АКСІОЛОГІЧНА ЛЕКСИКА І ФРАЗЕОЛОГІЯ ХУДОЖНЬО- ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ВИСТУПІВ 90-х років ХХ століття

brief description

Національний педагогічний університет
імені М.П.Драгоманова

На правах рукопису

Равлюк Світлана Іванівна

УДК 811.161.2'38

АКСІОЛОГІЧНА ЛЕКСИКА І ФРАЗЕОЛОГІЯ ХУДОЖНЬО- ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ВИСТУПІВ
90-х років ХХ століття

10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Мацько Любов Іванівна -
доктор філологічних наук,
професор, дійсний член АПН України

Київ - 2003

ЗМІСТ

ВСТУП.....................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ХУДОЖНЬО-ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ ПІДСТИЛЬ У СТРУКТУРІ ПУБЛІЦИСТИЧНОГО СТИЛЮ ТА ЙОГО ЖАНРОВІ РІЗНОВИДИ
1.1. Публіцистичний стиль у стилістичній системі національної
мови.............................................................................................................14
1.2. Художньо-публіцистичний підстиль........................................................17
1.3. Типологія художньо-публіцистичних жанрів..........................................23
1.4. Писемні жанри художньої публіцистики.................................................25
1.4.1. Нарис..................................................................................................25
1.4.2. Фейлетон............................................................................................29
1.4.3. Памфлет..............................................................................................31
1.5. Усні жанри художньо-публіцистичного підстилю..................................32
1.5.1. Специфіка публічного мовлення....................................................32
1.5.2. Жанрово-ситуативні різновиди художньо-публіцистичного виступу............................................................................................40
1.6. Комунікативно-текстовий аспект публічного виступу...........................44
1.6.1. Художньо-публіцистичний виступ у теорії тексту........................44
1.6.2. Текстова структура виступу.............................................................48
1.6.3. Публічний виступ у теорії дискурсу...............................................52
1.7. Висновки до першого розділу....................................................................55
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ СЕМАНТИКИ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ АКСІОЛОГІЧНОЇ ЛЕКСИКИ І ФРАЗЕОЛОГІЇ В ХУДОЖНЬО-ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ВИСТУПАХ 90-х РОКІВ
2.1. Мовностилістичне поняття аксіологічного значення.................................58
2.1.1. Оцінка як компонент семантики слова...........................................58
2.1.2. Класифікація аксіологічних оцінок.................................................67
2.2. Типологія аксіологічної лексики художньо-публіцистичних виступів...72
2.2.1. Оцінні іменники як лексичні засоби реалізації категорії оцінки
2.2.1.1. Лінгвосемантичні типи аксіологічних лексем..................74
2.2.1.2. Метафорична аксіологічна номінація іменників...............93
2.2.2. Аксіологічний аспект семантичної структури дієслів.................113
2.2.2.1. Дієслова інгерентної оцінки..............................................115
2.2.2.2. Дієслівні лексеми адгерентної оцінки..............................120
2.2.2.3. Метафоричні дієслова-прагмеми......................................123
2.3. Специфіка реалізації категорії оцінки у фразеології сучасної української художньої публіцистики............................................................................129
2.3.1. Аксіологічні властивості фразеологізмів......................................129
2.3.2. Концептуальні типи оцінних фразеологічних
одиниць.............................................................................................132
2.4. Висновки до другого розділу......................................................................142
РОЗДІЛ 3. ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКЕ ВЖИВАННЯ АКСІОЛОГІЧНОЇ ЛЕКСИКИ ТА ФРАЗЕОЛОГІЇ
3.1. Аксіологічна лексика як складова індивідуальної мовної практики письменників-публіцистів
3.1.1. Індивідуально-авторська аксіологічна лексика в словотвірному аспекті..............................................................................................145
3.1.1.1. Традиційні іменникові та дієслівні моделі.....................145
3.1.1.2. Авторські словотвірні новації...........................................151
3.1.2. Функціонування оцінних іменників у індивідуально-авторських порівняльних конструкціях............................................................156
3.1.3. Індивідуальні дієслівні метафори-прагмеми...................................159
3.2. Індивідуально-авторська трансформація аксіологічної фразеології.......161
3.3. Висновки до третього розділу.....................................................................171
ВИСНОВКИ........................................................................................................173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................181
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...............................................190

ВСТУП

Кожна історична доба вносить свої корективи в життя суспільства, створюючи нові норми та цінності. Часи активних суспільних змін завжди спричинюють пошук нових форм для позначення реалій позамовного світу. Видозмінюючи концептуальну картину світу (уявлення про зовнішній світ, яке стихійно складається і закріплене в повсякденній практиці” [149, 117]), перехідні періоди в історії людства, етносу видозмінюють і мову. Мова це живий організм, лише духовний, а не фізичний. Вона нерозривно пов’язана з суспільством, і суспільство, за нормальних умов побутування мови, здійснює всебічний і різноманітний вплив на її розвиток [103, 23].
Останнє десятиліття ХХ століття характеризується кардинальними змінами в політичній, соціальній, економічній, ідеологічній та культурній сферах життя українського суспільства, які знаходять своє відображення в мові та мовленні цього періоду. Сучасне українське мовлення відзначається процесами демократизації, збагачення та модернізації. Вони відбуваються як шляхом запозичень, так і шляхом новотворів, які номінують нові ідеї та напрями в ідеології, політиці, культурі, економіці, духовному житті. Процеси демократизації української мови детерміновані незалежністю України і її державним статусом, а процеси збагачення і модернізації відновились завдяки розширенню суспільних сфер використання української мови, в результаті вона інтенсивно поповнюється не тільки словами, але й стійкими сполуками [109, 108].
Розширення суспільних функцій української мови передбачає зростання уваги до змін у її словниковому складі, питання появи нових оцінних конотацій лексичних і фразеологічних одиниць тощо. Динаміка цих лінгвістичних процесів виразно простежується на матеріалі публіцистичного стилю української мови, і зокрема в текстах художньо-публіцистичних виступів сучасних українських письменників-публіцистів. Широкий інформаційний простір художньо-публіцистичного підстилю в ХХ ст. яскраво відбиває тенденцію формування мовних смаків та уподобань, що є визначальною для подальшого розвитку української літературної мови й утвердження її консолідуючої функції в житті суспільства [85, 57].
Мова епохи кінця ХХ століття відзначається складністю і неоднозначністю процесів, адже, з одного боку, мовна система поступово стає стабільною, а з іншого суспільство взагалі і мовна особистість зокрема набули стійкості до нових елементів, відбулася певна трансформація мовного смаку пов’язана насамперед із формуванням нового покоління носіїв мови” [154, 24].
Художньо-публіцистичне мовлення протягом віків виробило власний узус, який у процесі спілкування постійно поповнюється новими індивідуально-авторськими надбаннями. Зародившись у лоні полемічної літератури XVI XVII ст., представленої такими пам’ятками, як Ключ Царства Небесного” (1587 р.) Герасима Смотрицького, посланнями Івана Вишенського (Тобі, котрий мешкає в землі, що зветься Польща, всякого віку, стану і влади народу руському...” (1588 р.), Викриття диявола-самодержця” (1599 1600 рр.), творами Христофора Філалета (Апокрисис, або Відповідь на книжки про собор Берестейський” (1597 р.), який вводить у літературний текст історичний, теологічний та інший документальний” матеріал, що надає творові публіцистичного звучання і емоційної сили, Клирика Острозького, який зосередив увагу на естетично-художніх образах літератури, а також Костянтина Острозького, Захарії Копистенського, Юрія Рогатинця, Мелетія Смотрицького, Іоаникія Галятовського, Петра Могили та інших учених-письменників, твори яких відіграли значну роль в обороні православ’я, політичних прав України й засвідчили здатність українського народу на окремий культурний і державний розвиток, художня публіцистика продовжила свій розвиток наприкінці XVIII ст. ХІХ ст., завдяки творчості Григорія Квітки-Основ’яненка (Супліка до пана іздателя”), Євгена Гребінки (Так собі до земляків” і До зобачення”) [169, 120].
Під кінець 80-х років ХІХ ст. склалися основні риси публіцистичного стилю української літературної мови, а революція 1905 1907 рр. викликала небачений до цього сплеск української публіцистики в усіх її численних стильових різновидах” [117, 167], завдяки тому, що кожен видатний представник українського красного письменства виступав і як публіцист. Починаючи від Тараса Шевченка, який у своїх публіцистичних творах закликав до боротьби проти російського самодержавства, з одного боку, збагачуючи публіцистику ідейністю, суспільно-політичною насиченістю, а з іншого сприяючи поповненню її мовностилістичних і образно-художніх засобів, українські письменники, такі як Іван Франко, Леся Українка, Михайло Павлик, Володимир Винниченко та інші зробили великий внесок у розвиток української художньої публіцистики. Вони у своїх творах зверталися не тільки до розуму, а й до почуттів потенційного читача або слухача, реалізуючи своє завдання шляхом супроводження логічного викладу думки художніми засобами мови: порівняннями та метафорами.
Традицію розвитку художньої публіцистики продовжували й українські письменники пізнішого часу: Василь Еллан(Блакитний), Максим Рильський, Павло Тичина, Остап Вишня та інші, публіцистичні виступи яких відзначалися новими рисами літературної мови, новими мовностилістичними та зображальними засобами. У багатьох публіцистичних творах цих майстрів слова набули поширення лексико-фразеологічні, синтаксичні та ритміко-інтонаційні зображувальні засоби, які безпосередньо були пов’язані з воєнною тематикою” [167, 100].
Збагачують арсенал виразових засобів публіцистики й сучасні письменники Ліна Костенко, Іван Дзюба, Іван Драч, Павло Мовчан, Юрій Мушкетик, Дмитро Павличко, Володимир Яворівський, які беруть активну участь у формуванні громадської думки українського суспільства, висвітлюють гострі, актуальні питання життя, розкриваючи найболючіші проблеми суспільства. Вони поповнюють мовний арсенал вираженням нових понять і явищ, зв’язків і відношень між ними. Нові мовні риси характерні творам, які розповідають про нашу добу та набувають політичної забарвленості, адже кожен письменник є публіцистом у широкому значенні слова, особливо в наш час.
Останнім часом активізувалися усні жанри публіцистичного стилю, який сьогодні реалізується й у формі публічного виступу. Актуальні питання сьогодення постають за допомогою могутньої сили живого слова. Так, у своїх виступах сучасні українські публіцисти, продовжуючи традицію попередників, звертають увагу слухачів на нагальні проблеми суспільно-політичного, економічного, культурного життя держави, збагачуючи мову публіцистики новими поняттями, новим інвентарем специфічних мовних засобів, передусім лексико-фразеологічних і граматичних, вони все частіше послуговуються інтонаційними засобами створення емоційно-експресивного значення. Відповідно до соціальних реалій сьогоднішньої України коригується тематика й розв’язання глобальних проблем сучасного життя.
Дослідження проблем лінгвістики неможливе без врахування ролі людського фактору у формуванні мовної системи, без вивчення оцінних кваліфікацій, орієнтованих на конкретний соціум. Мова це система, що функціонує в людському суспільстві і носієм якої є особистість, що мислить і спілкується. Не можна пізнати мову, не пізнавши її носія і творця [209, 58 60]. Художня публіцистика, поєднуючи мовну експресію і стандарт, з одного боку, відображає суспільні явища та процеси, а з іншого боку, виявляє знання, погляди членів суспільства через призму їхніх потреб, цілей, інтересів і, таким чином, реалізує прагматичний аспект публіцистики. Екстра- та інтралінгвальні фактори, зумовлені соціальними переломами, спричинюють мовні еволюційні процеси і передусім у лексиці [31, 124].
Одним із провідних процесів у оновленні лексичного та фразеологічного складу сучасної української літературної мови є поява нових оцінних конотацій у семантиці слів, зумовлена зміною системи суспільних цінностей, зміщенням фокусу світоглядної призми, через яку здійснюється оцінка всього суспільства та окремих його представників.
Аксіологічна категорія оцінки є результатом оцінної діяльності мовця і має об’єктивно-суб’єктивний характер, оскільки, з одного боку, базується на цінності предмета чи явища, а з іншого ця цінність зумовлена індивідуальними особливостями сприйняття предметів чи явищ і знаходить своє відображення у розрізненні схвалення/несхвалення мовцем об’єкта оцінки. Оцінка як елемент семантики лексичних і фразеологічних одиниць надає значенню експресивного забарвлення, характеризується особливою структурою та виражає ступінь цінності особи, предмета, явища чи процесу, їх відповідності потребам, інтересам, бажанням, смакам суб’єкта.
Проблема категорії оцінки в різний час привертала увагу багатьох філософів (Аристотель, І.Бентам, І.Кант, Дж.Локк, Дж.Мур, Х.Ортега-і-Гасет, Платон, Б.Спіноза, Р.Хеар та інші) та логіків (Х.Врігт, О.Івін, Р.Павільоніс, Я.Хінтикка). Оцінку як власне лінгвістичну категорію досліджували як вітчизняні, так і зарубіжні мовознавці. Серед них відомі праці Ю.Апресяна, Н.Арутюнової, І.Арнольд, О.Ахманової, О.Вольф, Г.Колшанського, Й.Стерніна та інших мовознавців. Зокрема, вивчення граматикалізованої аксіологічної категорії з прагматичного погляду актуалізує низку проблем, а саме: зв’язок категорії оцінки з текстознавством, етнолінгвістикою, соціолінгвістикою (А.Вежбицька, О.Вольф, В.Кононенко, А.Мойсієнко, Л.Ставицька та інші), роль аксіологічно маркованих одиниць як необхідного компонента у формуванні індивідуального письменницького стилю (Н.Арутюнова, В.Гак, Т.Космеда, Н.Сологуб), оцінка як засіб індивідуалізації та експресивізації мовної картини світу (Ю.Апресян, Г.Золотова, Л.Мацько).
У сучасному мовознавстві досліджуються також прагмасемантичні особливості категорії оцінки у рекламних текстах (Л.Киричук), спрямованість оцінки у синонімії (В.Кирилова), оцінка описується як один із лінгвостилістичних засобів передачі емоційного стану та формування емотивного значення номінації (О.Островська, А.Троцюк), виділяються основні тенденції аксіологічних змін у семантичній структурі запозичень, зокрема американізмів (Т.Антонченко), визначається співвідношення денотативної та конотативної (зокрема емоційно-оцінної) інформації в процесі перекладу (М.Дудник), вивчається явище активізації аксіологічних сем у лексико-семантичних полях кольоративів (Г.Ковальова, І.Кононенко), проводиться аналіз ролі словотвірних процесів у оцінних лексемах (О.Грещук, Л.Шутак).
Ґрунтовним дослідженням в україністиці є праця Т.Космеди Аксіологічні аспекти прагмалінгвістики: формування і розвиток категорії оцінки” (2001р.), в якій подано багатоаспектний аналіз категорії оцінки з позицій діахронії та синхронії в межах синтактики, семантики, прагматики та основних аксіологічних категорій суміжних гуманітарних наук, а також описано категорію оцінки в ракурсі таких мовленнєвих процесів, як конотація, нейтралізація, запозичення, міжмовна аналогія [78].
До розгляду семантичних груп зменшено-емоційних лексем, які виражають емоційну забарвленість, та сфери їх вживання і функціонування звертався М.В.Кравченко [88, 89 92].
Доцільність дисертаційного вивчення зумовлена тим, що в українському мовознавстві немає спеціальних монографічних досліджень специфіки реалізації категорії оцінки в текстах художньо-публіцистичних виступів сучасних українських письменників-публіцистів.
Актуальність теми кандидатської дисертації визначається важливістю лінгвістичного дослідження аксіологічних компонентів лексичних та фразеологічних одиниць, які відображають зміни ціннісного ставлення мовців до реальної дійсності. Актуальним у цьому плані є дослідження іменникових та дієслівних засобів реалізації категорії оцінки, визначення їх структурно-семантичних і прагматичних особливостей. Доцільним є вивчення специфіки аксіологічного смислотворення на матеріалі художньо-публіцистичних виступів 90-х років ХХ століття, адже цей матеріал найповніше відображає ступінь розвитку мови та зміни ціннісного сприйняття світу мовцями, характеризується соціальною оцінністю, мобілізуючи всі ресурси мови для впливу на розум і почуття слухачів та читачів, активно використовуючи для здійснення цієї мети аксіологічну лексику і фразеологію.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає науковій проблемі кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова Проблеми формування і розвитку функціональних стилів сучасної української мови, підстилів і жанрів, текстології і текстотворення, мовних жанрів, тропіки, риторики, культури української мови та методики викладання української мови”, що передбачає вивчення аксіологічної лексики і фразеології та засобів їх вираження, зокрема аксіологічних іменників і дієслів сучасної української літературної мови, їх семантики та функціонування в художньо-публіцистичних виступах сучасних українських письменників-публіцистів.
Метою дисертаційної роботи є з’ясувати роль іменникових і дієслівних засобів реалізації категорії оцінки у створенні системи експресивності, оцінності у текстах художньо-публіцистичних виступів 90-х років ХХ ст., визначити концептуальні підстави реалізації аксіологічної оцінки у семантичній структурі аксіологічно модифікованих одиниць.
Мета дослідження зумовила необхідність виконання таких завдань:
· виділити й описати основні ознаки художньо-публіцистичного підстилю публіцистичного стилю української мови,
· уточнити зміст поняття аксіологічного значення, його природу та місце в семантичній структурі слова,
· типологізувати лексичні та фразеологічні засоби категорії оцінки в текстах художньо-публіцистичних виступів,
· виявити основні типи номінативних одиниць, що є базовими для процесу аксіологічного найменування, та проаналізувати мотиваційні основи аксіологічних переосмислень лексичних одиниць у виділених асоціативно-тематичних полях художньо-публіцистичного виступу,
· дослідити індивідуально-авторські особливості вживання аксіологічної лексики та фразеології,
· охарактеризувати особливості творення засобів категорії оцінки.
Предмет дослідження лексичні та фразеологічні засоби вираження категорії оцінки, що набувають оцінності в художньо-публіцистичному виступі.
Джерельною базою дисертаційного дослідження стали тексти художньо-публіцистичних виступів українських майстрів слова Івана Дзюби, Івана Драча, Ліни Костенко, Павла Мовчана, Юрія Мушкетика, Дмитра Павличка, Володимира Яворівського на з’їздах, форумах, конгресах, зібраннях, конференціях, у парламенті протягом 1990 2000 років ХХ ст.
Мета й завдання дисертаційної роботи зумовили вибір відповідних методів та прийомів дослідження: лінгвістичного спостереження та осмислення його результатів, описового та порівняльного методів (для дослідження семантики розглянутих аксіологічних лексичних і фразеологічних одиниць), концептуального та компонентного аналізів (для визначення найбільш типових концептуальних груп аксіологічно модифікованих одиниць).
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві здійснено аналіз загальнонаукових лексичних і фразеологічних одиниць, що виступають засобами реалізації категорії оцінки у текстах художньо-публіцистичних виступів сучасних українських письменників, проведено системну типологізацію мовних засобів оцінки в тексті художньо-публіцистичних виступів. Досліджено взаємодію концептуальної та аксіологічної картин світу та їх відображення в мовній практиці українського суспільства, виявлено комунікативно-прагматичний потенціал іменникових і дієслівних засобів категорії оцінки в текстах художньо-публіцистичних виступів.
Теоретичне значення дослідження. Теоретичні положення, узагальнення й висновки дисертації поглиблюють уже відомі та вводять нові знання про художньо-публіцистичний підстиль, про його жанрові форми (усні парламентські, партійні, пам’ятні публічні виступи, та писемні нарис, фейлетон, памфлет), обґрунтовують вивчення семантичних аспектів лексичних і фразеологічних одиниць, що реалізують у мовному процесі оцінку. Результати дисертаційного дослідження поглиблюють розуміння специфіки функціонування загальнонаукової аксіологічної лексики та фразеології в текстах публічних виступів сучасних українських письменників.
Практичне значення. Зібраний та систематизований матеріал може бути використаний для написання підручників і навчальних посібників зі стилістики, лексикології і граматики української мови, лінгвістичного аналізу тексту для середньої та вищої освіти. Практичне використання результатів дослідження розширюється завдяки використанню матеріалів у процесі викладання курсів мовознавства, сучасної української літературної мови, стилістики української мови, проведення спецсемінарів, при написанні студентських науково-дослідних робіт, для лексикографічної практики при укладанні чи доповненні як загальномовних, так і спеціальних словників.
Особистий внесок здобувача. Вперше в українському мовознавстві здійснено монографічну роботу, присвячену дослідженню художньо-публіцистичних виступів сучасних українських письменників-публіцистів. Здійснено опис і типологізацію лексичних і фразеологічних засобів категорії оцінки, представлених іменниками та дієсловами, зафіксованими в художньо-публіцистичних текстах.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і результати дисертаційного дослідження викладено в доповідях на звітно-наукових конференціях викладачів, наукових семінарах кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова (2000, 2001, 2002 рр.), на науково-практичній конференції Сучасні тенденції розвитку слов’янських мов (присвяченій пам’яті М.М.Пилинського)” (Київ, 18 19 грудня 2002 року), на Всеукраїнській науково-практичній конференції Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість” (Київ, 27 28 березня 2003 року) та в процесі викладання стилістики української мови й лінгвістичного аналізу тексту в Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, а також у 7 публікаціях автора.

bibliography

ВИСНОВКИ

Виконане дослідження дає підстави зробити такі висновки.
Перехідні історичні періоди завжди позначаються зрушеннями в політичній сфері. ХХ століття характеризується постійною боротьбою між доцільністю існування колективу, пріоритетом більшості й свободою особи”, що відображається в усіх сферах життя сучасного соціуму, зумовлюючи активацію зрушень у мовному секторі. Останнє десятиліття ХХ століття для України було періодом соціальних перетворень, періодом руйнування, дифузії і деградації основних національно- й індивідуально-культурних цінностей. Українські вчені звертають увагу на те, що історичні події кінця ХХ століття наклали свій відбиток не тільки на процеси політичного, економічного чи соціального устрою держав, у тому числі й України, а позначилися й на мові.
В епоху утворення незалежної Української держави, відродження високої політичної, громадської та творчої активності народу, росту національної самосвідомості суспільства живому усному слову належить винятково важлива роль. Публічні виступи залучають численну аудиторію до активного суспільного та громадського життя, сприяють виявленню творчої ініціативи адресантів, висвітлюючи і відповідним чином оцінюючи актуальну суспільну ситуацію, активно впливають на слухача, викликають в нього негайний внутрішній відгук. Комунікативні завдання переконувально-пропагуючого характеру в сфері публічного мовлення здійснюються засобами публіцистичного стилю, зокрема таким його різновидом, як художньо-публіцистичний. Публіцистичний стиль сучасної української літературної мови є одним із засобів пропаганди політичних ідей, формування і вираження громадської думки, здійснення ідеологічного впливу на широкі маси за допомогою точного і яскравого, дієвого і виразного слова.
Зміна ціннісної картини українського соціуму на початку 90-х років ХХ століття зумовила реформування публіцистичного мовлення і створення нового за концептуальним змістом та мовною організацією політичного дискурсу. Сучасний соціум характеризується достатньою рухливістю, індивідуалізованістю картини світу. Різка трансформація різних сфер життя призвела до порушення стабільності в загальній та індивідуальній картині світу людей, зумовила руйнування звичної системи, що найбільш яскраво виявляється в лексичному та фразеологічному фондах сучасної української літературної мови. Поява нових суспільних понять та переоцінка старих призводить до семантичних зрушень у системі публіцистичних мовних засобів, а саме появи нових оцінних значень і відтінків значень, а також численних лексичних та фразеологічних інновацій.
Оцінка як граматикалізована філософська категорія, що виявляється на різних рівнях мовної системи, розглядається в аспекті синтезування різних поглядів на лінгвістичний об’єкт з метою окреслення його концептуального, логіко-семантичного, психологічного і функціонального вимірів, що стосується і виділення окремих класифікацій аксіологічних значень.
У художньо-публіцистичному підстилі виділяються як стилістичні маркери аксіологічна лексика і фразеологія, завдяки яким художньо-публіцистичні тексти набувають соціальної оцінності, продуктивно реалізуючи свої основні функції: інформативну, аналітичну, естетичну, оцінну та функцію впливу.
Як свідчать результати дослідження, для всебічного висвітлення ролі та значення аксіологічних номінацій у текстах художньо-публіцистичних виступів сучасних українських письменників-публіцистів найдоцільніше використовувати класифікацію семантичних типів оцінки на підставі типів понять, що базується на польовому принципі її організації, який дозволяє визначити найактуальніші сфери мовної картини світу, в межах якої виявляється оцінність певних концептів дійсності, а також виявити причини появи позитивних або негативних конотацій у значенні концептів, вивчати специфіку моральних і соціальних норм, настанов, орієнтирів національного українського світосприйняття.
Аксіологічні лексеми художньої публіцистики, представлені іменниками, виконують не стільки номінативну функцію, скільки оцінно-характеризуючу. За спільністю тематичних ознак та асоціативних уявлень про них у свідомості мовця вони поділяються на такі асоціативно-тематичні поля:
1) Людина і суспільство”, до якого зараховуються такі мікрополя, як Політична сфера діяльності” (демократ, ленінець, мазепинець, українофоб, партократ, відщепенець), Соціальне становище або походження людини” (сатрап, вождь, узурпатор, диктатор, тиран, вельможа, раб, жебрак, сірома, кріпак), Здібності та поведінкові характеристики людини” (чарівник, златоуст, пророк, мислитель, махінатор, крамольник, людолов), Професія та рід занять людини” (бізнесмен, різьбяр, генерал, живописець, денщик), Національна та територіальна належність” (тубільці, хохли, земляки, варвари), Якості людини” (розумник, любомудр, звитяжець, геній, світоч).
2) Культова сфера” (спаситель).
3) Характер суспільних взаємин людей” (відображає ціннісні пріоритети взаємин у сучасному українському суспільстві). До цього поля зараховуються іменники на позначення психологічного впливу на людину чи певну суспільну структуру (загравання, флірт, підморгування, підстьобування, нацьковування), характеристики поведінки людей у суспільстві (метання, шарпанина, плазування), дії людини - формування суспільства (викорчовування, гра, розшматування).
4) Державні політичні органи, угруповання та суспільні процеси” (хунта, каста, контора, чорні сили, мафія, каганат).
У художньо-публіцистичному мовленні пострадянського суспільства особливе місце займає вживання власних імен, прізвищ відомих особистостей (антропонімів), які виступають символами доби, що мають не тільки виразну та своєрідну оцінку, але й актуалізують особливі мнемонічні сліди. Художньо-публіцистичні виступи відзначаються активним використанням заміни прямої назви власною, запозиченою з міфології, історії та літератури. Серед відібраних аксіологічно маркованих імен виділяються декілька підгруп: 1) власні імена літературних персонажів або героїв фільмів (Геракл, Орфей, Кайдаш, Термінатор), 2) імена конкретних людей суспільно чи історично визначних осіб (Столипін, Берія, Бібіков, Щербицький), а також визначальним є явище набуття аксіологічного значення власними назвами міст (Чорнобиль, Петербург).
Аналіз оцінних іменникових лексем, відібраних з текстів художньо-публіцистичних виступів, дав підстави виділити й одиниці, що виникли внаслідок метафоричної аксіологічної номінації. Такі лексеми належать до різних концептосфер, які по-різному оцінюються носіями різних національних культур, зокрема: людина”, тварини” (свійські та дикі тварини, птахи, комахи), рослини”, міфічні божества та істоти”, нежива природа” тощо.
Аксіологічний потенціал аналізованих дієслівних лексем максимально виявляється тільки у відповідних контекстах, тому доцільною є класифікація цих одиниць з урахуванням функціонально-прагматичного аспекту їх поділу: 1) інгерентно оцінні дієслова такі, що виражають постійний аксіологічний компонент у значенні (пожирати, буркотіть, гризтися, терзати, засвітитися тощо), 2) дієслова з адгерентною оцінкою оцінне значення виявляється в контексті (видати, випалити, царствувати, повзти тощо).
Інтенсифікація аксіологічного компоненту дієслівних лексем у художньо-публіцистичних виступах відбувається й завдяки їх поєднанню зі словами прагматичного типу, тим самим посилюючи прагматичний ефект тексту (процес сенсибілізації аксіологічного значення дієслівної прагмеми).
Проведений аналіз аксіологічної фразеології художньо-публіцистичних виступів дає підстави вважати фразеологізми продуктивним засобом реалізації оцінки, оскільки їм притаманне виявлення оцінного ставлення до дійсності цілого покоління, історичної епохи, типових рис національного характеру народу. Великою аксіологічною фразеопродуктивністю відзначаються лексеми, що позначають людину (руки, ноги, очі, обличчя, серце), реалії фауни (вовк, миша та дотичні до них туша, шкіра, хвіст) та флори (терен, клюква, кукіль, кущі), культові предмети (хрест, вівтар, ладан). Показовими тут виступають фразеологічні звороти, стрижневим компонентом яких є:
1) концепти, що конкретизують людину, окремі частини її тіла: повернутися обличчям, закривати очі, мозолити очі, покласти руку на серце, заламувати руки, тримати в кулаці, підніматися з колін, збитися з ніг,
2) зооконцепти: дивитися вовком, згризли миші,
3) фітоконцепти: сидіти в кущах, порости терням.
Створенню оцінності художньо-публіцистичного виступу найактивніше сприяють розмовно-побутові фразеологізми, меншим ступенем інтенсифікації оцінного компонента значення характеризуються книжні фразеологічні сполуки. До таких, що не виконують яскраво вираженої оцінної функції, а створюють сатирично-викривальний характер твору, відносимо фольклорні фразеологічні одиниці.
Індивідуально-авторське вживання аксіологічної лексики та фразеології сприяє розширенню мовної системи української мови.
Словотвірні іменникові та дієслівні моделі є продуктивними засобами реалізації категорії оцінки. Оцінка в оказіонально утвореному слові виражається і твірною основою, і словотворчими засобами, що беруть участь у творенні лексем. Оказіональні утворення втілюють індивідуальне вміння автора реалізувати словотвірні можливості, що закладені в мовній системі.
В індивідуальній мовній практиці сучасних письменників-публіцистів зафіксовано оказіоналізми, що не виходять за межі традиційних моделей українського словотвору. Аналіз структурних типів оцінних іменників у текстах художньо-публіцистичних виступів дав можливість виявити продуктивні та малопродуктивні морфеми. До продуктивних належать суфікси -к-, -ц-, -ик-, -ець-, -ок-, -ак-, -ус-, -очк-, -ечк-, -ичок-, -еньк-, -чик-, до малопродуктивних -цтв-, -ськ-, -ин-. Демінутиви з позитивним забарвленням складають значну групу оцінних слів, що творяться за допомогою продуктивних суфіксів -ок-, -ик-, -ець-, -к(о), -ичок-, -ус-, -к(а), -очк(а), -ичк(а), -оньк(а) і передають такі відтінки суб’єктивної оцінки, як пестливість, симпатія, ласкаве ставлення до висловлюваного. Аугментативи з негативним забарвленням, а саме з відтінками зневажливості, осуду, фіксуються в художньо-публіцистичних виступах рідше і творяться за допомогою суфіксів ищ(е), -цтв(о).
Іменникові новації, утворені нетрадиційним для загальномовної системи специфічно авторським способом, представлені іменниковими композитами, аксіологічний компонент у семантиці яких забезпечується поєднанням протилежних за семантикою, конотацією, стилістичним маркуванням твірних основ (москвозомбованість, гопакедія, літсідала).
Дієслівні новації, утворені від іменникових основ, завдяки чому формується аксіологічний метафоричний образ”, який сприяє створенню в художньо-публіцистичних виступах сатиричної експресії максимальної сили і експлікуючи переважно негативну оцінку: змія визміюють (Ю.Мушкетик), пес зіпситися (В.Яворівський), яничар яничаритися (І.Драч), вегетація вегетуватися (Л.Костенко), вогонь розвогнюється (І.Дзюба), ярмо заярмлюватися (П.Мовчан).
Отже, основними напрямками індивідуального використання письменниками-публіцистами іменникової та дієслівної аксіологічної лексики є:
1) тенденція до утворень оцінної лексики від основ, що не мають оцінки, але набувають її за рахунок суфіксів із вихідними демінутивними та аугментативними значеннями,
2) використання індивідуально-авторських композитів для утворення лексики, що називає і характеризує актуальні суспільні явища та процеси.
Аксіологічні лексеми є джерелом оцінності порівняльних семантичних конструкцій, що, формуючи новий стилістичний і семантичний потенціал лексики української мови, демонструє своєрідність національної культури та суспільства, а також специфіку індивідуально-авторського світобачення.
Для посилення прагматичної оцінності тексту художньо-публіцистичного виступу використовуються також і дієслівні метафори, домінуючими серед яких є розгорнуті метафори-прагмеми переважно з негативною оцінкою соціально-політичного, громадського чи культурного життя сучасного українського суспільства.
Індивідуально-авторське вживання аксіологічної фразеології полягає в:
1) розширенні компонентного складу фразеологізму (Хресна Дорога Незалежності, оббивати високі київські пороги, заламувати мелодраматично руки тощо),
2) лексичних видозмінах у фразеологічній одиниці (повернутися спиною повернутися обличчям, заварилася каша зварилася каша тощо),
3) контамінації стійких сполук (зарубати на носі + покласти руку на серце = зарубати собі на серці, висіти на волоску + опинитися над прірвою = висіти над прірвою тощо).
Матеріал дослідження свідчить, що аксіологічна лексика і фразеологія в текстах художньо-публіцистичних виступів 90-х років ХХ століття творчо опрацьовується, трансформується письменниками, з метою посилення експресії тексту, створення гостросатиричного ефекту або настрою переконливості, що сприяє розкриттю як художнього, так і суспільного соціально-політичного кредо письменників-публіцистів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Іван Дзюба (ІДз)
1. Дзюба І. Він ще повернеться на Україну // Чарівник життя: [До 75-річчя кінорежисера С.Параджанова: З публічних висловлювань / Записав Ю.Нечипоренко] // Демократична Україна. 1999. 6 січня. С. 3.
2. Дзюба І. Література все, що написане талановито...: [Доповідь І.М.Дзюби на пленумі роди Спілки письменників України] // Урядовий кур’єр. 1992. 20 листопада (№ 54 55). С.10.
3. Дзюба І. Використати історичний шанс: [Виступ на ІІ Всесвітньому форумі українців] // Культура і життя. 1997. 10 вересня. С.2.
4. Дзюба І. Національна культура як чинник майбуття України: [Виступ на 4-му Міжнародному конгресі україністів, що відбувся 26 29 серпня 1999 року в Одесі] // Дивослово. 1999. - № 12. С. 2 7.
5. Дзюба І. Україна і світ: [Доповідь на конгресі МАУ] // Культура і життя. 1990. - № 36, 37, 38, 39. С. 1 4.
6. Дзюба І. Україна на шляхах державотворення: [Співдоповідь на Всесвітньому форумі українців] // Літ. Україна. 1992. 27 серпня (№ 34). С. 1 2.
7. Дзюба І. Чи вистачить державі мудрості?: [Виступ на Другому Всесвітньому форумі українців, серпень 1997 р.] // Слово і час. 1997. - № 10. С. 90 91.
8. З трибуни Першого з’їзду педагогічних працівників: [Виступи] // Освіта. 1993. 5 січня (№ 1,2). С. 3 9. Авт.: І.Дзюба та ін.

Іван Драч (ІДр)
9. Вступне слово Івана Драча на Конгресі української інтелігенції // Веч. Київ. 1995. 16 листопада. С. 3 4.
10. Виступ Івана Драча [на засіданні Координаційної Ради] // Літ. Україна. 1993. 4 лютого. С. 3
11. Драч І. Будемо рівними серед рівних: [Виступ голови т-ва Україна”] // Культура і життя. 1992. 1 лютого. С. 4.
12. Драч І. Будуймо Україну в Україні, в кожному місті і селі: [З виступу на засіданні оргкомітету КУІНу] // Літ. Україна. 1996. 14 березня. С.2.
13. Драч І. Геноцид України виклик ХХ століття: [Виступ на Всесвітньому форумі українців] // Друг читача. 1992. 2 вересня (№ 30). С.7.
14. Драч І. Дзвін б’є по українській книзі?: Вступне слово голови Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення І.Ф.Драча на Всеукраїнських зборах видавців, поліграфістів та книгорозповсюджувачів // Освіта. 2000. 7 14 червня (№ 26). С. 7.
15. Драч І. Доповідь Івана Драча: [ Доповідь першого секретаря правління Київської організації СПУ на звітно-виборчих зборах організації] // Літ. Україна. 1991. 21 березня. С. 3.
16. Драч І. Змінити правове поле книговидання: Виступ голови держкомінформу І.Драча на Всеукраїнських зборах видавців, поліграфістів та книгорозповсюджувачів // Літ. Україна. 2000. 1 червня (№ 20). С.3.
17. Драч І. Іван Драч: Національна консолідація історично неминуча”: Доп. на засід. Нац. Ради Конгр. укр. інтелігенції // Літ. Україна. 1998. 12 листопада (№ 43). С.3.
18. Драч І. Інтелігенція і вибори: Доповідь на І Всеукраїнських зборах інтелігенції // Літ. Україна. 1998. 26 березня (№ 12 13). С.1 3.
19. Драч І. Національна консолідація історично неминуча: [Доповідь на засіданні Національної Ради Конгресу української інтелігенції] // Літ. Україна. 1998. 12 листопада. С.3.
20. Драч І. Не прищепилася гілка вовчої ягоди до нашої калини: [З виступу на Конгресі українців] // Вісті з України. 1992. - № 5 (січень). С.8.
21. Драч І. Незнищенна вовіки віків: [Виступ на круглому столі” в посольстві України в Москві 31 січня 1994 року] // Літ. Україна. 1994. 10 лютого. С. 3.
22. Драч І. Нове життя нового прагне діла: [Промова на зборах Української Всесвітньої Координаційної Ради її голови Івана Драча] // Укр. слово. 1994. 24 лютого. С.3.
23. Драч І. Обов’язок перед народом і Батьківщиною: [Вступне слово при відкритті Конгресу української інтелігенції] // Літ. Україна. 1995. 16 листопада. С.1-3.
24. Драч І. Подолаємо Чорнобиль у собі: [Виступ на вечорі, присвяченому врученню премії Фундації Антоновичів] // Літ. Україна. 1992. 9 липня. С.5.
25. Драч І. Слово на десятиліття Руху: [Виступ на урочистостях з нагоди 10-ліття Народного Руху України] // Літ. Україна. 1999. 23 вересня (№ 32). С.2.
26. Драч І. Трагічна квітка // Чарівник життя: [До 75-річчя кінорежисера С.Параджанова: З публічних висловлювань / Записав Ю.Нечипоренко] // Демократична Україна. 1999. 6 січня. С. 3.
27. Драч І. Україна і світове українство: [Виступ на VII зборах Української Всесвітньої Координаційної Ради ] // Час. Time. 1996. 6 вересня. С.10.
28. Драч І. Україна мусить вистояти, й Україна вистоїть!: [Вступне слово голови Конгресу української інтелігенції Івана Драча на Всеукраїнському вічі 22 січня 1997 року] // Слово і час. 1997. - № 5 6. С.99 101.
29. Драч І. Хіба наша Україна цього не варта?: [Доповідь Голови Конгресу української інтелігенції Івана Драча на спільному засіданні проводів учасників об’єднань Рух за народ і за Україну” 23 лютого 1997 року] // Літ. Україна. 1997. 17 квітня. С.3.
30. Драч І. Час прозріння настав: [Виступ на Всесвітньому форумі українців] // Культура і життя. 1992. 5 вересня (№ 36). С.2.
31. Драч І. Чекаємо покаяння: [Промова І.Драча на Міжнародній науковій конференції Голодомор 1932 33 рр. в Україні: причини і наслідки”] // За вільну Україну. 1993. 25 вересня. Число 88. С.3.
32. Драч І. Щоб цеглина до цеглини увічнилась”: Виступ на відкритті дзвіниці Михайлівського Золотоверхого монастиря // Укр. культура. - 1998. - № 8. С.1.
Ліна Костенко (ЛК)
33. Костенко Л. Якщо самі ще не осмислили, то чого хочемо від світу?”: [Виступ на нагородженні Фундації Антоновичів у травні 1990 року у Вашингтоні (Джорджтаунський ун-т) // Урок української. 2000. - № 2. С.55 57.
34. Костенко Л. Геній в умовах заблокованої культури: [Доповідь на міжнародному симпозіумі Леся Українка і світова культура”, Луцьк] // Літ. Україна. 1991. 26 вересня. С.4.
35. Костенко Л. Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала: [Виступ, виголошений в стінах Києво-Могилянської академії 1 вересня 1999 року] // Урок української. 2000. - № 2. С.9 15.
36. Костенко Л. Ми переживаємо кризу сприйняття: [Із виступу в столичному Будинку вчителя на тему Чорнобильська катастрофа і збереження культурної спадщини народу”] // Урок української. - № 2. С.5 7.
Павло Мовчан (ПМ)
37. Історичні перестороги: [Виступ голови Всеукраїнського товариства Просвіта” П.Мовчана на конференції з питань 60-ї річниці голодомору] // Слово Просвіти. 1993. - № 2. С.2.
38. Зі співдоповіді Павла Мовчана: [Виступ на звітно-виборчих зборах Київ. орг. СПУ ] // Літ. Україна. 1991. 21 березня. С.2.
39. Ми в сучасній Україні: [Доповідь Павла Мовчана на пленумі ради СПУ] // Літ. Україна. 1993. 28 жовтня. С.2.
40. Мовчан П. [Виступ на конференції Мова державна мова офіційна” 24 квітня 1994 року] // Слово і час. 1994. - № 11 12. С. 77 78.
41. Мовчан П. Останній рубіж: [З виступу на конференції Мова державна мова офіційна”] // Літ. Україна. 1994. 6 жовтня. С. 2.
42. Мовчан П. Про що думають приречені: [Виступ народного депутата П.Мовчана] // Літ. Україна. 1991. 28 лютого. С.3.
43. Мовчан П. Свобода зовнішня і внутрішня: [Виступ Павла Мовчана на ІІ регіональній конференції Міжнародного пен-клубу, що відбулася 27 лютого 1990 року у Відні] // Літ. Україна. 1990. 22 березня. С.2.
44. Мовчан П. Хто не просвітянин той не українець!: [Доповідь на урочистому вечорі, присвяченому 130-річчю т-ва Просвіти”, 8 грудня 1998 року в Національній опері] // Слово Просвіти. 1999. Січень (Число 1). С.2 5.
45. Мовчан П. Якою мовою з нами розмовляє Бог: [Виступ П.Мовчана на Всеукраїнській міжнародній християнській асамблеї Заповідь нову даю вам: любіть один одного”, Київ] // Слово Просвіти. 1998. Лютий (Число 2). С.12.

Юрій Мушкетик (ЮМ)
46. Історія гіркіша за полин: [Виступ Юрія Мушкетика при врученні нагороди Фундації Антоновичів] // Літ. Україна. 1997. 12 червня. С.2.
47. Мушкетик Ю. Виступ Юрія Мушкетика: [Виступ першого секретаря правління СПУ] // Літ. Україна. 1990. 6 грудня. - С. 3.
48. Мушкетик Ю. До питання про старшого брата”: [Виступ Голови Спілки письменників України Юрія Мушкетика] // Веч. Київ. 1994. 25 січня. С.2.
49. Мушкетик Ю. За демократизм, національне відродження, високу духовність літератури: [Доповідь першого секретаря правління СПУ] // Літ. Україна. 1991. 18 квітня. С. 2.
50. Мушкетик Ю. Шлях до істини: [Доповідь на урочистому вечорі в Національній опері з нагоди 184-ї річниці від дня народження Т.Шевченка] // Літ. Україна. 1998. 19 березня (№ 11). С. 3.
51. Не вмирає душа наша, не вмирає воля: [Громадське обговорення роману Р.Андріяшика Сторонець”: Виступи] // Вісті з України. 1998. 5 лютого (№ 2). С.6 Авт.: Ю.Мушкетик, В.Дутчак та ін.
52. Об’єднавши зусилля, рятувати літературу, культуру...”: [Вступне слово Юрія Мушкетика на пленумі Ради СПУ] // Літ. Україна. 1993. 21 жовтня. С.1.
Дмитро Павличко (ДП)
53. Із вступного слова Світоч побратаних народів” Д.Павличка // Слово і час. 1997. - № 11 12. С.78 79.
54. З виступів письменників на других всеукраїнських зборах Народного Руху України // Літ. Україна. 1990. 8 листопада. С. 3. Авт.: Д. Павличко, В.Яворівський.
55. Павличко Д. За державу і демократію, за єдність народу: [З виступу на ІІ з’їзді Демократичної партії України] // Літ. Україна. 1992. 17 грудня. С.3.
56. Павличко Д. : Треба будувати не міст, а ціле розгалуження доріг”: [Виклад виступу на міжнародній конференції Польща міст між Сходом і Заходом”] // Голос України. 1998. 23 травня. С.12.
57. Павличко Д. Не для вільних людей і не для вільного народу”: [Виступ] // Літ. Україна. 1991. 4 липня. С. 4.
58. Павличко Д. У рухівців ніхто не відбере правди...”: [Виступ на урочистостях з нагоди 10-ліття Народного Руху України] // Літ. Україна. 1999. 23 вересня (№ 32). С.2.
59. Павличко Д. Без розподільчих ліній: [Виступ Надзвичайного і Повноважного Посла України в Республіці Польщі Д. Павличка на науковій конференції Щодо ліквідації наслідків змови Гітлер Сталін”] // Молодь України. 1999. 23 вересня (№ 104). С.1.
60. Павличко Д. В останню четвертину життя: [Виступ 4 жовтня 1999 року з нагоди 70-річчя в палаці Україна”] // Освіта. 1999. 20 27 жовтня (№ 51). С.6.
61. Павличко Д. Д. Павличко: Ніхто не поведе нас за руку до кращого життя: [Виступ перед громадськістю м. Херсона] // Наш час. 1993. 29 січня.
62. Павличко Д. Демократична партія України: [Вступна промова на установчому з’їзді Демократичної партії України] // Літ. Україна. 1990. 20 грудня. С.8.
63. Павличко Д. Об’єднаємося виживе Україна: [Із промови на сесії Тернопільської обласної Ради народних депутатів члена Президії Верховної Ради України Д. Павличка] // Свобода. 1993. 23 лютого. С.2.
64. Павличко Д. Про Концепцію нової Конституції України: [Виступ] // Літ. Україна. 1991. 23 травня. С. 1 2.
65. Павличко Д. Про національну безпеку: [Виступ на засіданні Верховної Ради України 20. Х. 93] // Літ. Україна. 1993