АСОЦІАТИВНО-ОБРАЗНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ВНУТРІШНЬОЇ ФОРМИ СЛОВА У ПОЕТИЧНОМУ ТЕКСТІ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ 60 – 90 РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ)

brief description

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАїНИ
ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

На правах рукопису

Стефурак Роксолана Іванівна
УДК 811.161.2’371

Асоціативно-образний потенціал внутрішньої форми слова у поетичному тексті (на матеріалі української поезії 60 90 років ХХ століття)

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук 10.02.01 українська мова

Науковий керівник
доктор філологічних
наук, професор
Голянич М. І.

Івано-Франківськ
2003

ЗМІСТ

Вступ .......................................................................................................................4
Розділ І
Внутрішня форма слова у поетичному тексті ...................................11
1.1. Внутрішня форма слова як лінгвістична категорія .................................11
1.2. Креативний аспект внутрішньої форми слова..........................................22
1.3. Внутрішня форма слова центр перетину референтної, концептуальної
та вербальної (поетичної) картин світу”............................................42
1.4. Функціональне навантаження внутрішньої форми слова у поетичному
тексті ...........................................................................................................64
Розділ ІІ
Внутрішня форма слова у породженні асоціативно-образного
змісту поезії .............................................................................................91
2.1. Внутрішня форма слова як асоціативно-образний компонент
лексеми ........................................................................................................91
2.2. Внутрішня форма слова синкретичний метафоричний образ ..........103
2.3. Асоціативно-образний потенціал внутрішньої форми епітета у
поетичному тексті ...119
2.4. Внутрішня форма слова конститутивний елемент семантики
оказіоналізму ..132
2.5. Внутрішня форма слова аперцепційний фон паронімічної атракції у поетичному тексті ...........................................................................................143
2.6. Внутрішня форма ключового слова асоціативно-образна ознака
поетичного ідіостилю ................................................................................155
Висновки ............................................................................................................169
Список використаної літератури...................................................................181
Список використаних джерел.........................................................................198

ВСТУП
Одним із актуальних завдань сучасного мовознавства є вивчення глибинного змісту художнього тексту, гносеологічним елементом якого виступає внутрішня форма (ВФ) слова, оскільки вона, маючи аперцепційну природу, мінімально чи повністю експлікує у лексемі образ, покладений в основу номінації.
Вчення про внутрішню форму слова вперше ґрунтовно розробив О.О. Потебня, досліджуючи дві форми лексеми: зовнішню (членороздільний звук, зміст, об’єктивований через звук) та внутрішню (найближче етимологічне значення номена, спосіб, яким виражається зміст).
Концепція внутрішньої форми слова О.О. Потебні включає множинність тлумачень досліджуваної категорії, оскільки у внутрішній формі лексеми вчений вбачав етимон”, інтерпретував її як конститутивний елемент образу, змістотвірну структуру, внутрішню сутність, що надає мові неповторності і показує людині, як уявляється їй власна думка; ВФ слова це відношення змісту думки до свідомості, центр образу, знак значення.
Сьогодні існує розмаїття визначень внутрішньої форми слова від потебнянських тлумачень і трактувань цієї категорії його наступниками до інтерпретації внутрішньої форми номена сучасними мовознавцями. Вивченням внутрішньої форми слова безпосередньо займаються В.Г. Варіна, В.Г. Гак, М.І. Голянич, Т.Р. Кияк, Н.І. Мигиріна, Ю.І. Мінералов, Б.О. Плотников, В.М. Русанівський, О.С. Снітко, В.М. Телія, Л.Г. Хижняк, О.В. Чичерін.
У працях лінгвістів ВФ слова отримала різноаспектні трактування. Її розуміють як:
- первісну ознаку, що лягла в основу найменування (Р. А. Будагов, В.Г. Варіна, В.Г. Гак, Б.О. Плотников, В.М. Русанівський);
- образний елемент у значенні номена (Л.А. Булаховський, Г.О. Винокур, В.І. Телія, Л.Г. Хижняк, О.В. Чичерін);
- спосіб передачі поняття відтінком значення (О.С. Кубрякова, Б.О. Серебренников);
- ланку, що поєднує довербальну і вербальну стадії номінативного акту, пучок асоціацій” (О.С. Снітко);
- фактор словотвірної системності (Н.І. Мигиріна);
- розумовий інтеріоризований образ (Т.Р. Кияк).
Більшість дослідників (О.І. Блинова, Т.Р. Кияк, Б.О. Плотников, В.М. Русанівський та інші) трактують внутрішню форму слова як його мотиваційну ознаку, що лежить в основі назви предмета і є спільним значенням мотивуючого й мотивованого.
Нове тлумачення внутрішньої форми номена (ВФ концептуальна ознака, закріплена в слові) обґрунтувала М.І. Голянич. Під терміном концепти” дослідниця розуміє різносубстратні одиниці оперативної свідомості (уявлення, образи, поняття), образно-смисловою вказівкою на які є саме ВФ лексеми.
Внутрішню форму слова як засіб, що сприяє розкриттю багатьох мовних явищ і процесів (номінація, вторинна семантизація, термінологізація, фразеологізація, конотація тощо), досліджують Т.Г. Аркадьєва, Н.Д. Арутюнова, О.В. Воронюк, Л.В. Зубова, М.П. Кочерган, Н.С. Ляшенко, В.М. Манакін, В.А. Маслова, В.П. Москвін, П.О. Селігей.
Виділені й інші тлумачення внутрішньої форми слова різнопланові, оскільки ВФ лексичної одиниці синкретична. У ній перехрещуються філософська, психологічна й лінгвістична площини. ВФ слова відсилає до фонових знань (онтологічний аспект), вона невід’ємна від людського мислення (психологічний аспект) і оприявлюється (матеріалізується) у мовних одиницях насамперед лексемах: ВФ слова - синкрета, яка об’єднує мотиваційний, концептуальний та асоціативно-образний фрагменти буття номінації.
Незважаючи на велику кількість різнобічних досліджень внутрішньої форми слова, не всі її сторони вивчені достатньо повно. Одним із малодосліджених аспектів внутрішньої форми лексеми є її асоціативно-образний (креативний) потенціал. Вченими виокремлюється асоціативно-образна організація художніх текстів (Г.О. Винокур, В.П. Григор’єв, В.М. Жирмунський, А.К. Мойсієнко), розглядається функціонування асоціацій як основного двигуна механізмів мислення при дешифруванні семантики номінацій (Л.А. Климкова, Л.О. Новиков, В.М. Телія, Д.І. Терехова, Л.Г. Хижняк), проте питання взаємодії внутрішньої форми слова й поетичного тексту і досі залишається не розкритим. А саме така взаємодія уможливлює асоціативно-образне розширення поетичного слова, його смислове і тропеїчне розгалуження, що важливо враховувати при глибинному прочитанні художнього тексту.
Основними виразниками поетичного тексту вчені вважають асоціативну образність, метафоричність, оказіональність, художню означеність і звуко-смислове зближення лексем (В.П. Бєлянін, В.В. Виноградов, В.П. Григор’єв, Л.В. Зубова, С.Я. Єрмоленко, В.М. Жирмунський, С.Т. Золян, Ю.С. Лазебник, Б.О. Ларін, Ю.М. Лотман, Ю.Б. Орлицький, О.О. Потебня, Н.М. Сологуб, Л.О. Ставицька, В.М. Телія, Е.І. Ханпіра, Л.Г. Хижняк). Однак, на нашу думку, конститутивним елементом вторинної семантики поетичного номена є передусім його ВФ. Вона сприяє асоціативно-образному (креативному) оновленню” змісту лексеми, дає змогу щоразу переосмислювати слово як образ, тому, очевидно, можна вважати, що внутрішньоформність ізотопна поетичному текстові.
Актуальність теми Асоціативно-образний потенціал внутрішньої форми слова у поетичному тексті (на матеріалі української поезії 60 -90 років ХХ століття)” зумовлена її спрямованістю на вивчення нових пріоритетних аспектів функціонування мовних явищ у художньому тексті, зокрема внутрішньої форми слова. Дослідження асоціативно-образного потенціалу внутрішньої форми лексеми передбачає розкриття механізмів породження вторинного змісту номінації, її креативної розгорнутості в контексті. Врахування асоціативно-образних функцій внутрішньої форми слова необхідне для глибинної аперцепції семантики поетичного тексту.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі наукових досліджень та навчальних програм кафедри української мови Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника, пов’язана із загальнотеоретичними дослідженнями проблем функціонування української мови в рамках реалізації державної наукової програми Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності”.
Мета наукової роботи полягає у розкритті асоціативно-образного потенціалу внутрішньої форми слова, дослідженні її впливу на семантичну і тропеїчну організації поетичного тексту.
Відповідно до поставленої мети визначаються такі основні завдання:
1) виявити роль внутрішньої форми слова у формуванні поетичної картини світу”;
2) розглянути асоціативні та образотвірні можливості внутрішньої форми слова у поетичних текстах 60-90 років ХХ століття;
3) охарактеризувати внутрішню форму слова як конститутивний та аперцепційний елемент семантики поетичних номінацій;
4) проаналізувати тропотвірні особливості внутрішньої форми слова у поетичних текстах 60-90 років ХХ століття;
5) вивчити вплив внутрішньої форми ключового слова на поетичний ідіостиль.
Об’єкт дослідження поетичні тексти 60 - 90 років ХХ століття, смисловизначальним фактором семантики яких є внутрішня форма лексеми.
Предмет аналізу внутрішня форма слова, включеного у найбільш частотні тропеїчні структури поетичного тексту (епітети, метафори, паронімічні атракції).
Матеріалом дисертаційного дослідження обрано українську поезію 60-90-х років ХХ століття (картотека налічує близько 5000 карток), оскільки вона є вагомим пластом української ментальної культури, а ВФ номена завжди пов’язана з національно-культурною специфікою конотації, є важливим чинником мовленнєво-ментальної діяльності людей, засобом асоціативно-образного й оказіонального розширення „картини світу” у поетичному слові.
Починаючи з шістдесятих років ХХ століття, в українській поезії спостерігається своєрідний естетичний вибух” образного мислення. Мова поетичних текстів шістдесятників” ґрунтується на принципах метафоричності та віддаленої асоціативності (М. Вінграновський, І. Драч, І. Калинець, Л. Костенко, Б. Олійник, І. Світличний, В. Симоненко, В. Стус).
Пізніше, як антипод певного офіціозу шістдесятництва”, з’являються сімдесятники” так звана Київська школа”, водночас з якою працюють й інші поети (А. Бортняк, М. Влад, М. Воробйов, Л. Горлач, В. Забаштанський, В. Кордун, В. Коротич, Р. Лубківський, П. Мовчан, В. Підпалий, Л. Скирда, С. Тельнюк). Поетичні тексти авторів цього періоду характеризуються смисловою виразністю, асоціативною багатозначністю, а ВФ слова один з важливих елементів формування асоціативного смислу найменування.
Поезія вісімдесятих років відзначається смисловою неоднорідністю, неординарними ракурсами поетичного сприйняття світу, розширенням смисло-семантичних полів поетичного мовлення. Поетичні тексти Ю. Андруховича, В. Базилевського, Н. Білоцерківець, Ю. Буряка, В. Герасим’юка, Л. Голоти, О. Забужко, П. Засенка, В. Затуливітра, Д. Луценка, С. Майданської, І. Малковича, І. Мироненко, І. Римарука вирізняються незвичайними асоціативними координатами лексики, контекстуальною полісемією, свободою вживання поетичних засобів, метафоричною насиченістю та новослівністю”, а ВФ слова конструювальний елемент семантики метафор та новотворів.
З початком дев’яностих років відбувається зміна художньої свідомості митців в умовах повного зникнення естетики соцреалізму. Поетичні тексти відзначаються розірваною асоціативністю, фрагментарністю, семантичною ускладненістю метафор, оказіональністю, поєднуваністю оксюморонних лексичних пластів (поетичні угруповання: Червона фіра” С. Жадан, Р. Мельків, І. Пилипчук; Нова деґенерація” І. Андрусяк, С. Процюк, І. Ципердюк; Нечувані” О. Галета, О. Копак, О. Новосад, І. Старовойт; Асоціація 500” Ю. Бедрик, Н. Неждана, М. Розумний; Р. Скиба, О. Федунь, С. Короненко та інші), однак і тут ВФ слова важливий образотворчий чинник.
Таким чином, ВФ лексеми актуалізована в усіх аналізованих поетичних текстах, що дає підстави висунути гіпотезу:
внутрішня форма слова як конститутивний елемент його асоціативно-образного смислу один з основних виразників поетичних текстів 60 90 років ХХ століття і є важливим засобом лінгвістичного конструювання поетичних моделей названого періоду.
Методологія та методи дослідження. Науковий аналіз здійснювався з урахуванням відомих положень про зв’язок мови і мислення, взаємодію суб’єктивного та об’єктивного в мові, співвідношення форми і змісту мовних одиниць. Відповідно до завдань і матеріалу дисертації в роботі комплексно застосовані такі методи і прийоми вивчення асоціативно-образного потенціалу внутрішньої форми слова: описовий з окремими прийомами зовнішньої та внутрішньої інтерпретації як основний, контекстний, метод компонентного аналізу в поєднанні з дистрибутивним.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше на широкому поетичному матеріалі розкриваються особливості реалізації асоціативно-образного потенціалу внутрішньої форми номінативної одиниці. ВФ слова розглядається як конститутивний та аперцепційний фон лексичного і тропеїчного змісту поетичного тексту, один із важливих засобів творення поетичного ідіостилю.
Теоретичне значення дисертації полягає у тому, що в ній здійснено дослідження функціонального навантаження внутрішньої форми слова в поетичному тексті, розкрито її креативний аспект, який дозволив виявити витоки художньої образності, асоціативності та метафоричності поезії. Дисертаційні положення розвивають окремі теоретичні засади семасіології, лінгвостилістики, текстознавства.
Практична цінність наукової роботи визначається безпосереднім зв’язком її результатів з практикою викладання української мови та літератури у школах і вищих навчальних закладах. Матеріал, теоретичні положення й висновки можуть бути використані у процесі розробки лекційних і спеціальних курсів із проблем стилістики, лінгвістичного аналізу тексту, лексикології; у лексикографії (при доповненні Словника асоціативних означень, укладанні Словника поетичної мови 60 - 90 років ХХ століття); при написанні відповідних підручників та навчальних посібників; у науково-пошуковій роботі аспірантів та здобувачів.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника в 2000 2003 рр. Основні теоретичні положення, практичні результати були викладені на міжнародних, всеукраїнських конференціях і теоретичних семінарах: Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку” (Львів, 1999), Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2000, 2003; Сімферополь, 2002), Українська мова в системі освіти” (Івано-Франківськ, 2000), Лексико-граматичні категорії у функціональному аспекті” (Херсон, 2002), Українська література: духовність, ментальність” (Кривий Ріг, 2003); на звітних наукових конференціях викладачів та співробітників Прикарпатського університету імені Василя Стефаника у 2000 2003 роках.
Публікації. Проблематику дослідження висвітлено у семи публікаціях, з них 4 у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України (усі публікації одноосібні).

Структура дисертації: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку літератури (233 позиції) та переліку джерел (207 поетичних збірок). Обсяг дисертації 207 сторінок (з них 180 основного тексту).

bibliography

ВИСНОВКИ

Множинність трактувань внутрішньої форми слова зумовлена тим, що у ній оприявлюється онтологія номена (філософський аспект), актуалізується мислеобраз (психологічний аспект), а сама ВФ лексеми матеріалізується у мовній одиниці, тому її кваліфікують як лінгвістичну категорію.
Перехрещуючи філософські (проблема буття), психологічні (форми мислення) та вербальні (мовні ресурси) виміри, ВФ найменування є актом інтеракції екстралінгвальної та омовленої” (поетичної) дійсності.

1. Базисною одиницею поетичної картини світу є слово. Воно фонетично та лінгвомисленнєво матеріалізує концепт реалізацією асоціативно-образного потенціалу своєї внутрішньої форми, яка синкретизує мотиваційну, концептуальну й асоціативно-образну ознаки номінації.
ВФ слова інтерферована у функціонально-семантичну сферу поетичного тексту, оскільки конструює сам зміст поетичної форми, є тим багатоярусним коренем глибинного значення, що прогнозує різнорідну семантику, асоціативно-образні кордони якої рухомі. Саме тому асоціативно-образний потенціал внутрішньої форми слова забезпечує креативне навантаження мовних одиниць у поетичному тексті, основні виразники якого семантична варіативність, розгалужена асоціативна сітка, образність (креативна модельованість референтів), відображальність.
Особливість поетичної моделі світу полягає у її смисловому саморозвиткові, а ВФ слова є початком, витоком, енергією творення неосмислу, асоціативно-образних прирощень лексеми.
Як свідчать результати дослідження, реалізацію асоціативно-образного потенціалу внутрішньої форми слова в поетичному тексті забезпечують такі її функції:
1) асоціативно-образна активізує різні типи асоціацій, що формують додаткові смислові прирощення у поетичній номінації;
2) креативно-регенерувальна оживлює” переосмислений автором первинний образ номена;
3) тропотвірна проектує розширення художнього смислу лексеми, яка виступає у формі епітета, метафори, порівняння тощо;
4) експресивно-відображальна локалізує креативний образ найменування (ВФ слова у свідомості мовця ілюструє (імажинізує) той чуттєвий образ уявлення, який є експресивним доповненням до лексичного значення номінативної одиниці);
5) когезійна забезпечує змістову єдність тексту на глибинному рівні: ВФ слова засіб асоціативної когезії, при якій не завжди зв’язані логічно уявлення набувають зрозумілих мотиваційних зв’язків.
Реалізуючи асоціативно-образний потенціал, ВФ слова як динамічний компонент його лексичного значення у поетичному тексті здатна перекодовуватись, семантично оновлюватись. У такий спосіб формується поетична внутрішня форма слова (істинна чи уявна факультативна). Вона експлікує неологічне бачення усталеного у свідомості мовця референта, формуючи оказіональність тексту.
Поетична ВФ слова моделює у лексемі креативний мислеобраз, мотивує творче використання номінації, є точкою відліку її смислової еволюції, кінцевим результатом якої стає вторинна семантизація та символізація мовної одиниці.
ВФ слова один із центральних механізмів мовного конструювання референційних світів у поезії, що дає підстави вважати її лінгвістичним феноменом поетичного тексту.

2. Асоціативно-образний потенціал внутрішньої форми слова у поетичному тексті креативно не лімітований, оскільки мовець постійно асоціює образ лексеми з відповідною референтною і фоновою інформацією про нього.
Відсилаючи до різнорідних знань про дійсність, відображену у номені, ВФ слова активізує в уяві реципієнта онтологічні (буття слова), емпіричні (суб’єктивно-об’єктивний досвід носіїв мови) та психологічні (узуальні, індивідуально-авторські) асоціації.
Асоціативні образи слова (їх кількість залежить від мовного досвіду реципієнта) можуть корелювати з його внутрішньою формою на основі подібності, суміжності, контрасту, просторової та часової ізотопності, причино-наслідковості тощо.
Результати дослідження свідчать, що реалізація асоціативно-образного потенціалу внутрішньої форми слова у поетичному тексті формує синтагматичні асоціації (конструювання епітетів), парадигматичні (створення метафор, порівнянь), тематичні (ілюстрація експліцитних та імпліцитних кореферентних образів ключового слова), фонетичні (асоціативне звуко-смислове зближення найменувань), словотвірні (конструювання оказіоналізмів) та лексично зв’язані (формування стійких одиниць) асоціації.
Асоціативний потенціал внутрішньої форми слова, який реалізується як зв’язок між двома і більше психологічними образами (відчуттями, ідеями, уявленнями), спрямований на творчий пошук референта. Він проектує семантично різновекторну сполучуваність слів у поетичному тексті, яка зумовлює локалізацію вербальних асоціацій взаємозамінності, входження/включення, маргінальних.
Асоціативне розгалуженя смислової сітки номінації реалізацією асоціативно-образного потенціалу її внутрішньої форми зумовлює у лексемі семантичний зсув, пов’язаний зі зміною домінанти в процесі асоціювання слова, створення оказіонального образу найменування.
ВФ слова як його асоціативна пам’ять уможливлює виникнення нових образно-креативних планів номінації, що формують її вторинне значення інгерентне (онтологічно споріднене із внутрішньоформним образом) та адгерентне (метафоремне).
ВФ слова асоціативна домінанта лексеми, актуалізатор реальних знань про об’єкт, відображений у ній, та елементів її асоціативного ореола”.
Реалізація образотвірного потенціалу внутрішньої форми слова сприяє оприявленню його чуттєвого образу (номінує), виявленню потенційно інформативного, зображувального змісту (імажинізує фрейм слова), формуванню ідельного образу, синкретизації смислового спектра лексеми.
Образність стійкий зворотний зв’язок внутрішньої форми слова з індивідуальним (ремним) асоціативним авторським образом. На основі функціонування такого (асоціативно-образного) контактування слова з різними фоновими образами у ньому формуються оказіональні смислові рефлексії, що забезпечують креативну ізотопність мовної одиниці з різновекторними внутрішньоформними ознаками епітета, метафори, порівняння тощо.
Внутрішня форма слова забезпечує образну та асоціативну мотивацію креативного використання номена, є асоціативно-образною ознакою найменування.

3. ВФ слова здатна будувати лексичне значення номена, доповнювати його, членувати на додаткові асоціативно-образні відтінки. У такий спосіб вона забезпечує динамічну смислову розбудову, еволюцію номінації шляхом інтерферування в її зміст потенційно прегнантної (розгорнутої) художньої інформації, яка у поетичному тексті здатна перекодовуватись (самооновлюватись).
Так, ВФ епітета (проаналізовано близько тисячі прикладів, 20 % картотеки) є засобом побудови системного і несистемного контекстів атрибутивного словосполучення.
Матеріали дослідження показали, що способами актуалізації асоціативно-образного потенціалу внутрішньої форми епітета в контексті атрибутивного словосполучення найчастіше виступають:
- семантичне перехрещення лексичного значення ключового слова та внутрішньої форми епітета (зафіксовано 50 % атрибутивних словосполучень);
- семантичне включення внутрішньої форми означення до лексичного значення центрального номена прикладки (40 %);
- семантична кореляція, результатом якої є оксюморонність лексичного значення ядерного слова і внутрішньої форми означення (10 %).
Реалізація асоціативно-образного потенціалу внутрішньої форми епітета спрямована на конструювання семантики атрибутивного словосполучення.
ВФ метафори є її синкретичним образом, який, експлікуючи когнітивний план тропа, уможливлює конструювання асоціативно-образних (креативних) значень метафорем.
ВФ оказіоналізму його семантична основа, на якій будується неосмисл. Вона є стрижневим компонентом значеннєвої структури новотвору. На основі реалізації асоціативно-образного потенціалу внутрішньої форми слова утворюється пряме і переносне (образне) значення індивідуально-авторського найменувння.
Реалізація асоціативно-образного потенціалу внутрішньої форми слова у паронімічній парі конструює:
- узуальну (експліцитну);
- поетичну (оказіональну);
- етимологічну (імпліцитну) семантичні лінії та непрогнозовані змістові варіювання лексем.
ВФ слова елемент аперцепції і тлумачення (дешифрування) мовної одиниці, оскільки відображає її синкретичний смисл.
Як свідчать результати дослідження, ВФ номена, матеріалізуючись в одиниці лінгвальної картини світу номінації, експлікує джерело походження найменування (референтна (наочна) модель світу), концептуалізує лексему (збуджує в уяві реципієнта концепти поняття, уявлення).
Авербально-поняттєве мислення (концептуальна картина світу), трансформуючись у лінгвально-креативний (мовотвірний) вимір, прогнозує неосмисл узуального слова та зумовлює його аперцепцію силою пошукового мислення, оператором якого є ВФ номена.
ВФ слова є центром консенквента (семантичного умовиводу) при аперцепції найменування і тексту в цілому, оскільки у ній перехрещуються онтологічна, когнітивна та семантична вісі розвитку номінативної одиниці.
Аперцепційна роль внутрішньої форми слова найбільшою мірою виявляється при декодуванні смислу лексем-складників паронімічної атракції та оказіоналізмів. Смисловий спектр найменувань, що входять у названі художні конструкції, не узуальний, і реалізацією асоціативно-образного потенціалу їхніх внутрішніх форм конструюється, а також дешифрується неосемантика згаданих тропів.
Аперцепційним кодом креативного значення епітетів, метафор, порівнянь тощо є поетична внутрішня форма слова, яка зумовлює сприйняття людиною різнотипних явищ об’єктивного світу, виконуючи роль асоціативно-образного апелята до наочних, фонових і тезаурусних знань.
ВФ номена як центр перетину референтної, концептуальної та вербальної пам’яті в лексемі, активізує креативну імпровізацію семантики слова, аперцепціює певну сукупність асоціативних аплікацій”, які формують інтуїтивний образ, перцептивний еталон оказіоналізму, епітета, метафори, лексем-складників паронімічної атракції.
ВФ слова мислеобраз будь-якого кретивного конструкта, засіб дешифрування ускладненої індивідуально-авторської семантики мовної одиниці.
Реалізація асоціативно-образного потенціалу внутрішньої форми слова забезпечує конструювання і аперцепційний фон асоціативно-образного змісту поетичного номена.

4. ВФ слова як його асоціативно-образний мотив проектує створення тропеїчного ускладнення лексеми набування номінацією вторинних значень за моделями семантичної деривації. Наслідком реалізації асоціативно-образного потенціалу внутрішньої форми слова у поетичному тексті є конструювання метафори, епітета, оказіоналізму, паронімічної атракції.
Роль внутрішньої форми слова у функціонуванні художнього тропа полягає в актуалізації образного уявлення тієї реалії, ознаки якої входять у нове креативне значення переосмисленого автором найменування.
ВФ слова у метафорі (20 % картотеки, 1000 прикладів) ретроспектує глибинний первинний образ тропа, на який у процесі художньої аперцепції накладаються різні асоціативні образи.
Матеріали дослідження показують, що у досліджуваних текстах, як правило, превалюють оказіональні метафори (70 % метафоричних вживань, 700 одиниць), поетичні внутрішні форми яких зумовлені індивідуальним когнітивним ресурсом.
Асоціативно-образний потенціал синкретичної внутрішньої форми метафоричного найменування (нашарування когнітивних, асоціативно-креативних знань про референт тропа) мотивує творче зіставлення первинного і креативного образів метафори. Образ, актуалізований в основі метафори, відіграє роль її внутрішньої форми і є концептуальною базою для створення нових креативних значень метафорем.
Результат реалізації асоціативно-образного потенціалу внутрішньої форми слова у художніх текстах створення поетичних метафор, асоціативно-дериваційним формантом яких є метафорична внутрішня форма, що через переносне значеня образно характеризує денотат, виявляє ставлення до нього мовця, ілюструє поетичні вимисли.
ВФ слова в метафорі актуалізує різноаспектну, полімодальну мотивацю художньої прогресії номена за формулами метафора-порівняння, метафора-епітет, метафора-перифраза, побудовані як модель дієслівної чи іменникової структури.
ВФ епітета (зафіксовано 1000 прикладів, 20 % картотеки) у поетичному контексті виконує атрибутивну або номінативну функції.
Атрибутивна функція внутрішньої форми художнього означення зумовлює експлікацію нових семантичних відтінків центрального слова.
Номінативна креативно моделює семантично цільну конструкцію прикладки, будуючи одну із двох її смислових складових, де слово-означник набуває однаковою мірою атрибутивного і номінативного значення.
Як свідчать результати дослідження, у художніх текстах функціонують
узуальні (35 % прикладів) і
контекстуальні, факультативні (65 %) асоціативні означення, що вказує на асоціативно-образну своєрідність досліджуваних текстів.
Яскравим прикладом оказіональної тропеїзації є явище транспозиції (зміни словом частиномовної належності) іменника в дієслово чи прикметник, у результаті чого утворюються дієслівні метафори та художні означення (зафіксовано близько 500 прикладів тропів-оказіоналізмів, 10 % картотеки).
Процес створення індивідуально-авторських найменувань зумовлюється взаємодією твірної основи та асоціативно-дериваційного (епідигматичного) форманта внутрішньої форми слова, неосемантичне забарвлення якої конструюється образним уявленням неореферента.
Етимологічна свіжість оказіоналізму формується завдяки образному перекодуванню його внутрішньої форми (регенерація, оживлення”), що базується на креативно-регенерувальній функції досліджуваної мовної категорії.
Найбільший ступінь оказіональності притаманний новотворам, лексичне значення яких не зіставляється з їхньою внутрішньою формою, а виростає” з неї, експлікуючись власне контекстом (30 % досліджених вживань).
На основі реалізації асоціативно-образного потенціалу поетичної внутрішньої форми слів-складників паронімічної атракції (проаналізовано 750 прикладів, 15% картотеки) відбувається семантичне і тропеїчне ускладнення звукової організації поетичної мови: ВФ лексичних конструктів паронімічної пари творить і пояснює семантику метафори, епітета, порівняння тощо.
Смислове навантаження слів-атрактантів може експлікуватися істинною поетичною внутрішньою формою слова (40% прикладів) або уявною (факультативною) поетичною внутрішньою формою номінації (60% вживань), що вказує на поетичну неординарність досліджуваних текстів.

5. ВФ слова аперцепційний, смислоконструювальний та відображальний компонент найменування. Вона, як і лексичне значення, кодує смисл номена, проте завжди залишає в ньому місце для авторських інтенцій, індивідуальної репрезентації митцем картини світу.
ВФ слова як енергія творення можливої моделі поетичного мовлення, перекодовуючись (креативні рефлексії), ілюструє імпліцитне індивідуально-авторське бачення лексеми.
Концептами світоглядної позиції письменника, його мовної картини світу є ключові слова, що становлять смисловий каркас тексту, на який реалізацією асоціативно-образного потенціалу їх поетичних внутрішніх форм нашаровується креативно-оказіональна інформація.
Як свідчать результати дослідження, асоціативно-образне функціонування внутрішньої форми ключового слова забезпечує його семантичну і тропеїчну розгорнутість у поетичному тексті за схемою:

НО (ЗФ + ЛЗ + ВФ) → КС = образ → макрообраз = метафоричний концепт → символ .
Найчастотнішими лексемами, що функціонують за наведеною схемою, у досліджуваній поезії є номени світ (20 % картотеки), жінка (з кореферентними назвами 10 % картотеки), зоря (7% картотеки), тобто названі номінації у стилосі української поезії другої половини ХХ століття одні з найбільш семантично потужних і креативно розгорнутих.
В ідіостилі М. Віграновського, Л. Костенко, В. Стуса, Т. Мельничука, Г. Чубая та інших найменування світ креатизується поетичною внутрішньою формою той, що світиться” домінантна сема світло, проте досліджувана лексема вступає у смисловий зв’язок із різними внутрішньоформними образами епітета (виявлено 120 асоціативно-образних означень).
У поетичній моделі В. Кордуна концепт світ конструюється мікрообразами любов, благословення, вогонь, свічка, темінь; в І. Римарука світ голий, болючий, многоликий, живий; в І. Жиленко легкий, голубий, многоликий, бридкий, чудесний, власний.
У більшості аналізованих текстів (140 авторів), крім оказіональних
асоціативних рефлексій-означень (вони превалюють, 70% вживань), наявний епітет білий (усталений епітет слова-образу світ).
Художнє використання номінації жінка (проаналізовано 49 кореферентних назв, 90 асоціативних означень) є менш частотним (500 прикладів), проте смисловий і образний спектр лексеми креативно розгорнутий (частотність не основний параметр ядерності, значущості слова).
Номінація жінка як синонім до найменування дружина у різних виявах реалізації асоціативно-образного потенціалу її поетичної внутрішньої форми є визначальною в ідіостилі М. Вінграновського, хоча зустрічається 21 раз, а світ 49, зоря 40, любов 42. Названа лексема епітетизується, ометафоризовується, символізується, набуваючи різних конотативних відтінків.
Ідіостиль М. Вінграновського характеризується превалюванням експліцитної внутрішньої форми слова, яка деталізує оцінку референтів автором, подає її художній опис (традиційно: жінка господиня, красуня чи оказіонально: жінка блискавка, осінь).
Наступним за смисло-креативним навантаженням у поетичному дискурсі 60 90 рр. ХХ століття є номен зоря (350 слововживань), означений 70 асоціативно-образними означеннями.
В ідіостилі О. Лупія лексема зоря багряна манлива, многогранна, вечорова, така, що не зупиняється, спочиває, згорає, палає; у Д. Павличка рідна, далека, осіння; в І. Калинця концепт зоря формується метафоричним конструктом зіронька-свічарниця та, що світить”, зорить, звіздує.
Номінація зоря (як і лексема світ) у поетичних текстах різних авторів персоніфікується, вступає у метафоричні зв’язки, набуває додаткових асоціативно-образних прирощень, смисло-образною основою креативного змісту яких є її поетична ВФ слова.
Один із найяскравіших засобів творення ідіостилю письменника поетична ВФ слова. У ній закладається власне авторське осмислення світу, сформоване на основі неологічного бачення референта.
Реалізація асоціативно-образного потенціалу поетичної внутрішньої форми лексеми (експліцитної чи імпліцитної) виявляється в усіх аналізованих текстах: поетична ВФ слова є характерною для української поезії 60 90 років ХХ століття.
Внутрішня форма слова асоціативно-образна ознака поетичного ідіостилю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авоян Р.Г. Значение в языке. Философский анализ. М.: Высшая школа, 1985. 104с.
2. Азнаурова Е.С. Стилистический аспект номинации словом как единицей речи // Языковая номинация. Виды наименований. М.: Наука, 1977. С.86 128.
3. Алексеева В.О. Метафорические концепты в системе поэтического языка В. Набокова // Когнитивная семантика: Материалы второй международной школы-семинара. Ч. 2. Тамбов: Издательство ТГУ, 2000. С. 36 39.
4. Ананьев Б.Г. Психология и проблемы человекознания. М. Воронеж: НПОМОДЭК, 1996. 384с.
5. Аништок Н. Внутрішня форма слова і вторинна номінація // Вісник КНУ: Літературознавство. 2001. № 10. С. 31 34.
6. Аникина А.Б. Образное слово в тексте. М.: Издательство МУ, 1985. 75с.
7. Апресян И.В. Интегральное описание языка и системная лексикография. Избранные труды: В 2т. М.: Языки русской культуры, 1995. Т.2. 767с.
8. Аркадьева Т.Г. Этимологизация слов по созвучию в художественном тексте // Семантические и эстетические модификации слов в тексте: Межвузовский сборник научных трудов. Л.: ЛГПИ, 1988. С.87 96.
9. Арнольд И.В. Семантика. Стилистика. Интертекстуальность. СПб.: ИСПУ, 1999. 444с.
10. Артемьева Е.Ю. Основы психологии субъективной семантики. М.: Наука, 1999. 349с.
11. Арутюнова Н.Д. Образ, метафора, символ в контексте жизни и культуры // Res philologica. М.: Наука, 1990. С. 71 88.
12. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. М.: Наука, 1976. 383с.
13. Арутюнова Н.Д. Языковая метафора // Лингвистика и поэтика. М.: Наука, 1971. С. 147 173.
14. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. Львів: Світ, 1990. 232с.
15. Бакина М.А. Словотворчество // Языковые процесы современной русской художественной литературы. Поэзия. М.: Наука, 1977. С. 78 85.
16. Балашов Н.И. Проблема референтности в семиотике поэзии // Контекст, 1983: Литературно-теоретические испытания. М.: Наука, 1984. С.149 167.
17. Баталова М.Т. Ассоциативные и конотативные связи в художественном тексте как средство создания образности // Лингвистические проблемы образности: Сборник научных трудов. М.: Издательство МПИЯ, 1981. С.75 84.
18. Бацевич Ф.С. Когнітивне і лінгвальне в процесах вербалізації // Мовознавство. 1997. №6. С.30 36.
19. Безкровна І.О. Поетичний текст як комунікативний акт: типи адресатів // Мовознавство. 1988. №4 5. С. 67 72.
20. Бєлєхова Л.І. Словесний поетичний образ в історико-типологічній перспективі: лінгвокреативний аспект. К.: КНЛУ, 2002. 368с.
21. Белозерова И.Н. Семиотический аспект поэтического дискурса // Знак. Слово. Текст. Семиотический аспект языковых единиц. Тюмень: ИТГУ, 2001. С.148 161.
22. Белянин В.П. Введение в психолингвистику. М.: Че Ро, 2001. 127с.
23. Белянин В.П. Психолингвистические аспекты художественного текста. М.: МГУ, 1988. 128с.
24. Беркетова З.В. Мотивационное поле как один из типов семасиологических полей // Известия АН СССР. Серия литературоведенья и языкознания, 1990. Т.49. С.548 552.
25. Берлина Н.П. Роль контекста в реализации семантики лексических инноваций // Знак. Слово. Текст. Семиотический аспект языковых единиц. Тюмень: ИТГУ, 2001. С.91 96.
26. Бессарабова Н.Д. Метафора как языковое явление // Значение и смысл слова: художественная речь, публицистика. М.: МГУ, 1987. 197с.
27. Бибик С.П., Єрмоленко С.Я., Пустовіт Л.О. Словник епітетів української мови. К.: Довіра, 1998. 431с.
28. Блинова О.И. Термин и его мотивированность // Терминология и культура речи. М.: Наука, 1981. С.28 47.
29. Блинова О.И. Языковое сознание и вопросы теории мотивации // Язык и личность. М.: Наука, 1989. 216с.
30. Боборова Л.В. Контрастивний аналіз відображень стандартних референтних ситуацій в різноструктурних мовах: 10.02.17. Автореф. дис... канд. філолог. наук. Донецьк, 2000. 22с.
31. Бойчук В.М. Роль внутрішньої форми слова у процесах номінації // Семантика мови і тексту. Івано-Франківськ: Плай, 2000. С 69 75.
32. Борисова Л.Г. Зоны аналогии (идиография лексических функций) // Известия АН СССР. Серия литературоведенья и языкознания, 1991. Т. 50. С. 274 280.
33. Брукова Е.Г. Об этимологическом анализе на современном этапе // Филологические науки. 2002. №2 . С. 67 74.
34. Будагов Р.А. История слов в истории общества. М.: Просвещение, 1971. 270с.
35. Будагов Р.А. Человек и его язык. М.: Издательство МУ, 1974. 262с.
36. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики). М.: Языки русской культуры, 1997. 574с.
37. Бураго С.Б. Мелодия стиха (Мир. Человек. Язык. Поэзия). К.: Collegium, 1999. 350c.
38. Буряк В.Д. Поетика інформаційно-художньої свідомості. Дніпропетровськ: Видавництво ДУ, 2001. 390с.
39. Варина В.Г. Лексическая семантика и внутренняя форма языковой единицы // Принципы и методы семантических исследований. М.: Наука, 1976. С.233 244.
40. Васильев С.А. Синтез смысла при создании и понимании текста. К.: Нау