АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОМБУДСМАНА В УКРАЇНІ




  • скачать файл:
  • title:
  • АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОМБУДСМАНА В УКРАЇНІ
  • The number of pages:
  • 213
  • university:
  • КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • The year of defence:
  • 2013
  • brief description:
  • КИЇВСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

    На правах рукопису

    ПУЗИРНА НАТАЛІЯ СТАНІСЛАВІВНА

    УДК 342.98

    АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОМБУДСМАНА В УКРАЇНІ

    12.00.07 – адміністративне право і процес;
    фінансове право; інформаційне право


    ДИСЕРТАЦІЯ
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата юридичних наук


    Науковий керівник:
    Гречанюк Сергій Костянтинович,
    доктор юридичних наук, доцент



    Київ – 2013






    ЗМІСТ

    ВСТУП ...................................................................................................... 4
    РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ
    ДІЯЛЬНОСТІ ОМБУДСМАНА В УКРАЇНІ……………………….
    12
    1.1. Стан правового забезпечення та наукової розробки адміністративно-правових засад діяльності
    омбудсмана в Україні………………......................................................

    12
    1.2. Сучасний стан здійснення контролю за
    додержанням прав і свобод людини й громадянина
    та захисту їх прав омбудсманом в Україні………………….............

    26
    1.3. Міжнародний досвід організаційної
    побудови інституту омбудсмана…………………………………….
    43
    Висновки до розділу 1……………………………………………… 62
    РОЗДІЛ 2. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ
    ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІНСТИТУТУ ОМБУДСМАНА В УКРАЇНІ ……………….......................................

    69
    2.1. Місце інституту омбудсмана в системі
    органів публічної адміністрації в Україні …………………………
    69
    2.2. Омбудсман України як суб’єкт
    адміністративного права ……………………………………………...
    83
    2.3. Управлінська діяльність омбудсмана України
    та організація його допоміжних органів………………………….
    100
    2.4. Характеристика державної служби, пов’язаної
    із діяльністю омбудсмана в Україні ………………………………..
    118
    Висновки до розділу 2……………………………………………… 127
    РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ
    ПРАВОВОГО ТА ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОКРЕМИХ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ УПОВНОВАЖЕНИХ В УКРАЇНІ.......................................................


    137
    3.1. Проблеми функціонування в Україні інституту
    ювенального омбудсмана та
    шляхи їх вирішення ……………………............................................

    137
    3.2. Формування організаційної та правової
    основи діяльності пенітенціарних омбудсманів в Україні ………
    159
    Висновки до розділу 3……………………………………………… 177
    ВИСНОВКИ…………………………………………………………….
    181
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….
    191
    ДОДАТКИ………………………………………………………………. 212







    ВСТУП

    Актуальність теми. Забезпечення дотримання прав людини є важливим елементом розбудови демократичної держави. У міжнародній практиці провідну роль у національній системі захисту прав людини, впровадженні верховенства права та в забезпеченні належної поведінки органів влади відіграє інститут омбудсмана. Основним Законом запроваджено інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (надалі Уповноважений). У світовій практиці його називають інститутом омбудсмана.
    Досвід більшості країн, де існує така посада, свідчить, що інститут омбудсмана здатний дієво впливати на стан забезпечення прав людини в державі. Однак це може відбуватися лише за наявності належної організації його функціонування. В Україні діяльність Уповноваженого перебуває ще на етапі становлення, який характеризується значними труднощами правового та організаційного характеру. Саме їх подолання за допомогою вдосконалення правового статусу омбудсмана, форм і методів його діяльності, організації взаємодії з іншими органами є шляхом створення тих умов, які забезпечать ефективність функціонування нового інституту системи забезпечення прав людини в Україні.
    Діяльність омбудсмана з позицій адміністративного права в сучасній правовій науці комплексно не досліджувалась. Ми констатуємо однобічність наукових досліджень функціонування цього інституту. Найчастіше наукові розробки проводяться в галузі конституційного права. Однак питання організації апарату омбудсмана, його управлінської діяльності, державної служби, пов’язаної з організацією функціонування цього правозахисного інституту, інші аспекти функціонування, які мають адміністративно-правову природу, наразі залишені поза увагою вчених-правників.
    У дисертації застосовувалися наукові розробки вчених, пов’язані зі здійсненням публічного адміністрування у сфері забезпечення прав і свобод людини, захисту інтересів держави і суспільства. Серед них праці таких науковців, як В.Д. Бабкін, Ю.П. Битяк, І.П. Голосніченко, С.К. Гречанюк, М.М. Гуренко, С.Д. Гусарєв, Р.А. Калюжний, В.А. Карташкін, А.М. Колодій, В.К. Колпаков, В.В. Копєйчиков, Г.С. Котляревський, О.В. Кузьменко, С.Л. Лисенков, О.А. Лукашева, М.С. Малеїн, О.Г. Мурашин, В.І. Олефір, А.Ю. Олійник, В.Ф. Погорілко, П.М. Рабінович, І.С. Самощенко, О.Ф. Скакун, Ю.М. Тодика, О.Д. Тихомиров, О.Ф. Фрицький, В.М. Шаповал, О.В. Шмоткін та інші.
    Під час дослідження діяльності Уповноваженого використовувалися роботи В.Б. Барчука, Л.В. Бойцової, О.В. Бурлак, К.О. Закоморної, Н.І. Карпачової, Л. В. Коваль, Н.І. Крестовської, О.О. Майданника, О.В. Марцеляка, Ю.П. Павленка, С.Г. Приходько, Н.Ю. Хаманьової, М.Чорнокондратенко, Ю.С. Шемшученка та інших. Важливим у вивченні діяльності омбудсмана у країнах близького і далекого зарубіжжя було проведення аналізу спеціалізованих праць іноземних дослідників С. Андерсона, Д. Баліци, П. Больме, Дж. Ганнетт, Н.С. Гуери, І. Дарлінга, Д.С. Драгонс, В.В. Еміха, А.В. Ємеліна, Р.Р. Йхи, С.Т. Карлотти, О.Кондратьєвої, Ю. Т. Корабельникової, С. Льюїса, П. Медведєва, Б. Німту, А. Петерс, Н. Флінчбаух, С. Хісона, П. Яроша та інших.
    Разом з тим, проведене дослідження показало нестачу в Україні комплексних монографічних праць щодо організаційно-правового забезпечення діяльності інституту омбудсмана із захисту прав і свобод людини, що робить це дослідження актуальним в умовах сьогодення.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає спрямуванню ряду державних програм: Комплексної програми профілактики правопорушень (постанова Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767); Концепції Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006-2016 роки» (розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2006 р. № 229-р); Концепції державної цільової програми формування системи безоплатної правової допомоги на 2013-2017 роки (розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 липня 2012 р. № 435-р).
    Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної теми Київського міжнародного університету «Україна в умовах європейської інтеграції і глобалізації світу» (державний реєстраційний номер 0108U008609), де автор є одним із співвиконавців. Обрана тема дослідження безпосередньо пов’язана з реалізацію Закону України від 23 грудня 1997 року №776/97-ВР «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» з урахуванням Концепції адміністративної реформи в Україні, впровадженої Указом Президента України від 22 липня 1998 р. № 810.
    Тема дисертації затверджена вченою радою Київського міжнародного університету від 31 жовтня 2011 року (протокол № 3). Вона розглянута координаційним бюро відповідного відділення Академії правових наук України і має позитивний відгук щодо актуальності, коректності формулювання та доцільності дослідження у вигляді дисертації за спеціальністю 12.00.07 адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право.
    Мета і задачі дослідження. Мета дисертації полягає у науковій розробці адміністративно-правових засад забезпечення діяльності омбудсмана в Україні та вироблення пропозицій щодо вдосконалення його функціонування як суб’єкта публічно-правових відносин із забезпечення прав і свобод людини.
    Відповідно до вказаної мети передбачено розв’язати такі задачі:
    - визначити ступінь наукової розробки досліджуваної теми за допомогою узагальнення теоретичних та нормативних джерел, які визначають різні аспекти функціонування інституту омбудсмана;
    - узагальнити зарубіжний досвід організації інституту омбудсмана з метою пошуку шляхів удосконалення функціонування національного омбудсмана;
    - проаналізувати сучасний стан здійснення контролю за додержанням прав і свобод людини і громадянина та захисту їх прав омбудсманом в Україні;
    визначити місце інституту омбудсмана в системі органів публічної адміністрації в Україні;
    - охарактеризувати інститут омбудсмана як суб’єкта адміністративного права та визначити адміністративно-правову природу діяльності зазначеного правозахисного інституту;
    - користуючись науковим інструментарієм адміністративного права, теорії управління та менеджменту, розглянути організаційно-управлінські основи діяльності Уповноваженого;
    - дослідити організаційно-правові засади проходження державної служби, пов’язаної з діяльністю омбудсмана;
    - визначити пріоритетні напрями та розробити організаційно-правові основи впровадження в Україні інститутів спеціалізованих омбудсманів;
    - окреслити перспективи розвитку інституту омбудсмана в Україні, визначити та теоретично обґрунтувати конкретні пропозиції і рекомендації з удосконалення його правового статусу.
    Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають під час внутрішньоорганізаційної побудови інституту омбудсмана в Україні, а також його діяльності у сфері забезпечення та захисту прав і свобод людини й громадянина.
    Предметом дослідження є адміністративно-правові засади забезпечення діяльності омбудсмана в Україні.
    Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить сукупність загальнонаукових і спеціальних методів та прийомів наукового пізнання.
    Діалектичний метод надав можливість дослідити та обґрунтувати основні поняття, що використовуються у дисертації (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3). Порівняльно-правовий метод дозволив узагальнити міжнародний досвід існування інституту омбудсмана в зарубіжних країнах (підрозділ 1.3). За допомогою формально-юридичного методу були проаналізовані норми положень нормативно-правових актів, що визначають адміністративно-правові засади організації діяльності омбудсмана в Україні, а також засади діяльності у сфері забезпечення та захисту прав і свобод людини й громадянина (підрозділи 1.1, 1.2, 2.2).
    Використання системно-функціонального методу дозволило проаналізувати засади побудови апарату омбудсмана в Україні як організаційної системи (підрозділи 2.2, 2.3).
    Статистичний метод дозволив систематизувати й обробити кількісні характеристики діяльності омбудсмана у сфері забезпечення та захисту прав і свобод людини й громадянина (підрозділи 1.3, 3.1, 3.2).
    У ході дослідження були застосовані й інші методи наукового пізнання.
    Нормативно-правова основа дослідження складається з міжнародно-правових стандартів з прав людини, Конституції України, чинного національного і зарубіжного законодавства, що регулює організаційні засади побудови інституту омбудсманів, а також їх участь та участь інших публічних органів влади, громадських інституцій у сфері забезпечення та захисту прав і свобод людини й громадянина.
    Емпіричною основою дослідження слугували дані про стан забезпечення прав і свобод людини в Україні, отримані зі статистичних матеріалів Уповноваженого та інших органів публічної влади, оприлюднені матеріали соціологічних та правових досліджень вітчизняних і зарубіжних учених у названій сфері.
    Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших комлексних адміністративно-правових досліджень забезпечення діяльності омбудсмана в Україні, його статусу, функціонування його апарату, допоміжних органів та посадових осіб, відносин з органами публічної адміністрації з метою гарантування та захисту прав і свобод людини й громадянина. У результаті проведеного дослідження зроблено ряд концептуальних висновків, висунуто та обґрунтовано низку нових наукових важливих для юридичної практики положень. Основні з них такі:
    уперше:
    - омбудсман України досліджений як суб’єкт адміністративного права, а також визначена адміністративно-правова природа його діяльності;
    - розкрито застосування основних функцій управління в діяльності Уповноваженого та його апарату, а також визначено шляхи підвищення якості його діяльності;
    - вивчені адміністративно-правові основи діяльності омбудсмана як системи заходів у складі юрисдикції омбудсмана, співпраці з органами публічної адміністрації, повноважень омбудсмана у сфері розслідування випадків порушень прав людини (провадження омбудсмана), владних повноважень омбудсмана в частині виконання його рекомендацій органами влади;
    - здійснено комплексний ретроспективний аналіз стану ефективності діяльності омбудсмана в реалізації та захисті прав людини через дослідження таких критеріїв: за категоріями осіб, які охоплюються під час надання правової допомоги; за категоріями справ, допомога у вирішенні яких надавалась; за способами захисту прав, які застосувались для правової допомоги особам, права яких були порушені; за видами державних органів та недержавних організацій, з якими була організована взаємодія під час захисту прав людини;
    удосконалено:
    - зміст елементів адміністративно-правового статусу омбудсмана України як системи прав та обов’язків, обумовлених його адміністративною правосуб’єктністю; адміністративно-правових функцій та повноважень; адміністративно-правової деліктоздатності та гарантій діяльності;
    - науковий аналіз правового зв’язку служби в апараті Уповноваженого з державною службою;
    - наукове обґрунтування запровадження в Україні ювенального та пенітенціарного омбудсманів як форм розширення спеціалізації Уповноваженого;
    дістали подальшого розвитку:
    - розкриття системи нормативно-правових основ діяльності Уповноваженого;
    - наукові положення про роль та місце омбудсмана в системі гілок влади. Визначено його таким, що не належить до конкретної гілки влади, а є інститутом у системі стримувань і противаг, який створюється для дотримання прав і свобод людини та громадянина й має повноваження, які не обмежуються законодавчою, виконавчою чи судовою владою;
    - напрями удосконалення законодавства і практики діяльності Уповноваженого на підставі вивчення міжнародного досвіду діяльності омбудсманів.
    Практичне значення одержаних результатів. Розроблені теоретичні напрацювання і сформульовані висновки й пропозиції мають значення для науки адміністративного права та є важливими для нормативного урегулювання організаційно-правових засад забезпечення діяльності омбудсмана в Україні.
    Основні положення дисертації можуть бути використані:
    - у науково-дослідній сфері сформульовані висновки, узагальнення й рекомендації можуть бути використані під час проведення подальших наукових досліджень питань правового забезпечення діяльності інституту омбудсмана (акт впровадження Київського міжнародного університету № 524/09-12 від 11.09.12 р.);
    - у правотворчій сфері результати дослідження використовуються для підготовки нормативно-правових актів, що регулюють діяльність Уповноваженого;
    - у навчальному процесі результати дисертаційного дослідження використовуються в Київському міжнародному університеті під час викладання курсу «Адміністративне право України», а також у навчально-методичних розробках, посібниках, підготовлених за участю дисертанта (акт впровадження Київського міжнародного університету № 023 від 12.09.12 р.).
    Особистий внесок здобувача. Сформульовані в роботі положення і висновки ґрунтуються на особистих дослідженнях дисертанта, а також аналізі та критичному осмисленні наукових праць, положень чинного законодавства України та іноземних держав. У дослідженні не використовувались ідеї співавторів опублікованих колективних праць, а особистий внесок у цих працях пропорційний кількості співавторів.
    Апробація результатів дослідження. Результати дослідження обговорювалися на засіданні міжкафедрального семінару Київського міжнародного університету.
    Теоретичні положення та висновки дисертації були оприлюднені на науково-практичних конференціях, найбільш значущими з яких є такі міжвузівські науково-практичні конференції та семінари: «Историко-правовые и социально-экономические аспекты развития общества» (Чернигов, 2009); «Проблеми сучасного права» (Чернігів, 2010); «Криміналістична наука: витоки, сучасність та перспективи» (Ірпінь, 2011); «Україна між минулим і майбутнім: історико-правові та соціально-економічні аспекти розвитку країни» (Чернігів, 2011); «Нові напрями діяльності юридичних клінік» (Київ, 2011), «Історико-правові аспекти розвитку суспільства та держави» (Чернігів, 2011, 2012); «Державне управління: стратегія і тактика формування сучасного фахівця» (Київ, 2012); «Діалог суспільства і влади: правові форми, виклики, перспективи» (Київ, 2012).
    Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 15 наукових робіт, з яких 5 статей у наукових фахових виданнях, одна з яких у співавторстві (особистий внесок – 50 %), одна стаття опублікована в закордонному періодичному науковому виданні, а також 9 матеріалів і тез науково-практичних конференцій.
    Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, 9 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 213 сторінок, з яких основний текст дисертації – 190 сторінок, список використаних джерел – 22 сторінки (198 найменуваннь), 2 додатки на 2 сторінках.
  • bibliography:
  • ВИСНОВКИ

    Дисертація є одним із перших адміністративно-правових досліджень організації діяльності омбудсмана, його статусу, функціонування допоміжних органів та посадових осіб, відносин з органами публічної адміністрації з метою гарантування та захисту прав і свобод людини та громадянина.
    У результаті дослідження адміністративно-правових засад діяльності омбудсмана в Україні було розроблено комплекс теоретичних та практичних пропозицій щодо вдосконалення діяльності Уповноваженого як суб’єкта публічно-правових відносин із забезпечення прав і свобод людини. Основні з них такі:
    1. Узагальнення комплексних наукових досліджень останнього десятиліття, присвячених проблемам діяльності інституту омбудсмана, засвідчує їх яскраво виражене спрямування на аналіз конституційних положень, при цьому значна кількість проблемних питань залишена поза увагою вчених. Адміністративно-правові аспекти діяльності омбудсмана в сучасній науці комплексно взагалі не досліджувались. Дослідження адміністративно-правового статусу омбудсмана та працівників, які забезпечують його діяльність, має особливий інтерес для правової науки через фактичну відсутність наукових робіт у цій сфері і необхідність нових підходів до розуміння правової природи діяльності цього правового інституту.
    2. Опрацювавши міжнародний досвід діяльності омбудсманів, ми можемо запропонувати такі висновкові позиції.
    Загальними завданнями омбудсманів у світовому баченні є: спрощення відносин громадян із владою; відновлення конкретних прав, порушених органами влади; пошук шляхів удосконалення публічного управління; публічне розслідування та захист інтересів держслужбовців при їх несправедливому звинуваченні в неефективній діяльності [167].
    Ці завдання забезпечуються чотирма організаційно-правовими заходами [168, с. 5]. По-перше, юрисдикція омбудсмана, яка визначає хто, коли і в яких випадках може звернутися до омбудсмана. По-друге, омбудсман повинен мати достатні можливості для співпраці з органами публічної влади, передусім виконавчої. По-третє, повноваження омбудсмана в сфері розслідування випадків, на які він звернув увагу, адже в іншому випадку його діяльність буде декларативною. Четверте, ключове, це владні повноваження омбудсмана в частині виконання його рекомендацій органами влади. Омбудсман має право лише надавати рекомендації до виконання органами публічної влади. Проте навіть цей важіль у демократичній державі з розвиненим громадянським суспільством спрацьовує ефективно, адже за виконанням рекомендацій омбудсманів слідкують інші інститути влади та громадськості.
    3. Загальними внутрішніми та зовнішніми чинниками, які вказують на причину появи в Україні інституту омбудсмана, а відповідно і на коло тих проблем і порушень у правовій сфері, які виникають під час реалізації прав людини в Україні, можна назвати: необхідність дотримання міжнародних стандартів прав людини в діяльності органів державної влади; визнання пріоритету прав людини в Україні як у сучасній демократичній державі; необхідність створення незалежного, деполітизованого, доступного органу для захисту прав людини; потреба в зборі узагальненої інформації про стан справ у державі щодо захисту прав людини і громадянина та забезпечення діалогу між парламентом країни й громадянами.
    4. Для комплексного дослідження сучасного стану дотримання прав та свобод людини і громадянина в Україні за допомогою інституту омбудсмана нами було проведено правовий аналіз за допомогою таких критеріїв:
    1) за категоріями осіб, які охопив омбудсман під час надання правової допомоги;
    2) за категоріями справ (за предметом розгляду правового спору), які допомагав вирішувати омбудсман особам, права яких були порушені;
    3) за способами захисту прав, які застосував омбудсман для правової допомоги особам, права яких були порушені;
    4) за видами державних органів та недержавних організацій, з якими взаємодіяв омбудсман під час захисту прав осіб, права яких були порушені.
    5. Сучасний стан захисту прав людини шляхом залучення інституту омбудсмана в Україні потребує покращення шляхом: 1) розширення представництв омбудсмана як у регіонах, так і за окремими напрямками та спеціалізаціями; 2) удосконалення процедури проваджень, які застосовуються в діяльності омбудсмана; 3) посилення публічності діяльності омбудсмана та його підзвітності перед громадянським суспільством.
    6. Інститут омбудсмана не можна віднести до конкретної гілки влади в Україні. У його функціях можна побачити окремі ознаки як законодавчої, так і виконавчої гілки влади, а особливо контрольно-наглядові та правозахисні риси, що вказує на визначення його як окремого самостійного органу державної влади, що взаємодіє з усіма органами державної влади для реалізації визначених чинним законодавством повноважень.
    Сфера застосування Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», вказана в ст. 2, на наш погляд, визначена не зовсім правильно. Виходячи з буквального його тлумачення, відносини, які виникають під час реалізації прав і свобод людини та громадянина, характерні для забезпечення його правового статусу, що і так прямо передбачено Конституцією України. Пропонується статтю 2 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» викласти в такій редакції:
    «Сферою застосування Закону є відносини, які виникають під час організації діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо здійснення парламентського контролю, а також відносини, що виникають під час реалізації прав і свобод людини та громадянина лише між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами».
    У цілому, сучасних умовах виникла потреба відходу від віднесення фактично самостійної інституції, яка здійснює контроль у сфері захисту прав людини до діяльності, пов’язаної з парламентським контролем. Тому, якщо не відбудеться кардинальне оновлення чинного законодавства (йдеться про прийняття нового законодавства про функціонування інституту омбудсмана), потрібно внести зміни до чинного Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» і викласти його назву в редакції «Про Уповноваженого України з прав людини», виключивши слова «Верховної Ради України», тим самим виокремити його у самостійний контрольно-наглядовий правозахисний інститут.
    7. Адміністративно-правова природа діяльності омбудсмана полягає в наступному: регулювання окремих напрямків діяльності Уповноваженого правовими актами яскраво вираженого адміністративного характеру (законами України «Про державну службу», «Про звернення громадян» тощо); сфера застосування положень спеціалізованого закону вимагає від Уповноваженого вступати в правовідносини з органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами, що може бути здійснено в тому числі через реалізацію норм адміністративного права; наявність окремих владних прав та повноважень щодо рішень посадових осіб, а також здатність брати участь і коригувати окремі заходи державних та громадських інституцій, право здійснювати власне провадження, а також призначати перевірки фактів порушень прав людини; представництво в судах (у тому числі справах, пов’язаних із провадженням в адміністративному процесі); організація та управління спеціально утвореним Секретаріатом та допоміжними органами; уповноважені посадові особи Секретаріату Уповноваженого відповідно до норм адміністративного законодавства та в передбачених законодавством випадках мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення; окремим напрямком діяльності омбудсмана є вирішення питань дотримання прав у галузі адміністративного права; внутрішньоорганізаційна побудова діяльності Уповноваженого; гарантії діяльності Уповноваженого.
    8. Омбудсман України як суб’єкт адміністративного права є носієм адміністративної правосуб’єктності, яка характеризує цей інститут, з одного боку, як державно-правовий інститут, спрямований на здійснення на постійній основі парламентського контролю за додержанням прав і свобод людини та громадянина й захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції, з другого, – як учасника управлінських відносин, наділеного правами, обов’язками, повноваженнями, компетенцією, відповідальністю, здатністю вступати в адміністративно-правові відносини.
    Основними елементами адміністративно-правового статусу омбудсмана України є: сукупність прав та обов’язків, обумовлених його адміністративною правосуб’єктністю; адміністративно-правові функції та повноваження; адміністративно-правова деліктоздатність; гарантії діяльності.
    Управлінська діяльність у межах інституту омбудсмана полягає в тому, що здійснюється цілеспрямований, упорядковуючий вплив на процеси, пов’язані з організацією діяльності спеціально утворених обслуговуючих та допоміжних підрозділів (внутрішній управлінський вплив), а також процеси, пов’язані з організацією відносин як контрольно-наглядового характеру, так і координаційного характеру з іншими державними та недержавними органами, організаціями (зовнішня управлінська діяльність).
    Метою управління в діяльності інституту омбудсмана є досягнення двох результатів:
     на загальнодержавному рівні в чинному законодавстві визначена мета організації здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина й захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції;
     зазначена мета досягається забезпеченням ефективного управління на локальному рівні – досягненням мети діяльності кожного структурного підрозділу Секретаріату.
    9. Функції діяльності омбудсмана можуть бути розподілені на загальні та адміністративні. До загальних функцій відносяться напрямки діяльності, які пов’язані з безпосереднім здійсненням парламентського контролю; до адміністративних – пов’язані з внутрішньою організацією інституту омбудсмана.
    Виділяються наступні адміністративні функції: здійснення загального керівництва, а також організація служби Уповноваженого; забезпечення дотримання прав у галузі конституційного та адміністративного права; організація міжнародного співробітництва; здійснення інформаційної політики та аналітичної діяльності; організація документального забезпечення та прийому громадян, адміністративно-господарського забезпечення, планово-фінансової діяльності та бухгалтерського обліку; організація кадрової роботи та проходження державної служби.
    10. Організаційна побудова інституту омбудсмана характеризується класичною для більшості пострадянських держав схемою одноособового омбудсмана. При цьому, омбудсман України є одночасно втіленням самого цього інституту і виконує роль керівника (менеджера) спеціальної забезпечувальної структури – Секретаріату. З метою більшої ефективності й користуючись позитивним досвідом зарубіжних країн, в Україні є потреба в запровадженні посади заступника омбудсмана – керівника Секретаріату. Тим самим, омбудсман повинен залишитись без управлінського навантаження, зосередившись на досягненні головної мети діяльності цього інституту.
    Правовою основою безпосередньої діяльності Секретаріату є відповідне положення, яке затверджується самим омбудсманом. Такий стан дозволяє конкретній особі, яка призначається на цю посаду, визначати власні напрямки діяльності. Правова основа діяльності Секретаріату омбудсмана (відповідне Положення) повинна бути закріплена нормативно з метою встановлення єдиних організаційних та управлінських стандартів функціонування цього допоміжного органу.
    11. Під державною службою, пов’язаною з діяльністю інституту омбудсмана, ми розуміємо професійну діяльність посадових осіб, на яких згідно із законодавством розповсюджується правовий статус державних службовців з підготовки пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністративних послуг у сфері здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод громадян, захисту прав кожного громадянина, іноземця, особи без громадянства на території України та в межах її юрисдикції, а також організаційного, правового, наукового, консультативного, інформаційно-аналітичного, експертного, контрольного, матеріально-технічного, фінансового та іншого забезпечення діяльності Уповноваженого.
    Узагальнення правового та організаційного забезпечення діяльності представників омбудсмана дозволяє говорити про те, що дані посадовці – це своєрідний симбіоз державного службовця з елементами інституції, яка займається парламентським контролем у сфері захисту прав людини, що, на наш погляд, суперечить правовій природі державної служби і незалежній контрольно-наглядовій діяльності. Надані їм повноваження де-факто надають можливості та покладають обов’язки, які характерні для діяльності самого інституту омбудсмана. Фактично це означає, що державний службовець переймає на себе завдання незалежного від інших державних та політичних структур інституту.
    Урегулювати проблеми, які на теперішній час є в правовому регулюванні діяльності представників омбудсмана, можна двома шляхами: перший шлях автор пов’язує зі зміною функціонального призначення діяльності цих посадових осіб, наголошуючи на їх допоміжній ролі. Для цього необхідно внести зміни до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», а саме:
    Статтю 11 необхідно викласти в такій редакції:
    «Для ефективного забезпечення досягнення мети парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина, його функціонального забезпечення Уповноважений має право призначати своїх Представників у межах виділених коштів, затверджених Верховною Радою України.
    Представник є державним службовцем, який призначається і звільняється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, який виконує допоміжні функції, координує напрямки діяльності Секретаріату, узагальнює практику діяльності в сфері здійснення контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини та громадянина в певній сфері і готує пропозиції для Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо заходів реагування.
    Державні органи, установи та організації, а також громадяни зобов’язані співпрацювати з представниками винятково у випадках наділення їх відповідними повноваженнями Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, що підтверджується документом, спеціально затвердженого зразка – мандатом.
    На представників Уповноваженого поширюються положення Закону України «Про державну службу», законодавство України про працю».
    Відповідно, з метою реалізації цих положень необхідне впровадження нового Положення про представників Уповноваженого з прав людини.
    Другий шлях вбачається автором у комплексному реформуванні діяльності цих посадових осіб і створенні спеціалізованих омбудсманів. З цією метою необхідно розробити Закон України «Про організаційно-правові основи діяльності спеціальних омбудсманів», в якому передбачити комплекс правових норм, які б визначали: засади правового статусу посадових осіб, які обіймають посади спеціальних омбудсманів (права, обов’язки, повноваження, принципи, функції); напрямки діяльності спеціальних омбудсманів; засади взаємодії та контрольно-наглядової діяльності в окремих сферах; гарантії діяльності та відповідальність спеціальних омбудсманів.
    12. Сучасний рівень повноважень та незалежності Уповноваженого Президента України з прав дитини потребує розвитку його правових та організаційних основ діяльності, виходу його з адміністрації Президента та формування достатнього апарату з можливістю впливу на ситуацію на місцях.
    Для інституціоналізації діяльності ювенального омбудсмана необхідно системно вивчати та вдосконалювати різні складові його діяльності. Для цього необхідно: включення в апарат ювенального омбудсмана достатньої кількості юристів та соціальних працівників, які мають бути відповідальними як за ретельний збір інформації про конкретного неповнолітнього та оточуюче його середовище та обставини порушення прав дитини; підготовка таких працівників і вдосконалення механізмів їхньої роботи; розроблення програми моніторингу результатів діяльності соціальних працівників; створення стандартів роботи соціальних працівників і форм підвищення їхньої кваліфікації; забезпечення взаємодії та підвищення професійної кваліфікації практикуючих юристів, які спеціалізуються на представленні інтересів неповнолітніх та працюють як в апараті омбудсмана, так і в інших інституціях, з якими взаємодіє Уповноважений для захисту прав дитини; забезпечення супроводження інтересів неповнолітнього на всіх стадіях карного процесу; розширення практики процедур відновлювального правосуддя та вирішення конфліктів; розвиток спеціалізованих інституцій, які займаються програмами відновлювального правосуддя і вирішення конфліктів і вдосконалення механізмів їхньої роботи; забезпечення роботи групи посередництва в офісі омбудсмана; підготовка оглядів юридичної та судової практики у справах неповнолітніх; вивчення й узагальнення досвіду спільної діяльності в галузі ювенального права та юстиції різних органів і структур.
    13. Інститут пенітенціарних омбудсманів повинен стати складовою механізму налагодження діалогу між інститутами громадянського суспільства та системою виконання покарань держави. Цей інститут повинен поєднувати засади контролю із засадами взаємодії.
    Існування інституту пенітенціарного омбудсмана повинно ґрунтуватись на нормах спеціалізованого законодавства, яке комплексно визначить його права, обов’язки, взаємини з іншими державними органами та недержавними організаціями. Цей правозахисний інститут повинен мати статус спеціалізованого і не відноситись до жодної з гілок влади.
    Правове забезпечення його існування пов’язується із формуванням правових передумов: внесення змін до чинного законодавства (Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», Кримінально-виконавчого кодексу України) або створення принципово нового законодавства (Закону України «Про організаційно-правові основи діяльності спеціальних омбудсманів»); формування відповідного деталізуючого адміністративного правового забезпечення (Положення «Про пенітенціарного омбудсмана»). Створення такої моделі пенітенціарного омбудсмана дозволить оперативно реагувати на факти порушень прав засуджених, що в кінцевому результаті повинно сприяти підвищенню системи захисту їх прав в окремому регіоні та зменшить навантаження на діяльність Уповноваженого.
    Функціонування одного управління в складі Секретаріату омбудсмана, яке займається питаннями захисту прав засуджених, видається недостатнім. В Україні повинна сформуватись нова система регіонального захисту прав засуджених через формування інституту спеціалізованого пенітенціарного омбудсмана, яка б згодом розвинулась до загальнодержавного рівня. З цією метою потрібне утворення представництв пенітенціарного омбудсмана в окремих державних зонах. Для цього умовно необхідно розподілити територію держави на 5 зон – північну, південну, центральну, західну та східну. Кожна зона повинна вміщувати декілька областей. Відповідно до такого розподілу в кожній територіальній зоні формується одне представництво пенітенціарного омбудсмана.
    У подальшому інститут пенітенціарного омбудсмана за аналогією з відповідною практикою існування ювенального омбудсмана повинен розвинутись до самостійної правозахисної інституції загальнодержавного масштабу.








    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Адміністративне право України. Академічний курс: підруч.: у 2-х т. Т. 1. Загальна частина / ред. колегія: В. Б. Авер’янов (голова). – К.: Юридична думка, 2004. – 584 с.
    2. Адміністративне право України: підручник / за заг. ред. Т.О. Коломоєць. – К.: Істина, 2009. – 480 с.
    3. Анисимов Л. Н. Социальное партнерство в сфере труда и социальная защита населения / Л. Н. Анисимов, А. Л. Анисимов // Трудовое право. – 2002. – № 5. – С. 51-60.
    4. Атаманчук Г. В. Управление: социальная ценность и эффективность. – М.: РАГС, 1995. – 114 с.
    5. Бандурка О. М. Управління в органах внутрішніх справ України: [підручник] / О. М. Бандурка. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1998. – 480 с.
    6. Барчук В. Б. Уповноважений Верховної Ради з прав людини як суб’єкт забезпечення національної безпеки України: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право» / В. Б. Барчук. – К., 2006. – 201 с.
    7. Бахрах Д. Н. Административное право: Учебник для вузов. / Д.Н. Бахрах, Б.В. Российский, Ю. Н. Старилов– 2-е изд., измен. и дополн. – М.: Норма, 2005. – 800 с.
    8. Белявский Н. Н. Полицейское право (Административное право) / Н. Н. Белявский - 2-е изд. – Юрьев, 1910. – 372 с.
    9. Битяк Ю. П. Державна служба в Україні: проблеми становлення, розвитку та функціонування: дис. … д-ра юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Ю. П. Битяк; Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2006. – 420 с.
    10. Бойцова В. В. Служба защиты прав человека и гражданина. Мировой опыт / В. В. Бойцова. – М.: БЕК, 1996. – 408 с.
    11. Буздуган Ю. О. Правові засади соціального діалогу /Ю.О. Буздуган // Профспілки України. – 1997. – № 3. – С. 7.
    12. Бурлак О. В. Необхідність створення в Україні нового національного органу з прав людини / О. В. Бурлак // Часопис Київського університету права. – 2010. – № 1. – С. 296-301.
    13. Ведєрніков Ю. А. Адміністративне право України: Навчальний посібник / Ю. А. Ведєрніков, В. К. Шкарупа– К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 336 с.
    14. Венгеров А. Б. Теория государства и права / А.Б. Венгеров – М.: Новый юрист, 1998. – 624 с.
    15. Гаращук В. М. Теоретико-правові проблеми контролю та на¬гляду у державному управлінні: дис. … д-ра юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право» / В.М. Гаращук; Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2003. – 412 с.
    16. Георгіца А. З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики: дис…. д-ра юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право» / А. З. Георгіца – Чернівці, 1999. –458 с.
    17. Голяк Л. В. Інститут спеціалізованого омбудсмана: світовий досвід організації та діяльності: автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Л. В. Голяк; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2010. – 24 с.
    18. Голяк Л. В. Спеціалізовані омбудсмани та квазіомбудсманівські служби: порівняльний аспект / Л. В. Голяк // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – Вип. 26. – С. 160-168.
    19. Гом’єн Д. Короткий путівник Європейською конвенцією з прав людини. / Д. Гом’єн. - 3-є вид. – К.: Фенікс, 2006. – 192 с.
    20. Гречанюк С. К. Теорія та практика взаємодії органів та установ Державної пенітенціарної служби України з державними та неурядовими інституціями: дис. … д-ра юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес: фінансове право; інформаційне право» / С.К. Гречанюк; Національний університет державної податкової служби України. – Ірпінь, 2011. – 462 с.
    21. Гриценко І .С. Становлення і розвиток наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права: дис. … д-ра юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / І.С. Гриценко; Харківський національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2008. – 428 с.
    22. Гуславський В. С. Управління співробітництвом ОВС України з правоохоронними органами країн СНД: організаційно–правові засади: дис … д-ра юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / В.С. Гуславський; Харківський національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2006. – 423 c.
    23. Данильєва І. Е. Принципи організації та функціонування державної служби в Україні: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / І. Е. Данильєва; Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2005. – 196 с.
    24. Державний департамент США. Доповідь про стан прав людини у країнах світу за 2003 рік. Огляд за країнами: Євразія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://photos.state.gov/libraries/ukraine/164171/pdf/hr03_ukr.pdf
    25. Джафарова М. В. Адміністративні процедури прийняття та реалізації управлінських рішень органів внутрішніх справ у відносинах з населенням: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / М. В. Джафарова; Харківський національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2008. – 195 с.
    26. Дитячі омбудсмани підвели підсумки своєї дворічної діяльності [Електронний ресурс].– Режим доступу: www.vmr.gov.ua.
    27. Дідковська І. О. Омбудсман у системі інститутів правової держави: порівняльно-політологічний аналіз: Автореферат дис. … канд. політ. наук: 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / І.О. Дідковська. – К., 2007. – 32 с.
    28. Дідковська І. О. Омбудсман у системі інститутів правової держави: порівняльно-політологічний аналіз: дис. … канд. політ. наук: спец. 23.00.02 «Політичні інститути та процеси» / І.О. Дідковська; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2007. – 216 с.
    29. Дослідження Східно-Європейського інституту розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //eedi.org.ua/ukr/Governance–Part2–Ukr.pdf.
    30. Дотримання прав ув’язнених в Україні – 2009: Щорічна доповідь [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrprison.org.ua/index.php?id=1259484883.
    31. Елистратов А. И. Очерк административного права / А.И. Елистратов – М., 1922. – 236 с.
    32. Емелин А. В. Создание института Общественного примирителя (финансового омбудсмана) на финансовом рынке России / А. В. Емелин // Деньги и кредит – 2011. – № 1. – С. 46-49.
    33. Жданенко С. Б. Партнерська взаємодія у процесі становлення громадянського суспільства (соціально-філософський аналіз): автореф. дис. … канд. філос. наук: спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / С. Б. Жданенко; Харківський військовий університет. – Харків, 2003. – 14 с.
    34. Загальна характеристика Державної кримінально-виконавчої служби України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/article/628075.
    35. Закоморна К. О. Інститут омбудсмана як засіб забезпечення прав і свобод людини та громадянина (порівняльно-правовий аналіз): автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право» / К. О. Закоморна; Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2000. – 20 с.
    36. Институт омбудсмана и другие национальные механизмы защиты прав человека // Ombudsman Information Network [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.anticorruption.bg/ombudsman/eng/readnews.php?id=4046&lang=en&t_style=tex&l_style=default.
    37. Іншин М. І. Правове регулювання службово-трудових відносин в Україні / М.І. Іншин. – Х.: Вид-во НУВС, 2004. – 337 с.
    38. Калініченко О.Ф. Контрольно-наглядові та правоохоронні органи контролю за реалізацією конституційних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні / О.Ф. Калініченко // Форум права. – 2011. – № 2. – С. 359-365.
    39. Карпачова Н. І. Народний правозахисник завжди в опозиції до влади / Н. І. Карпачова // Голос України. –1998. – 26 вересня (№ 185). – С. 3.
    40. Кашка В. Ю. Президент України та державна регіональна і муніципальна політика / В.Ю. Кашка. – К.: Логос, 2003. – 260 с.
    41. Кобалевский В. Очерки советского административного права / В Кобалевский В. – Харьков, 1924. – 260 с.
    42. Коваль Л. Аналіз діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини / Л. Коваль – Харків: Права людини, 2010. – 240 с.
    43. Кодекс адміністративного судочинства України // Відомості Верховної Ради України – 2005. – № 35-36, 37. – Ст. 446.
    44. Кодекс адміністративного судочинства України: науково-практичний коментар / [О. А. Банчук, І.Б. Коліушко, Р.І. Корнута] ; за заг. ред. Р. О. Куйбіди. – Вид. 2-е доповн. – К. : Юстиніан, 2009. – 976 с.
    45. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1984. – Додаток до № 51. – Ст. 1122.
    46. Комарова В. Законодательная регламентация деятельности Уполномоченного по правам человека в Российской Федерации / В. Комарова // Правозащитник. – 1997. – № 2. – С. 63-73.
    47. Конвенція про права дитини // Зібрання чинних міжнародних договорів України – 1990. – № 1. – Ст. 205.
    48. Кондратьева Е. Уполномоченный по правам ребенка (опыт Республики Польша) [Электронный ресурс] / Елена Кондратьева // Международно-правовые чтения. – 2003 – № 1. – Режим доступа: http://www.kursach.com/biblio/00010100/014.htm.
    49. Конституция Республики Польша [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://constitutions.ru/archives/182.
    50. Конституция Румынии [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://forlawyer.com.ua/index.php?newsid=900.
    51. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. – К., 1999. – 369 с.
    52. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
    53. Концепція сприяння органами виконавчої влади розвитку громадянського суспільства: схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1035-р.
    54. Концепція Державної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби на період до 2017 року: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 р. № 1511-р.
    55. Концепція реформування Державної кримінально-виконавчої служби України: схвалена Указом Президента України від 25 квітня 2008 року № 401/2008.
    56. Корабельникова Ю. Т. Компетенция уполномоченных по правам человека в Российской Федерации и в субъектах Российской Федерации по защите конституционных прав и свобод человека и гражданина [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://jurnal.amvd.ru/indviewst.php?stt=81&SID.
    57. Костицький В. Щодо питання про розподіл влади та місце прокуратури у системі влади. Проблеми ренесансу в теорії права / В. Костицький // Вісник прокуратури. – 2009. – № 11. – С. 42-48.
    58. Косюта М. В. Проблеми та шляхи розвитку прокуратури України в умовах побудови демократичної правової держави: дис. ... докт. юрид. наук : спец. 12.00.10 «Судоустрій, прокуратура та адвокатура» / М. В. Косюта; Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2002. – 465 с.
    59. Крестовська Н. Інститути громадянського суспільства у сфері захисту прав дитини / Н. Крестовська // Вісник Львів. ун-ту. Серія юридична. – 2007. – №. 44. – С. 39-44.
    60. Кримінальний кодекс Української РСР від 28 грудня 1960 року // Відомості Верховної Ради УРСР. –1961. – № 2. – Ст. 14 (втратив чинність).
    61. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
    62. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року № 129-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 3-4. – Ст. 21.
    63. Кузьменко О. А. Контроль за виконанням Державного бюджету України як функція управління: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право» / О. А. Кузьменко; Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2002. – 205 с.
    64. Кузьменко О. В. Адміністративний процес у парадигмі права: дис. … д-ра юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / О. В. Кузьменко; Київський національний університет внутрішніх справ. – К., 2006. – 490 с.
    65. Кузьменко О. О. Адміністративно-правове забезпечення менеджменту в державній податковій службі України: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» /О. О. Кузьменко; Національний університет державної податкової служби України. – Ірпінь, 2009. – 207 с.
    66. Курінний Є.В. Предмет і об’єкт адміністративного права України: характеристика категорій в умовах системного реформування: дис. … д-ра юрид. наук: спеціальністю 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Є. В. Курінний; Національна академія внутрішніх справ України, – К., 2004. – 428 с.
    67. Льовочкін В.А. Нормативно-правові та організаційні засади забезпечення реалізації в Україні міжнародних стандартів з прав і свобод засуджених до позбавлення волі: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / В. А. Льовочкін; Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2002. – 195 с.
    68. Ляшенко Т. Соціальне партнерство: шлях до ринкової економіки / Ляшенко Т. // Юридичний вісник. – 1999. – 6-12 травня. – № 18.
    69. Майданник О. О. Інститут омбудсмана у механізмі забезпечення прав людини в Україні / О. О. Майданник // Адвокат. – 2010. – № 7(118). – С. 12-16.
    70. Мартиненко М. М. Основи менеджменту: [підручник] / М.М. Мартиненко – К.: Каравела, 2005. – 496 с.
    71. Марцеляк О. В. Конституційно-правий статус інституту омбудсмана: світовий досвід та українська модель: дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.02 / О. В. Марцеляк; Одес. нац. юрид. акад. – Одеса, 2004. – 480 с.
    72. Марцеляк О. В. Контрольно-наглядові органи в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян України: автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 «Конституційне право» / О. В. Марцеляк; Харківський національний університет внутрішніх справ. – Харків, 1997. – 22 с.
    73. Марцеляк О.В. Міжнародний досвід функціонування деяких спеціалізованих омбудсманів / О.В. Марцеляк // Право України. – 2003. – № 4. – С. 123-127.
    74. Марцеляк О.В. Омбудсман з прав дитини: проблеми формування і розвитку у світі і в Україні / О.В. Марцеляк // Право України. – 2003. – № 10. – С. 44-48.
    75. Медведев П. Господин примиритель / Медведев П. // Новое время. – 2010. – № 29 [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.arb.ru/site/v2/finomb/files/intNV.pdf/.
    76. Медведчук В. В. Державна влада в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку / В. В. Медведчук // Право України. - 1998. - № 4. - С. 5- 9.
    77. Миколенко В. А. Місце прокуратури у системі влади в Україні / В.А. Миколенко // Форум права. – 2011. – № 2. – С. 613-617.
    78. Мишин А. К. Теоретические аспекты проблемы социального партнерства // Актуальные проблемы развития социального партнерства в современных условиях: межрегион. науч.-практ. конф. / отв. ред. А. К. Мишин. – Барнаул: Изд-во АлтГТУ, 1997. – C. 104-109.
    79. Наулік Н. С. Інститут омбудсмана в Україні та Республіці Польща: порівняльне дослідження: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Н. С. Наулік; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – К., 2007. – 216 с.
    80. Национальные учреждения по правам человека: Руководство по созданию и укреплению национальных учреждений, занимающихся поощрением и защитой прав человека [Серия публикаций по вопросам профессиональной подготовки]. – Нью-Йорк и Женева: ООН; Центр по правам человека. – 1995. – № 4.– С. 34-48.
    81. Нерсесянц В. С. Право – математика свободы. Опыт прошлого и перспективы / В. С. Нерсесянц; отв. ред.: М. М. Славин. – М.: Юристъ, 1996. – 160 c.
    82. Нєдов І. М. Місцевий омбудсман як суб’єкт адміністративного права: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / І. М. Нєдов; Запорізький національний університет. – Запоріжжя, 2011. – 229 с.
    83. Нєдов І.М. Місцевий омбудсман як суб’єкт адміністративного права: автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / І.М. Нєдов; Запорізький національний університет. – Запоріжжя, 2011. – 20 с.
    84. Нєдов І. М. Функції місцевого омбудсмана як головна характеристика його сутності / І.М. Нєдов // Проблеми правознавства та правоохоронна діяльність. – 2011. – № 1. – С. 50-55.
    85. Новіков В. Зарубіжний досвід соціального партнерства / В. Новіков // Україна: аспекти праці. – 1998. – №1. – С. 38-43.
    86. Об основных гарантиях прав ребенка в Российской Федерации: федеральный закон от 24 июля 1998 года № 124–ФЗ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://base.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?req=doc;base=LA;n=122665.
    87. Омбудсман намерен создать свои представительства во всех областях. Главные новости: Общество от 25 мая 2012 года [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://ridnews.com.ua/society/13387.
    88. Основні порушення прав дітей на основі аналізу звернень та скарг, які надійшли до Уповноваженого Президента України з прав дитини [Електронний ресурс].Режим доступу: http://www.president.gov.ua/news/24064html.
    89. Офіцій
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


SEARCH READY THESIS OR ARTICLE


Доставка любой диссертации из России и Украины


THE LAST ARTICLES AND ABSTRACTS

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА