Бабенко Людмила Володимирівна. Формування і розвиток економічних взаємовідносин в олієжировому підкомплексі АПК

brief description

Бабенко Людмила Володимирівна. Формування і розвиток економічних взаємовідносин в олієжировому підкомплексі АПК: дисертація канд. екон. наук: 08.07.02 / Дніпропетровський держ. аграрний ун-т. - Д., 2003

Бабенко Л.В. Формування і розвиток економічних взаємовідносин в олієжировому підкомплексі АПК. Рукопис
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК. Дніпропетровський державний аграрний університет, Дніпропетровськ, 2003.
Дисертація присвячена вивченню і розробці теоретичних положень, методичних і практичних рекомендацій щодо формування ринкових економічних взаємовідносин в олієжировому підкомплексі АПК. В роботі приведена економічна оцінка, основні тенденції виробництва олієсировини, її переробки і збуту та рівня взаємозв'язків, що склалися в сучасних умовах.
Запропоновані шляхи стабілізації і підвищення ефективності агропромислового виробництва через вивчення і обґрунтування інтеграційних процесів в олієжировому підкомплексі, маркетингових стратегій розвитку виробництва, переробки і реалізації насіння соняшнику та олії, управління рухом запасів олієсировини з використанням логістичних досліджень, поглиблення економічних механізмів розподілу кінцевих результатів та удосконалення організації управління підкомплексом. Встановлений економічний ефект від скорочення втрат на шляху просування сировини від виробника до переробника, визначені напрямки адаптації товаровиробників до нових умов господарювання.

Вихідною методологічною базою для дослідження економічних взаємовідносин в олієжировому підкомплексі є їх бачення як системної конструкції, що забезпечує рівноправність партнерів і учасників ринку сировини через координацію управління та інтеграцію сільськогосподарських товаровиробників і переробників сировини.
Економічні взаємовідносини в олієжировому підкомплексі полягають в реалізації зв’язків учасників агропромислового виробництва, що виникають при здійсненні ними різних видів обміну результатами праці в процесі створення матеріально-технічної бази, функціонування спільного виробництва і розподілу одержаних доходів.
Міжгосподарські взаємовідносини можна класифікувати за формою інтеграції, терміном їх дії, ступенем інтенсивності та необхідності, змістом та способом дії. Внесено пропозиції при встановленні міжгосподарських взаємовідносин дотримуватися виробничо-технологічних, організаційно-управлінських, екологозаційних, договірних і фінансово-економічних критеріїв їх відбору.
Регулюючі функції управління взаємозв’язками агропромислового виробництва в олієжировому підкомплексі повинні зміщуватися на регіональний рівень. З цією метою можуть застосовуватися в секторі досільськогосподарського циклу інформаційно-ресурсні центри, де б чітко передбачався узгоджений розвиток технологічно пов’язаних між собою галузей і виробництв; створення відповідних маркетингових відділів з вивчення нової техніки і технології; розвиток координації і інтеграції, а також інструментів державного регулювання експорту і імпорту олієжирової продукції.
Оцінку ефективності взаємовідносин та стану взаєморозрахунків між партнерами олієжирового підкомплексу необхідно доповнити показником неоплаченої вчасно продукції, що визначається як відношення простроченої заборгованості переробного підприємства, заготівельної чи торгівельної організації, скорегованої на коефіцієнт інфляції за кожен місяць прострочення заборгованості до загальної маси грошової виручки за товарну продукцію. Поряд з цим показником в практику визначення ефективності взаємовідносин доцільно включати показники обертання дебіторської заборгованості, період її погашення, питому вагу дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів та питому вагу сумнівної дебіторської заборгованості.
Виробництво насіння соняшнику як в Україні, так і в досліджуваному регіоні (Дніпропетровській області) здійснюється на екстенсивній основі: збільшуються посівні площі при зменшенні врожайності. Основними виробниками насіння соняшнику є крупнотоварні сільськогосподарські підприємства, хоча їх доля у загальному виробництві зменшується. Так, в 2000 році ними було вирощено 87,5% валового виробництва в Україні, а вже в 2001 році - 81,9%. При цьому збільшується виробництво у особистих підсобних господарствах населення, питома вага яких зросла з 2,5% у 1990 році до 18,1% у 2001 році. В Дніпропетровській області в 2001 році 75% валового збору дав суспільний сектор, 18% - селянські (фермерські) господарства і 7% - особисті господарства населення. В 2001 році в регіоні досягнутий найвищий рівень рентабельності - 76,4%.
Виробництво олії за досліджувані роки в Україні зросло до 972,8 тис. тонн в 2000 році з деяким зниженням в 2001 році - до 935,6 тис. тонн, що майже вдвічі перевищує показники 1996 року, в тому числі 94% олії виробляється на підприємствах Укролієжирпрому. Дніпропетровський олієекстракційний завод в 1985-1995 роках виробляв в середньому 11% загального виробництва олії, а з 1996 року завод дещо збільшив обсяги .виробництва і заповнює до 14% всього олієжирового ринку держави та 90% фасованої олії. Питома вага Дніпропетровського олієекстракційного заводу в обласному виробництві становить 82-92%. Останній в структурі собівартості олії має питому вагу сировини (насіння соняшнику) за цінами придбання - 75,9%. Прямі витрати з очищення і рафінування олії складають 6,5%, непрямі - 17,6%, в т.ч. загальноцехові - 4.9%, загальнозаводські - 12,7%. Відсоток адміністративних витрат більше ніж вдвічі перевищує прямі витрати.
Взаємодія сільськогосподарського і агропереробного виробництва завдяки проведенню процесу приватизації як через оренду з викупом, так і через продаж акцій не вирішила проблеми поєднання економічних інтересів працівників цих виробництв. Співставлення доходів товаровиробників, переробників та крупних трейдерів при реалізації насіння соняшнику та соняшникової олії в регіоні показало:

рентабельність вирощування насіння в агроформуваннях в середньому по області в 2001 році склала 76,4%, тобто, в розрахунку на 1 місяць товаровиробниками отримано 31,5 грн. прибутку на 1 т соняшнику, при умові обороту капіталу, вкладеного у виробництво - 7 місяців;
крупні трейдери при експорті насіння соняшнику отримують на 1 тонну насіння соняшнику 133 грн. прибутку за місяць обороту коштів;
за умови переробки насіння соняшнику на давальницьких умовах та експорту олії сума прибутку трейдерів зменшується до 90 грн. за рахунок збільшення терміну обороту коштів, так як повернення готової продукції за давальницькими схемами та строк її реалізації в середньому складає 4 місяці. З цієї причини посередники експортують в основному насіння соняшнику, позбавляючи переробні підприємства сировини, а тваринництво України високобілкового корму, яким є шрот;
рентабельність Дніпропетровського олієекстракційного заводу знаходиться на рівні 43,1% і в порівнянні з сільськогосподарськими товаровиробниками нижча, але з врахуванням обігу оборотного капіталу завод в розрахунку на 1 місяць отримує 626,3 грн. прибутку з 1 т олії, або в 25 раз більше, ніж отримують сільськогосподарські товаровиробники.

9. Більш широкий розвиток інтеграційних процесів в олієжировому підкомплексі АПК може бути забезпечений при підвищенні ролі заготівельних підприємств, які виступають посередниками між виробниками та переробниками, забезпечуючи формування партій сировини. Виробництво, пакування, транспортування, реалізація якісної продукції повинна здійснюватися в єдиному економічному просторі на основі замкнутого технологічного процесу з виготовлення і реалізації кінцевої продукції.
10. Оптимальні поставки сировини на основі логістичної економіко-математичної моделі управління запасами дають можливість зменшити витрати на збереження обсягів насіння соняшнику для переробки та знизити витрати на шляху просування сировини від виробника до переробника. Розрахунки показали, що сума витрат при запропонованому оптимальному варіанті транспортування на 1,02 млн. грн. або на 10,8% менші, ніж фактичні за 2001 рік, що можна використати як додаткові інвестиції виробникам.
11. Найважливішим чинником підвищення економічної ефективності олієжирового підкомплексу повинна стати його територіально-галузева інтеграція і перерозподіл доходів для досягнення рівновіддачі на затрати з продажу сировини агроформуваннями та кінцевої продукції переробними підприємствами з врахуванням терміну обігу оборотного капіталу. При цьому потрібно використовувати розроблену в роботі методику кількісних і відсоткових пропорцій розподілу олієсировини і доходів.