АДРЕСОВАНІСТЬ В ОФІЦІЙНОМУ ТА НЕОФІЦІЙНОМУ АНГЛОМОВНОМУ ДИСКУРСІ (комунікативно-прагматичний аналіз)

brief description

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ
ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ
На правах рукопису

УДК 811. 111’ 42

КАРПЧУК Наталія Петрівна

АДРЕСОВАНІСТЬ В ОФІЦІЙНОМУ ТА НЕОФІЦІЙНОМУ АНГЛОМОВНОМУ ДИСКУРСІ
(комунікативно-прагматичний аналіз)

Дисертація на здобуття вченого ступеня
кандидата філологічних наук

10.02.04 германські мови

Науковий керівник доцент,
кандидат філологічних наук
М.О.Олікова

ЛУЦЬК - 2004

ЗМІСТ
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ--------------------------------------------------------4
ВСТУП-----------------------------------------------------------------------------5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ ВИВЧЕННЯ МІЖСУБ’ЄКТНОЇ ІНТЕРАКЦІЇ АДРЕСАНТА Й АДРЕСАТА В ОФІЦІЙНОМУ ТА НЕОФІЦІЙНОМУ ДИСКУРСІ-16
1.1.Теорія дискурсу в сучасних лінгвістичних дослідженнях-----16
1.1.1. Критерії поділу дискурсів на офіційні та
неофіційні---------------------------------------------------------20
1.2. Моделювання соціально-мовленнєвої взаємодії---------------31
1.3. Міжсуб’єктна інтеракція адресанта та адресата--------------43
1.3.1. Комунікативна компетенція адресата--------------50
Висновки до розділу 1----------------------------------------------------55
РОЗДІЛ 2. РЕАЛІЗАЦІЯ КАТЕГОРІЇ АДРЕСОВАНОСТІ В ОФІЦІЙНОМУ ДИСКУРСІ------------------------------------------------58
2.1. Адресованість у законодавчому дискурсі-------------------------58
2.1.1. Законодавчий дискурс як міжсуб’єктна
інтеракція-----------------------------------------------------------58
2.1.2. Фактори, що зумовлюють особливості адресованості законодавчого дискурсу-----------------------------------------------------71
2.1.3. Модель та типологія адресата законодавчого дискурсу-------------------------------------------------------------------------94
2.2. Адресованість у науково-технічній статті------------------------100
2.2.1. Науково-технічна стаття як міжсуб’єктна
інтеракція----------------------------------------------------------100
2.2.2. Фактори, що зумовлюють особливості адресованості науково-технічної статті----------------------------------------------------112
2.2.3. Модель та типологія адресата науково-технічної статті----------------------------------------------------------------------------133
Висновки до розділу 2------------------------------------------------------140
РОЗДІЛ 3. РЕАЛІЗАЦІЯ КАТЕГОРІЇ АДРЕСОВАНОСТІ В НЕОФІЦІЙНОМУ ДИСКУРСІ-------------------------------------------145
3.1. Дискурс жанру анекдоту як міжсуб’єктна інтеракція----------145
3.2. Фактори, що зумовлюють особливості адресованості дискурсу анекдоту-----------------------------------------------------------------------159
3.3. Модель та типологія адресата дискурсу анекдоту--------------181
Висновки до розділу 3-----------------------------------------------------184
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ--------------------------------------------------187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ-------------------------------194
СПИСОК ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ----------------------216
ДОДАТОК-------------------------------------------------------------------218

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ
ДА дискурс анекдоту
ЗД законодавчий дискурс
ЗКБ заключний комунікативний блок
ЗКІ змістово-концептуальна інформація
ЗПІ змістово-підтекстова інформація
ЗФІ змістово-фактуальна інформація
ІКБ інтродуктивний комунікативний блок
ІКП індивідуальний когнітивний простір
ІТ індикатор тексту
КБ когнітивна база
ККП колективний когнітивний простір
ЛКС лінгвістичні когнітивні структури
НТС науково-технічна стаття
ОКБ основний комунікативний блок
ФКС феноменологічні когнітивні структури

ВСТУП

Дисертаційне дослідження присвячене проблемі вивчення категорії адресованості в офіційному та неофіційному дискурсах. Усе дослідження проводиться в межах антропоцентричної наукової парадигми, яка полягає у вивченні людського фактора” у мові, отож вивчаються не лише семантичні та синтаксичні структури, але фактори, що впливають на створення конкретного дискурсу в умовах реальної комунікації, в якій взаємодіють адресант та адресат.
В основу роботи покладено комунікативно-прагматичний принцип дослідження, за яким дискурс є складним мовленнєвим утворенням, що виникає в процесі спілкування як найважливіший його продукт. Комунікативний підхід до мови передбачає дослідження лінгвістичних характеристик дискурсу з урахуванням співвідношення адресант дискурс адресат. Взаємозв’язок трьох названих компонентів є загальновизнаним положенням лінгвістичної прагматики вивчення спілкування як процесу побудови та сприйняття дискурсу. У межах комунікативного підходу вивчаються умови існування мовної системи, її підсистем і одиниць у конкретних актах спілкування, вибір і використання їх учасниками комунікації. Прагматичний підхід передбачає вивчення дискурсу через його орієнтацію на адресата, з урахуванням здатності останнього сприймати повідомлення [37, с. 26]. У межах цього підходу особлива увага зосереджується на особистості, її моделюванні, на особистісних факторах мовного спілкування, на відображенні цих факторів у дискурсі.
У широкому розумінні спрямованість на адресата є невід’ємною умовою комунікації [14, с. 305; 33, с. 12]. Будь-яке мовлення обов’язково має свого адресата як і свого виробника, навіть якщо б цим адресатом був абсолютно невідомий і невидимий автору читач, якого можна осягнути лише розумом” [30, с. 11-12]. Із цієї точки зору адресованим є дискурс як ціле, а також кожен із його компонентів.
У вужчому розумінні адресатна орієнтація може розглядатися як особлива комунікативна активність автора. Із таких позицій спрямованість на адресата постає як іманентна характеристика дискурсу одне із втілень його антропоцентричності, яке лежить в основі планованого впливу дискурсу і є базою його сприйняття, прочитування” та інтерпретації. При такому підході ні розуміння дискурсу читачем, ні його опис дослідником не може бути повним без реконструкції образу аудиторії”, тобто включеного в дискурс уявлення про його ідеального читача, який виступає як код-норма для реальної читацької аудиторії [112, с. 55-58].
Услід за О.П. Воробйовою адресованість розуміємо [33, с. 15] як категорію дискурсу, яка за допомогою семантики та структури дискурсу відображає спрямованість останнього на передбачуваного адресата комунікації; орієнтація на гіпотетичного адресата задає конкретну модель інтерпретації дискурсу та є семантичною базою текстової рецепції. Адресованість реалізується через наявну в дискурсі програму [34, с. 9] його інтерпретації, яка виражається сукупністю лінгвістичних засобів та прийомів і може відрізнятися певною специфікою в дискурсах різних типів. Адресованість слугує базою когнітивної обробки та інтерпретації дискурсу реальним адресатом у процесі реконструкції ним указаної програми за допомогою лінгвістичних сигналів, які містяться в дискурсі, та сприяє експлікації включеного в дискурс уявлення про його адресата.
Під терміном адресат” розуміємо особу / особи, якій / яким автор надсилає своє послання, заздалегідь орієнтуючись на її / їх уявні загальні характерні риси при побудові повідомлення, яке повністю розуміється цією особою / особами і викликає в неї / них фізичну, ментальну чи емоційну реакцію. Отже й адресованість можна розглядати як думку” адресанта про уявного адресата.
Суттєвість фактора адресата, який разом з іншими екстралінгвістичними чинниками зумовлює комунікативну природу будь-якого мовленнєвого утворення, визнається багатьма лінгвістами (Н.Д. Арутюнова [4, с. 358], М.М. Бахтін [14, с. 290-291], О.П. Воробйова [33, с. 9-10], Г.В. Колшанський [94, с. 15], Г.В. Степанов [163, с. 107]). Адресат кінцева ланка комунікативного ланцюга, об’єкт мовленнєвого впливу. Адресант свідомо будує своє повідомлення відповідно до концептуальної та емоційно-оціночної моделі адресата, яка й визначає вибір специфічних мовленнєвих засобів та побудову дискурсу в цілому. Оформлення дискурсу з урахуванням соціально-психологічної моделі адресата сприяє тому, що інформація дискурсу адекватно сприймається адресатом, а це означає, що дискурс виконує своє комунікативне завдання.
Саме через зміщення дослідницького інтересу з проблем текстотворення на питання прагматичного впливу дискурсу на адресата проблема адресованості мовленнєвого утворення набуває останнім часом абсолютно визначених лінгвістичних обрисів. Вивчення природи та прагматичних властивостей адресованості проводиться як вітчизняними, так і зарубіжними лінгвістами у рамках семасіології (О.С. Кубрякова [106, с. 5-7], М.В. Нікітін [129, с. 113]), лінгвістики тексту та семантики художнього тексту (О.П. Воробйова [33, с. 9-10], Н.Д. Арутюнова [4, с. 358], І.В. Арнольд [3, с. 22], І.Р. Гальперін [37, с. 37-38, 57], З.Я. Тураєва [172, с. 15], В.А. Кухаренко [108, с. 9], Є.А. Гончарова [41, с. 162], Г.М. Молчанова [123, с. 27]), теорії художнього мовлення (В.В. Виноградов [28, с. 348], Г.В. Степанов [163, с. 107]), літературознавства, літературознавчої та філософської естетики, семіотики (М.М. Бахтін [14, с. 290-291], Ю.М. Лотман [112, с. 56], Р. Барт [13, с. 308], Ю.С. Степанов [164, с. 42], У. Еко [187, с. 451], Р. Інгарден [70, с. 398], В. Ізер [225, с. 29]).
Переорієнтація загальнолінгвістичної парадигми на інтеграцію підходів прагматичної та комунікативної лінгвістики [106, с. 6] висвітлила новий ракурс у вивченні дискурсу та проблеми текстового антропоцентризму. Не зважаючи на те, що мовні проблеми адресованості досліджуються досить широко, досі поза увагою лінгвістів залишається категорія адресованості в офіційному та неофіційному дискурсах. Ми звертаємося до цих досить відмінних (за інформативним наповненням, композиційною структурою, оцінним аспектом) типів дискурсу з метою з’ясування не лише диференційних, але інтегративних типів адресата. Окрім цього, у межах офіційного дискурсу ми аналізуємо законодавчий дискурс та науково-технічну статтю, оскільки це дає можливість порівняти особливості адресованості всередині офіційного дискурсу та показати її інтегративні ознаки. Для об’єктивності висновків ми аналізуємо адресованість у кожному типі дискурсу окремо. У загальних висновках порівнюємо модель та типологію адресата офіційного та неофіційного дискурсів й виводимо їх диференційні та інтегративні ознаки.
У нашій роботі дослідження адресованості проводиться на основі жанрових характеристик дискурсів. Услід за М.М. Бахтіним [14, с. 82] трактуємо жанр” як цілісну єдність, утворену такими факторами: предметно-смислова вичерпаність, інтенція адресанта, типова композиційна структура. Виходячи з такого розуміння жанру, ми обрали для аналізу дискурси, які дають змогу найбільш повно здійснювати комунікацію в межах конкретної сфери спілкування, характеризуються структурно-композиційною однотипністю та орієнтуються на свого” ідеального адресата: з офіційних дискурсів жанр закону та жанр науково-технічної статті, з неофіційних жанр анекдоту.
Оскільки жанр анекдоту характеризується лаконічністю форми, тобто є малим текстом, то як матеріал для дослідження адресованості в офіційному дискурсі обрали такі малі тексти: вступна стаття законодавчого дискурсу (Generally”) та вступ науково-технічної статті (Introduction”), тобто досліджуємо ІКБ [165, с. 208] інтродуктивні комунікативні блоки, що дає змогу проводити рівнозначний аналіз їх адресованості у порівнянні з аналізом адресованості в жанрі анекдоту. Малі тексти характеризуються малим обсягом, спільною темою та прагматичною установкою, тісними логічними, граматичними та лексичними зв’язками. Малим текстам властива структурна, композиційна та семантична єдність; їх цілісність передбачає не тільки лінійно представлений зв’язок частин, але і їх внутрішню упорядкованість, координаційну співвіднесеність, зумовлену загальним задумом адресанта. Офіційні дискурси (законодавчий дискурс чи науково-технічна стаття) як макротексти складаються із малих текстів, тобто з певної кількості параграфів / розділів / частин, які входять до загальної смислової та формальної структури дискурсу (є пов’язані між собою). Графічний поділ на окремі параграфи із власними заголовками також сприяє композиційно-смисловому поділу дискурсу на малі тексти [172, с. 15]. З іншого боку, малі тексти є відносно завершеними, самостійними відрізками, які володіють лінгвостилістичними рисами, характерними для макротекстів, й орієнтовані на того ж адресата, що й макротексти. Інакше кажучи, макротекст офіційного дискурсу складається із таких компонентів: Т = Т1 + Т2 + Тn, де Т мактротекст, Т1,2,...n малі тексти. Вважаємо, що кожен із зазначених вище малих текстів є антропоцентричним, має власну інтенцію та власні засоби її розкриття.
Актуальність роботи визначається важливістю комунікативно-прагматичного дослідження такої категорії дискурсу, як адресованість, аналіз засобів передачі якої дає змогу реконструювати образ передбачуваного адресата як офіційного, так і неофіційного дискурсу. Вибір проблеми втілення адресованості в офіційному та неофіційному дискурсах корелює із загальною тенденцією сучасної лінгвістики, спрямованої на дослідження функціонального аспекту мови, на розвиток теорії дискурсу, на дальше вивчення лінгвістичної інтерпретації фактора адресата”. Наше наукове завдання полягає в з’ясуванні того, за допомогою яких мовних та мовленнєвих механізмів, засобів та прийомів втілюється в дискурсі його орієнтація на передбачуваного адресата, а не сам процес рецепції, не лише взаємодія діалог” реального адресата та дискурсу.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертація виконана в межах наукової теми Семантичні, соціолінгвістичні та прагматичні особливості мовних одиниць”, яка розробляється кафедрою англійської філології Волинського державного університету імені Лесі Українки (тема затверджена радою Волинського державного університету, протокол № 9 від 25.05.1998 року).
Мета дослідження з’ясування адресантно-адресатних відношень у міжсуб’єктній інтеракції, які зумовлюють вибір адресантом стратегій текстотворення та моделювання адресантом адресата офіційного та неофіційного дискурсів.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких конкретних завдань:
- розробити модель адресата та його типологію для кожного із виділених жанрів як офіційного, так і неофіційного дискурсу;
- з’ясувати залежність інформативного наповнення, композиційно-прагматичної структури та оцінного аспекту офіційного та неофіційного дискурсів від комунікативної компетенції адресата, його цілей та соціально-ситуативних характеристик;
- описати стратегії мовленнєвої поведінки адресанта виділених типів дискурсу;
- визначити роль та специфіку взаємовідношення адресанта й адресата в міжсуб’єктній інтеракції в межах офіційного та неофіційного дискурсів;
- побудувати моделі міжсуб’єктної інтеракції в обох типах дискурсу.
Вирішення цих завдань передбачає одночасну перевірку запропонованої нами гіпотези:
адресованість як текстова категорія відіграє вирішальну роль у побудові конкретного типу дискурсу для досягнення адекватного прагматичного ефекту. Адресованість офіційного та неофіційного дискурсів має певну специфіку, по-різному проявляється у структурі, інформативному наповненні та оцінному аспекті дискурсу і може бути втілена за допомогою різного роду вербальних сигналів, які містяться в самому дискурсі.
Об’єкт аналізу сучасний англомовний законодавчий акт та сучасна англомовна науково-технічна стаття (офіційний дискурс), сучасний англомовний анекдот (неофіційний дискурс).
Предметом дослідження є комунікативно-прагматичні особливості категорії адресованості в офіційному та неофіційному дискурсах.
Матеріалом дослідження є 100 вступних статей сучасного англійського законодавчого дискурсу, 100 вступних статей сучасної англійської науково-технічної статті та 300 сучасних англійських анекдотів (загальним обсягом 1050 сторінок).
Методи дослідження. У роботі використовуються описовий та порівняльний методи, які уможливлюють порівняння засобів вираження адресованості в офіційному та неофіційному дискурсах; метод моделювання за допомогою комунікативних блоків дає змогу зіставити композиційну структуру виділених типів дискурсу; методи структурного та прагматичного аналізу дають змогу зіставити спосіб репрезентації інформації уявному адресатові; методи лексико-синтаксичного аналізу уможливлюють аналіз лексико-семантичного наповнення дискурсів; елементи статистичного аналізу забезпечують кількісні характеристики та об’єктивність обробки фактичного матеріалу. Усі перераховані вище методи дозволяють вивчити характеристики ролей комунікантів, комунікативнопрагматичні наміри адресанта, міжособистісні стосунки учасників комунікації, вплив адресанта на інформаційну та світоглядну систему адресата.
Наукова новизна дослідження полягає в таких його особливостях:
- уперше здійснено порівняльний аналіз категорії адресованості офіційного та неофіційного дискурсів;
- побудовано моделі адресата та розроблено типологію адресата офіційного й неофіційного дискурсів та з’ясовано її інтегративні та диференційні ознаки;
- з’ясовано залежність інформативного наповнення, функціонально-прагматичної структури та оцінного аспекту обох типів дискурсу від комунікативної компетенції адресата, його індивідуально-особистісних та соціально-ситуативних характеристик;
- встановлено особливості реалізації комунікативних стратегій в окремих жанрах офіційного та неофіційного дискурсів;
- побудовано моделі міжсуб’єктної інтеракції в межах обох типів дискурсу.
Теоретична значимість дисертації полягає в системному підході до проблеми адресованості, оскільки цей фактор є одним із провідних параметрів, які обумовлюють варіативність мовної організації дискурсів різних типів. Результати дослідження є певним внеском у розробку теорії функціонально-стильової стратифікації мови, а також у лінгвістику тексту, аналіз дискурсу, інтерпретацію тексту.
Практичне значення дослідження полягає в можливості використання його фактичного матеріалу, основних положень та висновків у викладані стилістики англійської мови (розділ Стилістика тексту”), при читанні спецкурсів із прагматики та комунікативної лінгвістики, інтерпретації тексту, теорії та практики перекладу, а також на практичних заняттях з англійської мови при проведенні стилістичного, лексичного, інтерпретативного та комунікативно-функціонального аналізів текстів, у наукових дослідженнях студентів та аспірантів.
Положення, що виносяться на захист:
1. Моделі адресата як офіційного так і неофіційного дискурсів, що орієнтовані на комунікативну компетенцію адресата, його індивідуально-особистісні та соціально-ситуативні характеристики, співпадають за такими типами адресата: гіпотетичний, реальний, інтелектуально-логічний, національний /позанаціональний, позастатевий” адресат, адресат-доросла людина та розрізняються за соціально-ситуативними й індивідуально-особистісними характеристиками (адресат-професіонал в офіційному дискурсі та емоційно-інтуїтивний загальнопрофесійний” адресат, який диференціюється за віком та статтю у неофіційному дискурсі).
2. Тип інформації, композиційна будова, оцінний аспект і офіційного, і неофіційного дискурсів детермінуються типом адресата. Адресованість офіційного дискурсу інтелектуально-логічному / субординованому / адресатові-професіоналу визначає переважання ЗФІ, жорстку композиційну модель, переважання раціональної оцінки. Адресованість неофіційного дискурсу емоційно-інтуїтивному / інтелектуально-логічному / рівному” адресатові зумовлює переважання ЗПІ та ЗКІ, вільну композиційну модель, її редукцію та експансію, переважання емоційної оцінки.
3. Адресант застосовує однакові стратегії (продукційні та стилістичні) для побудови як офіційного, так і неофіційного дискурсів, які актуалізуються в різних типах дискурсу по-різному, а саме: продукційні стратегії адресанта офіційного дискурсу реалізуються в експліцитно вираженій ЗФІ (іноді ЗКІ), жорсткій композиційній будові, стилістичні в передачі раціональної оцінки; продукційні стратегії адресанта неофіційного дискурсу реалізуються у великому обсязі ЗПІ та ЗКІ, в узуальній композиційній моделі, стилістичні в передачі емоційної оцінки.
4. Тип ситуації, зіставлення комунікативної компетенції та індивідуального когнітивного простору адресанта й адресата визначає тип відносин між комунікантами, а саме: домінування сильного адресанта в законодавчому дискурсі та домінування сильного адресанта чи рівність адресанта й адресата в науково-технічній статті (офіційний дискурс); рівність адресанта й адресата в дискурсі анекдоту (неофіційний дискурс).
5. Моделі комунікації в межах і офіційного, і неофіційного дискурсів поєднують однакові складові (адресант, адресат, текст, ситуація), проте характеризуються їх різним втіленням. Модель офіційного дискурсу охоплює адресанта-професіонала, адресата-професіонала, текст, ситуацію професійного спілкування. У межах офіційного дискурсу є свої відмінності, а саме: у моделі законодавчого дискурсу адресат розщеплюється на адресата-професіонала / адресата-непрофесіонала / адресата-ретранслятора / автоадресата. У моделі неофіційного дискурсу відбувається постійна трансформація адресата в адресанта у ситуації розваги.
Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів із висновками до кожного, загальних висновків, списків використаних джерел та джерел ілюстративного матеріалу.
У вступі обґрунтовується вибір теми та її актуальність, визначається мета і завдання, формулюється робоча гіпотеза, розкривається теоретична та практична цінність роботи, наводяться основні положення, які виносяться на захист.
У першому розділі Теоретико-методологічні принципи вивчення міжсуб’єктної інтеракції адресанта й адресата в офіційному та неофіційному дискурсі” аналізуються основні властивості та категоріальна сутність дискурсу. У межах функціонально-прагматичного підходу дискурси поділяються на офіційні та неофіційні. Визначаються основні критерії моделювання гіпотетичного адресата та його типологічні властивості; з’ясовуються комунікативні та прагматичні механізми адресованості дискурсу та їх роль у продукуванні офіційного та неофіційного дискурсів.
У другому розділі Реалізація категорії адресованості в офіційному дискурсі” на прикладі вступних статей законодавчого дискурсу та науково-технічної статтї, розглядаються особливості міжсуб’єктної інтеракції в межах офіційного дискурсу, реалізація стратегій текстотворення, аналіз яких дає змогу побудувати модель адресата та з’ясувати її типологічні особливості.
У третьому розділі Реалізація категорії адресованості в неофіційному дискурсі” пропонується модель міжсуб’єктної інтеракції в межах дискурсу анекдоту, розглядаються особливості стратегій текстотворення, аналіз яких сприяє побудові моделі адресата неофіційного дискурсу.
У загальних висновках коротко сформульовано підсумки дослідження, окреслено перспективи дальшого опрацювання проблеми.
Апробація дисертації проходила на засіданні кафедри англійської філології Волинського державного університету імені Лесі Українки; базові положення і результати праці відображені в доповідях на наукових конференціях Волинського державного університету в 1999-2004 р.р., у матеріалах 7-ої Міжнародної конференції Досвід розробки та застосування САПР в мікроелектроніці” (Славсько, Україна, 18-22 лютого 2003 р.), у матеріалах Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених Актуальні проблеми філології” (Дніпропетровськ, 2003), ХІІІ Міжнародної наукової конференції Мова та культура” ім проф. Сергія Бураго (Київ, 28 червня 2 липня, 2004) та у 7 статтях.

bibliography

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Малі тексти офіційного (вступна стаття законодавчого дискурсу та вступ науково-технічної статті) та неофіційного (дискурс анекдоту) дискурсів володіють всіма лінгвостилістичними рисами та текстовими категоріями, властивими макротекстам, й орієнтовані на ту ж модель адресата. Їх малий обсяг (20-30 рядків у межах 2-3 абзаців для офіційного дискурсу та 2-4 репліки в межах неофіційного дискурсу) сприяє рівнозначному аналізу засобів вираження орієнтації на уявного адресата. Малі тексти офіційного дискурсу репрезентуються лише в межах одного об’єктивного” фрейму, тобто мають реального референта, що переконує адресата в об’єктивності повідомлення. Неофіційний дискурс має два фрейми: об’єктивний, що формує в адресата впевненість у вірогідності зображуваної ситуації, та суб’єктивний, що відображає видуманий адресантом світ. Зіставлення обох фреймів утворює комічну ситуацію анекдоту й провокує в адресата сміх.
Адресант і офіційного, і неофіційного дискурсу намагається передбачити інтерпретативну діяльність адресата, тому свідомо чи підсвідомо орієнтується на конкретні типологічні властивості уявного адресата.
За рівнем комунікативної компетенції адресат офіційного дискурсу є гіпотетичним / реальним / субординованим, обізнаний із конкретною ситуацією офіційного спілкування (стратегічна компетенція), усвідомлює себе як субординованого адресата із нижчою комунікативною компетенцією (соціолінгвістична компетенція), має достатній ІКП і вміє самостійно використовувати отриману інформацію у практичній діяльності (граматична та дискурсивна компетенція).
За індивідуально-особистісними характеристиками адресат є інтелектуально-логічним, що має практичну професійну необхідність отримати спеціалізовану інформацію (правничу, наукову), розширити власний ІКП, підтвердити чи спростувати власні гіпотези.
За соціально-ситуативними характеристиками адресат є віковим, позастатевим” адресатом-професіоналом, бо лише професіонал, доросла людина, спроможний зрозуміти спеціальну, професійну інформацію офіційного дискурсу. Адресат-професіонал є одночасно автоадресатом, бо аналізуючи інформацію офіційного дискурсу вступає у внутрішній діалог не лише із адресантом, але і з собою, і в такий спосіб створює паралельний текст.
Щодо неофіційного дискурсу, то за рівнем комунікативної компетенції адресат є гіпотетичним / реальним / рівним, що досконало володіє літературною нормою мови та її позалітературним варіантом, обізнаний із факторами екстралінгвістичної реальності (граматична та дискурсивна компетенція), здатний повністю оцінити та зрозуміти і ситуативний, і лінгвістичний гумор анекдоту, спроможний передавати далі анекдот (стратегічна компетенція), усвідомлює себе як рівного адресантові комунікативного партнера (соціолінгвістична компетенція).
За індивідуально-особистісними характеристиками адресат є емоційно-інтуїтивним та інтелектуально-логічним, бо анекдот апелює і до емоцій, і до інтелекту адресата.
За соціально-ситуативними характеристиками адресат неофіційного дискурсу є загальнопрофесійним” адресатом (від якого вимагається обізнаність у різноманітних професійних особливостях), що характеризується національною приналежністю національний адресат (хоча більшість анекдотів орієнтовані на позанаціонального” адресата), гендерними адресат-чоловік / адресат-жінка (хоча більшість анекдотів адресовані позастатевому” адресатові) та віковими (адресат-дитина / адресат-підліток / адресат-доросла людина) рисами. Така модель адресата дискурсу анекдоту є релевантною для всіх неофіційних дискурсів.
У результаті дослідження нами зроблено висновок, що офіційний та неофіційний дискурси мають такі інтегративні типи адресата: гіпотетичний, реальний, інтелектуально-логічний, національний / позанаціональний, позастатевий” адресат, адресат-доросла людина.
Особливості прагматичного впливу офіційного та неофіційного дискурсу зумовлюють також існування диференційних типів адресата. Оскільки офіційні дискурси спонукають, у першу чергу, до інтелектуальної та практичної діяльності, то й орієнтовані на адресата-професіонала. Мета неофіційних дискурсів розважати адресата, тому й типологія адресата цього жанру передбачає емоційно-інтуїтивного загальнопрофесійного” адресата, який диференціюється за віком та статтю.
Фактору адресата підпорядковане інформативне наповнення, композиційна модель та оціний аспект офіційного та неофіційного дискурсів. Фактор адресата впливає на вибір адресантом стратегій текстотворення (продукційних та стилістичних), які в офіційному та неофіційному дискурсах по-різному актуалізуються.
Так, адресант офіційного дискурсу добирає продукційні стратегії, які зумовлютьє домінування експліцитно вираженої ЗФІ, яка дає змогу обізнаному адресатові-професіоналу адекватно зрозуміти офіційне повідомлення. Малий обсяг імпліцитної інформації ЗКІ зумовлений прагненням домінуючого адресанта до найточнішої, однозначної передачі спеціальної наукової інформації. Оскільки офіційний дискурс апелює до інтелектуально-логічного, раціонального типу мислення адресата, то такий адресат розцінює імпліцитну інформацію як нерелевантну.
Продукційні стратегії адресанта неофіційного дискурсу реалізуються у передачі великого обсягу імпліцитної інформації, зокрема ЗПІ та ЗКІ. Домінування імпліцитної інформації зумовлене ставленням адресанта неофіційного дискурсу до адресата як до рівного комунікативного партнера з ККП, який здатний самостійно зрозуміти та оцінити підтекст неофіційного повідомлення.
Продукційні стратегії адресанта офіційного дискурсу реалізуються у побудові дискурсу за стереотипною жорсткою композиційною моделлю, всі елементи якої займають чітко визначені місця: ІТ + ІКБ + ОКБ + ОКБn + ЗКБ; (в законодавчому дискурсі однак немає ЗКБ) трансформаційні процеси текстової моделі відсутні (допускається лише експансія, яка не є стилістично значимою), характерне використання підрядних речень, інфінітивних, дієприкметникових зворотів. Прямий порядок слів, повтор одного й того ж терміна, допустові сполучники, вставні слова створюють прозорість” дискурсу для адресата та уможливлюють адекватну інтерпретацію останнім змісту офіційного повідомлення. Логічність побудови забезпечує точне, повне розуміння адресатом-професіоналом офіційного дискурсу і сприяє концентрації уваги адресата.
Продукційні стратегії адресанта неофіційного дискурсу реалізуються у побудові дискурсу за узуальною моделлю: (ІКБ) + ОКБ1 + (ОКБ2) + (ОКБn) + ЗКБ, у використанні експансії та редукції текстової моделі, що дає змогу адресатові переказувати ДА як схематично, так і більш описово. Застосування таких поетичних засобів, як еліпсис, повтор, антитеза, розрядка сприяє передачі підтексту і формує особливе сприйняття, породжуючи його автоматизм і несподівано розрушуючи його у фіналі дискурсу, чим викликають сміхову реакцію адресата.
Аксіологічна характеристика офіційного та неофіційного дискурсів залежить від їх прагматичної установки, тобто від фактору адресата. Прагматична установка офіційного дискурсу передача спеціальної, наукової інформації інтелектуально-логічному адресатові-професіоналу з метою її засвоєння, збереження і використання на практиці, то цьому типу дискурсу найперше властива раціональна прагматична оцінка, яка активізує раціональний тип мислення адресата. Лексикостилістичними засобами вираження раціональної оцінки (у яких реалізуються стилістичні стратегії) є лексичні одиниці з семами позитивної / негативної оцінки, нейтральні слова, терміни, номенклатурна лексика. Емоційна прагматична оцінка в офіційному дискурсі є факультативною, вона допомагає адресатові психологічно сприйняти офіційне повідомлення. Емоційна прагматична оцінка досягається за допомогою використання лексичних інтенсифікаторів, метафори, синекдохи.
Прагматична установка неофіційного дискурсу прагнення спроектувати потік свідомості емоційно-інтуїтивного / інтелектуально-логічного адресата через мовленнєвий потік дискурсу, досягнути емоційної підтримки адресата і долучити його до своїх думок. Тому неофіційний дискурс наскрізь пронизаний емоційною прагматичною оцінкою, передачу якої забезпечують стилістичні стратегії, що реалізуються в метафорі, гіперболі, перифразі, порівнянні, каламбурі, фразеологічних зворотах. Суто раціональна оцінка неофіційному дискурсу не властива.
Фактор адресата й фактор адресанта детермінують особливості міжсуб’єктної інтеракції в межах офіційного та неофіційного дискурсів. Офіційний дискурс характеризується наявністю домінуючого адресанта із вищим комунікативним статусом та більшим індивідуальним когнітивним простором та субординованого адресата. Однак в межах офіційного дискурсу існують свої диференційні особливості. Так, у науково-технічній статті адресант може бути рівним адресатові (їх комунікативна компетенція та індивідуальний когнітивний простір рівні), чи навіть слабким” (його комуікативний статус нижчий, ніж комінікативний статус адресата, індивідуальний когнітивний простір менший).
У неофіційному дискурсі адресант і адресат виступають як рівноправні партнери, соціальні бар’єри між якими знижуються, інтимізуються. Комунікативна компетенція та ІКП адресанта й адресата рівні, інтеракція в ДА передбачає існування сильного адресанта і сильного адресата.
Інтеракція в офіційному дискурсі представлена такою моделю: адресант-професіонал, адресат-професіонал / автоадресат, спеціальний (юридичний, науковий) текст, ситуація професійного спілкування. Однак навіть у межах офіційного дискурсу є диференційні ознаки, а саме: в законодавчому дискурсі модель адресата охоплює адресата-професіонала / адресата-ретранслятора / адресата-непрофесіонала. Модель інтеракції неофіційного дискурсу охоплює адресанта, адресата, гумористичний текст, ситуацію розваги, причому відбувається постійна трансформація адресата в адресанта, адже анекдот як неофіційний дискурс самотрансляційне повідомлення.
Отже, модель адресата та її типологічні властивості, позиція адресанта в дискурсі (сильна нейтральна слабка) зумовлюють специфіку побудови дискурсу як відображення адресантно-адресатних відношень, а саме: побудова дискурсу, орієнтованого на субординованого адресата-професіонала, якому потрібно донести максимум необхідної, пізнавальної інформації у найбільш доступній, логічній формі, що забезпечує прозорість” повідомлення (офіційний дискурс); та побудову дискурсу, орієнтованого на адресата як рівного комунікативного партнера, що хоче розважитися, відпочити, отримати емоційну та інтелектуальну насолоду від декодування завуальованого підтексту (неофіційний дискурс).
Значимість проведеного дослідження полягає в розробці проблеми системного вивчення адресованості, оскільки цей фактор є одним із провідних параметрів, що обумовлюють варіативність мовної організації дискурсів різних типів.
Особистий внесок полягає у з’ясуванні адресантно-адресатних відношень у міжсуб’єктній інтеракції в межах офіційного та неофіційного дискурсів, побудові комунікативних моделей обох типів дискурсу; реалізації комуніктивних стратегій залежно від позиції адресанта в дискурсі та моделі уявного адресата, побудові моделі адресата та виділенні його типів як в офіційному, так і в неофіційному дискурсі.
Вважаємо, що подальші дослідження категорії адресованості можуть проводитися на основі аналізу окремих жанрів публіцистичного стилю, художнього мовлення тощо як у порівняльному аспекті, так і ізольовано, з урахуванням прагматичного типу висловлювань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азнаурова Е.С. Прагматика текстов различных функциональных стилей // Общественно-политический и научный текст как предмет обучения иностранным языкам. М.: Наука, 1987. С. 3-20.
2. Анисимова Е.Е. Коммуникативная прагматика нормы // Филологические науки. 1988. №6. С. 64-69.
3. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка: (Стилистика декодирования): Учеб. пособие. М.: Просвещение, 1990. 300 с.
4. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1981. Т.40, №4. С. 358-367.
5. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 339 с.
6. Арутюнова Н.Д. Дискурс // ЛЭС. М.: Сов. Энциклопедия, 1990. С. 136-137.
7. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры: Сб. науч. трудов. М.: Прогресс, 1990. С. 5-32.
8. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: «Языки русской культуры», 1999. I-XV, 896 с.
9. Аршавская Е.А. Национально-культурная форма существования коммуникативной компетенции // Культура, общение, текст. М.: Наука, 1988. С. 26-38.
10. Бабич В.І. Лінгвокраїнознавча інтерпретація англомовного тексту. К.: Либідь, 1990. 155 с.
11. Бариш І.Л. Етнолінгвістичні аспекти наукової комунікації // Мовознавство. 2000. №1. С. 21-31.
12. Барт Р. Лингвистика текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып. VIII. С. 422-449.
13. Барт Р. Текстовый анализ // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1980. Вып. IX. C. 307-312.
14. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 423 с.
15. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. К.: Видавничий центр «Академія», 2004. 344 с.
16. Белл Р. Социолингвистика. Цели, методы и проблемы. М.: Межд. отн-ния, 1980. 320 с.
17. Беляева Е.И. Грамматика и прагматика побуждения: английский язык. Воронеж: ВГУ, 1992. 168 с.
18. Бенвенист Э. Общая лингвистика: Пер. с франц. М.: Прогресс, 1975. 447 с.
19. Бескровная И.А. Поэтический текст как модель автокоммуникации: типы адресантов // Филологические науки. 1998. №5-6. С. 87-96.
20. Бисималиева М.К. О понятиях «текст» и «дискурс» // Филологические науки. 1999. №2. С. 78-85.
21. Богданов В.В. Речевое общение: прагматические и семантические аспекты. Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. 88 с.
22. Богданов В.В. Коммуникативная компетенция и коммуникативное лидерство // Язык, дискурс и личность. Тверь: ТГУ, 1990. С. 26-31.
23. Борботько В.Г. Общая теория дискурса (принципы формирования и смыслопорождения): Автореф. дис д-ра филол. наук : 10.02.19 / Кубанский гос. ун-т. Краснодар, 1998. 36 с.
24. Брайт У. Введение: параметры социолингвистики // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1975. Вып. VII. С. 34-41.
25. Булатова А.П. Концептуализация знания в искусствоведческом дискурсе // Вестник Московского ун-та. Сер.9. Филология. 1999. №2. С. 34-49.
26. Васильев С.А. Синтез смысла при создании и понимании текста. К.: Наук. думка, 1988. 239 с.
27. Васильев Ю.А. Некоторые вопросы языково-стилистического анализа практических форм научной речи (на материале современной научно-технической статьи) // Язык и стиль научной речи. М.: Наука, 1977. С. 47-64.
28. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. М.: Гос. изд-во худож. лит., 1959. 653 с.
29. Винокур Т.Г. К характеристике говорящего: интенция и реакция // Язык и личность: Сб. ст. М.: Наука, 1981. С. 11-23.
30. Влияние социальных факторов на функционирование и развитие языка. М.: Наука, 1988. 200 с.
31. Воробьева О.П. К вопросу о таксономии адресата художественного текста // Текст и его категориальные признаки: Сб. науч. трудов. К.: КГПИИЯ, 1989. С. 39-46.
32. Воробьева О.П. Реализация фактора адресата в художественном тексте в аспекте лингвокультурной традиции // Филологические науки. 1992. №1. С. 59-66.
33. Воробьева О.П. Текстовые категории и фактор адресата. К.: Вища шк., 1993. 200 с.
34. Воробьева О. П. Лингвистические аспекты адрессованости художественного текста (одноязычная и межъязычная коммуникация). Дис. д-ра филол. наук. М., 1997. 382 с.
35. Гак В.Г. Языковые преобразования. М.: Школа «Языки русской культуры», 1998. 768 с.
36. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури. К.: Либідь, 2001. 488 с.
37. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 139 с.
38. Гаузенблаз К. О характеристике и классификации речевых произведений // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып. VIII. C. 57-77.
39. Гонтар М.О. Літературний анекдот у системі малих епічних форм // Іноземна філологнія. 1999. Вип. 111. С. 150-155.
40. Гончаренко Н. Анекдот // Сучасність. 1998. №6. С. 116-126.
41. Гончарова Е.А. Категории автор-персонаж и их лингвистическое выражение в структуре художественного текста (на материале немецкоязычной прозы): Дисд-ра филол. наук: 10.02.04. Л., 1989. 514 с.
42. Грайс Г.П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. XVI. C. 217-237.
43. Гребенюк Н.Н. Неоднозначные высказывания в различных типах дискурса: к постановке проблемы // Тези доповідей наук. конфер. Актуальні питання лінгвістики та методики викладання ін. мов”. Харків: ХДУ, 1997. С. 12-13.
44. Гришина О.Н. Особенности организации информации в научном и художественном тексте // Функциональные стили. Лингвистические аспекты. М.: Наука, 1985. С. 39-48.
45. Губаева Т.В. Практический курс русского языка для юристов. Казань: Казан. ун-т, 1986. 100 с.
46. Гуляр Т.Б. Побудительный дискурс // Коммуникативно-функциональный аспект языковых единиц. Тверь: ТГУ, 1993. С. 37-43.
47. Гусев С.С., Тульчинский Г.Л. Проблема понимания в философии: философско-гносеологический анализ. М.: Политиздат, 1985. С. 68.
48. Данилко М.И., Нижникова Л.В., Глумова Н.А. Типы коммуникативных отношений «автор - читатель» в художественной и документальной прозе // Коммуникативная направленность текста и его перевод: Сб. науч. трудов. К.: УМКВО, 1988. С. 14-20.
49. Дейк Т.А., ван. Язык. Познание. Коммуникация: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
50. Дейк Т.А., ван, Кинч В. Стратегия понимания связного текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1988. Вып. XXIII. C. 153-211.
51. Демьяненко М.Я., Лазаренко К.А. Дифференциация текстов по формам общения // Психологическая и лингвистическая природа текста и особенности его восприятия. К.: Вища. шк., 1979. С. 123-138.
52. Демьянков В.З. Конвенции, правила и стратегии общения (интерпретирующий подход к аргументации) // Изв. АН СССР. Сер. лит и яз. 1982. Т. 41, № 4. С. 327-337.
53. Джанджакова Е.В. Реализация контакта «автор - читатель» в художественном тексте // Функционирование языковых единиц в коммуникативных актах: Сб. науч. трудов. М.: МГПИИЯ им. Тореза, 1986. Вып. 272. С. 124-134.
54. Дискурс іноземномовної комунікації (колективна монографія). Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. 495 с.
55. Дмитренко В.А. Формулы шуток и особенности их перевода // Вісник СумДУ. 2003. - № 4 (50). С. 57-60.
56. Дмитренко В.А. Типологические особенности фолькльорных комических микротекстов // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна: Іноземна філологія на межі тисячоліть. 2000. № 471. С. 77-82.
57. Дымарский М.Я. Проблемы текстообразования и художественный текст (на материале русаской прозы ХІХ ХХ вв.). М.: Эдиториал УРСС, 2001. 328 с.
58. Дюженко Г.А. Документальная лингвистика. М.: Статистика, 1975. 64 с.
59. Звегинцев В.А. Предложение и его отношение к языку и речи. М.: Московский ун-т, 1976. 308 с.
60. Звегинцев В.А. О цельнооформленности единиц текста // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1980. Т.39, №1. С. 13-21.
61. Здоровега В. Пошуки істини, утвердження переконань. Деякі гносеологічні та психологічні проблеми публіцистики. Львів: Вища. шк., 1975. 176 с.
62. Зернецкий П.В. Прагмалингвистические параметры связного текста // Прагмалингвистические и семантические аспекты синтаксиса. Калинин: Калининск. гос. ун-т, 1985. С. 170-185.
63. Зернецкий П.В. Единицы речевой деятельности в диалогическом дискурсе // Языковое общение: Единицы и Регулятивы. Калинин: Калининск. гос. ун-т, 1987. С. 85-89.
64. Зернецкий П.В. Речевое общение на английском языке (коммуникативно-функциональный анализ дискурса). К.: Лыбидь, 1992. 144 с.
65. Зильберт Б.А. Социолингвистические исследования текстов радио, телевидения, газеты. Саратов: Саратов. ун-т, 1986.
66. Золян С.Т. Семантические аспекты поэтики адресата // Res Philologica: Сб. ст. / Под ред. Д.С.Лихачева. М., Л.: Наука, 1990. С. 351-356.
67. Иванова И.П., Бурлакова В.В., Почепцов Г.Г. Теоретическая грамматика современного английского языка: Учебник. М.: Высш. школа, 1981. 285 с.
68. Ивин А.А. Основы теории аргументации: Учебник. М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1997. 352 с.
69. Ігнатенко М.А. Читач як учасник літературного процесу. К.: Наук. думка, 1980. 172 с.
70. Ингарден Р. Исследования по эстетике: Пер. с польск. М.: Изд-во иностр. лит., 1962. 572 с.
71. Ишмуратов А.Т. Логико-когнитивный анализ онтологии дискурса // Рациональность и семиотика дискурса. К., 1994. С. 171-176.
72. Калюжная В.В. Характеристики английского функционального стиля официально-делового изложения: Автореф. дис канд. филол. наук : 10.02.04 / Киев. нац. ун-т им. Т.Г. Шевченка. К., 1977. 25 с.
73. Каменская О.Л. Текст и коммуникация. М.: Высш. школа, 1990. 151 с.
74. Караулов Ю.Н. Лингвистическое конструирование и тезаурус литературного языка. М.: Наука, 1981. 366 с.
75. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. М.: Наука, 1987.
76. Караулов Ю.Н., Петров В.В. От грамматики текста к когнитивной теории дискурса // Т.А. ван Дейк. Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс, 1989. С. 5-11.
77. Карпчук Н.П. Адресованість в науковому дискурсі // Науковий вісник Волинського держ. ун-ту. 2000. - № 2. С. 202-205.
78. Карпчук Н.П. Адресованість у законодавчому дискурсі // Науковий вісник Волинського держ. ун-ту. 2001. №13. С. 168-172.
79. Карпчук Н.П. Адресованість анекдотичного дискурсу // Філологічні студії. Луцьк, 2001. № 3. С. 22-28.
80. Карпчук Н.П. Дискурс анекдоту як міжсуб’єктна інтеракція // Науковий вісник Волинського держ. ун-ту. 2002. № 1. С. 133-138.
81. Карпчук Н.П. Законодавчий дискурс як міжсубєктна інтеракція // Науковий вісник Волинського держ. ун-ту. 2003. №5. С. 142-147.
82. Карпчук Н.П. Модель адресата законодавчого дискурсу // Досвід розробки та застосування приладо-технологічних САПР в мікроелектроніці / Матеріали VII Міжнародної науково-технічної конференції CADSM 2003. Львів: Національний ун-т Львівська політехніка”. 2003. С. 550.
83. Карпчук Н.П. Науково-технічна стаття як міжсуб’ктна інтеракція // Науковий вісник Волинського держ. ун-ту. 2003. № 8. С. 222- 226.
84. Карпчук Н.П. Міжсуб’єктна інтеракція дискурсу анекдоту // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених Актуальні проблеми філології” (15 квітня 2003). Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. С. 103-104.
85. Карпчук Н.П. Роль фактора адресата у побудові науково-технічної статті // Науковий вісник ВДУ. 2004. - № 3. С. 95-99.
86. Кацнельсон С.Д. Речемыслительные процессы // Вопросы языкознания. 1984. №4. С. 7-13.
87. Кибрик А.А. Когнитивные исследования по дискурсу // Вопросы языкознания. 1994. №5. С. 126-139.
88. Кімакович І. Традиційний анекдот в контексті сміхових явищ української культури: Дис...канд. філол. наук: 10.01.01. К., 1996.
89. Киричук Л.М. Прагматичні особливості категорії оцінки у рекламному тексті (на матеріалі реклами журналу Time”): Дис...канд. філол. наук: 10.02.04. К., 1999.
90. Киселева А.А. Вопросы теории речевого воздействия. Л.: ЛГУ, 1978. 160 с.
91. Кобякова І.А., Логвиненко О.М. Номінативно-комунікативний аспект гумору в текстах малого жанру // Вісник СумдУ. 2002. № 4 (37). С. 82-87.
92. Кожина М.Н. Стилистика русского языка. М.: Просвещение, 1993. 224 с.
93. Колегаева И.М. Текст как единица научной и художественной коммуникации. Одесса: ОГУ им. И.И.Мечникова, 1991. 120 с.
94. Колшанский Г.В. Коммуникативная функция и структура языка. М.: Наука, 1984.
95. Кондаков И.В. К поэтике адресата (в контексте идей академика Г.В.Степанова) // Res Philologica : Сб. ст. М., Л.: Наука, 1990. С. 18-29.
96. Кох В.А. Предварительный набросок дискурсивного анализа семантического типа // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып. VIII. C. 149-172.
97. Красных В.В., Гудков Д.Д., Захаренко И.В. Когнитивная база и прецедентные феномены в системе других единиц и в коммуникации // Вестник Московск. ун-та. Сер. 9. Филология. 1996. №4. С. 106-118.
98. Красных В.В. Коммуникативный акт и его структура // Функциональные исследования: Сб. статей по лингвистике. М., 1997. Вып. 4. С. 43-44.
99. Красных В.В. От концепта к тексту и обратно (к вопросу о психолингвистике текста) // Вестник Московск. ун-та. Сер. 9. Филология. 1998. №1. С. 53-70.
100. Красных В.В. Основы психолингвистики и теории коммуникации. М.: ИДТГК «Гнозис», 2001. 270 с.
101. Краткий словарь когнитивных терминов / под общ. ред. Е.С.Кубряковой. М.: МГУ, 1997. 245 с.
102. Крюковський В.І. Комунікативно-прагматичний аспект французьких законодавчих текстів (на матеріалі Цивільного кодексу Франції та інших юридичних текстів): Дис...канд. філол. наук: 10.02.05. К., 1996. 211 с.
103. Крысин Л.П. Речевое общение и социальные роли говорящих // Социально-лингвистические исследования. М., 1976. С. 42-52.
104. Крысин Л.П. Владение языком: лингвистический и социокультурный аспекты // Язык. Культура. Этнос. М.: Наука, 1994. С. 66-78.
105. Кубрякова Е.С. Номинативный аспект речевой деятельности. М.: Наука, 1986. 158 с.
106. Кубрякова Е.С. Введение // Человеческий фактор в языке. Язык и порождение речи / Отв. ред. Е.С. Кубрякова. М.: Наука, 1991. С. 4-20.
107. Кубрякова Е.С., Александрова О.В. Виды пространства текста и дискурса // Материалы науч. конф. «Категоризация мира: пространство и время». М.: МГУ, 1997. С. 15-26.
108. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. М.: Просвещение, 1988. 192 с.
109. Лабов У. Исследования языка в его социальном контексте // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1975. Вып. VII. C. 96-181.
110. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н. Ярцева. М.: Сов. Энциклопедия, 1990. 608 с.
111. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. М.: Искусство, 1970. 384 с.
112. Лотман Ю.М. Текст и структура аудитории // Труды по знаковым системам. Вып. 9 / Учен. зап. Тарт. ун-та. Тарту, 1977. Вып. 422. С. 55-61.
113. 112. Лук’янець В. Філософія дискурсу // Вісник НАН України. 2000. № 10. С. 18-31.
114. Лухьенбрурс Д. Дискурсивный анализ и схематическая структура // Вопросы языкознания. 1996. №2. С. 141-155.
115. Макаров М.Л. Коммуникативная структура текста. Тверь: Тверск. гос. ун-т, 1990. 52 с.
116. Максимов С.Е. Прагматические и структурно-семантические особенности текста международного договора (на материале английского языка): Дисканд. филол. Наук: 10.02.04. К., 1984. 196 с.
117. Марковина Ю.И. Культурные факторы и понимание художественного текста // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. 1984. Т.43, №1. С. 48-55.
118. Матвеева Т.В. Функциональные стили в аспекте текстовых категорий. Свердловск: Урал. ГУ, 1990. 172 с.
119.&