АКЦЕНТУАЦІЯ НЕПОХІДНИХ ІМЕННИКІВ У БОЙКІВСЬКИХ ГОВІРКАХ

brief description

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На правах рукопису
УДК 8128; 801.612

Кобиринка Галина Степанівна

АКЦЕНТУАЦІЯ НЕПОХІДНИХ ІМЕННИКІВ
У БОЙКІВСЬКИХ ГОВІРКАХ

Спеціальність 10.02.01 українська мова
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук,
професор П.Ю.Гриценко

Київ - 2002

ЗМІСТ
Перелік умовних позначень....4
Вступ 5
Розділ 1. Акцентуація іменників як об’єкт лінгвістичного опису13
1.1. Дослідження акцентуації української мови та її діалектів............13
1.2. Принципи дослідження наголосу. .............26
1.3. Словесний наголос. Рухомий та нерухомий наголос. .....32
1.4. Висновки до 1-го розділу....40
Розділ 2. Акцентуація непохідних іменників у бойківських говірках......46
2.1 Акцентуація непохідних іменників говірки села Сихів Стрийського району Львівської області. .............................. 46
2.2. Акцентуація непохідних імеників говірки села Опака Дрогобицького району Львівської області.....75
2.3. Акцентуація непохідних імеників говірки села Кульчиці Самбірського району Львівської області..................102
2.4. Акцентуація непохідних імеників говірки села Бітля
Турківського району Львівської області............131
2.5. Висновки до 2-го розділу......159
Розділ 3. Зіставна характеристика акцентуації непохідних іменників у бойківських говірках.............................................161
3.1. Специфіка акцентуаційної системи бойківських говірок у синхронії.......................161
3.2. Специфіка акцентуації непохідних іменників у бойківських говірках у відношенні до акцентуації іменників у праслов’янській мові................................................181
3.3. Висновки до 3-го розділу. .........204
Висновки. ..................208
Список використаної літератури........213
Додаток А. Диференціюючі риси акцентуації непохідних іменників у бойківських говірках .... 232
Додаток Б. Напрями змін у наголошуванні непохідних іменників у бойківських говірках ......... 238
Додаток В. Індекс аналізованих лексем ........ 245

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ позначЕНЬ

Бт. село Бітля Турківського району Львівської області;
К. село Кульчиці Самбірського району Львівської області;
Оп. село Опака Дрогобицького району Львівської області;
С. село Сихів Стрийського району Львівської області;

а.п. акцентна парадигма;
а.п.а праслов’янська баритонована акцентна парадигма;
а.п.b праслов’янська окситонована акцентна парадигма;
а.п.с праслов’янська рухома акцентна парадигма;
а.т. акцентний тип;
Н. іменники з нерухомим наголосом;
Р. іменники з рухомим наголосом;
1, 2, 3, 4, 5 порядковими номерами позначаємо акцентні типи;
А, Б, В, Г... буквами позначаємо акцентні підтипи;
жін.р. жіночий рід;
чол.р. чоловічий рід;
сер.р. середній рід;
одн. однина;
мн. множина;
Н. називний відмінок;
Р. родовий відмінок;
Д. давальний відмінок;
З. знахідний відмінок;
О. орудний відмінок;
М. місцевий відмінок.

ВСТУП
В останні роки помітно зросла увага до діалектної мови як об’єкта лінгвістичних досліджень. Перед діалектологами постають складні завдання, які спонукають виробляти нові принципи та методи дослідження. Різні структурні рівні діалектної мови нерівномірно представлені в діалектологічних дескриптивних і лінгвогеографічних працях; чимало українських діалектних мікрозон не вивчені зовсім або ж інформація про них надто обмежена.
Однією з важливих проблем української діалектології залишається наголошування, характер його вияву в словах різних класів, ступінь оформленості типів наголошування, ареалогія цих типів тощо. Сьогодні ще відсутні докладні описи акцентуації в окремих говірках і діалектах як мовно-просторових утвореннях; не складено акцентологічних реґіональних і загальномовного атласів, хоча акцентні протиставлення є ареалогічно виразними.
Відсутність діалектних свідчень про акцентуацію спонукала дослідників обмежуватися у своїх роботах фактами передусім літературної мови, даними писемних пам’яток та тими розрізненими, часто принагідними фіксаціями наголошування, що їх зрідка подають діалектологічні описи. Між тим багатий матеріал для дослідження явищ наголошування та визначення його тенденцій дають саме діалекти, оскільки в них акцентуаційні процеси відзначаються різноманітністю, що творить територіальну диференціацію мови. Показово, що вже в 20-х 30-х рр. ХХ століття українські діалектологи акцентуацію брали як вагому ознаку в спробах членувати діалектний простір (В.Ганцов, О.Курило). У діалектології відомі експериментальні досліди над синтагматичною акцентуацією (О.Брох [24], Т.Лер-Сплавінський [197; 198], І.Зілинський [205], О.Курило [114; 15], Я.Янов [196], Л.Коць-Григорчук [111]), зафіксовано й описано словесний наголос у ряді українських говірок та діалектних зон (І.Свєнціцький [161], С.Рабій-Карпинська [151], Я.Пура [149], А.Очеретний [140]); ці записи, які зроблено на окресленому хронологічному зрізі, не втратили своєї наукової цінності; у ряді досліджень проведено зіставлення говіркового наголосу з наголосом літературної мови (В.Власенко [50], [51], Д.Гринчишин [63], П.Ткачук [173], Н.Марчук [124]); разом з тим говірка може бути самодостатнім об’єктом аналізу (Г.Клепікова [95]). Поряд із фіксацією факту наголошування, вияву окремих явищ дослідники намагалися пояснити особливості акцентуації (П.Чучка [188], В.Латта [118]). Одним із дискусійних питань української діалектної акцентології є характер і генеза парокситонічного наголосу (К.Ганкевич [194], І.Верхратський [204], З.Штібер [203], І.Панькевич [142], Я.Ріґер [199], Л.Коць-Григорчук [110]).
Акцентуацію українських говорів частково відображено в лінгвогеографічних працях, зокрема, в Атласі української мови” (АУМ) [4], на картах якого різними засобами відбито наголошування слів, граматичних форм і фрагментів іменникових та дієслівних парадигм, а також в реґіональних атласах; ці дані можуть бути використані в узагальнених описах діалектних відмінностей щодо наголошування, але їх не достатньо для системного представлення акцентуації окремої частини мови чи окремого діалекту.
Сучасна акцентна система української мови сформувалася в результаті історичного розвитку від праслов’янської через етапи давньоруської та староукраїнської акцентних систем до сьогодні. У сучасній українській літературній мові існують усталені акцентуаційні норми, які склалися передусім на базі середньонаддніпрянського говору, ширше центральноукраїнського діалектного типу, хоча на процес нормування наголосу значний вплив мали й південно-західні говори.
Бойківські говірки, які обрано як об’єкт дослідження, належать до архаїчних, що зберігають ряд давніх рис української мови, зокрема фонетичних, морфологічних і лексичних. Ці говірки, на думку дослідників, зберегли риси української мови, характерні для ХІV ХVІ ст.ст., а можливо і ХVІІ ст. [142: 26].
Бойківські говірки здавна привертали увагу діалектологів з погляду синхронії та діахронії. Історія їх вивчення сягає першої половини ХІХ століття і продовжується до сьогодні (праці І.Верхратського [33; 34], І.Свєнціцького [161], М.Грицака, Ю.Кміта [96], С.Рабій [200], І.Зілинського [85], [205], Д.Бандрівського [6; 74; 8; 9], Я.Пури [149], М.Онишкевича [137], Л.Коць-Григорчук [111], М.Зубрицької [86] та ін.). Центром уваги діалектологів були різноманітні аспекти дослідження бойківських говірок, зокрема їхні фонетичні, лексичні особливості, бойківська реґіональна топоніміка, визначення меж бойківського говору. Значну увагу приділено вивченню усіх мовних рівнів окремих говірок. Однак різні структурні рівні бойківського говору вивчені неоднаково. Бойківські говірки добре репрезентовані з погляду лексикографічного (двотомний Словник бойківських говірок” М.Онишкевича [137], дослідження О.Захарків [84], Г.Ластовецької [117], З.Франко [180]), лінгвогеографічного (Атлас української мови”, т.2 [4], семитомний Atlas gwar bojkowskich” за ред. Я.Ріґера [193], Загальнокарпатський діалектологічний атлас” [74], Загальнослов’янський лінгвістичний атлас”). Досліджено фонетику і фонологію бойківських говірок (І.Свєнціцький [161], А.Залеський [77; 78], І.Панькевич [142], Г.Шило [191]), словотвір (І.Ковалик [98], Я.Закревська [75; 76], О.Захарків [84], З.Булик [29]), морфологію (Т.Возний [56], Я.Пура [148], І.Ощипко [141]). Значно менше досліджена акцентуація бойківських говірок: у кількох статтях з різною повнотою розглянуто окремі аспекти наголошування (С.Рабій [151], Я.Пура [149], О.Ковач [100]). Бойківські говірки лежать на стику різних українських діалектів та інших слов’янських мов, тому в їх наголошуванні можна спостерегти як архаїчні, так і інноваційні риси, що виникли в результаті міждіалектної і міжмовної взаємодії.
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю розробки методики акцентологічного опису говірок; відсутністю досліджень з акцентуації непохідних іменників у бойківських говірках, без чого неможливе створення цілісного опису діалекту як системи, а також розв’язання окремих питань історичної фонетики, морфології, порівняльно-історичної слов’янської акцентології, неможливо простежити історичні зміни в акцентуації, встановити тенденції у змінах наголосу упродовж історичного розвитку мови; дослідивши систему діалектного наголосу, можна буде вивчати і староукраїнський наголос за пам’ятками, написаними на цій же території.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є частиною планової теми Українська діалектна мова сьогодні: онтологічний та гносеологічний аспекти”, яка виконується у Відділі діалектології Інституту української мови НАН України.
Мета роботи зафіксувати й описати типи акцентних парадигм непохідних іменників у бойківських говірках; окреслити основні лінії формування сучасних типів акцентних парадигм непохідних іменників у досліджуваному континуумі.
Завдання роботи полягає в тому, щоб виявити акцентуаційну поведінку непохідних іменників у бойківських говірках; з’ясувати співвідношення тенденцій до усталення чи рухомості, зміни наголосу в словозмінній парадигмі; визначити домінантні акцентні типи непохідних іменників; встановити інтегральні та диференційні риси наголошування непохідних іменників у досліджуваних говірках.
Предметом дисертаційного дослідження є наголошування непохідних іменників бойківських говірок, оскільки для непохідних слів схема наголосу і місце наголосу в межах основи є особливою характеристикою окремого слова, яка з формальної точки зору не зумовлена іншими його характеристиками. На відміну від похідних слів, для непохідних немає загальних обмежень щодо вибору можливих схем наголосу, а зв’язок наголосу зі структурою основи, значенням слова чи з прагматичним фактором спостерігається рідко. Для спостереження дібрано 634 непохідних іменників, типових для бойківських говірок, для яких записано словозмінні парадигми; фіксація наголосу в кожній із словозмінних форм дала підстави для визначення акцентних парадигм.
Джерельною базою дисертації стали власні польові записи монологічного спонтанного мовлення, здійснені у чотирьох населених пунктах Бойківщини (с.Сихів Стрийського р-ну, с.Опака Дрогобицького р-ну, с.Кульчиці Самбірського р-ну, с.Бітля Турківського р-ну Львівської області) упродовж 1996 2000 рр.; залучено також свідчення АУМ, "Atlasа gwar bojkowskich" за ред. Я.Ріґера, "Словника бойківських говірок" М.Онишкевича, матеріали дескриптивних досліджень; корпус лексем дібрано з урахуванням фіксації частини з них у пам’ятках писемності та в давніших дослідженях цих говірок.
У роботі використано описовий метод, а також елементи порівняльно-історичного методу та методики квантитативного аналізу.
Методологічною основою в роботі є твердження, що діалектна мова система систем; положення про системність мовних явищ, яке передбачає аналіз усіх явищ у динаміці і взаємодії. Дослідження проведено в орієнтації на словозмінну парадигму; наголос охарактеризовано як системну одиницю, яка існує не ізольовано, а у зв’язках з іншими субстанціями. Тому поняття наголос розглядається через поняття акцентний тип та підтип, акцентна парадигма, рухомість/нерухомість, акцентні опозиції, а також через зв’язок з іншими поняттями: склад, основа, флексія, чергування. Базовими термінами, якими оперуємо у роботі, є модель, акцентний тип, акцентний підтип, акцентна парадигма, рухомий наголос, нерухомий наголос, корінь слова, флексія.
У дисертації виявлено повторюваність наголошування різних іменників, що дало підставу визначити акцентні типи (а.п.). А.т. розглянуто як категорію синхронного опису, що характеризується системою акцентних протиставлень між коренем і флексією в межах словозмінної парадигми; для визначення акцентного типу наголошування співвіднесено зі структурою слова, з поділом слова на морфеми і склади. Термін а.т. не новий, ним послуговувались вітчизняні та зарубіжні мовознавці.
Термін акцентна парадигма (а.п.) традиційно використовується для позначення праслов’янських парадигм: баритонованої а.п., окситонованої а.п., рухомої а.п.
Головною метою і конкретними завданями зумовлено вибір прийомів роботи: в основі дослідження лежить індуктивний метод. У діалектології в цілому і в акцентології зокрема, існує два основні підходи: ілюстративний і фронтальний; при використанні першого дослідники обмежуються наведенням прикладів ілюстрацій, не вдаючись до широкого охоплення матеріалу, а при використанні другого звертають увагу на вияв певної характерної риси чи тенденції у значній кількості мовних одиниць, що дозволяє поглибити дистрибутивні характеристики мовного явища. У своєму дослідженні ми використовуємо фронтальний підхід, розшириючи цим самим репертуар досліджуваних одиниць, роблячи крок до об’єктивних і глибших висновків.
Дослідження здійснено в морфонологічному аспекті, тому непохідні іменники різних граматичних родів, різні за структурою об’єднано в один а.т. До одного а.т. чи підтипу їх віднесено за подібністю акцентуаційних ознак. У дослідженні наголосу в іменниковій словозміні за основну одиницю взято слово, а не окрему словоформу; за вихідну словоформу в парадигмі іменника форму називного відмінка однини, а для іменників pluralia tantum форму називного відмінка множини.
Вікова характеристика інколи є релевантною ознакою в акцентуації непохідних іменників у бойківських говірках, тому до тих лексем, які відрізняються наголошуванням у мовленні різних поколінь, наводимо їх варіанти з позначенням: "старше покоління", "середнє покоління".
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній уперше в українській діалектології здійснена спроба системного аналізу акцентуації непохідних іменників у бойківських говірках, накреслено основні лінії формування акцентних типів та підтипів, виявлено співвідношення парадигм з рухомим й нерухомим наголосом.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній запропоновано й перевірено на конкретному матеріалі модель опису акцентуації непохідних іменників через призму словозмінної парадигми. Виходячи з того, що українська діалектна акцентологія в цілому та акцентуація непохідних іменників зокрема, сьогодні не досліджені, зосереджено увагу на проблемах рухомого/нерухомого наголосу, продуктивності/непродуктивності акцентних типів; робота, що є першою спробою системного аналізу наголошування непохідних іменників у бойківських говірках, сприятиме розвитку акцентології діалектної мови.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що в науковий обіг введено новий діалектний матеріал; свідчення про акцентуацію непохідних іменників у словозміні досліджуваних говірок розширюють емпіричну базу української діалектної морфології; результати дослідження можуть бути використані в синтетичних працях з української діалектології, у лінгводидактиці вищої школи; запропонована методика опису акцентуації іменників може бути застосована в дослідженнях акцентуації говірок різних діалектних зон.
Особистий внесок здобувача. Уперше встановлено акцентні типи непохідних іменників у бойківських говірках, визначено зовнішню і внутрішню продуктивність акцентних типів, запропоновано параметри зіставного аналізу говірок на акцентуаційному рівні.
Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження обговорено на міжнародній діалектологічній конференції (Влодава, Польща, 2001), всеукраїнських наукових конференціях (Київ, 1997; Львів, 2000; Житомир, 2000; Луганськ, 2001) а також на засіданнях Відділу діалектології Інституту української мови НАН України (1999 2001).
Основні положення дисертаціі відображено у трьох статтях у наукових фахових виданнях:
Акцентуація непохідних іменників говірки села Кульчиці Самбірського району Львівської області // Волинь Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних питань. Житомир, 2001. С.32-46.
Акцентуація іменників як об’єкт лінгвістичного опису // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. Ізмаїл, 2001. Випуск 10. С.130-135.
Акцентуація непохідних іменників бойківських говірок: спроба синтезу // Вісник державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. № 12 (44) грудень. Луганськ, 2001. С.68-75.

bibliography

ВИСНОВКИ
Аналіз акцентуації непохідних іменників бойківських говірок засвідчує, що:
− акцентна система непохідних іменників характеризується нерухомим та рухомим наголосом;
− нерухомий наголос, що виявляється у послідовному збереженні сталого одномісного наголосу, репрезентує: кореневий а.т., флективний а.т. та суфіксальний а.т.;
− найпродуктивнішим зовнішнім а.т. є кореневий наголос (виявлено в 307 іменників із 634 досліджених); флективна акцентуація представлена невеликою кількістю іменників (29 іменників); суфіксальну акцентуацію форм однини і множини послідовно зберігають колишні окситоновані іменники t-основ (5 іменників), які сформувалися у праслов’янській мові внаслідок розширення старих основ на -еn суфіксом -t-;
− рухомий наголос, що виявляється в переміщенні словоформ словозмінної парадигми, реалізується: а) то на основі, то на флексії; б) на різних складах у межах однієї морфеми;
− іменники з рухомим наголосом (293 іменники) розподіляються між п’ятьма а.т., які, у свою чергу, поділяються на підтипи (від двох до восьми підтипів);
− іменники з рухомим а.т. характеризуємо як типи з внутрішньою продуктивністю;
− поєднання іменників з числівниками два, три, чотири впливає на зміну акцентуацієї лише в іменниках середнього та жіночого родів;
− додавання до слова ще одного складу може зумовлювати перенесення наголосу на флексію у непрямих відмінках однини односкладових непохідних іменників чоловічого роду (напр., в’іл вола; ст’іл стола);
− зміну наголосу провокує творення нового фонетичного слова шляхом приєднання прийменника чи творення граматично нового слова (напр., нахрест, нан’іч);
− хитання, дублетність у наголошуванні непохідних іменників є поширеним і характерним явищем у бойківських говірках (напр., верба і веирба, воса і воса, дочка і дочка, дочки і дочки, зірок і зірок, зошити і зошети, корчма і корчма, сосна і сосната ін.);
− акцентуаційна варіантність виражається в наявності паралельних форм, зокрема: а) дублетних наголосів одного чи кількох відмінків, а іноді й цілої парадигми при тотожності закінчень; б) паралельних закінчень та наголосів; в) паралельних наголосів, закінчень та зміни основи; г) паралельних форм, які поєднують у собі паралельні наголоси і паралельні лексичне чи граматичне значення; д) перенесення наголосу на новий компонент, тобто синтагматична акцентуація засвідчує динаміку, якої не відбиває словозмінна парадигма.
Акцентна варіантність наслідок еволюційних процесів, які породжені тими ж причинами, що і зміна наголосу. Дублетність у наголошуванні виявляється у функціонуванні нового і давнішого наголосу. Відомо, що зміни у мові відбуваються повільно, тому одночасно існують явища (а.т., підтипи), які розвиваються, і явища, які зникають.
Причинами появи варіантного наголошення непохідних іменників у бойківських говірках є:
1) зовнішні: а) збереження у мовленні старшого покоління давнішого наголошування; б) вплив літературної мови; в) вплив польської мови;
2) внутрішні: вплив аналогії на перерозподіл між акцентними типами. Рух наголосу відбувається повільно, наявність паралельних наголосів свідчить про незавершеність змін, які зумовлюють вирівнювання наголосу. Блукаючі” елементи (варіантність, дублетність у наголошуванні) характеризують акцентування як процес. Акцентна варіантність іменників характерне явище для непохідних іменників бойківських говірок, яке не порушує системи наголошування, а виступає як прояв певних мовних закономірностей.
Типовими акцентно-фонетичними закономірностями наголошування непохідних іменників у бойківських говірках є такі: наголос у непохідних іменниках у відмінкових формах однини найчастіше падає на перший склад у двоскладових іменниках, у трискладових на другий склад; морфологічні особливості функції наголосу непохідних іменників виявляються в опозиції: наголос на корені наголос на флексії.
Дослідження підтверджує наявність змін акцентуації порівняно з вихідним давнім станом та продуктивність акцентного типу так званої нової рухомості, оскільки цей новий а.т. творять іменники, які в праслов’янський період належали до:
баритонованої а.п. баба, баран, братта ін. (13 іменників ā-/-jā-основ із 80, закледених у програму обстеження; 24 іменники ŏ-/-jŏ- основ чоловічого роду із 42; 8 іменників ŏ-/-jŏ- основ середнього роду із 24; 5 іменників ĭ-основ із 10);
окситонованої а.п.: блоха, піст, хрестта ін.(27 іменників ā-/-jā- основ із 28; 24 іменники ŏ-/-jŏ-основ середнього роду із 25; усі внесені у програму 34 іменники ŏ-/-jŏ-основ чоловічого роду; 2 іменники ъv-основ із 3);
рухомої а.п.: береих, лоза, свин’а та ін.(34 іменники ā-/-jā-основ із 36; 40 іменників ŏ-/-jŏ-основ чоловічого роду із 68; 7 іменників ŏ-/-jŏ-основ середнього роду із 19; 4 іменники ĭ-основ із 7). Діахронічний розгляд акцентуації бойківських говірок уможливив вияв тенденцій, яким підлягали зміни наголосу протягом історичного розвитку мови, і які проявляються різною мірою на сучасному етапі. Основними напрямками й тенденціями у розвитку та уніфікації наголосу непохідних імеників досліджуваного континууму є: 1) тенденція до протиставлення відмінкових форм однини і множини; 2) вирівнювання акцентуації відмінкових форм за формою називного відмінка; 3) відтягування наголосу на початковий склад у відмінкових формах однини; 4) наголошування вставного голосного у формі родового відмінка множини іменників середнього роду.
Дія тенденції до поляризації форм однини і множини охопила праслов’янську баритоновану а.п. (баба - баби, сват- свати, хата - хати, йав’ір - йавори), окситоновану а.п. (б’іда - б’іди, д’іра - д’іри, син- сини, труба- труби) і рухому а.п. (кум-куми, пчола- пчоли, ст’іна - ст’іни).
Пояснення акцентних типів і процесів, що відбуваються в наголошуванні слів, можливі з урахуванням того, які фактори можуть зумовлювати виникнення певного а.т.
Граматичний фактор є основним у визначенні особливостей акцентуації в іменниковій словозміні, водночас не можна заперечити і дію інших мовних факторів, зокрема морфонологічного та семантичного. Зв’язку акцентологічних змін зі ступенем лексичного освоєння слова і частотою його вживання (прагматичний фактор) не спостережено, оскільки дослідження акцентуації здійснено в основному на записах монологічного спонтанного мовлення.
Акцентування оцінюємо як процес і віднесення до певного а.т. це процес живий, динамічний. Зміни у структурі акцентної парадигми порівняно із вихідним станом також вказують не на застиглість, а на динаміку, до того ж динаміку активну, яка виявляється і сьогодні.
Акцентна система непохідних іменників у бойківських говірках має особливості вияву, моделі, засоби, тенденції, закономірності. Багатьма рисами акцентуація бойківських говірок вирізняється на тлі літературної мови, що виявляється передусім у неспівпаданні наголосу з нормою літературної мови, що на тлі наддіалектного стандарту може бути зауважене носіями не бойківського діалекту; ці відмінності можуть прийматися за суть, визначальні риси бойківської акцентуації, в той часяк вони можуть бути явищами поверхневими
Всебічне дослідження діалектної акцентології вимагає розширення описів наголошування слів у різних діалектних зонах, вияву його специфіки, причин становлення акцентних типів, умов віднесення конкретних іменників до акцентного типу, а також характеру й причин появи варіантного наголошування. Цьому сприяє проведення порівняльного аналізу акцентних систем у сучасних говірках і праслов’янській мові та в інших сучасних слов’янських мовах.

Список використаної літератури

1. Аванесов Р.И. Вопросы фонетической системы русских говоров и литературного языка. М.: ИОЛЯ, 1947. Т. VI. Вып. 3. 213 с.
2. Аванесов Р.И. Ударение в современном русском литературном языке. Издание 2-е исправленное и дополненное. М.: Учпедгиз, 1958. 80с.
3. Аванесов Р.И., Сидоров В.Н. Очерк грамматики русского литературного языка, ч. 1. Фонетика и морфология. М.: Учпедгиз, 1945. 236 с.
4. Атлас української мови: В 3-х т. Т. 2: Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі. К.: Наукова думка, 1988. 520 с.
5. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М.: Учпедгиз, 1957. 295 с.
6. Бандрівський Д.Г. Говірки Підбузького району Львівської області. К.: Вид во АН УРСР, 1960. 104 с.
7. Бандрівський Д.Г. Фонетичні особливості бойківських говірок Бориславського і Турківського районів Дрогобицької області // Дослідження і матеріали з української мови. К.: Вид. АН УРСР, 1959. Т.1. С. 10-23.
8. Бандрівський Д.Г. Фонетичні особливості говірок Дрогобицького району Львівської області // Дослідження і матеріали з української мови. К.: Вид. АН УРСР, 1960. Т.3. С. 3-16.
9. Бандрівський Д.Г. Деякі морфологічні особливості говірок Турківського району Львівської області // Дослідження і матеріали з української мови. К.: Вид. АН УРСР, 1960. Т.2. С. 3-11.
10. Бернштейн С.Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков: Чередования. Именные основы. М.: Наука, 1974. 378 с.
11. Белая А.С. К характеристике квантитативно-просодических различий в надсновских говорах на Черниговщине // Общеславянский лингвистический атлас. Материалы и исследования. 1977. М.: Наука, 1979. С. 262-275.
12. Белая А.С. Акцентно-ритмическая структура слова в говорах украинского языка: экспериментально-фонетическое исследование: Автореф. дис... д-ра филолог. наук: 10.02.02 / Ужгородский ун-т. Ужгород, 1986. 49 с.
13. Біла О.С. Особливості вираження акцентно-ритмічної структури слова в говірках української мови (експериментально-фонетичне дослідження) // ХV Республіканська діалектологічна нарада. Тези доповідей і повідомлень. Житомир, 1983. С.120-122.
14. Біла О.С. Фонетичні особливості північно-українських говірок у зв’язку з суперсегментними характеристиками // Проблеми сучасної ареалогії. К.: Наукова думка, 1994. С. 144-151.
15. Білоштан А.П. Наголос слова в українському літературному мовленні // Українське усне літературне мовлення. К.: Наукова думка, 1967. С.147-152.
16. Білоштан А.П. Про наголос іменників // Питання мовної культури. Вип. 1. К.: Наукова думка, 1967. С. 29-34.
17. Богородицький В.А. Общий курс русской грамматики. Изд. 5-е переработанное. М. Л.: Огиз. Соцэкгиз, 1935. 358 с.
18. Бодуэн де Куртенэ И.А. Законы и правила русского произношения (рец.) // Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию. Т. 2. М.: АН СССР, 1963. 391 с.
19. Бойківщина. Історико-етнографічне дослідження. К.: Наукова думка, 1983. 304 с.
20. Брандт Р.Ф. Начертание славянской акцентологии. Спб: Тип. Императ. Акад. наук, 1880. 340 с.
21. Брахнов В.М. До акустичної характеристики північно-українських дифтонгів // Питання експериментальної фонетики. К.: Вид. АН УРСР, 1963. С.41-64.
22. Бровченко Т.О. Словесний наголос в сучасній українській мові (експериментальне дослідження). К.: Наукова думка, 1969. 118 с.
23. Бромлей С.В., Булатова Л.Н. Очерки морфологии русских говоров. М.: Наука, 1972. 448 с.
24. Брох О. Угрорусское наречие с.Убли (Земплинского комитета). СПб., 1900. § 12. 117 с.
25. Булатова Р.В. Акцентуация непроизводных существительных -ŏ- основ мужского рода в старосербском // Историческая акцентология и сравнительно-исторический метод. М.: Наука, 1989. С. 201-224.
26. Булаховський Л.А. Український літературний наголос (характеристика норми): Посібник для філолог. фак. ун-тів і фак. мови та л-ри пед. ін-тів. К.: Радянська школа, 1947. 56 с.
27. Булаховский Л. А. Русский литературный язык первой половины ХIХ века. М.: Учпедгиз, 1954. 468 с.
28. Булаховський Л.А. Вибрані праці: в 5-ти томах. К.: Наукова думка, 1977. Т. 2: Українська мова. 631 с.
29. Булик З.В. Словотвір бойківської музичної лексики // Українська діалектна морфологія. К.: Наукова думка, 1969. С. 47-51.
30. Ван-Вейк Н. О переносе ударения в сербохорватском языке и в восточнолитовских говорах // Slavia. 1922. Roc. 1. S. 200-205.
31. Варченко І.О. Міжмовні акцентуаційні контакти і лінгвогеографія // Праці ХІІ Республіканської діалектологічної наради. К.: Наукова думка, 1971. С. 46-59.
32. Васильев Л.Л. О значении каморы в некоторых древнерусских памятниках ХVІ-ХVІІ вв.: К вопросу о произношении звука о в великорусском наречии. Л.: Изд-во Акад. наук, 1929. 164 с.
33. Верхратський І. Про говір долівський // Записки наукового товариства імені Т.Шевченка. Львів, 1900. Т.35 36. 127 с.
34. Верхратський І. Про говір батюків. Львів, 1912. 250 с.
35. Веселовська З.М. З історії українського наголосу. Про наголос іменників в XVI-XVIII ст. // Наукові записки Харківського державного педагогічного інституту іноземних мов. Київ-Харків, 1955. Т.ІІІ. С. 59-79.
36. Веселовська З.М. Дублетні наголоси в сучасній українській літературній мові // Українська мова в школі. 1960. № 2. С. 16-21.
37. Веселовська З.М. Тенденція розвитку наголосу в сучасній українській літературній мові // Питання літературознавства і мовознавства. Харків: Вид-во Харківського державного університету, 1965. С. 31-33.
38. Веселовська З.М. Наголос у східнослов’янських мовах початкової доби формування російської, української та білоруської націй (кінець ХVІ початок ХVІІІ століть). Харків: Вид-во Харк. держ. ун-ту, 1970. 163 с.
39. Веселовська З.М. Особливості наголосу іменників в українській літературній мові (кінець ХVІІІ ХХ ст.) // Мовознавство. 1971. № 3. С. 21-31;
40. Винницький В.М. Дистинктивні функції наголосу в сучасній українській літературній мові: Дис канд-та філолог. наук: 10.02.02. Запоріжжя, 1973. 231 с.
41. Винницький В.М. Значеннєва функція наголосу в іменниках жіночого роду // Українська мова і література в школі. 1975. № 9. С. 31-40.
42. Винницький В.М. Хоча слова й написані однаково (наголошування іменників середнього роду) // Культура слова. 1976. Вип. 10. С. 83-89.
43. Винницький В.М. Семантико-граматичне розмежування слів за допомогою наголосу // Українська мова і література в школі. 1978. № 6. С. 34-43.
44. Винницький В.М. Акцентна дублетність і кодифікація (на матеріалі непохідних іменників чоловічого роду) // Мовознавство. 1983. № 6. С. 25-36.
45. Винницький В.М. Наголос у сучасній українській мові. К.: Радянська школа, 1984. 160 с.
46. Винницький В.М. Наголошування іменників жіночого роду з суфіксом -к(а) у формах множини. К., 1984. № 7. С. 45-49.
47. Винницкий В.М. Акцентная система современного украинского литературного языка: Автореферат дисс докт. филол. наук: 10.02.01 / АН УССР. Ин-т языковедения им. А.А.Потебни. К., 1985. 48 с.
48. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. К.: Радянська школа, 1982. 206 с.
49. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. К.: Наукова думка, 1987. 232 с.
50. Власенко В.В. Особливості наголошування дієслівних форм у говірках Житомирської області // ХІV Республіканська діалектологічна нарада. Тези доповідей. К.: Наукова думка, 1977. С. 52-54.
51. Власенко В.В. Акцентні особливості дієслівних форм (на матеріалі говірок середнього Полісся // ХV Республіканська діалектологічна нарада. Тези доповідей і повідомлень. Житомир, 1983. С.128-129.
52. Вовк П.С. Обучение иностранцев русскому подвижному ударению. К.: Вища школа, 1979. 85 с.
53. Вовк П.С. Сучасна українська літературна мова: рухомий наголос в іменниках і дієсловах. К.: ІЗМН, 1996. 80 с.
54. Вовк П.С. Теорія центрів і периферії фонологічної та акцентологічної систем: навчальний посібник. К.: ІЗМН, 1997. 164 с.
55. Вовк П.С. Центри акцентологічних систем. К.: Націон. ун-т ім. Т.Шевченка, 1998. 240 с.
56. Возний Т.М. Семантико-словотворча структура дієслів у бойківському говорі // Праці XII Республіканської діалектологічної наради. К.: Наукова думка, 1971. С.243-252.
57. Воронцова В.Л. О тенденциях развития современного русского литературного ударения // Русский язык в национальной школе. 1968. №4. С. 69-75.
58. Воронцова В.Л. Русское литературное ударение ХVІІІ ХХ вв. Формы словоизменения. М.: Наука, 1979. 328 с.
59. Востоков А.Х. Русская грамматика. 12-е изд. СПб., 1874. 216с.
60. Гальчук І.Ю. Історія акцентуації суфіксальних іменників чоловічого роду української мови: Автореф. дис канд-та філолог. наук: 10.02.01 / Академія наук України. К., 1997. 24 с.
61. Горбачевич К.С. Изменение норм русского ли