АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНОЇ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ

brief description

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ШЕСТАК ВАЛЕНТИН СЕРГІЙОВИЧ

УДК 342.951

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ
КУЛЬТУРНОЇ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ

12.00.07 — адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
Комзюк Анатолій Трохимович,
доктор юридичних наук, професор

Харків – 2012

ЗМІСТ
ВСТУП ………………………………………………………………………….. 4
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ КУЛЬТУРНОЇ ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ 15
1.1. Культурна функція держави та її значення і місце серед інших внутрішніх функцій держави 15
1.1.1. Загальна характеристика проблеми та стан її розробки. 15
1.1.2. Культурна функція держави та культурні права і свободи громадян як окреме явище суспільного життя та об’єкт забезпечення з боку держави. 22
1.2. Зміст та напрямки адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави 41
1.3. Механізм адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави 60
1.4. Адміністративно-правові відносини у механізмі забезпечення реалізації культурної функції держави 75
Висновки до Розділу 1 93
РОЗДІЛ 2 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ОСВІТИ І НАУКИ 97
2.1. Сучасний стан адміністративно-правового забезпечення освіти і науки в Україні 97
2.2. Суб’єкти адміністративно-правового забезпечення розвитку освіти і науки 121
2.3. Механізм адміністративно-правового забезпечення розвитку освіти і науки: шляхи та форми вдосконалення 146
Висновки до Розділу 2 165
РОЗДІЛ 3 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ МИСТЕЦТВА 173
3.1. Мистецтво (функції, поняття та різновиди) як об’єкт адміністративно-правового забезпечення 173
3.2. Суб’єкти адміністративно-правового забезпечення розвитку мистецтва 195
3.3. Механізм адміністративно-правового забезпечення розвитку мистецтва 218
Висновки до Розділу 3 235
РОЗДІЛ 4 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ 239
4.1. Засоби масової інформації та їх роль у суспільстві та державі: питання адміністративно-правового забезпечення 239
4.2. Суб’єкти адміністративно-правового забезпечення функціонування та розвитку засобів масової інформації 261
4.3. Механізм адміністративно-правового забезпечення розвитку та діяльності засобів масової інформації 285
Висновки до Розділу 4 307
РОЗДІЛ 5 АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБЕРЕЖЕННЯ ТА РОЗВИТКУ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ В УКРАЇНІ 314
5.1. Поняття, значення культурної спадщини та її видові прояви 314
5.2. Суб’єкти адміністративно-правового забезпечення збереження та використання культурної спадщини 339
5.3. Особливості дії механізму адміністративно-правового забезпечення охорони і використання культурної спадщини та шляхи його вдосконалення 363
Висновки до Розділу 5 385
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………. 389
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 396
ДОДАТКИ 460

ВСТУП
Актуальність теми. З моменту проголошення незалежності України та розбудови її як демократичної, соціальної, правової держави виявилася потреба у докорінно новому регулюванні всіх сфер буття, у тому числі й галузі культури. Акцентування уваги саме на культурі як особливому явищі людської цивілізації зумовлено тим, що вона є одним із головних чинників, який визначає духовний розвиток нації, показником її самобутності, саме культура сприяє становленню й розвитку правової демократичної держави, побудови в нашій країні громадянського суспільства. Проте, як доводить практична реалізація державою культурної функції та аналіз чинного законодавства, вести мову про належне забезпечення виконання цієї функції ще не можна. На численні недоліки, що існують у сфері культури, а також неефективність діяльності держави з її забезпечення постійно вказується науковцями, практиками та громадськістю. Найбільш негативним наслідком такого становища є поступова втрата культурного потенціалу нашої країни, зниження інтелектуального та духовного рівня населення, відставання в промисловому, інформаційному та освітньому просторах від досягнень інших розвинених демократичних країн.
Необхідність усунення зазначених недоліків у розвитку цієї сфери, її виняткова важливість, а також гостра необхідність покращення стану правового регулювання відповідних правовідносин обумовили розробку та прийняття Закону України «Про культуру», реалізація положень якого потребує забезпечення належним науковим підґрунтям, що дозволить оперативно усунути можливі колізії.
Незважаючи на те що проблемам реалізації даної функції держави у різні часи та в різних аспектах приділялася увага з боку як вітчизняних, так і зарубіжних учених, зокрема таких як В. Б. Авер’янов, О. Ф. Андрійко, Г. В. Атаманчук, В. Г. Афанасьєв, О. М. Бандурка, Д. М. Бахрах, І. Л. Бачило, К. С. Бєльский, А. І. Берлач, Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. П. Гетманець, С. М. Гусаров, О. А. Задихайло, В. В. Зуй, І. Г. Ігнатченко, Р. А. Калюжний, С. В. Ківалов, В. В. Ковальська, В. А. Козбаненко, Т. О. Коломоєць, В. К. Колпаков, А. Т. Комзюк, В. В. Конопльов, Т.М. Кравцова, О. Д. Крупчан, Є. Б. Кубко, М. Н. Курко, Б. М. Лазарєв, К.Б. Левченко, А.В. Мазур, В. М. Манохін, Н. П. Матюхіна, Р. С. Мельник, О. М. Музичук, В. Я. Настюк, О. П. Орлюк, В. П. Пєтков, Д. В. Приймаченко, О. С. Проневич, А. О. Селіванов, О. Ю. Синявська, Ю. М. Старилов, Ю. О. Тихомиров, М. М. Тищенко, Р. В. Шаповал, Ю. С. Шемшученко, В. А. Юсупов, О. М. Якуба, Х. П. Ярмакі, О.Н. Ярмиш та ін., необхідно констатувати, що комплексних та системних досліджень зазначеного питання, в тому числі механізму його практичної реалізації, фактично не існує. До того ж більшість наукових праць у цій сфері мають вузькогалузеву спрямованість або їм не властивий комплексний характер, тобто одночасне врахування інтересів особи, суспільства та держави у сфері культури. Зокрема поза увагою науковців залишається вивчення культурної функції сучасної держави як комплексного самостійного явища, не завжди серед учених існує єдність і щодо розуміння самого поняття «сфера культури» та його змісту, що обмежує розгляд цього питання лише частиною явищ, що становлять культурну сферу суспільства. В окремих працях діяльність держави розглядається з точки зору управління культурою, а не як окрема функція держави із забезпечення культурних прав особи та культурної сфери суспільства, як цього вимагає сучасність. Недостатньо опрацьовані питання механізму правового забезпечення реалізації державою її обов’язку із забезпечення культурної сфери або, іншими словами, культурних потреб особи, групи осіб, усього суспільства.
Зазначені недоліки не сприяють формуванню комплексного уявлення про те, як держава повинна виконувати покладені на неї обов’язки щодо задоволення культурних потреб особи. Більше того, це безпосередньо впливає на ефективність та якість практичної діяльності з реалізації зазначеної функції.
Окремо варто підкреслити, що процеси реформування, які відбуваються останнім часом у системі державного управління, свідчать про перегляд місця, функцій і повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо сфери культури, їх ролі у забезпеченні культурних прав особи та потреб суспільства.
Отже, необхідність покращення реалізації культурних та інших прав, свобод та законних інтересів особи, суспільства та держави, з одного боку, та відсутність предметних наукових досліджень з цієї проблематики – з іншого, обумовлюють актуальність комплексного дослідження системи адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Пріоритетних напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 pp., затверджених постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 24.09.2010 № 10-14, а також п.п. 18.6, 19.6, 19.11 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2011-2014 рр., затверджених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 27 грудня 2010 р. (протокол № 10).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та практики його реалізації визначити систему адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави, а також шляхи його вдосконалення.
Для досягнення поставленої мети в дисертації необхідно вирішити такі основні завдання:
 з’ясувати ознаки, значення і місце культурної функції держави серед інших її внутрішніх функцій;
 визначити основні об’єкти адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави;
 виявити зміст діяльності з адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави;
 розкрити структуру та виявити особливості функціонування механізму адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави;
 з’ясувати місце та роль адміністративно-правових відносин у механізмі адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави;
 дати характеристику сучасного стану освіти та науки в Україні та суб’єктного складу діяльності з адміністративно-правового забезпечення їх розвитку;
 виявити основні напрями реалізації механізму адміністративно-правового забезпечення освіти і науки в Україні;
 розкрити функції, поняття та різновиди мистецтва як об’єкта адміністративно-правового забезпечення, виявити його суб’єктів та основні напрямки забезпечення його подальшого розвитку;
 встановити роль засобів масової інформації у суспільстві та державі, а також класифікувати основних суб’єктів інформаційних відносин та опрацювати їх адміністративно-правовий статус;
 сформулювати поняття культурної спадщини, виявити значення та її видові прояви як об’єкта адміністративно-правового забезпечення;
 з урахуванням результатів дослідження суб’єктів адміністративно-правового забезпечення збереження та використання культурної спадщини опрацювати структуру та напрями реалізації механізму її адміністративно-правового забезпечення;
 надати пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави.
Об’єкт дослідження становлять суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації державою її культурної функції.
Предметом дослідження є система адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави.
Методи дослідження. Методологічним підґрунтям наукового дослідження є сукупність загальнонаукових та спеціальних методів і прийомів наукового пізнання, використання яких дозволило сформувати цілісне та комплексне уявлення про предмет дослідження.
Застосування діалектичного методу дало можливість виявити значення і місце культурної функції держави серед інших її внутрішніх функцій (1.1.2), визначити сутність та особливості державного управління у сфері культури (1.1), а також взаємодію між окремими проявами (напрямками реалізації) цієї функції (1.2). Використання формально-логічного та системно-структурного методів сприяло виявленню правової сутності адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави та її окремих складових (1.1.1, 1.4), встановленню особливостей та специфіки механізму її реалізації, у тому числі в аспекті видових його проявів (1.3, 2.3, 3.3, 4.3, 5.3), формуванню понятійного апарату дослідження, а також опрацюванню класифікацій суб’єктів за окремими напрямками реалізації культурної функції держави (2.2, 3.2, 4.2, 5.2). За допомогою правового аналізу здійснено дослідження правових норм відповідних галузей права, якими закладено основу культурної функції держави, правового статусу відповідних фізичних та юридичних осіб, а також закріплено механізм адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави. Використання методів правового аналізу та формально-логічного дозволило сформулювати відповідні пропозиції до чинного законодавства у сфері культури (висновки до розділів, висновки). Порівняльно-правовий та історичний методи забезпечили дисертаційне дослідження необхідними узагальненнями досвіду інших країн, а також форм та методів адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави в різних соціально-економічних та політичних умовах розвитку суспільства та держави на території сучасної України (1.1, 2.1, 3.1, 5.1). Метод моделювання дозволив визначити загальну структуру механізму адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави та його видових проявів (1.3, 2.3, 3.3, 4.3, 5.3), опрацювати структуру окремих складових культурної функції держави (мистецтва, культурної спадщини) (3.1, 5.1). На підставі використання соціологічного та статистичного методів проведено дослідження стану та виявлено характеристики окремих складових сфери культури (2.1, 5.1), проаналізовано діяльність державних органів з реалізації культурної функції держави.
Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці фахівців у галузі загальної теорії держави і права, теорії управління, конституційного, адміністративного інформаційного, міжнародного права, інших галузевих правових наук, а також філософії, логіки, культурології, мовознавства, соціології та інших галузей знань, в тому числі зарубіжних дослідників. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів, які належать до системи адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави. Дисертант звертався також до законодавства деяких зарубіжних держав, досвід яких щодо правового регулювання відносин у сфері культури може бути використано в Україні. Інформаційну та емпіричну базу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності відповідних державних органів у сфері культури, інформаційні повідомлення, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні матеріали тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових концептуальних наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
уперше:
– запропоновано ресурсно-об’єктний підхід до розгляду сфери культури, а також її використання та забезпечення розвитку, в межах якого культура загалом та відповідні її прояви (освіта та наука, мистецтво, культурна спадщина тощо) розглядаються як важливий ресурс для задоволення потреб і реалізації культурних та інших прав, свобод та законних інтересів особи, суспільства та держави, виступаючи одночасно при цьому об’єктом забезпечення з боку держави;
– з метою забезпечення максимальної системності та комплексності реалізації культурної функції держави опрацьовано та запропоновано до застосування як основний метод кінцевих об’єктів забезпечення, сутність якого полягає у послідовному поділі сфери культури на відповідні елементи – від найбільших (мистецтво, культурна спадщина тощо) до мінімальних об’єктів-проявів культури (конкретні культурні права особи, предмет живопису тощо), оскільки реалізація культурної функції держави спрямовується безпосередньо на мінімальний об’єкт, а сума їх забезпечення становить забезпечення сфери культури в цілому;
– запропоновано двоелементну основу для систематизації суб’єктів – учасників правовідносин у сфері культури, з урахуванням характеру взаємозв’язків між ними, ролі, призначення їх прав та обов’язків у даній сфері виділено дві групи суб’єктів-першооснов (людина та держава), значення яких як полягає в тому, що зміна організаційно-правових (структурних) форм цих суб’єктів-першооснов утворює всі інші види суб’єктів, які, у свою чергу, виступають самостійними суб’єктами сфери культури та учасниками відповідних відносин; віднесення суб’єкта до тієї чи іншої першооснови визначає роль його у сфері культури (задоволення потреб та реалізація культурних прав або забезпечення реалізації культурної функції держави);
– сформульовано авторську позицію щодо побудови системи суб’єктів діяльності з реалізації культурної функції держави як організаційно-функціональної структури, що складається із суб’єктів двох груп, до першої з яких віднесено колективних осіб публічного права (основна роль – забезпечення прав осіб та реалізації культурної функції держави), а до другої – індивідуальних та колективних суб’єктів приватного права (основна роль – реалізація культурних прав та виконання обов’язків у сфері культури);
– розроблено і обґрунтовано пропозиції щодо подальшого вдосконалення чинного законодавства України, зокрема щодо підготовки Концепції державної політики в галузі культури, внесення змін і доповнень до Конституції України, законів України «Про освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про інформацію», «Про охорону культурної спадщини» тощо в аспекті розвитку адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави;
удосконалено:
– структуру культурної функції держави як цілісної нормативно-правової системи діяльності, до складу якої обґрунтовано необхідність включення таких елементів як власне функція як обов’язок та основний напрямок діяльності держави, об’єкт забезпечення, зміст забезпечення; напрямки забезпечення;
– характеристику механізму адміністративно-правового забезпечення реалізації відповідних функцій держави в частині уточнення його ознак, структури, встановлення значення;
– понятійний апарат у частині опрацювання низки взаємопов’язаних термінів, які характеризують явище адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави (культура, культурна функція, механізм адміністративно-правового забезпечення, адміністративно-правові відносини тощо);
– розуміння характеру державного впливу на сферу культури, у зв’язку з чим обґрунтовано необхідність запровадження в обіг замість термінів «державне управління культурою» та «державне регулювання культури» терміна «адміністративно-правове забезпечення реалізації культурної функції держави»;
– позицію щодо особливостей існування мистецтва як об’єкта адміністративно-правового забезпечення, циклічного характеру його розвитку, чим обґрунтовано висновок, що держава не може зупинятися або тимчасово припиняти здійснення в належному обсязі відповідного забезпечення мистецтва і культури загалом;
– підхід до відмежування об’єктів культурної спадщини від схожих об’єктів, які є результатом розвитку людської цивілізації або дії природи, єдиним критерієм якого визнається наявність у відповідного об’єкта особливої властивості – культурної цінності (археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, архітектурної, мистецької, наукової тощо), яка має значення для сфери культури;
дістали подальшого розвитку:
– теоретичні положення щодо взаємозв’язку між формами та методами адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави та окремими складовими культури, що виявляється в залежності обраних засобів забезпечення культури та її виявів від особливостей існування та реалізації окремих складових культури; виділено два види такої залежності: зовнішню та внутрішню;
– визначення понять «мистецтво», «засіб масової інформації», «суб’єкт правовідносин в сфері охорони та використання культурної спадщини», «культурна спадщина», «культурні цінності», «об’єкти культурної спадщини» та ряду інших;
– точка зору щодо класифікації суб’єктів інформаційних відносин, запропоновано одночасне послідовне використання трьох видів їх класифікації, зокрема організаційної, за критерієм організаційно-правової форми (фізичні особи; громадські об’єднання; юридичні особи приватного та публічного права; держава тощо); функціональної, залежно від функції (виробники інформації; власники інформації; споживачі інформації); організаційно-функціональної (приватні суб’єкти інформаційної сфери, які є споживачами інформації; виробники інформації; публічні суб’єкти інформаційної сфери);
– положення щодо розвитку конкретних форм та напрямків реалізації культурної функції держави стосовно окремих складових культури (освіта, наука, мистецтво, засоби масової інформації, культурна спадщина тощо), спрямовані на підвищення ефективності виконання державою цієї функції та найбільш повне задоволення культурних прав особи;
– визначення особливостей способу нормативно-правового регулювання окремих складових культури, які полягають у тому, що при істотному ускладненні системи правовідносин у відповідній сфері, а також накопиченні значної кількості правових актів, які їх регулюють, виникає колізійність, суперечливість та неузгодженість у механізмі правового регулювання цих відносин, відтак способом подолання такої розбалансованості може бути кодифікація відповідного законодавства.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що:
– у науково-дослідній сфері ці результати, які в сукупності становлять концепцію адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави, можуть бути основою для подальшої розробки проблем державної підтримки сфери культури;
– у сфері правотворчості висновки, пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для удосконалення чинних і розробки проектів нових нормативних актів, що буде сприяти поліпшенню адміністративно-правового забезпечення реалізації культурної функції держави;
– у правозастосовчій діяльності використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері культури;
– у навчальному процесі матеріали дисертації може бути використано при підготовці підручників та навчальних посібників з дисципліни «Адміністративне право», вони вже використовуються при проведенні занять із зазначеної дисципліни у Харківському національному університеті внутрішніх справ. Їх враховано також у навчально-методичних розробках, підготовлених за участю автора.
Апробація результатів дослідження. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки було оприлюднено дисертантом на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, «круглих столах», зокрема: «Актуальні проблеми роботи з персоналом у правоохоронних органах» (м. Харків, 2008 р.); «Актуальні проблеми забезпечення безпеки дорожнього руху» (м. Харків, 2008 р.); «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2010 р.); «Держава і право в умовах глобалізації: реалії та перспективи» (м. Сімферополь, 2010 р.); «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 2010 р.); «Актуальні проблеми адміністративного законодавства України: шляхи його вдосконалення» (м. Івано-Франківськ, 2010 р.); «Теорія і практика сучасного права» (м. Херсон, 2010 р.); «Державне управління та місцеве самоврядування» (м. Харків, 2010 р.); «Суверенність, незалежність, конституційність: становлення та розвиток української держави» (Харків, 2011); «Історико-правова реальність у глобальному і регіональному вимірах» (м. Євпаторія, 2012 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображені в одноосібній монографії, 22 статтях, опублікованих у виданнях, що визначені як фахові з юридичних дисциплін, та 9 тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

bibliography

ВИСНОВКИ
В дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми щодо розробки теоретичних засад та практичних форм реалізації державою культурної функції та її адміністративно-правового забезпечення в сучасних умовах розвитку України. В результаті проведеного дослідження сформульовано ряд концептуальних висновків, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Зокрема:
1. Оскільки культура та культурні права і свободи особи є самостійними явищами суспільного та державного життя, вони розглядаються як окремий об’єкт забезпечення з боку держави, а також як основа визначення самостійної функції держави. Під культурною функцією держави розуміється один з основних напрямів її діяльності, спрямованість якого конкретизується в завданнях щодо забезпечення сфери культури та культурних прав і свобод особи.
2. Під культурою як об’єктом культурної функції пропонується розуміти систему закладів, заходів та дій, які втілюють власне людський спосіб існування та забезпечують зміни якісних умов існування особистості, суспільства, в цілому людської цивілізації шляхом створення, відбору, вдосконалення, збереження, поширення і засвоєння знань, умінь, цінностей (матеріальних і нематеріальних) та норм.
3. Культурну функцію держави визначено один з основних напрямків її діяльності; її об’єктом, явищем, яке обумовлює відокремлення цього напрямку діяльності держави, виступає власне культура як система закладів, заходів та дій та культурні права особи; змістом її реалізації є діяльність держави, спрямована на підтримку здійснення приватними особами їх культурних прав; основними сферами (напрямками) її реалізації (видовими проявами культури) є освіта та наука, мистецтво, діяльність об’єктів та закладів культури, охорона та збереження об’єктів культурної спадщини, інформаційна діяльність у сфері культури.
4. Запропоновано запровадження в обіг замість термінів-характеристик форми та ролі держави в сфері культури («державне управління (регулювання) культурою») терміна «адміністративно-правове забезпечення реалізації культурної функції держави», що більш точно відображає сучасні форми та методи діяльності держави.
5. Механізм адміністративно-правового забезпечення розуміється як взаємопов’язана система засобів реалізації державно-владних повноважень, спрямованих на адміністративно-правове регулювання (забезпечення) суспільних відносин, які реалізуються уповноваженими на те державними органами з метою забезпечення прав особи та виконання відповідних функцій держави.
6. Уточнено визначення поняття адміністративно-правових відносин як врегульованих нормами адміністративного права суспільних зв’язків публічно-сервісного характеру, які виникають, розвиваються та припиняють своє існування між представниками держави та іншими суб’єктами адміністративного права з приводу утвердження та забезпечення потреб, прав, свобод й інтересів приватних осіб, переважно шляхом надання адміністративних послуг цим особам з боку представників держави.
7. Невід’ємною складовою культури визнаються освіта і наука; наголошено, що соціально-економічний розвиток нашої країни, зміцнення її суверенітету і незалежності значною мірою залежать і забезпечуються завдяки освіті і науці, а також обумовленим ними освітній та науковій діяльності, яка також сприяє поширенню і засвоєнню культури.
8. Умовою подолання системної кризи у розвитку освіти і науки визнаються підготовка та реалізація «Концепція розвитку освіти і науки в Україні» та відповідного «Плану заходів розвитку освіти і науки в Україні», прийняття яких дозволить встановити взаємозв’язок між всіма їх складовими, сприяти системності та комплексності їх взаємного та узгодженого розвитку.
9. Зроблено висновок, що зміна соціально-політичних умов в країні, докорінна перебудова відносин особи та суспільства з державою обумовлюють зміну змісту, структури, форм і методів управління освітою і наукою, де основною тенденцією цих змін повинен стати перехід від централізованого державного управління до державно-громадського управління цими складовими культури.
10. На підставі проведеного аналізу суб’єктів адміністративно-правового забезпечення розвитку освіти і науки та специфіки реалізації їх правового статусу наведена характеристика системи управління цими складовими культури. Зокрема відмічено, що: в Україні переважає централізована модель управління освітою і наукою, яка була характерна для часів СРСР; фактичне управління освітою і наукою здійснює саме виконавча влада, її органи та їх посадові особи; декларативний характер розвитку державно-громадської моделі управління освітою і наукою, оскільки серед методів впливу на освіту і науку управління переважає над забезпеченням.
11. Для змістовної та всебічної характеристики явищ культурної сфери суспільства на прикладі освіти і науки пропонується запровадження комплексних показників – тенденцій-станів (одночасне охоплення як напрямків розвитку процесів у окремих явищах, так і встановлення умов та середовища, в яких вони існують). Застосування таких показників сприятиме комплексності, системності та актуальності отриманої характеристики, а також можливості встановлення стану вказаних явищ та прогнозування перспектив подальшого розвитку відповідних складових культури.
12. Мистецтво визнається невід’ємною складовою людської культури, існування якої обумовлено здатністю людини до образного віддзеркалення буття, яке становить особливий спосіб художнього (духовно-практичного) освоєння дійсності, який втілюється (реалізується) у різних за змістом та формою видах творчої діяльності людини із створення та споживання творчої продукції (творів мистецтва).
13. Зазначається, що функції мистецтва (естетична, інформаційна, виховна тощо) виконують роль засобів досягнення суспільно значущих цілей і в такому значенні повинні становити самостійний об’єкт адміністративно-правового забезпечення з боку держави, де сутність їх забезпечення полягає у визнанні їх регулюючого впливу, визначенні сфер їх застосування при регулюванні суспільних відносин, в створенні умов для їх реалізації та використанні в процесі сприяння задоволенню потреб особи та суспільства.
14. На прикладі мистецтва обґрунтовано залежність між формами та методами державно-правового (адміністративно-правового) забезпечення окремих складових культури від особливостей їх існування та реалізації. Виділено два види такої залежності, які об’єктивуються у таких аспектах: основу першого виду залежності становлять особливості конкретного виду культурної діяльності; основу другого виду залежності становить загальна структура культурної діяльності (вміння, спосіб, дії, результат).
15. Опрацьовано структуру мистецтва як діяльності, елементи якої пропонується визнати відносно самостійними об’єктами адміністративно-правового забезпечення з боку держави.
16. Доведено, що мистецтво, як і культура в цілому, як певні системно-структурні явища (їх підвиди та їх структурні частини, сам культурний процес, власне функції культури, окремі права особи тощо) мають бути забезпечені з боку держави відносно кожного їх елемента окремо, адже сукупна забезпеченість самостійних частин (наприклад, мистецтва, ефективності здійснення його функцій), їх належні існування, розвиток та функціонування має своїм наслідком належний стан існування та розвитку самого цілого – культурної сфери українського суспільства.
17. Наголошується, що при нормативно-правовому регулюванні (забезпеченні) мистецтва для визначення статусу особи необхідно охоплювати всі категорії фізичних осіб, оскільки культурні права є загально визнаними і належать особі незалежно від її громадянства, адже ці права складають друге покоління прав людини. Тому до чинних нормативно правових актів пропонується внести відповідні зміни та доповнення, змістом яких було б розширення кола осіб, які можуть бути безперешкодно включені у мистецьку діяльність. Це варто зробити шляхом заміни терміна «громадянин» словами «особа», «кожна людина» тощо.
18. Обґрунтовано точку зору, що ЗМІ в межах інформаційного суспільства та в процесі участі в інформаційних відносинах функціонують в двох взаємопов’язаних аспектах: як самостійні суб’єкти суспільства, які мають власну структуру та призначення, виконують властиві лише їм функції та отримують забезпечення з боку держави взагалі як суб’єкт права; як учасники інформаційних відносин, в яких вони вступають у взаємодію із суб’єктами інформаційного суспільства, що забезпечується з боку держави завдяки механізму адміністративно-правового забезпечення їх розвитку.
19. Під засобом масової інформації розуміється особливий суб’єкт інформаційних відносин, організаційно оформлений у вигляді юридичної особи, основним призначенням якого є вчинення за допомогою засобів масової комунікації дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави (здійснення інформаційної діяльності). З функціональної точки зору роль ЗМІ полягає у діяльності їх як засобів комунікації між приватними та публічними суб’єктами.
20. Запропоновано і обґрунтовано доцільність заміни поняття «засоби масової інформації» в значенні, що міститься у ч. 2 ст. 22 Закону України «Про інформацію», на поняття «засоби масової комунікації» (ЗМК), що відображає ті процеси, які відбуваються в інформаційній сфері, де передумовою трансформації засобу масової інформації в засіб масової комунікації став перехід від одного типу суспільства (доінформаційного) до іншого (інформаційного). Останній пов’язується зі зміною характеру, форм та методів здійснення інформаційної діяльності, яка з інформування перетворилася на інформаційну комунікацію, забезпечення існування якої можливе вже не за допомогою ЗМІ, а за сприяння ЗМК.
21. У сфері інформаційного права, яке має відношення до регламентації механізму адміністративно-правового забезпечення розвитку та діяльності ЗМІ, відзначено порушення вимог нормопроектувальної техніки, що впливає на ефективність врегулювання інформаційних відносин та дію досліджуваного механізму. На цій підставі вказано, що існування інформаційного права як самостійної галузі права України, яке представлено цілою низкою законів та підзаконних актів, але певним чином непослідовних у викладі окремих положень, суперечливих у їх змісті, а також не завжди узгоджених між собою, обумовлює потребу у його систематизації. Найбільш прийнятним вирішенням цієї ситуації є розробка та прийняття Інформаційного кодексу України як основного акта, що регламентував би інформаційні відносини.
22. Обґрунтовано висновок, що при всьому різноманітті суб’єктів культури (освітньої, мистецької, інформаційної сфери, а також сфери охорони та використання культурної спадщини) всі їх форми зводяться та походять від двох базових суб’єктів-першооснов – людини та держави. Їх значення як першооснови полягає у тому, що зміна організаційно-правових (структурних) форм цих суб’єктів-першооснов утворює інші види суб’єктів, які, в свою чергу, виступають як самостійні суб’єкти культури та учасники відповідних відносин. Саме ці два суб’єкти-першооснови лежать в основі структури суб’єктів правовідносин у сфері культури; визначають розподіл функцій, завдань та ролі між різними суб’єктами; їх взаємодія лежить в основі як напрямків удосконалення адміністративно-правового регулювання відповідних правовідносин, так і діяльності щодо забезпечення цієї сфери.
23. До основних системоутворюючих понять у сфері охорони культурної спадщини пропонується віднести ті, що здатні сформувати цілісний взаємопов’язаний понятійний ряд: культурна спадщина; культурні цінності, об’єкти культурної спадщини, пам’ятка культури. Найбільш прийнятним підходом до вирішення питання про відмежування об’єктів культурної спадщини від схожих об’єктів, які є також результатом розвитку людської цивілізації або дії природи, визнається наявність у об’єктів культурної спадщини відповідної властивості – культурної цінності (археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, архітектурної, мистецької, наукової), яка має значення для сфери культури.
24. Обґрунтовано висновок, що адміністративно-правове забезпечення культурної спадщини пов’язується із вчиненням системи взаємопов’язаних та взаємообумовлених дій щодо виявлення, охорони, збереження, популяризації та передачі матеріальних та нематеріальних об’єктів культурної спадщини.
25. Щодо культурної спадщини розрізняються дві групи суб’єктів:
– суб’єкти охорони та забезпечення культурної спадщини (колективні особи публічного права) – здійснюють діяльність з охорони культурної спадщини, що проявляється як їх функція та знаходить своє відображення в змісті їх правового статусу;
– суб’єкти використання культурної спадщини (індивідуальні та колективні суб’єкти приватного права) – мають здатність (фізіологічну, інтелектуальну) створювати, сприймати та використовувати об’єкти культурної спадщини, що проявляється у визнанні їх основними суб’єктами, яким ця спадщина належить та котрі її використовують, а також у змісті їх правового статусу щодо наділення їх відповідними правами.
26. З метою удосконалення адміністративно-правового забезпечення виявлення, охорони, збереження та використання культурної спадщини запропоновано розробити відповідну концепцію або стратегію (наприклад, Стратегія державної політики у сфері виявлення, охорони, збереження та використання культурної та природної спадщини України).
27. На підставі проведеного дослідження сформульовано пропозиції щодо внесення змін та доповнень до низки нормативно-правових актів, які регламентують відносини з приводу реалізації культурної функції держави (зокрема Конституції України, законів України «Про освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про інформацію», «Про охорону культурної спадщини» тощо).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Терещенко І. І. Ідея всебічного розвитку особистості теоретичних та практичних аспектах соціальної роботи / І. І. Терещенко, Д. В. Зубенко // Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Політологія. Соціологія. Право : зб. наук. праць. – Київ : ІВЦ «Політехніка», 2010. – №1(5) – 142 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/vkpi/Soc/2010_1/Tereschenko,Zybenko.pdf
2. Ватковська М. Г. Вплив системи освіти на розвиток особистості / М. Г. Ватковська // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія, психологія : зб. наук. праць. – 2009. – № 1. – С. 135-141.
3. Декларація принципів «Побудова інформаційного суспільства – глобальне завдання у новому тисячолітті» : ООН; Декларація вiд 12.12.2003 //. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=995_c57
4. Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки : Закон вiд 09.01.2007 № 537–V // Відомості Верховної Ради України. – 2007., – № 12, – Ст. 511.
5. Целякова О. М. Формування духовної культури особистості в контексті трансформації сучасного українського соціуму // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії : Збірник наукових праць. – Запоріжжя : ЗДІА. – 2008. – № 35. – С. 45-54.
6. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
7. Кравцов Н.А. Правовое регулирование культуры в России: анализ принципов / Н. А. Кравцов // Известие вузов. Правоведение. – 2004. – № 1. – С. 236-247.
8. Сало В.І. Внутрішні функції держави в умовах членства в Європейському Союзі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / В. І. Сало ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2008. – 22 с.
9. Варич О. Г. Економічні функції сучасної держави: природа, зміст, тенденції розвитку в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / О. Г. Варич ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2006. – 20 с.
10. Романенко О. В. Пенітенціарна функція демократичної правової держави та роль громадянського суспільства в механізмі її реалізації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О. В. Романенко ; Нац. акад. внутр. справ України. – К., 2004. – 19 с.
11. Онопенко П. В. Правоохоронні функції української держави: зміст і реалізація : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / П. В. Онопенко ; Ін-т законодавства Верховної Ради України. – К., 2005. – 16 с.
12. Бермічева О. В. Соціальна функція держави в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / О. В. Бермічева ; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2002. – 18 с.
13. Падалко Г.В. Функції держави у сфері місцевого самоврядування в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / Г. В. Падалко ; Ін-т законодавства Верховної Ради України. – К., 2007. – 20 с.
14. Волощук А. М. Теоретико-правові аспекти реалізації державного управління в умовах демократизації політичної системи : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / А. М. Волощук ; Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2004. – 18 с.
15. Дробуш І.В. Функції представницьких органів місцевого самоврядування в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / І. В. Дробуш ; НАН України ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2002. – 16 с.
16. Малиновський В. Я. Оптимізація функцій органів виконавчої влади України: теоретико-методологічні засади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / В. Я. Малиновський ; Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. – Чернівці, 2002. – 24 с.
17. Могил С. К. Сучасна держава в екстремальних ситуаціях: нормативи, органи, функції : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / С. К. Могил ; Одеськ. нац. юрид. акад. – О., 2003. – 19 с.
18. Кириченко І.І. Розвиток механізмів державного регулювання науково-технічної та інноваційної діяльності (регіональний аспект) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. упр. : спец. 25.00.02 «Механізми державного управління» / І. І. Кириченко ; Донец. держ. ун-т упр. – Донецьк, 2007. – 20 с.
19. Ільченко Н. М. Механізми реалізації державної політики у сфері засобів масової інформації (регіональний рівень) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. упр. : спец. 25.00.02 «Механізми державного управління» / Н. М. Єльченко ; Акад. муніцип. упр. – К., 2008. – 20 с.
20. Ракша Н. С. Адміністративно-правове забезпечення права громадян на освіту : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Н. С. Ракша ; Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Л., 2007. – 20 с.
21. Каткова Т.Г. Діяльність ОВС України з питань захисту культурної спадщини: адміністративно-правовий аспект : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Економічна та соціальна географія» / Т. Г. Каткова ; НАН України ; Ін-т географії. – К., 2008. – 20 с.
22. Карлова В. В. Державна політика у сфері культури: сутність та особливості реалізації в сучасних умовах : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. упр. : спец. 25.00.01 «Теорія та історія державного управління» / В. В. Карлова ; Укр. акад. держ. упр. при Президентові України. – К., 2003. – 20 с.
23. Батіщева О. С. Державне управління розвитком національної культури в умовах глобалізації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. упр. : спец. 25.00.01 «Теорія та історія державного управління» / О. С. Батіщева ; Львівськ. регіональний ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – Л., 2007. – 20 с.
24. Задихайло О. А. Організація управління культурою в Україні (адміністративно-правовий аспект) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / О. А. Задихайло ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2006. – 19 с.
25. Фесенко Н.С. Державне регулювання розвитку культури на регіональному рівні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. упр. : спец. 25.00.02 «Механізми державного управління» / Н. С. Фесенко ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Харк. регіон. ін-т держ. упр. – Х., 2006. – 18 с.
26. Ігнатченко І. Г. Форми та методи державного управління культурою в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / І. Г. Ігнатенко ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2009. – 20 с.
27. Мельничук О.І. Статус всесвітньої культурної та природної спадщини людства в міжнародному праві : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.11 «Міжнародне право» / О. І. Мельничук ; НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2006. – 19 с.
28. Вернадский В. И. Высшая школа и научные организации / В. И. Вернадский // О науке. Т. II. Научная деятельность. Научное образование. – СПб. : Изд-во РХГИ, 2002. – С. 219-241.
29. Антологія української юридичної думки. В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. Том 5: Поліцейське та адміністративне право / Упорядники: Ю. І. Римаренко, В. Б. Авер’янов, І. Б. Усенко; відп. редактори Ю. І. Римаренко, В. Б. Авер’янов. – К. : Юридична книга, 2003. – 600 c.
30. Лашин А. Г. Культурно-воспитательная деятельность советского государства / А. Г. Лашин. – М. : Госюриздат, 1955. – 192 с.
31. Павлович О. В. Передумови радянізації культури в західних областях України: 1939–1940 рр. / О. В. Павлович // Історичні студії Волинськ. нац. ун-ту імені Лесі Українки. – 2009. – № 1. – С. 109-115.
32. Черноголовкин Н. В. Теория функций социалистического государства / Н. В. Черноголовкин. – М. : Юрид. лит., 1970. – 216 с.
33. Тихомиров Ю. А. Государствоведение: Проблемы и перспективы / Ю. А. Тихомиров // Советское государство и право. – 1984. – № 6. – С. 11-17.
34. Дичковська Г. О. Ідеологія як культурний феномен: апріорно – сакральне ядро / Г. О. Дичковська / Зб. наук. праць Гілея (науковий вісник). – 2009. – № 18 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2009_18/Gileya18/F6.pdf
35. Погорелко В. Ф. Местные советы в механизме осуществления функций советского общенародного государства / В. Ф. Погорелко. – К. : Наук. думка, 1986. – 236 с.
36. Костиря І. О. Культура та ідеологія в системній взаємодії за збереження цілісності суспільства / І. О. Костиря / Зб. наук. праць Гілея (науковий вісник). – 2010. – № 31 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Gileya/2010_31/Gileya31/F5_doc.pdf. – 2010. – № 31. – С.72-76.
37. Про проголошення незалежності України : Верховна Рада України; Постанова, Акт вiд 24.08.1991 № 1427–XII //Відомості Верховної Ради України вiд 17.09.1991. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
38. Про Основні напрями соціальної політики на 1997–2000 роки : Указ Президента України : вiд 18.10.1997 р., № 1166/97 // Урядовий кур’єр. – 30.10.1997.
39. Про Основні напрями реформування вищої освіти в Україні : Указ Президента України : вiд 12.09.1995 р., № 832/95. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=832%2F95&p =1299143265927314.
40. Про Рекомендації парламентських слухань «Культурна політика в Україні: пріоритети, принципи та шляхи реалізації» : Постанова Верховної Ради України : вiд 21.06.2005 р., № 2680–IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 28. – Ст. 376.
41. Про Концепцію державної політики в галузі культури на 2005–2007 роки : Закон України : вiд 03.03.2005 р., № 2460–IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 16. – Ст. 264.
42. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підручник / О. Ф. Скакун ; пер. з рос. – Харків : Консум, 2001. – 656 с.
43. Головченко В. В. Юридична термінологія: Довідник / В. В. Головченко, В. С. Ковальський. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 224 с.
44. Теория государства и права : учеб. для вузов / под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова. – 2-е изд., изм. и доп. – М. : НОРМА–ИНФРА–М, 2002. – 616 с.
45. Черданцев А. Ф. Теория государства и права : учеб. для вузов / А. Ф. Черданцев. – М. : Юрайт, 2000. – 432 с.
46. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К. : Факт, 2003. – 384 с.
47. Загальна теорія держави і права : навч. посіб. / А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін. ; за ред. В. В. Копейчикова. – Стер. вид. – К. : Юрінком Інтер, 2000. – 320 с.
48. Теория государства и права : курс лекций / под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Юристъ, 2001. – 776 с.
49. Горінецький Й. І. Правоохоронна функція держави: поняття і ознаки / Й. І. Горінецький // Держава і право. – 2004. – Вип. 24. – С. 44-48.
50. Алтуніна О. М. Сутність та види функцій органів місцевого самоврядування / О. М. Алтуніна // Форум права. – 2009. – № 3. – С. 8–13. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу :http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-3/09aomomc.pdf.
51. Марксистско-ленинская теория государства и права : учебник = Markxistisch-leninistische Staats-und Rechtstheorie. Lehrbuch. Staatsverlag der DDR. – Berlin, 1975. – 624 s.
52. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. : Ірпінь : Перун, 2002. – 1440 с.
53. Падалко Г. До сучасного розуміння наукової категорії «функція держави» (загальний огляд проблеми) / Г. Падалко // Право України. – 2006. – № 8. – С. 63-69.
54. Гурней Б. Н. Введение в науку управления / Б. Н. Гурней ; пер. с франц. – М. : Прогресc, 1969. – 430 с.
55. Малиновський В. Я. Державне управління : навч. посіб. / В. Я. Малиновський. – Луцьк : Ред.-вид. відд. «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. – 558 с.
56. Європейська культурна конвенція 1954 року : Конвенція Ради Європи : вiд 19.12.1954 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. – 2004. – № 4. – Кн. 1. – Ст. 934.
57. Конвенція про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження : ЮНЕСКО; Конвенція, Міжнародний документ вiд 20.10.2005 // Офіційний вісник України вiд 15.02.2010 – 2010 р., № 8, стор. 16, стаття 367.
58. Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини : ЮНЕСКО; Конвенція, Міжнародний документ вiд 17.10.2003 // Відомості Верховної Ради України вiд 18.04.2008 – 2008 р., № 16, стор. 427, стаття 153.
59. Конвенція про охорону підводної культурної спадщини : ЮНЕСКО; Конвенція, Правила, Міжнародний документ вiд 02.11.2001 // Офіційний вісник України вiд 13.02.2009 – 2009 р., № 8, / № 41, 2006, ст. 2721 /, стор. 184, стаття 260, код акту 45684/2009
60. Чорноморська конвенція про співробітництво у галузі культури, освіти, науки та інформації : Албанія, Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Молдова, Румунія, Російська Федерація, Україна : Конвенція, Міжнародний документ вiд 06.03.1993// Зібрання чинних міжнародних договорів України – 2004 р., № 4, / Книга 2 /, стор. 462, стаття 1015.
61. Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини : вiд 16.11.1972 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_089.
62. Європейська конвенція про захист культурної спадщини у формі аудіо – відео творів (ETS N 183) : Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ вiд 08.11.2001 № ETSN183 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi – bin/laws/main.cgi?nreg=994_569.
63. Рамкова конвенція Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства (ETS N 199) : Рада Європи; Конвенція, Міжнародний документ вiд 27.10.2005 № ETS N 199 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi – bin/laws/main.cgi?nreg=994_719.
64. Груздова К. Є. Про практику впровадження міжнародного досвіду в державне регулювання сфери культури в Україні на початку ХХІ століття / К. Є. Груздова // Держава та регіони. Серія: Державне управління. – 2009. – № 1. – С. 52-54.
65. Про охорону і використання пам’яток історії та культури : Закон УРСР : вiд 13.07.1978 р., № 3600–IX // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1978. – № 30. – Ст. 426.
66. Керимов А. Д. О культурно-просветительской функции современного государства / А. Д. Керимов // Право и образование. – 2006. – № 2. – С. 185–191.
67. Арістова І. В. Соціальна функція держави як визначальна категорія права соціального забезпечення України // Форум права. – 2006. – № 2. – С. 18–21. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2006-2/06aivszu.pdf.
68. Задихайло Д. Сучасні функції держави в контексті модернізації конституційно-правового регулювання / Д. Задихайло // Вісник Акад. правових наук України. – 2009. – № 2. – С. 232-240.
69. Копієвська О. Р. Проблеми реалізації культурної функції в республіці Білорусь / О. Р. Копієвська // Часопис Київськ. ун-ту права. – 2007. – № 4. – С. 32-38.
70. Новий тлумачний словник української мови : у 3-х т. / уклад.: В. Яременко, О. Сліпушко. – К. : Аконіт, 2007– . – Т. 2: К–П. – 2007. – 962 с.
71. Балашов Л. Е. Философия : учебник / Л. Е. Балашов. – 2-я ред., с зам. и доп. – М. : ООО «Издательство ACT», 2005. – 672 с.
72. Вашкевич В. М. Феномен історичного процесу: соціально–філософський аналіз / В. М. Вашкевич // Гілея. – 2009. – № 19. – С. 118-128.
73. Маловічко О. В. Взаємозв’язки держави і громадянського суспільства: генетичний вимір / О. В Маловічко // Гуманітарний вісник Запорізьк. держ. інженерної акад. – 2001. – Вип. 5. – С. 216-224.
74. Лазарович Н. В. Принцип Синергізму Йонезі Масуди як симбіоз людини та природи / Н. В. Лазарович // Науковий вісник НЛТУ України. – 2006. – Вип. 16.4. – С. 95-100.
75. Философия : учеб. для вузов / под общ. ред. В. В. Миронова. – М. : Норма, 2005. – 928 с.
76. Брюґґер В. Образ людини у концепції прав людини / В. Брюґґер // Проблеми філософії права. – 2003. – Т. I. – С. 136-146.
77. Про культуру : Закон України вiд 14.12.2010 № 2778–VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 24. – Ст.168.
78. Панкевич О. З. Соціальна держава: поняття та загальнотеоретична характеристика : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / О. З. Панкевич ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л., 2003. – 19 с.
79. Яковюк І. В. Соціальна держава: питання теорії і шляхи її становлення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / І. В. Яковюк ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2000. – 19 с.
80. Співак В. М. Соціальна, правова держава як фактор розвитку демократичного суспільства в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / В. М. Співак ; НАН України ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2001. – 19 с.
81. Головащенко О. С. Соціальна та правова держава: питання співвідношення : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / О. С. Головащенко ; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2008. – 20 с.
82. Гудима Д. А. Права людини: антрополого-методологічні засади дослідження : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.12 «Філософія права» / Д. А. Гудима ; Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Л., 2008. – 16 с.
83. Давидова М. В. Права людини та громадянина в сучасних демократіях : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / М. В. Давидова ; Миколаїв. держ. гуманіт. ун-т ім. П. Могили. – Миколаїв, 2004. – 16 с.
84. Пустовіт Ж. М. Основні соціальні права та свободи людини і громадянина в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / Ж. М. Пустовіт ; НАН України ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. – К., 2001. – 17 с.
85. Горова О. Б. Конституційні громадянські права людини в Україні і їх забезпечення міліцією (роль міжнародно-правових норм в цьому процесі) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / О. Б. Горова ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2000. – 16 с.
86. Фролов Ю. М. Економічні права та свободи людини і громадянина в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / Ю. М. Фролов ; Одес. нац. юрид. акад. – О., 2005. – 20 с.
87. Права человека: Учеб. для вузов / Отв. ред. чл.- корр. РАН, д-р. юрид. наук Е. А. Лукашева. – М. : Норма, 2004. – 576 c.
88. Конституційне право : підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора Ю. М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора В. С. Журавського. – К. : Ін Юре, 2002. – 544 с.
89. Шульга А. М. Теория государства и права : пособие для подготовки к гос. (выпускному) экзамену / А. М. Шульга. – Х. : НУВД, 2000. – 132 с.
90. Волинка К. Г. Теорія держави і права : навч. посіб. / К. Г. Волинка. – К. : МАУП, 2003. – 240 с.
91. Теория государства и права : учеб. для юрид. вузов и ф-тов / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Проспект; Изд-во МГУ, 2004. – 637 с.
92. Демин А. В. Теория государства и права: курс лекций / А. В. Демин. – М. : ИНФРА–М, 2004. – 184 с.
93. Лисенко С. Л. Визначення переліку конституційних культурних прав та свобод людини і громадянина в Україні / С. Л. Лисенко // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2006. – № 1. – С. 74-83.
94. Соколенко Ю. Поняття культурних прав і свобод людини і громадянина / Ю. Соколенко // Право України. – 2005. – № 2. – С. 27-32.
95. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права : ООН; Пакт, Міжнародний документ вiд 16.12.1966 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_042.
96. Декларація соціального прогресу та розвитку : ООН; Декларація, Міжнародний документ вiд 11.12.1969 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi? nreg=995_116.
97. Верланов С. Особливості соціальних, економічних та культурних прав людини: до сучасних дискусій / С. Верланов // Юридична Україна. – 2005. – № 11. – С. 11-17.
98. Кравчук Л. Державотворення і нова Конституція України / Кравчук Л. // Голос України. – 12.11.1992. – № 97. – С. 2.
99. Соколенко Ю. М. Механізм реалізації культурних прав і свобод громадян України / Ю. М. Соколенко // Держава і право. – 2005. – Вип. 24. – С. 169-176.
100. Report on: At Home In the World: An International Forum / Оmirski M. J., Clubb P. (eds.) // The Cost of Culture: Patterns and Prospects of Private Arts Patronage. – NY: American Council for the Arts, 1989. – Р. 143-145.
101. Соколенко Ю. М. Принципи культурних прав та свобод громадян України / Ю. М. Соколенко // Вісник Запорізьк. юрид. ін-ту МВС України. – 2005. – № 1. – С. 15-23.
102. Кропачев Н. М. Уголовно-правовое регулирование. Механизм и система / Н. М. Кропачев. – СПб. : Санкт-Петербург. гос. ун-т, 1999. – 262 с.
103. Бахрах Д. Н. Административное право : учеб. для вузов / Д. Н. Бахрах. – М. : Изд-во БЕК, 1999. – 368 с.
104. Ківалов С. В. Адміністративне право України : навч.-метод. посіб. / С. В. Ківалов, Л. P. Біла. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – Одеса : Юрид літ-ра, 2002. – 312 с.
105. Панова Н. С. Адміністративно-правові засади розвитку державного управління в сучасній Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Н. С. Панова ; Одес. нац. юрид. акад. – О., 2008. – 19 с.
106. Державне управління : навч. посіб. / А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський, А. Ю. Васіна, Л. Ю. Гордієнко ; за ред. А. Ф. Мельник. – К. : Знання-Прес, 2003. – 343 с.
107. Коренев А. П. Административное право России : учебник : в 3-х ч. Ч. I / А. П. Коренев. – M. : МЮИ МВД России ; Изд-во «Щит-М», 1999. – 280 с.
108. Литвиненко І. Л. Діяльність органів місцевого самоврядування по забезпеченню конституційних прав та свобод людини і громадянина: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право; муніципальне право» / І. Л. Литвиненко ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2003. – 20 с.
109. Бабінова О. О. Взаємодія органів державного управління і місцевого самоврядування з громадськістю: теоретико-методологічний аспект : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. упр. : спец. 25.00.01 «Теорія та історія державного управління» / О. О. Бабінова ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. – К., 2006. – 20 с.
110. Додіна Є. Є. Адміністративно-правовий статус громадських організацій в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Є. Є. Додіна ; Одес. нац. юрид. акад. – О., 2002. – 21 с.
111. Терещенко Д. А. Організаційно-правове забезпечення комунікативної діяльності місцевих органів влади : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з держ. упр. : спец. 25.00.02 «Механізми державного управління» / Д. А. Терещенко ; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Ха