Андрес Ганна Олександрівна. Охорона культурної спадщини України в контексті світових інтеграційних процесів (друга половина ХХ - початок ХХІ століття)

brief description

Андрес Ганна Олександрівна. Охорона культурної спадщини України в контексті світових інтеграційних процесів (друга половина ХХ - початок ХХІ століття) : Дис... канд. наук: 26.00.05 - 2009.

Андрес Г.О. Охорона культурної спадщини України в контексті світових інтеграційних процесів (друга половина ХХ початок ХХІ сто-ліття). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 26.00.05 музеєзнавство. Пам’яткознавтсво. Центр пам’ятко-знавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Київ, 2009.
Дисертація присвячена аналізу діяльності міжнародних організацій UNESCO, ICOMOS, Ради Європи та визначенню напрямів їх впливу на національну систему охорони культурної спадщини України.
Україна, як член UNESCO та Ради Європи, несе відповідальність перед світовим співтовариством за збереження національної культурної спадщини. В досліджені аналізується історія становлення і динаміка розвитку співпраці України з міжнародними організаціями (у другій половині ХХ на початку ХХІ століття), напрямком роботи яких є розробка вимог для вдосконалення системи охорони пам’яток держав-членів.
У представленому комплексному дослідженні, на основі аналізу міжна-родних нормативних актів, законодавства України, матеріалів діловодства та історіографії, визначено основні напрями охорони пам’яток, що сформовані на міжнародному рівні. Аналізується відповідність пам’яткоохоронної справи України до світових стандартів, визначається, що пристосування до міжнародних вимог має відбуватися з урахуванням національної специфіки.
Визначено комплекс проблемних питань пам’яткоохоронної галузі України, що потребують удосконалення та запропоновано заходи для поліпшення стану охорони пам’яток.

Результат комплексного вивчення і аналізу ролі міжнародних організацій та систематизація їх вимог щодо вдосконалення національної політики у сфері охорони культурної спадщини засвідчив необхідність визначення рівня відпо-відності пам’яткоохоронної системи України міжнародним стандартам в умовах інтеграційних процесів. Встановлено, що для ефективної охорони пам’яток України, розвитку теорії і практики пам’яткоохоронної галузі необхідне гармонійне поєднання державної та міжнародної системи охорони пам’яток при активній участі громадськості.

В результаті аналізу встановлено, що у другій половині ХХ на початку ХХІ ст., проблема збереження культурної спадщини почала стосу-ватися всього людства, проте відповідальність за її охорону є пріоритетом кожної держави. Нормативні акти міжнародних організацій впливають на національні законодавства держав-членів. UNESCO спрямовує свою діяльність на формування напрямів охорони пам’яток на світовому рівні. Ратифікуючи конвенції, держави приєднуються до основних принципів збереження культур-ного надбання, формуючи на національному рівні стратегію охорони рухомих і нерухомих пам’яток як під час воєнних дій, так і у мирний час; регламентуючи процеси переміщення культурних цінностей, врегульовуючи питання прав власності на пам’ятки та необхідність збереження об’єктів загальнолюдської цінності, впроваджуючи вимоги щодо охорони підводної та нематеріальної культурної спадщини.
Визначено, що акти, розроблені ICOMOS, впливають на практичну діяльність у галузі. Вони визначають професійні норми пам’яткоохоронної практики в напрямах розробки законодавства, використання фінансів, вимог до проведення ремонтно-реставраційних робіт, відтворення пам’яток та ін.
На основі комплексного аналізу доведено, що Радою Європи створено нормативні акти спрямовані на розв’язання технічних, наукових, юридичних та адміністративних проблем щодо забезпечення збереження архітектурної, археоло-гічної, рухомої і нематеріальної спадщини. Ратифікуючи конвенції Ради Європи держава зобов’язується впроваджувати вимоги до забезпечення фізичної охорони пам’яток: визначати види і типи культурної спадщини; сформувати систему управління й обліку пам’яток; забезпечити фінансування пам’ятко-охоронної галузі із створенням умов для залучення недержавних джерел фінансування; удосконалити правову систему галузі; забезпечити вивчення, популяризацію і умови для розвитку міжнародної співпраці та наукових досліджень у пам’яткоохоронній галузі.
Із здобуттям незалежності співпраця України з міжнародними орга-нізаціями значно активізувалась. Світові інтеграційні процеси встановили необхідність уніфікації національного пам’яткоохоронної законодавства. Украї-ною ратифіковані основні Конвенції UNESCO і Ради Європи, що складають підґрунтя для міжнародного співробітництва. В результаті аналізу системи охорони культурної спадщини України виявлено неготовність національної пам’яткоохоронної справи до існування без державної опіки, адміністративної та фінансової підтримки. Ситуацію в галузі можна визначити як перехідну: стара модель трансформується під впливом нових економічних і політичних реалій, а новостворена недосконала. Державна служба з питань національної культурної спадщини не може в повному обсязі виконувати повноваження дер-жавного управління, через брак місцевих пам’яткоохоронних органів, нестачу фахівців тощо. Це дозволяє констатувати відсутність чіткої державної політики в галузі, часткову відповідність пам’яткоохоронної системи України міжнародним стандартам та неповноцінну взаємодію держави і міжнародних організацій.
У 2000 р. набув чинності Закон України «Про охорону культурної спадщини». На сьогодні відзначається специфікація нормативних актів України шляхом впровадження Загальнодержавних програм. Останніми роками було прийнято Закон України «Про охорону археологічної спадщини», значний перелік постанов ВР України, КМ України, указів Президента України, наказів і розпоряджень міністерств і відомств. В дослідженні відзначається, що кількість нормативних актів є достатня, проте окремі положення декларативні, відсутній контроль за їх виконанням. Встановлено стратегічні пріоритети, які потребують вдосконалення:облік та контроль за станом збереження пам’яток; створення єдиної багаторівневої системи державних структур, з чітко визначеними повно-важеннями; детальна регламентація на рівні законів і підзаконних актів; урахування особливостей історично сформованої системи охорони пам’яток; розвиток інфраструктури науково-дослідних, проектних, реставраційних органі-зацій; створення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів; пропаганда та використання пам’яток для розвитку культурного туризму; врахування вимог збереження культурної спадщини в планах міського та регіонального розвитку; запровадження альтернативних джерел фінансування; розвиток міжнародного співробітництва, прискорення занесення визначних пам’яток до Списку всесвітньої культурної і природної спадщини UNESCO.
Запропоновано рекомендації, реалізація яких допоможе Україні досягти європейського рівня охорони культурної спадщини.

Державна політика в галузі повинна уникати як надмірної центра-лізації державними органами, так і децентралізації для запобігання незаконним явищам в регіонах. Необхідно створити дієву вертикаль, яка при чіткому виконанні визначених функцій була б пристосована до нових внутрішніх і зовнішніх умов. Це вимагає об’єднання зусиль і ресурсів центральних і регіональних органів влади, недержавних організацій, контролю за здійсненням пам’яткоохоронних заходів, залучення міжнародного досвіду. Адаптація до міжнародних стандартів галузі повинна відбуватися з урахуванням національних традицій. Необхідно поєднання окремих елементів міжнародної та національної охорони пам’яток у цілісну систему.
На основі діючого законодавства України, відповідно до міжнародних зобов’язань, впровадити систему для стимулювання надходження недержавних джерел фінансування. Запровадити податкові пільги, кредити, позики для посилення благодійництва, що повинні бути враховані в Законі України «Про благодійництво та благодійні організації». Необхідно запровадити способи підтримки власника та користувача пам’яток при жорсткому контролі за виконанням ними пам’яткоохоронних приписів.
Впровадити форми туризму, які стануть засобом економічного зрос-тання регресивних регіонів та підтримки в них пам’яткоохоронної сфери. Поглиблення Євроінтеграційного напрямку може бути здійсненим через адаптацію туристичного законодавства України до міжнародних стандартів; спрощення формальностей для туристів, що подорожують між Україною та державами ЄС, які є генеруючими туристичними ринками. Як член Всесвітньої туристичної організації Україна повинна посилити увагу до соціальних видів туризму дитячого, молодіжного, екологічного, реалізовувати проекти, через транскордонне співробітництво у сфері розвитку сільського туризму. Проводити роботу з розповсюдження інформації про туристичні маршрути та визначні пам’ятки усіх регіонів України.
Створити систему підвищення кваліфікації та перекваліфікації кадрів. Вивчення міжнародного досвіду, сприятиме розвитку відповідних теоретичних досліджень, що позитивно позначиться і на вирішенні практичних питань охорони національної культурної спадщини.
Активізувати діяльність громадських організацій у галузі та впровадити систему волонтерської допомоги за державної підтримки.
Реалізація вищезазначених завдань надасть можливість поєднати систему фізичного збереження пам’яток (як економічного підґрунтя та господарчого розвитку регіонів) та вивчення і популяризацію національної культурної спадщини (як ідеологічного, просвітницького, виховного методу з формування національної самосвідомості, збереження культурної ідентичності і присутності найкращих зразків у міжнародному культурному просторі).
Розвиток міжнародної співпраці допоможе удосконалити систему охорони пам’яток України, сутність якої визначатиметься формулою «збереження через розвиток розвиток через збереження».