АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНА КООРДИНАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ПРОФІЛАКТИКИ ЗЛОЧИНІВ В УКРАЇНІ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ

brief description

ЗМІСТ
ВСТУП …………………………………………………………………………...3
РОЗДІЛ І. Теоретичні засади координації діяльності щодо профілактики злочинів
1.1. Профілактика злочинів як об’єкт управління……………… .............……11
1.2. Система суб’єктів управління профілактикою злочинів………………....40
1.3. Координація діяльності суб'єктів профілактики як елемент організації попередження злочинів….....................................................................................65
РОЗДІЛ ІІ. Управлінське рішення і його місце в процесі координаційної діяльності щодо профілактики злочинів
2.1. Правові засади, цілі, завдання і форми адміністративно-територіальної координації профілактики злочинів………………………........………………87
2.2. Підготовка та прийняття спільних управлінських рішень суб'єктами профілактики злочинів на місцевому рівні…............................……………...115
2.3. Форми та методи реалізації спільних управлінських рішень суб'єктів профілактики злочинів на місцевому рівні………………………………….....130
2.4. Форми та методи контролю за виконанням спільних управлінських рішень суб'єктів профілактики злочинів на місцевому рівні...................................…..146
РОЗДІЛ ІІІ. Ефективність координації діяльності з профілактики злочинів
3.1. Критерії ефективності соціальної (координаційної) діяльності...........................................................................................................…..161
3.2. Показники ефективності координаційної діяльності у сфері профілактики злочинів....................................................................................................................179
ВИСНОВКИ......................................................................................................…..192
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....................................................…..202
ДОДАТКИ...............................................................................................................225

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі державотворення в Україні значна суспільна увага приділяється питанням, пов’язаним із криміногенною ситуацією в державі, станом боротьби зі злочинністю, протидії спробам криміналізації суспільства, нейтралізації негативних тенденцій цього процесу. Йдеться тут, насамперед, про проблеми екстраординарного плану, які прямо співвідносяться із питаннями національної безпеки України, безпеки її громадян, захисту конституційних прав і свобод людини, законності і правопорядку в державі. У цьому контексті особливої гостроти набуває проблема боротьби зі злочинністю, а саме профілактичної діяльності, яка сьогодні перебуває у стані складних, суперечливих за своїм змістом, неоднозначних за наслідками процесів організаційного реформування, докорінної зміни суспільних відносин, які її складають. Тому забезпечення внутрішньої стабільності, правопорядку і законності у боротьбі зі злочинністю набуло доленосного значення, бо на цьому і ґрунтується національна безпека.
Причин загострення, ускладнення, негативації криміногенної ситуації в Україні чимало. По-перше, вони і в наших економічних, соціальних негараздах, у низьких темпах реформування суспільства, суб’єктивному гальмуванні цього процесу, значному рості безробіття, бездоглядності дітей тощо; по-друге, у недостатній (а подекуди, навіть, низькій) ефективності роботи правоохоронних структур, центральних, місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, що значною мірою пояснюється тим, що правоохоронна діяльність переважно орієнтована на розкриття та розслідування вже скоєних злочинів, а не на їх попередження через вплив на причини та умови злочинів; по-третє, у відсутності належної, а головне - системної управлінської роботи у сфері профілактики злочинів. Разом з тим давно відомо, що налагодження дієздатних управлінських відносин та зв’язків у певній системі відчутно сприяє покращенню результатів її діяльності. Вагомим чинником у цьому ряду постає і проблема наявності серйозних прогалин, застарілих і практично недіючих норм законодавчої бази боротьби зі злочинністю, її профілактики взагалі та управління цими процесами, зокрема.
Враховуючи надзвичайно гостру проблему оновлення, удосконалення, змін, розширення законодавчої бази профілактики злочинів, мінімізації негативних тенденцій злочинності, нейтралізації дії причин та умов скоєння злочинів, а також перекриття каналів, джерел, можливостей їх продукування, важливим напрямком діяльності з удосконалення профілактичної практики є теоретична розробка проблем адміністративно-територіальної координації діяльності суб'єктів профілактики злочинів в Україні.
Проблеми координації суб’єктів профілактики злочинів завжди були в центрі уваги вітчизняних та закордонних правознавців. У різні часи окремі аспекти даної проблеми досліджували у своїх роботах такі видатні науковці як В.Б.Авер'янов, Г.А.Аванесов, В.Г.Афанасьєв, А.І.Берг, О.М.Бандурка, Ю.П.Битяк, Ю.Д.Блувштейн, В.В.Голіна, Л.М.Давиденко, А.І.Долгова, А.Е.Жалінський, В.К.Звірбуль, Ф.Ш.Ізмайлова, П.М.Каркач, Ю.М.Козлов, В.М.Кудрявцев, В.І.Крігер, В.В.Клочков, Н.Ф.Кузнецова, О.М.Литвак, В.В.Лунєєв, Т.Л.Маркелов, Г.М.Міньковський, В.І.Пирогов, В.М.Плішкін, О.П.Рябченко, А.Б.Сахаров, М.М.Тищенко, В.В.Цвєтков та інші вчені, які представляють різні галузі правового знання, що також свідчить про актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.
Разом з тим, слід підкреслити, що в існуючих працях аналізувалась переважно система профілактики злочинів та управління нею, яка склалася у минулому і в наш час практично повністю припинила своє існування. Проблемам власне адміністративно-територіальної координації діяльності суб'єктів профілактики злочинів взагалі майже не приділялось уваги і комплексному дослідженню ця проблема в Україні не піддавалася. Все вищеозначене і обумовило обрання теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами та планами. Дисертацію виконано згідно з планами наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 4.1. Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних наукових досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр.) і Національного університету внутрішніх справ (п. 4.10.5 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 1996-2000 рр.). Цей напрямок також відповідає п.21 Комплексної програми профілактики злочинності на 2001—2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376 та пп. 2.1., 4.2. Плану основних організаційно-практичних заходів МВС України щодо реалізації вимог Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженого наказом МВС України № 129 від 21 лютого 2001 р.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є комплексне дослідження системи управління профілактикою злочинів, насамперед координацієї, її організації, форм та методів координаційної діяльності у сучасних умовах на місцевому рівні, а також шляхів її удосконалення.
Досягнення означеної мети здійснюється на основі вирішення наступних основних завдань:
• визначення сутності та структури системи профілактики злочинів в Україні;
• визначення місця координації в системі профілактики злочинів;
• удосконалення поняття координації діяльності суб’єктів профілактики злочинів;
• аналіз сучасного стану координації діяльності щодо профілактики злочинів в Україні;
• характеристика та аналіз процедурних аспектів діяльності суб’єктів координації профілактики злочинів в Україні на місцевому рівні;
• аналіз повноважень, форм та методів діяльності органів-координаторів у системі профілактики злочинів;
• характеристика форм спільної узгодженої діяльності суб’єктів профілактики злочинів;
• визначення і аналіз ефективності координації у сфері профілактики злочинів;
• розробка рекомендацій, спрямованих на вдосконалення практики діяльності органів-координаторів у системі профілактики злочинів та на подальше правове забезпечення боротьби зі злочинністю взагалі та профілактики злочинів зокрема;
• визначення шляхів покращення координації та взаємодії різноманітних суб’єктів профілактики злочинів при виконанні ними покладених на них обов’язків.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері координації діяльності щодо профілактики злочинів.
Предметом дослідження є організаційні та процедурні аспекти координації у сфері профілактики злочинності на місцевому рівні, форми та методи діяльності суб’єктів координації.
Методологія і методика дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання, що дає змогу розглядати процедурні аспекти діяльності суб’єктів координації профілактики злочинів у їх розвитку, взаємозв’язку між собою, суб’єктами профілактики злочинів, органами державного управління, державою, суспільством.
На даному методологічному фундаменті у дисертаційній роботі застосовуються окремі наукові методи пізнання. За допомогою системно-структурного методу досліджено державне управління профілактикою злочинів як систему (об’єкт, суб’єкт, зміст та зв’язки між ними), структурну побудову об’єкта і суб’єкта управління профілактикою злочинів (розділ І). Метод спостереження використано для вивчення проблем у організації, роботі суб’єктів координації профілактики злочинів на місцевому рівні на сучасному етапі (підрозділи 2.2., 2.3.). Історико-правовий метод застосовано для ретроспективного аналізу еволюції нормативно-правової бази, яка регламентувала функції, завдання та повноваження суб’єктів координації профілактики злочинів від радянських часів до сьогодення (підрозділ 2.1.). Метод порівняльно-правового аналізу юридичних норм та практики їх застосування використано під час аналізу правових засад взаємодії окремих процедурних елементів координації, а також для встановлення характерних рис відповідних елементів різнорівневих систем у межах адміністративно-територіального зрізу (підрозділи 1.3. та 2.2., 2.3., 2.4.). Статистичний метод застосовано для узагальнення результатів, для репрезентації даних, отриманих у ході вивчення думки фахівців, стосовно проблем, які розглядалися (розділи ІІ, ІІІ). Логіко-нормативний метод використано при написанні проектів нормативно-правових актів з питань профілактики злочинів (розділи І, ІІ, ІІІ, додатки). Соціологічні методи дослідження (анкетування, опитування) застосовано для вивчення думки фахівців з координації діяльності суб’єктів профілактики злочинів (розділи ІІ, ІІІ, додатки).
Теоретична основа дисертаційного дослідження. Для теоретичної основи дисертаційного дослідження були використані наукові праці вітчизняних та закордонних вчених у галузі теорії держави та права, адміністративного права, кримінології, кримінального та кримінально-процесуального права, криміналістики, оперативно-розшукової діяльності, а також інших галузей наукових знань, що стосуються проблем боротьби зі злочинністю, а також діяльності органів, які координують профілактичну роботу суб’єктів профілактики злочинів.
В аспекті даної проблеми були розглянуті наукові праці вчених Радянського Союзу, джерела законодавства колишнього СРСР, сучасне законодавство й проекти нормативних актів з питань профілактики злочинів України, Росії, Білорусі, інших країн СНД. Було здійснено порівняльний аналіз відповідних норм, що регламентували розглянутий інститут у СРСР та у сучасній Україні.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у незалежній Україні монографічним дослідженням проблем адміністративно-територіальної координації діяльності суб’єктів профілактики (попередження) злочинів у сучасних умовах, що відіграє роль інтегруючого фактора системи протидії злочинності та націлена на підвищення ефективності її функціонування.
Наукова новизна полягає зокрема у наступному:
• дістало подальший розвиток поняття координації, яка становить зміст процедурного управління профілактикою злочинів;
• вперше розроблено та сформульовано поняття адміністративно-територіальної координації як системи організаційних заходів із узгодження дій не підпорядкованих один одному суб’єктів профілактики злочинів, які здійснюють у межах своїх повноважень профілактичну діяльність на місцевому рівні;
• розкрито співвідношення стратегічної й тактичної координації на місцевому рівні: перша забезпечує узгоджену діяльність усіх суб’єктів профілактики, які функціонують на місцевому рівні; друга – окремих суб’єктів, об’єднаних за тією або іншою ознакою (органів кримінальної юстиції, суб’єктів попередження правопорушень неповнолітніх, суб’єктів попередження економічних злочинів тощо);
• зроблено висновок, що адміністративно-територіальна координація має за мету об’єднання зусиль суб’єктів профілактики злочинів, які діють на місцевому рівні щодо недопущення скоєння суспільно небезпечних дій;
• дістала подальший розвиток точка зору, згідно з якою організатором адміністративно-територіальної координації має бути орган, наділений власно-розпорядними повноваженнями. Прокуратура, ОВС можуть здійснювати координаційну функцію лише відносно окремих суб’єктів профілактики на основі спеціального правового акта (норми закону);
• удосконалено систему принципів координації;
• удосконалено характеристику форм та методів координації, запропоновані нові форми та встановлено особливості застосування окремих з них;
• вперше зроблено аналіз елементів процедури підготовки, прийняття та реалізації спільних узгоджених рішень суб’єктів профілактики злочинів, запропоновані певні шляхи вдосконалення цієї діяльності;
• вперше проведений аналіз правової природи рішень координаційних органів, форм та методів контролю за їх виконанням;
• вперше обґрунтовано теоретичну можливість та практичну доцільність вимірювання ефективності координаційної діяльності щодо профілактики злочинів та розроблена система кількісних та якісних показників ефективності координації.
З усіх висловлених концептуальних положень вноситься пропозиція про нормативне закріплення наведених рекомендацій як у законодавчих актах, так і у відомчих. Конкретні пропозиції спрямовані на прийняття спеціального законодавчого акта з питань профілактики злочинів та формування галузевого законодавства на його основі, а також на зміну деяких положень окремих відомчих нормативних актів стосовно взаємодії правоохоронних, контролюючих, інших державних органів та установ і громадськості у протидії злочинним проявам сформульовані у запропонованих проектах нормативних актів.
Теоретичне та практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції дисертації можуть бути використані в процесі формування законодавства з питань профілактики злочинності в Україні. Вони можуть бути враховані і під час розробки законопроектів галузевого законодавства, а також у практичній діяльності координаційних органів під час здійснення ними покладених на них обов’язків.
Результати дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників, методичних завдань, у навчальному процесі під час розгляду окремих розділів адміністративного права і кримінології, а також при створенні спецкурсів.
Для більш глибокого вивчення даної проблеми пропонується внести у навчальний процес Національного університету внутрішніх справ спецкурс “Координація і взаємодія у правоохоронній діяльності”. У межах даного спецкурсу доцільно передбачити вивчення проблемних ситуацій, які виникають при взаємодії правоохоронних, контролюючих, інших державних органів та громадськості під час здійснення спільних узгоджених заходів, форми координації та взаємодії, які необхідно застосовувати для їх вирішення. Також до програми спецкурсу необхідно включити питання стосовно повноважень координаційних органів, розкрити організаційні та процедурні аспекти їх діяльності.
Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, викладених у дисертації. Дисертаційне дослідження виконане дисертантом самостійно, всі сформульовані у ньому положення та висновки обґрунтовані на базі самостійних досліджень автора. Навчально-методичний посібник “Профілактика злочинів: управлінський аспект” підготовлено у співавторстві з Г.П.Литвиновою (дисертант є автором положень, викладених на сторінках 8-34, 75-87; редагування та підбір нормативно-правової бази здійснено співавтором). У дисертації ідеї та розробки, які належать співавторам, не використовувались.
Апробація результатів дослідження. Результати наукових досліджень, висновки та пропозиції автора оприлюднювалися на наукових та науково-практичних конференціях:
• 19-20 жовтня 2000 р. на міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми діяльності ОВС по попередженню, розкриттю та розслідуванню злочинів”, м. Одеса;
• 31 січня 2001р. на ІV міській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених Харківщини”, м. Харків;
• 13 квітня 2001р. на науково-практичній конференції ад’юнктів і слухачів магістратури Національного університету внутрішніх справ, м. Харків.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано 2 навчально-методичних посібника, 4 статті у фахових наукових збірках та три тези доповідей на науково-практичних конференціях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дослідження 274 стор., з яких 201 стор. тексту, 23 стор. списку використаних джерел і 50 стор. додатків.

bibliography

ВИСНОВКИ
На основі критичного осмислення стану та проблем боротьби зі злочинністю в Україні та керуючись основними положеннями системно-структурного підходу до вивчення соціальних систем, ми дійшли висновку, що профілактика злочинів як специфічний вид суспільно необхідної діяльності, яка має на меті комплексний вплив на причини та умови злочинності з метою їх усунення або послаблення, та певна комплексна, багаторівнева, керована та самокерована система потребують управління. Управління профілактикою злочинів – це об’єктивно обумовлений різновид державного управління, який полягає у цілеспрямованому, свідомо-вольовому, організаційному впливі cуб’єкта управління (органу, організації, установи) на об’єкт управління (систему профілактики злочинів) з метою підвищення ефективності його функціонування, приведення у відповідність до закономірностей розвитку.
Профілактика злочинів як специфічна система, інтегрована спільність елементів, і специфічний об’єкт управлінського впливу з боку відповідних суб’єктів управління має складну розгалужену характеристику. Складність проявляється в тому, що профілактика злочинів є багатогранним явищем, зміст якого становить специфічного роду діяльність суб’єктів профілактики злочинів у вигляді профілактичних заходів. Але насамперед вона є багаторівневою соціальною системою, до складу якої входять підсистеми її елементів, а вона у свою чергу є складовою підсистемою для систем більш високого рівня організації. Сукупність елементів системи профілактики злочинів у взаємодії наділяють її властивостями та ознаками, які не характерні для кожного окремого складника. Таким чином, ми стверджуємо, що опис структури системи профілактики злочинів та пов’язаних з нею систем, є головною характеристикою об’єкта управлінського впливу.
Структуру системи профілактики злочинів складають наступні елементи: як складова підсистема профілактика злочинів поряд із загальною організацією та правоохоронною діяльністю входить до системи боротьби зі злочинністю; профілактика злочинів у свою чергу складається з загальносоціальної, спеціальнозагальної, спеціальної та індивідуальної профілактики злочинів; спеціальна профілактика складається зі спеціально-кримінологічної профілактики, запобігання та припинення злочинів; у структурі спеціально-кримінологічної профілактики виділяють ранню, безпосередню та посткримінологічну профілактику. Усі перелічені структурні елементи є різнорівневими підсистемами із системними ознаками.
Таким чином, ми запропонували наступне визначення профілактики злочинів як особливого інтегрованого, багаторівневого об’єкта соціального управління, який складає різноманітна за формами діяльність відповідних суб’єктів (державних, недержавних органів та установ, громадських формувань та окремих громадян), які взаємодіють у вигляді системи різнорідних заходів, спрямованих на пошук шляхів, засобів та інших можливостей ефективного впливу на злочинність з метою зниження інтенсивності процесів детермінації злочинності на усіх рівнях, нейтралізації дії її причин та умов для обмеження кількості злочинних проявів до соціально толерантного рівня.
Однією з граней управлінського впливу на систему профілактики злочинів є організаційна діяльність, тобто свідома діяльність, спрямована на упорядкування стану тих чи інших соціальних утворень. Організація та управління нерозривно пов’язані між собою. У структурі організації профілактики злочинів виділяють наступні управлінські компоненти: формулювання мети діяльності, проектування організаційних структур, створення або виділення органу управління, створення системи збору інформації та її циркуляції, підбору, розстановки, навчання та виховання кадрів, координації діяльності, матеріально-господарчого, технічного, фінансового та інших видів забезпечення.
Мета діяльності та координація дій суб’єктів профілактики злочинів є інтегративними факторами системи, своєрідним механізмом самоуправління системи профілактики злочинів. Мета профілактики злочинів - це обмеження злочинності до соціально толерантного рівня шляхом цілеспрямованого, передбаченого законодавством впливу з боку усіх інститутів громадського суспільства на причини та умови вчинення злочинів для мінімізації, нейтралізації, усунення їх дії. Координація профілактики злочинів – це узгодження дій тактично самостійних суб'єктів системи профілактики злочинів за різними елементами діяльності при наявності рівноправних зв'язків між ними, спільної стратегічної мети діяльності, для підвищення ефективності протидії злочинності. Координуючий орган інтегрує не лише реакції на цільові установки, він безпосередньо виконує покладені на систему завдання, але насамперед він є засобом впливу на систему, її розвитку, переорієнтації та вдосконалення.
Специфіка координації у сфері профілактики злочинів полягає у тому, що при такому управлінні суб'єкти профілактики самостійні у вирішенні тактичних питань; вони рівноправні і для всіх поставлена єдина стратегічна мета – мінімізація, нейтралізація, усунення причин та умов злочинів; їх дії узгоджуються за метою, місцем, строком виконання та планом, але у межах вирішення спільних для органів, установ і організацій завдань боротьби зі злочинами, специфічні для кожного органу функції предметом координації не можуть бути.
Не менш важливим компонентом організації профілактики злочинів є організаційна структура управління профілактикою злочинів, тобто система суб’єктів управління профілактикою злочинів і система їх зв’язків, взаємодій один з одним. Усю різноманіть суб’єктів управління профілактикою злочинів ми розділили за функціональним призначенням на: суб’єктів загального управління профілактикою злочинів; функціональних міжгалузевих суб’єктів управління профілактикою злочинів; суб’єктів галузевого управління профілактикою злочинів; суб’єктів управління громадських профілактичних організацій.
Міжгалузеве управління профілактикою злочинів представлене адміністративно-територіальною координацією суб’єктів профілактики злочинів, тобто одним з видів узгодження дій тактично самостійних суб’єктів системи профілактики злочинів, що проводиться у межах адміністративно-територіальних одиниць на державному, регіональному та місцевому рівнях, для якої характерні всі ознаки координації.
Адміністративно-територіальна координація здійснюється відповідними суб’єктами, яких за обсягом та характером управлінського впливу на об’єкти управління можна поділити на суб’єктів стратегічної і суб’єктів тактичної координації. Правові засади стратегічної і тактичної координації суб’єктів профілактики злочинів дещо різняться, що продиктовано переважно відомчою природою тактичної координації та організаційним характером стратегічної.
Аналіз координації у сфері профілактики злочинів свідчить про те, що в останні роки система зазнала переорієнтації зі стратегічної координації на тактичну. При цьому, як було показано в дисертації, ця переорієнтація негативно вплинула на як на практику управління профілактикою та боротьбою зі злочинністю, так і на її ефективність. На наш погляд, стратегічну координацію має здійснювати виконавча влада, а тактичну – прокуратура України.
Для здійснення постійного професійного управління (стратегічної координації) суб’єктів профілактики злочинів необхідно організаційно оформити систему, де на державному рівні функціонує Державний координаційний комітет по боротьбі зі злочинністю, на рівні регіонів - регіональні координаційні комітети відповідно при Уряді Автономної Республіки Крим, обласних, Київській, Севастопольській міських державних адміністраціях, на місцевому рівні - районні координаційні комітети при районних державних адміністраціях. Мета діяльності, завдання, функції, повноваження, організаційна структура та склад координаційних комітетів мають співпадати за загальними організаційними елементами.
Координаційні комітети мають стати органами, спроможними управляти боротьбою зі злочинністю. Задля цього ми пропонуємо розширити їх контрольні та координаційні повноваження, що призведе до становлення координації переважною формою управління у сфері профілактики злочинів. Переорієнтація координаційних комітетів на здійснення спеціалізованого державного управління боротьбою зі злочинністю, сприятиме остаточному становленню системи адміністративно-територіальної координації шляхом зміцнення вертикалі зв’язків між вищими та нижчими координаційними комітетами, шляхом розробки моделей взаємних відносин між ними, шляхом структурних розбудов та переорієнтації уже у межах системи.
Усе вищезазначене ми відобразили у запропонованих змінах до розроблених проектів нормативних актів з проблем профілактики злочинів. Зокрема, пропонуються зміни до проекту Закону України “Про профілактику злочинів в Україні”, проект “Положення про координаційні комітети по боротьбі зі злочинністю в Україні” та проект “Інструкції про взаємодію правоохоронних та інших державних органів у профілактиці злочинів”.
Важливим аспектом діяльності системи координації профілактики злочинів поруч із організаційним є процесуальний аспект, стадіями якого ми вважаємо наступні: 1) визначення мети та завдань координації суб'єктів профілактики злочинів; 2) аналіз інформації про стан злочинності та системи профілактики; 3) прогнозування тенденцій розвитку явищ та процесів злочинності та протидії ним, а також факторів, які сприяють вчиненню злочинів, на окремій території та визначений період часу; 4) вибір напрямків та форм координаційної діяльності; 5) розробка заходів координації профілактики злочинів та оформлення їх відповідними рішеннями, планами або програмами; 6) визначення відповідальних виконавців та строків здійснення заходів; 7) контроль за виконанням та оцінка ефективності координації у сфері профілактики злочинів.
У той таки час елементами координаційної процедури є: 1) порядок аналізу, прогнозування тенденцій явищ і процесів злочинності та їх профілактики; 2) порядок підготовки та прийняття координаційного рішення; 3) процес розробки планів узгоджених заходів; 4) порядок визначення характеру заходів; 5) порядок контролю та перевірки результатів окремих заходів; 6) процес оцінки ефективності узгодженої діяльності з профілактики злочинів.
Для забезпечення процедурної координаційної діяльності координаційні комітети повинні перебудуватися і мати у власній структурі принаймні такі відділи як організаційний та контрольно-виконавчий.
Основним організаційним етапом процедурної координаційної діяльності є порядок підготовки та прийняття управлінського рішення суб’єктами профілактики злочинів, адже координаційне рішення є саме управлінським рішенням у формі спільного, піднормативного акта суб’єктів профілактики злочинів, який є юридичним вираженням організаційно-розпорядчої діяльності координуючого органу, який визначає мету, завдання, напрямки спільних узгоджених дій суб’єктів у сфері профілактики злочинів та основні заходи їх досягнення.
На даному етапі на організаційний відділ необхідно покласти організаційне забезпечення роботи координаційного комітету, здійснення організаційно-підготовчої роботи до засідань координаційних комітетів. Зокрема, він готує попередній проект координаційного рішення, проводить консультації з членами координаційного комітету та іншими зацікавленими сторонами з метою з’ясування їх позицій, роз’яснення власної та розробки спільних пропозицій до координаційного рішення, іншим чином організаційно забезпечують проведення засідання координаційного комітету.
На розгляд засідання координаційного комітету може бути винесено не більше одного питання боротьби зі злочинністю. Тривалість розгляду одного питання протягом координаційного засідання не повинна перебільшувати однієї години. З метою забезпечення швидкості та динамізму проведення засідання координаційного органу кожний етап засідання (інформування, звітування, обговорення, дискусія, подання пропозицій до рішення, його ухвала тощо) має бути ретельно підготовлений фахівцями координаційного комітету та триматися на високій відповідальній дисципліні осіб, яким доручено виконання окремих організаційних моментів.
По кожному розглянутому на координаційному засіданні питанню боротьби зі злочинністю ухвалюється окреме координаційне рішення, яке має обов’язковий для виконавців характер. Протягом координаційного засідання на проект координаційного рішення можуть поступити зауваження, доповнення або пропозиції. Ті з них, котрі поступили від членів координаційних комітетів обов’язково враховуються у координаційному рішенні. Ті ж, які поступили від учасників, запрошених на засідання координаційного комітету, розглядаються та вивчаються для подальшого врахування або відхилення. Під час ухвали координаційного рішення члени координаційного комітету також мають перевагу: рішення ухвалюється поіменно членами координаційного комітету одностайно; учасники засідання координаційного комітету мають право дорадчого голосу.
Іншим етапом процедурної координаційної діяльності є етап реалізації координаційного рішення, який включає в себе наступні кроки: з’ясування і конкретизація координаційного рішення; визначення характеру спільних узгоджених заходів; інструктаж та навчання виконавців; забезпечення спільної узгодженої діяльності, створення необхідних умов для узгодження та взаємодії суб’єктів профілактики злочинів; корегування та зміни в реалізації спільних координаційних рішень у процесі їх виконання або прийняття нових рішень з метою виконання попередніх для забезпечення постійності та безперервності координації. Означені напрямки і є основними орієнтирами та завданнями у роботі контрольно-виконавчого відділу координаційного комітету.
Контроль як заключний етап координаційної процедурної діяльності пов’язаний із необхідністю постійної перевірки результатів координаційної діяльності з тим, щоб своєчасно усунути недоліки, недоробки, підвищити її ефективність. Тому ми ведемо мову про різні види контролю як за координаційною діяльністю відповідних комітетів, так і за реалізацією координаційних рішень відповідними комітетами і суб’єктами профілактики злочинів. За суб’єктом ініціативи здійснення контролю та за направленістю стосовно системи координації ми розрізнили зовнішній та внутрішній контроль за координаційною діяльністю.
Зовнішній контроль є ефективним засобом покращення організаційної роботи у сфері координації профілактики злочинів, є методом виховання суб’єктів, способом реального виконання спільних координаційних рішень, усунення формалізму в цій справі, а також, що край важливе, він є своєрідною формою зворотного зв’язку, яка дозволяє визначити, наскільки точно дотримуються задані системі параметри.
Внутрішній системний контроль за координацією профілактики злочинів доцільно здійснювати за такими аспектами координаційної діяльності: за створенням ієрархічної вертикалі реалізації державних, регіональних, місцевих програм, планів спільних узгоджених дій, рішень органів центральної влади, а також координаційних рішень усіх рівнів; за підвищенням виконавської дисципліни, відповідальності за доручену справу; за усуненням викритих у процесі контролю недоліків; за економією ресурсів, часу, сил та засобів управління тощо. Постійності внутрішньо системного контролю за координацією профілактики злочинів можна досягти поклавши виконання контрольних повноважень на контрольно-виконавчий відділ координаційного комітету.
Але насамперед необхідно органічно поєднати внутрішній і зовнішній контроль та застосовувати його разом із управлінським впливом, спрямованим на усунення встановлених недоліків та недоробок. Впливають на систему координації профілактики злочинів органи-координатори, які сприймають вплив оточуючого середовища та адекватно на нього реагують, відповідно до поставлених перед системою вимог та завдань. Обсяг, форми та методи контролю диференціюються з урахуванням рівня відповідного координаційного органу. Контроль відповідатиме своєму призначенню лише тоді, коли він буде своєчасним і об’єктивним, спрямованим на кінцевий результат; організація його і процедура проведення не буде заважати роботі тих, кого контролюють і відбуватиметься у чітко визначених межах, а дієвість досягатиметься не кількістю, а якістю, забезпеченням виконання поставлених завдань.
Координація дій суб’єктів профілактики злочинів є першочерговою умовою ефективності профілактичної діяльності. Оцінюючи профілактичну роботу в цілому та за окремими її напрямками, ми робимо висновок про її ефективність на основі цілого ряду показників. Одним з них є узгодженість дій суб’єктів профілактики злочинів. Звідси, ефективність координації профілактики злочинів – це ступінь виконання органами-координаторами мети та завдань, поставлених перед системою управління профілактикою злочинів, які закріплені законом та іншими нормативними актами, із визначеними за даних умов витратами на координацію.
Критеріями ефективності виступають мета і завдання координаційних органів. Метою діяльності координаційних комітетів є підвищення ефективності діяльності органів та організацій у сфері профілактики злочинів та об'єднання їх зусиль. Основними завданнями координаційних комітетів ми вважаємо наступні: створення єдиного фронту боротьби зі злочинністю; активізація роботи суб'єктів профілактики злочинів; економія затрат сил, засобів та ресурсів під час профілактики злочинів; забезпечення реалізації державних програм у сфері боротьби зі злочинністю; розробка стратегії та рекомендацій щодо вдосконалення тактики профілактики злочинів; вивчення та узагальнення практики координаційної діяльності; забезпечення її наступального характеру та цілеспрямованості; усунення дублювання, паралелізму в діяльності координаційних комітетів; забезпечення принципів координаційної та профілактичної діяльності тощо.
Через порівняння реального стану координаційної діяльності із критеріями ефективності ми отримуємо показники ефективності, тобто чисельне вираження категорії ефективності. Визначену нами сукупність показників ми розділили на ті, котрі застосовуються, як правило, для поточної оцінки роботи координаційних органів, а також ті, котрі застосовуються переважно для підсумкової оцінки роботи координаційних органів.
Поточна оцінка ефективності здійснюється на основі таких показників, як:
• обсяг виконаної координаційної роботи: проведених координаційних засідань, розглянутих на них питань і прийнятих по них рішень, застосованих координаційних форм тощо;
• результативність координаційної форми (співвідношення між абсолютною кількістю вказівок про застосування даної координаційної форми, передбачених координаційним рішенням, до абсолютної величини конкретного її застосування для узгодження дій суб’єктів профілактики злочинів);
• питома вага координаційних форм серед інших координаційних заходів.
Підсумкова оцінка роботи координаційних органів здійснюється, як правило, наприкінці певного нормативно визначеного періоду функціонування і проводиться окрім вищеназваних також за наступними показниками:
• активність координаційної діяльності як відношення заходів, які координаційний орган здійснив безпосередньо, та заходів, у здійсненні яких він брав участь, до сумарної кількості заходів, передбачених координаційним рішенням.
• своєчасність координаційної діяльності як відношення кількості заходів, виконаних із порушенням встановлених термінів виконання, до загальної кількості координаційних заходів, які необхідно було виконати;
• доброякісність координаційної діяльності як відношення кількості координаційних заходів, виконаних доброякісно, до загальної кількості координаційних заходів;
• інтенсивність координаційного реагування як відношення кількості координаційних заходів до усіх профілактичних.
Важливу роль у оцінці діяльності координаційних органів займає статистичний метод. Зауважимо, що для оцінки координаційних органів необхідно застосовувати не просто кількісні показники, а здійснювати аналіз показників звітності разом із пов’язанням їх з якісним станом координаційної роботи. Лише за цієї умови вони віддзеркалять фактичний вплив координаційних органів на профілактику злочинів. Отже, об’єктивні, вивірені кількісні показники повинні супроводжуватися якісними коментарями, тобто доповідними записками або аналізами, які, на наш погляд, забезпечать відображення якісного змісту координації суб’єктів профілактики злочинів.
Поняття, критерії, показники, параметри ефективності координації профілактики злочинів нормативно визначені у запропонованому нами проекті “Положення про координаційні комітети по боротьбі зі злочинністю в Україні”.
Соціальна цінність координації полягає в тому, що вона є найбільш дієздатним напрямом формування єдиного фронту боротьби зі злочинністю не лише через наявність спільної мети діяльність та поставлених завдань, але й через забезпечення вчасного реагування на негативні прояви спільної праці. Значною мірою – це упередження самої можливості дублювання, нечесної конкуренції і таке інше. У процесі координації самостійні дії органів певного рівня можуть зазнати спрямованого впливу ще до того, коли вони набрали чинності і тому легше усунути негативні наслідки. Арсенал засобів координації дій суб'єктів профілактики злочинів дозволяє переривати чи навіть припиняти розпочату узгоджену діяльність, вдосконалювати її, змінювати виконавців чи їх обов’язки, зміщати акценти профілактичного впливу тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України. Офіційне видання Верховної Ради України. - К., 1996. -117с.
2. Закон України “Про статус народного депутата України” від 17.11.1992 із змінами та доповненнями.
3. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 // Відомості Верховної Ради України. - 1993. -№35.
4. Закон Украины «О прокуратуре» от 5.11.91 // Ведомости Верховной Рады Украины.-1991.-№ 53.
5. Закон Украины «Об органах и службах по делам несовершеннолетних и специальных учреждениях для несовершеннолетних». Научно-практический комментарий (авторы: Шость Н.В., Козырь М.К.).- Х.,1995.
6. Закон України “Про місцеве самоврядування” // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - №24.
7. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” // Офіційний вісник України. - № 18. – 1999.
8. Закон Украины «О Службе безопасности Украины» // Ведомости Верховной Рады Украины. – 1992. - № 27. – Ст. 382.
9. Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» № 1835 від 22 червня 2000 р.
10. Уголовно-процессуальный кодекс Украины: неофициальное издание. - Х.: РИФ «Арсис ЛТД», 1997.-381с.
11. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий (ответственные редакторы Яценко С.С., Шакун В.И.).- К.: Правові джерела,1998.-1088с.
12. Указ Президента України “Про концепцію боротьби з корупцією на 1998-2005 роки” від 28 квітня 1998 р. № 367/98 // Закон і бізнес. - 1998. - № 24.
13. Національна програма боротьби з корупцією затверджена Указом Президента України від 10 квітня 1997 року № 319/97 // Закон і бізнес.-1997.-№ 19.
14. Указ Президента України № 218/93 “Про координаційний комітет з питань боротьби зі злочинністю” // Голос України. - 1993. - № 115.
15. Розпорядження Президента України “Про забезпечення діяльності Координаційного комітету з питань боротьби зі злочинністю” №65/93-рп.
16. Указ Президента України № 561 “Про Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю” // Голос України. - 1993. - № 229.
17. Указ Президента України “Про призначення Є.Марчука першим віце-прем’єр-міністром України – головою координаційного комітету при Президентові України по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю” № 647/94 //Урядовий кур’єр від 03.11.1994.
18. Указ Президента України “Про заходи щодо вдосконалення діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю” № 929/94 // Урядовий кур’єр від 12.01.1995.
19. Указ Президента України “Про призначення О.Литвака Головою Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю № 488/96 // Урядовий кур’єр. - 1996. - № 121.
20. Указ Президента України “Про затвердження Тимчасового положення про Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю відповідно при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласній, київській, севастопольській міських державних адміністраціях” № 102/96 від 31.01.1996 р.
21. Указ Президента України “Про внесення змін та доповнень до Указу Президента України № 102 від 31 січня 1996 року” №70/99 від 27.01.1999 р.
22. Указ Президента України “Про призначення М.Потебенька Головою Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України” № 371/99 // Урядовий кур’єр. - 1999. - № 67.
23. Указ Президента “Про заходи щодо подальшого вдосконалення діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю” № 1659 від 31.12.1999 р.
24. Указ Президента України “Про внесення змін до складу Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України” № 108/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. – № 5.
25. Указ Президента України “Про визнання такою, що втратила чинність статті 5 Указу Президента України від 30 грудня 1994 року № 829” № 155/2000 //Офіційний вісник України. - 2000. –№ 5.
26. Указ Президента України “Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю” № 229/2000 // Офіційний вісник України. - 2000. – № 7.
27. Указ Президента України “Про затвердження Положення про Адміністрацію Президента України” № 159/97 // Офіційний вісник України. - 1997. – № 7.
28. Указ Президента України “Про створення місцевої міліції” № 29/2001 // Міліція України. –2001. – № 2.
29. Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо зміцнення законності і правопорядку в Україні” № 628/96 // Урядовий кур’єр. - 1996. – № 149 – 150.
30. Указ Президента України “Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України” № 1138 від 17.10.2000.
31. Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку” № 650 від 16.06.1999 р.
32. Указ Президента України “Про Концепцію державної регіональної політики України” № 341/2001 від 25 травня 2001 р.
33. Указ Президента України “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” № 143/2002 від 18.02.2002 р.
34. Положення про порядок організації та здійснення контролю за виконанням указів, розпоряджень і доручень Президента України затверджене Указом Президента України № 155/2002 від 19 лютого 2002 р.
35. Виступ Президента України Л.Д.Кучми на засіданні координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю 20 листопада 1998 р. //Урядовий кур’єр. – 1998. - № 226 – 227.
36. Із злочинністю треба боротися нещадно і системно. З виступу Президента України Л.Д.Кучми на засіданні координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю 9 жовтня 2000 року // Урядовий кур’єр. - 2000. - №187.
37. Постанова Кабінету Міністрів України “Про план заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією, на 1999 рік” // Офіційний вісник України. -1999. – № 19.
38. Постанова Кабінету Міністрів України “Про план заходів, спрямованих на боротьбу з корупцією, на 2000 рік” // Офіційний вісник України. - 2000. – № 27.
39. Наказ МВС та Державного комітету у справах охорони державного кордону України № 520/390 “Про затвердження Інструкції про спільну діяльність щодо виявлення викраденого автомототранспорту та порядок контролю транспортних засобів, які перетинають державний кордон України” № 520/390 // Офіційний вісник України. - 2000. – № 36.
40. Наказ МВС, СБУ, Держкомкордон, Державного митного комітету, Національної Гвардії, Міністерства оборони та Міністерства юстиції України “Про затвердження Інструкції про взаємодію правоохоронних та інших державних органів України у боротьбі із злочинністю” від 10.08.1994 р. №4348/138/151/11-2-2870/172/148-407/2-90-442.
41. Наказ Генерального прокурора України № 2 “Про координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю” від 21.02.2000.
42. Лист Генерального прокурора № 20-13 “Про зміни в ст.29 Закону України “Про прокуратуру” від 25.04.1994.
43. Лист Генерального прокурора України № 20-44 “Про усунення недоліків у роботі щодо узгодження дій правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю” від 19.09.1996.
44. Збірник нормативних актів по роботі з особовим складом ОВС України. – Х.: Університет внутрішніх справ, 1997. – 112 с.
45. Звіт перед українським народом (Про оперативно-службову діяльність органів внутрішніх справ України у 2000 році) // Міліція України. –2001. – № 1.
46. Основні напрямки стратегії і тактики боротьби з організованою злочинністю та корупцією на 1999 рік / Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. – К., 1999. – 15 с.
47. Указ Президента Российской Федерации от 18 апреля 1996 г. «О координации деятельности правоохранительных органов по борьбе с преступностью» // Законность. - 1996. - №7. - С.56-59.
48. Типове положення про районні (міські) координаційні комітети (ради) по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при районних (міських) Радах народних депутатів / Internet server “Liga On Line”.
49. Аванесов Г.А. Криминология. Прогностика. Управление. - Горький. - 1975. - 423 с.
50. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика. - М.: Госюриздат, 1980.- 480 с.
51. Аванесов Г.А. Криминология. – М.: Академия МВД СССР, 1984. – 500 с.
52. Аванесов Г.А., Романов Г.А. Конституционно-правовые основы профилактической деятельности органов внутренних дел. – Труды Академии МВД СССР, 1982. - С.103-108.
53. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание управления и организационные структуры. – К., 1990. – 145 с.
54. Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность. – К., 1993. –274 с.
55. Авер’янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. – К., 1997. – 48 с.
56. Агапов А.Б. Учебник административного права. – М.: Городец, 1999. – 558 с.
57. Алексеев А.И. Криминология. Курс лекций. - М.: Издательство “Щит-М”,1999.-340 с.
58. Алексеев А.И., Герасимов С.И., Сухарев А.Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы. Монография. – М.: Издательство НОРМА, 2001. – 496 с.
59. Алексеев С.С. Общая теория права. - М.: Юрид. лит.,1982. – Т.2. – 225 с.
60. Алексеева Л.Б., Михайловская И.Б. Показатели эффективности уголовного судопроизводства и некоторые вопросы оценки работы судебных органов // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 24. – М.: Юрид. лит.,1976. – С. 41–57.
61. Алёхин А.П., Кармолицкий А.А., Козлов Ю.М. Административное право Российской Федерации: Учебник. – М.: ЗЕРЦАЛО, ТЕИС, 1996. – 640 с.
62. Андрєєва О.Б. Діяльність органів внутрішніх справ по профілактиці правопорушень в сучасних умовах. Дис…к.ю.н. - Х., 1999.- 164 с.
63. Антонян Ю.М. О понятии профилактики преступлений // Вопросы борьбы с преступностью. - Вып. 26.- М.: Юрид. лит.,1977. – С. 25-34.
64. Арбитражное управление: теория и практика наблюдения / Н.А.Васильева, В.В.Голубев, А.Н.Ерофеев и др; Под общей редакцией В.В.Голубева. – М.: Статут, 2000. – 320 с.
65. Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти / За заг. редакцією д-ра юрид. наук, проф. Бандурки О.М.: Монографія. – Х.: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. – 368 с.
66. Арістова І.В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади. Дис…. Д-ра юрид. наук: (12.00.07) / Нац. ун-т внутр. справ. – Х., 2002. – 476 с.
67. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом. - М.,1973. –324 с.
68. Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980. – 368 с.
69. Административное право Украины (Общая часть). Учебное пособие. - Х.: ООО «Одиссей», 1999.-224 с.
70. Административное право: Учебник / Под ред. Ю.М.Козлова, Л.Л.Попова. – М.: Юристъ, 1999. – 728 с.
71. Адміністративне право України (Підручник для юрид. вузів і фак. / Ю.П.Битяк, В.В.Богуцький, В.М.Гаращук та ін.); За ред. Ю.П.Битяка. – Харків: Право, 2000. – 520 с.
72. Адміністративна процедура та контроль за діяльністю адміністративних органів в Угорщині, Польщі, Болгарії, Естонії та Албанії. – К.: Вид-во УАДУ, 1999. – 236 с.
73. Бажанов М.І, Грошевий Ю.М., Сташис В.В. та інші. Про стан законодавства щодо боротьби з корупцією і організованою злочинністю та пропоновані зміни і доповнення до нього // Питання боротьби зі злочинністю. - Вип.1. - Х.,1997.-С.69-80.
74. Бандурка А.М., Друзь В.А. Психология власти: Учеб. пособие для вузов. – Х.: Ун-т внутр. дел, 1998. – 328 с.
75. Бандурка А.М., Тищенко Н.М. Административный процесс: Учебник. – Харьков: Изд-во НУВД, 2001. – 352 с.
76. Бандурка О.М. Управління в органах внутрішніх справ України: Підручник. – Харків: Ун-т внутр. справ, 1998. – 480 с.
77. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. – М.: Издательство БЕК, 1999. – 368 с.
78. Блувштейн Ю.Д. Система субъектов и тактика профилактики правонарушений: Лекция. - М.,1980.
79. Боршуляк І. Становлення інституту прокуратури в Україні // Крок. – 2001. - № 22. – С.5.
80. Босхолов С.С. Основы уголовной политики: Конституционный, криминологический, уголовно-правовой и информационный аспекты. – М.: «ЮрИнфоР», 1999. – 293 с.
81. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2002. - № 1: Державна служба в Україні. – 352 с.
82. Василенко И.А. Административно-государственное управление в странах Запада: США, Великобритания, Франция, Германия: Учебное пособие. Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.: Издательская корпорация «Логос», 2000. – 200 с.
83. Веснин В.Р. Основы менеджмента: Учебник. – М.: Институт международного права и экономики. Издательство «Триада, ЛТД», 1997. – 384 с.
84. Гавриш С.Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні. – К., 2002. – 634 с.
85. Габричидзе Б.Н., Чернявский А.Г. Административное право Российской Федерации: Учебник для вузов. – М.: Издательство «Дело и Сервис», 2001. – 624 с.
86. Гель А.П. та ін. Правоохоронні органи України: Курс лекцій / А.П.Гель, Г.С.Семаков, Д.П.Цвігун. – К.: МАУП, 2000. – 240 с.
87. Голіна В.В. Попередження злочинності: Конспект лекції. - Х.: Укр. юрид. академія,1994.- 40 с.
88. Головченко В.В. Эффективность правового воспитания: понятие, критерии, методика измерения. – К., 1985.
89. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття).– Ірпінь, 1998. – 108 с.
90. Государственные органы зарубежных стран, исполняющие функции, сходные с функциями прокуратуры в СССР // Научная информация по вопросам борьбы с преступностью. – № 131. - М., 1991.
91. Государственное управление в СССР в условиях научно-технической революции/ Отв. ред. М.И.Пискотин.-М.:Наука,1978. – 73 с.
92. Гусаров В.Н. Оценка эффективности деятельности прокурора по выполнению требований ст. 23 и ст. 231 УПК Украины на стадии предварительного следствия / Питання конституційно-правового статусу прокуратури України та удосконалення її діяльності. Збірник наукових праць.–Харків,1999.–С.149– 153.
93. Давыденко Л.М. Организация деятельности районной, городской прокуратуры по профилактике преступлений. Учебное пособие. - Х.,1990. – 104 с.
94. Давыденко Л.М. Организующая роль районного (городского) прокурора в координации деятельности правоохранительных органов по борьбе с преступлениями и иными правонарушениями. Учебное пособие. - М.,1988.-38с.
95. Давиденко Л., Корнілов О. Поняття та загальна характеристика органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю // Вісник Академії правових наук України. - Х.: Право,1997.- С.122-125.
96. Давиденко Л.М. Питання боротьби зі злочинністю та зміцнення правопорядку // Вісник УніВС. - № 10. – Х., 2000. – С. 3-12.
97. Давиденко Л.М. Проблеми оцінки та виміряння ефективності діяльності прокуратури / Питання конституційно-правового статусу прокуратури України та удосконалення її діяльності. – Харків, 1999. – С. 67 – 81.
98. Давиденко Л.М. Прокурор на попередньому слідстві: охоронець закону чи обвинувач // Весы Фемиды. - 2000 –№ 3. - С.21-25.
99. Даньшин И.Н. Актуальные вопросы предупреждения преступности // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1987. - Вып.47. - С.104-106.
100. Даньшин И.Н. Криминология: понятие, предмет, задачи и система криминологической науки. – Х.: БЕК, 1994. –