Балаш Лілія Ярославівна. Шляхи розвитку особистих селянських господарств

brief description

Балаш Лілія Ярославівна. Шляхи розвитку особистих селянських господарств : Дис... канд. наук: 08.00.04 2007

Балаш Л.Я. Шляхи розвитку особистих селянських господарств. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.04 економіка та управління підприємствами (сільське господарство, мисливство та лісове господарство). Львівський державний аграрний університет, Львів, 2007.
Дисертація присвячена обґрунтуванню теоретичних і методологічних засад та шляхів розвитку особистих селянських господарств. Визначено роль і місце особистих селянських господарств у виробництві сільськогосподарської продукції та формуванні рівня життя сільських жителів. Здійснено оцінку структурно-динамічних тенденцій розвитку особистих селянських господарств, їх продуктивності та ефективності на основі проведення соціологічних досліджень. Запропоновано методичні підходи до створення інтегрованих організаційно-господарських структур на основі їх кооперування. Обґрунтовано шляхи формування обслуговуючої інфраструктури особистих селянських господарств з метою їх ефективного функціонування в частині виділення серед них економічно стійкіших. З’ясовано методологічні засади порівняння ефективності сільськогосподарських підприємств та особистих селянських господарств шляхом доповнення їх способами врахування специфіки функціонування останніх у Львівській області. Розроблено схему й алгоритм трансформації особистих селянських господарств в інші організаційно-правові структури, в основу яких покладено ринковий механізм підвищення їх прибутковості.

Дослідження особистих селянських господарств (на прикладі Львівської області) дозволило зробити такі висновки й розробити рекомендації щодо основних шляхів їх розвитку:
1. Особисті селянські господарства є формою самозайнятості сільського населення, їх функціональне призначення полягає в самозабезпеченні продуктами харчування у складних соціально-економічних умовах. Класифікують їх за певними характерними ознаками: за метою діяльності багатогалузеві, споживчі, товарно-споживчі, які реалізовують на ринку надлишки виробленої продукції, а також товарно-багатогалузеві спеціалізовані господарства; за місцем проживання власника та розташуванням земельної ділянки сільські і міські; за розміром земельної ділянки розвинені, середні, дрібні; за складом та кількістю членів сім’ї прості, розширені, складні.
2.Формування спеціалізації та розмірів особистих селянських господарств відбувається під дією комплексу чинників зовнішнього і внутрішнього середовища. До чинників зовнішнього впливу належать: ситуація на ринку праці та рівень зайнятості населення; розмір доходів міського і сільського населення; загальний рівень і співвідношення цін на продукцію, ресурси і послуги; природно-кліматичні умови; розвиток ринкової інфраструктури, особливості способу життя сільського населення регіону. До внутрішніх чинників зараховують: ресурсний потенціал особистих селянських господарств, їх розміри та наявність технічних засобів, статево-вікову структура і ступінь працездатності членів родини, рівень розвинутості їхніх потреб.
3. Особисті селянські господарства в умовах перехідної економіки залишаються основними виробниками сільськогосподарської продукції в досліджуваному регіоні. Питома вага валової продукції сільського господарства особистих селянських господарств у загальному обсязі її виробництва в усіх категоріях господарств у 2005 р. становила 87,9%, у тому числі продукції рослинництва 86,42%, продукції тваринництва 89,4%. Вони також є основними постачальниками товарної продукції сільського господарства за більшістю видів. Основним позитивним результатом розвитку особистих селянських господарств є соціальний захист більшості частини сільських родин в умовах довготривалої важкої соціально-економічної кризи. Основним негативним результатом є значне погіршення структури сільськогосподарського виробництва, його деконцентрація та деінтенсифікація, переважання патріархальних форм організації сільськогосподарської праці.
4. Соціальне значення особистих селянських господарств для сільських родин з покращанням загальної соціально-економічної ситуації зменшується. Якщо в 1999 р. питома вага спожитої сільськими домогосподарствами продукції, отриманої з такого господарства, у структурі сукупних ресурсів становила 41,1%, то у 2005 р. 18,3%. За цей же час частка доходів від продажу сільськогосподарської продукції зменшилася з 10,4% до 7,3%. Сільські родини все менше залежать від особистого господарства і тому приділяють менше уваги його розвитку. Основні трудові зусилля зосереджуються на досягненні успіхів у діяльності поза межами свого господарства.
5. Розвиток особистих селянських господарств тісно корелює з розміром доходів сільських родин, рівнем зайнятості та безробіття серед сільського населення. За збереження сучасних тенденцій щодо зростання рівня життя сільського населення вже в найближчі роки слід очікувати значного скорочення розмірів особистих селянських господарств, насамперед скорочення посівних площ та чисельності поголів’я усіх видів сільськогосподарських тварин. Особливі перспективи в досліджуваному регіоні матимуть лише ті господарства, які переорієнтуються на діяльність у сфері агротуризму.
6. У перспективі особисті селянські господарства зазнаватимуть процесів трансформації у нові організаційно-правові структури. Ті з них, які вилучили земельні частки і господарюють самостійно, зуміють організувати ефективну господарську діяльність, розширять землекористування за рахунок оренди або купівлі земельних часток (земельних ділянок), а інші поступово перетворяться в ефективні фермерські або приватні господарства. Значна частина особистих селянських господарств, не витримавши конкуренції із сільськогосподарськими підприємствами (включаючи фермерські господарства), стануть на шлях об'єднання зусиль з метою організації спільного господарювання, створюючи різні неформальні або й формальні (зокрема, сільськогосподарські виробничі кооперативи) об'єднання. Більшість особистих селянських господарств в міру зростання доходів населення з часом перестане існувати, їх власники передадуть свої земельні частки в оренду або продадуть і будуть вирішувати проблеми власного працевлаштування у сфері сільськогосподарських підприємств або за їх межами.
7. З метою подальшого розвитку особистих селянських господарств та підвищення ефективності виробництва у цій формі господарювання необхідно вирішити низку питань, основними серед яких є організація забезпечення населення сортовим насінням, садивним матеріалом, племінним молодняком худоби і птиці, кормами, мінеральними добривами, засобами захисту рослин, садово-городнім інвентарем; покращання ветеринарного обслуговування; організація технологічного й технічного забезпечення виконання сільськогосподарських робіт, транспортного й сервісного обслуговування; організація виробництва надійних у використанні міні-техніки й технологічного обладнання для механізації трудомістких процесів у рослинництві і тваринництві; запровадження загальнообов'язкового державного соціального страхування та пенсійного забезпечення; сприяння особистим селянським господарствам в організації кредитних спілок, обслуговуючих кооперативів для надання послуг із заготівлі, зберігання, переробки та збуту сільськогосподарської продукції, спільного використання технічних і транспортних засобів з метою забезпечення товаровиробників матеріально-технічними ресурсами тощо.
8. Вирішення питання кооперування особистих селянських господарств є надзвичайно важливим для розвитку виробництва сільськогосподарської продукції в них, а особливо для тих, які приєднали до своїх земельних ділянок виділені їм земельні паї. Через низьке забезпечення їх технічними засобами, фінансовими коштами, а також невизначеність щодо шляхів реалізації продукції (підприємства з переробки сільськогосподарської продукції зацікавлені закуповувати чітко стандартизовану сировину і великими партіями) значно сповільнюється їх розвиток і обмежуються обсяги можливого виробництва продукції. Тому створення особистими селянськими господарствами спеціалізованих або багатопрофільних сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів є одним із найважливіших шляхів підвищення їх продуктивності та ефективності розвитку. Особливу увагу слід приділити системі інвестиційного забезпечення на кооперативних засадах, яка обслуговуватиме особисті селянські господарства. А обслуговуючі кооперативи (маркетингові, постачальницькі, сервісні, кредитні, закупівельно-збутові) та їх об'єднання становитимуть реальну конкуренцію посередницьким структурам у цій сфері діяльності.