Басова Ольга Василівна. Клініко-гематологічна ефективність терапії інтерфероном альфа 2b хворих на ідіопатичний мієлофіброз

brief description

Басова Ольга Василівна. Клініко-гематологічна ефективність терапії інтерфероном альфа 2b хворих на ідіопатичний мієлофіброз : дис... канд. мед. наук: 14.01.31 / Державна установа "Інститут гематології та трансфузіології АМН України". — К., 2007. — 161арк. — Бібліогр.: арк. 138-161.

Басова О.В. Клініко-гематологічна ефективність терапії інтерфероном альфа 2 b хворих на ідіопатичний мієлофіброз. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.31 гематологія та трансфузіологія. ДУ Інститут гематології та трансфузіології АМН України”, Київ, 2007.
В дисертації у порівняльному аспекті представлені результати застосування лаферону у хворих на ІМ І та ІІ стадій. Наведені дані клініко-гематологічного обстеження, імунологічного і біохімічного дослідження пацієнтів до лікування та на фоні проведеної терапії. Показано, що терапія з використанням лаферону дозволяє контролювати органомегалію, достовірно знижує підвищений вміст лейкоцитів та тромбоцитів і може бути альтернативою цитостатичному лікуванню, віддаляючи термін його призначення. Запропонована терапія дозволяє отримати позитивну відповідь на лікування у 90 % хворих та зменшує потребу в цитостатичних препаратах. Призначення інтерферону на І ст. з вираженим гіпертромбоцитозом має переваги перед стандартним лікуванням і може використовуватися як терапія першої лінії. Застосування лаферону сприяє зменшенню патологічної проліферації клітин кісткового мозку, появі осередків нормального кровотворення, зменшенню фіброзоутворення.
Показано, що застосування лаферону у хворих на ІМ приводить до достовірного збільшення імунокомпетентних клітин, нормалізації рівня імуноглобулінів класів М, G, що сприяє зменшенню кількості інфекційно-запальних ускладнень, знижує потребу в антибактеріальних препаратах. Захворювання на ІМ супроводжується активацією процесів перекисного окислення нейтральних ліпідів та фосфоліпідів в еритроцитах та плазмі крові хворих. Зростання рівня цитотоксичних продуктів ПОЛ призводить до суттєвих змін у структурно-функціональній організації клітинних мембран. Проведення терапії з включенням лаферону приводить до корекції метаболічних порушень.

В дисертації представлено нове вирішення наукової задачі, яка полягає у з’ясуванні терапевтичних можливостей лаферону у лікуванні хворих на ІМ І та ІІ стадій.
1. Встановлено, що застосування лаферону в якості монотерапії у пацієнтів на ІМ І ст має виражений терапевтичний вплив, який проявляється усуненням клінічних симптомів захворювання, зменшенням спленомегалії, достовірним зниженням підвищеного вмісту лейкоцитів та тромбоцитів з наближенням їх до нормальних або субнормальних значень. Монотерапія лафероном може бути альтернативою цитостатичному лікуванню.
2. Розроблена програма терапії, за якою хворим на ІМ І стадії захворювання пропонується призначати лаферон по 3 млн. МО внутрішньом’язево впродовж 6 місяців до клініко-гематологічного покращення та по 3 млн. МО через день в подальшому до 12 місяців, дозволяє досягти позитивної відповіді на лікування у 90 % хворих, віддалити термін призначення цитостатичних препаратів та уникнути негативного впливу останніх.
3. Встановлено, що у хворих на ІМ І стадії з гіпертромбоцитозом, лікування лафероном без хіміотерапії приводить до зменшення або нормалізації кількості тромбоцитів, зникнення симптомів, пов’язаних з гіпертромбоцитозом. Показано, що призначення інтерферону при гіпертромбоцитозі має переваги перед стандартним лікуванням, оскільки поліпшує результати лікування, зменшує частоту тромботичних ускладнень і може використовуватися, як терапія першої лінії.
4. Доведено, що у хворих на ІМ ІІ стадії застосування лаферону у комплексі зі стандартною хіміотерапією у дозі 3 млн. МО внутрішньом’язево щодня впродовж 6 місяців та по 3 млн. МО через день в подальшому до 12 місяців дозволяє досягти позитивної відповіді на лікування у 88% випадках. Включення лаферону до стандартної хіміотерапії у хворих на ІМ підвищує частоту отримання ремісії, знижує частоту загострень захворювання, зменшує потребу в цитостатичних препаратах.
5. Застосування лаферону в якості монотерапії та в комплексі з гідроксисечовиною сприяє зменшенню патологічної проліферації клітин кісткового мозку та збільшенню кількості жирових клітин (з наближенням до вікових норм), появі осередків нормального кровотворення, зменшенню фіброзоутворення.
6. Використання лаферону у хворих на ІМ І та ІІ ст. дозволяє зменшити кількість інфекційно-запальних ускладнень, знизити потребу в антибактеріальних препаратах внаслідок позитивних змін в імунному статусі, що відбуваються під впливом лаферону. Вивчення клітинної та гуморальної ланки імунітету показало, що до лікування у хворих спостерігається достовірне зниження показників Т-клітинної ланки імунітету, зниження імуноглобулінів класів А, М, G. На фоні терапії лафероном виявляється достовірне збільшення імунокомпетентних клітин, нормалізація рівня імуноглобулінів класів М, G.
7. У хворих на ІМ при застосуванні лаферону відбувається корекція значних метаболічних порушень: на фоні підвищення активності системи антиоксидантного захисту знижується концентрація субстратів ПОЛ і всіх молекулярних продуктів пероксидації як нейтральних ліпідів, так і фосфоліпідів. Покращення показників прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу підтверджує доцільність застосування лаферону при ІМ.
Практичні рекомендації
1.На І стадії ідіопатичного мієлофіброзу пропонується призначати лаферон по 3 млн. МО щодня внутрішньом'язево впродовж 6 місяців та по 3 млн. МО через день до 12 місяців в подальшому, як альтернативу цитостатичному лікуванню.
2. У хворих на ІМ у ІІ стадії в комплексі зі стандартною хіміотерапією (гідроксисечовиною) пропонується призначати лаферон в дозі по 3 млн. МО щодня внутрішньом'язево впродовж 6 місяців та по 3 млн. МО через день до 12 місяців в подальшому.
3. При зниженні кількості лейкоцитів до 1,8х109/л та тромбоцитів до 80,0х109/л терапію лафероном тимчасово припиняють до відновлення показників лейкоцитів та тромбоцитів.
4. При відсутності позитивного ефекту при використанні лаферону впродовж 4 - 5 місяців подальше застосування препарату є недоцільним.