Бандитизм: кримінологічне та кримінально-правове дослідження

brief description

ЗМІСТ
Вступ ...................................................................................
Розділ I. Кримінально-правова характеристика бандитизму
1.1 Бандитизм як різновид злочину ..........................................
1.2 Кримінально-правові ознаки бандитизму .........................

Розділ II. Кримінологічна характеристика бандитизму
2.1 Рівень, динаміка та географія бандитизму в Україні ...........
2.2 Соціальне підґрунтя бандитизму ............................................
2.3 Кримінологічна характеристика учасників банд та окремих причин їх злочинної поведінки ....................................................

Розділ III. Банда – особливий вид організованого злочинного об`єднання
3.1 Банда: окремі специфічні риси та ознаки ...............................
3.2 Кримінологічні ознаки банди, як організованої злочинної групи .................................................................................................
3.3 Кримінологічні ознаки банди, як злочинної організації ........

Розділ IV. Особливості попередження бандитизму на сучасному етапі
4.1 Кримінально-правове попередження бандитизму в Україні ..
4.2 Криміналістичне попередження бандитизму ...........................
4.3 Віктимологічне попередження бандитизму ..............................

Висновки ......................................................................................
Список використаних джерел................................................. ....
Додатки .........................................................................................

С Стор.
3-10

11-19

2 20-36

37-50
51-65

66-79

80-93

9 94-116
1 117-137

1 138-155

1 156-170
1 171-188

1 189-194
1 195-232
2 233-248

ВСТУП
Актуальність дослідження. Організована злочинність корисливо-насильницького спрямування без перебільшення є на сьогодні однією з найбільших загроз для системи внутрішньої безпеки, життя та здоров`я, майна громадян будь-якої держави. Рівень цього виду злочинності, його динаміка, географічна розповсюдженість та інші показники говорять про те, що ця проблема повинна посісти одне з найперших місць щодо нагальності свого вирішення як у наукових колах, так і у практичній сфері. Особливо актуальним вказане питання є для України, як для держави, що відносно недавно здобула свою незалежність, і в якій повною мірою ще не встигли сформуватися на відповідному рівні системи протидії таким проявам організованої злочинності корисливо-насильницького спрямування як бандитизм, окремі розбійні напади, вбивства, вимагання, захоплення заручників тощо. Основною причиною такої ситуації є те, що за часів колишнього Радянського Союзу, частиною якого протягом кількох десятиліть була Україна, взагалі ставилося за необхідне і належне заперечення будь-якого факту щодо власне самого існування організованої злочинності на його теренах. Політична кон’юнктура того часу диктувала “неможливість” існування подібних негативних явищ в умовах тодішнього суспільства. Однак, незважаючи на це, в рамках багатьох теоретико-методологічних досліджень окремі автори все ж намагалися звернути увагу на специфічні щодо свого суб`єктивного змісту кримінально-правові та кримінологічні аспекти окремих збройних нападів, що вчинювалися організованими групами осіб. Відомими авторами таких наукових праць свого часу були і є Ю.В. Александров, Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.Ф. Антипенко, Л.В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.В. Василевич, М.В. Володько, В.В. Голіна, В. К. Грищук, Ю.М. Грошевий, Н.О. Гуторова, І.М. Даньшин, С.В. Дьяков, С.О. Єфремов, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, Я.Ю. Кондратьєв, В. Кононенко, М.Й. Коржанський, В.Ф. Крашаниця, Г.Г. Кріволапов, В.І. Курляндський, В.І. Лебеденко, П.С. Матишевський, В.О. Навроцький, Я. Нагнойний, Д.Й. Никифорчук, В.В. Петров, Ю.В. Солопанов, В.В. Сташис, С.І. Тихенко, В.П. Тихий, В.О. Туляков, Є.А. Худяков, В.І. Шакун, С.С. Яценко та інші, а серед російський вчених – А. Андреєва, В. Биков, С.В. Ванюшкін, А.І. Долгова, В.В. Лунеєв, Г. Овчінніков, В. Осін, Т. Шутемова та інші.
Така увага значної кількості провідних науковців-кримінологів до вказаної проблематики є не випадковою, адже докорінні зміни в економічній, соціальній та інших складових українського суспільства, що відбулися на при кінці минулого століття, призвели до значного зростання рівня організованої злочинності взагалі, і бандитизму, зокрема, тоді як кримінально-правове регламентування відповідальності за цей вид злочину та кримінологічний зміст його розуміння були, і деякою мірою залишаються й на тепер, недостатньо чіткими й прозорими для одноманітного тлумачення та практичного застосування правоохоронними органами. Саме цими причинами і викликана нагальна необхідність та виключна актуальність провадження наукових розробок щодо удосконалення наукових кримінально-правових та кримінологічних підходів у сфері досліджуваної теми “Бандитизм: кримінологічне та кримінально-правове дослідження”.
Зв`язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Теоретичні та практичні проблеми дисертації досліджувалися в межах виконання планів науково-дослідної роботи кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права ОНЮА „Кримінологічні та пенітенціарні проблеми у контексті прав людини” на 2001-2005 роки, які є складовою відповідного плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії „Правові проблеми становлення і розвитку сучасної правової держави на 2001-2005 роки (державний реєстраційних номер 0101V001195). Крім цього, робота написана в рамках вимог низки законів України, указів та розпоряджень Президента України, постанов Кабінету Міністрів України та міжнародно-правових угод щодо профілактики, попередження та боротьби з організованою злочинністю в Україні. Зокрема, таких як “Міждержавна програма спільних заходів щодо боротьби з організованою злочинністю та іншими видами небезпечних злочинів на території держав-учасниць СНД” від 17 травня 1996 року та інших.
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є вивчення поточного становища щодо кримінально-правового розуміння та регулювання відповідальності за бандитизм в Україні, його кримінологічного змісту задля приведення цих положень у відповідність до об’єктивних реалій сьогодення, а також удосконалення вже існуючих та розроблення нових, сучасних підходів до питання профілактики, попередження та боротьби з бандитизмом задля його локалізації, нейтралізації та ліквідації у державі. Відповідно до мети дослідження були поставлені такі задачі: а) розглянути історію розвитку бандитизму як злочину в кримінальному праві України та інших держав; б) з’ясувати об`єктивні і суб`єктивні ознаки бандитизму; в) дослідити та визначити сучасний рівень, динаміку, географію бандитизму в Україні; г) дослідити та визначити причини та умови, що зумовлюють наявний рівень бандитизму в державі; д) проаналізувати та визначити кримінологічні ознаки особи сучасного бандита; е) викласти й обґрунтувати поняття банди, участі у банді, озброєності банди та інші; є) висловити свою думку щодо можливості існування банди на різних рівнях її організованості; ж) окреслити кордони та методи розмежування бандитизму та інших об’єктивно схожих за своїм складом злочинів, таких як “Створення злочинної організації” та інші; з) висловити пропозиції щодо удосконалення існуючих та розробки нових шляхів профілактики, попередження та боротьби з бандитизмом у державі.
Об`єкт дослідження. Об’єктом дослідження по вказаній темі є існуюча на сьогодні сукупність науково-практичних підходів, положень, думок, пропозицій; репрезентативний масив практичного матеріалу (статистичні дані, окремі кримінальні справи), а також сукупність нормативно правових актів та окремих їх положень щодо кримінально-правового та кримінологічного змісту і об`єктивно-суб`єктивного розуміння бандитизму як окремого злочину, його місця в системі інших злочинів, кримінологічного наповнення окремих термінів та елементів, що його обумовлюють та супроводжують (банда, участь у банді, озброєність банди тощо) та інші аспекти. Предметом цього наукового дослідження в межах об’єкту виступає поглиблення та конкретизація кримінологічних та кримінально-правових підходів до розуміння суті і проявів бандитизму й окремих його аспектів, а також можливі наукові, практичні, законодавчі, організаційні шляхи, методи, способи, заходи щодо попередження та боротьби з бандитизмом в Україні з метою удосконалення вже існуючих та розроблення нових, сучасних підходів задля локалізації, нейтралізації та ліквідації бандитизму в державі.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації стали сучасні епістемологічні методи пізнання, що ґрунтуються на фундаменті діалектичної логіки. Серед них потрібно виділити такі історично-логічні методи як : історико-правовий метод, який використовувався у дослідження становлення та правового регулювання відповідальності за бандитизм в Україні та в країнах, складовою частиною яких вона була, протягом різних історичних періодів; порівняльно-правовий метод, який було застосовано у дослідженні кримінологічних ознак бандитизму, його динаміки, структури, причинної складової як за різні часові періоди, так і щодо різних країн, зокрема, Росії, Білорусії. Також застосовувався такий загальнонауковий метод як метод аналізу і синтезу у вигляді насамперед статистичного методу, який постійно застосовувався шляхом використання офіційної державної та власноруч сформованої статистичної інформації як одного з джерел надходження відомостей про об’єкт дослідження; методу теоретичного і практичного аналізу емпіричних даних і синтезу наукових підходів, за допомогою якого було опрацьовано масив конкретних кримінальних справ щодо бандитизму та сформовано основні наукові ідеї роботи. Під час дослідження соціальних та біологічних причин бандитизму було застосовано також метод сходження від абстрактного до конкретного. Крім цього, у дослідженні діяльності та структурної побудови окремих банд застосовувався метод теоретичного моделювання, як такий, що дозволяє уявити можливі біфуркаційні тенденції їхніх злочинних проявів.
Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона фактично є одним з перших в незалежній Україні спеціальним комплексним дослідженням проблематики кримінально-правового та кримінологічного розуміння бандитизму, яка набула особливої актуальності після прийняття Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року, а також підходів щодо його профілактики та попередження. Конкретний внесок автора роботи полягає в тому, що ним визначено низку положень, які мають значення для науки і практики та виносяться на захист:
1) Встановлено та доведено необхідність часткового перегляду існуючої точки зору на поняття співучасті у бандитизмі, у зв`язку із значною зміною кримінально-правового регулювання інституту співучасті у новому кримінальному кодексі України.
2) Запропоновано і теоретично обґрунтовано новий підхід щодо визначення поняття “громадська безпека” як об’єкту бандитизму.
3) Конкретно встановлено та обґрунтовано ознаки того моменту щодо вчинення бандитизму в аспекті організації банди та участі у ній, з якого цей злочин можна вважати закінченим, а також запропоновано новий підхід щодо визначення поняття “участь у банді”.
4) Обґрунтовано необхідність часткового перегляду існуючого підходу щодо визначення поняття “озброєність банди” через істотний розвиток технічного прогресу щодо виготовлення різних видів зброї та поширення випадків використання бандитами нестандартних засобів посягання.
5) Теоретично та практично доведено нагальну необхідність докорінного перегляду існуючого поняття “банда” як з організаційно-кримінологічної точки зору, так і з точки зору змістовних характеристик її злочинної діяльності.
6) Обґрунтовано необхідність законодавчого визначення окремих кримінологічних обставин певної кримінальної справи щодо діяльності окремої банди, наявність яких чітко вказувала б на те, що певний учасник (співучасник) окремих збройних нападів, хоча, можливо, не переймаючись питанням усвідомлення факту наявності діючої банди, не усвідомлював його, але мав би і повинен був це усвідомлювати.
7) Наведено нові підходи щодо розуміння таких кримінологічних детермінант певного злочинного формування як стабільність, згуртованість та стійкість в аспекті їх застосування щодо характеристики окремої банди.
8) Встановлено і обґрунтовано теоретико-практичну можливість існування банди лише на двох існуючих на сьогодні рівнях складної організованої співучасті у вчиненні злочину: організована група та злочинна організація.
9) Доведено ефективність та запропоновано в якості методу відмежування схожих за своїм кримінально-правовим та кримінологічним змістом на бандитизм окремих інших злочинів, таких як ст. 255 КК України “Створення злочинної організації”, п.4 ст. 258 КК України “Створення терористичної групи чи терористичної організації”, п.1 ст. 260 КК України “Створення не передбачених законом воєнізованих формувань або участь у їх діяльності”, методу встановлення окремої мети щодо вчинення тим чи іншим угрупованням певних збройних нападів;
10) Встановлено та обґрунтовано необхідність часткового перегляду існуючих детермінант щодо визначення поняття “злочинна організація” в КК України в аспекті вчинення такою організацією тяжких чи особливо тяжких злочинів щодо виключення з нього можливості притягнення до відповідальності за ст. 255 КК України “Створення злочинної організації” членів певного формування, яке створювалось задля вчинення лише одного злочину і не планувало тривалої злочинної діяльності.
11) Висловлено конкретні пропозиції щодо вдосконалення існуючих та впровадження нових методів та заходів щодо профілактики, попередження та боротьби з бандитизмом в Україні з наукової, законодавчої, організаційної, криміналістичної, віктимологічної та інших точок зору.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретична і практична значущість одержаних автором результатів полягає в тому, що викладені в дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані: а) в галузі науково-дослідної діяльності – в якості підґрунтя для подальшого опрацювання проблем учення про організовану злочинність корисливо-насильницького спрямування, особливо щодо збройних її проявів; б) у правотворчості – пропозиції, що містяться в дисертації можуть бути використані при підготовці проекту нової Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про бандитизм” (варіант такого проекту наведено в дисертації в якості додатку Б), а також для внесення окремих змін та доповнень до чинного Кримінального кодексу України; в) у правозастосуванні – розроблені рекомендації мають за мету удосконалення практики застосування правоохоронними органами України, судовими органами статті 257 КК України “Бандитизм”, одноманітності щодо розуміння її змісту, підвищення ефективності вживання профілактично-попереджувальних заходів; г) у навчальному процесі – положення та висновки роботи доцільно використовувати при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників, у викладанні спецкурсів щодо організованої злочинності, а також у науково-дослідній роботі викладачів, аспірантів та студентів.
Особистий внесок здобувача в досягненні мети і вирішенні завдань дисертаційного дослідження полягає у викладених положеннях щодо новизни наукових розробок, а також у тому, що ним самостійно було здійснено аналіз чинного кримінального законодавства, статистичного матеріалу, значної кількості конкретних кримінальних справ щодо бандитизму, наукових джерел і практики застосування статті 257 КК України (“Бандитизм”) правоохоронними органами та судами на переважній більшості території держави (18 областей).
Апробація результатів дисертації. Головні положення і висновки з основних проблем дисертації були викладені у публікаціях автора, доповідях на наукових конференціях. Зокрема, на щорічній науковій конференції в Одеській національній юридичній академії, яка проводилась 22 квітня 2002 року, де здобувачем була представлена доповідь на тему "Кримінологічна характеристика бандитизму в Україні"; на конференції в Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого (м. Харків), яка проводилась 1-2 жовтня 2002 року і була присвячена питанням проблематики відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим КК України, де здобувачем у співавторстві з науковим керівником Дрьоміним В.М. було представлено доповідь на тему "Сучасний бандитизм: окремі кримінологічні та кримінально-правові аспекти" (внесок здобувача у вказану доповідь складає 80 %); на всеукраїнському науково-практичному семінарі "Інформаційне забезпечення боротьби з організованою злочинністю", який відбувся в Одеській національній юридичній академії 24 грудня 2002 року, де здобувач представив доповідь на тему "Бандитизм як прояв організованої злочинності"; на міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта 2003”, яка проводилась 20-24 січня 2003 року у місті Дніпропетровську, де здобувачем було представлено основні тези доповіді на тему “Кримінологічна характеристика особи учасника бандитського угруповання”.
Публікації автора з основних положень роботи складають 6 наукових статей, надрукованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

bibliography

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження показало, що в системі організованої злочинності бандитизм посідає особливе місце. Це продиктовано не лише тим, що він є найбільш яскраво вираженим злочином корисливо-насильницького спрямування, але і його великою різноманітністю щодо власних злочинних форм та проявів, специфікою об`єкту, об`єктивної сторони та інших ознак. Організовані угруповання озброєних розбійників (бандитів) існували здавна, урізноманітнюючи свою діяльність відповідно до умов та рівня розвитку того чи іншого суспільства і нерідко загрожуючи самому існуванню певної держави чи системи влади у ній. Саме цей політичний підтекст і призвів до того, що відповідальність за організацію озброєної банди задля вчинення нападів, а також за участь у банді чи у вчинюваному нею нападі в окремих країнах було не тільки криміналізовано, але й формалізовано. Увесь процес розвитку законодавства Російської Імперії, Радянського Союзу, УРСР, України щодо відповідальності за бандитизм проходив під знаком його просування від аспектів політичних до аспектів загально-кримінальних. Великий рівень суспільної небезпеки та значна ефективність щодо досягнення злочинцями запланованого результату, якими характеризується цей злочин, повсякчасна його поєднаність з такими тяжкими та особливо тяжкими злочинами як вбивство, нанесення тілесних ушкоджень, розбійний напад, вимагання, захоплення заручників, примушувало в минулому й примушує і на зараз законодавців дотримуватись суворості санкцій за його вчинення, розробляти системи профілактично-попереджувальних заходів задля недопущення вчинення бандитизму, а також інших злочинів корисливо-насильницького спрямування. Це питання вбачається ще більш актуальним тому, що, як показало проведене дослідження, тенденція кількості осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності за бандитизм на території України, має постійний нахил у бік зростання. Високими залишаються також такі показники як середньостатистична кількість учасників однієї банди, географічно-територіальна розповсюдженість діяльності певної банди, урізноманітнюються об`єкти бандитських нападів, спостерігається тенденція щодо концентрування бандитських угруповань навколо промислово розвинутих центрів країни, наявним виступає увесь можливий спектр видів мотивації бандитизму (помста, особиста неприязнь, перерозподіл сфер впливу, бажання нашкодити іншому тощо) із значним домінуванням корисливості. Крім цього, вказаним видом злочинності займається найбільш активна частина населення, тобто чоловіки, які є громадянами України у віці від 18 до 40-ка років, незважаючи на те, що вони, як правило є безробітними і часто мають судимість.
Головною перепоною на шляху до ефективної боротьби з бандитськими угрупованнями є наряду з іншими причинами недосконалість кримінально-правової кваліфікації й регламентування відповідальності за бандитизм, що сприяє виникненню численних неточностей і помилок під час розслідування і судових слухань справ про бандитизм, затягуванню судового процесу та інших негативних наслідків. Проведені дослідження показали недосконалість сучасного законодавства, необґрунтованість окремих наукових підходів, відсутність або неефективність певних організаційних заходів з цих питань щодо окремих аспектів. Найбільш важливі наукові і практичні результати дослідження викладені автором у проекті нової Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про бандитизм", яка оформлена у якості додатку Б до дисертації, а також у підсумкових висновках до кожного підрозділу роботи. Такими найголовнішими висновками є:
1. Бандою слід визнавати озброєну організовану злочинну групу відповідно до п. 3 ст. 28 КК України або злочинну організацію відповідно до п. 4 ст. 28 КК України, членами яких з корисливих, особистих чи інших мотивів спільно було вчинено два і більше злочинів (чи замахів на злочин), принаймні один з яких пов`язаний з озброєним нападом; або ж ними було вчинено лише один озброєний напад (чи замах на нього), але при цьому вони мали плани чи наміри, узгоджені з іншими членами банди, щодо вчинення й інших злочинів незалежно від їх спрямованості чи вмотивованості. До того ж вчинення бандою таких збройних нападів і має бути основною метою діяльності цієї банди, а не лише засобом (інструментом) для досягнення нею інших як власних, так і сторонніх стратегічних злочинних цілей (політичних, соціальних тощо). В разі виявлення ознак вчинення певним угрупованням озброєних нападів в якості засобу для досягнення іншої мети (політичної, соціальної мети тощо), дії таких осіб мають кваліфікуватися відповідно до цієї мети як діяльність терористичного, незаконного воєнізованого, іншого формування у сукупності з відповідними іншими статтями Особливої частини КК України (розбій, вбивство, пошкодження майна тощо);
2. Під організацією банди слід розуміти сукупність дій, вчинених однією чи кількома особами, по об'єднанню навколо себе чи окремо від себе інших осіб задля вчинення нападів на громадян або на підприємства, установи, організації, а також вчинення наряду з цими й інших злочинів. Ці дії можуть полягати в розробленні планів злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину, в розробленні загальних правил поведінки, розподілу ролей, можуть полягати у пошуку можливостей для прикриття діяльності як своїми силами, так і за допомогою сторонніх осіб, у фінансовому забезпеченні злочинної діяльності тощо;
3. Банди можуть організовуватись ситуативно на підґрунті раніше існуючих товариських, сусідських, трудових стосунків між їхніми майбутніми членами, а також в банди можуть трансформуватися й злочинні формування іншого типу чи злочинної спрямованості за умови поступового набуття ними необхідних кримінологічних ознак банди, тобто озброєності, спрямованості на вчинення нападів в якості основної мети своєї діяльності, налаштованості на тривалу злочинну діяльність. В цьому випадку кожен первинний член такої банди має притягуватись до кримінальної відповідальності за бандитизм в аспекті відповідальності за організацію банди;
4. Обов'язковою ознакою банди є озброєність, тобто наявність хоча б у одного з її учасників, які безпосередньо вчинюють певний напад, будь-якої вогнепальної чи холодної зброї, за умови, що інші члени банди, як ті, що беруть участь у цьому нападі, так й інші, знають про неї та розуміють, що вона має або може бути застосована під час цього нападу. При цьому слід мати на увазі, що банда може бути озброєна і гладкоствольною мисливською зброєю (більш того, саме такий спосіб озброєння є на сьогодні переважним). Також потрібно законодавчо запровадити можливість визнання судом у певних випадках зброєю окремих предметів, які використовувалися бандою під час вчинення нападів в якості зброї, в разі, якщо таке використання носило заздалегідь спланований, багаторазовий, небезпечний для потерпілих характер (наприклад, удавка, електрошок тощо);
5. Під участю у банді слід розуміти згоду певної особи, яка усвідомлює факт існування банди чи тривання процесу її організації, на участь у цій банді, а також вчинення цією особою будь-яких дій щодо сприяння банді у здійсненні нею процесу власної організації чи у вчиненні бандою певного злочину, що доводило б бажання такої особи реально дотримуватися наданої попередньо згоди на участь у банді;
6. Оскільки у ст. 257 КК України не зазначено конкретні діяння, які може вчиняти банда, то потрібно зважати, що у разі, коли створеною бандою вчинено певний злочин, незалежно від того чи встановлено законом за його вчинення більш сувору або менш сувору відповідальність, ніж за бандитизм, такі дії підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів - бандитизм і того більш чи менш тяжкого злочину, який вчинила банда (окрім такого прояву бандитизму як “участь у вчинюваному бандою нападі”, який за своєю суттю включає в себе й конкретний щодо певного випадку нападницький злочин), за винятком тих злочинів, які безпосередньо охоплюються кримінально-правовим складом бандитизму в якості його необхідних ознак (наприклад, ст. 263 КК України “Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”). Також в цьому випадку не можуть застосовуватись в якості пом`якшуючих чи обтяжуючих покарання обставин такі обставини, наявність яких є необхідною для існування кримінально-правового складу бандитизму, наприклад, п.2 ст. 67 КК України: “вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою”;
7. Щодо питання відмежування банди рівня організованої злочинної групи від банди рівня злочинної організації, автором пропонується спосіб визначення ступеня стійкості такого формування. Якщо банда-організована злочинна група, якою слід вважати згуртоване і стабільне внутрішньо злочинне об`єднання, яке не піклується з тих чи інших причин про забезпечення свого майбутнього існування, не протидіє зовнішнім впливам (тобто не піклується про збереження стійкості), то банда-злочинна організація, окрім інших вище перелічених ознак внутрішньої стійкості, також переймається й питаннями свого майбутнього за допомогою різних методів (встановлення корумпованих зв'язків, створення страхового грошового фонду тощо). Саме започаткування такого піклування і протидії зовнішнім впливам й говорить, на нашу думку, про те, що та чи інша організована злочинна група вже перетворилась в злочинну організацію;
8. Серед головних профілактично-попереджувальних заходів стосовно бандитизму своєю нагальністю щодо впровадження, власного застосування насамперед потребують: а) впровадження “Комплексної програми щодо профілактики, попередження та боротьби з організованою злочинністю корисливо-насильницького спрямування”; б) встановлення суворої кримінальної відповідальності за неналежне, недбале поводження зі зброєю, зберігання зброї на складах, в службових приміщеннях, сейфах тощо відповідними службовими особами, що призвело до її втрати, викрадення, й, відповідно до цього, внесення доповнень до ст. 264 КК України “Недбале зберігання вогнепальної зброї або бойових припасів”; в) доведено необхідність урізноманітнення видів покарання за бандитизм у санкції чинної статті 257 КК України у бік введення ще додаткового більш м'якого покарання окрім позбавлення волі на певний строк (наприклад, обмеження волі), оскільки приблизно у 12 % усіх випадків засудження певних банд, суди доходили висновку про можливість і необхідність застосування покарання до окремих осіб нижчого від найнижчої встановленої межі;
9. Регулювання правовідносин щодо надання дозволів, умов зберігання, правил відчуження мисливської зброї є на сьогодні недостатньо дієвими в процесі запобігання потраплянню цієї зброї законним чи незаконним шляхом до неблагонадійних осіб, а також від добросовісних до недобросовісних набувачів і користувачів. Встановлена на сьогодні адміністративна відповідальність за неналежне зберігання та відчуження гладкоствольної мисливської зброї добросовісними набувачами є недостатньою та недієвою для запобігання незаконним випадкам такого небезпечного відчуження. Тому пропонується встановлення за таке незаконне відчуження суворої кримінальної відповідальності. В цьому аспекті також наголошується необхідність прийняття відповідних законів України “Про зброю” та "Про профілактику злочинів", якими саме й було б урегульовано ці та інші питання.
Основними шляхами для впровадження результатів роботи мають стати подання відповідних пропозицій до Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та Верховного Суду України стосовно внесення необхідних змін та доповнень до чинного Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України, прийняття Законів України “Про профілактику злочинності”, “Про зброю”, нової Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про бандитизм” та інших вказаних в дисертації законів та підзаконних нормативних актів, а також застосування розроблених в ході дослідження порад та рекомендацій правоохоронними органами та іншими відповідними інституціями нашої країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України від 26 червня 1996 року // ВВРУ. – 1996 - № 30. - ст. 141.
2. Кримінальний кодекс України (від 5 квітня 2001 року): Офіційне видання – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2001. – 400 с.
3. Кримінальний кодекс України (від 5 квітня 2001 року). – Харків: Одисей, 2001. – 240 с.
4. Кримінальний кодекс України (від 28 грудня 1960 року, станом на 1 серпня 1998 року): Збірник “Кодекси України”. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Книга 3. – С. 4-147.
5. Кримінальний кодекс Української РСР із змінами доповненнями і постатейними матеріалами (від 28 грудня 1960 року, станом на 1 жовтня 1970 року). – К.: Видавництво політичної літератури України, 1971. - 250 с.
6. Кримінальний кодекс УРСР (від 23 серпня 1922 року, станом на 1 червня 1924 року). – Х.: Юридичне видавництво, 1924. – 104 с.
7. Кримінальний кодекс УРСР (від 8 червня 1927 року). – Харків: Юридичне видавництво НКЮ УРСР, “Харків-друк”, 3-я держдрукарня, 1927. – 134 с.
8. Кримінально-процесуальний кодекс України (від 28 грудня 1960 року, станом на 1 серпня 1998 року): Збірник “Кодекси України”. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – Книга 3. – С. 150-313.
9. Основные начала уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик (приняты II сессией Центрального Исполнительного Комитета Союза ССР II созыва) // Союзное законодательство СССР. – 1924. - № 24. – ст. 205.
10. Уголовное уложение Российской Империи (от 22 марта 1903 года) // Санкт-Петербург: Издательство книжного магазина г. Чичинадзе Д.В., 1903. – 157 с.
11. Закон України “Про амністію” від 24 липня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 34. – ст. 234.
12. Закон України “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 34. – ст. 266.
13. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів Української РСР, Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення та Митного кодексу України” від 17 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992 . - № 35. – ст. 511.
14. Закон України “Про запобіжне затримання особи” від 29 липня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 38. – ст. 346.
15. Закон України “Про застосування амністії в Україні” від 1 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 48. – ст. 263.
16. Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 4. – ст. 20.
17. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 22. – ст. 303.
18. Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 35.- ст. 358.
19. Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 53. – ст. 793.
20. Закон України “Про розвідувальні органи України” від 22 березня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 19. – ст. 94.
21. Закон України “Про скасування кримінальних покарань у вигляді заслання і вислання” від 6 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 23. – ст. 337.
22. Закон України “Про службу безпеки України” від 25 березня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 27. – ст. 382.
23. Указ Президента України “Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю” від 12 лютого 2000 року // Офіційний вісник України. – 2000. - № 7. – ст. 267.
24. Указ Президента України “Про державну програму співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) на період до 20001 року” від 4 листопада 1998 року // Урядовий кур`єр. – 1999. - № 54 від 24 березня 1999 року.
25. Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та правопорядку в Україні” від 5 серпня 1996 року // Урядовий кур`єр. – 1996. - № 149-150 від 10 серпня 1996 року.
26. Указ Президента України “Про заходи щодо вдосконалення діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю” від 30 грудня 1994 року // Урядовий кур`єр. – 1995. - № 5-6 від 12 січня 1995 року.
27. Указ Президента України “Про заходи щодо подальшого вдосконалення діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю” від 31 грудня 1999 року // Урядовий кур`єр. – 2000. - № 4 від 12 січня 2000 року.
28. Указ Президента України “Про координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю” від 26 листопада 1993 року // Урядовий кур`єр. – 1993. - № 173 від 2 грудня 1993 року.
29. Указ Президента України “Про національну програму боротьби з корупцією” від 10 квітня 1997 року // Урядовий кур`єр. - № 70-71 від 17.04.1997.
30. Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю” від 21 липня 1994 року // Урядовий кур`єр. – 1994. - № 114 від 23 липня 1994 року.
31. Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо усунення порушень законності та правопорядку в Автономній Республіці Крим” від 26 червня 1995 року // Урядовий кур`єр. – 1995. - № 95-96 від 29 червня 1995 року.
32. Указ Президента України “Про неналежне виконання вимог щодо повернення валютних цінностей, які незаконно знаходяться за кордоном” від 10 березня 1995 року // Урядовий кур`єр. – 1995. - № 38 від 14 березня 1995 року.
33. Указ Президента України “Про посилення боротьби з корупцією та іншими злочинами в сфері економіки” від 27 серпня 1994 року // Урядовий кур`єр. – 1994. - № 133 від 30 серпня 1994 року.
34. Указ Президента України “Про Раду національної безпеки і оборони України” від 30 серпня 1996 року // Урядовий кур`єр. – 1996. - № 166-167 від 5 вересня 1996 року.
35. Розпорядження Президента України “Про заходи щодо активізації боротьби з корупцією та організованою злочинністю” від 10 лютого 1995 року.
36. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про дозвільну систему” від 12 жовтня 1992 року.
37. Постанова Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо розв`язання політико-правових, соціально-економічних та етнічних проблем а Автономній Республіці Крим” від 11 серпня 1995 року.
38. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Концепцію розвитку системи Міністерства Внутрішніх Справ” від 24 квітня 1996 року.
39. Постанова Кабінету Міністрів України “Про міжвідомчу комісію з питань організаційного забезпечення виконання Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки” від 11 грудня 1996 року.
40. Постанова Кабінету Міністрів України “Про невідкладні заходи щодо зміцнення законності і правопорядку” від 1 жовтня 1996 року.
41. Постанова Кабінету Міністрів України “Про невідкладні заходи щодо фінансового, матеріально-технічного та соціально-побутового забезпечення Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю” від 15 травня 1995 року.
42. Постанова Кабінету міністрів України “Про хід виконання указів Президента і постанов Кабінету Міністрів України щодо стабілізації соціально-економічної обстановки і зміцнення правопорядку в Автономній Республіці Крим” від 28 вересня 1996 року.
43. Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про фінансування в II кварталі цього року видатків Державного бюджету України на 1998 рік на матеріально-технічне забезпечення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ для Головного управління МВС у місті Києві” від 7 травня 1998 року.
44. Постанова Верховної Ради України “Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 10. – ст. 85.
45. Постанова Верховної Ради України “Про невідкладні заходи щодо боротьби з організованою злочинністю і корупцією” від 7 травня 1993 року.
46. Постанова Верховної Ради України “Про положення про тимчасову депутатську комісію Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю, корупцією і хабарництвом” від 5 січня 1993 року.
47. Постанова Верховної Ради України “Про право власності на окремі види майна” від 17 червня 1992 року // Мацько А.С., Бойко І.В. Зброя. Придбання, зберігання, використання. Збірка нормативних актів. – К.: Юрінком-Інтер, 1998. - 304 с. – С. 9.
48. Постанова Верховної Ради України “Про стан боротьби зі злочинністю та забезпечення законності в державі” від 18 листопада 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 6-7. – ст. 25.
49. Указ Президії Верховної Ради Української РСР “Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу Української РСР” від 12 січня 1983 року // Відомості Верховної Ради України. – 1983. - № 4. – ст. 50.
50. Указ Президії Верховної Ради Української РСР “ Про внесення змін і доповнень до Кримінального та кримінально-процесуального кодексів Української РСР” від 27 червня 1961 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. - № 28. – ст. 342.
51. Інструкція “Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів”, затверджена наказом МВС України від 21 серпня 1998 року.
52. Лист Міністерства внутрішніх справ України “Про додаткові повноваження слідчих та підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС України” від 28 квітня 2001 року // Бухгалтерська газета. – 2001. - № 23.
53. Лист Національного Банку України “Щодо встановлення суворого контролю за виконанням рішення Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю” від 31 березня 1995 року.
54. Наказ Генерального Прокурора “Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю” від 7 жовтня 1999 року.
55. Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України “Про затвердження інструкції про порядок використання правоохоронними органами можливостей НЦБ Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів” від 9 січня 1997 року // Офіційний вісник України. – 1997. - № 9. – ст. 77.
56. Наказ Міністра культури і мистецтв України “Про перелік деяких фільмів, що заборонені до демонстрації на території України” від 1 липня 1999 року.
57. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову діяльність в умовах загострення в Україні криміногенної ситуації” від 30 вересня 1994 року.
58. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про бандитизм” від 7 липня 1995 року.
59. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров`я людини” від 1 квітня 1994 року.
60. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” від 25 грудня 1992 року.
61. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами” від 8 липня 1994 року.
62. Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 190-1 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання (справа про смертну кару) від 29 грудня 1999 року // Конституційний суд України. Рішення. Висновки. 1997-2001 / Відповідальний редактор канд. юрид. наук П.Б. Євграфов. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 512 с. – С. 497-503.
63. Декларація “Про незастосування сили чи погрози силою у стосунках між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав” від 20 березня 1992 року.
64. Декларація ООН “Про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Уставу Організації Об`єднаних Націй” від 24 жовтня 1970 року.
65. Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року.
66. Рамкова Конвенція ООН проти організованої злочинності від 21 липня 1997 року.
67. Рішення “Про спільні заходи по боротьбі з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав” від 12 березня 1993 року.
68. Абельцев С.Н. Личность преступника и проблемы криминального насилия. – М.: Юнити-Дана, Закон и право, 2000. – 207 с.
69. Акімов М.О. Перспективний напрям кримінально-правової боротьби з організованою злочинністю // Право України. – 1999. - № 9. – С. 69 (закінчення на С. 83).
70. Акімов М.О. Про умови та механізми звільнення від відповідальності члена організованого злочинного формування // Право України. – 2000. – № 2. – С. 64-65.
71. Александров Ю.В., Бажанов М.И., Володько Н.В. Уголовное право УССР. Особенная часть / под ред. Бажанова М.И. - К.: Высшая школа, 1989. – 502 с.
72. Алексеев А.И., Герасимов С.И., Сухарев А.Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы. Монография. – М.: Издательство «НОРМА», 2001. – 496 с.
73. Алексеев А.И., Васильев Ю.В., Смирнов Г.Г. Как защитить себя от преступника. – М.: Издательство “Знание”, 1990. – 64 с.
74. Аленин Ю.П., Пашковский Н.И. Отдельные уголовно-процессуальные проблемы оказания международной правовой помощи в борьбе с организованной преступностью и пути их решения // Проблеми боротьби з організованою злочинністю в регіоні (на матеріалах Харківської та Полтавської областей): Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції [Харків] 26-27 квітня 1999 року // [Редколегія: Борисов В.І. (головний редактор) та інші]. – Х.: “Право”, 2000. – 260 с. – С. 141-148.
75. Андреев Б., Бушуев Г. Компьютерная программа квалификации преступлений // Законность. – 1994. - № 3. – С. 41-44.
76. Андреева А., Овчинников Г. Квалификация бандитизма // Законность. – 1996. - № 4. – С. 17-20.
77. Антипенко В. Поняття тероризму (кримінально-правове визначення) // Право України. – 1999. - № 2. – С. 92-95.
78. Антонян Ю.М., Бородин С.В. Преступность и психические аномалии. – М.: Наука, 1987. – 208 с.
79. Антонян Ю.М., Голубеев В.П., Кудряков Ю.Н. Личность корыстного преступника. – Томск: Издательство Томского университета, 1989. – 160 с.
80. Антонян Ю.М. Изучение личности преступника. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1982. – 79 с.
81. Антонян Ю.М., Самовичев Е.Г. Психологические проблемы профилактики насильственных преступлений // Криминология и уголовная политика: материалы симпозиума под ред. С.Г. Келина, В.М. Когана, М.М. Славина. – М.: ИГПАН, 1985. – 142 с. – С. 116 -118.
82. Аркуша Л.И. Коррупция – элемент организованной преступной деятельности // Юридичний вісник. – 2000. - № 2. – С. 118-121.
83. Аркуша Л.І. Механізм встановлення організованими злочинними формуваннями корумпованих зв`язків // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2001. - № 1. – С. 119-123.
84. Арутюнов А.А. Организованная группа: понятие, проблемы квалификации и ответственности // Право и политика. – 2001. - № 8. – С. 71-77.
85. Архангельський Ю., Архангельська Ж. Бідність в Україні. Причини і способи подолання // Віче. – 2001. - № 11. – С. 46-56.
86. Бабаева Е., Гайдук А., Дворкин А. Расследование преступлений повышенной общественной опасности. – М.: Лига Разум, 1999. – 508 с.
87. Багрий-Шахматов Л.В., Туляков В.А. Виктимизация как криминогенный фактор // Юридичний вісник. – 1995. - № 3. – С. 131-138.
88. Баранов С.О. Взаємодія правоохоронних органів України у боротьбі з організованими злочинними угрупованнями на прикордонній території // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. - № 4. – С. 70-75.
89. Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Харьков: Основа, 1998. – 360 с.
90. Баулин Ю.В. Право граждан на задержание преступника. – Харьков: Высшая школа, 1986. – 157 с.
91. Белоус Т.Я., Туляков В.А. Доктрина безопасности. Как уберечься от преступления: советы специалистов. – Одесса: АО «Бахва», 1995. – 164 с.
92. Быков В. Банда – особый вид организованной вооруженной группы: комментарий УК РФ // Российская юстиция. – 1999. - № 6. – С. 49-51.
93. Быков В. Как разграничить бандитизм и разбой // Российская юстиция. – 2001. – № 3. – С. 52-53.
94. Быков В. Психологические основы расследования групповых и организованных преступлений // Законность. – 1996. - № 4. – С. 21-24.
95. Быков В. Совершение преступления группой лиц по предварительному сговору // Уголовное право. – 2000. - № 2. – С. 7-9.
96. Быков В. Что же такое организованная преступная группа? // Российская юстиция. – 1995. - № 10. – С. 41- 42.
97. Бобоев Х.Н. Роль следственного аппарата прокуратуры в борьбе с бандитизмом в Таджикистане // Прокурорская и следственная практика. – 2000. - № 3-4. – С. 97-100.
98. Бондаренко А.С. Принципы административного надзора за лицами, освобождёнными из мест лишения свободы // Борьба с преступностью на современном этапе: Межвузовский сборник научных статей под ред. Г.И. Чечеля. – Барнаул: Издательство «ТЕМПЛАН», Алтайский государственный университет, 1982. – 156 с.
99. Бородин С.В. Уголовно-правовые и иные проблемы безопасности личности в России // Криминологические и уголовно-правовые идеи борьбы с преступностью: Сборник научных статей под ред. С.В. Бородина, В.В. Лунеева, Г.С. Кригера и др. – М.: Институт государства и права РАН, 1996. – 96 с. – С. 26-33.
100. Бояров В. Деякі питання боротьби з організованою злочинністю // Вісник прокуратури. – 2000. - № 4. – С. 56-58.
101. Бурлаков В.Н. Личность преступника и назначение наказания. – Ленинград: ЛГУ им. А.А.Жданова, 1986. – 87 с.
102. Бурлаков В.Н., Орехов В.В. Индивидуальное предупреждение преступлений: вопросы теории и практики. – Ленинград: ЛГУ им. А.А. Жданова, 1988. – 86 с.
103. Ванюшкин С.В. Банда // Российская криминологическая энциклопедия. Преступность и борьба с ней в понятиях и комментариях / под ред. А.И. Долговой. – М.: НОРМА, 2000. – 802 с.
104. Васецов А. Закон РФ «Об оружии» и квалификация преступлений, совершаемых с применением оружия // Российская юстиция. – 1995. - № 2. – С. 35-37.
105. Василевич В.В. Боротьба з озброєними формами злочинності корисливо-насильницького спрямування: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / К.: Б. в., 1998. – 16 с.
106. Васильєв Г.І., Долженков О.Ф. Корупція та організована злочинність // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2001. – № 1. – С. 167-171.
107. Веселуха В. Виникнення, розвиток та сучасні проблеми кримінальної віктимології // Право України. – 1999. - № 6. – С. 98-100.
108. Веселуха В. Значення віктимологічної профілактики в системі запобігання злочинності // Право України. – 1999. - № 10. – С. 67-70 (закінчення на С. 73).
109. Виноградова О. Принципи міжнародного співробітництва у боротьбі із злочинністю // Право України. – 1999. - № 4. – С. 90-93.
110. Выявление причин преступления и принятие предупредительных мер по уголовному делу / Звирбуль В., Кудрявцев В., Михайлов А., Рахунов Р., Якубович Н. – М.: Юридическая литература, 1967. – 152 с.
111. Власюк С. Боротьба з організованою злочинністю: погляд з області // Вісник Прокуратури. – 2000. - № 4. – С. 108-111.
112. Водько Н.П. Перспективы совершенствования борьбы с организованной преступностью в России // Российская юстиция. – 1995. - № 4. – С. 22-24.
113. Водько Н.П. Уголовно-правовая борьба с организованной преступностью. Научно-практическое пособие. – М.: Юриспруденция, 2000. – 80 с.
114. Волобуєв А. Про деякі стандарти злочинної поведінки в технології організованої економічної злочинності // Вісник академії правових наук України. – 2001. - № 1 (24). – С. 175-181.
115. Вопросы социального планирования борьбы с преступностью: Сборник научных статей под ред. А.Б. Сахарова и Г.М. Миньковского. – М.: Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности, 1979. – 156 с.
116. Всеволодов В.М. Індивідуальна кримінологічна профілактика відносно організованих злочинних груп: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.08/ К.: Б.в., 1998. – 20 с.
117. Всеволодов В.Н. Учёт социально-психологических особенностей организованных преступных групп и пресечение их деятельности // Социально-психологические проблемы органов внутренних дел: Сборник научных трудов. – К.: МВД Украины, 1993. – С. 175-185.
118. Гавриш С., Ємельянов В. Відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації в проекті КК України // Право України. – 2000. - № 10. – С. 41-43.
119. Галкин Е.Б. Социально-психологические механизмы соорганизации преступной среды // Проблемы борьбы с организованной преступностью: Сборник научных статей под ред. В.Г. Гриба - М.: ВНИИ МВД СССР, 1990. – 112 с. – С. 13-20.
120. Галиакбаров Р.Р. Совершение преступлений группой лиц: Учебное пособие. – Омск: Омская высшая школа милиции, 1980. – 101 с.
121. Геворгян Г. Преступные этнические формирования // Законность. – 1999. - № 9. – С. 36-38.
122. Герцензон А.А. Уголовное право и социология (проблемы социологии уголовного права и уголовной политики). – М.: Юридическая литература, 1970. – 286 с.
123. Гилязев Ф.Г. Вина и криминогенное поведение личности (уголовно-правовые, криминологические и социально-психологические черты). – М.: Издательство ВЗПИ, 1991. – 144 с.
124. Гладких Р.Б. Криминологическая характеристика преступлений, совершаемых организованными группами против субъектов малого предпринимательства // Юридический мир. – 2000. - № 5. – С. 25-32.
125. Голіна В.В. Злочинності – організовану протидію. – Х.: Рубікон, 1998. – 128 с.
126. Голина В.В. Криминологическая профилактика, предотвращение и пресечение преступлений: Учебное пособие. – К.: УМКВО, 1989. – 69 с.
127. Голина В.В. Современные тенденции тяжкой насильственной преступности против личности и основные направления борьбы с нею // Збірник наукових статей “Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю в Україні”. – Харків ПФ: Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2001. – С. 54-60.
128. Григор`єва О. Передумови кримінальної агресії // Право України. – 2001. - № 7. – С. 80-82.
129. Гришко Е. Понятие преступного сообщества (преступной организации) и его место в институте соучастия // Уголовное право. – 2000. - № 2. – С. 17-20.
130. Грищук В. К. Соціальна обумовленість кодифікації кримінального законодавства України // Право України. – 1992. – № 4. – С. 12-14.
131. Грошевий Ю.М. Процесуальні особливості розслідування і судового розгляду справ про злочини, що вчинені організованою групою // Проблеми боротьби з організованою злочинністю в регіоні (на матеріалах Харківської та Полтавської областей): Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції [Харків] 26-27 квітня 1999 року // [Редколегія: Борисов В.І. (головний редактор) та інші]. – Х.: “Право”, 2000. – 260 с. – С. 134-135.
132. Гуров А.И. Профессиональная преступность. Прошлое и современность. – М.: Юридическая литература, 1990. – 301 с.
133. Гуторова Н.О. Вчинення злочину організованою групою: Автореф. дис... канд.. юрид. наук: 12.00.08/ Харків: Б. в., 1996. – 33 с.
134. Гуторова Н.О. Проблеми кваліфікації бандитизму // Проблеми боротьби з організованою злочинністю в регіоні (на матеріалах Харківської та Полтавської областей): Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції [Харків] 26-27 квітня 1999 року // [Редколегія: Борисов В.І. (головний редактор) та інші]. – Х.: “Право”, 2000. – 260 с. – С. 92-96.
135. Давидова О.В. Місце соціальних установок у механізмі злочинної поведінки // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1999. - № 4. – С. 97-100.
136. Даньшин И.Н. Введение в криминологическую науку. – Харьков: “Право”, 1998. –144 с.
137. Даньшин І.Н., Зайда В. Міжнародна наукова співпраця в розробленні проблем боротьби з організованою злочинністю // Право України. – 2001. - № 2. – С. 146.
138. Даньшин И.Н. Криминологическое понятие насильственной преступности, её количественно-качественные показатели и тенденции развития // Збірник наукових статей “Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю в Україні”. – Харків ПФ: Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2001. – С. 61-64.
139. Дворкин А.И., Боголюбова Т.А. Расследование бандитизма. Методическое пособие. – М.: Издательство «Приоритет», 2000. – 176 с.
140. Денисов С.В., Сердюк П.П. Борьба с насильственной преступностью и защита общественной морали // Збірник наукових статей “Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю в Україні”. – Харків ПФ: Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2001. – С. 98-101.
141. Денисюк С.Ф. О тактической операции «групповой обыск» и её роли в расследовании преступлений, совершаемых организованными преступными группами // Проблеми боротьби зі злочинністю у сфері економічної діяльності: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 15-16 грудня 1998 року під ред. В.І. Борисова. – Х.: Харківський центр вивчення організованої злочи