Атаманчук Вікторія Петрівна Моделювання фікційної свідомості персонажа в українській драматургії 20–50-х років ХХ ст.

brief description

Атаманчук Вікторія Петрівна, старший науковий співробітник відділу організації наукових досліджень Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Назва дисертації: «Моделювання фікційної свідомості персонажа в українській драматургії 2050-х років ХХ ст.». Шифр та назва спеціальностей 10.01.01 українська література, 10.01.06 теорія літератури. Спецрада Д 26.001.15 Київського національного університету імені Тараса Шевченка МОН України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Київський національний університет
імені Тараса Шевченка
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
АТАМАНЧУК ВІКТОРІЯ ПЕТРІВНА
УДК 821.161.2':82.2"19"(043.3)
ДИСЕРТАЦІЯ
МОДЕЛЮВАННЯ ФІКЦІЙНОЇ СВІДОМОСТІ ПЕРСОНАЖА
В УКРАЇНСЬКІЙ ДРАМАТУРГІЇ 20–50-Х РОКІВ ХХ СТ.
Спеціальність 10.01.01 – українська література
Спеціальність 10.01.06 – теорія літератури
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
Дисертація містить результати
власних досліджень.
Використання ідей, результатів
і текстів інших авторів мають
посилання на відповідне
джерело
Науковий консультант:
Семенюк Григорій Фокович,
доктор філологічних наук, професор,
заслужений діяч науки і техніки,
директор Інституту філології
Київського національного
університету імені Тараса Шевченка
____________ В. П. Атаманчук
Київ – 2020

ЗМІСТ
Вступ ……………………………………………………………………............26
Розділ 1. Теоретико-методологічні передумови моделювання фікційної
свідомості персонажа в драматургії ..............................................................41
1.1. Концептуальні основи моделювання фікційної свідомості персонажа в
драматургії………………………………………………………………………42
1.2. Теоретичний аспект вивчення фікційної свідомості персонажа у
вимірах драмознавства……...…………………………………………………..54
1.3. Поняття фікційної свідомості персонажа в літературознавчих
дослідженнях.……………………………………………………………………70
1.4. Параметри моделювання фікційної свідомості
персонажа в драматургії .……………………………………………………...102
Розділ 2. Темпоральні характеристики моделювання фікційної
свідомості персонажа в українській драматургії першої половини 20-х
років ХХ ст. ...........................................................................………………....122
2.1. Драматична дія як показник перетворень фікційної свідомості персонажа
в драматичних поемах Ю. Липи………………………………………………123
2.2. Моделювання фікційної свідомості персонажа через конфлікт у
драматичних творах Є. Карпенка.…………………………………………….138
2.3. Жанрові та стильові прикмети моделювання фікційної свідомості
персонажа в драматургії М. Ірчана, Я. Мамонтова, Д. Николишина,
Д. Гунькевича …………………………………………………………………157
24
Розділ 3. Інтенціональні координати моделювання фікційної свідомості
персонажа в українській драматургії
другої половини 20-х років ХХ ст. ………………………………….……...183
3.1. Моделювання фікційної свідомості персонажа у неоромантичній
драматургії Л. Старицької-Черняхівської, М. Семенка .…………………....183
3.2. Принципи неореалістичного історизму у моделюванні фікційної
свідомості персонажа в драматичних творах К. Буревія,
Г. Хоткевича .…………………………………………………………………..203
3.3. Ілюзії як засіб моделювання фікційної свідомості персонажа в
драматичних творах М. Куліша, В. Винниченка,
І. Дніпровського ………………………………………………………………..222
Розділ 4. Моделювання фікційної свідомості персонажа шляхом
творення альтернативних версій реальності в українській драматургії
30-х років ХХ ст. …..…………………………………………………………254
4.1. Моделювання фікційної свідомості персонажа у площині метафізичних
та філософських символів у драматургії І. Кочерги,
М. Куліша ………………………………………………………………………254
4.2. Міфологізовані моделі фікційної свідомості персонажа в драматичних
творах О. Олеся ………………………………………………………………...276
4.3. Моделювання фікційної свідомості персонажа у категоріях свого –
чужого в драматичних творах Г. Лужницького, С. Ковбеля, М. Чирського,
Д. Гунькевича, Л. Мосендза…...………………………………………………290
Розділ 5. Виміри художньої віртуалізації у моделюванні
фікційної свідомості персонажа в українській
драматургії 40–50-х років ХХ ст. …………………………………………...311
5.1. Полістилістика у моделюванні фікційної свідомості персонажа в
драматургії Л. Коваленко………………………………………………………311
25
5.2. Варіанти імовірностей у моделюванні фікційної свідомості персонажа у
драматичних творах Ю. Косача……………………………………………….322
5.3. Моделювання фікційної свідомості персонажа за допомогою прийомів
одивнення у п’єсах І. Костецького …………………………………………...342
5.4. Метафізичні плани у моделюванні фікційної свідомості персонажа в
драматургії І. Огієнка …………………............................................................363
5.5. Аксіологічні домінанти моделювання фікційної свідомості персонажа в
драмі Ю. Яновського «Дочка прокурора» …………………………………...385
Висновки ………………………………………………………………………396
Список використаних джерел ………………………………………………410

bibliography

ВИСНОВКИ
У процесі дослідження доведено, що фікційна свідомість героя
транспонує художній смисл в різні площини художньої дійсності, водночас
виконуючи функцію внутрішнього простору, в якому заломлюються усі
проекцій фікційного світу, що дозволяє розглядати моделювання фікційної
свідомості персонажа як багатовимірний процес, який передбачає осягнення
одних художніх феноменів через інші шляхом утворення комплексів
багаторівневих художньо-смислових кореляцій, що можуть вивчатися в
різноманітних екстраполяціях.
1. У наукових концепціях філософів (С. Кримський, В. Кебуладзе,
Р. Пенроуз, Дж. Серль, Д. Чалмерс, Е. Гуссерль, М. Хайдеггер, В. Дільтей,
Г. Гадамер, Ж. П. Сартр, М. Мамардашвілі та ін.) визначено координати
функціонування свідомості, які утворюють важливі теоретичні домінанти
моделювання фікційної свідомості персонажа. У філософських концепціях
свідомість розглядається як багаторівнева спроможність до осягнення у
процесі апперцепції, конструювання та відображення зовнішніх і внутрішніх
явищ і процесів, які аналізуються у параметрах безпосередніх репрезентацій,
опосередкованих та безвідносних проекцій.
У працях Г. Семенюка, М. Кудрявцева, С. Хороба, Т. Свербілової,
Н. Малютіної, О. Бондаревої осмислено поняття умовності, підтекстовості,
багатозначності, абстрактності, імітаційності, віртуальності, гіпертекстовості,
симуляційності, які окреслюють певні параметри функціонування свідомості.
У літературознавчих розвідках науковці оперують поняттям свідомості в
різних проекціях. С. Хороб асоціює свідомість із (авторським) типом
художнього мислення. Т. Свербілова апелює до свідомості героя, до масової
свідомості як чинника художнього відображення в українській драматургії.
О. Бондарева досліджує масову свідомість у контексті соціальних
(ідеологічних) міфів, втілених у досліджуваних драматичних творах.
Авторську свідомість, свідомість читача, свідомість персонажа, відображену
397
в творі, розглядає М. Шаповал. На основі визначених драмознавцями понять
сформульовано важливі положення, необхідні для обґрунтування
теоретичних основ моделювання фікційної свідомості персонажа в
драматургії.
2. Літературознавчі дослідження художньої репрезентації фікційної
свідомості виявили багатофокусні проекції аналізу, спрямованого на
вивчення внутрішніх, зовнішніх, інтеракційних параметрів фікційної
свідомості у літературному творі. Автори проаналізованих праць (М. Берк,
Д. Бродерік, В. Герман, Л. Герман і Б. Вервік, Дж. Данверс, Л. Зуншин,
М. Караччолло, Т. Кейв, К. Келен, Д. Кон, Р. Кортні, Ш. Нер, А. Палмер,
Х. Портер Еббот, А. Річардсон, Б. Річардсон П. Стоквелл, М. Тернер,
М. Флудернік, В. Хейні, В. Чейф, Л. Хоган, П. К. Хоган та ін.) окреслили
загальні та конкретні положення функціонування фікційної свідомості як
літературознавчої категорії. На основі аналізу літературознавчих праць
когнітивного спрямування, були сформульовані теоретичні принципи
моделювання фікційної свідомості персонажа в драматургії, що охопили
кореляції між реальною та фікційною свідомістю; структурно-композиційні
виміри моделювання свідомості персонажа; художньо-смислові координати
моделювання фікційної свідомості персонажа.
Дослідження, в яких вивчається драматургія ХХ ст. (Г. Семенюка,
М. Кудрявцева, Н. Малютіної, Т. Свербілової, С. Хороба, М. Шаповал,
О. Бондаревої); праці з теорії та історії драми (О. Бондаревої,
Л. Дем’янівської, Л. Мороз, В. Панченка, Ю. Шереха та ін.); студії з проблем
теорії та історії літератури (О. Астаф’єва, Н. Бернадської, О. Бровко,
Я. Вільної, М. Гнатюк, Л. Грицик, Г. Клочека, Ю. Коваліва, М. Наєнка,
В. Погребенника, О. Романенко, О. Сліпушко, М. Сулими, О. Ткаченка,
М. Ткачука, О. Турган, О. Філатової, Н. Шляхової, Г. Штоня та ін.) створили
підґрунтя для визначення літературознавчих параметрів моделювання
фікційної свідомості персонажа в драматургії.
398
Дослідження специфіки моделювання фікційної свідомості здійснювалося на
основі таких теоретичних положень: фікційна свідомість персонажа
конструюється шляхом відтворення і художньої трансформації головних
механізмів дії свідомості; механізми дії свідомості перекодовуються у
відповідності до ситуації функціонування фікційної свідомості персонажа,
визначеної кордонами фікційного світу; зв’язок фікційної свідомості
персонажа та свідомості автора детермінується утворенням генералізованих
сценаріїв, спроектованих автором, які формують простір для реалізації
фікційної свідомості персонажа; фікційна свідомість персонажа
характеризується різними рівнями художньої віртуалізації в умовах
художньої реальності, породженої свідомістю автора.
3. На основі аналізу досліджень з теорії та історії української й
світової драми, наукових розвідок з когнітивного літературознавства, праць з
філософії свідомості були визначені основні поняття, необхідні для
дослідження проблеми моделювання фікційної свідомості персонажа в
драматургії 20–50-х рр. ХХ ст.
Фікційна свідомість персонажа – змодельована автором художнього
твору сукупність когнітивних здатностей героя до усвідомлення художньо
відображених автором внутрішніх та зовнішніх процесів і явищ у їхніх
складних взаємодіях, взаємовпливах; спроможність героя до усвідомлених
дій на основі розуміння механізмів функціонування систем різних рівнів, у
межах яких персонаж здобуває досвід. Обґрунтовано, що показниками дії
фікційної свідомості персонажа виступали функції пізнання, проектування,
прогнозування, оцінювання, конструювання, керування (зовнішніми,
внутрішніми процесами), комунікації, якими автор художнього твору наділяв
героя.
Фікційна свідомість персонажа розглядалася через призму
змодельованих внутрішніх характеристик, які охоплюють різні аспекти:
сукупність суб’єктивних параметрів, що визначають презентацію і
самопрезентацію героя в просторі художнього твору; комплекси ментальних
399
образів, на основі яких персонаж формує парадигму віддзеркалень фікційної
дійсності; систему ментальних конструкцій, за допомогою яких герой
вибудовує взаємодію із зовнішнім світом у драматичному творі; ментальні
простори, що виступають у ролі смислового поля усвідомлення окремих
планів реальності персонажа у художньому вираженні.
Реконструкція фікційної свідомості персонажа в драматичних творах
здійснювалася шляхом аналізу безпосередньо відображених внутрішніх
процесів (у вигляді внутрішніх дій, внутрішніх конфліктів, монологів,
ремарок); за допомогою вивчення зовнішніх процесів (у вигляді діалогів,
полілогів, вчинків і взаємодій, зовнішніх конфліктів) й формулювання
внутрішніх відповідників, причин, взаємозумовленостей. Водночас на
окреслення обширів фікційної свідомості дійових осіб впливали причиннонаслідкові зв’язки, сюжетно-композиційні кореляції, які простежувалися в
драматичних творах, що визначили загальні обриси функціонування
фікційної свідомості персонажа та окреслили деякі внутрішні параметри
героїв.
З’ясовано, що в драматичних творах відображаються обов’язкові етапи
трансформації фікційної свідомості дійових осіб, зумовлені динамічністю та
напруженістю драматичної дії, що реалізується через вагомі зовнішні та
внутрішні зміни. Лімінальні події (обставини, чинники) виконують роль
факторів, що інтенсифікують внутрішні процеси у фікційній свідомості
дійових осіб через реакції, які спричинюють модифікації чи перетворення
внутрішньої реальності героїв.
Доведено, що драматична дія концентрує імпульси, які організовують
взаємодії матриць фікційної свідомості героїв із буттєвою невизначеністю за
принципом протиставлення чи умовної подібності, що приховує гострі
суперечності. Розвиток драматичної дії призводить до розкриття
нерівнозначності внутрішньої та зовнішньої реальності дійових осіб, що
зумовлює повсякчасне посилення драматичної напруженості; намагання
подолати суперечності в такій драматичній ситуації спричинює їхнє
400
поглиблення. З розвитком дії умовна відповідність внутрішніх проекцій
фікційної свідомості дійових осіб та зовнішніх проекцій виявляється у
вигляді ідеологічних спотворень, що перешкоджають сприйняттю
об’єктивної реальності, яка знищує героїв.
Окреслено системи кореляцій між фікційною свідомістю та художньою
реальністю. Багатовимірність фікційної свідомості персонажів, що
виявляється в поєднанні різних аспектів усвідомлення, предметним
вираженням яких виступають відчуття, уявлення, поняття, переконання, ідеї,
інтуїтивні осягнення героїв, які можуть утворювати різні комбінації,
накладається на багатовимірність буття, представлену його непізнаваністю та
нелінійністю, формуюючи складну мережу драматичних колізій. У
драматичному діалозі предметно відображаються взаємоперетини та
взаємовпливи внутрішніх та зовнішніх площин, в яких функціонують дійові
особи. Драматичний діалог повсякчас генерує нові контроверсійні смисли,
які утворюються в результаті різнорідних, різноспрямованих та
різноплощинних взаємодій, що трансформуються в протиборство, з якого
розгортається конфлікт, та програмують розвиток драматичної напруженості.
З’ясовано, що драматичний конфлікт відтворює фрагментацію
дійсності через протиставлення складових частин, які втратили зв’язок із
цілісністю, перетворилися на відокремлені елементи, що вступають у
протистояння. У фікційній свідомості персонажів зовнішня фрагментація
відображається через внутрішній конфлікт, на утворення якого впливають
різні співвідношення зовнішніх і внутрішніх чинників, що визначають
характер зображення домінуванням певних параметрів чи їхньою
збалансованістю.
Визначено, що специфіка моделювання фікційної свідомості персонажа
в драматургії зумовлюється напруженістю, загостреністю та динамікою дії,
які виступають обов’язковими атрибутами драматичних творів. Тому
внутрішні процеси, які відбуваються у фікційній свідомості дійових осіб,
характеризуються сконденсованістю і сфокусованістю, оскільки відтворюють
401
реакції на змінні та плинні реалії або їх проектують. Водночас фікційна
свідомість героїв являє собою внутрішній простір, в якому відбуваються
перемикання між різноманітними ракурсами сприйняття та відображення, які
виявляють різні рівні осягнення та концентрації, що впливають на
формування конфлікту.
Доведено, що відображення внутрішньої реальності дійових осіб
охоплює граничні процеси, які визначають різну інтенсивність та
напруженість конфлікту. Цілковите ототожнення і розчинення фікційної
свідомості персонажа у відображеннях чи проекціях, сприйняття розрізнених
фактів посилює емоційні відгуки дійових осіб та сприяє максимальному
загостренню конфлікту. Відокремлення фікційної свідомості персонажів від
створених нею проекцій, ілюзій, переконань, здатність героїв їх
усвідомлювати та сприймати явища у взаємозв’язках і взаємозумовленостях
надає конфліктові значимості й зрівноваженості. Водночас вагому роль
відіграють конфлікти, спрямовані на подолання негативних явищ,
супроводжувані усвідомленням суперечностей та цілей при відсутності
розгалужених рефлексій дійових осіб