Аніловська Ганна Ярославівна. Ринкова трансформація економіки України (економічна роль держави)

brief description

Аніловська Ганна Ярославівна. Ринкова трансформація економіки України (економічна роль держави). : Дис... д-ра наук: 08.01.01 2005

Аніловська Г.Я. Ринкова трансформація економіки України (економічна роль держави). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.01.01- економічна теорія. Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2005.
У дисертації на основі широкого залучення й аналізу праць видатних зарубіжних та українських економістів розкрито концептуально-методологічні передумови комплексного дослідження і вирішення проблеми економічної ролі держави в процесах ринкової трансформації. На основі узагальнення та систематизації досвіду реформаційних перетворень у ряді провідних країн світу в ХХ столітті показана можливість застосування теорії економічної еволюції до аналізу та теоретичного супроводу трансформаційних процесів пострадянського типу, встановлено базові положення, розвинуто теоретичні засади та визначено закономірності ринкової трансформації, що повинні бути враховані при реалізації цих процесів в Україні.
В роботі обгрунтовано висновок, що загальне керівництво трансформаційними процесами покладається на державу, якій належить створити їх ідеологію, переконати суспільство в доцільності та невідворотності перемін, організувати їх практичне здійснення.
Центральне місце в розробці такої теорії належить встановленню соціально-економічної функції держави. Остання визначається масштабами цілей, які необхідно реалізувати на даному (перехідному) історичному відрізку: реформування державного сектора економіки і створення ефективно діючого державного підприємництва; формування ринкової економічної структури суспільства; перебудову соціальної сфери відповідно до загальновизнаних світових канонів; організацію зовнішньоекономічної діяльності на засадах відкритої” економіки.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення важливої наукової проблеми визначення економічної ролі держави в умовах ринкової трансформації економіки, що виявилося в обґрунтуванні авторських концепцій ролі держави в формуванні оптимальної структури перехідної економіки, реформуванні соціальної сфери та управлінні зовнішньоекономічною діяльністю. Соціально-економічна ринкова трансформація, що відбувається в колишніх соціалістичних країнах і в Україні, є безпрецедентним явищем і не має прямих аналогів в історії. Ми є першопрохідцями на цьому незвіданому та складному шляху, нам доводиться долати величезні труднощі. Вони, по-перше, пов’язані із переходом від структурно незбалансованої, неефективної командної економіки, додатково травмованої територіальним дисбалансом внаслідок відділення України від союзного народногосподарського комплексу, до ринкової впорядкованої та конкурентоспроможної. По-друге, вони викликані формуванням ринкової системи виробничих відносин, творенням адекватних їй політичних та господарсько-правових інституцій. Проведене дослідження дало підстави зробити такі висновки:
1.Соціально-економічна ринкова трансформація, що відбувається в колишніх соціалістичних країнах і в Україні, є безпрецедентним явищем і не має прямих аналогів в історії. Ми є першопрохідцями на цьому незвіданому та складному шляху, нам доводиться долати величезні труднощі. Вони, по-перше, пов’язані із переходом від структурно незбалансованої, неефективної командної економіки, додатково травмованої територіальним дисбалансом внаслідок відділення України від союзного народногосподарського комплексу, до ринкової впорядкованої та конкурентоспроможної. По-друге, вони викликані формуванням ринкової системи виробничих відносин, творенням адекватних їй політичних та господарсько-правових інституцій.
2.Розбудова нового суспільного ладу є свідомим історичним вибором і мусить відбуватися керовано. Загальне керівництво трансформаційними процесами покладається на державу, якій належить створити їх ідеологію, переконати суспільство в доцільності та невідворотності перемін, організувати їх практичне здійснення. Все це вимагає наукового супроводу, розробки відповідної теорії. Попри численні публікації у вітчизняній та зарубіжній пресі все ж доводиться визнати відсутність цілісної економічної теорії трансформації централізованої планової економіки в ринкову.
3.Центральне місце в розробці такої теорії належить встановленню соціально-економічної функції держави. Остання визначається масштабами цілей, які необхідно реалізувати на даному (перехідному) історичному відрізку. Вони воістину величезні. До них насамперед слід віднести: 1) реформування державного сектора економіки і створення ефективно діючого державного підприємництва; 2) формування ринкової економічної структури суспільства; 3) перебудову соціальної сфери відповідно до загальновизнаних світових канонів; 4) організацію зовнішньоекономічної діяльності на засадах відкритої” економіки.
4.Ринкова трансформація закономірно розпочинається із роздержавлення і приватизації та формування на їх основі ринкової системи власності, в якій провідна роль належить приватній власності індивідуальній та груповій. Проте в змішаній економічній системі, до якої ми прагнемо, залишається вагомий державний сектор, на базі якого формується державне підприємництво. Йому належить виконати важливі, незамінні функції у розв’язанні проблем перехідного періоду. Теоретично доведено й підтверджено економічною практикою об’єктивну спроможність державного підприємництва до ефективного господарювання в конкурентному середовищі. При цьому слід брати до уваги не лише суто ринкову, але й соціально-економічну (народногосподарську) ефективність. Це вимагає розробки особливої стратегії щодо розвитку державного підприємництва, кваліфікованого управління ним. Останнє належить розглядати не лише як постачальника суспільних та квазісуспільних благ, як джерело надходжень до державного бюджету, а й як базу для регулювання економіки, провідника державної соціально-економічної політики.
5.Центральною економічною проблемою при розбудові нового суспільного ладу є формування економічної структури. Вона являє собою по суті скелет народного господарства і його стан визначає довготривалі тенденції соціально-економічного розвитку. Ринок сам по собі не здатний створити оптимальний склад економіки. Досвід показує, що поточні ринкові імпульси не дають інформації про довготривалі господарські тенденції і покладання тільки на них може призвести до структурної дезорієнтації. Тому чи не найнагальнішим завданням держави в умовах ринкової трансформації є організація і керівництво структурною перебудовою економіки. Це завдання є багатоаспектним і включає формування здорового галузевого складу народного господарства, структурну демонополізацію, внутрігалузеве впорядкування, в рамках якого досягається оптимізація співвідношення між малими, середніми та великими підприємствами.
Аналіз показав, що за період 1991-2000 рр. в галузевій структурі промисловості України не відбулося прогресивних зрушень, радше навпаки мало місце її подальше погіршення. Досі немає програми структурної перебудови економіки, Міністерство промислової політики то створюється, то ліквідується (перетворюється у комітет). З цього можна зробити висновок про недооцінку урядовцями значення структурної проблематики. Науково доведено, що лише структурно впорядкована економіка здатна забезпечити стійку та тривалу динаміку. Додатковий та достатньо відчутний імпульс розвитку може забезпечити зростання малого бізнесу”. В розвинених країнах він створює 50-60 і більше відсотків ВВП. Його недорозвиненість в Україні свідчить про великий потенціал економічного піднесення, що криється в малому та середньому підприємництві. Це означає, що до першочергових завдань влади належить стимулювання та підтримка МСП, його трактування як істотного чинника господарського зросту.
6.Світовий досвід показує, що успіх ринкового реформування значною мірою залежить від розвитку соціальних відносин. Їх недооцінка, наслідком якої є різке погіршення життєвого рівня широких верств населення, скорочує соціальну базу підтримки суспільних перетворень, гальмує їх. Саме це відбулося в Україні, де перебудовний процес буквально наштовхнувся на невирішеність соціальних проблем. Масове безробіття, низький рівень оплати праці, її затримка, відсутність належної системи соціальної підтримки економічно вразливих верств населення призвели до катастрофічного спаду сукупного попиту, обвалу” внутрішнього ринку, посилили соціальну напругу в суспільстві.
Логіка суспільно-економічних змін вимагає від держави особливої уваги до соціальної сфери, чуйності до стану соціальних відносин, проведення виваженої та науково обгрунтованої соціальної політики. Кошти на підтримку населення не можна розглядати як вимушені втрати, тому що насправді вони мають продуктивний характер. Вони фактично виступають як соціальний чинник економічного розвитку. Соціальне реформування має два аспекти: поточний та стратегічний. Перший передбачає нарощування матеріальної підтримки населення, реалізацію урядової програми подолання бідності (зокрема, на 2001-2009 рр.). Проте проблема може бути вирішена лише в стратегічному плані, в рамках концепції соціального ринкового господарства. Створена та успішно реалізована у ФРН, вона за багатьма параметрами відповідає політичним і соціально-економічним реаліям України і з відповідними корекціями може впроваджуватися у нас. Це передбачає створення державно-ринкових механізмів соціального захисту населення, запровадження в країні світових соціальних стандартів, дотримання вимог та поведінки соціального партнерства, знаходження соціального консенсусу.
7.Однак зазначені завдання та програми можуть бути успішно реалізовані лише в умовах відкритого суспільства та відкритої” економіки. Сучасний світовий техніко-технологічний та соціально-економічний прогрес базується на міжнародній співпраці та міждержавних обмінах. Успіх окремої країни залежить від успішності її інтеграції у світовий господарський простір, включення у міжнародний поділ праці. Участь у світових господарських структурах забезпечує не лише доступ до планетарної скарбниці досвіду та знань, а й отримання частки так званого світового доходу.
Таким чином, до низки першорядних завдань ринкової трансформації України долучається необхідність державного формування зовнішньоекономічної сфери. Йдеться про кероване і поступове відкривання” економіки, організацію зовнішньоторговельного обміну, трансформу капіталами та технологіями. Складність проблеми полягає в тому, що це відбувається в умовах господарської глобалізації та глобальної конкуренції. Міжнародні економічні стосунки позбавлені сентиментів, вони базуються на егоїстичному інтересі та праві сильного. Прорахунки у зовнішньоекономічній діяльності дорого коштують нації. Тому, як ніде, саме тут потрібна тісна співпраця держави та бізнесу, об’єднання політичних та економічних зусиль для досягнення успіху на світових ринках.
8.Найсильнішим аргументом у цій справі є конкурентоспроможність товару, підприємства, галузі і національної економіки. Існуючі світові рейтинги відводять поки що Україні останні місця серед індустріальних держав. А це означає, що поки що шанси країни на завоювання власних ніш” на світових ринках невеликі. Зовнішньоторговельні успіхи останніх років (значна експортна квота, позитивний торговий баланс) доволі крихкі і залежать значною мірою від світової кон’юнктури та політики торгових партнерів. Стабільний поступ у зовнішньоекономічній сфері вимагає включення у світові господарські структури (як-то СОТ, ЄАВТ, ЦЕФТА, ЄС), формування здорового експортного потенціалу і «облагороджування» на цій основі експорту, енерго- та ресурсозбереження, імпортозаміщення тощо.
9.Особливої уваги вимагає вирішення проблеми міжнародної конкурентоспроможності країни. Це стає можливим за умови проведення спеціальної державної політики розвитку та зміцнення конкурентоспроможності національної економіки. Головними її складовими є всебічне стимулювання науково-технічного прогресу і запровадження на цій основі інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки, а також розбудова та структурна оптимізація експортного потенціалу. Досягнення успіху у цій справі вимагає консолідації зусиль владних структур, підприємців, працівників. Необхідне також розуміння та підтримка усього суспільства.
10.Масштабність проблем трансформаційного реформування, складність їх розв’язання свідчать на користь активної ролі держави в цих процесах. Світовий досвід показує, що на поворотних етапах національної історії соціально-економічна роль держави завжди зростає. Архітектоніка сучасної змішаної економічної системи достатньо скомплікована й при її розбудові держава виступає не лише натхненником та організатором, а й безпосереднім учасником, створюючи ефективно діючий суспільний сектор, акумулюючи та інвестуючи кошти у провідні галузі економіки, забезпечуючи належні капіталовкладення в людський капітал.
11.Теоретично роль держави в умовах перехідного періоду повинна бути на порядок вищою, ніж в усталених, економічно стабільних суспільствах. Останнім притаманна інституційна завершеність суспільного устрою, наявність цілої низки вмонтованих” стабілізаторів, які значною мірою забезпечують автоматичне регулювання і стабільність розвитку. Хоча й тут функції держави є значними, демонструючи при цьому тенденцію до зростання. В перехідній українській економіці бракує і першого, і другого. І це повинна компенсувати держава збільшуючи частку свідомих дій в соціально-економічному процесі. Додатковим стимулом державної активності є інверсійний характер перебудовного процесу, що характеризується порушенням нормального (природного) розвитку подій, як це має місце при поверненні від командно-адміністративної економічної системи до змішано-ринкової. Висока частка державної участі в розвитку соціально-економічних процесів зберігається протягом усього перехідного періоду.
Визначаючи соціально-економічні функції держави, наголошується не стільки на масштабах діяльності, скільки на її якості. Справедливим можна вважати вислів П.Друкера про те, що немає слаборозвинених країн, а є слабокеровані”. Дієздатною можна вважати ту державу, яка здійснює добротне управління, розробляє та проводить науково обгрунтовану, далекоглядну економічну і соціальну політику.