи заходів удосконалення адміністративно-правового регулювання парабанківських відносин.
7. Доведено, що договір про надання фінансових послуг є основним супроводжувальним документом парабанківської діяльності, у тому числі й протиправної, а також засобом її документальної фіксації, що виконує п’ять основних функцій парабанківського документообігу. Крім того, договір про надання фінансових послуг виконує функції механізмів фінансового моніторингу, а саме ідентифікацію клієнтів і звітування по трансакції. Дану ситуацію можливо виправити через впровадження електронної форми договору та накопичення відомостей про договори по наданню фінансових послуг в інформаційних системах, що забезпечують виконання фінансового моніторингу в державі.
8. Система заходів удосконалення адміністративно-правового регулювання парабанківських відносин включає в себе створення умов зацікавлено-ініціативного повернення взаємовідносин між учасниками парабанківських відносин з протиправного, тобто з різних причин невраховуваного, у врахований державою парабанківський капіталооборот, які, з одного боку, роблять економічно невигідним здійснення протиправних операцій через використання парабанківських механізмів, з іншого боку будуть стимулюють легальне функціонування ринку фінансових послуг та створення організаційно-правової інфраструктури превентивного впливу на усунення причин і умов, що сприяють скоєнню порушень в даній сфері діяльності.
9. Дослідження методологічних засад співвідношення правової, функціональної та оргструктурної складових у створенні економічних та організаційно-правових передумов системи заходів удосконалення адміністративно-правового регулювання парабанківських відносин дає можливість визначити зміст, механізми та основні фактори вчинення протиправних діянь у даній сфері відносин, прослідкувати їх причинно-наслідкові зв’язки та взаємообумовлення на нових методологічних засадах.
10. Вивчення та класифікація джерел протиправних відносин, їх правовий аналіз свідчать, що у сфері парабанківської діяльності на даний момент немає джерел неформального, тобто свідомо невраховуваного державою, сектору тіньової економіки. Усі виявлені джерела протиправних відносин відносяться до джерел підпільного сектору тіньової економіки.
11. Фактори економічного характеру, що є причиною вчинення протиправних діянь у сфері парабанківських відносин одночасно належать як до загальних, так і спеціальних факторів, а спеціальні організаційно-функціональні фактори вчинення протиправних діянь у сфері парабанківських відносин є похідними від загальних. На прикладі цього яскраво видно, що фактори вчинення протиправних діянь у сфері парабанківських відносин носять міжгалузевий характер, тому система заходів удосконалення адміністративно-правового регулювання парабанківських відносин повинна бути комплексною і одночасно включати в себе заходи як економічного, організаційного, так і правового характеру не лише в парабанківській сфері, а й в сфері всього фінансово-господарського обороту країни. Особливий наголос повинен бути на реформуванні системи податкових механізмів, так як оптимізація оподаткування є ключовою метою суб’єктів підприємницької діяльності, що використовують для її досягнення парабанківські механізми.
12. Наявність окремих способів протиправних діянь у сфері парабанківських відносин свідчить про те, що вони самі, у свою чергу, є складовими способів протиправних діянь у сфері оподаткування. Податком, на незаконне зменшення сум якого спрямовано більшість тіньових схем у парабанківському капіталообороті, є податок на прибуток підприємств. Одночасно, ці тіньові схеми забезпечують як утворення тіньових активів, так і їх подальшу легалізацію.
13. Незважаючи на велику кількість різних способів протиправних діянь у сфері парабанківських відносин, усі вони мають спільні риси та механізми реалізації, що дозволяє згрупувати їх у базові тіньові парабанківські схеми. Класифікуючими ознаками поділу способів протиправних діянь на групи є не суб’єкти їх реалізації, а способи утворення чи легалізації тіньових активів. Проте для зручності тіньовим схемам дається назва за фінансовими установами, що забезпечують їх реалізацію, оскільки певні способи протиправних діянь притаманні лише одному виду установ, що надають фінансові послуги.
14. Суб’єктами протиправних діянь у сфері парабанківських відносин є: легальні, псевдолегальні й нелегальні суб’єкти підприємницької діяльності, резиденти й нерезиденти, фізичні особи, які не займаються підприємницькою діяльністю, службові особи реєстраційно-дозвільних органів, правоохоронних органів.
15. До заходів зі створення економічних передумов виведення парабанківського капіталообороту в легальний сектор віднесено, у першу чергу, реформування порядку обрахування податку на прибуток підприємств. Ліквідація першої ланки тіньової схеми оптимізації податку на прибуток досягається за рахунок встановлення чіткої тарифікації оплати за парабанківські послуги, реформування процедури лістингу цінних паперів, купівлю-продаж яких проводить суб’єкт підприємницької діяльності із використанням парабанківських установ, та внесення змін до вимог щодо диверсифікації активів парабанківських установ. Останні два заходи є одночасно способами протидії інвестуванню тіньових активів до легального обороту суб’єкта підприємницької діяльності.
16. Доведено, що превентивну протидію утворенню нових факторів, що зумовлюють вчинення протиправних діянь у сфері парабанківських відносин, забезпечує застосування другого елементу системи заходів удосконалення адміністративно-правового регулювання парабанківських відносин, що передбачає зміну існуючого адміністративно-правового режиму регулювання діяльності в парабанківській сфері. Запропонованими змінами є модернізація структури та функцій державних регуляторів, ліквідація дублювання функцій різних державних органів, створення ефективної системи державного та корпоративного контролю за парабанківськими операціями.
17. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг України повинна забезпечити регулярне проведення документальних виїзних перевірок парабанківських установ з метою протидії фальсифікації останніми обов’язкової звітності. Для забезпечення проведення цього виду фінансового контролю необхідно створити систему регіональних управлінь Комісії, що забезпечать протидію вчиненню порушень у парабанківській сфері на місцевому рівні через співпрацю та обмін регіональною інформацією з іншими наглядовими органами, насамперед, з органами ДПС і відділами по боротьбі з економічними злочинами МВС України.
18. Сучасна система фінансового моніторингу в Україні не виконує покладених на неї завдань через фактичну відсутність при проведені фінмоніторингу учасників ринку фінансових послуг такого механізму як звітування по трансакції. Побудова дієвої та ефективної системи фінансового моніторингу в Україні можлива через створення консолідованої інформаційної бази фінмоніторингу та реформування механізмів первинного фінмоніторингу, що дозволить протидіяти протиправних діянням не лише в парабанківському секторі, а і на всьому ринку фінансових послуг.
Реалізація зазначених висновків і пропозицій буде сприяти удосконаленню правового регулювання парабанківської діяльності в Україні та дозволить підвищити ефективність протидії вчиненню протиправних діянь у сфері парабанківських відносин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 року // ВВР, 1996, N 30, ст.141.;
2. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року N 436-IV // ВВР, 2003, N 18, N 19-20, N 21-22, ст.144;
3. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Закон Української РСР від 7 грудня 1984 року N 8073-X // ВВР УРСР, 1984, додаток до N 51, ст.1122;
4. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року N 2341-III // ВВР, 2001, N 25-26, ст.131;
5. Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року N 2755VІ // ВВР, 2011, N 13-14, ст.112;
6. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року N 435-IV // ВВР, 2003, NN 40-44, ст.356;
7. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 7 грудня 2000 року N 2121-ІІІ // ВВР, 2001, N 5-6, ст.30;
8. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16 липня 1999 року N 996-XIV // ВВР, 1999, - N 40. – Ст. 365;
9. Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань: Закон України від 22 листопада 1996 року N 543/96-ВР // ВВР, 1997, N 5, ст. 28;
10. Про господарські товариства: Закон України від 19 вересня 1991 року N 1576-XII // ВВР, 1991, N 49, ст.682;
11. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: Закон України від 30 жовтня 1996 року N 448/96-ВР // ВВР, 1996, N 51, ст.292;
12. Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні: Закон України від 26 січня 1993 року N 2939-XII // ВВР, 1993, N 13, ст.110;
13. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 4 грудня 1990 року N 509-ХІІ (втратив чинність) // ВВР, 1991, N 6, ст. 37;
14. Про Державну програму приватизації: Закон України від 18 травня 2000 року N 1723-III // ВВР, 2000, N 33-34, ст.272;
15. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 року N 3723-XII // ВВР, 1993, N 52, ст.490;
16. Про електронний цифровий підпис: Закон України від 22 травня 2003 року N 852-IV // ВВР, 2003, N 36, ст.276;
17. Про електронні документи та електронний документообіг: Закон України від 22 травня 2003 року N 851-IV // ВВР, 2003, N 36, ст.275;
18. Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму: Закон України від 28 листопада 2002 року N 249-IV // ВВР, 2003, N 1, ст. 2;
19. Про засади запобігання та протидії корупції: Закон України від 11 червня 2009 року N 1506-VI (втратив чинність) // ВВР, 2009, N 45, ст. 691;
20. Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди): Закон України від 15 березня 2001 року N 2299-III // ВВР, 2001, N 21, ст.103;
21. Про кредитні спілки: Закон України від 20 грудня 2001 року N 2908-ІІІ // ВВР, 2002, N 15, ст.101;
22. Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 року N 565-XII // ВВР, 1991, N 4, ст. 20;
23. Про Національний банк України: Закон України від 20 травня 1999 року N 679-XIV // ВВР, 1999, N 29, ст.238;
24. Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні: Закон України від 10 грудня 1997 року N 710/97-ВР // ВВР, 1998, N 15, ст.67;
25. Про недержавне пенсійне забезпечення: Закон України від 09 липня 2003 року N 1057-IV // ВВР, 2003, N 47-48, ст.372;
26. Про нотаріат: Закон України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII // ВВР, 1993, N 39, ст.383;
27. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР // ВВР, 1995, N 4, ст. 28 (Закон втратив чинність крім пункту 1.20 статті 1 на підставі Кодексу N 2755-VI від 02.12.2010);
28. Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності: Закон України від 03 березня 1998 року N 147/98-ВР // ВВР, 1998, N 34, ст.228;
29. Про підприємництво: Закон України від 07 лютого 1991 року N 698-ХII // ВВР, 1991, N 14, ст.168 (Закон втратив чинність з 1 січня 2004 року, крім статті 4 (згідно із Господарським кодексом України від 16 січня 2003 року N 436-IV));
30. Про підприємства в Україні: Закон України від 27 березня 1991 року N 887-XII // ВВР, 1991, N 24, ст.272 (втратив чинність);
31. Про платіжні системи та переказ грошей в Україні: Закон України від 05 квітня 2001 року N 2346-III // ВВР, 2001, N 29, ст.137;
32. Про податок з доходів фізичних осіб: Закон України від 22 травня 2003 року N 889-IV // ВВР, 2003, N 37, ст.308 (втратив чинність);
33. Про податок на додану вартість: Закон України від 03 квітня 1997 року N 168/97-ВР // ВВР, 1997, N 21, ст.156 (втратив чинність);
34. Про прокуратуру: Закон України від 05 листопада 1991 року N 1789-XII // ВВР, 1991, N 53, ст.793;
35. Про Службу безпеки України: Закон України від 25 березня 1992 року N 2229-XII // ВВР, 1992, N 27, ст.382;
36. Про статус народного депутата України: Закон України від 17 листопада 1992 року N 2790-XII // ВВР, 1993, N 3, ст. 17;
37. Про страхування: Закон України від 07 березня 1996 року N 85/96-ВР // ВВР, 1996, N 18, ст. 78;
38. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 07 липня 2010 року N 2453-VI // ВВР, 2010, N 41-42, N 43, N 44-45, ст.529;
39. Про фінансовий лізинг: Закон України від 16 грудня 1997 року N 723/97-ВР // ВВР, 1998, N 16, ст.68;
40. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: Закон України від 12 липня 2001 року N 2664-III // ВВР, 2002, N 1, ст. 1;
41. Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю: Закон України від 19 червня 2003 року N 978-IV // ВВР, 2003, N 52, ст.377;
42. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23 лютого 2006 року N 3480-IV // ВВР, 2006, N 31, ст.268;
43. Про цінні папери та фондову біржу: Закон України від 18 червня 1991 року N 1201-XII (втратив чинність) // ВВР, 1991, N 38, ст.508 (втратив чинність);
44. Про порядок введення в дію Закону України «Про страхування»: Постанова Верховної Ради України від 7 березня 1996 року;
45. Про Рекомендації парламентських слухань «Наслідки і перспективи приватизації в Україні»: Постанова Верховна Рада України від 22 травня 2003 року N 883-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР).  2003.  N 38.  Ст. 324.;
46. Про засади запобігання і протидії корупції в Україні: Закон України від 7 квітня 2011 року N 3206-VI // ВВР, 2011, № 40, ст.404;
47. Заходи щодо детінізації економіки на 2002 – 2004 роки: схвалені Указом Президента України від 05 березня 2002 року N 216/2002;
48. Основні засади детінізації грошового обігу: затверджені Указом Президента України від 20 березня 2001 року N 183/2001;
49. Положення про Державний комітет фінансового моніторингу України: затверджено Указом Президента України від 24 грудня 2004 року N 1527/2004;
50. Про Державний комітет фінансового моніторингу України: Указ Президента України від 28 вересня 2004 року N 1144/2004;
51. Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання в сфері ринків фінансових послуг України: затверджене указом Президента України від 23 листопада 2011 року N 1070/2011;
52. Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку: Указ Президента України 23 листопада 2011 року N 1063/2011;
53. Про заходи щодо розвитку системи протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму: Указ Президента України від 22 липня 2003 року N 740/2003;
54. Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 09 грудня 2010 року N 1085/2010;
55. Про першочергові заходи щодо детінізації економіки та протидії корупції: Указ Президента України від 18 листопада 2005 року N 1615/2005;
56. Про Положення про Міністерство фінансів України: затверджене Указом Президента України від 26 серпня 1999 року N 1081/99;
57. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 січня 2001 року «Про заходи щодо детінізації економіки»: Указ Президента України (із змінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 22 серпня 2003 року N 880/2003);
58. Деякі питання організації фінансового моніторингу: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 року N 747;
59. Методика проведення актуарних розрахунків у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування: затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2004 року N 1677;
60. Питання паспортизації громадян: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 року N 1182;
61. Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання в сфері ринків фінансових послуг України: затверджене Указом Президента України від 23 листопада 2011 року N 1070/2011;
62. Про Єдину державну інформаційну систему у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року N 1896;
63. Про затвердження Методики визнання кредитів (інших видів заборгованості) нестандартними при створенні небанківськими фінансовими установами страхового резерву: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1997 року N 1182 (втратив чинність);
64. Про затвердження Положення про Державний комітет фінансового моніторингу України: Постанова КМУ від 31 січня 2007 року N 100;
65. Про затвердження Положення про Державну митну службу України: Постанова КМУ від 18 липня 2007 року N 940;
66. Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Постанова КМУ від 4 жовтня 2006 року N 1383;
67. Про затвердження Положення про Міністерство економіки України: Постанова КМУ від 26 травня 2007 року N 777;
68. Про порядок клірингових розрахунків: Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 2 квітня 1994 року N 207;
69. Про Сорок рекомендацій Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF): затверджені Постановою Кабінету Міністрів України і Національним банком України від 28 серпня 2001 року N 1124;
70. Про створення Державної інформаційної системи реєстраційного обліку фізичних осіб та їх документування: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 березня 2006 року N 327;
71. Про утворення Державного департаменту фінансового моніторингу: Постанова Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 року N 35 (втратив чинність);
72. Про утворення ради з питань дослідження методів та тенденцій у відмиванні доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму: Постанова Кабінету Міністрів України від 06 січня 2010 року N 25;
73. Програма створення Єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму на період до 2005 року: затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 року N 1896;
74. Про затвердження заходів щодо детінізації національної економіки: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2005 року N 367-р;
75. Про заходи щодо недопущення мінімізації податкових зобов’язань, вивезення капіталів за кордон, а також відмивання коштів через офшорні зони: Розпорядження Кабінету Міністрів України від18 липня 2005 року N 271-р;
76. Про перелік офшорних зон: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року N 143-р;
77. Про довірчі товариства: Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 року N 23-93 (із змінами, внесеними згідно із Законом N 90/95-ВР від 14.03.95, ВВР, 1995, N 14, ст. 93) // ВВР, 1993, N 19, ст.207;
78. Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93;
79. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні: затверджено Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року N 637;
80. Положення про діяльність в Україні внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем: затверджено Постановою Правління Національного банку України від 25.09.2007 року N 348;
81. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій: затверджене Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року N 275;
82. Положення про порядок видачі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій небанківським установам: затверджене Постановою Правління Національного банку України від 16 серпня 2001 року N 344;
83. Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій: затверджено Постановою Правління Національного банку України від 09.08.2002 року N 297;
84. Положення про порядок реєстрації договорів про членство або про участь у міжнародних платіжних системах: затверджено Постановою Правління Національного банку України від 15.04.2005 року N 131 (втратив чинність);
85. Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті: Постанова Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року N 22;
86. Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валюті: Постанова Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року N 492;
87. Про затвердження Положення про діяльність в Україні внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем: Постанова Правління Національного банку України від 25 вересня 2007 року N 348;
88. Про затвердження Положення про порядок визначення справедливої вартості та зменшення корисності цінних паперів: Постанова Правління Національного банку України від 17 грудня 2003 року N 561;
89. Про створення єдиної інформаційної системи обліку позичальників /боржників/: Постанова Правління Національного банку України від 27 червня 2001 року N 245;
90. Концепція адміністративної реформи в Україні. Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи. – К., – 1998. – С. 5-10. // Указ Президента від 22 липня 1998 року N 810/98;
91. Рекомендації щодо інтегральної оцінки обсягів тіньової економіки: затверджені Наказом Міністерства економіки України від 3 червня 2005 року N 156;
92. Концептуальні основи системи звітності учасників фондового ринку: схвалено Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 3 липня 2001 року N 242;
93. Перелік іноземних бірж та торговельно-інформаційних систем, після проходження лістингу на яких цінні папери іноземних держав та іноземних юридичних осіб можуть становити активи інститутів спільного інвестування: затверджений Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 2 лютого 2005 року N 40;
94. Положення про допуск цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі: затверджено постановою Біржової Ради ЗАТ «Українська фондова біржа» від 14 червня 2002 року N 8 (погоджено рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 15 жовтня 2002 року N 318);
95. Положення про організаційно оформлені позабіржові торговельно-інформаційні системи: Наказ Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23 грудня 1996 року N 328 (втратив чинність);
96. Положення про порядок реєстрації випуску акцій корпоративного інвестиційного фонду: затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 21 грудня 2008 року N 1585;
97. Положення про порядок реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду: затверджене рішенням Державної комісія з цінних паперів та фондового ринку від 24 листопада 2009 року N 1478;
98. Положення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання їх діяльності: затверджене наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 15 січня 1997 року N 9 (втратив чинність);
99. Положення про розрахунково-клірингову діяльність за договорами щодо цінних паперів: затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 жовтня 2006 року N 1001;
100. Положення про територіальні органи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку: затверджені Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 14 травня 1997 року N 9;
101. Порядок контролю за дотриманням професійними учасниками фондового ринку вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму: затверджене Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 27 липня 2010 року N 1154;
102. Правила розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій: затверджені Наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 11 грудня 2007 року N 2272;
103. Правила розгляду справ про порушення вимог законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та застосування санкцій: затверджене Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13 серпня 2003 року N 361;
104. Про впровадження системи оприлюднення інформації на фондовому ринку України: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24 травня 2001 року N 173;
105. Про затвердження змін та доповнень до Положення про порядок реєстрації випуску акцій корпоративного інвестиційного фонду з метою здійснення спільного інвестування при їх розміщенні шляхом прилюдної пропозиції: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 03.12.2003 N 514 (втратив чинність);
106. Про затвердження Переліку іноземних бірж та торговельно-інформаційних систем, після проходження лістингу на яких цінні папери іноземних держав та іноземних юридичних осіб можуть становити активи інститутів спільного інвестування: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 2 лютого 2005 року N 40;
107. Про затвердження Положення про здійснення фінансового моніторингу професійними учасниками ринку цінних паперів: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 27 липня 2010 року N 1155;
108. Про затвердження Принципів корпоративного управління: Рішення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 11 грудня 2003 року N 571;
109. Про передачу повноважень територіальним управлінням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо скасування реєстрації випусків акцій акціонерних товариств, які виключені з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) у зв'язку з їх ліквідацією: затверджені Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 16 травня 2005 року N 240;
110. Про передачу повноважень територіальним управлінням Комісії щодо скасування реєстрації випусків акцій акціонерних товариств, які виключені з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України у зв'язку з їх ліквідацією: затверджені Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 17 вересня 2002 року N 286;
111. Програма запровадження фінансової звітності за Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку компаніями, акції яких знаходяться у лістингу, та професійними учасниками ринку цінних паперів: затверджено Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 2 червня 2002 року N 126;
112. Вимоги до рейтингів фінансової надійності (стійкості) страховика-нерезидента, який має право здійснювати страхову діяльність в Україні: затверджене Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2007 року N 7924;
113. Вимоги до рейтингів фінансової надійності (стійкості) страховиків та перестраховиків-нерезидентів: затверджене Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 грудня 2004 року N 2885;
114. Загальне положення про територіальне управління Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг: затверджене Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 24 липня 2003 року N 9;
115. Ліцензійні умови провадження страхової діяльності: затверджені Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року N 40;
116. Методика визначення звичайної ціни страхового тарифу: затверджена Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 30 грудня 2004 року N 3259;
117. Положення про Державний реєстр фінансових установ: затверджене Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року N 41;
118. Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу: затверджене Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13 листопада 2003 року N 125;
119. Положення про здійснення фінансового моніторингу фінансовими установами: затверджене Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 5 серпня 2003 року N 25;
120. Положення про порядок внесення інформації про ломбарди до Державного реєстру фінансових установ: затверджене Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 18 грудня 2003 року N 170;
121. Положення про порядок надання фінансових послуг ломбардами: затверджене Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 26 квітня 2005 року N 3981;
122. Положення про Територіальне управління Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України м. Києва, Київської, Житомирської, Черкаської та Чернігівської областей: затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 08 лютого 2005 року N 3520;
123. Порядок проведення перевірок з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом: затверджене Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 5 серпня 2003 року N 26;
124. Правила проведення перевірок Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України: затверджене Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 жовтня 2003 року N 96;
125. Про Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України: затверджене Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 5 грудня 2003 року N 155;
126. Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності з адміністрування недержавних пенсійних фондів: Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 13 листопада 2003 року N 118;
127. Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності кредитних спілок по залученню внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки: Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 02 грудня 2003 року N 146;
128. Про затвердження Положення про подання адміністратором недержавного пенсійного фонду звітності з недержавного пенсійного забезпечення, Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22 червня 2004 року N 1100;
129. Про затвердження Положення про реєстрацію кредитних спілок: Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 11.11.2003 N 115;
130. Про затвердження положень про територіальні управління Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України: затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 29 березня 2005 року N 3815;
131. Про затвердження Порядку складання звітних даних страховиків Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 3 лютого 2004 року N 39;
132. Про затвердження Порядку складання та подання звітності кредитними спілками та об'єднаними кредитними спілками до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України: Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 25 грудня 2003 року N 177;
133. Про затвердження Порядку складання та подання звітності ломбардами до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 4 листопада 2004 року N 2740;
134. Про затвердження скороченої назви Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України: Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 24.07.2003 року N РК-10/2003;
135. Про затвердження формату файлів електронної форми звітних даних, що подаються кредитними спілками та об'єднаними кредитними спілками до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України: Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 22.04.2004 року N 415;
136. Про порядок справляння і розміри реєстраційного збору за державну реєстрацію кредитних спілок: Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 05.12.2003 N 154 (втратив чинність);
137. Про створення територіальних управлінь Комісії: затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 08 березня 2003 року N РК-5/2003;
138. Щодо заборони реалізації на території України страхових полісів іноземних страховиків або інших документів, які підтверджують укладання договорів страхування з іноземними страховиками: затверджене Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 31.07.2003 року N РК-23/2003;
139. Вимоги до організації фінансового моніторингу суб'єктами первинного фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму: затверджене Наказом Державного департаменту фінансового моніторингу та Міністерства фінансів України від 24 квітня 2003 року N 40 (втратив чинність 30.07.2010 р.);
140. Про затвердження Примірних правил проведення внутрішнього фінансового моніторингу небанківськими установами: Наказ Державного комітету фінансового моніторингу від 31 жовтня 2006 року N 217;
141. Про затвердження форм обліку та подання інформації, пов'язаної із здійсненням фінансового моніторингу, та Інструкції щодо їх заповнення: Наказ Державного департаменту фінансового моніторингу Міністерства фінансів України від 28 серпня 2010 року N 148;
142. Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства: Затверджений Наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року N 984;
143. Про впровадження централізованої системи електронної податкової звітності платників податків в органах ДПС України: Наказ Державної податкової адміністрації України від 06 квітня 2009 року N 168;
144. Про затвердження формату (стандарту) електронного документа звітності платників податків: Наказ Державної податкової адміністрації України від 03 травня 2006 року N 242;
145. Відповідальність за заняття забороненими видами підприємницької діяльності