АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ ОБМЕЖЕНЬ ПРАВ ГРОМАДЯН НА ЕКОЛОГІЧНУ ІНФОРМАЦІЮ

brief description

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..............................................................3
ВСТУП……………………………………………………………………..…….4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ АДМІНІСТРАТИВНИХ ОБМЕЖЕНЬ ПРАВА ГРОМАДЯН НА ЕКОЛОГІЧНУ ІНФОРМАЦІЮ
1.1. Поняття та правова природа адміністративно-правових обмежень прав громадянйнааекологічну інформацію……………………………………………...13
1.2. Види адміністративно-правових обмежень прав громадян на екологічну інформацію…………………………………………………………………….…….41
Висновкигдонрозділу 1…………………………………………………...…...55
РОЗДІЛй2.йМЕХАНІЗМйАДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ОБМЕЖЕНЬ ПРАВА ГРОМАДЯН НА ЕКОЛОГІЧНУ ІНФОРМАЦІЮ
2.1. Нормативно-правове регулювання адміністративно-правових обмежень правйгромадянйнафекологічну інформацію……………………………………...60
2.2.йОрганізаційно-правове забезпечення адміністративно-правових обмеженьнправапгромадянтнаьекологічну інформацію………………………….83
Висновкилдоїрозділу 2……………………………………………………..…112
РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ОБМЕЖЕНЬ ТА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРОТИПРАВНЕ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА ГРОМАДЯН НА ЕКОЛОГІЧНУ ІНФОРМАЦІЮ
3.1. Правовий механізм застосування адміністративної відповідальності за протиправне обмеження права громадян на екологічну інформацію………………………………………………………………..………...116
3.2. Адміністративна відповідальність як гарантія реалізації права громадян наьекологічну інформацію………………………………………………………...142
Висновкиддолрозділу 3……………………………………………………….164
ВИСНОВКИ………………………………………………………..…………168
ДОДАТКИ…………………………………………………………………...177 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………… ……..181
ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку суспільних відносин характеризується прагненням українського суспільства до європейських цінностей. На перше місце виступають світові демократичні принципи державного управління, серед яких головними є прозорість, гласність, участь громадськості у вирішенні питань, що мають як загальносуспільне значення, так і стосуються життя місцевих громад. Слід зазначити, що національне адміністративне законодавство запозичує все більше принципів управління, характерних для розвинених демократичних країн. Зокрема, запозичуються певні принципи державного управління, пов’язані з відкритістю для громадськості різних інформаційних аспектів діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування та ін. Законодавчо закріплюються права громадян на інформацію, зокрема, екологічну, участь в обговоренні та прийнятті певної категорії управлінських рішень тощо. Проте, незважаючи на це, чинне законодавство України містить багато адміністративно-правових обмежень, що не дають змоги цілком реалізувати закріплені права громадян. Тобто, держава за допомогою своїх адміністративно-правових засобів, таких як, наприклад, прийняття нормативних актів, що містять положення, про порядок реалізації прав громадян, встановлюють відповідальність за їх порушення тощо, навмисне чи ні створює безліч прямих та завуальованих перешкод на шляху особи, що прагне в повному обсязі реалізувати свої права.
Слід погодитися, що заборони та обмеження є обов’язковим елементом відносин у суспільстві, вони виконують роль важеля, що забезпечує врівноваженість прав та інтересів їх учасників, робить неможливим, або, принаймні, ускладнює зловживання своїми правами. Проте, чи варто обмежувати основні конституційні права людини і громадянина, зокрема, право на екологічну інформацію. Дослідження цього питання, а також аналіз адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію та механізм їх застосування є метою цього дисертаційного дослідження.
Питання правових обмежень досліджувалося представниками загальної теорії держави і права такими, як Сурилов А.В., Матузов Н.И., Мальков А.В Алексєєв C.С., так і видатними вченими-адміністративістами.
Отже, дослідженню різних аспектів адміністративно-правових обмежень прав громадян в цілому у різні часи були присвячені роботи українських учених-адміністративістів – В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійко, Ю.П. Битяка, А.С. Васильєва,
І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, Л.В.
Коваля, В.В. Копєйчикова, Є.Б. Кубка, Н.Р. Нижник, Н.М. Миро ненко, В.Ф. Опришка, В.І. Пахомова, П.М. Рабіновича, А.О. Селіванова, В.М. Селіванова, В.Ф. Сіренка, В.В. Цвєтковой, та відомих російських учених - Д.Н. Бахраха, К.С. Бельського, Ю.М. Козлова, Б.М. Лазарєва, Л.Л. Попова, М.І. Студенікіної та інших.
Різним аспектам прав та свобод громадян, в тому числі екологічних, приділено значну увагу в наукових працях В.І. Андрейцева, М.І. Єрофеєва, С.М. Кравченко, Н.Р. Малишевої, В.Л. Мунтяна, В.Ф. Погорілка, Б.Г. Розовського, Ю.С. Шемшученка, М.В. Краснової, а також російських учених М.М. Бринчука, С.О. Боголюбова, О.Л. Дубовика, І.А. Іконицької, Б.В. Єрофеєва, О.С. Колбасова, В.В. Петрова.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема належить до пріоритетних у галузі адміністративного права України та є складовою планової тематики та науково-дослідницької діяльності кафедри адміністративного та фінансового права.
Мета та завдання дослідження. Головною метою цієї роботи є комплексне дослідження механізму застосування державою адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію, методів такого обмеження, дослідження питання доцільності встановлення таких обмежень, вироблення відповідних рекомендацій для вдосконалення адміністративного законодавства.
Відповідно до поставленої мети в дисертації зроблено спробу розв’язати такі наукові завдання:
- визначення поняття адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію, дослідження їх правової природи;
- здійснити класифікацію адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію;
- сформулювати поняття механізму адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію;
- дослідити нормативно-правове регулювання як частину механізму адміністративних обмежень права громадян на екологічну інформацію;
- охарактеризувати адміністративно-правові гарантії забезпечення права громадян на екологічну інформацію, особливу увагу приділивши адміністративній відповідальності за протиправне обмеження права громадян на екологічну інформацію.
Об’єкт дослідження включає адміністративно-правові відносини, що складаються при адміністративно-правовому обмеженні права громадян на екологічну інформацію.
Предметом дослідження є механізм встановлення та застосування адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію.
Методи дослідження. Під час аналізу питань, які автор порушує у дисертаційному дослідженні, використовувалися відповідні загальнонаукові і спеціальні методи наукового пізнання. Для аналізу відносин встановлення адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію, визначення поняття адміністративно-правових обмежень аналізу та синтезу); системно-структурний метод визначення складів адміністративних правопорушень права громадян на екологічну інформацію в системі адміністративних правопорушень; застосування формально-логічного методу дозволило автору провести аналіз складів адміністративних правопорушень прав громадян на екологічну інформацію; за допомогою логіко-семантичного методу здійснено дослідження та розробку понятійного апарату дослідження; логіко-юридичний метод застосовувався автором при формулюванні пропозицій щодо удосконалення адміністративно-правових норм, що передбачають відповідальність за протиправне обмеження права громадян на екологічну інформацію.
Дисертаційне дослідження проведено із застосуванням окремих наукових положень інших галузей права, зокрема, загальної теорії права, цивільного, екологічного права тощо.
Нормативною основою дисертаційної роботи є Конституція України, законодавчі акти, нормативно-правові акти міністерств та інших органів виконавчої влади, які регулюють відносини у сфері адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію.
Розробка теми здійснювалася шляхом дослідження проблемних питань відповідно до сучасних наукових досліджень у сфері національного права, спираючись на праці провідних вітчизняних учених з адміністративного права В.Б. Авер’янова, О.Ф. Андрійка, А.С. Васильєва, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, Є.В. Додіна, Р.А. Калюжного, С.В. Ківалова, В.М. Марчука, Є.В. Курінного, В.І. Курила, І.Л. Бородіна, О.В. Негодченка, Н.Р. Ніжник, І.М. Пахомова, В.Ф. Опришка, О.І. Остапенка, М.М. Тищенка, Ю.С. Шемшученка, В.К. Шкарупи, О.І. Харитонової та інших.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним з перших в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію.
Отже, вперше:
- проаналізовано правову природу та дано визначення поняття адміністративно-правового обмеження права громадян на екологічну інформацію;
- проведено класифікацію адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію;
- визначено поняття та структуру механізму адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію.
- досліджено нормативно-правову базу та організаційно-правове забезпечення адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію;
- досліджено адміністративну відповідальність за протиправне обмеження права громадян на екологічну інформацію як гарантію реалізації цього права. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері забезпечення права громадян на екологічну інформацію.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі результати, а також загальнотеоретичні та практичні висновки дають змогу внести конкретні пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правових норм, якими регулюються адміністративні обмеження права громадян на екологічну інформацію. Застосувати положення цього дисертаційного дослідження під час доопрацювання проектів Кодексу України про адміністративні правопорушення, внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про прокуратуру» тощо. Практичні рекомендації спрямовані на підвищення якості застосування норм, що встановлюють адміністративну відповідальність за протиправне обмеження права громадян на екологічну інформацію.
Основні положення, що викладені в роботі, можуть бути використані в навчальному процесі юридичних закладів освіти і факультетів за спеціальністю «Правознавство» під час вивчення курсу «Адміністративного права», для розробки програм спецкурсів адміністративно-правового та екологічного спрямування, у процесі підготовки навчальних посібників та методичних рекомендацій, а також викладання курсів підвищення кваліфікації державних службовців, прокурорів, суддів та адвокатів. Крім того, дисертаційне дослідження може бути використане у роботі щодо подолання правового нігілізму, підвищення рівня правосвідомості та правової культури державних службовців органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Апробація результатів дослідження. Робота над дисертацією проводилась на кафедрі адміністративного та фінансового права.
Основні висновки та положення дисертаційного дослідження обговорювались на розширеному міжкафедральному засіданні кафедр юридичного факультету Національного аграрного університету.
Публікації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи викладено у 3 публікаціях автора у фахових виданнях: “Поняття правових обмежень права на екологічну інформацію”, “Поняття та зміст екологічних прав людини та громадянина”, “Проблемні аспекти застосування адміністративної відповідальності за протиправне обмеження права громадян на екологічну інформацію за ст. 91-4 КупАП”, “Адміністративно-правові обмеження права на екологічну інформацію за нормами законодавства Європейського Союзу”.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів та 6 підрозділів, висновків, списку використаних джеррел. Повний обсяг дисертації становить 194 сторінки. Список використаних джерел складається із 178 бібліографічних позицій і займає 17 сторінок.

bibliography

ВИСНОВКИ

Дослідження адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію дозволило зробити наступні висновки:
1. Під екологічною інформацією слід розуміти будь-яку інформацію в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи будь-якій іншій матеріальній формі про стан складових навколишнього середовища, таких як повітря й атмосфера, вода, ґрунт, земля, ландшафт і природні об'єкти, біологічні різноманіття та його компоненти, включаючи генетично змінені організми та взаємодію між цими складовими; такі фактори як речовини, енергія, шум і випромінювання, а також діяльність або заходи, включаючи адміністративні заходи, угоди в галузі навколишнього середовища, політику, законодавство, плани і програми, що впливають або можуть впливати на складові навколишнього середовища і аналіз затрат і результатів та інший економічний аналіз та припущення, використані в процесі прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища; стан здоров'я та безпеки людей, умови життя людей, стан об'єктів культури і споруд тією мірою, якою на них впливає або може вплинути стан складових навколишнього середовища або через ці складові, фактори, діяльність або заходи.
2. Адміністративно-правове обмеження права – це законодавчо санкціоноване тимчасове скорочення або зменшення як за суттю, так і за часом користування цим благом, що становить предмет суб'єктивного права. Обмежуються, отже, не саме благо (його об'єм, змістовні повнота і цілісність, якісна визначеність та ін.), а умови вимоги особистого або суспільного блага, на тривалість, повноту і якість користування цим благом.
3. Адміністративно-правові обмеження права на екологічну інформацію – це встановлення правовими нормами спеціального порядку здійснення цього права або заборони його здійснення, у випадках, передбачених Конституцією України або Законами України. Адміністративно-правове обмеження права громадян на екологічну інформацію – це правова заборона протизаконного діяння, що створює умови для задоволення інтересів контрсуб'єкта і суспільних інтересів в охороні і захисті. Це – встановлені в праві межі, в яких суб'єкти повинні діяти; це – виключення певних можливостей в діяльності осіб.
4. Ознаками адміністративно-правових обмежень права на екологічну інформацію є:
- обмеження є юридичними способами забезпечення інтересів суб'єктів права
- встановлюються державою і забезпечуються силою держави;
- можуть міститися тільки в законах і не можуть бути встановлені підзаконним актом;
- носять інформаційний характер;
- зв'язок з несприятливими умовами для здійснення власних інтересів суб'єкта;
- повідомлення про зменшення об'єму прав особи;
- позначають негативну правову мотивацію;
- припускають зниження негативної активності;
- спрямовані на захист суспільних відносин, виконують функцію їх охорони.
5. Принципами адміністративно-правового обмеження права громадянина на екологічну інформацію є орієнтованість як закону, так і самого обмеження права, на громадянина, його законні інтереси, невід'ємність, цілісність, повноту і гарантованість його права; принцип відповідності значенню і змісту; законності.
6. До конфіденційної інформації, що є власністю держави і знаходиться в користуванні органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності, не можуть бути віднесені відомості про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення, а громадяни мають право доступу до інформації про них, заперечувати її правильність, повноту, доречність тощо, але не дивлячись на це, адміністративно-правових обмежень, встановлених законодавцем достатньо для того, щоб це право кожного громадянина на екологічну інформацію не могло бути здійсненим повною мірою.
7. Ознаками системи адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію є множина структурних елементів; наявність системоутворювальних зв’язків між елементами; цілісність; автономія та відносна самостійність у відношенні до навколишнього середовища; системоутворювальний критерій поділу внутрішніх елементів системи за видовими ознаками.
8. Система видів адміністративно-правових обмежень права на екологічну інформацію має наступний поділ:
- за колом осіб (загальні, які поширюються на усіх учасників правовідносин; спеціальні, які поширюються на певну групу учасників правовідносин (наприклад, лише на громадян або лише на посадових осіб, чи на державний орган);
- за об'єктом (документована екологічна інформація; публічно оголошувана екологічна інформація;)
- за часом (безстрокові, які встановлюються на невизначений строк; тимчасові, існування (виникнення, зміна або припинення) яких визначається або з сплином певного строку, або з настанням певного моменту (наприклад, оголошення надзвичайного чи військового стану).
- за ступенем визначеності (абсолютно визначені, тобто ті обмеження права на екологічну інформацію, які в своїй основі мають конкретні, сталі категорії і тлумачаться усіма однаково. Їх основу можуть становити права інших осіб, конкретні строки тощо; відносно визначені обмеження в своїй основі мають абстрактні категорії такі, як повнота інформації, а тому їх застосування потребує певного оцінювання з боку уповноважених на це осіб чи органів);
- за видом екологічної інформації, що підлягає обмеженню (статистична інформація; адміністративна інформація (дані); масова інформація; інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування; правова інформація; інформація про особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інформація.
- за негативним правовим наслідком розголошення екологічної інформації (впливає на конфіденційність діяльності державних органів у випадках, коли така конфіденційність передбачається національним законодавством; міжнародні стосунки, національну оборону або державну безпеку; відправлення правосуддя, можливість для осіб бути відданими під справедливий судовий розгляд або спроможність державних органів проводити розслідування кримінального чи дисциплінарного характеру; конфіденційність комерційної та промислової інформації у випадках, коли така конфіденційність охороняється законом з метою захисту законних економічних інтересів. У цьому контексті інформація про викиди, яка стосується охорони навколишнього середовища, підлягає оприлюдненню; права інтелектуальної власності; конфіденційність особистих даних і/чи архівів, що стосуються фізичної особи, коли ця особа не дала громадськості згоди на оприлюднення такої інформації згідно з положеннями національного законодавства; інтереси третьої сторони, яка надала інформацію, якщо ця сторона не зв'язана зобов'язаннями чинити належним чином або якщо на цю сторону не може бути покладено такого зобов'язання, і в тих випадках, коли ця сторона не дає згоди на оприлюднення відповідного матеріалу; або навколишнє середовище, на яке поширюється така інформація, наприклад місця розмноження рідкісних видів);
- за формою запиту (усні; письмові).
9. Однією з особливостей нормативно-правового регулювання адміністративних обмежень права громадян на екологічну інформацію є значна кількість нормативних актів, що прямо чи опосередковано встановлюють дані обмеження.
10. Різноманітність у нормативному регулюванні обмежень права громадян на екологічну інформацію, пояснюється, тим, що екологічна інформація може відображатись у джерелах, що містять державну таємницю, конфіденційну інформацію, комерційну інформацію, комерційну таємницю, інформацію з обмеженим доступом тощо.
11. Адміністративно-правові обмеження права громадян на екологічну інформацію в переважній більшості реалізуються за допомогою правових норм, які визначають процедури, способи, форми, критерії реалізації права громадян на екологічну інформацію та інших суб’єктивних прав. Реалізація кожної правової можливості громадянина неможлива без її регламентації. Правила, які спрямовані на їх регламентацію і будуть адміністративно-правовими обмеженнями права громадян на екологічну інформацію.
12. Право на отримання екологічної інформації, як елемент права на екологічну інформацію, реалізується переважно через процедури надання відповіді на звернення громадян.
13. Адміністративно-правове обмеження права громадян на екологічну інформацію може бути наслідком установлення правил охорони інформації, розголошення якої може заподіяти шкоду інтересам держави чи суспільства. Охорона цих інтересів здійснюється через встановлення правового режиму «інформації з обмеженим доступом».
14. Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.
15. Адміністративно-правові обмеження права громадян на екологічну інформацію, пов’язані з правовим режимом конфіденційної інформації умовно можна поділити на: адміністративно-правові обмеження, які пов’язані з віднесенням тих чи інших відомостей до категорії «конфіденційної інформації»; адміністративно-правові обмеження, які пов’язані з доступом до інформації, щодо якої встановлено правовий режим конфіденційної інформації.
16. Адміністративно-правові обмеження права громадян на екологічну інформацію, пов’язані також з порядком такого віднесення, встановлюють вимоги до суб’єктів та процесу такого віднесення.
17. Певна категорія інформації належить до державної таємниці. Звід відомостей, що становлять державну таємницю, затверджується наказом Служби безпеки України. Цей звід формують у специфічному порядку, передбаченому Положенням про порядок і механізми формування та опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України.
18. Адміністративно-правовим обмеженням права громадян на екологічну інформацію, на нашу думку, також є декларативність деяких обов’язків посадових осіб. Оскільки, відсутність у нормативному акті санкцій за порушення закріпленого нормативним актом обов’язку, перетворює його з правового обов’язку на етичний.
19. Адміністративно-правові обмеження також можуть мати особливості залежно від специфіки діяльності органів державної влади чи інших суб’єктів. Адміністративно-правове обмеження може полягати у встановленні порядку, за яким право на екологічну інформацію може реалізовуватися лише в певній формі: наприклад, можуть бути встановлені правила, за якими громадянин має право знайомитися з відповідними відомостями, проте позбавлений права здійснювати виписки, копіювання окремих документів тощо.
20. Одним з найдієвіших адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію, які громадянин майже не може подолати, є обмеження, що пов’язане з колом функціональних обов’язків відповідного державного органу.
21. Встановлення порядку оприлюднення екологічної інформації також дозволяє істотно обмежити право громадян на екологічну інформацію. Законодавчо встановлене обмеження права на екологічну інформацію у цьому випадку полягає у тому, що в законодавстві закріплений лише приблизний перелік відомостей, який повинен бути оприлюднений у мережі Internet державними органами. Всю іншу інформацію державні органи мають право не оприлюднювати у зазначеній мережі. Тобто, знову складається ситуація, коли обов’язок державних органів втрачає характер правового, перетворюючись на вимогу моралі.
22. Суттєвим недоліком чинного законодавства, який становить собою істотне обмеження права громадян на екологічну інформацію, є також неврегульованість процедури опублікування заяви про екологічні наслідки.
23. Організаційно-правове забезпечення адміністративно-правових обмежень права громадян на екологічну інформацію здійснюється через правовий режим інформації, щодо якої встановлено обмеження доступу. За правовим режимом така інформація поділяється на конфіденційну інформацію та інформацію, що становить державну таємницю
24. Організаційно-правове забезпечення віднесення інформації до державної таємниці та конфіденційної інформації частково збігається з організаційно-правовим механізмом обмеження права громадян на екологічну інформацію.
25. Адміністративно-правові обмеження права на екологічну інформацію цієї групи в свою чергу поділяються на обмеження, пов’язані з віднесенням та зняттям правового режиму державної таємниці до відомостей, які становлять екологічну інформацію. Другим різновидом цих адміністративно-правових обмежень є обмеження, пов’язані з порядком доступу до цих відомостей.
26. Юридичні гарантії – це ті гарантії, які забезпечують реалізацію і охорону прав і свобод громадян правовими засобами (адміністративними, кримінальними, цивільними). Юридичні гарантії здатні безпосередньо, оперативно і ефективно забезпечити реалізацію прав громадян, тому їх справедливо відносять до гарантій-засобів.
27. Юридичні гарантії можна визначити як сукупність умов та спеціальних правових способів і засобів, які визначають умови і порядок реалізації безперечного здійснення прав і свобод особи, а також їх охорону, захист. Основними функціями юридичних гарантій є: по-перше, стимулювальна функція, пов'язана зі стимулюванням реалізації правових норм і яка забезпечує активність громадян; по-друге, правозабезпечувальна функція, спрямована на безпосереднє забезпечення реалізації правових норм; по-третє, правоохоронна, метою якої є охорона і захист відповідних прав та свобод; по-четверте, відновлююча, що відповідає за відновлення порушеного права.
28. Юридична відповідальність винних за порушення прав і свобод; конституційний контроль і нагляд та його процесуальні форми реалізації, засоби попередження, профілактики порушень прав і свобод індивіда та інше є однією із важливих гарантій.
29. Адміністративно-правові гарантії реалізації прав та свобод людини і громадянина за змістом та об’ємом охоплюють суспільні відносини в різних сферах життєдіяльності держави. Їх особливістю є те, що вони виникають у процесі управлінської діяльності органів держави. Оскільки значна частина суб’єктивних прав громадян реалізується в процесі виконання державними органами (їх посадовими особами) своїх владних повноважень, це означає, що адміністративно-правові гарантії є необхідним інструментом їх здійснення.
30. Адміністративна відповідальність полягає у застосуванні до суб’єкта адміністративного стягнення. Адміністративна відповідальність виявляється в накладенні на порушників певних видів адміністративних стягнень, специфічних за змістом і відмінних від заходів кримінального покарання, дисциплінарного впливу та майнової відповідальності.
31. Адміністративна відповідальність – це застосування до суб’єктів, що вчинили адміністративні правопорушення, специфічних заходів – адміністративних стягнень, що носять для цих осіб обтяжливі наслідки майнового, морального чи іншого характеру та накладаються уповноваженими державними органами чи посадовими особами в порядку та на підставах, встановлених нормами адміністративного права.
32. Нормативною підставою адміністративної відповідальності є сукупність правових норм, відповідно до яких встановлюється та застосовується адміністративна відповідальність. За галузевою належністю до таких норм відносять переважно норми конституційного (державного) права, які в самій загальній формі регламентують адміністративну відповідальність як правовий інститут.
33. Фактичною підставою для застосування адміністративної відповідальності є діяння конкретного суб’єкта, що порушує правові приписи, охоронювані адміністративними санкціями (адміністративне правопорушення).
34. Процесуальна підстава, тобто правозастосовний акт компетентного суб’єкта про накладення конкретного стягнення за конкретне порушення. Правозастосовний акт є тією ланкою, що пов'язує нормативну та фактичні підстави, і тим завершальним юридичним фактом, що тягне за собою настання адміністративної відповідальності. Такими правозастосувальними актами є протокол про вчинення адміністративного правопорушення, що фіксує фактичні обставини справи та постанова уповноваженого органу чи посадової особи про притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
35. Адміністративна відповідальність є складовим елементом більш загального правового явища – механізму адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина.
36. Механізм застосування адміністративної відповідальності являє собою систему засобів, складовими елементами якої є правові норми, що містять у собі характеристики складу адміністративного правопорушення, уповноважені державні органи (посадові особи), що мають право застосовувати правові норми, юридичні факти (діяння що містять ознаки складу адміністративного правопорушення), правозастосовні акти, що є зв'язувальною ланкою між реально вчиненими діями суб’єкта та нормативно закріпленим складом адміністративного правопорушення.
37. Дослідження нормативної бази механізму застосування адміністративної відповідальності за протиправне обмеження права громадян на екологічну інформацію дає змогу говорити про недооцінювання законодавцем такої гарантії дотримання права громадян на екологічну інформацію як адміністративна відповідальність.
38. Досліджені положення КУпАП яскраво відображують недосконалість чинного адміністративного законодавства, виявляють незабезпечені адміністративною відповідальністю обов’язки посадових осіб, що фактично мають лише формальний характер.
39. Недоліком чинного законодавства, що встановлює адміністративну відповідальність за протиправне обмеження права громадян на екологічну інформацію, є те, що законодавець зосереджує свою увагу лише на праві громадян отримувати запитувану екологічну інформацію, упускаючи із виду екологічну інформацію, що повинна надаватись в односторонньому порядку на виконання вимог закону.
40. Аналіз законодавства, що регулює застосування адміністративної відповідальності за протиправне обмеження права громадян на екологічну інформацію, дає змогу зробити висновок, що встановлення законодавством обов’язків для посадових осіб, без забезпечення таких обов’язків засобами відповідальності, в тому числі адміністративної, може розглядатись як власне адміністративно правове обмеження права громадян на екологічну інформацію.
На підставі узагальнення проведеного дослідження пропонується викласти ст.ст. 82-3, 91-4, 212-3 КУпАП у наступній редакції:
Стаття 82-3. Приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації стосовно діяльності, повязаної з відходами та щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними
Приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об’єднань щодо безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скиди та відповідні наслідки тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Приховування, перекручення або ненадання повної достовірної інформації стосовно діяльності, повязаної з відходами, обов’язок надавати яку передбачено законодавством про відходи тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб суб’єктів у сфері поводження з відходами від _____________ до ______________ неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 91-4. Відмова від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації
Відмова від надання чи несвоєчасне надання за запитами повної та достовірної екологічної інформації, передбаченої законодавством тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порушення встановленого законодавством України порядку отримання, зберігання, використання та поширення екологічної інформації усно, письмово або іншим способом та тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від ______ до ________ неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порушення порядку, строків, ухилення від систематичної публікації екологічної інформаії в друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках тощо), доповідях про стан навколишнього природного середовища, непоширення інформаційними службами державних органів та організацій, повідомлення екологічної інформації через засоби масової інформації та публічні виступи, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від ______ до ________ неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порушення порядку надання чи відмова у наданні екологічної інформації із автоматизованих інформаційно-аналітичних екологічних систем, бібліотечних та архівних фондів, списків, реєстрів, кадастрів тощо, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від ______ до ________ неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
Стаття 212-3. Порушення права на інформацію
Неправомірна відмова в наданні інформації (в тому числі екологічної), несвоєчасне або неповне надання інформації (в тому числі екологічної), надання інформації(в тому числі екологічної), що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи, відповідно до законів України «Про інформацію», «Про звернення громадян» та «Про доступ до судових рішень», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про відходи» тощо, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, з числа передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. Прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України – 1996. - № 30. – Ст. 141.
2. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» від 06 липня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 34. – Ст. 296.
3. Рабінович П.М. Межі здійснення прав людини (загальнотеоретичний аспект) // Вісник Академії правових наук України. — 1996. — № 6. — С. 5-15.
4. Курило В.І. Адміністративні правочини у сільському господарстві України: сучасна парадигма: Монографія/ За заг. ред. В.К. Шкарупи. – К.: Магістр – ХХI сторіччя, 2007. – 312 с.
5. Доступ до екологічної інформації: Посібник / За ред. З.Я. Козак. - Львів: ЕПЛ, 2006. – 56 с.
6. Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля вiд 25 червня 1998 р. [електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_015&c=1#Public.
7. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К.: Ірпінь, 2001. — 1440 с.
8. Стефанчук М.О. Межі здійснення суб’єктивних цивільних прав: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. — К., 2006. — 20 с.
9. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве (Теоретико-информационный аспект). - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1994. - 184 с.
10. Принципы, пределы, основания ограничения прав и свобод человека по российскому законодательству и международному праву. Материалы «круглого стола» // Государство и право, 1998. - №№ 7, 8, 10.
11. Русско-украинский словарь терминов по теории государства и права / Под ред. Н.И.Панова. – Харьков, 1993. – 458 с.
12. Кудрявцева Т. Ю. Ограничение права собственности на землю по русскому дореволюционному праву. // Правоведение. -1997. - № 3. - С. 55 – 61.
13. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве / С.С. Алексеев. - Москва, 1989. - 286с.
14. Розгон О.В. Межі та обмеження права власності: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого. — Х., 2005. — 21 с.
15. Бусуйок Д.В. Правове регулювання обмежень прав на землю в Україні: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.06 / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. — К., 2005. — 20 с.
16. Болвачева Н.Е. Ограничение как средство гражданско-правового регулирования // Актуальные проблемы гражданского права: Сборник статей. Вып. 7 / Под ред. О.Ю. Шилохвоста. — М.: Издательство НОРМА, 2003. — С. 1-27.
17. Борисов В.В. Правовой порядок развитого социализма / В.В. Борисов. - Саратов, 1977. – 408 с.
18. Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Н.Ю.Шведоной.-М., 1975.- 847 с.
19. Фаткуллин Ф.Н. Проблемы теории государства и права / Ф.Н. Фаткуллин. - Казань, 1987. - 334с.
20. Рыбушкин Н.Н. Запрещающие нормы в советском праве / Н.Н. Рыбушкин. - Казань, 1990. - 111с.
21. Братко А.Г. Запреты в советском праве / А.Г. Братко. - Саратов, 1979. - 92с.
22. Пиголкин А.С Реформа законодательства: косметический или капитальный ремонт? // Советское законодательство: пути перестройки. -М., 1989. —С. 66-100.
23. Философская энциклопедия. В 5-ти т. / Гл. ред. Ф.В.Константинов. - Москва: Советская энциклопедия, 1967. - Т. 4: НАУКА-ЛОГИКИ-СИГЕТИ. - 591с.
24. Лукашева Е.А. Правовой статус человека и гражданина // Права человека: Учебник для вузов /Авт. колл.: Т.А. Васильева, В.А. Карташкин, Н.С. Колесова и др.; Отв.ред. Е.А. Лукашева; Комиссия по правам человека при Президенте РФ; Институт государства и права РАН. -М.: Норма: Инфра-М,1999. -573 с.
25. Нерсесянц B.C. Прогресс в праве (исторический опыт и перспективы) // Теория права и государства: Учебник для студентов и аспирантов юридических вузов и факультетов /Авт. кол.: С.В. Боботов, Н.В. Варламова, В.В. Лазарев и др.; Рук. авт. колл. и отв. ред. Г.Н. Манов. -М.:Изд-во «Бек»,1995. -336 с.
26. Нерсесянц B.C. Права человека в истории политико-правовой мысли // Права человека: Учебник для вузов /Авт. колл.: Т.А. Васильева, В.А. Карташкин, Н.С. Колесова и др.; Отв. ред. Е.А. Лукашева ; Комиссия по правам человека при Президенте РФ; Институт государства и права РАН. -М.:Норма :Инфра-М,1999. -573 с.
27. Алексеев С. С. Восхождение к праву: Поиски и решения. -М.: Норма, 2000. - 748 с.
28. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. / Пер. З рос. – Харків: Консул, 2006. - 656 с.
29. Радько Т.Н. Теория государства и права: Учебник для вузов. - М.: Академический проект, 2005. - 816 с.
30. Лукашева Е.А. Глобализация, регионализация и права человека // Роль органов юстиции в правовом государстве. - М: РПА, 2002. - С. 105-120.
31. Достоинство человека: Международный опыт правового понимания / А.В. Хованская. // Государство и право. -2002. - № 3. - С. 48-54.
32. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод вiд 04 листопада 1950 р. // Голос України. – 2001 – 10 січня.
33. Гриценко С.П. Латинська мова й основи римського права: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 336 с.
34. Комкова Г.Н. Конституционные принципы правового статуса личности в Российской Федерации // Институт прав человека в России. – Саратов, 1998. - 236 с.
35. Шевцов В.С. Права человека и государство в Российской Федерации / В.С. Шевцов. - М.: Профобразование, 2002. - 440 с.
36. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003 р. – № 39. – Ст. 351.
37. Закон України «Про державну таємницю» вiд 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 16. - Ст. 93.
38. Закон України «Про інформацію» вiд 02 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 48. - Ст. 650.
39. Боулдинг К. Общая теория систем - скелет науки. - В сб.: Исследования по общей теории систем. - Москва: Прогресс, 1969. - С. 106-124.
40. Садовский В.Н. Основания общей теории систем. Логико-методологический анализ. – М.: Наука, 1974. – 279 с.
41. Солонин Ю.Н. Между системностью и целостностью [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://n-kronov.chat.ru/Solonin.html.
42. Кедров В.М. Принцип историзма в его приложении к системному анализу развития науки // Системные исследования. Ежегодник. — М.: Наука, 1974. — С. 3-14.
43. Зотов В.Д., Шевченко В.Н., Делокаров В.Х. Очерки социальной философии. — М.: Наука, 1994. — 157 с.
44. Философский словарь / М.М.Розенталь. - Изд.2-е. - М, 1968. – 432 с.
45. Спиркин А.Г. Курс марксистской философии / А.Г. Спиркин. - 2-е изд., перер. и доп. - М, 1966. – 542 с.
46. Тюхин В.С. Системно-структурный подход и специфика философского знания // Вопросы философии. — 1968. — № 11. — С. 44-57.
47. Садовский В.Н., Юдин Э.Г. Задачи, методы и приложения общей теории систем // Исследования по общей теории систем. — М.: Прогресс, 1969. — 342 с.
48. Аверьянов А.Н. Системное познание мира: методологические проблемы. - М.: Политиздат, 1985. - 263 с.
49. Аверьянов А.Н., Базалин Б.Г. Система и элемент // Материалистическая диалектика: В 5-ти т. / В.П. Бранский, В.В. Ильин, А.С. Кармин и др./ Под общ. ред. Ф.В. Константинова, В.Г. Марахова. —— М.: Мысль, 1981. - Т. 1.: Объективная диалектика. — 374 с.
50. Синельников Б.М., Горшков В.А., Свечников В.П. Системный подход в научном познании. — М.: Прогресс-Традиция, 1999. — 242 с.
51. Аверьянов А.Н. Системообразующие факторы // Философские науки. — 1981. — № 6 — С. 50-61.
52. Bertalanffy L. General Systems Theory. Foundations. Development. Applications. — N.Y.: George Braziller, 1968. — 295 p.;
53. Klir G. An approach to General Systems Theory. — N.Y.: Van Nostrand Reinhold Co, 1969. — 323 p.
54. LoPucki L. The Systems Approach to Law // Cornel Law Review. — 1997. — # 3. — P. 479-523 etc.
55. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). - 2-е изд. - М.: Аванта+, 2001. - 560 с.
56. Мешкова О.Е. Теория систем в правовых явлениях // Вестник Омского университета, 1997. - Вып. 2. - С. 86-89.
57. Аверьянов А.Н. Категория «система» в диалектическом материализме. — М.: Мысль, 1974. — 85 с.
58. Аверьянов А.Н. Система: философская категория и реальность. — М.: Мысль, 1976. — 76 с.
59. Философская энциклопедия. В 5-ти т. / Гл. ред. Ф.В.Константинов. - Москва: Советская энциклопедия, 1967. - Т. 4: НАУКА-ЛОГИКИ-СИГЕТИ – 591 с.
60. Курдиновский В.И. Об ограничениях права собственности на недвижимые имущества по закону: По русскому праву. - Одесса: Тип. Акционерного Южно-Русского О-ва Печатного Дела, 1904. - 389 с.
61. Камышанский В.П. Право собственности: пределы и ограничения. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. – 303 с.
62. Синайский В. И. Русское гражданское право. Вып. 1. Общая часть и вещное право. - Киев, 1914. - 330 с.
63. Устинов В.С. Основания и критерии ограничения прав и свобод личности в законодательстве и теории // Теория и практика ограничения прав человека по российскому законодательству и международному праву. — Н. Новгород: Нижнегородск. юрид. ин-тут МВД ВФ, 1998. — Ч. І. — С. 100-109.
64. Эбзеев Б.С. Ограничения конституционных прав: понятие и пределы // Теория и практика ограничения прав человека по российскому законодательству и международному праву. — Н. Новгород: Нижнегородск. юрид. ин-тут МВД ВФ, 1998. — Ч. І. — 137 с.
65. Алексеев С.С. Правовые средства, постановка проблемы, понятие, классификация // Советское государство и право. - 1987. - №6. - С. 4-18.
66. Адміністративне право України: Академічний курс. У 2-х частинах: Підручник для студ. юрид. спеціальностей вищ. навч. закл / В.Б. Авер'янов, Ю.П. Битяк, В.В. Зуй, Є.Б. Кубко, та ін.; НАНУ; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького; Редкол.: В.Б. Авер'янов; Авт.: Авер'янов В.Б., Битяк Ю.П., Зуй В.В., Кубко Є.Б. та ін.. - Київ: Юридична думка, 2005. - Т. 2: Особлива частина. – 624 с.
67. Назаренко Г.В. Теория государства и права: Учебное пособие. - М, 1999. - 128 с.
68. Прохоров B.C. Преступление и ответственность. - Л., 1984. - 136 с.
69. Исаков В Б. Юридические факты в советском праве. - М, 1984. – 144 с.
70. Рабінович П.М., Панкевич І.М. Здійснення прав людини: проблеми обмежування (загальнотеоретичні аспекти): Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина: Серія І. Дослідження та реферати: Вип. 3. – Львів: Астрон, 2001. — С. 38-56.
71. Малько А.В. Стимулы и ограничения в праве. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003. – 250 с.
72. Принципы, пределы, основания ограничения прав и свобод человека по российскому законодательству и международному праву: круглый стол // Государство и право. – 1998. – № 7. – С. 20-42.
73. Закон України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
74. Проект Закону України «Про доступ до публічної інформації». - № 118 в/о. – внесений депутатом Стецьківим Т.С. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=26950
75. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – Ст. 356.
76. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави» вiд 27 листопада 1998 р. № 1893 // Офіційний вісник України - 1998 р. - № 48. – С. 31.
77. Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України «Про затвердження Правил поводження з інформацією щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, інших джерел іонізуючого випромінювання, доступ до якої обмежується» від 28 грудня 1998 р. // Офіційний вісник України. - 1999 р. - № 9. - Ст. 202.
78. Закон України «Про пестициди і агрохімікати» вiд 02 березня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 14. – Ст. 91.
79. Наказ Служби безпеки України. «Звід відомостей, що становлять державну таємницю» від 12 серпня 2005 р № 440 // Офіційний вісник України. – 2005. - № 34. – Ст. 2089.
80. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про порядок і механізми формування та опублікування Зводу відомостей, що становлять державну таємницю» від 29 листопада 2001 р. № 1601 // Офіційний вісник України. – 2001. - № 49. – С. 56.
81. Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України «Про затвердження положення про порядок надання екологічної інформації» від 18 грудня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 2003. - № 6. – Ст. 358.
82. Краснова М.В. Гарантії реалізації права громадян на екологічну інформацію: Дис ... канд. юрид. наук: 12.00.06. - К, 1997. – 199 с.
83. Господарський кодекс України від 16.01.2003 // Відомості Верховної Ради України. - 2003 р. - № 18. – Ст. 144.
84. Носік Ю.В. Права на комерційну таємницю в Україні: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. – К., 2006. – 18 с.
85. Доступ до екологічної інформації: Посібник / За ред. З.Я. Козак. - Львів: ЕПЛ, 2006. – 56 с.
86. Краснова М.В. Право громадян на екологічну інформацію: проблеми гарантій реалізації і захисту // Право України. – 1997. - № 3. – С.42-48.
87. Дубовик О.Л. Экологическое право: Учебник / О.Л. Дубовик; Институт государства и права РАН. - Учеб. изд. - М.: Проспект, 2003. - 584 с.
88. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку оприлюднення в мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади» від 04 січня 2002 р. № 3 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 2. – С. 234.
89. Наказ Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України України «Про затвердження Положення про порядок надання екологічної інформації» від 18 грудня 2003 р. // Офіційний вісник України. - 2004 р. - № 6. - Ст. 358.
90. Общая теория права и государства: Учебник для юридич. вузов: Учебник для студ. высш. учеб. заведений / В.С. Афанасьев, А.П. Герасимов, В.И. Гойман, Н.Л. Гранат, В В. Лазарев и др.; Под ред. В.В. Лазарева. - 2-е изд., перераб. и доп. - Москва: Юристъ, 1997. – 472 c.
91. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник / МОУ. НПУ ім. М.П.Драгоманова. А.М.Колодій, В.В.Копейчиков та інші. - Стереотипне видання. - Київ: Юрінком Інтер, 1999. – 312 с.
92. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку проведення громадських слухань з питань використання ядерної енергії та радіаційної безпеки» від 18 липня 1998 р. № 1122 // Офіційний вісник України. – 1998. – № 29. – С. 57.
93. Наказ Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України «Про затвердження Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля» // Офіційний вісник України. - 2004 р. - № 6. - Ст. 357
94. Позняк Е.В. Організація громадської екологічної експертизи як функ